Аналіз джерел утворення оборотних активів (на матеріалах СТОВ "Довжик" Золочівського району)

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

Кафедра статистики та економічного аналізу

Курсова робота з фінансового аналізу

на тему: «Аналіз джерел утворення оборотних активів»

(на матеріалах СТОВ «Довжик» Золочівського району)

Харків 2010

Зміст:

Вступ

1.  Огляд літератури

2.  Організаційно-економічна характеристика господарства СТОВ «Довжик»

3.  Попередня експрес-оцінка фінансового стану СТОВ «Довжик»

4.  Аналіз складу та структури капіталу

5.  Аналіз складу та структури джерел формування оборотних активів

6.  Аналіз фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності підприємства

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Світовий досвід свідчить, що найбільш ефективною формою організації являється ринкова. В країнах із ринковою економікою пріоритет в бізнесі належить фінансовому менеджменту, складовою частиною якого і є фінансовий аналіз як економічна галузь економічної науки, що досліджує і прогнозує вплив господарських рішень на зміну фінансового стану підприємства і виробляє пропозиції по його покращенню.

Перехід до ринкової економіки обумовив реформування бухгалтерського обліку в Україні з виділенням фінансового та управлінського, ведення нового плану рахунків та формування фінансової звітності відповідно до вимог національних та міжнародних стандартів. Це, у свою чергу, викликало необхідність здійснення фінансового аналізу за методичними підходами, властивими ринковій економіці.

Проте, при переході до ринкової економіки вітчизняні підприємства зіткнулись із рядом проблем, а саме з:

·  нестабільністю у законодавчій базі;

·  не ефективною політикою держави;

·  невпевненістю у ділових партнерах;

·  невизначеністю майбутніх доходів.

Саме тому в таких непростих умовах «допомога» фінансового аналізу вкрай необхідна, адже його проведення на підприємстві надасть змогу керівникам, партнерам по бізнесу, банкам визначити надійність даного підприємства, оцінити ефективність використання фінансових ресурсів, спрогнозувати фінансові результати його діяльності, і тим самим дозволяє визначити «недоліки» у діяльності підприємства і шляхи їх подолання.

В нинішніх непростих умовах робота кожного підприємства являється предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), які зацікавлені в результатах його діяльності.

В теперішній час кожний господарський суб’єкт незалежно від виду основної діяльності підприємства повинен реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

На основі доступної звітно-облікової інформації вказані особи намагаються оцінити фінансове становище підприємства.

Фінансовий аналіз спирається на такі основні концепції, як часова цінність грошових ресурсів, грошові потоки, підприємницький і фінансовий ризик, ціна капіталу, ефективне підприємництво й ефективний ринок та інші.

Актуальність і необхідність фінансового аналізу оборотних активів обумовили вибір теми курсової роботи: «Аналіз джерел утворення оборотних активів».

Метою написання курсової роботи є вивчення теоретичних аспектів аналізу джерел утворення оборотних активів. Для її досягнення необхідно вирішити наступні завдання: провести попередній (експрес ) аналіз фінансового стану підприємства, оцінити його фінансовий стан через розрахунок відповідних коефіцієнтів структури капіталу, оцінити фінансову стійкість підприємства, його платоспроможність та ліквідність, які я буду реалізовувати на прикладі СТОВ «Довжик» Золочівського району.

1. Огляд літератури

Асаніна А.В. в своїй статті зазначає, що оборотні активи підприємства характеризуються позитивними особливостями: вони мають високу ліквідність, а частину становить безпосередньо грошові кошти. Це є найбільш істотною характеристикою оборотних активів; вони відносно легко можуть бути трансформовані з одного виду в іншій; вони порівняно легко адаптуються в порівнянні з необоротними активами до змін кон'юнктури товарного і фінансового ринків. Також визначає негативні особливості оборотних активів: оборотні активи в грошовій формі і формі дебіторської заборгованості піддаються утраті вартості в процесі інфляції; зайво накопичені запаси оборотних активів не генерують прибуток (за винятком поточних фінансових інвестицій), тому тримати ліквідні активи звичайно менш вигідно.;Запаси матеріальних оборотних активів вимагають додаткових витрат на їхнє збереження і можуть бути піддані втратам у зв'язку з їх природним збитком;частина оборотних активів, особливо дебіторська заборгованість, піддана фінансовому ризикові втрат у зв'язку з несумлінністю партнерів, покупців і іноді персоналу підприємства [ 7 ].

