Навигация
ДИКТОФОН
Вступ
В даний час до дев'яноста відсотків усього потоку інформації сприймається органами зору людини. Тому важливим напрямом наукової організації праці є збільшення частини потоку інформації, яка сприймається іншими органами чуття і в тому числі слухом.
Мініатюрні диктофони поряд з телефоном, радіо, магнітофоном дає можливість сприймати інформацію органом слуху.
Перший найпростіший диктофон і першим в світі апаратом для запису звуку був фонограф Т. Едісона, винайдений ним в 1877 році. На валик з станіолю, що обертався від руки, запис наносилася голкою, припаяної до мембрани. Диктування велася в рупор.
У 1888 році завдяки роботам Е. Берлінера був створений прилад для механічного запису мови і музики на воскову пластинку, який називався грамофон. Для того щоб прослухати продиктований матеріал, необхідно було тримати трубку біля вуха. Поки листи писалися від руки, ці перші диктофони були задовільні, але поява друкарської машинки змусило вдосконалювати їх пристрій. Використання електричного двигуна дозволило дистанційно включати і вимикати диктофон.
До кінця XIX століття відноситься поява іншого принципу запису і відтворення звуку – магнітного. Данська інженер В. Паульсен в 1900 році демонстрував на Всесвітній виставці в Парижі «телеграфон» з магнітною записом на сталевий дріт. Звук сприймався за допомогою вугільного мікрофона і прослуховувався через телефонну трубку. За цей винахід Паульсеном була присуджена Велика золота медаль виставки. Проте якість звучання не дозволило телеграфоном конкурувати з грамофоном і фонографом. Крім того, апарати мали великі розміри і вага, а також малий обсяг записаної інформації. Все це призвело до того, що про магнітне способі запису згадали лише через двадцять з гаком років (після створення електронного підсилювача).
Тим часом удосконалилися диктофони з акустичною механічною системою запису. У цих диктофонах застосовувалися навушники з звуководом від відтворюючої мембрани, «корректурблок» (що дозволяє в кінці диктування зробити коректуру і відзначити місця вставок), ножна педаль. Диктування велася в спеціальний розтруб, з'єднаний гнучким товстим шлангом з записуючої мембраною, як, наприклад, в диктофоні «Камео».
Середина двадцятих років ознаменувалася появою електричного способу запису звуку за допомогою мікрофона, підсилювача і електромагнітного рекордера, а також електричного способу відтворення звуку за допомогою адаптера з подальшим посиленням.
Великого поширення в тридцятих і сорокових роках отримала диктофонний апаратура з електронним підсилювачем і механічної записом на диски з тонкого металевого сплаву або пластмаси, які після відповідної обробки могли знову використовуватися для запису.
В якості носія звуку почала застосовуватися манжета з етилової целюлози «мемобелт», розрахована на п'ятнадцять хвилин запису. На цьому носії звуку фірмою «Диктофон корпорейшн» був випущений в кінці сорокових років диктофон «Тайм-майстер». Вдосконалені моделі «Тайм-майстер» випускаються в Англії і в даний час. Диктофони з механічною записом були більш досконалі з точки зору конструкції механічної частини, але не дозволяли вносити виправлення в текст.
Подальше вдосконалення диктофонів було пов'язано з розвитком магнітного запису, яка відродилася з винаходом підсилювачів на електронних лампах. Застосування електронних ламп для посилення сигналів при записі і відтворенні було запропоновано В. І. Коваленковим в 1920 році.
Розвиток радіомовлення вимагало нової техніки запису, відмінною від грамофонної, так як необхідно було виконання таких умов, як довговічність, швидкий перехід від запису до відтворення, велика тривалість. Все це могла б виконати магнітний запис. Першим, хто після тривалої перерви звернувся до магнітного запису, був німецький фізик К. Штиль. У 1929 році ним був сконструйований магнітофон з використанням сталевого дроту діаметром 0.2 міліметра, що рухається зі швидкістю сто двадцять сантиметрів на секунду. Потім Штиль став конструювати апарати з використанням у якості носія звуку сталевої стрічки. При швидкості переміщення носія звуку сто п'ятьдесят сантиметрів в секунду час звучання однієї котушки становило близько тридцяти хвилин.
