Оцінка ризику

2.4 Оцінка ризику

2.4.1 Класифікація ризику

З даних наведеної вище матриці можна вивести індекс ризику небезпеки.

Таблиця 4. Індекс ризику небезпеки.

Класифікація ризику	Критерії
1A, 1B, 1C, 2B, 3A	Неприпустимий (надмірний)
1D, 2C, 2D, 3B, 3C	Небажаний (гранично допустимий)
1E, 2E, 3D, 3E, 4A, 4B	Припустимий з перевіркою (прийнятний)
4C, 4D, 4E	Припустимий без перевірки (знехтуваний)

Надмірний – виключно високий рівень ризику, який у переважній більшості випадків викликає негативні наслідки.

Гранично допустимий – це максимальний рівень ризику, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Прийнятний – це той рівень ризику, який суспільство може прийняти (допустити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Знехтуваний (0-рівень) – це настільки малий рівень ризику, що він перебуває в межах допустимих відхилень від природного (фонового) рівня.

На практиці 0-рівень є неможливим. Знехтуваний ризик неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних умов для цього.

2.4.2 Концепція прийнятого ризику

Традиційна техніка безпеки ґрунтувалась на категоричній вимозі «забезпечити безпеку будь-якою ціною». Але реально звести її до нуля неможливо. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Концепція прийнятного (допустимого) ризику – це прямування до такого рівня безпеки, який суспільство може прийняти у даний період часу і котрий може бути економічно виправданим. [5]

Отже, необхідно прямувати до такого малого значення ризику, який забезпечується даним суспільством на конкретному етапі його розвитку.

У деяких країнах рівень прийнятного ризику встановлений у законодавчому порядку.

Прийнятний ризик – це компроміс між рівнем безпеки і можливостями її досягнення. Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених правил, все ж неодмінно існує деякий рівень залишкового ризику. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним – вирішує керівництво.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Рис. 1.Визначення прийнятного ризику

2.4.3 Оцінка ступеню ризику

Для оцінювання ступеню ризику користуємося такою формулою:

3

Нв = (Н/Л) * 10 ,

де Нв – коефіцієнт нещасних випадків на 1.000 людей;

Н – кількість нещасних випадків;

Л – кількість відпрацьованих людино-годин у році.

Частоту ризику визначаємо за наступною формулою:

Кр = Н/Р,

де Кр – коефіцієнт частоти ризику;

Н – кількість нещасних випадків;

Р – загальне число людей.

2.4.4 Якісна та кількісна оцінка ризику

Завданням якісної оцінки ризику є визначення можливих видів ризику, оцінювання ступеню їх небезпеки, виділення чинників, що впливають на рівень ризику. Якісна оцінка ризику є найбільш уживаною у повсякденному житті.

Кількісна оцінка ризику надає ризику числового значення.

Її визначають:

ü  Видом аналізованої діяльності;

ü  Постановкою проблеми;

ü  Здібностями і кваліфікацією особи, що приймає рішення;

ü  Ставленням цієї особи до ризику;

ü  Доступністю інформації, що характеризує ризик;

ü  Фаховою підготовкою особи, що приймає рішення;

ü  Чинниками, що створюють ризик.

Види кількісної оцінки ризику:

Об’єктивні - використовують характеристики випадкових процесів, отримані на підставі даних, що не залежать від думки певної особи.

Суб’єктивні - засновані на експертних оцінках ризику.

ризик безпека рівень

2.4.5 Методи визначення та оцінки ризику.

Інженерний (статистичний) - спирається на статистичні дані; полягає в розрахунку показників частоти виникнення нещасних випадків.

Експертний - опитування спеціалістів; їх завдання у даному випадку полягає у визначенні комплексного показника, що характеризує рівень безпеки певного процесу чи виробу.

Модельний - моделювання ситуації.

Соціологічний - опитування населення.

3. Способи управління ризиком

Що таке управління ризиком?

Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.[6]

Способи управління ризиком:

ü  повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

ü  заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними;

ü  удосконалення технічних систем та об’єктів;

ü  розробка та використання спеціальних засобів захисту;

ü  заходи організаційно – управлінського характеру, в т.ч. контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Серед питань управління ризиком важливе місце займає вартість цього управління.

У будь-якій діяльності людину супроводжує ризик.

На рисунку 2 зображений графік очікуваних втрат на прикладі ризику у менеджменті. На цій гіпотетичній ілюстрації розглядаються лише можливі матеріальні втрати. У схемі допускається ймовірність небезпечної ситуації 1 з 1.000, якщо витрати менші або дорівнюють $ 5.000. Так само за умови значення показника прийнятого ризику 1 з 1.000.000 була запроектована втрата $ 5.000.000.

Рис. 2 [7]

Цю концепцію можна використовувати як базову з метою визначення кількісних та якісних меж для інших ситуацій.

На рисунку 3 зображена схема керування ризиком небажаної події.

Рис.3[8] Схема керування ризиком небажаної події.

4. Висновок

Отже, управління ризиком – це підхід до зменшення рівня небезпеки, що передбачає досягнення концепції допустового ризику.

Заходи та засоби забезпечення безпеки:

ü  попередження чи ліквідація небезпеки шляхом усунення джерела її виникнення;

ü  захист людей від небезпеки шляхом застосування колективних чи індивідуальних засобів захисту, страхування під час робіт у небезпечних зонах;

ü  використання технічних та конструкторських засобів підвищення безпеки, що дають змогу роботизувати, автоматизувати небезпечні виробництва;

ü  суровий нагляд і контроль за виконанням законів, інструкцій та правил, що стосуються техніки безпеки;

ü  розробка системи попередження реагування на надзвичайні ситуації та планів дій у випадку стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо;

ü  забезпечення медико-гігієнічних умов для підтримання здоров’я.

Список літератури

·  Бедрій І.Я. Безпека життєдіяльності. – К.:Кондор, 2009, 286 с.

·  Большой толковый психологический словарь, том 2, - М.:Вече, 2001, 559 с.

·  Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності, 344с.

·  Мягченко О.П. Безпека життєдіяльності, - К.:ЦУЛ, 2010, 312 с.

·  Санкт-Петербургский Государственный Технический Университет Механико-Машиностроительный Факультет ; лекции по курсу «Безопасность жизнедеятельности». Лектор: Сметанин А. (http://x097.com/wiki/tiki-index.php?page=%D0%9B%D0%B5%D0%BA%D1%86%D0%B8%D0%B8+%D0%BF%D0%BE+%D0%91%D0%96%D0%94)

·  Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини, - Львів: Бескид Біт, 2005, 304 с.

[1] Санкт-Петербургский Государственный Технический Университет Механико-Машиностроительный Факультет ; лекции по курсу «Безопасность жизнедеятельности». Лектор: Сметанин А.

[2] Мягченко О.П. Безпека життєдіяльності, - К.:ЦУЛ, 2010.

[3] Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. – К.:Каравела, 2008.

[4] Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.

[5] Бедрій І.Я. Безпека життєдіяльності. – К.:Кондор, 2009.

[6] Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності, с.45.

[7] Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності, с.46

[8] Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини, - Львів: Бескид Біт, 2005, с.38