Волинець Л.М. в своїй статті пропонує таке визначення запасів: запаси включають: — сировину, основні і допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг обслуговування виробництва й адміністративних потреб. А також пропонує визнавати актив активом, якщо: підприємству перейшли ризики й вигоди, пов’язані з правом власності або з правом повного господарського оперативного управління на придбані запаси; підприємство здійснює управління та контроль запасами; існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням. Основними завданнями обліку виробничих запасів вважати: контроль за виконанням плану матеріально-технічного забезпечення; відображення витрат на закупівлю й транспортування запасів (матеріалів), результатів постачання; виявлення відхилень від планової собівартості придбаних матеріалів; контроль за залишками і рухом матеріалів на складах наявністю і рухом матеріалів в процесів їх заготівлі; спостереження за станом складських запасів, за відповідністю їх нормативам, контроль за їх зберіганням; контроль за лімітом відпуску матеріалів на виробничі потреби, витрати і списуванням їх вартості у витрати виробництва; контроль за дотримуванням норм; правильний розподіл матеріалів за об’єктами калькуляцій; виявлення непотрібних матеріалів, що підлягають реалізацій [ 4 ].

Кривцунова О. в своїй статті під управлінням оборотними активами розуміє: пошук компромісу між витратами, що збільшуються (змушені витрати), і витратами, що зменшуються (витрати економії на масштабах виробництва) у залежності від обсягу інвестування в оборотні активи. При гнучкій політиці підприємство несе збільшені змушені витрати, що, по суті справи, є витратами невикористаних можливостей. Жорстка політика може спровокувати недостачу наявних коштів. Крім того низькі інвестиції в запаси і рестриктивна дебіторська політика можуть призвести до невдоволення клієнтів. Як видно з графіків на рис.7 при гнучкій політиці змушені витрати є найнижчими щодо витрат економії на масштабах виробництва при досить значному оптимальному обсязі поточних активів. При рестриктивній політиці змушені витрати є найвищими щодо витрат економії на масштабах виробництва і призводять до меншого обсягу поточних активів. Якщо розглядати короткострокову фінансову політику з погляду джерел фінансування, то у випадку проведення гнучкої політики підприємство фінансується за рахунок внутрішніх засобів з використанням коштів і ліквідних цінних паперів. У випадку проведення жорсткої політики підприємство фінансується за рахунок зовнішніх позик необхідної величини на короткостроковій основі [6].

Римарева Л.М., Дерев’янко І.В. зазначають, що ефективність управління оборотним капіталом для підприємства має важливе значення. Адже оптимальне управління оборотними активами веде до збільшення доходів і зниження ризику дефіциту, покращення інвестиційного клімату в країні (приплив іноземного капіталу). Правильне управління дозволить максимізувати прибуток і мінімізувати комерційний ризик. Підвищення ефективності управління оборотним капіталом можна досягти за допомогою: 1. Збільшення власного оборотного капіталу за рахунок: збільшення довгострокового зобов’язання; зменшення вкладання ресурсів в необоротні активи, але не за рахунок зниження нормального функціонування; збільшення статутного капітал за рахунок зниження дивідендів. 2. Зниження поточних фінансових витрат: зниження дебіторської заборгованість; збільшення кредиторської заборгованість за рахунок збільшення строку розрахунку з постачальниками. 3. Оптимізації запасів у підприємстві. [8].

Проскуріна Н.М., Романюк Н.С. відзначають, що управління оборотним капіталом являє собою систему принципів та методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних із встановленням оптимальних параметрів його обсягу і структури, задоволенням потреб підприємства в окремих його видах та залученням з різних джерел і в різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства, забезпеченням умов оптимізації процесу його обертання. Проте, система управління оборотними активами підприємства потребує подальших досліджень, спрямованих на удосконалення та конкретизацію її функцій з позиції адаптації до сучасного етапу розвитку торговельних підприємств і економіки України в цілому. Більш високу доходність, більшу ефективність оборотного капіталу можна одержати в результаті підвищення коефіцієнта прибутковості продажу продукції або коефіцієнта оборотності оборотних активів. Коефіцієнт прибутковості можна підвищити шляхом скорочення витрат або підвищення продажних цін. Проте при зростанні продажних цін можливе падіння попиту й наступного за цим зменшення показника оборотності активів. Якщо більш високі ціни призведуть до зниження товарообігу, то збільшення коефіцієнта прибутковості може компенсуватися падінням оборотності активів, тому загальна доходність оборотного капіталу може не покращитися [ 9 ].

