Договірно-правова база двосторонніх відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина

1.2 Договірно-правова база двосторонніх відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина

Невід’ємною і надзвичайно вагомою складовою функціонування будь-якої держави є її зовнішня політика. Особливого значення вона набуває сьогодні, в епоху глобалізації, адже саме від зовнішньополітичних рішень залежать долі країн і народів, політична рівновага на континентах. Одним із найважливіших завдань зовнішньої політики України на сучасному етапі є інтеграційні процеси, входження у світове співтовариство, налагодження двосторонніх відносин із європейськими державами.

В цьому контексті пріоритетними для нашої держави є зв’язки із Федеративною Республікою Німеччина (далі – ФРН), що є одним з найближчих сусідів, належить до Європейського Союзу, є важливим і надійним партнером України на шляху до Європи. Сучасні українсько-німецькі відносини будуються виважено та прагматично. Вони особливо посилюються тим, що обидві держави за географічними та демографічними ознаками належать до найважливіших держав європейського континенту. Як зазначав Надзвичайний і Повноважний Посол України у ФРН, Наталія Зарудна, "для нинішніх українсько-німецьких відносин характерним є гармонійний розвиток політичного діалогу при нарощуванні практичного співробітництва в різних сферах".

Дослідження динаміки двостороннього співробітництва, характеристики стратегічних напрямків їх реалізації, з’ясування перспектив подальшого розвитку українсько-німецьких взаємин має важливе значення як для української історичної науки, так і для формування політики співпраці між Україною та ФРН на наступні десятиліття.

Окремі аспекти досліджуваної проблематики знайшли відображення в працях українських дослідників А. Кудряченко, С. Рудича, В. Солошенко, А. Мартинова, Г. Старостенко, В. Химинця. Сучасний стан співробітництва між Україною і Німеччиною досліджував голова Верховної Ради України Володимир Литвин у монографії "Україна: Європа чи Євразія". Цінними в методологічному плані для розробки досліджуваної теми стали праці С. Віднянського і А. Мартинова "Еволюція зовнішньої політики України (1991–2006 рр.)" та Л. Чекаленко "Зовнішня політика України".

Українсько-німецький діалог має об’ємну договірно-правову базу, яка налічує понад 100 документів. Оскільки стан розвитку договірно-правової бази певною мірою відображає рівень стратегічності між Україною і Федеративною Республікою, варто зауважити, що порівняно із іншими, стратегічними партнерами України (зокрема, з Росією та США підписано значно більше двосторонніх документів), необхідно, посилити з цього приводу міждержавний діалог.

У новітній історії становлення та розвитку українсько-німецьких взаємин виділяють три етапи. Основними критеріями періодизації є комплекс завдань та конкретний зміст двосторонніх, насамперед, політичних зв’язків між Україною й Німеччиною:

-  перший етап від липня 1990 р. до червня 1993 р.;

-  другий етап тривав приблизно з червня 1993 р. до жовтня 1998 р.;

-  Третій етап українсько-німецького співробітництва почався на межі XXI ст. й триває донині.

Двосторонній діалог між Україною та Німеччиною у 1991–2010 роках мав висхідну прогресію, впродовж якої вироблено певні традиції культурних, економічних та наукових зв’язків. Вони, в свою чергу, спиралися на багатовікову міждержавну взаємодію в різні історичні періоди, починаючи від часів Київської Русі. Незважаючи на певні проблеми, що існують в сучасних українсько-німецьких відносинах, позитивна динаміка відбувається завдяки зусиллям як української, так і німецької дипломатії, що свідчить про визначення стратегічної перспективи майбутніх двосторонніх взаємин.

Політичні зв’язки між Україною й Німеччиною у 1991–2010 рр. здійснюються у трьох стратегічних напрямках двосторонньої співпраці:

-  підтримка Федеративною Республікою процесу реформ в Україні;

-  співпраця в галузі транспортування енергоносіїв, зумовленої політизацією торгівлі енергоносіями та зростанням геостратегічного значення країн-експортерів та країн-транзитерів енергоресурсів;

-  співробітництво нашої держави й ФРН у євроінтеграційному напрямку. Варто зауважити, що політичні пріоритети двосторонніх взаємин тісно пов’язані між собою, адже характер співробітництва України й Німеччини виступає наріжним каменем євроатлантичної стратегії Києва. Зміцнення їх взаємин виходить із необхідності підтвердження демократичного напряму перетворень в Україні, завершенні й зростанні ефективності результатів її ринкових реформ та інтеграції до євроатлантичного простору. У цьому контексті розширення та поглиблення двостороннього партнерства є важливим чинником побудови нової і неподільної Європи. Разом з тим, енергетичні питання якісно впливають на поступ двосторонніх взаємин.

Отже, договірно-правова база українсько-німецького співробітництва складається зі Спільної декларації про основи відносин між Україною та ФРН від 9 червня 1993 р. (додаток 1) [1], яка є базовим політичним документом, Угоди про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій (підписана 15 лютого 1993 р., набула чинності 29 червня 1996 р.), Договору про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки (підписаний 10 червня 1993 р., набув чинності 5 листопада 1993 р.), Угоди про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (підписана 3 липня 1995 р., набула чинності 4 жовтня 1996 р.) та понад двох десятків інших угод, що регулюють практичну співпрацю в різних галузях.

У статті 10 Декларації зазначено, що Україна та Німеччина прагнуть до широкого економічного співробітництва. Інтенсифікації економічних стосунків має слугувати Бюро представника німецької економіки в Україні, а також відкриття відповідного бюро України в Німеччині. Оцінюючи Спільну декларацію, Президент України Л.Кравчук відзначав, що її підписання відкриває "новий етап у розвитку відносин між Україною та Німеччиною", надає "нової якості українсько-німецькому співробітництву, створює належну договірно-правову базу для зміцнення нашої співпраці у політичній, економічній та культурній сферах" (додаток 1) [1].

Формуючи договірно-правову базу, Німеччина та Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей Бонн та Київ зобов’язалися вжити відповідних заходів сприяння з метою диверсифікації та якісного вдосконалення товарообігу. Сюди можна віднести такі заходи, як сприяння участі в ярмарках, виставках, проведенні науково-практичних семінарів, курсів підвищення кваліфікації тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни, не підлягають ніяким обмеженням на території партнера спільне підприємництво, спеціалізація, ліцензійні угоди, а також інші форми капіталовкладень.

Першим політичним документом двостороннього волевиявлення стала Спільна декларація про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина, підписана в Києві 9 червня 1993 року тодішнім Президентом України Л.Кравчуком та Федеральним Канцлером Німеччини Г.Колем.

Розвиток українсько-німецького співробітництва створює сприятливе середовище для формування правового фундаменту відносин між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною.

Важливий період встановлення постійних зв’язків парламентарів України та Німеччини припадає на час після проведення виборів у 1994 р.

Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 27 березня 1994 р. Важливою внутріполітичною подією у ФРН стали другі в історії після об’єднання країни вибори до Бундестагу 16 жовтня 1994 р.

У другій половині 1994 р. ФРН головувала у керівних структурах Європейського Союзу. Саме з її ініціативи був підписаний Договір про партнерство та співробітництво України з Європейським Союзом. З того часу Німеччина активно підтримує нашу країну у відносинах з європейськими організаціями. Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. ратифікувала цю угоду [23, с. 268].

Договірно-правова база відносин між Україною і ФРН складається сьогодні з 70 документів міжнародно-правового характеру, 43 з яких укладені на міждержавному та міжурядовому рівнях.

Наразі триває підготовка до підписання нових двосторонніх документів, зокрема міждержавної угоди про соціальне забезпечення, міжурядової Угоди про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та іншими тяжкими злочинами тощо.

Значна більшість договірно-правової бази двосторонніх відносин складається з угод, домовленостей та програм співробітництва, укладених на міжвідомчому рівні.

