Військова галузь як особлива галузь суспільної праці

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Т. ШЕВЧЕНКА

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: “Економіка Збройних Сил України”

на тему: “Військова галузь як особлива галузь суспільної праці”

КИЇВ–2010

План

 

Вступ

1. Військова праця, як особлива галузь суспільної праці

2. Колектив, як соціальне утворення військової праці

3. Стимулювання військової праці

4. Військова праця в умовах науково-технічної революції

Висновок

Список літератури

Вступ

Людина задовольняє свої життєві потреби через активну взаємодію з навколишнім середовищем. Основними видами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші види діяльності: навчання, військова служба, спорт. Споконвічною потребою людини, суспільства була потреба жити в мирі, спокої. Вона вимагала пошуку шляхів і засобів, у тому числі й воєнних, що гарантували б безпеку.

Праця – основна умова людського існування. Завдяки праці людина зуміла оволодіти силами природи і поставити її на службу своїм інтересам, навчилась виробляти знаряддя праці, змогла розвинути свої здібності і знання, що в сукупності визначило прогрес суспільного розвитку.

Праця – цілеспрямована діяльність людини, яка організовується нею в залежності від того, якими знаряддями праці вона володіє.

В процесі розвитку суспільства, появи нових знарядь праці і появи нових видів діяльності відбувається розподіл праці. Процес розподілу праці являється спільним законом розвитку суспільства, обов’язковим для всіх суспільно-економічних формацій.

Поява військової праці належить до того періоду, коли почала створюватись озброєна сила, як особлива організація в суспільстві. Військова праця – це праця зі специфічною організацією і специфічними знаряддями праці.

Види праці в сферах матеріального і нематеріального виробництва складають взаємопов’язаний процес між собою. Працівники виробничої сфери (матеріального виробництва) забезпечують матеріальні умови утримання працівників нематеріального виробництва, а останні, в свою чергу, сприяють більш повному задоволенню потреб всього населення держави, всебічному розвитку і підвищенню виробництва суспільної праці.

Військова праця відрізняється від всіх інших видів праці своєю складністю й інтенсивністю. Військовослужбовці у мирний час повинні бути готові до умов сучасної війни, що потребує найвищої напруги сил, волі і високого ступеня підготовки. А для підготовки до таких умов, необхідні щоденні затрати праці на оволодіння військовим фахом, часто спорядженої із підвищеною небезпекою для життя.

Військова служба у Збройних Силах - це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати національну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовців з певними обмеженнями: відсутність звичних умов життя, наявність певного дискомфорту, особлива регламентованість поведінки, звуження кола людей, з якими спілкується юнак, тощо.

1. Військова праця, як особлива галузь суспільної праці

В сучасному суспільстві працю можна поділити на працю в сферах матеріального і нематеріального виробництва (рис. 1).

Рис. 1

Військова праця являється різновидом суспільної праці по наданню специфічної послуги суспільству в збройному захисті і територіальній цілісності держави. Вона пов’язана з забезпеченням оборони країни, частково внесена в виробничу сферу (військове виробництво, військове будування) і деякі інші видів військової праці в Збройних Силах. На оборонних підприємствах військова праця являється виробничою і утворює кінцевий військовий продукт, призначення якого є матеріальною основою обороноздатності країни. До цього виду праці у військовій сфері належить і праця в тилових підрозділах (ремонт побутової техніки, майна і т.д.).

Праця військовослужбовців задіяних в бойових частинах, є переважно невиробничою, належить до сфери нематеріального виробництва.

Виділення військової праці як важливої галузі невиробничої сфери дозволяє підвищувати ефективність спільної суспільної праці держави. Це зумовлено тим, що військова праця здійснює свої функції захисту держави на базі спеціалізації.

Діалектний взаємозв’язок між працею в цивільній сфері і військовою працею полягає в тому, що Збройні Сили споживаючи частину суспільного продукту і здійснюючи свої функції забезпечують найважливішу суспільну потребу – охороняють мирну працю людей, захищають країну від зовнішньої агресії.

Специфічна особливість військової праці полягає в тому, що вона жорстко регламентована, підкорена нормам і правилам, сформульованим у військовій присязі і військових статутах, посібниках і інструкціях, основана на точному дотриманні їх вимог усіма військовослужбовцями, зв’язана з ризиком для життя.

