Навигация
Енергетичні ресурси Запорізької області
59423
знака
0
таблиц
1
изображение
2.6 Енергетичні ресурси Запорізької області
Енергетичний комплекс Запорізької області - один із самих потужних в Україні. Сумарний обсяг електроенергії, виробленої енергетичними підприємствами Запорізького регіону, становить майже третину вироблюваного в Україні.
На території регіону розміщена Запорізька атомна електростанція – найбільша АЕС у Європі, встановлена потужність якої складає 6000 мВ. ЗАЕС сьогодні – це сучасне високотехнологічне підприємство, визнане в усьому світі. На станції передбачено комплекс заходів, які гарантують безпечне та екологічно чисте виробництво електроенергії.
Щорічно станція генерує близько 40 млрд. кВт•годин електроенергії, що становить п'яту частину загальнорічного виробництва електроенергії в державі й половину її виробництва на українських атомних станціях.
За підсумками роботи в 2000 р. Запорізька АЕС визнана однієї із трьох кращих атомних станцій світу, що повністю відповідають вимогам МАГАТЕ.
На Запорізькій АЕС — першій серед атомних станцій України з реакторами типу ВВЕР — побудоване сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП).
Технологія запорізького ССВЯП базується на зберіганні відпрацьованих паливних збірників у вентильованих бетонних контейнерах, розташованих на площадці в межах атомної станції.
Проектний обсяг ССВЯП на Запорізької АЕС — 380 контейнерів, що забезпечить на найближчі 50 років зберігання відпрацьованих паливних збірників, які будуть вилучатися з реакторів протягом усього строку експлуатації станції. [5]
2.7 Рекреаційні ресурси Запорізької області
М'який клімат і стабільні погодні умови сприяють розвитку сфери відпочинку й туризму. Запоріжжя - це яскравий приклад промислового центра, що зберіг привабливість дикої природи для зон відпочинку. Острів Хортиця розташований в середині міста і є єдиною зоною відпочинку у світі в центрі великого промислового центра.
Ріка Дніпро, Каховське водоймище й Азовське море - це величезні водні басейни, що відкривають можливості для розвитку водних видів спорту. Такі трендові види спорту, як серфінг, катання на водних мотоциклах, парапланеризм розвиваються в регіоні дуже швидко, проте, класичні види спорту такі, як веслування, не відстають.
Для Запорізького регіону розвиток екстремальних видів спорту не є відмітною рисою, хоча альпіністи не обходять стороною скелі острова Хортиця.
Звичайно ж, найбільш цікавим є узбережжя Азовського моря й прилеглі території. У Бердянську, Кирилівці, Приморську й у деяких селах по сусідству зараз розташовуються сучасні санаторії, що пропонують грязьові ванни й інші процедури. Азовські оздоровчі бази плюс освіжаючий ефект морського повітря й степової зони, місцева здорова їжа відкривають чудові можливості для аматорів «диких недоторканих природних місць» що щорічно усе більше й більше залучають відвідувачів у південні регіони Запорізької області.
Бердянськ – рівнинний приморський кліматично-грязьовий курорт, розташований на узбережжі Азовського моря. Природні лікувальні ресурси – солоні озера з великими запасами лікувальних грязей, а також просторі піщані пляжі, південний морський та степовий клімат. Кирилівка – приморський кліматично-грязьовий курорт, розташований у степовій зоні на узбережжі Азовського моря. Значні запаси лікувальних грязей залягають на дні Утлюцького та Молочного лиманів. Функціонують численні санаторії, водогрязелікарні, будинки та бази відпочинку. 299 територій і об'єктів природно-заповідного фонду; 181 заказник, 95 пам'яток природи, 3 заповідні урочища, 20 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва. [13]
запорізький ресурс екологічний природокористування
Розділ 3. ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДОКОРИС- ТУВАННЯ (ТЕХНОЛОГІЧНА СХЕМА, ТЕХНІЧНА КАРТА ТА ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС)
Слово “технологія” в перекладі з грецької (техне – ремесло, логос – наука) означає науку про виробництво. Класичне визначення технології розглядає її як науку про способи переробки сировини і матеріалів в засоби виробництва і предмети споживання. В даний час проходить не тільки технологізація різних сторін виробничої діяльності, але і глибокі перетворення самої технології. Сучасний рівень виробництва вкладає і новий зміст в поняття технології. Тому технологія – це наука про найбільш економічні способи і процеси виробництва сировини, матеріалів та виробів.