Сучасні українсько-німецькі відносини базуються та розвиваються на потужному правовому фундаменті, найважливішими документами якого є:

-  Угода про судноплавство на внутрішніх водних шляхах від 14.07.1992;

-  Угода про культурне співробітництво від 15.02.1993;

-  Угода про необмежену свободу пересування від 15.02.1993;

-  Угода про співробітництво у галузі охорони навколишнього середовища від 10.06.1993;

-  Договір про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки від 10.06.1993;

-  Угода про морське судноплавство від 10.06.1993;

-  Угода про міжнародне автомобільне сполучення від 10.06.1993;

-  Угода з питань, що становлять взаємний інтерес у зв’язку з ядерно-технічною безпекою і радіаційним захистом від 10.06.1993;

-  Угода про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України 10.06.1993;

-  Угода про повітряне сполучення від 10.06.1993;

-  Угода про співробітництво в сфері молодіжної політики від 27.08.1993;

-  Угода про співробітництво у розв’язанні проблем ліквідації ядерних озброєнь від 24.03.1994;

-  Угода про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно від 03.07.1995;

-  Рамкова Угода про консультування і технічне співробітництво від 29.05.1996;

-  Угода про догляд за могилами загиблих воїнів в Україні та ФРН від 29.05.1996;

-  Угода про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні від 03.09.1996;

-  Угода про взаємний захист таємної інформації від від 29.05.1998;

-  Угода (у формі обміну нотами) про встановлення двосторонніх відносин у галузі відзначення орденами від 01.03.1999;

-  Протокол передачі культурних цінностей Урядом України Уряду ФРН від 19.01.2001;

-  Угода між Міністерством аграрної політики України та Федеральним міністерством з питань захисту прав споживачів, продовольства та сільського господарства ФРН від 19.01.2001;

-  Угода щодо продажу автомобілів Бундесверу від 09.03.2001;

-  Угода про фінансове співробітництво від 20.02.2004;

-  Угода про співробітництво у галузі ветеринарії від 20.02.2004;

-  Угода про перевезення військових вантажів та персоналу через територію України від 12.07.2006;

-  Спільна заява про продовження співробітництва щодо перепідготовки кадрів для сфери підприємництва України між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина від 09.11.2007;

-  Угода про стратегічне співробітництво між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та Акціонерним товариством "Німецькі залізниці" в галузі залізничного транспорту від 15.05.2009р.

Аналізуючи процес формування договірних засад взаємовідносин України та Німеччини, потрібно зазначити таке. Українсько-німецьке економічне та культурне співробітництво, як і інші форми співпраці, виходить на якісно новий рівень відносин – рівень стратегічного партнерства. Економічні відносини між нашими країнами мають стати тим фактором, який посприяє піднесенню економіки нашої країни, визнанню України як рівноправного члена світового співтовариства.

Серед зазначених нормативно-правових документів особливо слід відзначити важливість прийняття документів, які сприяють встановленню плідних міжкультурних взаємовідносин між двома країнами, а саме:

-  Спільна декларація про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина;

-  Угода про культурне співробітництво від 15.02.1993;

-  Угода про направлення німецьких викладачів у навчальні заклади України 10.06.1993;

-  Угода в сфері молодіжної політики від 27.08.1993.

Саме вони регулюють відносини в соціально-культурній сфері між Україною та Федеративною Республікою Німеччина.

 
Розділ 2. Міждержавне співробітництво України і Німеччини в соціокультурній сфері (на прикладі Гете-Інституту)   2.1 Діяльність Гете інституту як однієї з провідних установ наукової, просвітницької та культурної діяльності в Україні

Далеких віків сягає історія культурних взаємовідносин українського та німецького народів. Різні історичні періоди визначають їх характер, що залежить від державного стану обох народів та їх міжнародного становища. Усупереч різноманітним точкам зору та неоднозначним оцінкам окремих історичних періодів і аспектів українсько-німецьких відносин вони й сьогодні зміцнюються та розвиваються.

Тісний культурний діалог між Німеччиною та Україною започаткований ще у XVIII столітті відомим композитором Людвігом ван Бетховеном та російським дипломатом українського походження, сином останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського Андрієм — вони приятелювали між собою. Бетховен присвятив йому 7-му симфонію та три квартети, а також написав обробку для голосу в супроводі фортепіано української народної пісні "Їхав козак за Дунай". Нині цей діалог триває. Значна заслуга в цьому Гете-Інституту в Україні, який співпрацює з театрами та музеями, мистецькими об’єднаннями, фестивалями, університетами, школами, міністерствами, бібліотеками, окремими митцями та друкованими виданнями. Так, у 2000 році спільно з газетою "День" проведено конкурс фото та есе "Зміна епох", метою якого було висвітлення змін в обох країнах за останнє десятиліття. А в 2002 році вийшла друком книга з однойменною назвою, куди увійшли кращі матеріали авторів та фотокореспондентів, об’єднанні темою "Німеччина — Україна: Що було? Що є? Що буде?". У розповідях переможців — невигадані життєві історії цілих поколінь і окремих людей в Німеччині та Україні.

Враховуючи пріоритетність європейського напряму зовнішньої політики України, особливий науковий та практичний інтерес викликає дослідження основних складових співробітництва між Україною і ФРН у 90-х роках XX століття. Об’єднання Німеччини та проголошення незалежності України, встановлення між ними дипломатичних і партнерських міждержавних взаємин дали поштовх розвиткові політичного, торгoвельно-економічного, науково-технічного та культурного співробітництва.

З огляду на високий розвиток науки ,техніки і культури як в Німеччині, так і в Україні співробітництво між обома країнами ще в 90-ті роки набирало важливого значення. Відомо, що Німеччина з давніх часів вважалася країною, яка дбала про розвиток науки і культури, німецькі університети займали провідне становище в багатьох галузях природничих і гуманітарних наук.

Досліджувана проблема на сучасному етапі ще не знайшла окремого спеціального висвітлення в українській історичній науці. Проте з’являються праці, автори яких висвітлюють певні аспекти українсько-німецького співробітництва, зокрема, політичні, економічні, культурні, а також обґрунтовують їх необхідність для подальшого розвитку обох держав. На нашу увагу заслуговують роботи А. Кудряченко, в яких автор висвітлює об’єктивні напрями пошуку співпраці Української держави з ФРН, обопільний для них як стратегічних партнерів вектор співдії. Розвиваючи цю думку, дослідник наголошує на взаємодоповненні країн і в галузі науково-технічних та гуманітарних проблем.

Головними напрямками співробітництва між Україною й Німеччиною посол Федеративної Республіки Німеччина Ебергард Гайкен вважає науку і культуру. Цим питанням присвячена його стаття, в якій автор розглядає дану співпрацю з німецької сторони через низку посередницьких організацій, що діють в Україні [9]. Ю. Костенко в праці "Курс на стабільне партнерство" вважає однією з вагомих форм українсько-німецької науково-технічної співпраці виконання спільних наукових досліджень, які в 90-ті роки XX ст. набули особливого пожвавлення [27]. Взаємообмін працівників вищої школи між Україною й Німеччиною висвітлює Генеральний консул України в Мюнхені Г. Хоружий [13]. Діяльності німецького Гете-інституту в Україні присвячена стаття М. Макаревич "Посланець німецької культури" [18]. Авторка розкриває схему й основні напрямки роботи німецького культурного центру Гете-інституту на українській землі. Науково-технічні та гуманітарні двосторонні взаємини відображені в статті В. Солошенко [28]. На думку дослідниці, активний розвиток співробітництва в гуманітарній сфері сприяв подоланню стереотипів минулого, активізації двосторонніх міждержавних контактів.

Відновлення багатовікових традицій духовних зв’язків науковців попередніх історичних періодів (широкі науково-технічні стосунки були характерні для відносин України з колишньою Німецькою демократичною республікою) сприяло розширенню українсько-німецького співробітництва в науково-технічній сфері у 90-х роках XX століття, зміцненню контактів і поглибленню співпраці між вченими, спеціалістами, науковими та освітніми організаціями, підприємствами обох країн, вирішенню наукових проблем і здійсненню спільних дослідницьких проектів.

Політико-правовою базою для розгортання двостороннього науково-технічного співробітництва стали Спільна Заява Державного Комітету України з питань науки і технологій та Федерального міністерства наукових досліджень і технологій ФРН про науково-технічні відносини від 10 червня 1993 р. та Договір між Україною і ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки. Зокрема, в статті 13 Договору підкреслювалося, що "сторони в межах своїх можливостей сприятимуть науково-технічному співробітництву… з цією метою вони підтримуватимуть контакти і співробітництво між вченими, спеціалістами, науковими організаціями і підприємствами обох держав при вирішенні науково-технічних проблем і здійсненні спільних дослідницьких проектів" [12, с. 148–149].

