Аналіз використання прибутку нафтопереробними підприємствами

3. Аналіз використання прибутку нафтопереробними підприємствами

У процесі господарської діяльності підприємство формує певну суму прибутку від звичайної та надзвичайної діяльності. Одна частина сформованого позитивного фінансового результату підприємства у вигляді податків потрапляє до бюджету держави і використовується на потреби суспільства, а інша частина, яка залишається у розпорядженні підприємства – чистий прибуток використовується на виплату дивідендів акціонерам підприємства, поповнення власного оборотного капіталу, поповнення резервного фонду і т.д.

Розподіл та використання прибутку підприємства це два послідовних етапи одного процесу. Розподіл прибутку це перший етап на якому підприємство розраховується частиною свого прибутку з бюджетом. Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, щоб при розподілі прибутку була досягнута оптимальність у вдоволенні інтересів держави, підприємства та робітників. Держава звичайно зацікавлена отримати як можно більше прибутку до бюджету. Керівництво підприємства намагається спрямувати більшу суму прибутку на поширене відтворення і соціальне заохочення своїх робітників.

Розглянемо дані нафтопереробних заводів України згідно звітності про фінансові результати щодо сум сформованого прибутку, податку на прибуток і суми чистого прибутку підприємств за 1999-2004 роки.

Таблиця 2.16 Розподіл прибутку нафтопереробних підприємств України (1999-2004)(тис.грн.)

Назва показника	Період	Назва підприємства
		ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття"	ВАТ "Лукойл- Одеський нафтопереробний завод"	ВАТ "Нафтопереробний комплекс Галичина"	ВАТ "Херсонський нафтопереробний комплекс"
Фінансовий результат від звичайної діяльності	1999	27114,2	-53574,0	52350,8	-2032,7
	2000	16724,5	-16666,4	5637,8	3608,2
	2001	2369,4	665,4	320,1	8913,9
	2002	3507,7	3212,5	7770,5	10468,3
	2003	25785,8	13788,7	25385100	7762,8
	2004		5798,9	6011,7	1901,6
Податок на прибуток від звичайної діяльності	1999	10602,8	-	1136,1	3488,6
	2000	5004,0	-	2484,7	3827,5
	2001	1338,2	399,2	284,7	1487,7
	2002	3728,9	5594	5122,5	5294,4
	2003	375,3	13402,2	2094,0	4174,8
	2004		7722,2	-	1881,6
Чистий прибуток	1999	16511,4	-53574,0	41214,7	-5521,3
	2000	11720,5	-17038,4	3153,1	-219,3
	2001	1031,2	266,2	35,4	7426,2
	2002	-221,2	-1483,3	2648	5173,9
	2003	25410,5	489,6	23291,1	3588,0
	2004		-1923,3	8111,6	20,0
Частка чистого прибутку у фінансовому результаті до оподаткування	1999	0,6089	-	0,7872	-
	2000	0,7007	-	0,5592	-
	2001	0,4352	0,4	0,1105	0,8331
	2002	-	-	0,3407	0,4942
	2003	0,9854	0,0355	0,00091	0,4622
	2004		-	1,3493	0,0105

Протягом 1999 року з усіх досліджуваних нами підприємств лише "Нафтохімік Прикарпаття" та "Нафтопереробний комплекс-Галичина" сформували прибуток від звичайної діяльності, після розподілу якого доля чистого прибутку у загальній сумі сформованого прибутку становили – 60,89%, 78,72% відповідно.

У 2000 році на "Нафтохімік Прикарпаття", "НПК-Галичина" і "Херсонський нафтопереробний комплекс" перший етап розподілу прибутку становив відповідно: 5004 тис.грн., 2484,7 тис.грн., 3827,5 тис.грн. Це в свою чергу сформувало чистий прибуток на ВАТ"Нафтохімік Прикарпаття" у сумі 11720,5 тис.грн.(або 70,7% від загального прибутку до оподаткування), на "НПК-Галичина" – 3153,1 тис.грн.(або 55,92% до прибутку від звичайної діяльності). Щодо Херсонського нафтопереробного заводу то у 2000 році після сплати податку на прибуток підприємство зазнало збитку у сумі 219,3 тис.грн. Одеський нафтопереробний завод взагалі отримав фінансовий результат від звичайної діяльності у вигляді збитку у сумі 17038,4 тис.грн.

У 2001 році усі з досліджуваних підприємств отримали прибуток від звичайної діяльності після розподілу якого доля чистого прибутку у складі першосформованого прибутку становили: "Нафтохімік Прикарпаття" – 43,52%, "Лукойл – Одеський нафтопереробний завод" – 40%, "НПК-Галичина" – 11,05%, "Херсонський нафтопереробний завод" – 83,31%.

