Основні школи кримінального права

Реферат

З кримінального права України

На тему: "Основні школи кримінального права"

Київ 2011 р.

План

Вступ

Класична школа кримінального права

Антропологічна школа кримінального права

Соціологічна школа кримінального права

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Наука кримінального права пройшла великий історичний шлях розвитку. На цьому шляху суттєво змінювалися погляди на основні категорії кримінального права - злочин та покарання.

Це обумовлювалося не тільки економічною, соціальною, політичною обстановкою на певному етапі розвитку країн, але й поглибленням знань в сфері правової дійсності.

Різні напрямки в розвитку науки мали в своїй основі і різне філософське обґрунтування. Ознайомлення з цими напрямками, які в науці мають ще назву "школи", з їх вихідними концепціями становить певний інтерес.

Найбільш поширеними вважаються три школи кримінального права: класична, антропологічна, соціологічна.

Класична школа кримінального права

Основні погляди представників цієї школи були спрямовані проти феодального кримінального права, проти жорстокості, широкого застосування смертної кари і катування, проти релігійної нетерпимості. Класики сформулювали гуманістичні ідеї цивілізованого кримінального права, і цим поклали початок класичній школі. Особливе місце серед представників цієї школи займає Чезаре Беккаріа (1738-1794). Його книга “Про злочин і покарання”, що вийшла в 1764 р., за силою свого впливу на сучасників і на наступні покоління не має собі рівних в історії науки кримінального права. Ця книга-памфлет містила нищівну критику жорстокості і несправедливості феодального кримінального права і, водночас, формулювала принципи кримінального права, засновані на ідеях просвітництва і гуманізму. Книга Беккаріа набула надзвичайної популярності в усьому освіченому світі, витримала ряд видань. У 1765 р. у Швейцарії була викарбувана медаль на честь Беккаріа. Між тим католицька церква, що відстоювала підвалини феодалізму, занесла книгу Беккаріа в Індекс заборонених книг.

Блискучий стиль, пристрасність викладання, стислість і ясність думки, а головне, ідеї цивілізованого кримінального права, що в ній сформульовані, роблять цю книгу актуальною і у наші дні.

Основні ідеї Беккаріа щодо кримінального права можна сформулювати таким чином.

1) Погляди на кримінальний закон. Беккаріа проголошує верховенство закону, причому законодавець не тільки видає закони, але й тлумачить їх; суддя ж не може тлумачити закони, що підлягають буквальному застосуванню. Закон повинен визначати злочинність і караність діяння. Всі громадяни повинні бути рівними перед законом. Беккаріа різко виступає проти станової нерівності.2) Погляди на злочин. Злочин - це тільки діяння, тобто вчинок людини, виражений зовні. Беккаріа відхиляє відповідальність за голий намір, за слова, думки, єресі і чаклунство, що вважалося одним із найважливіших постулатів феодального права. Беккаріа одним із перших дав матеріальне визначення злочину, вважаючи, що їм є тільки дія, яка заподіює ту або іншу шкоду суспільству.3) Погляди на покарання. Право на покарання випливає, як вважає Беккаріа, не з вимог спокути гріх перед богом або монархом, а з необхідності захистити “загальне благо від посягань окремих осіб”. Тому покарання повинно застосовуватися лише тоді, коли в цьому є “абсолютна необхідність”. Беккаріа вимага співрозмірності покарання і тяжкості злочину. Він пропонував створити “точну і загальну сходинку злочинів і покарань”, в якій би “відбивалася їх співрозмірність”.

Покарання, як вважав Беккаріа, повинно бути помірним, гуманним, а не жорстоким. Впевненість у неминучості, невідворотності хоча б і помірного покарання, створить, пише він, “завжди більше враження, ніж жах перед іншим, більш жорстоким покаранням, але таким, що супроводжується надією на безкараність”.

