Структура банківської системи

1.2.     Структура банківської системи.

Поява дворівневої банківської системи у державах колишнього схудного блоку була першою помітною ознакою переходу до економічної системи, орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важловою єднальною ланкою між макроекономічними факторами та мікроекономічними процесами, а отже, істотно впливає на успішність чи неуспішність перехідного періоду.

Як переконує досвід країн із розвинутими ринковими відносинами, створення ефективної ринкової економіки можливе тельки за умови формування відповідної державної типової основи. Для цього паралельно з приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом, конкуренцію, ефективною системою державного управління, рівновагою інтересів різних соціальних груп необхідно забезпечити функціонуючи систему ціноутворення і стабільність валюти. Власне, поняття грошової стабільності має величезне значення для соціально спрямованої ринкової економіки.

Зауважимо, що централізована планова економіка розглядала роль грошей тільки як інструменту перерахунку і контролю, тоді як роль грошей в умовах ринку має центральне значення. Гроші з їх різними функціями, як загальний еквівалент обміну, одиниця виміру, а також як засіб для передачі й збереження вартості – це кров економіки. Якщо надмірне збільшення грошової маси зумовлює рух спіралі цін і призводить до інфляційних викривлень, то результати зменшення грошової маси є дефляція і безробіття. Визначення грошової маси в такому обсязі, щоб вона з одного боку, стимулювала економічне зростання, а з другого не спричиняла інфляційних процесів – найважливіша функція банківської системи і насамперед центрального банку країни.

У сучасній ринковій економіці із розподілом праці банківська система має величезне значення завдяки зв’язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу та обігу капіталу, у наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створення сприятливих умов для вкладання каошті із метою нагромадження заощаджень у національній економіці. Через неї проходить великий об’єм грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні кошти, заощадження та доходи населення, виконує різні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України “ Про банки і банківську діяльність”.

Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі експортно-імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Кмерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними і фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні разхунки та недепозитні залучення коштів, кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладанням у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів: касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України. Законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність” законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Банківська система організовує і обслуговує рух головного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію і перетікання у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виорбленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, що:

-     пов’язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальнодержавними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків;

-     пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким і мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку.

Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони входять.

Отже, банківська система – це специфічна економічна й організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції:

-     трусформаційну, яка полягає в тому, що мабілізуючи вільні кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки можуть змінювати строки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики;

-     функцію створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збульшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система керує пропозицією грошей;

-     забезпечення сталості банківської діяльності й грошового ринку.

До середини 1994 року відкриття банку в Україні можна було порявняти з відкриттям приватного підприємства або товариства. Як наслідок, число комерційних банків до кнця 1992 року перевищило 90. У 1992 році їх було вже 130, а у 1993 році – 207. Протягом трьох наступник років, кількість банків досягла 230 і стабілізувалася на цьому рівні.[1] Водночас три із п’яти великих державних банків – “Промбудбанк”, “Житлосоцбанк”, “Агропромбанк” – були перетворені в акціонерні компанії – “Промінвестбанк”, “Укрсоцбанк”, а також банк “Україна”. 1992-1993 роки характеризується як період створення банків “нової хвилі”. У цей період в результаті прогресуючого розвитку спільних підприємств, малих підприємств і акціонерних компаній створюються банки із значною часткою приватного капіталу.

Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося у 1994-1995 роках. Одна з ознак цього етапу – низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків. У 1995 році 20 банків були переведені на стн оздоровлення. Упродовж 1996 року збенкрутувало 45 банків (пряме банкрутсво), а 60 прибували в стані оздоровлення (приховане банкрутсво). За даними Національного банку України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998 року 23 банка проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 – визнані банкрутами.

Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некредитоспроможності. В період 1994-1995 років відбувалась зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій.

Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків. Головними вадами банківської системи України залишалися:

-     недостатність запасів копіталу у більшості банків;

-     контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;

-     доступ держави до безплатних кредитів;

-     привілейований режим роботі для окремих комерційних банків;

-     недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності;

-     недостатність конкуренції у кредитній сфері.

На сьогодні в Україні діє 15 комерційних банків зі змішаним капіталом, серед яких 5 банків мають 100% іноземного капіталу і зареєстровані як українські суб’єкти господарювання.1 Це “Кредит Ліоніс” (французький капітал)), “Сосіете Генерале” (французький капітал), Депозитно-кредитний банк (польський капітал), ING Bank і “Кредит Свісс”. Решта 12 банків мають лише частину іноземного капіталу у своїх статутних фондах. Крім того, нині в Україні працюють 22 представництва закордонних банків.

Розміщення банків на території держави вкрай нерівномірне. У Києві та Києвській області діють 78 банків, у Харківській і Одеській – по 15, у Донецькій – 14, в АР Кирм і Дніпропетровській області – 12, у Львівській – 10. Водночас у Вінницькій і Кіровоградській областях узагалі немає комерційних банків.

Отже, треба визнати, що банківська система в Україні перебуває нині у стані подальшого реформування і потребує конкретних дій. Аби підвищити ефективність української економіки, банкам треба відігравати роль посередника між надходженням вітчизняних заощаджень та раціональним розміщенням капіталів в економіці. Як підтверджує досвід функціонування банківського сектора у розвинутих країнах, в Україні ключовими питаннями банківської системи на сьогодні є насамперед зміцнення законодавчих основ діяльності центрального банку, розбудова законодавчих рамок і нормативного регулювання діяльності комерційних банків.

Динаміка розвитку банківської системи України протягом 1992-1997 років