Природа і культура

1.3. Природа і культура.

Особливий характер перетворюючої дії людини на природне середовище був зумовлений, у першу чергу тим, що він як і інші специфічні проявлення активності людей, став позагенетично програмуватися і виконуватися, завдяки механізмам культури. Давно вже стала афоризмом фраза, яка говорить, що культура протилежна природі. Кінець кінцем, практично всі підходи до опанування суті культури так або інакше виходять з цієї ставшої вже аксиомою опозиції. Що ж таке культура і в чому її позаприродність.

На перший погляд, виключення позаприродності культури можливо двома шляхами. Перший - вона є історичний образ суб`єктивного духу (у Гегеля). Другий - вона є суспільна сфера, що забезпечує у поступі генетичну тотожність певної нації, відтворює людину, формує, зберігає і передає з покоління у покоління схеми діяльності (у Тейлора). Однак, при більш близькому розгляді, обидва ці шляхи збігаються у перспективі.

Філософи здебільше відносять до культури все рукотворне. Природа існує для людини. Вона ж, працюючи, зробить “другу природу”, тобто простір культури. В традиційному поданні культури як “другої природи” існує фундаментальне протиріччя. Трактуючи культуру як дещо, надбудоване над природою, дослідники створили ефект їх взаємної ворожості.

Природа і культура дійсно протистоять одна другій. Але, за виразом П.А.Флоренського, вони існують не поза одна від іншої, а лише разом. Бо культура ніколи не дається нам без стихійної основи, яка є її середовищем і матерією. В основі всякого явища культури лежить деяке природне явище, що неперервно твориться культурою. Людина як носій культури не творить нічого, а лише створює і перетворює стихійне. З другого боку П.А.Флоренський вважає, що природа не дається нам без культурної своєї форми, яка містить її і робить її доступною для пізнання.

Отже, культура - специфічний спосіб існування людини в природі - не тільки не усуває значення останньої в людському бутті, але й сама є засобом взаємозв`язку, засадою людської єдності з природою. Адже “хитрість розуму”, яку виділяли в людині Гегель та Маркс, полягає в тому, що природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) із природи, відносному вивільненню її щодо природно-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом “вписування” людини у природу. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

Природа як сукупність властивостей зовнішньої матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із колективною родовою життєдіяльністю, є об`єктивною засадою людського буття як культури, її загальною та необхідною передумовою. Культура ж є суспільно вироблена загальна форма зв`язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі. Отож, за всієї своєї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою.

Для подальшого визначення сутності культури необхідно проаналізувати засадничі умови її виникнення в системі природного цілого, унікальність та специфічні прояви щодо закономірностей природи. Це передбачає звернення до аналізу властивостей людської істоти як єдиного з усіх живих істот носія культури, а також до розгляду способу людського буття, в якому народжується культура і який здійснюється завдяки їй.

1.4. Культура і цивілізація.

Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури - це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних та духовних цінностей: засоби і знаряддя праці, предмети побуту, наукові знання, філософські та релігійни системи, традиції, юридичні закони і т.ін.. Особисті форми культури - це люди як суб`єкти діяльності, носії та творці певних культурних цінностей.

Раніше ми звертали увагу на культуру, як на процес нагромадження мудрості і як визначальний чинник поступу економіки та суспільства. Тепер настав час, коли ми можемо подивитись на культуру у більш широкому плані, а саме як на творчий аспект духовного життя суспільства. Культура - це безпосередня реалізація людської свободи, що створює нові символи - цінності, зразки людської поведінки, виробництва і відношень. Тому кожне досягнення культури підносить людину, і неповторне по своїй значимості, свідчить про нові людські можливості. Отже чим різноманітнішими стають людські відношення, тим різноплановішою стає і культура.

Але творіння культури не мало б ніякого значення, якби воно не було об`єктом успадкування, копіювання, словом поширення. Маса творів майстрів культури минулого якими ми тепер користуємось, не дійшла до нас, коли б вони не копіювались і не тиражувались. Процес масового наслідування, повторення витворів культури здобув назву “цивілізація”. Слово “цивілізація” походить від латинського слова civilis, яке означає в перекладі на українську мову - цивільний, державний. Поняття цивілізація з`явилось у ХVШ ст. у тісному зв`язку з поняттям культури. Воно інколи застосовується як синонім культури. Але здебільшого відображує рівень суспільного розвитку взагалі, або степінь розвитку матеріальної і духовної культури того чи іншого суспільства. Поняття “цивілізація” відноситься до того проміжку часу в історія розвитку людства, який співпадає з періодом зародження культури.

