Неофашизм

1.3 Неофашизм

Після поразки у Другій світовій війні німецький націонал-соціалізм відродився в цілком розвинених країнах, а саме в Англії – у колі "бритоголових" або "скіндедів" ("брита голова"). А. Тарасов стверджує, що із сьогоднішнім образом скінхеда – хулігана, расиста, фашиста і антисеміта – вони не мали нічого спільного.[9] Скінхеди "першої хвилі" були субкультурою робочих районів Британії, яка виникла як молодіжна культура протесту проти офіційної буржуазної культури, як реакція певної частини робочого класу Великобританії на хіппі і рокерів. Тоді їм припав до душі традиційний робочий одяг, який важко було порвати в бійці: чорні фетрові куртки і джинси. Вони коротко стригли волосся, щоб не заважало під час бійки.

До 1972 р. "мода на скінхедів" пішла на спад, але несподівано відродилася через 4 роки. Її викликала, так як це було і з фашизмом, економічна криза. Іншою причиною появи скінхедів "другої хвилі" називають розповсюдження панк-культури, в наслідок чого молодь із бідних сімей почала витісняти з панк-сцени дітей середнього класу. У 1977 р. стиль скінхедів розповсюдився в США і ця організація, по суті, прийшла на зміну ку-клукс-клану. Спочатку з'явилися негритянські, латиноамериканські, єврейські «бритоголові», багато з яких мирно були сусідами один одного. Це було схожим на національні об'єднання в певні общини. Це братерство дало тріщину в 1986 р., коли в США потрапила платівка групи "Скрюдрайвер" (Screwdriver), що пропагує перевагу білої раси.

Новий виток розвитку цього руху був позначений вже голеними наголо головами, армійськими черевиками і нацистською символікою. Англійські «бритоголові» почали частіше вступати в бійки з поліцією, фанатами футбольних клубів, такими ж скінхедами, студентами, гомосексуалістами, іммігрантами. У 1980 р. «Національний фронт» долучився до їх числа, добавивши в їх рух неонацистську теорію, ідеологію, антисемітизм, расизм і так далі. На вулицях з'явилися натовпи скінхедів з татуйованою свастикою на обличчях, скандуючи "Зіг, хайль!"[10]

На сьогоднішній день "бритоголове братcтво", в своїй загальній масі, представляють футбольні, рідше хокейні, фанати. З 70-х років залишилася незмінною уніформа "скінів": чорні і зелені куртки, футболки націоналістичного характеру, джинси, армійський ремінь із залізною пряжкою, важкі армійські черевики (типу "Grinders" або "Dr. Martens").

Про основи учення "скінів" говорять і написи, вельми звичайні в місцях їх проживання: WorldWide White Power! Россия– для россиян! Кожному нігеру – мотузку на шию! Adolph Hitler. Mein Kampf. Let’s make Ukraine clear.

У "скінів" є чітка ієрархія. Існує "нижчий" ешелон і "вищий" – "скіни", що мають освіту. "Нижчі скіни" мало чим відрізняються від дворової шпани, їх кістяк складають підлітки 16-19 років. Навіть будучи "стовідсотковим білим", будь-який з перехожих може бути побитий ними до напівсмерті. Привід для бійки їм не потрібний.

Трохи інакше йде справа з "вищими скінхедами", які також звуться "правими". Перш за все, це молодь, що не просто розперезалася, або якій нічим зайнятися. Це своєрідна "скінхедовська" еліта – люди начитані, зрілі в своїх поглядах. Середній вік "правих скінів" від 22 до 30 років. У їх кругах постійно обговорюються думки про чистоту нації.