В цьому контексті розпочалось активне встановлення безпосередніх ділових стосунків інститутів і підрозділів Академії наук України з відповідними установами ФРН. Цьому великою мірою сприяла письмова домовленість між президентом НАН України Б. Патоном і президентом науково-дослідницького товариства ФРН В. Фрювальдом. Німецьке науково-дослідницьке товариство – це позаурядова організація ФРН, що об’єднує майже всі дослідницькі підрозділи фірм. Товариство фінансує Федеральне міністерство досліджень і технологій ФРН. Про масштаби співробітництва в науковій сфері свідчить той факт, що станом на початок 1994 р. НАН України і Німецьке науково-дослідницьке товариство проводили дослідження з 20 тем, з боку України брали участь 14 інститутів. У центрі уваги вчених було широке коло проблем у галузі фізики, хімії, медицини, геології, матеріалознавства, енергозбереження, історії, археології, а також інших гуманітарних наук [12, с. 149–150].

Наукове співробітництво розвивалось по лінії Міністерства освіти України та вищої школи ФРН. Якщо в 80-ті роки лише дехто з викладачів чи пошукачів мав змогу стажуватись у Західній Німеччині, то із здобуттям незалежності можливості України різко зросли. На 1992–1993 навчальний рік Німецька служба академічного обміну видала науковцям і студентам 81 стипендію для перебування в німецьких університетах, дослідницьких інститутах. На 1993–1994 навчальний рік було виділено близько 100 стипендій. Крім цього, Німецьке дослідницьке товариство і Фонд імені О. Гумбольда сприяли перебуванню у ФРН багатьох українських вчених з метою проведення досліджень. У свою чергу, об’єднаний фонд "Джонсон і Джонсон", що діяв у Німеччині, надавав гранди переважно за програмами, пов’язаними з охороною здоров’я і медициною. Фінансувалися також такі напрями як консультування органів влади з питань медичної науки, підтримка зв’язку української і німецької науки, бібліотек, робота наукових установ. Фонд втілював у життя програму підтримки співробітництва німецьких вчених з вченими країн Східної Європи. Предметом підтримки були спільні, в тому числі й довготривалі проекти, запрошення на стажування, участь в наукових симпозіумах і конференціях, придбання дрібного обладнання та інші витрати, пов’язані зі стажуванням [28, с. 52].

У 1993 р. були укладені партнерські зв’язки між 28 університетами обох країн, що також сприяло активізації науково-технічного співробітництва [12, с. 150].

Значну допомогу надають установи ФРН у розгортанні глобальної комп’ютерної мережі Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського з іншими науковими бібліотеками України та із західними партнерами. Окрім того, уряд землі Саксонія-Ангальт передав книг на суму 2,4 млн. марок, від Німеччини надійшла необхідна апаратура на 30 тис. доларів [12, с. 150–151]. Особливе значення сторони надають ефективному захисту прав інтелектуальної власності для економічного, промислового і науково-технічного співробітництва, про що йдеться в Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки й техніки. По висхідній розвивалися двосторонні науково-технічні зв’язки і в наступні роки.

Однією з вагомих форм співпраці було виконання спільних наукових досліджень. У 1996 р. лише по лінії основного державного партнера – Федерального міністерства освіти, науки, досліджень і технологій – виконувалося понад двадцять спільних проектів при фінансовій підтримці з німецького боку на суму майже два мільйони німецьких марок. Проекти охоплювали сфери матеріалознавства, технології електрозварювання, математики, фізичної хімії, молекулярної біології. Певних успіхів досягнуто у співробітництві в рамках екологічного дослідницького проекту "Дністер", що виконували університет м. Марбург та Західноукраїнський центр НАН України. Близько 15 проектів спільних фундаментальних досліджень здійснювалися за участю Німецького дослідницького об’єднання [27, с. 15].

Таким чином, українсько-німецьке співробітництво розвивалося і ставало все більш інтенсивнішим.

Велику роль у розширенні культурного співробітництва між Німеччиною і Україною в 90-ті роки ХХ ст. відіграв Гете-інститут у Києві. Представництво Гете-інституту в Києві почало роботу з липня 1993 р.

Завданням Гете-Інституту в Києві як й інших 140 Гете-Інститутів у 76 країнах світу є сприяння обміну між Німеччиною та іншими країнами в галузі культури, а також підтримка німецької мови за кордоном. Для здійснення цієї мети Інститут співпрацював з такими місцевими партнерами як театри, музеї, спілки митців, університети, школи, бібліотеки. За роки його діяльності вдалося зробити немало на терені міжнаціонального співробітництва. Діяльність Гете-інституту стала невід’ємною частиною культурного життя України.

З 1993 р., відколи Україна увійшла в сферу діяльності Гете-інституту, як і в інших закордонних інститутських представництвах працювали три основні відділи: бібліотека, мовні курси, програмний відділ.

Бібліотека – своєрідний інформаційний центр про Німеччину. Тут можна отримати літературу з різних галузей знань. Для користування пропонувалися понад 3000 книжок, періодика, відеокасети, компакт-диски та аудіокасети з німецькою музикою. Гете-Інститут у Києві проводив у співпраці з українськими бібліотеками семінари підвищення кваліфікації для бібліотекарів.

Мовний відділ вів мовні курси та займався розширенням педагогічних зв’язків, тісно співпрацював із школами, університетами, спілками вчителів німецької мови. Курси, розраховані як на початківців, так і на вдосконалення знань німецької мови, проводилися під гаслом: "Вивчаючи німецьку мову – знайомимося з Німеччиною". Вони надзвичайно популярні в усьому світі. В Україні, записавшись на курси, треба чекати два роки на свою чергу (поки що через матеріальні і технічні труднощі не можна розв’язати цю проблему).

Викладання проходило за сучасними методиками, розробленими Гете-інститутом.

Програмний відділ організовував і спрямовував проведення різноманітних культурних заходів (конференції, літні курси німецької мови, демонстрація кінофільмів, музичні концерти тощо). Було проведено кілька концертів органної музики, організовано ретроспективні покази маловідомих в Україні кінофільмів німецьких режисерів-шестидесятників за участю відомої німецької актриси Ромі Шнайдер, ряд конференцій, колоквіумів. Зокрема, на честь Дмитра Чижевського було організовано конференцію на тему: "Наука і культура між слов’янськими і німецькомовними світами як чинник оновлення східної та південно-східної Європи", симпозіум, присвячений року Лютера, а також конференцію "Література після Чорнобиля: апокаліпсис чи дійсність?". Підготовлено до друку дослідження на тему: "Література та кіномистецтво у тоталітарних режимах".

Перші кроки Гете-Інститу на українській землі можна вважати доволі успішними.

Головним досягненням цього періоду було створення міцного працездатного колективу. Це дало змогу розширювати діяльність інституту, бо одного його представництва для такої держави як Україна замало. Читальні зали німецької книги організовано в наукових бібліотеках таких великих культурних центрів, як Львів, Харків, Донецьк та Одеса. Усі, хто цікавиться німецькою культурою можуть користуватися там книгами, відеокасетами та компакт-дисками. Це, безумовно, розширює можливості взаємозближення і взаємопізнання обох культур.

Гете-Інститут — це всесвітня мережа культурних центрів Федеративної Республіки Німеччина.

Він популяризує вивчення німецької мови за кордоном і підтримує міжнародну співпрацю в культурній сфері, подає детальну інформацію про культурне, суспільне й політичне життя Німеччини.

Мережа Гете-Інститутів, Гете-центрів, культурних товариств, читальних залів, екзаменаційних центрів та центрів вивчення німецької мови виконує центральні завдання культурної й освітньої політики за кордоном. Крім того, Гете-Інститут виступає як партнер громадських і приватних культурних організацій, а також федеральних земель, міських муніципалітетів і господарчих підприємств.

Крім Києва, Інститут також активно працює в Одесі, Чернівцях, Дніпропетровську. Німецькі читальні зали є у Львові та Харкові.