Кустріч Л.О. зазначає в своїй статті: характер джерел формування і принципи різного режиму використання власного і позикового капіталу впливають на ефективність використання як оборотних активів, так і всього капіталу підприємства. Раціональне формування названих джерел оборотних активів має значний вплив на процес реалізації, фінансові результати, фінансовий стан, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними активами. Хоча великий негативний вплив на ефективність використання оборотних активів, уповільнення їх оборотності у сучасних умовах мають фактори кризового стану економіки, що діють незалежно від бажання підприємства, проте останнє має використовувати внутрішні резерви підвищення ефективності використання мобільних активів, на які вони можуть суттєво впливати, а саме: нормування матеріальних оборотних активів; використання тривалих господарських зв'язків; удосконалення системи розрахунків; раціональна організація продажу; систематичний контроль за оборотністю коштів у розрахунках тощо. Наявність на підприємстві оборотних активів, їх склад та структура, швидкість обороту досить суттєво впливають на фінансовий стан підприємства та оптимізацію оперативних рішень з управління оборотними активами [ 10 ].

Григор’єва Т.Ю. визначає систему управління оборотними засобами як систему цілеспрямовано організованих взаємодій між об'єктом та суб'єктом управління шляхом реалізації функцій управління із застосуванням комплексу методів, засобів і фінансово-економічних інструментів дослідження і трансформації взаємопов'язаних процесів формування та використання оборотних активів і джерел їх фінансування за обсягом, складом, структурою з урахуванням дії на них чисельних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища. Першочерговими проблемами в управлінні оборотними активами є: управління запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, визначення джерел фінансування. Значних успіхів в зниженні загальної потреби в оборотних активах можна досягти напрацювавши ефективну політику управління дебіторською заборгованістю. Невиправдана дебіторська заборгованість є іммобілізацією власного капіталу, а перевищення її певного рівня може призвести до втрати ліквідності і навіть зупинки виробництва. Така ситуація досить характерна для національної економіки з її хронічними неплатежами [11].

Бутенко О.В. в своїй статті зазначає, що оборотний капітал або оборотні (поточні) активи це сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточний господарський процес і цілком споживані протягом одного операційного циклу. Часто поняття оборотного капіталу розглядають як рішення по короткостроковому фінансуванню, що узагальнюють за назвою управління оборотним капіталом. Оборотний капітал складається з коштів і інших ліквідних активів, що можуть бути конвертовані в грошові кошти протягом року або операційного циклу. Склад оборотних активів розрізняється в залежності від області діяльності підприємства. Оборотним капіталом на кожному підприємстві оперують щоденно: закуповують сировину і матеріали, використовують їх у виробництві, відвантажують готову продукцію, отримують гроші від дебіторів. Важливість ефективного управління оборотними активами важко переоцінити. Нестача оборотного капіталу може паралізувати діяльність підприємства або погіршити його ліквідність, а надлишок означатиме, що частина капіталу не працює і не приносить прибутку. Кожне підприємство формує власну політику управління оборотними активами. Ця політика встановлює необхідну потребу в оборотних активах, визначає їх склад і структуру та джерела, з яких повинні фінансуватися ці активи. Політика управління оборотними активами є частиною загальної фінансової стратегії підприємства [14].

Зборовська О.М. у своїй статті зазначає, що однією з найважливіших складових управління оборотними активами є вибір способу їх фінансування. Найбільш поширеним і єдиним способом фінансування оборотних активів є кредиторська заборгованість. В більшості випадків сучасна ринкова логіка визначення необхідності в оборотних активах має наступний вигляд: спочатку визначається необхідність в валовому оборотному капіталі для підтримки ділової активності в планових обсягах, потім оцінюються можливості використання в обороті підприємства кредиторської заборгованості та інших залучених коштів. Необхідність у власному оборотному капіталі визначається по остаточному принципу. Уміле управління кредиторською заборгованістю, дозволяє їм значно скоротити потребу в власних грошових коштах. При наявності на підприємстві розробленої ринкової стратегії поведінки залучення капіталу збільшує можливості фірми по розширенню діяльності, дозволяє використати ефект фінансового важеля, підвищити рентабельність власного капіталу. В іншому випадку банківські кредити замість забезпечення росту компанії, її фінансового оздоровлення можуть спровокувати кризову ситуацію [16].

