Проблеми розвитку Національної депозитарної системи

3.3. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи.

У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних розрахунків визна­чає центральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхом елек­тронних записів на облікових рахунках." Центральним визнається де­позитарій, який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів — ринків акцій, облігацій та грошо­вих інструментів — казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткостроко­вих зобов'язань місцевих органів влади то­що. Оскільки допускається наявність окремого центрального депози­тарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю, але фінансо­ва криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня 1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'яви­лися рекомендації спеціальної міжнарод­ної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких передбачала створення до 1992 ро­ку центральних депозитарних установ. Як­що на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їх чисельність уже перевищує сто. Во­ни та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в ма­теріальній чи електронній формі), які пе­ребувають у обігу на організованому рин­ку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розра­хунків. Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.

Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопра­цьовано в грудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними банками провідних промислових країн ("Група деся­ти"). Особливу увагу при цьому приділяло­ся застосуванню такого методу розрахунків за операціями із цінними паперами, як по­ставка проти платежу. Поглибленому вив­ченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та проміжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важ­ливість та зв'язок цього методу безпосе­редньо з функціонуванням центрального депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який, розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій, зауважив: "Країна, в якій є ЦДЦП, але не­має поставки проти платежу, мабуть, гірша, ніж країна із цінними паперами в ма­теріальній формі".[42]

На жаль, в Україні, попри гостру не­обхідність та вимоги закону, все ще немає

повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних па­перів. Хоча є шість фондових бірж і одна си­стема позабіржової фондової торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку по­яснюється лише ... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснюва­лася, а права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особ­ливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поши­рення набули такі моделі центрального депозитарію для цінних паперів:

• модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів від­кривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік опе­рацій із цінними паперами їх клієнтів (збе­рігачів);

• модель "Б": національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за ними аналітичний

облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депози­тарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного депози­тарію України", затверджені Указом Пре­зидента України №703 від 22 червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію "Між­регіональний фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час видається перед­часним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не вповні готовий ви­конувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здій­снюється українськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper у межах технічної допо­моги з боку Агентства міжнародного роз­витку США (USAID).

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

• НДУ забезпечує стандартизацію до­кументообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нуме­рацію) цінних паперів та міжнародні від­носини в галузі депозитарної діяльності, в

тому числі встановлення кореспондент­ських відносин з іноземними депозитар­ними установами.

• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників імен­них цінних паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депози­тарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Звісно, що такий стан речей не може бу­ти ні постійним, ні довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й усьо­го фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС — для за­вершення проекту розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світо­вих стандартів. Виконання цих двох про­грам створює підґрунтя для того, щоб по добровільній реорганізації всіх депози­таріїв у єдиний централізований кліринго­вий депозитарій, як це передбачено "За­гальними засадами...", НДУ міг успішно працювати як повнофункціональний цент­ральний депозитарій корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як де­позитарій державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище мо­дель "А". Згодом усі депозитарні установи можна буде об'єднати в єдиний централь­ний депозитарій. Своє місце в цьому про­цесі, очевидно, знайде і Професійна асо­ціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.

Передбачається, що держава не буде власником центрального депозитарію, при­наймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме певного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на діяльність централь­ного депозитарію не є загальним прави­лом. У світовій практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні цент­ральні депозитарії (США, Канада, Німеч­чина); з певною часткою державної влас­ності (Італія, Швеція, Латвія); з переважа­ючою часткою державної власності (Поль­ща, Литва); виключно державні (Нова Зе­ландія, Чехія, Словаччина).

У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних політич­ної та економічної систем, аби забезпечи­ти сумісність усіх ланок організації та уп­равління економікою країни.

Важливою умовою розвитку вітчизня­ної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлювати­ся лише взаємною згодою щодо подальшо­го об'єднання та створення єдиного цент­рального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних програмних до­кументах обох депозитарних установ, а й підтверджувати скоординованими, спря­мованими на розвиток окремих елементів депозитарної діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб забезпечити на час об'єднання го­товність усіх елементів до виконання функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для уп­равління та контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію.

