Вегетативно-сенсорна поліневропатія

2.1 Вегетативно-сенсорна поліневропатія

Найбільш поширене захворювання периферичної нервової системи від функціонального перенапруження.

Патогенез.

 В основі патогенезу цієї форми професійної патології лежить патологічний рефлекс з рецепторів шкіри та інших тканин кінцівок, які зумовлюють дисфункцію центральних і периферичних ланок вегетативної регуляції. Дисфункція сіткоподібної формації, яка виникає при цьому, призводить до дисбалансу регуляторних систем периферичних судин і шкірної чутливості, зокрема больової і температурної.

Клініка.

Основними скаргами хворих на вегетативно-сенсорну поліневропатію є біль в кистях, передпліччі, парестезії в стані спокою, які виникають переважно в нічний час; відчуття тяжкості, малорухомості дрібних суглобів рук в ранковий час. Можуть бути незначні набряки суглобів кисті.

При об'єктивному обстеженні виявляється ціаноз і гіперемія кистей, гіпергідроз, блідість і порушення шкіри кінцевих фаланг, трофічні пошкодження шкіри долонь, симптом "білої плями", дистальний тип розладу чутливості. У окремих хворих може розвиватися деформація дистальних фаланг.

Діагностика.

Діагноз професійнообумовленої вегетативно-сенсорної поліневропатії ставиться з урахуванням клініки, умов праці, а також результатів комплексних клініко-функціональних обстежень, зокрема: реовазографії, оклюзійної плетизмографії, термографії, дослідження м'язового кровообігу методом радіоіндикації тощо. Досліджуються больова і тактильна чутливість.

Диференціальна діагностика проводиться з ураженнями периферичної нервової системи іншого походження, поширеним остеохондрозом хребта, який перебігає з корінцевим синдромом, та іншими.

 

2.2 Координаційний невроз

 

Координаційний невроз - професійне захворювання, яке в джерелах наукової інформації описується як професійна дискінезія, писчий спазм, писча судома. Хвороба може виникати у операторів машинного набору тексту поліграфічної промисловості, конторських працівників, машиністок, телеграфістів, музикантів.

Патогенез.

Захворювання виникає внаслідок порушення механізмів регуляції координаторних функцій, дезінтеграції діяльності центральної периферичної нервової системи.

Клініка.

Захворювання виявляється у людей з великим стажем роботи і характеризується поступовим прогресуючим перебігом.

Виділяють чотири форми координаційного неврозу: судомну, паре-тичну, дрижальну та невралгічну.

Клінічні ознаки судомної форми: підвищення тонусу дрібних м'язів кисті при виконанні чітко диференційованих професійних рухів, відчуття тяжкості і незручності в руці, яка працює. У людей, які виконують письмові роботи, при спробі писати появляються втома руки, деформація букв, зниження темпів роботи, появляються судоми пальців рук, які можуть поширюватися на інші групи м'язів кінцівки.

У піаністів судоми м'язів пальців кисті призводять до унеможливлення продовжувати виконавчу діяльність.

Паретична форма клінічно проявляється швидким розвитком слабкості у м'язах працюючої руки, при виконанні таких робіт, як письмо, гра на піаніно чи інших інструментах. Вважається рідкісною формою координаційного неврозу.

Дрижальна форма характеризується виникненням різких дрижальних рухів руки в процесі письма або диференційованих рухах пальців, що знижує професійну активність хворого.

Невралгічна форма проявляється болем у м'язах руки при виконанні професійної роботи.

У практиці частіше зустрічаються змішані форми координаційних неврозів.

Діагностика.

Діагноз координаційного неврозу має ґрунтуватися на даних про клінічний перебіг хвороби, санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, результатах додаткових методів обстеження, зокрема електроміографії, за допомогою якої виявляється підвищена біоелектрична активність м'язів у стані спокою і рефлекторне виникнення їх гіпертонусу.

