Алгоритм технологічного процесу

3.1 Алгоритм технологічного процесу

В першу чергу слід поклопотатися про ретельну підготовку поверхонь, з якими доведеться працювати. Покриття, що наноситься на них, повинне триматися довгі роки.

При роботі із вмістом грунтівок і вирівнюючи засобів використовуються вали, металеві і гумові шпателі, кельми. Остаточне шліфування поверхонь проводять шліфувальною теркою з ручкою. Суміш можна приготувати, використовуючи електродриль із спеціальними насадками.

Чим би не була базова поверхня (підкладка) - бетон або метал, гіпсоліт або дерево, - всі покриття повинні на ній міцно триматися. Ради цього і використовуються грунтовки, які глибоко проникають в основу і покращують її адгезію (зчеплення) з подальшим шаром.

Володіючи зв'язуючими і зміцнюючими властивостями, грунтовки часто запобігають пошкодженню базової поверхні (наприклад, при знятті шпалер). Крім цього шар грунтовки сприяє більш рівномірному накладенню і абсорбції (вбиранню) таких матеріалів, як фарби, штукатурки, шпалерний клей, шпаклівки і так далі. Результат в наявності: підвищується якість фінішної обробки приміщень.

Звичайно, можна і не грунтувати, скажімо, бетонні стіни. Але в цьому випадку вірогідність неякісного ремонту істотно зростає: згодом штукатурка може відвалитися, шпалери обвиснути; крім того, під впливом вологи не виключений прояв на фінішному шарі всіляких дефектів (плям, розлучень, тріщин).

При виконанні вказаних робіт враховуються:

- тип оброблюваної поверхні (цегляна стіна, бетон або керамзитобетонні блоки, метал, гіпсоліт, гіпсокартон, дерево, обштукатурені цементним розчином поверхні і інше);

- особливості приміщення, в якому грунтівка застосовується (вологе або сухе), а також спосіб подальшої обробки (фарбування, укладання плитки, обштукатурювання).

Фарбування як і раніше залишається одним з найпопулярніших видів обробки стін. Кінцевий результат визначається трьома чинниками:

- якістю попередньої підготовки забарвлюваної поверхні;

- правильним вибором фарби;

- інструментом, використовуваним для роботи.

Підготовка поверхні.

Здавалося б, пофарбувати стіну справа неважка. Проте фарбування вимагає особливо ретельної підготовки поверхні стіни до ремонтних робіт: фарба не приховає ні тріщин, ні нерівностей, ні будь-яких інших дефектів. На цьому етапі виконуються наступні роботи:

- видалення плям іржі, масляних плям, місць, уражених грибком і т. п.;

- видалення штукатурки, яка погано тримається і закладення тріщин і раковин, які можуть бути на поверхні стіни;

- ґрунтовка поверхні;

- нанесення шпаклівки;

- шліфовка шпакльованої поверхні дрібною шкіркою і повторна грунтовка.

Якщо стіни нові, то, швидше за все, вони знаходяться у хорошому стані і готові для грунтовки, шпаклівки і фарбування, тільки потрібно переконатися, що на них немає пилу. Для її видалення зазвичай досить протерти поверхню вологою ганчіркою.

Сама трудомістка частина роботи - обстеження поверхні стін і виявлення всіх дефектів, які потім усуваються.

Так, наприклад, тріщини спочатку обробляють, а потім закладають гіпсом, якщо вони неглибокі, або, якщо великі, - розчином, в який потрібно додати трохи клею ПВА і гіпсу. Плями видаляються або механічно, або з використанням спеціальних складів або сумішей.

До початку малярних робіт у приміщенні треба закінчити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму. Особливо важливо закінчити роботи, пов’язані з монтажем центрального опалення водопроводу, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. У приміщеннях встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки (або коробки), закріплюють наличники і склять вікна.

Поверхню штукатурки очищають від пилу, бруду, жирних плям, бризок і потьоків розчину. Шорсткість поверхні слід заладити, а дрібні щілини розрізати і підмазати їх розчином на глибину не менше, як 2 мм.

Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:

1) Температура повітря в приміщенні не нижче за 10оС.

2) Відносна вологість повітря – не більш – 60%.

3) Вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8%, а при фарбуванні цементними і полімерними фарбами – 12%.

4) Робоча в’язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15-50с за візкометром ВЗ-4.

5) Витрата фарби (покревність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м2.

6) Час висихання водних фарбувальних плівок при tо18 .20сС має бути не більше 12 год.

Фасади не можна фарбувати в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду, або інею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4оС.

Підготовка поверхні часто вимагає більше часу, чим сам процес фарбування. Затримки тут пов'язані з технологією. Але зволікання виправдано - на абсолютно рівні стіни фарба лягає рівно і стіна виглядатиме чудово.