Розглянемо і співставимо дані за сплатою податку на прибуток і сумами чистого прибутку нафтопереробних підприємств за 2002 рік.

За наведеними даними таблиці 2.16 можна зробити наступні висновки: по-перше, нафтопереробні підприємства такі як ВАТ Нафтохімік "Прикарпаття" та ВАТ "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" у 2002 році після оподаткування їх фінансового результату мали збитки. Проаналізовані дещо вище фактори, які збільшують суму податку на прибуток, доречні по відношенню до цих підприємств. Такі розбіжності щодо співставлень фінансового результату і сум податку на прибуток (наприклад дані по "Лукойлу") пояснюються тим, що податок на прибуток завжди розраховується за методикою податкового обліку, а фінансовий результат, який безпосередньо є джерелом сплати цього податку за даними бухгалтерського обліку, тому підприємство завжди повинно ураховувати цю особливість. Щодо звітних даних інших підприємств, то тут спостерігається наявність чистого прибутку. НПК-Галичина у 2002 році має чистого прибутку у сумі 2648 тис. грн., що складає 34% його фінансового результату до оподаткування, ВАТ "Херсоннафтапереробка" у 2002 році мав прибутку 5173,9 тис.грн, що складає майже 50% від суми його фінансового результату до оподаткування, що означає ефективну політку підприємства щодо оподаткування його результатів і урахування особливостей оподаткування за діючим законодавством.

Звітні дані нафтопереробних підприємств за 2003 рік мають наступні результати. "Нафтохімік Прикарпаття" сплатив податок на прибуток у сумі 375,3 тис.грн., в результаті чистий прибуток становив – 25410,5 тис.грн. "Лукойл-Одеський нафтопереробний завод" сплатив податок на прибуток у сумі 13402,2 тис.грн., чистий прибуток становив – 489,6 тис. грн. Херсонський нафтопереробний завод у 2003 році сплатив 4174,8 тис.грн. податку на прибуток, сума чистого прибутку становила 3588 тис.грн. Нафтопереробний комплекс Галичина сплатила податок на прибуток у сумі 2094,0 тис. грн., сума чистого прибутку становила - 23291,1 тис. грн.

Розподільчі процеси є найбільш болючими і значущими. Саме вони визначають стан економік підприємств, галузі, держави оскільки всі мають свої доходи і від того, як здійснюється їх розподіл залежить фінансовий стан економічного утворення будь-якого рівня.

Діяльність будь-якого підприємства в тому чи іншому ступені входить до інтересів багатьох осіб. Участь осіб, які мають відношення до підприємства або взаємодіють з ним полягає в основному у розподілі загальних надходжень підприємства, які у подальшому і розподіляються між цими особами згідно участі, яку вони відіграють в роботі підприємства. Ці надходження можуть бути у вигляді заробітної платні, відсотків, обов’язкових платежів, дивідендів і т.д. Все залежить від економічної природи цих надходжень і етапу цього розподілу.

Оподаткування прибутку підприємств є першим етапом розподілу прибутку підприємства. Прибуток підприємства, який залишається після його оподаткування (чистий прибуток) надходить у повне розпорядження підприємства. Використання чистого прибутку підприємства це по-суті творчий процес, який безпосередньо вказує на вміння підприємства ефективно розпоряджатися заробленими коштами і робити правильний вибір між усіма можливими варіантами використання чистого прибутку підприємства.

Взагалі система розподілу вже чистого прибутку складається з наступних основних напрямків: поповнення статутного капіталу підприємства, спрямування до резервного фонду підприємства і виплата дивідендів власникам корпоративних прав. Політика підприємства щодо виплати дивідендів передбачає вдоволення власників привілегірованих акцій а вже потім власників звичайних акцій. Взагалі дивідендна політика підприємства має безпосереднє відношення до теми використання чистого прибутку і буде розглянута окремим блоком у розрізі розкриття напрямків використання чистого прибутку підприємства.

Завданням фінансового менеджменту є пошук оптимальних шляхів розподілу прибутку. Одна частина прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга – на створення та поповнення резервного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми.

В першу чергу чистий прибуток використовується на поповнення статутного капіталу підприємства.

Використання чистого прибутку з метою його тезаврації включає напрямок спрямування його на поповнення резервного капіталу підприємства.