Виробництво служить основою благополуччя і розвитку суспільства, оскільки на виробництві здійснюється створення майбутніх благ. Народне господарство в цілому представляє єдиний технологічний народногосподарський комплекс, який складається із виробничої і невиробничої сфер.
До невиробничої сфери відноситься охорона здоров'я, освіта, культура, мистецтво, торгівля, обслуговування і т. ін.
Виробнича сфера включає в себе промисловість, сільське господарство, будівництво.
Для виробничої сфери народного господарства характерне ділення на галузі. Так, в даний час в промисловості нараховується більше 250 галузей і 500 виробництв.
Галузь промисловості – це сукупність підприємств, які характеризуються спільністю сировинної бази, однорідністю споживання сировини, однотипністю технологічних процесів, єдністю економічного призначення вироблюваної продукції.
Базовими галузями, що визначають прискорення НТП є: металургія, енергетика, машинобудування, хімічна промисловість. Велике значення приділяється легкій і харчовій промисловості, що виробляють предмети народного вжитку.
Об'єднання декількох спеціалізованих галузей промисловості утворює комплексну галузь (наприклад, чорна металургія, паливна промисловість, електроенергетика, металообробка, хімічна, легка, промисловість та ін.). [24]
Розділ 4. СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ВПЛИВУ ІНЖЕНЕРНИХ МЕТОДІВ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
Приповерхнева частина земної кори є одним з найважливіших компонентів глобальної соціоекосистеми. З одного боку, вона є мінерально-сировинною базою для виробничої діяльності, а з другого, - місцем існування усієї господарської діяльності людства.
Гірські породи верхньої частини літосфери, що перебувають під впливом інженерно-господарської діяльності людей, називають геологічним середовищем. [17]
З розвитком людського суспільства антропогенний вплив змінює природні геологічні процеси, перетворює їх на антропогенні (інженерно-геологічні) процеси, які пошкоджують навколишнє середовище.
В середині ХХ ст. людина, за визначенням В.І. Вернадського, стала найбільшою геологічною силою на нашій планеті, господарська діяльність людей порушила планетарний геологічний кругообіг речовин і почала викликати інженерно-геологічні процеси, сумірні з природними і навіть потужніші за них.
Геологічне середовище є важливою частиною навколишнього середовища, з ним щільно пов’язані інші природні компоненти глобальної соціоекосистеми. [2]
Геологічне середовище використовується людством у трьох напрямах:
1.як джерело мінеральної сировини, необхідної для народного господарства;
2.як місце нагромадження відходів виробництва;
3.як основа для будівництва різноманітних будівель та інженерний споруд.