Диференціальну діагностику проводять з функціональним парезом руки при істерії, а також з органічними ураженнями центральної нервової системи, які супроводжуються електропірамідними та мозочковими порушеннями. Основними критеріями диференціального пошуку мають бути: особливості клінічного перебігу хвороби, зв'язок її з професійними факторами, відсутність вибіркового ураження лише однієї робочої функції при збереженні інших.

Лікування.

Проводиться комплексна тривала терапія транквілізаторами, седативними препаратами та фізіотерапевтичними процедурами, метою якої є усунення невротичних проявів. Рекомендується призначення бромідів у комбінації з акупунктурою і електрофорезом, гідро-процедури, лікувальна гімнастика, психотерапія.

3. Професійні хвороби органа зору та голосового апарату, обумовлені перенапруженням

 

3.1 Професійні хвороби органа зору

професійний захворювання бурсит поліневропатія перенапруження

Науково-технічний прогрес, особливо в області електроніки, медицини (мікрохірургія), радіотехніки; комп'ютеризація виробничих процесів тощо - сприяло значному збільшенню кількості осіб, які працюють в умовах підвищених вимог до органа зору. Підраховано, що в наш час під контролем зору виконується від 80 до 90 % усіх трудових процесів.

Перенапруження органа зору спостерігається при виконанні таких робіт:

-  Роботи, пов'язані з обробкою дрібних деталей, їх сортування, збирання дрібних конструкцій з них.

-  Виготовлення деталей і монтаж радіоелектронної апаратури, монтаж електронних плат і ламп, електронно-промислових трубок.

-  Постійна або досить тривала робота з оптичними приладами (годинникова, ювелірна промисловість, точна механіка, оптика, мікроелектроніка, мікрохірургія).

-  Коректура друкованого тексту.

Клініка.

Тривале перенапруження органа зору призводить до зорової і загальної втоми. З'являються скарги на відчуття розбитості, швидкої втоми при письмі або читанні на близькій відстані, біль в ділянці ока, лоба, погіршення зору, двоїння предметів. Тривала втома очей призводить до розвитку астенопії - патологічної втоми органа зору, яка може бути причиною зниження працездатності.

При особливо точних роботах може виникати функціональний спазм акомодації (напруга акомодаційного м'яза). Загальні симптоми цього стану проявляються головним болем, болем в очних яблуках, може виникати гіперемія кон'юнктиви. Тривалий спазм акомодації може перейти в міопію або посилити її, якщо вона є. Сприяють виникненню міопії погане освітлення робочого місця та неправильна його організація.

Профілактика астенопії і міопії: проводиться комплекс заходів, основними серед яких є правильний медичний відбір при наймі на роботу, яка супроводжується напруженням органа зору, періодичні медичні огляди, фізичні вправи, гімнастика для очей, раціональне харчування з включенням в меню продуктів, багатих на кальцій, вітамін D. Рекомендується проведення санітарно-технічних заходів: автоматизація виробничих процесів, пов'язаних з перенапруженням органа зору; оптимізація умов праці на них і правильна організація режиму праці.

 

3.2 Професійні хвороби голосового апарату

Захворювання частіше виникають у осіб, професійна діяльність яких пов'язана з перенапруженням голосового апарату: вокалістів, артистів драматичних театрів, педагогів, вихователів дитячих садків, дикторів, перекладачів, екскурсоводів та інших.

До факторів ризику виникнення патології голосового апарату відносять: нервово-емоційні навантаження, підвищення інтенсивності навколишнього фонового шуму, погану акустику приміщень, перепади температури навколишнього середовища, підвищену сухість, забруднення повітря газом і пилом тощо.

Поширеність професійної патології голосового апарату серед осіб окремих професійних груп досягає 60-80 %, в першу чергу це стосується педагогів і вихователів дитячих садків.

Клініка.

Хворі скаржаться на швидку втомлюваність голосу, зниження діапазону звучності голосу, сухості і шкрябання в горлі. Можуть виникати повна охриплість (афонія), болі в горлі та в ділянці шиї під час розмови чи співу.