Проблема наофашизму є однїєю із найбільш соромних у нашій сьогочасній історії. Тому що, якщо у наших слов’янських країнах, які пережили найбільше горя від фашистської окупації, у яких померло найбільше людей задля перемоги над цим явищем, коли майже у кожній сім’ї хтось загинув під час війни, виникають і чудово себе почувають різні неофашистькі рухи, у Прибалтиці ставлять пам’ятники есесівцям, це може свідчити лише про надзвичайно великий стан морального розкладу суспільства, про спаклюження пам’яті тих людей, які закинули за те, щоб ми сьогодні були вільними. Якщо на заході лише за висловлювання, що ти розділяєш фашистські погляди людина може опинитись за гратами, то у нас людина може хоч свастику витатуювати собі на обличчі і їй за це нічого не буде. Я вважаю, що це проблема свідомості людей і не бажання держави виховувати цю свідомість. Можливо рішеннями цієї ситуації може бути від прищеплення від дитячих літ розуміння справжньої суті нацизму до введення кримінальної відповідальності за фашистську пропаганду, висловлювання і таке інше.

2.1 Визначення поняття "фашизм"

Ледве з'явившись в політичній термінології, слово «фашизм» почало служити для позначення самих різних режимів, рухів, колективних і індивідуальних дій і образів мислення. До останнього часу, особливо в країнах ліберальної демократії, фашизмом називали будь-які прояви правої політики. Праві ж, навпаки, з фашизмом ототожнювали комуністичний тоталітаризм. При цьому ні в тому, ні в іншому таборі не могли чітко пояснити, де кінчається права політика і де починається тоталітаризм.

Проте спочатку слід дати визначення терміну "фашизм".

Найбільш загальне визначення фашизму міститься у Великій радянській енциклопедії, де, зокрема, в словарній статті вказується, що слово "фашизм" утворилось від італійського "fascismo", що дослівно означає – пучок, зв'язка, об'єднання. Фашизм – це політична течія, що виникла в капіталістичних країнах в період загальної кризи капіталізму і що виражає інтереси найбільш реакційних і агресивних сил буржуазії. Найважливіші відмінні риси фашизму – це використання крайніх форм насильства для придушення робочого класу, войовничий антикомунізм, шовінізм, расизм. Зовнішня політика фашизму характеризується як мілітаристична політика завоювань.[11]

Проте разом з цим визначенням існує багато інших, кожне з яких в тій або іншій мірі розкриває політичну суть цього суперечливого і загадкового явища ХХ століття.

Французький дослідник Пьер Мілза конкретизує приведене вище визначення, акцентуючи увагу на тому, що слово «фашизм» походить від італійського «Fascio di combattimento», що означає «бойова зв'язка». Термін був запозичений італійськими націоналістами у украй лівих і пов'язаний з революційною традицією. Фашистським назвали себе загально італійські збори прихильників Муссоліні, що зібралися 23 березня 1919 р. в Мілані.[12]

Пьер Мілза пише про те, що в цілому існує 3 інтерпретації фашизму:

·  Перша з цих інтерпретацій – теорія «етичної хвороби» Європи. Найбільш розроблена версія даної теорії належить італійському філософу Б.Кроче, який вважав, що фашизм – це реакція в більшості європейських країн проти загальної тенденції здійснення ідеалів, успадкованих від філософії Освіти.[13]

·  Друга інтерпретація фашизму, згідно точці зору Мілза, - це радикальна, така, що спочатку з'явилася в лівих марксистських кругах. На думку радикалів, фашизм є логічним і неминучим результатом тривалої еволюції, наслідком вроджених вад історичного розвитку певних країн, в першу чергу Італії і Німеччині.[14]

·  Третя класична інтерпретація фашизму належить марксистам, які вважають, що фашизм можна пояснити лише в межах соціекономічних структур суспільства, що знаходиться на стадії монополістичної концентрації капіталу. Фашизм є специфічною для ХХ століття формою антиробітничої реакції.