Окреслюючи завдання розвитку На­ціонального депозитарію, треба виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені законодавством та його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони визначені в рекомендаціях "Групи 30", і необхідно просто адаптувати їх до наших умов. Значна кількість завдань безпосередньо пов'язана зі створенням електронної системи розра­хунків за операціями із цінними паперами. Світова прак­тика не має універсальної версії програм­ного забезпечення клірингово-розрахун­кових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або проаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них. При цьому слід зважати, що клірингово-розрахункова система повинна відповіда­ти щонайменше таким вимогам:

• необхідна для порівняння торгова ін­формація має вводитися до розрахункової системи електронними засобами (метод STR-Straight Through Processing);

• звірку торгової інформації між пря­мими учасниками слід проводити в день укладення торгової угоди, а між непрями­ми учасниками — у строк Т+1;

• остаточні розрахунки для всіх учас­ників повинні завершуватися у строк Т+1.

Створення та розвиток клірингово-роз­рахункової системи тісно пов'язані з про­блемою дематеріалізації цінних паперів. Як відомо, в Україні більшість корпоратив­них цінних паперів формально емітовано в документарній формі. Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні па­перових сертифікатів на них, а права влас­ності підтверджуються витягами з реєстрів або довідками центрів сертифікатних аук­ціонів. Отож, щоб за таких умов досягти успіху в дематеріалізації цінних паперів, справді не­обхідно.

Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, які обертаються за тех­нологією іменних цінних паперів з її склад­ною системою перереєстрації прав влас­ності через систему незалежних реєстра­торів. Єдина можливість забезпечити висо­ку ліквідність іменних цінних паперів — це здійснити випуск цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати весь об­сяг випуску в депозитарії, який би викону­вав функції номінального зберігача цих цінних паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід прав власності на такі цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в депозитарії та у зберігача.

Отже, розвиток системи автоматичних зозрахунків передбачає комплекс заходів, зпрямованих на забезпечення у подальшому переважно (чи навіть цілковито) електронної емісії цінних паперів та знерухомлення цінних паперів (сертифікатів) попе-редніх емісій.

Виконання цього завдання потребує спільної скоординованої діяльності Дер­жавної комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фонду державного майна України. Національного депозитарію, всіх часників фондового ринку. Стосовно ж НДУ, то йому, крім іншого, необхідно вирішити цілу низку організаційно-технічних итань, пов'язаних із забезпеченням іммобілізації цінних паперів з захистом інформації щодо прав власності на них. Один із фахівців Standart Chartered Bank, обговорюючи проблему імобілізації акцій у матеріальній формі, зауважив, що у світі є кілька першокласних депозитаріїв із дуже жорсткими правилами безпеки, але є й такі, в яких відвідувачів не реєструють, навіть не цікавляться посвідкою особи[43]. Національний депозитарій повинен забезпечити як на­лежні умови збереження знерухомлених ціних паперів, так і надійну систему їх захисту. Сис­тему, аналогічну Центральному сховищу Національного банку України. Хоча, звісно,

між технологією зберігання грошових знаків та цінних паперів і роботою з об'єктами їх зберігання є істотна різниця.

Це стосується й умов збереження копій реєстрів власників цінних паперів. Організація ведення реєстрів реєстра­торами та зберігачами (передусім стан­дартизація форм реєстрів та відповідного програмного забезпечення), а в подальшо­му — і моніторингу виконання ними цієї функції розглядається як одна з найважливіших ланок у діяльності Національного депозитарію.

Насамперед слід створити контрольну консолідовану копію реєстрів власників цінних паперів (у документарній та електронній фор­мах) за станом на початок та кінець поточ­ного року (тобто на дату складання реєстрів для виплати дивідендів). А після створення і введення в дію єдиної телеко­мунікаційної системи Національний депо­зитарій України повинен мати оновлену копію консолідованого реєстру на кінець кожного операційного дня.