Матеріал для своєї роботи Гете-Інститут черпає з розмаїтого відкритого суспільства Німеччини і живої німецької культури, поєднуючи досвід та уявлення партнерів у Німеччині й за кордоном зі своєю фаховою компетентністю і працюючи в партнерському діалозі. Гете-Інститут є партнером для всіх, чия діяльність тісно пов’язана з Німеччиною, німецькою мовою й культурою; працює на власну відповідальність і політично незалежний.

Гете-Інститут готовий до вирішення культурно-політичних питань, поставлених глобалізацією, й розробляє інновативні концепції гуманного світу, побудованого на взаєморозумінні, в якому культурне розмаїття сприймалося б як багатство.

Гете-Інститут в Україні поставив перед собою такі завдання:

- виступати посередником та співучасником у німецько-українському діалозі в культурній та освітній сферах;

- сприяти зростанню й підтриманню симпатії та інтересу до Німеччини;

- надавати інформацію про Німеччину;

- сприяти вивченню німецької мови в Україні;

- підтримувати діалог між Європою та східноєвропейськими культурами.

Основними напрямками роботи у сфері культури є зустрічі між українськими й німецькими художниками й інтелектуалами, презентація сучасної німецької культури й підтримка німецько-української співпраці на цьому терені.

У рамках популяризації німецької мови в Україні пропонуються для українських педагогів семінари й різноманітні послуги. У співпраці з українськими партнерами підтримуються національні та європейські проекти з популяризації іноземних мов. В Україні курси німецької мови пропонують 15 центрів вивчення німецької мови, рівномірно розподілених по всій території країни. Німецькій меншині надається підтримка у вивченні німецької мови та культури.

Гете-Інститут пропонує диференційовану програму мовних курсів. Починаючи з курсів для початківців аж до найвищого рівня слухачі займаються мовою за комунікативними методиками, готуючись до центральних іспитів в Гете-Інституті.

Інформаційний центр надає інформацію з актуальних аспектів культурного, суспільного й політичного життя Німеччини. Користувачам пропонуються значні фонди книг та інших інформаційних матеріалів, а також цільові інформаційні послуги для всіх, хто цікавиться Німеччиною, вивчає чи викладає німецьку мову. Дев'ять центрів навчально-методичної літератури та чотири читальних зали дають можливість зацікавленим з усієї України отримати потрібну їм інформацію. Підтримуються також переклади німецьких авторів українською мовою.

10-річчя Гете-Інституту в Києві: Німецька культура в діалозі Гете-Інститут у Києві належить до життєво важливих складових культурного обміну між Німеччиною й Україною. Для всіх, хто цікавиться Німеччиною й німецькою мовою, Гете-Інститут у Києві є постійним і часто незамінним партнером.

Філії Гете-Інституту існують у 76 країнах. Основний принцип роботи Гете-Інституту полягає в тому, що програма пристосована до місцевих умов, створюється спільно. Тому абсолютно всі програми розробляються спільно з українськими партнерами. І це дає хороший результат. Наприклад, проходила конференція, присвячена творчості Бертольда Брехта. Захід, був розрахований на фахівців і отримав широкий розголос. У вересні 1998 року Гете-Інститут разом із Київським міським управлінням культури провів конференцію, де обговорювалася дуже серйозна проблема — спонсорство у сфері культури. Адже вона мало фінансується державою — не лише в Україні, але й у Німеччині. Тому такий обмін досвідом двох країн був дуже цікавим.

На конференції було представлено багато верств населення України. Це студенти, фахівці, яким знання мови потрібне для професійної діяльності. Були й такі, хто просто хоче у вільний час вивчити іншу культуру, іншу мову. Вивчати німецьку мову і культуру виявили бажання багато зацікавлених, про що свідчить черга бажаючих відвідувати мовні курси при Гете-Інституті.

Серед найбільш значимих заходів Гете-Інституту для широкої публіки був, показ нових німецьких фільмів, який пройшов у травні 1998 року в Будинку кіно. Великою популярністю користувалася виставка німецького художника Макса Ернста "Книги та графіка", що проходила у Музеї російського мистецтва.

Німеччина реалізує культурно-інформаційну діяльність за кордоном через мережу культурно-освітніх центрів, що мають назву Гете-Інститут (Німецький культурний центр). Вони засновані в 1951 р., представлені 168 установами у 73 країнах. За дорученням уряду ФРН, Гете-Інститут виконує широкомасштабні завдання в галузі культурної політики в світі, опікуючись розвитком німецької мови за кордоном, сприяючи міжнародному співробітництву в сфері культури [19, ст. 37].

Гете-Інститут тісно співпрацює зі школами, університетами, спілками вчителів німецької мови та центрами освіти для дорослих і надає допомогу вчителям німецької мови в поліпшенні методів викладання, зокрема проводяться семінари з підвищення кваліфікації з методики та дидактики викладання іноземної мови, надаються навчальні матеріали, стипендії та гранти, пропонуються мовні курси для певних груп фахівців, для дітей та юнацтва під час канікул. Усі мовні курси функціонують під гаслом "Вивчаючи німецьку мову - знайомимося з Німеччиною". При Гете-Інституті, як і при більшості культурно-інформаційних центрів інших країн, можна скласти іспити, що визнаються на міжнародному рівні.

Разом з партнерами в країнах перебування Гете-Інститут організовує та сприяє різноманітним заходам, зокрема, конференціям, лекціям, семінарам з питань науки, культури й мистецтва, авторським читанням, теле- та радіосемінарам, влаштуванню вистав і концертів тощо. До сфери діяльності Гете-Інститутів належить спектр заходів для керівних кадрів та фахівців, організація їх навчання і стажування у ФРН.

Основною ланкою Гете-Інституту в Україні є бібліотека з найпотужнішим серед усіх зарубіжних культурно-інформаційних представництв в Україні фондом літератури, аудіо- та відеозаписів. Її фонди складаються з понад 4000 книжок, трьох щоденних газет, 38 тижневих і спеціалізованих журналів, близько 350 відеокасет, понад 500 компакт-дисків та аудіокасет, 30 CD-ROМів для швидкого й зручного пошуку інформації. Приблизно такі ж фонди мають філії Гете-Інституту - Німецькі читальні зали у Львові та Харкові.

Отже, перевага віддається розвитку бібліотечної справи як провідному засобу міжнародного гуманістичного спілкування, проектам, що тим чи іншим чином пов’язані з обміном інформацією, книжковою справою, популяризацією літератури та новітніх технологій.

Досвід показує, що потреба в інформації про Німеччину в Україні досить велика і охоплює різні напрями. Бібліотека Гете-Інституту надає інформацію та літературу з таких галузей: філософія, психологія, економіка і менеджмент, право, екологія, мистецтво, архітектура й дизайн, кіно, театр, музика, німецькомовна література, історія, географія тощо. Важливою складовою фонду є фахова література з бібліотекознавства, оскільки одним із завдань Гете-Інституту є ознайомлення бібліотекарів України з ноу-хау на прикладі німецьких бібліотек. На відміну від Американського дому, робота Гете-Інституту більше адресована широкому загалу користувачів.

За часів соціалістичного табору питаннями поширення німецької мови, історії та культури на теренах СРСР опікувалась Німецька Демократична Республіка. З політичних міркувань відбувалося певне "дозування" інформації й ідеологічне забарвлення цієї роботи. З цих причин в українських бібліотеках була відсутня значна кількість видань німецькою мовою, особливо це стосувалося австрійської культурної спадщини.

Німецький культурний центр Ґете-Інститут в Україні уперше був відкритий 1993 року в Києві. Партнерами Німецького культурного центру Ґете-Інститут в Україні є мережа німецьких читальних залів, центрів вивчення німецької мови та центрів навчально-методичної літератури. Сьогодні в Україні існує сім Центрів навчально-методичної літератури: Сімферополь, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Мелітополь та Львів. Користування Центром є безкоштовним.