Мета покарання - не відплата, а попередження вчинення винним нового злочину, спричинення нової шкоди суспільству та утримання інших осіб від вчинення злочину. Беккаріа вважав, що більш доцільним є попередити вчинення злочину, ніж потім карати за нього. Беккаріа в принципі був проти смертної кари. Він припускає її лише в тому випадку, коли вона є єдиним засобом втримати інших від вчинення злочину або “коли нація повертає або втрачає свою свободу або під час анархії, коли безладдя замінює закони”. Цікаво, що коли в Конвенті під час Французької революції вирішувалося питання про страту Людовика XVI, в обгрунтування застосування її були покладені погляди Беккаріа.

Погляди Беккаріа мали вирішальний вплив на розвиток науки і законодавства наступного періоду.

Представники класичного напрямку були в багатьох країнах Європи: в Англії - Бентам (1748 - 1832), у Франції - Росі (1787 - 1848), у Німеччині - Кант (1724 - 1804), Гегель (1770 - 1831), А. Фейербах (1775 - 1833), Грольман (1775 - 1829), у Росії - Таганцев (1843 - 1923), Сергієвський (1849 - 1910), вчені, що працювали на Україні: Кістяківський (1833 - 1885), Владиміров (1844 - 1917) і багато інших.

Значний вплив серед прихильників класичної школи мав його німецький напрямок, який розвивався під впливом філософії Канта і Гегеля.

І. Кант - видатний філософ, що вперше сформулював ідеї правової держави, створив свою теорію кримінального права.

1) Погляди на кримінальний закон. Розум диктує волі людини певні правила належної поведінки. Ці правила Кант називає імперативами. Оскільки розум диктує ці правила безумовно, вони не просто імперативи, а категоричні імперативи. Ті з них, що стосуються етики, моральності, дають поняття морального закону, ті ж, що стосуються права, стають юридичним законом. Таким чином, кримінальний закон - це категоричний імператив. Він є апріорним судженням, що потребує від людини керуватися у своїй діяльності таким правилом: “роби так, щоб твоя свобода могла співіснувати з свободою всіх людей”.2) Погляди на злочин. Злочин - є дії, що порушують кримінальний закон, тобто категоричний імператив. При цьому джерелом злочину є свобода волі. Воля по Канту не залежить від зовнішніх причин, вона вільна, автономна, індетермінована. Вільна воля - це першопричина всіх вчинків.3) Погляди на покарання. Кант - творець теорії матеріальної відплати. Категоричний імператив вимагає належної поведінки і містить у собі ідею покарання за неналежну поведінку. Покарання - це є здійснення справедливості. Воно не ставить перед собою ніякої утилітарної мети. Покарання - це справедлива відплата, це самоціль. Воно призначається лише тому, хто вчинив злочин. Покарання є відплатою злом за зло, заподіяне злочином. На питання: “Який рід і розмір покарання, яке б відповідало принципам справедливості? Кант відповідає: “ніякий інший, як тільки принцип рівності (у положенні стрілки на терезах справедливості) - не схилятися ні на один, ні на другий бік. Таким чином, зло, яке ти заподіюєш іншій людині без його вини, ти заподіяв самому собі. Якщо ти його ображаєш, то ти ображаєш самого себе; якщо ти його обкрадаєш, то ти обкрадаєш самого себе; б'єш ти його, то б'єш себе; вбиваєш його, ти вбиваєш самого себе. Відповідно до цього пропонується і система покарань: за вбивство - страта; за зґвалтування і мужолозтво - кастрація; за аморальні злочини - вигнання з суспільства; за образу - принизливе вибачення перед потерпілим, за майнові злочини - кримінальне рабство (каторга) на різні строки.

Г. Гегель - видатний німецький філософ, творець діалектичного методу, розвивав свої ідеї й в області кримінального права.