Тому найбільш негативно впливають на геологічне середовище гірничовидобувна і будівельна промисловість. Тільки 10 % мінеральної сировини, що людина добуває з надр планети, перетворюється на готову продукцію, решта 90 % забруднює біосферу. Процес цей, на жаль, безперервно прискорюється. За 80 років від початку нашого сторіччя з надр Землі добуто більше корисних копалин, ніж за всю історію цивілізації. Через кожні 15 років об’єм видобутих корисних копалин подвоюється. До 1962 р. на поверхні землі накопичився 861 млрд. тонн техногенних (тобто перероблених і перевідкладених людською діяльністю) геологічних відкладів. За три останні десятиріччя ця цифра потроїлася. Для порівняння варто нагадати, що природним шляхом поверхневими текучими водами на нашій планеті щорічно відкладається лише 13 млрд. тонн уламкових порід. [6], [9]
При нераціональному використанні геологічного середовища руйнується не лише це середовище, а й пов’язані з ним інші компоненти біосфери: ґрунтовий та рослинний покрив, поверхневі підземні води тощо. При цьому мають місце не лише процеси механічного руйнування та засмічення навколишнього середовища, але й його геохімічного забруднення. Адже хімічні елементи в товщі нашої планети розподілені нерівномірно. Живі організми пристосувалися до тих елементів, які найбільш поширені в приповерхневих шарах земної кори. Однак людська діяльність піднімає з глибин Землі величезні маси ендогенних мінералів, збагачених рідкісними для поверхні хімічними елементами – важкими металами, радіонуклідами тощо, навіть незначні концентрації яких небезпечні для живих організмів. Внаслідок видобутку, збагачення та переробки корисних копалин, нагромадження пустої породи та відходів виробництва відбувається концентрація цих шкідливих елементів на значних площах, що призводить до тяжких захворювань і навіть масової загибелі рослин, тварин і людей. [18], [19]
Розділ 5. ЗАХОДИ ЩОДО ЕКОЛОГІЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ МЕТОДІВ ПРОРОДОКОРИСТУВАННЯ
Розвиток екологічно орієнтованої економіки повинен дозволити суттєво змінити екологічну ситуацію в Україні, поліпшити охорону навколишнього середовища та використання природних ресурсів. Зрозуміло, що не можна вирішити екологічних проблем та вийти на стійкий тип розвитку без загального покращення економічного становища країни, ефективної макроекономічної політики.
Зараз найважливішим є створення державою за допомогою ефективних економічних інструментів та регуляторів сприятливого клімату для розвитку еколого орієнтованого бізнесу. В межах всієї економіки, на макрорівні можна виділити наступні важливі напрями економічних перетворень: структурна еколого-орієнтована перебудова, зміна інвестиційної політики в напряму екологозбалансованих приорітетів, удосконалення механізмів приватизації, реформа прав власності, демонополізація, розробка еколого-непротиречивих систем податків, кредитів, субсидій, торгових тарифів та ін. Всі ці механізми та реформи неодмінно в тому або іншому ступені впливають на розвиток бізнесу, пов’язаного з екологічною діяльністю. [6]
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України , якою визначено , що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави.
Державна політика у сфері екології повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період, повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави. Основні напрями втілюються за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм надає основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов’язковості, сприяє регулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
- складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);
- складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур. [11]
Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля ( стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки ( стаття 66 ). Також у цій сфері Україна має наступні закони та акти:
- Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”(1991 р.);
- Закон України “Про тваринний світ”(1993 р.);
- Закон України “Про охорону атмосферного повітря”(1992 р.);
- “Лісовий кодекс України”(1994 р.);
- “Водний кодекс України”(1995 р.);
- “Земельний кодекс України”(1992 р., 1995 р.);
- “Кодекс України про надра”(1994 р.);
- Закон України “Про підприємництво” (1991 р.);
- Закон України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” (1994 р.);
- Закон України “Про природно-заповідний фонд” ( 1992 р.);
- Закон України “Про екологічну експертизу” (1995 р.);
- Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань охорони навколишнього природного середовища” (1996 р.);
- Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” (1993 р.).
Також першочергово планується підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування.
Заплановано підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит , Положення про екологічне ліцензування. [12]
Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення навколишнього природного середовища. Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших, інститутів Української Академії Аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичного, винограду і вина та ін.; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. [6]
Державне регулювання в цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування. Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля сприяє здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає :
- екологічно-раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
- соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
- розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату і транскордонному забрудненню довкілля, захисту лісів, лісовідновленню, відновленню природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.
Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов’язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.
Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною екологічною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об’єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Бейдик О.О., Падун М.М. Географія: посібник для вступників до вищих навчальних закладів. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1996. - 304 с.
2. Вдосконалення структурної і територіальної організації екосистеми промислового міста (на прикладі м. Запоріжжя). - Херсон, ХГСГУ, 1998. - 50с.