Особливість сучасної військової праці полягає в тому, що її колективний характер породжений все більшим введенням в армії і на флоті нових видів зброї і військової техніки, які постійно потребують обслуговування військовослужбовцями. Успішне застосування таких видів зброї і військової техніки може бути забезпечено лише вмілими і узгодженими діями багатьох людей, їх високою організованістю, дисциплінованістю, бездоганним виконанням кожним своїх обов’язків.

Аналіз рис і особливостей військової праці дозволяє визначити її сутність. В економічній суті вона означає таку форму суспільного поділу праці, при якій частина суспільства зайнята в Збройних Силах, використовує військову техніку і озброєння по їх призначенню і лише виробляє специфічну послугу суспільству. Або, кажучи інакше, військова праця – це цілеспрямована діяльність особового складу Збройних Сил по захисту держави, яка виражена в формі військової служби.

Військова праця виступає складовою частиною сукупної суспільної праці і носить корисний і необхідний характер. Поява військової праці відноситься до того періоду, коли почали створюватися Збройні Сили як особлива організація в суспільстві. Військова праця пов’язана зі специфічними суспільним утворенням із специфічними знаряддями праці.

Природу військової праці можна зрозуміти на основі досліджень та вивчення історичних фактів та реалій про війну й армію та взаємозв’язку її з суспільною працею вцілому. Політичну природу, призначення і сутність армій можна виразити через таке поняття, як “історичний тип армій”, що знаходиться в залежності від економічного базису суспільства і типу держави. Кожній суспільній економічній формації властива своя визначена армія: рабовласницькому ладу - армія рабовласницького типу; феодальному ладу - феодальна армія; капіталізму - буржуазна армія і т.д.

Водночас різноманітні історичні типи армій мають свої конкретні закономірності розвитку та соціально-економічні риси, що відображаються в характеристиках тих або інших напрямків діяльності армій.

Загальне й особливе в характеристиках різноманітних історичних типів армій відслідковується й у період поділу суспільства на класи і відповідне зникнення певних соціальних груп, що автоматично призводить до зникнення необхідності у Збройних Силах.

В умовах ринкового розвитку військова праця спрямована на захист і забезпечення мирної праці по будівництву та розвинутого демократичного суспільства. Вона виступає важливою складовою частиною суспільно-корисної праці, здійснюваної в інтересах усього народу. Військова праця відноситься до одного з видів непродуктивної праці.

Військова праця в міру росту витрат суспільства на військові цілі займає все більшу і більшу частину суспільної праці. Визначену необхідну частку займає військова праця й в умовах демократичного товариства.

Визначені види непродуктивної праці є необхідними в конкретних умовах розвитку даного суспільства. Перебудова у всіх сферах життя нашого суспільства, пошук шляхів найбільш раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів потребує подальшої активізації взаємозв'язків економіки країни й економіки Збройних Сил з урахуванням конкретного розв’язання задач. У цих умовах соціальна й економічна значимість військової праці характеризується новими рисами.

Ці нові риси не тільки проявляються в тому, що Збройні Сили України роблять свій внесок у будівництво демократичного суспільства, створюючи умови для робити та необхідні матеріальні блага, але й у прямій участі в будівництві матеріально-технічної бази, ідеологічному вихованні трудового і фахового колективу його навчанні та розвитку.

У сучасних умовах широке розповсюдження одержує господарсько-технічна задача, яка розв’язується працею воїнів. Сюди відноситься робота військових будівельників по спорудженню об'єктів господарського, культурно-побутового призначення, включаючи роботу з будівництва меліоративних систем, залізничних колій, а також і велику діяльність з фахової підготовки сотень тисяч військових.

Необхідно відзначити, що військовослужбовці тилових підрозділів ведуть об’ємну роботу по створенню нових об'єктів, нових видів майна й озброєння безпосередньо в самих Збройних Сил України, що задовольняють матеріальні потреби Збройних Сил.

Військова діяльність, як уже зазначалося, характеризується особливою екстремальністю, напруженістю порівняно з діяльністю інших галузей і вимагає великого напруження фізичних і психічних сил, вміння регулювати свою поведінку, психічні процеси.