Виділяють функціональні і органічні ураження голосового апарату. До функціональних відносять фонастенію, яка розцінюється як невроз голосового апарату і спостерігається у осіб голосово-мовних професій з функціональними розладами нервової системи. Клінічні ознаки цієї патології проявляються швидкою втомлюваністю голосу, неприємними відчуттями в ділянці шиї і глотки, сухістю, першінням, напругою, болем, спазмами в глотці. Мають місце скарги, характерні для функціональних порушень нервової системи. При ендоскопічному обстеженні гортані органічних змін не виявляють. Для підтвердження діагнозу фонастенії необхідно провести ларингостробоскопію і мікроларингостробоскопію. При цьому виявляється нестійка і різноманітна стробоскопічна картина, асинхронізм коливань з низькою амплітудою, частий і помірний темп. Довготривалі функціональні розлади голосу можуть переходити в органічні, зокрема в хронічний ларингіт і "вузлики співака".

Ендоскопічна картина органічних професійно-обумовлених уражень голосового апарату аналогічна відповідним захворюванням в загальній оториноларингологи.

Лікування.

При лікуванні функціональних розладів голосу рекомендується дотримуватися голосового режиму і особистої гігієни голосу, який виключає паління тютюну, вживання алкоголю. Необхідна санація вогнищ хронічної інфекції в носоглотці.

Органічні захворювання голосового апарату потребують призначення терапії подібної до тієї, яка проводиться в загальній оториноларингологи: інстиляція масел в гортань, прийом антигістамінних препаратів, інгаляції лікарських засобів. Показані фізіотерапевтичні процедури.

Лікарсько-трудова експертиза.

Тимчасова втрата працездатності має місце при ураженні голосового апарату короткочасного характеру, який має перспективу зворотного розвитку (фонастенія, травми і крововиливи в голосову складку). В таких випадках наступає повна тимчасова втрата працездатності, яка потребує суворого дотримання голосового режиму (режим мовчання).

Часті загострення хронічного ларингіту, рецидивуючої фонастезії, монохордити є причиною стійкого порушення працездатності у осіб голосово-мовних професій. Це вимагає тривалого лікування з наступним направленням хворого на МСЕК.

Профілактика.

З метою попередження професійного ураження голосового апарату доцільно проводити правильний професійний відбір, навчання молодих фахівців техніці мовлення, співу, гігієні голосу. Протипоказами для прийому на роботу, пов'язану з перенапруженням голосового апарату, є гострі хронічні захворювання гортані і глотки.

ВИСНОВОК

 

В процесі виконання роботи ми ознайомилися з професійними захворюваннями опорно-рухового апарату, професійними захворюваннями, обумовленими функціональним перенапруженням сенсомоторної системи та професійними хворобами органу зору та голосового апарату, обумовлені перенапруженням; були розглянуті клініка, профілактика, лікарсько-трудова експертиза та ін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артамонова В.Г., Зуев Г.И., Хаймович М.Л. Врачебно-трудовая экспертиза при профессиональных заболеваниях. - Л.: Медицина, 1975. - 279 с.

2. Артамонова В.Г., Шаталов Н.Н. Профессиональные болезни: Учебник. - 2-е издание, перераб., доп. - М.: Медицина, 1988. – 416 с.

3. Багнова М.А. Профессиональные дерматозы. - М.: Медицина, 1984. - 304 с.

4. Дейнега В.Г. Професійні хвороби: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1993.-232 с.

5. Костюк I.Ф., Капустник В.А. Професійні хвороби: Підручник.-2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Здоров'я, 2003. - 636 с.

6. Профессиональные болезни / Под ред. Е.М. Тарасова, А.А. Безродных. -М.: Медицина, 1976. - 408 с.

7. Профессиональные заболевания работников сельского хозяйства: 2-е издание, перераб. и доп. Ю.И. Кундиев, Е.Н. Краснюк, В.Г. Бойко и др. / Под ред. Ю.Н. Кундиева, Е.Н. Краснюка. - К.: Здоров'я, 1989. - 272 с.