З другого боку латинське слово civilis означає “місто”. Це говорить про те, що саме у містах вперше виникає потреба масового повторення здобутків культури, одже утворення цивілізації. У містах утворюються і кращі умови для відбору й збереження зразків минулих культур. Саме з міст ці твори потім поширювались у сільській місцевості. Тому цивілізація - це завжди напластування культур, що мали місце у минулому. Це - своєрідний, актуально діючий музей культури. Адже і у наші дні живуть і конкурують, наприклад, наукова медицина і знахарство, плуг і трактор.

Суспільний занепад нації завжди починається з того, що люди все більше і частіше повторюють відомі здобутки культури і все менше створюють нові культурні цінності. Тому німецький філософ О.Шпенглер вважав цивілізацію навіть ознакою смерті культури, так як цивілізація спирається на стереотипи, шаблон, масове копіювання, а не на творчість нового, незнаного.

Людське життя внаслідок неспівпадання суті культури і цивілізації постає суперечливим. Більше того, людина може споживати різні копії культурних цінностей і таким чином бути цивілізованою, проте залишатись при цьому не культурною, рабом чужих ідей, знань, цінностей. Сучасна цивілізація специфічна. Формування масового споживача культури, що проявляється у стандартизації життя, у його однобічності.

Цивілізоване життя одномірне, шаблонне, орієнтовне не на творчість, а на споживання нових стандартів: нових шаблонних думок, будівель, одягу і зразків для наслідування. Нерідко цивілізована маса чинить опір культурі, тобто творчості, саме тому, що остання ламає певні шаблони буття.

Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її катастрофу. Інші бачать у цьому народження нової культури. Наприклад, відомий математик і філософ І.Шафаревич бачить у сучасній “технічній” цивілізації загрозу для культури.

“В Історії, - пише він, - бувають лінії розвитку, які закінчуються невдачею. Здається, що такою є й лінія розвитку технічної цивілізації, яка заснована на науково-технічній утопії... Її невдача загрожує загибеллю не тільки локальній культурі, а всьому людству й усьому живому на Землі”.

При всій правильності в оцінках існуючих бездуховних та антикультурних тенденцій в сучасному суспільстві позиція вченого нас не може задовольнити, тому що, заперечуючи будь-який культурний зміст в сучасній цивілізації, ми зводимо цивілізацію і культуру до непримеренного конфлікту, прочимо загибель культури. Так, ми не зможемо вже буквально відродити в наші дні, скажемо, давньосхідну або античну культуру, але зберегти і використовувати культурні надбання попередніх епох та поколінь ми можемо й повинні. Тому актуальним завданням зараз є не відлучення сучасної цивілізації від культури, не спроба повернути “колесо історії” назад, а виявлення культурного змісту нашої цивілізації та його реалізація.

Мабуть, варто дивитися на цивілізацію і культуру не як на ворогів, а як на союзників. І якщо ми хочемо мати майбутнє, то повинні прагнути до розумного компромісу між теперешністю та минулим. Будь-яка спроба відірвати культуру від цивілізації перетворює в утопію ідею культурного відродження народу, адже культура потребує цивілізації, як душа потребує тіла. Цивілізація - це тіло культури, її матеріальний носій, який має не природне, а соціальне походження. Бездуховна цивілізація жахлива річ, культура позбавлена своєї матеріальної оболочки - річ не можлива.

Потрібно не забувати, що існує межа, за якою цивілізація заснована сучасною культурою, може обернутися непоправним лихом для суспільства. Так, здобутки культури (промислові винаходи, наукові відкриття, нові засоби мистецтва тощо) при перетворенні у факти цивілізації (індустріалізація, атомні бомби, електростанції тощо) завдають шкоду екології і ставлять під знак питання існування світу і людини.