Тому важливою складовою військової праці можна відзначити емоційно-вольову готовність військовослужбовців до військової служби. Вона характеризується здатністю особистості регулювати свої емоційні стани (тривожність, страх, невдоволення, обурення, радість), витримувати складні умови, обмеження, труднощі армійського життя. Чим краще у військовослужбовців сформовані вольові якості, чим глибше усвідомлення суспільного значення військової служби, тим вищий у нього рівень емоційно-вольової готовності до неї, що дає високі результати в праці вцілому в системі відносин в Збройних Сил України.

Отже виходячи з вище зазначеного можна сказати, що поняття «військова праця» є специфічною категорією економіки Збройних Сил України, яка визначає особливий напрямок суспільної праці зі своєю економічною характеристикою, своїми суспільними призначеннями і зі своїми особливостями.

Характерна риса військової праці полягає в самому результаті праці. Праця в сфері матеріального виробництва виражається у визначеній кількостях речового продукту, що має натуральне вираження, а військова праця, як правило, не має такого вираження і характеризується визначеною діяльністю по досягненню намічених ступенів бойової готовності, військової майстерності.

Специфіка військової праці полягає в тому, що в її основі лежать особливі матеріальні чинники людської діяльності. Кожна праця пов'язана з визначеними матеріальними чинниками, тобто засобами виробництва, за допомогою яких людина впливає на речовину природи у своїх цілях або організує свою діяльність у нематеріальній сфері. Для військової праці матеріальним чинником виступає озброєння і військова техніка. Але цей матеріальний чинник є засобом специфічного виробництва, що має основну ціль - створити умови для мирної діяльності робітників матеріальної сфери, а не виробництво продукту.

Військова праця відрізняється особливим характером особистого чинника. Відомо, що в процесі бойової підготовки матеріальний чинник військової праці входить у з'єднання з особистим чинником. Озброєння і військова техніка, незважаючи на досягнуті успіхи в створенні засобів управління складними системами зброї, не можуть діяти самі по собі, необхідна жива праця військових з особливою її організацією та управлінням.

Вирішення питань щодо ефективності військового будівництва насамперед пов'язано з проблемою найбільше раціонального поєднання матеріальних і особистих чинників військової праці.

Головним чинником військової праці є військовослужбовці які у результаті діяльності і напруженого навчання одержують специфічні знання та якості роботи. Ця військова робоча сила одержує підготовку для дії в умовах миру і війни в з'єднанні з грізною бойовою технікою, що потребує високого рівня фахової майстерності, із дуже жорсткими вимогами до морально-психологічних, фізичних і вольових якостей.

Процес поєднання матеріальних і особистих чинників військової праці - це водночас і процес споживання цих двох чинників. Озброєння, військова техніка і військове майно зношуються і заміняються новими; робоча сила військових потребує безупинного її відшкодування; вона повинна знаходиться в постійній готовності до дії в особливих умовах, що і визначає специфіку заходів для виконання витраченої фізичної і розумової енергії військових.

Компенсація затрат робочої сили військових повинна здійснюватися в суворій відповідності з інтенсивністю процесу бойової підготовки: чим напруженіший у фізичному і психологічному відношенні процес бойового навчання, тим більш інтенсивнішим і раціональним повинен бути процес відшкодування затраченої енергії. Це досягається створенням специфічних норм навантаження, норм відпочинку, харчування, сну.

Процес відшкодування витраченої розумової і фізичної енергії військових будується з урахуванням особливостей застосування військової праці і має дві сторони:

Перша - це створення умов для швидкого приведення військових у робочий стан. Вона пов'язана з адміністративно-правовими питаннями: суворе дотримання вимог Тимчасових статутів ЗСУ, наказів МО України про організацію служби військ, тривалості тих або інших нормативів бойового підготовки (навчання), експлуатації озброєння і військової техніки, раціональному використанні праці військових.

Друга сторона цього процесу полягає в відшкодуванні можливості працювати, виконувати військовий обов’язок. Вона виступає у вигляді винагороди за працю. Відомо, що процес відтворення затраченої енергії, як і весь процес відтворення робочої сили взагалі, знаходить свій відбиток у матеріальних потребах. Матеріальні потреби військових виникають в залежності від природних, фізіологічних потреб людини, знаходження військового в загальній системі військової служби, реальних витрат фізичної і розумової енергії.