Центр навчально-методичної літератури Гете-Інститут у Львові створений у грудні минулого року як окремий відділ Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки, до речі, одної з найдавніших у нашому місті, яка знаходиться на вул. Зеленій, 24. Із нагоди професійного свята – Дня бібліотек, вважаю доречним навести коротку історичну довідку. Отже, Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека (ЛОНПБ) – єдина галузева бібліотека у Західній Україні. Вона створена на базі польської Panstwowej Biblioteki Pedagogicznej we Lwowie (PBPW) 1926 року, а з 1946 року ЛОНПБ продовжила роботу PBPW. В основу фонду PBPW увійшла література, подарована шкільними, гімназійними бібліотеками Львова й області. Збережена частина фонду довоєнного періоду стала гордістю бібліотеки – 1009 томів раритетних видань, які створили базу Галицького фонду педагогічної літератури. Сьогодні фонд ЛОНПБ виріс до 404407 одиниць, а середньорічна кількість читачів на 1.01.2002 р. склала 6500 відвідувачів.

Результатом співпраці ЛОНПБ з Німецьким культурним центром Гете-Інститут в Україні, як вже згадувалось, стало відкриття філії Ґете-Інституту – Центру навчально-методичної літератури. Мета Центру – надати вчителям німецької мови зі Львова та області можливість ознайомитись із новою методичною та країнознавчою літературою.

З моменту свого відкриття Центр періодично проводить різноманітні заходи. Так, у грудні минулого року був проведений семінар німецького лектора для педагогів, де роз’яснювали систему користування матеріалами Центру та принципи добирання літератури з певної тематики. На початку цього року у співпраці Львівського національного університету ім. Івана Франка та Гете-Інституту відбулось відкриття Центру вивчення німецької мови, який поруч із діяльністю Німецького читального залу при науковій бібліотеці ім. Стефаника поповнив палітру діяльності Гете-Інституту у Львові. Також налагоджено співпрацю з львівським інститутом післядипломної педагогічної освіти, Педагогічним коледжем при ЛНУ ім. І.Франка, кафедрами німецької мови Львівських вузів, Інформаційно-методичним центром освіти, вчителями з Німеччини, мовною школою International House.

Центр надає можливість користуватись своїми фондами дітям, котрі починають займатись у шкільні роки науковими дослідженнями, та допомагає в підготовці до екзамену з німецької мови.

Гете-Інститут прагне бути представленим також і в регіонах України, тому кожного разу, коли це можливо, програми Гете-Інституту проводяться і в інших містах України.

2.2 Роль менеджера соціокультурної діяльності у зміцненні міжнародних зв’язків між країнами

На сьогоднішній день до стратегічних пріоритетів держави належить сприяння розширенню участі України в європейському та світовому культурному співробітництві, інтеграції української культури до світового культурного простору. Ці пріоритети можуть бути реалізовані шляхом здійснення таких ключових завдань: удосконалення системи культурного співробітництва України із зарубіжними країнами шляхом укладання міжнародних договорів та прямих зв'язків між культурно-мистецькими установами інших країн; надання державної підтримки реалізацій найбільш значущих культурних ініціатив міжнародного характеру, що дасть змогу підвищити авторитет України у світі, сприятиме налагодженню порозуміння між народами; проведення за кордоном, з метою ознайомлення населення зарубіжних країн з культурним надбанням українського народу, заходів за участю українських мистецьких колективів, виставок українського мистецтва, фестивалів українського кіно, "круглих столів"; сприяння участі представників України у міжнародних виставках і конкурсах, завдяки чому можна представити самобутню українську культуру та найновіші культурні досягнення світовій громадськості; проведення культурно-мистецьких заходів у місцях компактного проживання українців заради задоволення їх культурних потреб; сприяння роботі культурно-інформаційних центрів у складі закордонних дипломатичних установ України; поглиблення співпраці у сфері культури з міжнародними організаціями; завершення створення бази даних про втрачені та незаконно переміщені з України культурні цінності, роботу по їх поверненню.

На сучасному етапі соціокультурна компетенція набуває все більшого, значення. Вона являє собою засвоєння культурних та духовних цінностей свого та інших народів; норм, які регулюють стосунки між націями, поколіннями, статями, сприяє естетичному й морально-етичному розвиткові. Загальна система професійної педагогічної освіти не може не реагувати на подальший вплив на учнів цієї компетенції. Звичайно, одна лише соціокультурна компетенція не сформує весь спектр знань, умінь та навичок старшокласників, але її відсоток у формуванні особистості вагомий.

Формування соціокультурної компетенції є актуальним тому, що Україна зміцнює стосунки й зв’язки з європейськими й світовими державами, а для того, щоб наша країна сприймалася іншими націями як культурна високорозвинена держава, треба формувати в менеджерів знання про країни світу, уміння спілкуватися іноземними мовами й навички самостійної роботи, отже, проблема формування зазначеної компетенції є дуже важливою.

Для повноцінного спілкування та плідної співпраці з іноземними партнерами необхідно не тільки володіти іноземною мовою, а й знати особливості світосприйняття різних народів, їх традиції, звичаї, моральні та естетичні цінності, манеру комунікативної поведінки, тобто мати сформовані соціокультурні знання.

Якщо розглядати процес формування соціокультурної компетенції як важливу психологічну й дидактичну проблему, як комплекс цілеспрямованих впливів, що ґрунтуються на знанні закономірностей розвитку особистості, то треба враховувати специфічні вимоги до спеціаліста, який має будувати свою професійну кар’єру в площині міжкультурної комунікації. Тому поряд з основними професійними якостями майбутніх менеджерів соціокультурної сфери можна виділити такі:

• постійне розширення власних знань щодо історії, культури, традицій та звичок народів;

• відмову від існуючих стереотипів у сприйнятті представників інших народів і культур;

• визнання права кожного народу на власні звичаї і традиції;

• сформовану неупередженість і толерантність;

• уміння швидко орієнтуватися при зміні вербальної ситуації;

• налаштованість на взаєморозуміння та співпрацю;

• вміння планувати свою діяльність у швидкозмінюваних умовах, переключатися на нові її форми;

• здатність сприймати, аналізувати й систематизувати соціокультурну інформацію.

Управління соціокультурною діяльністю є складовою теорії соціального управління. Управління культурою не може відбуватися без урахування стану розвитку, надбань, сучасних проблем соціуму.

Загалом менеджмент соціокультурної діяльності як самостійний науковий напрям став розвиватися на початку ХХІ століття.

Соціокультурними ресурсами є творчий потенціал особистостей, соціальних груп, організацій, їхніх можливостей, творчої енергії. Соціальні ресурси — основа всіх майбутніх культурних ресурсів. Тому перед менеджерами соціокультурної діяльності постає завдання продуктивнішого використання соціальних ресурсів для ефективного досягнення поставлених цілей.

Соціокультурна компетенція має велике значення саме для фахівців у галузі міжнародних відносин. Соціокультурна компетенція охоплює знання культурних особливостей носіїв мови, їхніх звичаїв, традицій, норм поведінки й етикету, а також уміння розуміти й адекватно використовувати їх у процесі спілкування, залишаючись при цьому носієм іншої культури. Формування соціокультурної компетенції передбачає інтеграцію особистості в системі всесвітньої та національної культур.

Менеджерам необхідно:

-  розуміти, як ключові цінності, переконання та поведінка відрізняються при порівнянні однієї культури з іншими (міжнародні, національні, інституційні особливості);

-  розуміти різні корпоративні культури в конкретних професійних контекстах і те, яким чином вони співвідносяться одна з одною;

-  належним чином поводити себе й реагувати у типових світських, академічних і професійних ситуаціях повсякденного життя, а також знати правила взаємодії між людьми у таких ситуаціях (розпізнавання жестів, усвідомлення значення фізичної дистанції та розуміння жестикуляції у кожній з таких ситуацій). У соціокультурному менеджменті також постійно відбуваються зміни під впливом моди на той чи інший культурний продукт. Наприклад, все частіше використовуються технології соціального маркетингу: фестивалі, конкурси, розіграші та ін. Підготовкою менеджерів соціокультурної діяльності займаються декілька Вищих Навчальних Закладів України, зокрема, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв. Кафедра соціокультурної діяльності та зовнішньокультурних зв’язків, яка готує менеджерів соціокультурної діяльності відповідно до завдань та мети Ґете-Інституту, шукає конкретні форми та технології співпраці з ним.