Приступаючи до фарбування стін, потрібно нанести смуги шириною 5-10 см по кутах, навколо дверей і вікон.

Потім, починаючи з найсвітлішого кута кімнати, в думках потрібно розділити кожну стіну на квадратні ділянки і забарвлюйте послідовно одну ділянку за іншим, працюючи зверху вниз (рис. 3.1)

Рисунок 3.1. Послідовність фарбування стіни

Якщо ви - правша, починайте з правої сторони стіни, якщо лівша - з лівою.

До початку малярних робіт у приміщенні треба закінчити всі будівельні роботи, крім настилання паркету або лінолеуму. Особливо важливо закінчити роботи, пов’язані з монтажем центрального опалення водопроводу, каналізації і внутрішньої електропроводки. Системи опалення і водопроводу повинні бути перевірені на тиск, а каналізація промита. У приміщеннях встановлюють і міцно закріплюють віконні і дверні блоки (або коробки), закріплюють наличники і склять вікна.

Підготовлені внутрішні поверхні фарбують, додержуючись таких вимог:

1) Температура повітря в приміщенні не нижче за 10 С.

2) Відносна вологість повітря – не більш – 60%.

3) Вологість підготовлених обштукатурених і бетонних поверхонь не повинна перевищувати 8%, а при фарбуванні цементними і полімерними фарбами – 12%.

4) Робоча в’язкість водних фарбувальних сумішей залежно від їхніх видів має бути в межах 15-50с за візкометром ВЗ-4.

5) Витрата фарби (покревність) в одному шарі не повинна перевищувати 425 г/м2.

6) Час висихання водних фарбувальних плівок при tо18 .20сС має бути не більше 12 год.

Фасади не можна фарбувати в спеку під дією сухого вітру і прямих променів сонця, під час дощу або по вологому фасаду після дощу, під час сильного вітру, а взимку по шару льоду, або інею. Перхлорвініловими фарбами фасади можна фарбувати лише при температурі, що не перевищує 4оС.

При забарвленні валиком наносять горизонтальні смуги упоперек стіни, використовуючи техніку зигзагу, стежачи за тим, щоб місця стиків не були помітні.

При забарвленні кистю послідовно заповнюють фарбою вертикальні смуги, що складаються з квадратів шириною і висотою близько 600 мм.

Фарбування однієї стіни слід проводити без тривалих перерв в роботі. Не припиняйте роботу, поки не пофарбуєте всю стіну. Старайтеся, щоб фарба не потрапила на суміжні поверхні.

 

3.2 Інструменти, пристрої та матеріали

 

З давніх-давен людина почала застосовувати фарби для захисту різних будівельних конструкцій, а також з декоративно художньою метою. Фарба складається з кольорового порошку – пігменту, і плівкоутворювальної речовини – в’язки. Всі фарби і відповідно фарбування залежно від виду в’язки поділяються на водні і неводні.

Водні фарбування застосовують з декоративною метою для опорядження інтер’єра і зовнішніх поверхонь будинків (здебільшого фасадів.) Залежно від в’язки, яку використовують для приготування водних фарб водні фарбування бувають вапняні, клейові, цементні, силікатні і казеїнові.

До неводних фарбувань належать олійні і емалеві фарбування, а також лакові покриття. Неводні фарбування застосовують для захисту металевих конструкцій від корозії, дерев’яні від гниття, а оштукатурені від впливу вологи. А ще вони застосовуються з декоративною і санітарно-гігієнічною метою. Їх легко мити і очищати від бруду, тому в приміщеннях, де більшість поверхонь пофарбована олійними або емалевими фарбами легше підтримувати чистоту. Міцність зчеплення плівки залежить також від якості підготовки поверхні, в першу чергу очищення її від іржі, плям кіптяви і мінеральних масел, пилу, тощо.

Залежно від якості малярні фарбування поділяються на прості, поліпшені і високоякісні. Просте фарбування застосовують під час опорядження будинків ІІІ класу, деяких промислових і тимчасових будівель, а також підсобних приміщень в різних будинках.

Поліпшене фарбування застосовують здебільшого в будинках ІІ класу (лікарні, школи).

Високоякісне – І класу (театри, музеї, палаци тощо).

Неводною називають таку суміш, у якій в’яжучим матеріалом є висихаючі масла (оліфи) або смоли, розведені у розчинниках. До робочої в’язкості суміші доводять оліфою або розчинником.

До неводних сумішей належать олійні, олійно-емульсійні, смалеві, смалянолеткі фарби, а також лаки.

Деякі синтетичні фарби розбавляють на емульсіях типу ОВ (оліфа, вода), тому на робочому місці їх розводять водою.

Емульсією називають стійку механічну суміш рідини, які не змішуються одна з одною. Щоб приготувати стійку емульсію, до суміші додають речовину, яку називають емульгатором.