Карбовник А.М. пропонує такі підходи до фінансування різних груп оборотних активів підприємства: консервативний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокових зобов’язань повинні фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів і близько половини змінної їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна фінансуватися за рахунок короткострокового позикового капіталу. Такий тип політики фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства (за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позикових коштів), однак збільшує витрати власного капіталу на їх фінансування, що призводить до зниження рівня його рентабельності. Вартість такого капіталу за такого фінансування дуже висока, але ризик залишитись без коштів є мінімальним. Помірний (або компромісний) підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу мають фінансуватися необоротні активи, постійна частина оборотних активів, в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – весь обсяг змінної їх частини. Такий тип політики фінансування поточних активів забезпечує прийнятний рівень фінансової стійкості підприємства і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньоринкової норми прибутку на капітал. Агресивний підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу фінансуються необоротні активи, невелика частка постійної їх частини (не більше половини), в той час як за рахунок короткострокового позикового капіталу – переважна частина постійної і вся змінна частина оборотних активів. Така модель фінансування створює проблеми у забезпеченні поточної платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, вона дозволяє здійснювати операційну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а отже, забезпечувати найбільш високий рівень його рентабельності. За такого фінансування вартість капіталу мінімальна, проте ризик, пов’язаний з проблемою ліквідності, досить високий [ 19].

Доронін А.В. приділяє значну увагу класифікації оборотних активів. У практиці планування, обліку і аналізу оборотні активи можна поділити за такими ознаками: За функціональною роллю в процесі виробництва: оборотні фонди (виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів);

фонди обертання (готова продукція, товари, грошові кошти, розрахунки).

За формою контролю, планування і управління: нормовані (виробничі запаси, незавершене виробництво, поточні біологічні активи, розрахунки із заготівельними організаціями); ненормовані (короткострокові фінансові вкладення, кошти на рахунках в банку тощо).

За джерелами формування: власний обіговий капітал; залучений.

За швидкістю обертання в грошові кошти: абсолютно ліквідні; швидко ліквідні; повільно реалізовані; неліквідні.

За ступенем ризику вкладення капіталу: оборотний капітал з мінімальним ризиком вкладення (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); оборотний капітал з малим ризиком вкладення (дебіторська заборгованість без сумнівної, виробничі запаси без неліквідів); залишки готової продукції і товарів (за винятком тих, що не користуються попитом); оборотний капітал із середнім ризиком вкладення (МШП, витрати майбутніх періодів); оборотний капітал з високим ризиком вкладення (готова продукція і товари, які не користуються попитом, залежалі виробничі запаси).

За матеріально – речовою формою: предмети праці (сировина, матеріали, паливо); готова продукція і товари; грошові кошти; кошти у розрахунках [18].

Білик А.М. зазначає в своїй статті, що фінансовий стан підприємства оцінюється на сонові використання системи показників, які відображають наявність, розміщення, використання та рух ресурсів підприємства, зокрема і оборотних активів. Найбільш важливими в оцінці фінансового стану є показники: ліквідності, що характеризують можливість підприємства щодо погашення заборгованості; платоспроможності, що визначають ступінь покриття підприємством позикових коштів; прибутковості, які вимірюють прибуток із вкладеними коштами; ефективності використання активів, що показують ступінь ефективності використання довгострокових і поточних активів [1].

Соляник Л.Г. зосереджує увагу на проблемі використання оборотних засобів підприємств України, які в умовах ринкової економіки змінюють свою економічну сутність. Стратегія управління оборотними активами і джерелами їх фінансування є складовою частиною фінансової стратегії підприємства. Оборотні засоби регулюють обсяг і темпи кругообігу цінностей, виконуючи розрахунково-платіжну функцію. В цій якості оборотні засоби є важливим фінансовим важелем управління всією поточною фінансово-господарською діяльністю підприємств [20].