Академія та кафедра працюють над розробкою спільних форм і методів роботи з Гете-Інститутом, наприклад:

-  розробка проектів в галузі культури ( театральні вистави, концерти на майданах Києва, кінопокази класиків німецького кіноматографу, конференції за участю українських та німецьких діячів культури);

-  співпраця з німецькими університетами, інститутами післядипломної освіти, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, Українською асоціацією германістів, центрами освіти для дорослих;

-  відкриття мовних курсів ( вивчення німецької мови за сучасними методиками );

-  навчання в спеціалізованих навчальних закладах і в університетах в Німеччині.

А також участь у семінарах "Інформаційні ресурси Німеччини та обласні універсальні наукові бібліотеки України", що дозволяють виробити практичні навички при вивченні основних курсів.

У 2011 році Німецьким культурним центром Гете-Інститут будуть проведені:

-  семінари-тренінги для спеціалістів з дитячого телебачення;

-  міжнародні фестивалі з сучасного танцю;

-  вечори кіно в Ґете-Інституті;

-  семінари "Менеджмент мовних курсів".

В результаті цієї співпраці студенти отримають знання, вміння та навички, які дають їм змогу аналізувати інформацію та робити власні висновки.

Висновки

співробітництво менеджер культурний просвітницький

Розвиток міждержавних політичних відносин між Україною та ФРН сприяв поетапній трансформації політичної системи України, надходженню в Україну найкращого європейського досвіду парламентської роботи, визначенню міжпарламентського співробітництва та зв’язків між суб’єктами місцевого самоврядування обох країн як перспективних напрямів поглиблення співпраці, залученню нових суб’єктів співробітництва, зокрема неурядових громадських організацій. Водночас зв’язки між українськими та німецькими політичними партіями ще не вийшли на рівень регулярного обміну делегаціями та не мали практики постійних контактів між регіональними партійними осередками. Українські політичні партії виявилися неадаптованими до європейських політичних стандартів, що, зокрема, позначилося на їх надто обмеженій участі у транснаціональних європейських політичних проектах.

Німеччина розглядає Україну як важливий елемент стабільності в Центральній та Східній Європі. Для нашої держави ФРН залишається ключовим партнером в ЄС. Обопільна зацікавленість матеріалізується у взаємовигідних проектах економічної співпраці, а також у співробітництві України та ФРН у ряді регіональних міжнародних організацій – ЦЕІ, ОБСЄ, Вишеградській групі.

Німецькі партійні фонди позитивно впливають на впровадження європейських демократичних традицій в українське політичне життя. Крім того, за їхнього посередництва в Україні впроваджується досвід розвитку структур громадянського суспільства, застосовуються європейські правові норми та стандарти у процесі інтеграції України до ЄС.

Українсько-німецькі торговельні відносини впливають на еволюцію стратегії і тактики економічних реформ в Україні. Попри провідні позиції, які ФРН продовжує займати в статистиці української торгівлі з країнами членами ЄС, структура взаємного товарообігу засвідчує відсталість української економіки порівняно з німецькою. Україна експортує в Німеччину головним чином сировину (включно з нелегальною робочою силою), а імпортує технологічні товари.

Важливим пріоритетом є робота з відновлення репутації України як надійного партнера в галузі транспортування і зберігання природного газу. Для німецьких концернів важливо, аби доставка російського газу до споживачів не залежала від політичної волі транзитних країн. Допоки Україна як транзитна держава не має добротних автомагістралей, морських портів, а її залізничні колії не адаптовані до європейських, важко переконувати німецький бізнес у вигідності транспортування товарів до Росії і країн Близького Сходу через Україну. Німеччина готова взяти на себе функції провідника України в ЄС, але у ФРН є чимало впливових суб’єктів, які давно і плідно співпрацюють з Росією, а тому без ентузіазму ставляться до відхилень від напрацьованого курсу. До того ж інтеграція України в європейські структури неможлива, допоки вітчизняні бізнесові структури не навчаться ефективно працювати на західних ринках.

Упродовж досліджуваного періоду безпосередній вплив на ідеологію ринкових реформ в Україні здійснювала група німецьких економістів-консультантів уряду України. Головним позитивним підсумком цього став розвиток української моделі соціального ринкового господарства, однак, на думку німецьких експертів, її впровадження ускладнюється низькою ефективністю виробництва, недостатньою продуктивністю праці, високим рівнем енергомісткості української промисловості. Важливе значення мало також надання Україні правового досвіду взаємодії з СОТ.

Пріоритети інвестиційного співробітництва полягали для України у використанні німецького капіталу з метою структурної перебудови вітчизняної економіки, визначення її місця в глобальному розподілі праці. Основним форматом інвестиційної співпраці була діяльність спільних підприємств. Перспективний розвиток подібної взаємодії передбачає залучення до української економіки середнього та дрібного німецького капіталу, що, однак, потребує якісної європеїзації української економіки. Галузева структура німецьких інвестицій в економіку України фактично відповідає її ролі індустріально-аграрного ар’єргарду в європейському розподілі праці. При цьому загальний обсяг німецьких інвестицій помітно поступається аналогічним показникам не лише для центральноєвропейських країн, які після вступу до ЄС розвивають інвестиційне співробітництво з Німеччиною на якісно відмінних від України підставах, а й для Російської Федерації.

На відносно низькому рівні залишалось співробітництво в галузі науки та освіти. У цілому воно відповідало стану української гуманітарної сфери, яка в умовах суспільної трансформації фінансується за залишковим принципом. Це позбавило Україну можливості закріпити за собою місце в головних загальноєвропейських програмах науково-технічних досліджень, внаслідок чого відбувався переважно асиметричний обмін результатами наукових досліджень. Пріоритетне значення у процесі співпраці в освітній сфері відводилося розширенню в Україні кола носіїв німецької мови. У діалозі української та німецької культур провідна роль належала Гете-Інституту. Відсутність в Україні аналогічної установи негативно впливає на поширення в Німеччині знань про Україну. Внесок німецьких суб’єктів культурного співробітництва виявився у позитивному впливі на посилення уваги до завдань розвитку "людського капіталу" в Україні.

Виникнення певних проблем в українсько-німецькому співробітництві пояснюється перешкодами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Об’єктивно вони зумовлені тривалістю трансформаційного періоду розвитку України, в умовах якого кількість контактів далеко не завжди означала їхню якість, а суб’єктивно – пов’язані з непослідовністю української сторони у досягненні взаємовигідних результатів. Засобом для подолання згаданих перешкод може стати ефективніша координація спільних проектів, підвищення рівня мотивації до взаємозв’язків.

Формування в Німеччині українського іміджу відбувалось без цілеспрямовано впливу з боку України, через що він не повністю відповідає євроінтеграційним прагненням нашої держави. Успішне подолання такого стану може забезпечити удосконалення українсько-німецької взаємодії в інформаційній сфері та цілеспрямоване інформування в Німеччині широкого кола груп впливу на захист українських інтересів.

 
Список використаних джерел

1.  Спільна декларація про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччина від 09.06.1993 року; (1)

2.  Угода про культурне співробітництво від 15.02.1993 року; (2)

3.  Угода про направленні німецьких викладачів у навчальні заклади України від 10.06.1993 року; (3)

4.  Угода в сфері молодіжної політики від 27.08.1993 року; (4)

5.  Виступ Федерального канцлера ФРН Г.Коля на офіційному прийомі у Києві від імені Глави Української держави // Урядовий кур’єр. – 1996. – 5 верес.; (5)

6.  Гайкен Е. На головних напрямах співробітництва // Політика і час. – 1996. – № 12; (6)

7.  Гількес П. "Україна – нація в Європі" // Німеччина. – 1997. – № 6. – С. 33. (7)

8.  Йоханнес Еберт: "Усі програми Гете-Інституту ми створюємо з місцевими партнерами" // День - №123, четвер, 2 липня 1998 року. (8)

9.  Костенко Ю. Курс на стабільне партнерство // Політика і час. – 1996. – № 12. (9)4

10.  Кравчук Л. Нова Україна у Новій Європі // Політика і час. – 1992. – № 2. (10)

11.  Кудряченко А. Про стан і поліпшення українсько-німецьких зв’язків // Нова політика. – 1996. – № 4. (11)

12.  2. Кудряченко А. Україна – Німеччина: можливості невичерпні, інтерес – обопільний // Віче. – 1994. – № 7. – С. 147–153.