Крім форми реєстрів власників цінних паперів, не­обхідно стандартизувати також інші еле­менти депозитарної діяльності, зокрема:

• зберігання цінних паперів (приймання, зберігання, переміщення, інкасування, інвентаризація тощо);

• строки та форми звітності перед клієнтами (виписки з рахунків та інфор­маційні довідки);

• виконання окремих операцій емітен­та з емітованими ним цінними паперами (викуп, дроблен­ня, консолідація, конвертування, анулю­вання, погашення тощо);

• надання певних послуг (складання облікового реєстру, знерухомлення цінних паперів, переведення випуску цінних паперів із документар­ної у бездокументарну форму тощо);

• оформлення деяких внутрішніх доку­ментів депозитарних установ (регламен­ту, положення про внутрішній контроль, посадових інструкцій, порядку документо­обігу, положення про гарантійний фонд, положення про систему обробки інфор­мації та її захисту тощо).

Стосовно кодифікації, то Національний депозитарій України повинен не лише уз­годити Національну систему нумерації (ко­дифікації) цінних паперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів (МОС), а й практично забезпе­чити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій цінних паперів ще на стадії їх підго­товки до реєстрації в Державній комісії із цінних паперів та фондового ринку.

Фахівці Національного депозитарію України вже розробили варіант націо­нальної системи нумерації (кодифікації) цінних паперів, де враховано як вимоги МОС, так і кращий зарубіжний досвід. Дванадцятизначні коди (номери) дадуть змогу учасникам ринку швидко ідентифіку­вати вид цінного папера та регіон, у яко­му його емітовано. Трохи більше часу знадобиться для ідентифікації самого емітента та умов емісії (для цього не­обхідно буде звернутися до web-site Національного депозитарію або спе­ціального періодичного видання — "Ко­дифікатора цінних паперів").

Усі ці заходи сприятимуть виконанню головної функції депозитарних установ, що полягатиме в утримані (депонуванні) цінних паперів, за якими проводяться опе­рації на організованому фондовому рин­ку, та забезпеченні повних і своєчасних розрахунків за ними з мінімальним ризи­ком. Це значно підвищить активність фондового ринку в Україні та сприятиме збільшенню національних інве­стицій в економіку країни.

Незважаючи на відносне затишшя на вітчизняному фондовому ринку, спричине­не передусім світовою фінансовою кри­зою, цінні папери деяких українських емітентів користуються попитом навіть се­ред іноземних інвесторів, про що свідчать емісії спонсорованих депозитарних розпи­сок першого рівня, проведені в 1999 році ("Укрнафта", "Дніпроенерго", "Ниж­ньодніпровський трубопрокатний завод", "Стирол", "Азовсталь"). Зазначимо, що раціональність таких дій підтверджується і досвідом наших сусідів, зокрема Польщі, одинадцять компаній якої вже розмістили на світовому ринку глобальні депозитарні розписки на свої акції.

Програма регульованої емісії депози­тарних розписок, у реалізації якої НДУ бе­ре участь спільно з іншими установами (ФДМУ, ДКЦПФР тощо), є лише першим кроком на шляху українських емітентів цінних паперів до ресурсів світового фінансового ринку, а в перспективі — й до виходу на нього вітчизняних портфельних інвесторів.

Відтак перед НДУ вже сьогодні постають цілком конкретні завдання у сфері міжна­родної діяльності. Учасникам українського фондового ринку пора приступати до про­ведення міжнародних операцій із цінними паперами, користуючись кореспондентсь­кими рахунками НДУ. З огляду на це Націо­нальний депозитарій України уже нині го­тується до вступу в регіональне об'єднан­ня центральних депозитаріїв країн Цент­ральної та Східної Європи (СЕЕСSDА). Це станеться у травні 2000 року. Членство в СЕЕСSDА сприятиме не лише активному обміну досвідом, а й вирішенню низки проблем, характерних для періоду становлення депозитарної діяльності та фондового ринку у країнах із перехідною економікою. Крім того, це по­легшить налагодження кореспондентських відносин із ЦДЦП країн Центральної та Східної Європи — наших потенційних інве­сторів і партнерів (передусім у контексті розвитку транспортної, збутової та іншої інфраструктури ринку для українських екс­портерів).