У тридцятих роках на принципі запису на сталевий дріт в СРСР В.К. Віторскім був розроблений апарат для автоматичного запису телефонних розмов.
Згодом використання дроту дозволило досягти тривалого звучання (до чотирьох з половиною годин) у мініатюрних за габаритами апаратах («Мініфон Р. 55» фірми «Телефункен»).
Пошуки інших видів носіїв звуку не припинялися. Вони привели німця Ф. Пфлеумера до висновку про можливість використання для запису паперової стрічки з нанесеним на неї феромагнітним шаром. У 1928 році він представив стрічку разом з котушковим апаратом своїй конструкції, а в 1933 році з'явилася перша пробна стрічка, де в якості основи використовувалася Ацетилцелюлоза. Її запропонував Гаус (Німеччина). У 1934 році на виставці радіоапаратури в Берліні фірма «AEG» демонструвала перший апарат, названий і запатентований як «магнітофон» зі швидкістю руху стрічки сімдесят вісім сантиметрів на секунду.
Удосконалення магнітної стрічки йшло шляхом пошуку найбільш ефективного феромагнітного покриття, покращення механічних властивостей основи та зменшення її товщини.
У п'ятдесяті роки прагнення до створення конструкції диктофонів, яка дала б можливість максимально використовувати всі переваги диктофонного техніки і спростила б механічну частину приладу, призвело до того, що випробовувалися самі різні види носіїв звуку: магнітні диски, магнітні манжети, листи, широка перфорована паперова стрічка з магнітним шаром.
Використання електронних підсилювальних схем дозволило вести дистанційну диктовку по телефонній або за спеціальною мережі всередині установи, що сприяло організації централізованих бюро. Створюються спеціальні апарати – телефонні відповідачі. Дуже велика увага приділяється приладдя, що облягає як дистанційну диктовку, так і передрук на машинці записаного тексту.
Винахід в 1948 році транзистора і успішний розвиток техніки напівпровідників поклало початок створенню портативної диктофонного апаратури з незалежним живленням. Це розширило області застосування диктофонів.
Похожие работы
... передбаченою. 3. Генерація гамми не повинна бути дуже трудомісткою. Слід зазначити, що алгоритми криптосистем з відкритим ключем (СВК) можна використовувати за трьома напрямками: 1. Як самостійні засоби захисту даних, що передаються чи зберігаються. 2. Як засіб для розподілу ключів. Алгоритми СВК більш трудомісткі, ніж традиційні криптосистеми. Обмін великими інформаційними потоками здійснюють ...
... тощо). 7. Засоби масової інформації та державні і недержавні органи і організації в галузі масової інформації. 8. Спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справі захисту прав і свобод людини і громадянина (наприклад, адвокатура, нотаріат тощо). Єдність системи засобів захисту прав і свобод людини і громадянина не лише не виключає, а й передбачає особливості, специфіку ...
... і від отриманого виховання ступінь їхнього розвитку в різних людей різна, багато чого тут визначається індивідуальними схильностями, звичками, типом нервової системи. Які ж особисті якості важливо мати секретарю керівника? На це питання існує багато різних думок, оскільки немаловажним фактором є ще і сумісність, тобто можливість успішної спільної роботи двох особистостей – секретаря й керівника. ...
... окремих слідчих дій; n взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами; n особливості використання спеціальних пізнань при розслідуванні; n особливості попередження даного виду злочинів. Розслідування злочинів умовно ділитися на три етапи: 1. початковий; 2. наступний; 3. заключний. На початковому етапі проводяться невідкладні слідчі дії й оперативно-розшукові заходи, спрямован ...
0 комментариев