Залежно від співвідношення у суміші води, олії виділяють два види емульсій ОВ і ВО:

Емульсія ОВ (олія у воді). До складу цих емульсій входять оліфа (2-10%), вода і емульгатори. Емульгатори для емульсій ОВ є мило, луги, розчини тваринного або казеїнового клею. Емульсії ОВ застосовують при водних фарбуваннях для ґрунтовок, шпаклівок і декоративних фарбувальних сумішей.

Емульсії ВО (вода в олії). До складу цих емульсій входять вода (25-50%), оліфа і емульгатори. Емульгаторами в емульсіях ВО є розчин клею або лужна вапняна вода. Емульсії ВО здебільшого застосовують при олійних фарбуваннях для грунтовок і фарбувальних суміш.

Фарбування поверхонь – це заключний стан опорядження будинку. Від якості фарбування залежать строки наступної експлуатації приміщення і його зовнішній вигляд.

Для малярних робіт потрібні різні кисті, валики, шпателі, лінійки.

Найголовнішим інструментом при фарбуванні поверхні, звичайно ж, будуть кисті. Вони бувають різних розмірів і мають спеціальні назви.

Махові кисті - великі, пухнасті, діаметром 60, 65 мм і довжиною волосся 100-180 мм. Кисті хорошої якості при згинанні повинні негайно випрямлятися і приймати колишню форму.

Махові кисті бувають ваговими (не вимагають спеціальної в'язки) і штучними (з ручкою).

Вагові кисті прикріплюють до довгої ручки з допомогою міцного шпагату.

У процесі роботи рекомендується підв'язувати будь-яку кисть, тому що при фарбуванні довге волосся створює патьоки і розтушовує фарбу.

Побілочні кисті мають ширину 200 мм, товщину - 45-60 мм, довжину волосся - 100 мм. У роботі ці кисті зручніше махових, тому що дозволяють одержати більш чисте фарбування.

Макловиці і побілочні кисті застосовують при роботі з клейовими і казеїновими фарбами. Бувають круглої і прямокутної форми. Ручка макловиці кріпиться в середині колодки або буває знімною.

Ручники представляють собою кисті невеликого розміру з короткою ручкою. Вони круглі, виготовляються з чистої щетини, а також з додаванням кінського волосу. Ручники роблять, залишаючи порожній простір всередині волосся, в яке в процесі роботи набирає більше фарби. Ці кисті застосовують для фарбування невеликих за площею поверхонь. (Рис. 3.2).

Рисунок 3.2. Кисті для фарбування:

а - махова; б - побілочна; в - макловиця; г - ручник; д - флейц; е - торцева; ж - філеночна

Флейці представляють собою плоскі кисті шириною 25, 60, 62, 76 і 100 мм, виготовлені з щетини або борсукового волосся, що закріплюється на короткій дерев'яній ручці за допомогою металевої оправи. Флейці застосовують для вирівнювання поверхні після фарбування маховими кистями або ручниками.

Торцеві мають прямокутну форму, виготовляються з твердої щетини. Застосовуються для обробки поверхні після фарбування клейовими й олійними фарбами.

Філеночні кисті виготовляються з білої жорсткої щетини, закріпленої в металевій оправі-патроні, насадженої на дерев'яні бруски різної довжини. Діаметр кисті - від 6 до 18 мм. Їх застосовують для витягування вузьких смуг (фільонок) або для фарбування важкодоступних місць поверхні, куди не проходить ручник.

Валик складається з обертового циліндричного ролика, обмотаного спеціальним матеріалом. Ролик обертається на осі, закріпленій на дерев'яній рукоятці. Разом з валиком продаються також запасні покриття, які змінюють в залежності від виду виконуваних робіт.

Іноді в комплект до валика входить ванночка з віджимом, використання якої дозволяє зменшити витрати фарби.

З іншого боку, якість роботи після застосування валиків залишає бажати кращого. Поверхня, пофарбовану валиками, не можна назвати гладкою. Тому їх використовують лише для грубої роботи.

Залежно від призначення розрізняють такі типи валів:

- валик з пінопласту покриттям (ВП) для фарбування водними сумішами;

- валик хутряний універсальний (ВХУ), зручний для нанесення лакофарбових складів в кутах офарблює поверхні;

- валик з покриттям з хутра (ВХ) для нанесення лаків і фарб;

- філеночний валик (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Валик для фарбування

Фарборозпилювачі призначені для розпилювання водних, олійних, лакових та інших малярних сумішей. Пневматичний фарборозпилювач є основною частиною фарбувального агрегату і розпилює фарбу за допомогою стиснутого повітря. Від його роботи залежить якість фарбування, витрата фарбувальної суміші та продуктивність праці маляра. Пневматичні фарборозпилювачі мають різну продуктивність, застосовують їх залежно від обсягу фарбувальних робіт (рис. 3.4).

Рисунок 3.4. Фарборозпилювач