Резервний капітал підприємства представляє собою частину власного капіталу підприємства, яка представлена сумою резервів, створених у відповідності з діючим законодавством та засновницькими документами за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Згідно діючому законодавству резервний капітал створюється в розмірі, встановленому засновницькими документами, але не менш 25% статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу передбачається засновницькими документами і не може бути менш ніж 5% від суми чистого доходу.

Кошти резервного капіталу знаходяться у повному розпорядженні підприємства і можуть бути використані їм на покриття можливих збитків, непередбачуваних витрат, сплату боргів підприємства при його ліквідації. Необхідно відмітити, що у разі відсутності чистого прибутку підприємство використовує резервний фонд для сплати дивідендів власникам привілейованих акцій.

Отже, резервний капітал – це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі: покриття збитків суб’єктів господарювання; виплата боргів у разі ліквідації підприємства; виплата дивідендів; інші цілі, передбачення законодавством чи засновницькими документами. Наступний напрямок використання чистого прибутку підприємства стосується спрямування чистого прибутку на виплату дивідендів власникам корпоративних прав підприємства і безпосередньо торкається дивідендної політики підприємства. Спочатку наведемо означення деяких термінів, які наводяться у науковій економічній літературі.

Дивіденди – це частина чистого прибутку підприємства, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства. Дивідендна політика підприємства – це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики підприємства – це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачуються у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників[44, с.210].

Таблиця 2.17 Звітні дані нафтопереробних підприємств України з використання чистого прибутку (1999-2004 рр.)(тис.грн.)

Назва показника	Період	Назва підприємства
		ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття"	ВАТ "Лукойл- Одеський нафтопереробний завод"	ВАТ "Нафтопереробний комплекс Галичина"	ВАТ "Херсонський нафтопереробний комплекс"
Чистий прибуток	1999	16511,4	-53574,0	41214,7	-5521,3
	2000	11720,5	-17038,4	3153,1	-219,3
	2001	1031,2	266,2	35,4	7426,2
	2002	-221,2	-1483,3	2648	5173,9
	2003	25410,5	489,6	23291,1	3588,0
	2004		-1923	8111,6	20,0
Виплати власникам(дивіденди)	1999	-	-	-	-
	2000	1167,9	-	-	-
	2001	-	-	-	-
	2002	-	-	-	-
	2003	-	-	-	-
	2004	-	-	-	-
Спрямування прибутку до статутного капіталу	1999	-	-	-	-
	2000	-	-	-	-
	2001	-	-	-	-
	2002	-	-	-	-
	2003	-	-	-	-
	2004	-	-	-	-
Відрахування до резервного капіталу	1999	-	-	-	-
	2000	-	-	-	-
	2001	-	-	-	371,3
	2002	-	-	-	-
	2003	127,8	-	-	179,4
	2004	-	-	-	-

За даними таблиці можна зробити наступні висновки. Не менш важливим етапом у системі використання прибутку є відрахування до резервного (страхового) фонду підприємницьких структур, який регулюється в Україні діючим законодавством і має суто цільове призначення. Так, за звітними даними підприємств нафтопереробної промисловості, ми спостерігаємо відрахування до резервного фонду у 2003 році 0,5%(127,8: 25410,5) на підприємстві "Нафтохімік Прикарпаття" і на "Херсонському нафтопереробному комплексі" у 2001 році у розмірі 4,9% (371,3 : 7426,2) і у 2003 році 5% (179,4: 3588).