3. Грунти Запорізької області / За ред. В.О. Ковальова. - Дніпропетровськ: Промінь, 1969. – 55 с.
4. Географический атлас природных условий и естественных ресурсов Украинской ССР. – К.: 1978.
5. Долгоруков Ю. Економічне забезпечення структурної перебудови металургії України. // Економіка України. - 1995. - №10 - с.40-45.
6. Дорогунцов С.І., Борщевський П.П., Данилишин Б.М. Удосконалення управління природокористування в АПК. – К.: Урожай, 1992. – С. 4-20.
7. Заставний Ф. Д. Географія України: У 2-х книгах. - Львів: Світ, 1994. - 472 с.: іл.
8. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.
9. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: навчальний посібник, В.С. Джигирей, К., “Знання”, 2000.
10. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). - К.: Українсько-Фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 88 с.
11. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с.
12. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с.
13. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В., Шищенко П.Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма і відповіді на всі запитання. - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 829 с.
14. Металлургическая и горнорудная промышленность. - 1998. - №3. - с.1-3.
15. Науково-обґрунтована система ведення сільського господарства в степу УРСР / За ред. П.Л. Погребняк, В.А. Ільченко та – К.: Урожай, 1974. – 499 с.
16. Нечипоренко. Чорна дірка виникла на місці чорної металургії // Голос України. - 1998.- №10 - с.13.
17. Одум Ю. - Экология. - М.: Мир, 1986. - Т. 2.
18. Основи соціоекології: Навч. посібник/ За ред. Г.О. Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – 238 с.:
19. Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – 637 с.
20. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є.П. Качан, М. О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.; За ред. Є.П. Качана. - К.: Вища шк., 1998. - 375 с.
21. Статистичний щорічник України: 1997. - Київ, вид-во «Укр. енциклопедія» ім. М.П. Бажана - 110с.
22. Україна у цифрах у 1998 році: Корот. стат. довід. Державний комітет статистики України: Під. Ред. О.Г. Осауленка.
23. Ялковский В. Черные металлы. // Обзор укр. рынка. - 1999. - №2. - с.24-32.
24. Дворцин М.Д. Основи теорій науково-технічного розвитку виробництва. М.: Изд. МИНХ Г.В. Плеханова, 1988. — 251с.
Похожие работы
... з них: у санаторіях - 74 грн.; у пансіонатах з лікуванням - 65; у санаторіях-профілакторіях - 57; у пансіонатах відпочинку – 73; на базах та інших закладах відпочинку – 40грн. Розділ ІІІ. Перспективи розвитку оздоровчої рекреації в Запорізькій області Головною умовою перспективного розвитку рекреації Запорізької області є, насамперед: раціональне використання та розширене відтворення й охорона ...
... менше порівняно з середньою заробітною платою працівника, який повністю відпрацював місяць, у тому числі у сільському господарстві - на 9,9%, будівництві - на 8,0%, промисловості - на 6,3% [3]. 5. Стан трудового потенціалу Запорізького регіону в період Великої економічної кризи Рівень працевлаштування в Запоріжжі в 2007 році складав 64,2% (дані Міжнародної асамблеї столиць і крупних міст). ...
... -, таласо- та кінезотерапії: Бердянськ, Євпаторія, Кароліно-Бугаз, Кирилівка, Коблеве, Кремінна, Маріуполь, Одеса, Очаків, Саки, Сергіївка, Скадовськ, Слов’яногірськ тощо. Розділ 2. Функціонування санаторно-курортної закладів Закарпатської області 2.1 Загальна характеристика санаторно-курортного потенціалу Закарпаття Закарпатська область відома як один із найпрестижніших куточків для лі ...
... екоконтролінгу повинен стати екологічний аудит, як ефективний засіб регулювання відносин виробництва з навколишнім природним середовищем. РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ЕКОЛОГІЧНОГО ОБЛІКУ ТА ЕКОКОНТРОЛІНГУ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ 2.1 Вплив рівня забруднення навколишнього середовища регіону на сільськогосподарське виробництво Навколишнє середовище є необхі ...
0 комментариев