Як зазначає Черненко Н.О. у сучасних умовах для більшості вітчизняних підприємств типовим наслідком кризових явищ в їх економічному розвитку виявилася гостра нестача необхідного обсягу оборотних активів, що істотно позначається на ефективності господарювання. Разом з тим низька забезпеченість виробничих підприємств оборотним активами супроводжується низьким рівнем їх використання. Тому одним із найактуальніших завдань у забезпеченні підвищення ефективності виробничої діяльності підприємств є суттєве вдосконалення управління оборотними активами [15].

Котляр Л.М. вважає важливою умовою фінансової стійкості підприємства є ефективне управління його капіталом, який становить увесь виробничо-господарський потенціал кожного підприємства. Політика управління оборотним капіталом пов’язана з різноманітними фінансовими ризиками і тому повинна забезпечити пошук компромісу між таким ризиками та загальною фінансовою стійкістю підприємства. Головною умовою ефективності фінансово-господарської діяльності є оптимізація розмірів і структури обігових коштів, а також зниження витрат, пов’язаних з іммобілізацією оборотних активів (використанням активів не за призначенням) [17].

Титаренко Г.Б. пропонує структурне визначення оборотних активів, як ресурсів, що забезпечують ефективне існування операційної, інноваційної та інвестиційної діяльності процес якісних і кількісних змін котрих повинен контролюватися та управлятися підприємством з метою підтримки глобальної стратегічної цілі підприємства, якою є збереження підприємства та його стійке функціонування. Застосування такого визначення є ключовим моментом при визнанні сутності оборотних активів. А економічна сутність оборотних активів полягає в наступному: забезпеченні господарської діяльності підприємств, постійному кругообігу ресурсів, відновленні виробничого потенціалу з урахуванням фактору часу, отримання доходу від операційної та інвестиційної діяльності, зниженні ризику втрати активів за рахунок їх високої ліквідності [5].

Бурбело О.А. та Зуєвою О.І. визначено, що проблеми сучасного методичного забезпечення потребують розробки нового підходу до оцінки ефективності функціонування підприємства і, зокрема, оборотних активів, як найбільш мобільної частини майна підприємства. Як критерій ефективності доцільно використовувати показник ступеня досягнення оптимального рівня стану системи, що аналізується або процесу, що протікає ( виробничої, інвестиційної, фінансової діяльності). На ефективність використання оборотних активів також впливають такі ситуаційні перемінні, як динаміка попиту, сила конкуренції, а також стан ринку ефективності виробництва [22].

Попазова О.В. приділяє увагу економічній сутності обігового капіталу як сукупності грошових коштів, авансованих в предмети праці, що забезпечують безперебійність відтворювального процесу. Виділяють такі класифікаційні ознаки розподілу обігового капіталу: за функціональним призначенням, матеріально-речовинною формою, принципом організації та регулювання, а також ступенем ліквідності та ступенем фінансового ризику. Найважливішими елементами управління обіговим капіталом є нормування, прискорення його оборотності, вибір політики управління оборотним капіталом [12].

Попазова О.В. також зазначає, що правильний вибір джерел фінансування оборотного капіталу зводяться не тільки до їх пошуку, а й до правильної їх організації. Сьогодні виділяються декілька моделей управління оборотним капіталом через джерела його формування. При виборі структури джерел фінансування необхідно враховувати, що підприємство має знижувати ризик ліквідності, пов’язаний з невиконанням ним своїх зобов’язань у визначений строк. Специфіка його функціонування зумовлена галузевими особливостями, свідчать про необхідність аналізу управління оборотним капіталом на сільськогосподарських підприємствах [13].

Михалюк М. в своїй статті зазначає, що метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку, який водночас стає узагальнюючим показником використання залучених ресурсів. Чи не найважливішими характеристиками фінансового стану підприємства є платоспроможність та ліквідність. Вони вказують на здатність підприємства погашати свої зобов’язання як тепер, так і в майбутньому. Суть цих показників полягає в порівнянні величини наявних оборотних активів із короткостроковими боргами підприємства [2].

Лищенко О.І. в своїй статті визначає дебіторську заборгованість як важливу складову активів підприємства, від її питомої ваги залежить їх ефективність. Частка дебіторської заборгованості в активах зростає, і цей процес негативно впливає на платоспроможність, ліквідність та фінансовий стан підприємства. Виникнення її на підприємстві є об’єктивним процесом, який зумовлений існуванням ризиків при проведенні взаєморозрахунків між контрагентами за результатами господарських операцій [3].