13.  6. Макаревич М. Посланець німецької культури // Політика і час. – 1996. – № 12. – С. 50–52.

14.  Під знаком енергополітики. Друга німецько-українська консультаційна зустріч у Києві // Deutschland. – 1999. – № 4. (12)

15.  Поточний архів Міністерства закордонних справ України, фонд ДМД, спр. 441. (13)

16.  Свідчення стратегічного партнерства // Урядовий кур’єр. – 1998. – 5 лют. (14)

17.  Славісти-україністи з Грайсвальда поповнили бібліотеку // Німеччина. – 1998. – № 4. – С. 33. (15)

18.  7. Солошенко В. В. Науково-технічне та гуманітарне співробітництво України й Німеччини в 90-ті рр. XX ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія: Вип. 47. – К., 2000. – С. 50–53.

19.  Старостенко Г. Перспективи розширення Європейського Союзу на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 6, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 1998. (16)

20.  Старостенко Г., Німецьке бачення нового європейського порядку та Україна у ньому // Науковий вісник дипломатичної академії України. – 2002. (17)

21.  Cтаростенко Г. Співробітництво України та ФРН у контексті європейської інтеграції // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 34, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2002. (18)

22.  Старостенко Г. Розвиток українсько-німецьких відносин: політичний аспект співробітництва // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. Наук.пр. - Вип. 42, частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003. (19)

23.  Химинець В.В. Історична динаміка геополітичних змін в Європі на початку ХХІ століття і відносини між Україною та ФРН // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2004. – Вип.10 (1). (20)

24.  Химинець В.В. Українсько-німецькі політичні відносини на початку ХХІ століття // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – К., 2005. – Вип. 14. (21)

25.  Химинець В. Друга урядова "велика коаліція" та українсько-німецькі відносини на сучасному етапі // Вісник Київського славістичного університету. – Серія: Історія. – 2006. – Вип. № 27. (22)

26.  Химинець В.В. Німецько-російські відносини: історичні уроки для України (1998-2005 рр.) // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – К., 2006. – № 15.(23)

27.  5. Хоружий Г. На регіональному рівні // Політика і час. – 1996. – № 12. – С. 28–31.

28.  Чекаленко Л. Зовнішня політика України. – К., 2006. – 712 с. (24)

 
Додаток

Спільна декларація про основи відносин між Україною і Федеративною Республікою Німеччина

Дата підписання: 09.06.1993

Дата набуття чинності: 09.06.1993 Україна і Федеративна Республіка Німеччина, усвідомлюючи багатовікові культурні, економічні, наукові та людські зв'язки, тривалі періоди плідного співробітництва і різнобічного обміну між їхніми народами, пам'ятаючи про зловісні сторінки недавньої європейської історії, погоджуються про те, що вони якнайтісніше співпрацюватимуть заради добра їхніх народів і тим самим сприятимуть мирові в Європі та в усьому світі. Це відповідає інтересам і найглибшим прагненням українського й німецького народів.

Подолання протиріччя між Сходом і Заходом дало німецькому народові змогу у вільному самовизначенні знову досягти своєї єдності. У вільному самовизначенні став незалежним український народ. Тим самим з'явилися нові перспективи для традиційної дружби між українським і німецьким народами.

Україна і Німеччина керуються бажанням всебічно розвивати відносини дружби, добросусідства і співробітництва.

Вони підтверджуються свою відданість цілям і принципам Статуту Організації Об'єднаних (995_010) Націй, принципам і положенням Хельсінського Заключного акта (994_055) від 1 серпня 1975 р., Паризької хартії для нової Європи (995_058), а також інших документів Наради з безпеки та співробітництва в Європі.

Вони впевнені у необхідності побудови нової, об'єднаної спільними цінностями Європи та перетворення її у континент миру, безпеки і співробітництва.

Україна і Німеччина підтверджують, що повага прав людини і її основних свобод, а також принципів гуманності, демократії та правової держави є фундаментом для побудови нової Європи.

Вони керуються бажанням надати своїм стосункам нової якості.

II

Україна і Німеччина будуватимуть свої відносини відповідно до норм міжнародного права, додержуючись принципів суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, заборони застосування сили або загрози силою і поваги прав людини, включаючи права національних меншин.

Обидві Сторони підтверджують право всіх народів вільно і без втручання ззовні визначати свою долю і здійснювати за власним бажанням свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток.

III

Обидві Сторони заявляють, що вони поважають територіальну цілісність одна одної.

IV

Україна і Німеччина підтверджують спільну відповідальність за зміцнення миру, стабільності і безпеки в Європі і виступають за перетворення Європи в єдиний простір прав людини, демократії і правової державності.

Вони вирішуватимуть всі спірні питання, які могли б виникати, виключно мирними засобами. Вони виступають за те, щоб цей принцип знайшов застосування у відносинах всіх держав-учасниць НБСЄ одна з одною без будь-яких обмежень.

З цією метою вони підтримуватимуть в НБСЄ, а також у Північноатлантичній Раді співробітництва всі зусилля і заходи, які сприятимуть зміцненню безпеки і побудові загальноєвропейських структур безпеки. Для цього вони робитимуть внесок у зміцнення взаєморозуміння і взаємної довіри також на двосторонній основі. З цією метою вони досягатимуть домовленостей через різнобічні контакти між їхніми міністерствами оборони і збройними силами.

V

Україна і Німеччина підтверджують, що визнаватимуть зобов'язання, які випливають з документів НБСЄ. Обидві Сторони виступають за зміцнення процесу НБСЄ. Вони заявляють про своє беззастережне визнання принципів і положень Хельсінського Заключного акта і Паризької хартії для нової Європи. Вони підтверджують свою відданість демократії, як єдиній законній формі правління.

VI

Обидві Сторони підкреслюють необхідність енергійно продовжувати процес роззброєння і контролю над озброєннями як в галузі ядерних озброєнь та інших видів зброї масового знищення і систем їхньої доставки, так і звичайних озброєнь. Вони надають великого значення найскорішому набуттю чинності і виконанню універсальної Конвенції про заборону хімічної зброї.

Україна і Німеччина дотримуються політики нерозповсюдження і виступають за всебічне зміцнення на рівноправній основі міжнародно-правових договорів і міжнародного режиму, на яких вона базується. Вони розглядають як наріжний камінь міжнародного режиму нерозповсюдження Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, стороною якого як держава, що не володіє ядерною зброєю, є Федеративна Республіка Німеччина і до якого з таким же статусом має намір якомога скоріше приєднатися також і Україна.

Федеративна Республіка Німеччина проголошує свою готовність підтримувати Україну в рамках своїх можливостей у виконанні її зобов'язань по роззброєнню.

Вони підкреслюють значення, яке вони приділяють дотриманню і повному виконанню існуючих угод про скорочення і обмеження звичайних озброєнь, про скорочення особового складу, а також про заходи щодо зміцнення безпеки і довір'я. Вони погоджуються в тому, що контроль над озброєннями у Європі повинен слугувати в майбутньому, перш за все, утвердженню відносин співробітництва у галузі безпеки між країнами НБСЄ. З цією метою обидві Сторони бажають активно використовувати Форум НБСЄ з питань співробітництва у галузі безпеки.

Вони висловлюють свою впевненість у тому, що продовження переговорів по контролю над звичайними озброєннями за участю всіх держав-учасниць НБСЄ після чергової зустрічі НБСЄ у Хельсінкі стане важливим конструктивним елементом нової, заснованої на співпраці системи безпеки на європейському континенті, де мир буде забезпечено меншою кількістю озброєнь.

Обидві Сторони зобов'язуються взаємодіяти у Реєстрі ООН про звичайні озброєння і виявляти стриманість при торгівлі зброєю та військовою технікою, а також запобігати передачі "ноу-хау" зброї масового знищення за допомогою санкцій проти своїх фізичних і юридичних осіб.

Федеративна Республіка Німеччина заявляє про свою готовність до співробітництва з Україною з метою допомогти у розбудові національної системи контролю за експортом.

VII

Обидві Сторони проводитимуть консультації з питань, що становлять обопільний інтерес, на різних рівнях. Вони готові взаємодіяти у рамках міжнародних організацій, членами яких вони є або будуть.