У практиці нафтопереробних компаній використання прибутку на поповнення статутного фонду вказує на те, що цей напрямок не набув належного розвитку. За підсумками таблиці видно, що жодне з підприємств не спрямовувало чистий прибуток на вказаний напрям. Це пояснюється тим, що процедура перереєстрації статутного капіталу вимагає певних фінансових витрат з боку підприємств. Щодо виплати дивідендів власникам, то ми спостерігаємо лише один випадок на підприємстві "Нафтохімік Прикарпаття" у сумі 1167,9 тис.грн, що складає 10% від суми чистого прибутку з якого проводилися дані виплати. Основною метою розподілу прибутку підприємства є забезпечення необхідної пропорційності між поточним його споживанням та нагромадженням для забезпечення виробничого розвитку. Відповідно метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій у майбутньому періоді за рахунок капіталізації частини прибутку. Виходячи з цієї мети, поняття дивідендної політики може бути сформульоване таким чином: дивіденда політика підприємства являє собою складову частину загальної фінансової стратегії і політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в оптимізації пропорцій між частинами прибутку, що споживається і капіталізується з метою забезпечення зростання ринкової вартості акцій [44, c.170]. Напрямки використання чистого прибутку на поповнення статутного фонду та резервного фонду становлять нерозподільчу частину чистого прибутку акціонерних товариств, частина чистого прибутку, яка йде на виплату дивідендів власникам акцій має назву розподільчого чистого прибутку. Таким чином, суми розподільчого та нерозподільчого прибутку становлять загальну суму чистого прибутку підприємства. Існують наступні методи нарахування дивідендів: залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат; метод стабільних дивідендів; метод гнучкої дивідендної політики; метод стійкого приросту дивідендів; метод стабільної та бонусної частини. Залишковий метод базується на приоритетності вкладання чистого прибутку у виробництво і лише після цього його залишкову суму можна спрямовувати на виплату дивідендів. Метод стабільних дивідендів наголошує про їх незмінність впродовж тривалого періоду за рахунок вкладень коштів стратегічних інвесторів на довгий час. Для використання цього методу характерно створення резерву, який поповнюється у роки з високою прибутковістю і витрачається коли чистий прибуток є відсутнім. Метод гнучкої фінансової політики грунтується на повній залежності дивідендів від фінансових результатів підприємства, т.б. дивіденд буде високим за високий рівень чистого прибутку і навпаки. Але загальна величина чистого прибутку, що піде на виплату дивідендів буде коректуватися співвідношенням між розподіленим та нерозподіленим прибутком. Метод стійкого приросту дивідендів передбачає постійне їх зростання, але критерієм ефективності даного методу буде підкріплення реальними фінансовими результатами та необхідними резервами. Метод бонусної та стабільної частини є достатньо простим та ефективним. Використовуючи його підприємство завжди виплачує невеликі стабільні дивіденди, і, у час коли має високі прибутки виплачує додаткові бонуси.

Існує поняття ефективності дивідендної політики підприємства. Взагалі ефективність дивідендної політики вміщує в собі здатність правильно оцінити доцільність вкладання коштів на виплату дивідендів, або відмову від неї, або спільного спрямування коштів. Існують наступні показники ефективності дивідендної політики. Це по-перше, показник частки чистого прибутку, що спрямований на виплату дивідендів на привілейовані акції, чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію і дивіденди, нараховані на одну просту акцію. Існує науковий математично-обгрунтований підхід щодо доцільності виплати дивідендів, чи реінвестування прибутку. Таку ефективність виражає функціональна залежність наступного типу:

КА = Д+(П-Д)*РВ/р,

нафтогазовий прибуток дивіденд реінвестування

Де КА- ринковий курс акцій; П-чистий прибуток на одну акцію; Д-дивіденди на одну акцію. В залежності від того, в якому напрямі буде вищим курс КА, у той напрямок і будуть вкладатися чистий прибуток товариства.

Дивіденди, виплачені товариством, підлягають оподаткуванню за ставкою 25% від загальної суми дивідендних виплат. Платником цього податку є емітент корпоративних прав, і сума , яка підлягає сплаті, зменшує суму податку на прибуток підприємств.

Висновки

У процесі дослідження економічного процесу формування та використання прибутку підприємств ми дійшли наступних висновок:

1. Прибуток підприємства формується в процесі проведення господарської діяльності підприємств, яка поділяється на операційну, фінансову, інвестиційну та надзвичайну.

2. Основний напрям діяльності, який впливає на формування прибутку підприємства це операційна діяльність, яка полягає у реалізації товарів, наданні послуг.

3. Прибуток формується під впливом численних факторів, основними серед яких є структура собівартості, обсяг та структура продукції, ціна продукції.

4. Порядок формування прибутку згідно П(С)БО відбувається у відповідності з видами діяльності підприємства, що в свою чергу спричиняє появу наступних складових формування фінансового результату на підприємстві: чистий доход, валовий прибуток(збиток), фінансовий результат від операційної діяльності, фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування, фінансовий результат від звичайної діяльності.

5. Необхідність виходу вітчизняного нафтопереробника на світові ринки нафти спонукає його спрямовувати певні суми коштів на відновлення технологій, які використовуються у виробничому процесі з метою отримання необхідного рівня якості продукції, для її відповідності найвищим світовим стандартам.

6. Проведений кореляційно-регресійний аналіз фінансових показників надав наступні результати. На Херсонському нафтопереробному заводі найбільші тісні кореляційні зв’язки зафіксувалися між показниками чистого доходу, сумою відрахувань з виручки, собівартістю та іншими операційними доходами. Для "НПК-Галичина" за даними кореляційного аналізу характерним виявилася наявність великої кількості зворотнім зв’язків. Це також було характерною рисою "Нафтохіміка Прикарпаття". Щодо кореляційного аналізу фінансових показників "Лукойл-Одеський нафтопереробний комплекс", то на відміну від раніш аналізованих нафтопереробних заводів підприємство має велику кількість парних позитивних кореляційних зв’язків між складовими показниками формування фінансового результату.