Еріх Фромм, розмірковуючи про фашизм, пише, що в науковій літературі про фашизм висловлюється дві протилежні точки зору. Перша полягає в тому, що фашизм – це суто економічне і політичне явище, і психологія ніяк його не пояснює, а друга – в тому, що фашизм – чисто психологічна проблема.[15]

Він висловлює гіпотезу про те, що фашизм – це, безумовно, психологічна проблема, проте уточнює, що самі психологічні чинники можна зрозуміти лише при врахуванні їх формування під впливом чинників соціально-політичних і економічних. Таким чином, згідно теорії Фромма, фашизм – це економічна і політична проблема, але без урахування психологічних чинників неможливо зрозуміти, яким чином він придбав владу над цілим народом.[16]

Деякі дослідники відділяють фашизм від націонал-соціалізму. Другий, на їх думку, був характерний виключно для Німеччини 20-40-х років.[17] На мою думку націонал-соціалізм є лише регіональним різновидом фашизму, тому в даній роботі я ці концепції не враховував і в рівній мірі досліджував італійський, німецький, іспанський фашизм.

Отже, ми бачимо, що не існує якогось єдиновірного визначення фашизму. Усі з вищезгаданих у роботі визначень не є не вірними, вони просто відображають лише певні сторони цього поняття.

2.2 Ідейні принципи фашизму

В центрі фашистської ідеології – ідеї військової експансії, расової переваги (теорія "народного співтовариства"), вождизму ("принцип фюрерства"), всевладдя державної (теорія "тотального панування"). Домінік Кола вказує на ще одну рису фашизму -- монополізація засобів масової інформації і нав'язування суспільству однієї єдиної ідеології.[18]

Фашистами були використані і найбільш прості і доступні масовій свідомості ідеї:

1) історичне призначення -- знищити марксизм. На основі антимарксизму і будувалася вся нацистських націоналістична теорія;

2) визначальне місце в ідеологічному багажі фашизму зайняла расова теорія, оскільки, вона більшою мірою, чим будь-які інші, відповідала настроям, відчуттям і тієї частини населення, на яких орієнтувався фашизм[19];

3) розвиток держави підкоряється тим же закономірностям, що і розвиток живих істот. Існують молоді, зрілі і вмираючі держави. Згідно цієї концепції Німеччина оголошувалася молодою державою, внаслідок чого будь-яка її агресивний вчинок міг бути пояснений і виправданий динамічною стадією розвитку;

4) теорія "природної межі", що дозволяє претендувати на забезпечення Німеччини виходом до Середземного і Чорного моря, на контроль над Рейном, на перенесення південних німецьких меж до Альп, до Балкан і куди завгодно[20];

5) теорія про "життєвий простір", в основі якої лежала теза про те, що в світі існує не тільки тіснота і перенаселення, але і є країни, які не в змозі достатньою мірою обробити і розвинути свою територію. Зрозуміло, що будь-який агресивний акт супроводжувався посиланнями на необхідність "життєвого простору";

6) найважливішою ідеєю була ідея "національного соціалізму". Цікаво, що нацистські ідеологи визначали соціалізм як форму громадської організації, при якій державі належать вирішальні функції у всіх областях життя, починаючи з політики і закінчуючи культурою і особистим життям громадян.

Вважаю за доцільне виділити основні прикмети фашизму:

·  Перша прикмета – неприйняття історії. Реальна дійсність складна і заплутанна. Фашизм цінує лише прості і механічні вирішення питань

історії.

·  Друга прикмета – це наявність ворогів. Звідси – головне завдання – розібратися з ворогами. Гітлер виступав проти християнства і комунізму, тому легко було оголосити ворогами євреїв, які, нібито, придумали як християнство, так і комунізм.

·  Тотальний контроль над населенням і диктатура сили. Фашизм опирався на силові структури, які не гребували ніякими методами у своїй діяльності.

Тому фашистська ідеологія – це одна з найжорстокіших ідеологій ХХ сторіччя. Наскрізь побудована на брехні і націоналістичних гаслах про перевагу одного народу над іншими вона принесла лише війни і розруху у світ.