1) Погляди на кримінальний закон. Право - це абстрактна загальна воля у своєму прояві. Кримінальний закон - це теж загальна воля, яку не можна порушувати. Гегель виступає за видання кримінального Кодексу, який він вважав більш розвиненою формою права, ніж збірники звичайного права або права прецедентів. Він вважав, що Кодекс повинний бути написаний у доступній для людей формі і доведений до відома населення.2) Погляди на злочин. Гегель виступав проти караності злочинних намірів і думок, доводячи, що кримінальній відповідальності може підлягати тільки вчинене особою злочинне діяння. Гегель був проти об'єктивного ставлення, вважаючи, що кримінальна відповідальність можлива лише при наявності умисної вини. Злочин, з точки зору філософа, це порушення права, загальної, абстрактної волі, відпадіння від цієї волі, тобто щось нерозумне. Воно являє собою заперечення загальної волі, заперечення права (антитеза). Якщо злочин нерозумний, то він не повинен існувати, тому що розумне тільки і є дійсним.3) Погляди на покарання. Покарання є відновлення права. Якщо злочин - це заперечення права, то покарання - це заперечення заперечення права (синтеза). Покарання виключає злочин, робить його таким, якого взагалі не було, ніколи не існувало. Тому покарання не переслідує ніякої утилітарної мети, воно - самоціль. Воно є результатом свободної волі злочинця, який сам собі вимагає покарання. Самим фактом вчинення злочину злочинець дає згоду на застосування покарання. Проте покарання, як правило, не таліон (крім вбивства), а повинно відповідати за своєю суворістю тяжкості вчинюваного злочину.

А. Фейєрбах переклав філософські концепції німецької класичної філософії на ясну і чітку мову юриспруденції. Він сформулював основні принципи класичної школи кримінального права, що, за його словами, не підлягають будь-якому винятку. Це:

1) немає покарання без закону;

2) немає покарання без злочину;

3) немає покарання без вини. Ці формулювання, що є відображенням в кримінальному праві сутності правової держави, прихильником якої слідом за Кантом був Фейєрбах, служать і в наш час найважливішими критеріями оцінки кримінального права як цивілізованого. Фейербах був упорядником одного з перших Кодексів XIX століття, у якому втілилися його ідеї - Баварського Кримінального Укладення 1813 р., що діяло майже до об'єднання Німеччини в 1870 р. Фейєрбах серйозно вплинув на розвиток науки кримінального права не тільки в Німеччині, але й за її межами.

1) Погляди на кримінальний закон. Закон за Фейєрбахом загальний і необхідний, він загрожує кожному, хто винний у злочині. Він слідом за Кантом вважав кримінальний закон категоричним імперативом, що підлягає обов'язковому виконанню. Він виступав за різке звуження суддівського розсуду, за встановлення абсолютно визначених санкцій, зумівши це втілити в КК Баварії 1813 р.2) Погляд на злочин. Злочин - це дія, небезпечна для суспільства, і хоча вона визивається свободною волею, вона підпорядкована закону причинності, детермінована. Причиною злочину є прагнення людини отримати задоволення або уникнути незадоволення, тобто почуттєва природа людини. Фейєрбах створив наукову підставу для розробки найважливіших інститутів кримінального права - складу злочину, вини, замаху, співучасті й ін. Він розрізняв об'єктивні і суб'єктивні підстави кримінальної відповідальності (злочинне діяння, заборонене законом, і вину особи - умисел або необережність, їх види і ступені).3) Погляди на покарання втілилися у так званій фейєрбахівській теорії психологічного примусу. Злочин виникає, за Фейєрбахом, з почуттєвих спонукань людини, а тому потрібно щось протиставити цим прагненням. Цю роль відіграє покарання, для чого необхідно, щоб кожен був переконаний, що за вчинення злочину він понесе більше страждань, ніж ті незадоволення, що він відчуває при стримуванні себе від вчинення злочину. Покарання виступає в ролі контрмотива. Воно своєю погрозою змушує людину зупинитися і не вчинювати злочин. Застосування покарання за злочин і робить погрозу покаранням, передбаченим в кримінальному законі, цілком реальною.

Ця теорія загального попередження за своєю суттю являє теорію залякування. Вона мала багато прихильників, але і не менше супротивників. Грольман - відомий сучасник Фейєрбаха, висунув ідею спеціального попередження, вважаючи, що метою покарання є попередження злочинів шляхом впливу на засудженого. Це досягається або залякуванням злочинця, до якого застосоване покарання, або тим, що він позбавляється фізичної можливості вчинити новий злочин. У зв'язку з цим Грольман був за широкі рамки розсуду суддів при застосуванні покарання.