Розподіл та використання прибутку підприємства це два послідовних етапи одного процесу. Розподіл це перший етап на якому підприємство розраховується частиною свого прибутку з бюджетом, використання прибутку – це наступний етап, коли залишений після сплати податків вже чистий прибуток може бути використаний на: створення резервного фонду, на виплату дивідендів, на поповнення статутного капіталу або на інші цілі.

Основною метою розподілу прибутку підприємства є забезпечення необхідної пропорційності між поточним його споживанням та нагромадженням для забезпечення виробничого розвитку. Відповідно метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій між поточними виплатами дивідендів і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій у майбутньому періоді за рахунок капіталізації частини прибутку.

За характером використання у складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів (чистий прибуток), виділяють частину, що капіталізується (нерозподілений прибуток) та частину, що споживається (розподілений прибуток). Розподілений прибуток спрямовується на споживання власників і персоналу, соціальні програми підприємства. Нерозподілений прибуток характеризує частину, що призначена для капіталізації, тобто для реінвестування у виробництво, тобто на фінансування приросту активів підприємства. Пропорції цього розподілу можуть мати різновекторний вплив на ефективність діяльності суб'єктів господарювання та його кінцевий фінансовий результат.

Система оподаткування прибутку значно впливає на прийняття багатьох фінансових рішень на підприємстві. Це, зокрема, рішення про використання прибутку на споживання чи нагромадження, вибір методів фінансування (самофінансування чи залучення кредитних ресурсів) підприємством, вибір правової форми організації бізнесу, розподіл трудових і матеріальних ресурсів між окремими сферами господарської діяльності, галузями економіки й територіями. Диференціація податкових ставок на розподілений та нерозподілений прибуток в Україні, повинна стимулювати виплату дивідендів і збільшувати доходи фізичних та юридичних осіб, власників корпоративних прав, що позитивно впливатиме на розвиток фондового ринку. В свою чергу, зростання грошових доходів має стимулювати збільшення накопичень, що є передумовою пожвавлення інвестиційних процесів у державі.

7. Дивідендна політика відіграє велику роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Вона впливає на рівень добробуту інвесторів (вкладників капіталу) у поточному періоді; визначає розміри формування власних фінансових ресурсів, а відповідно і темпи виробничого розвитку підприємства на основі самофінансування; впливає на фінансову стійкість підприємства, на вартість використовуваного капіталу і ринкову вартість підприємства (акцій).

Література

1.  Білик М.Д. Фінансові аспекти реорганізації державних підприємств // Фінанси України.- 2001.- №11. – С.78 –86.

2.  Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств // Фінанси України.-2003.-№12. – С.24 – 36.

3.  Білик М.Д. Бюджетування у системі фінансового планування // Фінанси України.-2003.-№3. – С.97 – 109.

4.  Бланк И.А.Управление Прибылью. - К.:Ника – Центр:Эльга 544с.

5.  Бланкард Ш. Державні фінанси в умовах демократії К. - 2000,стор. 306 ]

6.  Богатин Ю.В. Производство прибыли ,М.:ЮНИТИ 1998 - 256 стр.

7.  Боди Э., Мертон Р.К. Финансы/Пер с англ. – М.:Издательский дом "Вильямс". – 2000.

8.  Бондар І.Ю.Управління витратами виробництва та собівартості продукції

9.  Бочаров В.В. Управление денежным оборотом предприятий и корпораций М. Финансы и статистика 2001

10.  Буряк Л.Д. Фінансовий менеджмент у малому бізнесі К:КНЕУ 2002 – 83с.

11.  Вальтер О.Э. Финансовый менеджмент М.:Колос,2002 – 176 с.

12.  Виявлення впливу зміни факторів виробництва на прибутковість підприємства. Економіка,фінанси,право – 1997 с.16 –21

13.  Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталу підприємств// Фінанси України.- 2002.- №6.- С.36-41

14.  Гребельний В.І.Фінанси підприємств К. 2000. – 213С.

15.  Герасименко В.В. Ценовая политика фирмы Санкт – Петербург 2000

16.  Глущенко В.В. Финансы М.:Крылья 1998.-187с.

17.  Гренев Н.Н. Управление финансами М.:Финансы и статистика 2000

18.  Егоров В.И., Злотникова, Н.Н. Победоносцева Анализ хозяйственной деятельности предприятия нефтяной и газовой промышленности.Изд-во "Недра", Москва,1980г.196с.