Слід приділяти належну увагу також зміцненню професійних відносин із депози­тарними установами Росії та інших країн СНД. Можливо, у майбутньому виникне потреба у створенні відповідної міжнарод­ної організації цього регіону.

Не варто ігнорувати й досвід Франції, Німеччини, Швеції і Данії щодо створення спільних двосторонніх клірингово-розра­хункових систем. Потребує вивчення та­кож практика центральних депозитаріїв (таких — 25%), які надають іноземним інве­сторам право прямого доступу на власні ринки, щоправда, через свої рахунки (хо­ча зв'язок з іноземними інвесторами здійснюється переважно через місцевий банк-зберігач). Зростання кількості центральних депозитаріїв цінних паперів відображено у додатку № 20.

Та передусім нам, очевидно, слід нала­годжувати професійні зв'язки з такими міжнародними депозитарними та клірин­гово-розрахунковими установами, як Cedelbank (Люксембург) і Euroclear (Брюссель), що сприятиме успішному ви­ходу українських цінних паперів на міжна­родний фондовий ринок і гарантуватиме повні та своєчасні розрахунки за опе­раціями з ними.

Упоравшись із окресленими вище зав­даннями, Національний депозитарій Ук­раїни може впродовж одного-двох років перетворитися на установу, спроможну забезпечити виконання всіх функцій, пе­редбачених законом та його статутом. Водночас НДУ повинен подбати про об'єд­нання з іншими депозитарними установа­ми країни, що на перших етапах цього процесу може мати форму спільних інве­стицій у капітал цих установ, обміну паке­тами акцій тощо.

Перетворюючись на повнофункціональ­ний ЦДЦП, Національний депозитарій Ук­раїни повинен практично забезпечити збе­реження знерухомлених цінних паперів, консолідованої копії реєстрів власників цінних паперів, провести стандартизацію та ко­дифікацію цінних паперів, забезпечити про­ведення міжнародних операцій. Це пере­дбачає створення не лише клірингово-роз­рахункового центру та сховищ, а й регіо­нальних установ НДУ (орієнтовно в Сімфе­рополі, Дніпропетровську, Одесі та Львові), можливо, й закордонних представництв (наприклад, при Cedelbank та Euroclear), якщо виникне потреба в регулюванні обігу українських цінних паперів на міжнародних ринках.

Підсумовуючи сказане, ще раз необхідно підкреслити: центральний депозитарій цінних па­перів в Україні має стати надійною осно­вою для повноцінного виконання збері-гачами цінних паперів покладених на них функцій.

Похожие работы

Ринок цінних паперів та його роль у суспільному відтворенні

Скачать

78535

12

6

... для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери, структурній перебудові економіки, її реструктуризації, позитивній динаміці соціальної структури суспільства та підвищенню добробуту кожної людини шляхом вільного розпорядження цінними паперами. ІІ. Структура ринку цінних паперів та механізм його функціонування. Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банкі ...

Стратегія банків України на ринку цінних паперів

Скачать

151695

28

19

... ринку цінних паперів на біржах України у 2008 році 1.4 Стратегії діяльності Національного банку України та комерційних банків на ринку цінних паперів в Україні   1.4.1 Стратегія діяльності Національного банку України на ринку цінних паперів Стратегія діяльності Національного банку України на ринку цінних паперів України обумовлена вимогами Закона України „Про Національний банк України” [ ...

Ринок цінних паперів та перспективи розвитку в Україні

Скачать

49508

2

1

... певними рамками, з іншого - на принципах самоврядування, раціональності та моралі. Сучасний досвід ряду розвинених країн свідчить про те, що внаслідок розвитку комп’ютерних технологій і засобів зв’язку контакти поміж національними ринками цінних паперів стали більш інтенсивними, інтернаціоналізація ринків цінних паперів одночасно сприяє посиленню конкуренції між ними. Остання виявилась однією з ...

Державне регулювання ринку цінних паперів

Скачать

25016

0

0

... у процес саморегулювання. Яскравий при­клад такої моделі - ринок цінних паперів Великобританії. У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь центра­лізації та жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між цими двома крайніми моделями. З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50 відсотків мають самостійні відомства (комісії з ці ...