Вони мають намір заохочувати безпосередні контакти на всіх рівнях, включаючи місцеві.

Особливу увагу обидві Сторони приділятимуть розвитку міжпарламентських зв'язків та обмінів.

У своїх відносинах вони широко використовуватимуть позитивний досвід і результати традиційних багаторічних зв'язків між землями й містами Німеччини та окремими регіонами й містами України.

VIII

Обидві Сторони мають намір взаємодіяти у справі розвитку різних форм регіонального й субрегіонального співробітництва.

Вони погоджуються в тому, що для створення єдиної спільної Європи необхідним є прогрес у розвитку загальноєвропейської інфраструктури (транспорт, зв'язок, енергетика). У співробітництві з європейськими організаціями та сусідніми країнами вони розглядатимуть можливості для поглиблення цих зв'язків.

Традиційно тісним зв'язкам в галузі транспорту (автомобільного, залізничного, повітряного, морського і річкового) природно надаватиметься особливе значення.

IX

З метою розширення і зміцнення дружніх зв'язків і співробітництва між Україною і Німеччиною обидві Сторони підтримуватимуть розвиток вільних контактів між своїми громадянами, а також громадськими і політичними організаціями обох країн. Вони мають намір спрощувати адміністративні процедури і практику здійснення таких контактів, що має особливе значення для взаємного пізнання і зміцнення взаєморозуміння народів обох держав.

X

Обидві Сторони надають особливого значення розвиткові взаємовигідного економічного співробітництва. Вони усвідомлюють важливість створення відповідних загальних умов для розвитку промисловості, сільського господарства і сфери послуг в Україні за правилами ринкової економіки.

Україна і Німеччина прагнуть до широкого економічного і промислового співробітництва. Вони надаватимуть підприємствам та іншим суб'єктам господарської діяльності іншої Сторони у межах діючого законодавства можливість вільної діяльності. Обидві Сторони виступатимуть за багатосторонні й тісні контакти та співробітництво між українськими і німецькими підприємствами та іншими суб'єктами господарської діяльності.

Інтенсифікації економічних стосунків служитиме також створення Бюро представника німецької економіки в Україні, яке розпочне свою роботу у 1993 році в Києві, а також відкриття відповідного бюро України в Німеччині.

Беручи до уваги процес оновлення, що відбувається в Україні, німецька Сторона готова надати Україні підтримку словом і ділом у створенні її орієнтованого на ринкову економіку майбутнього, зокрема, в побудові і функціонуванні біржової справи. Обидві Сторони будуть активно взаємодіяти в українсько-німецькій Раді з питань співробітництва за участю провідних представників економіки та високопоставлених представників двох країн на урядовому рівні з метою розвитку двосторонніх економічних і ділових зв'язків та підтримки процесу реформ в Україні під час переходу до ринкової економіки.

Вони намагатимуться розширювати на тих же принципах співробітництво також у галузі енергетики. З цією метою корисним могло б бути створення консорціумів підприємців.

Обидві Сторони погоджуються в тому, що розвиток фінансових відносин між Україною і Німеччиною потребує участі України, як однієї з держав-правонаступниць колишнього СРСР, у врегулюванні питань колишніх радянських боргів з державами, що виникли на території колишнього Радянського Союзу, і у багатосторонньому врегулюванні з кредиторами.

Україна і Німеччина підкреслюють значення правового і соціального забезпечення процесу реформ. Німеччина пропонує свій досвід як допомогу в становленні і розвитку державно-правових структур в Україні, а також свій досвід в галузі заохочення праці, соціального захисту та соціального партнерства, щоб тим самим зробити внесок у сприяння процесові реформ в Україні.

Обидві Сторони надають великого значення взаємодії у підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців і керівників у сфері економіки й готові якісно поглиблювати та розширювати це співробітництво.

XI

Обидві Сторони мають намір здійснювати на основі взаємного інтересу широке співробітництво у сфері охорони навколишнього середовища і екологічно нешкідливого використання природних ресурсів.

Україна і Німеччина, враховуючи наслідки Чорнобильської катастрофи, висловлюють свою велику зацікавленість у подальшій тісній співпраці в галузі безпеки ядерної техніки, радіаційного захисту, в мінімізації шкоди, заподіяної радіацією.

XII

Обидві Сторони заявляють про своє прагнення розвивати й надалі культурне співробітництво у всіх сферах, включаючи освіту і науку.

Вони підтверджують свою готовність забезпечити всім зацікавленим особам вільний доступ до мови та культури іншої Сторони і підтримувати відповідні державні, громадські та інші ініціативи.

Турбота про культурні цінності однієї Сторони, що знаходяться на території іншої Сторони, їх збереження є природним виявом нових взаємин між Україною і Німеччиною. Вони погоджуються, що втрачені або незаконно вивезені культурні цінності, що знаходяться на їхніх територіях, будуть повернуті власникові або його правонаступнику.

XIII

Україна і Німеччина мають намір співпрацювати на двосторонній і багатосторонній основі з метою боротьби з організованою злочинністю, міжнародним тероризмом, незаконним виготовленням і обігом наркотиків, а також з контрабандою, зокрема, що стосується культурних цінностей.

XIV

Україна і Німеччина погоджуються полегшити доступ до могил, їхнє збереження і догляд і сприяти іншій Стороні у межах можливого у спорудженні померлим гідних меморіалів, що закликають до миру, або кладовищ, і поставити їх під захист закону. Вони підтримуватимуть співробітництво між організаціями, що піклуються про поховання часів війни, на основі угоди про догляд за захороненнями часів війни.

XV

Німеччина вітає прагнення України щодо реабілітації національних меншин, які були депортовані з її території за часів сталінських репресій та надання їм права повернутися в місця їх колишнього проживання, а також сприяти їх компактному розселенню, маючи на увазі, що права населення, яке там проживає, не будуть обмежені.

Німеччина із задоволенням відзначає, що у цьому зв'язку Україна надає можливість поселитись на її території також німцям, які того бажають, і надалі сприятиме цьому процесові в межах своїх можливостей. У ході поступального розселення німців в Україні Німеччина в межах своїх можливостей надаватиме різнобічну допомогу в культурній, соціальній, економічній, сільськогосподарській сферах, в галузі регіонального планування, а також у зміцненні міжнаціональної і етнічної спільності. Обидві Сторони будуть співробітничати у цьому питанні на урядовому рівні.

Обидві Сторони погоджуються в тому, що сприяння процесу компактного розселення для громадян України німецького походження, які постійно проживають в Україні, або для німців, які туди переселяються, має на меті, не заторкуючи їхнього права на виїзд, допомогти забезпечити їм і їхнім дітям перспективу на майбутнє і знайти батьківщину в Україні.

Україна і Німеччина погоджуються в тому, що українським громадянам німецького походження в Україні, як і німецьким громадянам українського походження в Німеччині, зважаючи на їх вільний вибір, буде забезпечена можливість зберігати мову, культуру, національні традиції, а також вільно сповідувати релігію. Обидві Сторони підтверджують, що забезпечення культурної самобутності та життєвих прав цих осіб є важливою умовою розбудови дружніх відносин. Виходячи з цього, вони створюватимуть умови і полегшуватимуть в рамках чинного законодавства іншої Сторони проведення заходів, що сприяють цим особам та їхнім організаціям.

XVI

Україна і Німеччина домовились найближчим часом врегулювати практичні питання, що пов'язані з відкриттям та діяльністю посольств у Києві і Бонні.

XVII

Виходячи з того, що Україна є однією з держав-правонаступниць колишнього Радянського Союзу, обидві Сторони погоджуються застосовувати міжнародні договори між Федеративною Республікою Німеччина і Союзом Радянських Соціалістичних Республік у відносинах між Україною і Федеративною Республікою Німеччина до того часу, поки обидві Сторони не домовляться про інше відповідно до їхнього законодавства. З цією метою вони продовжать свої консультації.

Україна і Німеччина підтверджують, що ця Декларація не торкається їхніх зобов'язань щодо договорів та союзів з іншими державами.

Київ, 9 червня 1993 року

Леонід КРАВЧУК Гельмут КОЛЬ