Конституционное право Украины

Понятие и сод. Кон. Строя.

К.С. это юрид. орг-ция общ-ного и гос-ного строя, политико-правовой фундамент формирования гр-кого общ-ва и правового гос-ва, ср-ва обеспечения приоритета прав и свобод человека и гр-на в отношении любых других коллективно-субъективных прав.

К-ционный строй У-ны представл. собой систему обществ. отнош,. которые предусматривает, регул. и охраняет ее К-ция, то есть порядок, что устанавливает ее Осн. З-н в гос-ве и общ-ве.

Общепризнанными составными конституционного строя есть основы гос-ного и общест. строя, к-ционный статус человека и гражданина, формы прямого народовластия, орг-ция гос-ной власти и местного самоуправления и статус их органов, территориальный строй и другие институты гос-ва и общ-ва.

Первоочередное значение К-ция У-ны, как и к-ции большинства стран мира, предоставляет закреплению к-ционных основ гос-ного и общ-ного строя.

К-ция, как осн. з-он гос-ва, закрепляет отношения, определяющие построение, устройство и функционирование гос-ва как орг-ции полит. власти. К ним относятся отношения, которые складываются по поводу:

-формы гос-ного правления,

-политического режима,

-гос-ного устройства,

-использования атрибутов и символов гос-ва.

Структ. и прин. самоорганиз. гражд. Общества

Создание общ-ных структур, к-рые поддерживают, способствуют и инициируют общ-но-полезные дела в системе самоупр-ния, явл. одним из главных задач органов самоупр. За инициативой жителей сел, поселков и городов соответствующие сельские, поселковые и городские советы могут позволяющие им создавать строительные, уличные, квартальные и др. органы самоорг-ции нас-ния. Целью деят-ти таких органов есть поддержка усилий органов местного самоупр-ния, реализация актов местных референдумов, осущ-ния общ-ных инициатив и т.п.

Органы самоорг-ции нас-ния действуют в пределах К-ции и законов У-ны, уставов (положений) о них, утвержденных в опред. законом порядке. Развивая общ-ные инициативы, жители сел, поселков и городов через создаваемые ими органы самоорг-ции населения, сельские, поселковые и городские советы укрепляют свои позиции в отношениях с исполнит. органами местного самоупр-ния и органами исполнит. власти, а если нужно, то и делают сопротивление против давления с боку собственных и гос-ных исполнит. структур.

К-ция предусм. делегирование сельскими, поселковыми и, городскими советами полномочий органам самоорг-ции нас-ния.

Создание общ-ных структур в системе местного самоупр-ния районными и обл. советами К-ция не предусматривает. Предоставление такого права исключительно сельским, поселковым и гор. советам делает положение районных и обл. Советов зависимым от советов первичного уровня самоупр-ния. Это дает возм-сть последним создавать вокруг районных и областных советов различные общ-ные фонды, объединения тер-ных общин и т. п., к-рые усиливают их воздействие на районные и областные советы и т.п.

Вопросы орг-ции и деят-ти органов самоорг-ции нас-ния как составной части системы местного самоупр-ния определ.зак-вом о местном самоупр-нии.

Проблемы соотнош. гражд. об-ва и правов. гос-ва.

Гражданское общество - это, во-первых ассоциация людей, в которой каждый чел-к свободен как обладающий неотчуждаемыми правами, равноправен с др. членами ассоциации, самостоятелен в выборе правового состояния (гражданство, иностранство, безгражданство), во-вторых, внегос-ные (институционализированные в объединения граждан) ассоциации людей по социальной, этнической, религиозной и др. принадлежности полит., профессиональным и др. интересам, в-третьих, формирующиеся на этих основах общ-ные (внегос-ные) отношения, развивающиеся и функционирующие на самоуправленческих началах, самопроявлении воли и интересов отдельных индивидов и их ассоциаций, действующих в правосвободном (свободном от гос-но-правового воздействия) пространстве общ-ва.

Становление и функционирование гражданского общества во внегос-ной сфере общ-ных отношений не означает его изолированность от гос-но-правовых ин-тов, орг-ционной деят-ти гос-ных органов и орг-ций, правовых ср-в воздействия на деят-ть орг-ций и поведение людей в системе гражд. общ-ва.

При этом используются разл. Гос-но-правовые ср-ва - законодат. акты, правовые отношения, складывающиеся в связи с правовым регулированием поведения людей, орг-цией, реорг-цией, деят-тью и прекращением объединений людей, функционированием др. ин-тов гражд. общ-ва, договорные и внедоговорные ср-ва правового регулирования взаимоотношений, взаимодействия общ-ва и гос-ва, правоохранит. Деят-сть гос-ва, его органов и орг-ций.

Демократическое правовое гос-во - это учрежденная и действующая на демократических началах юр. орг-я общества, пр. форма организации и деятельности публично-полит. власти, ее взаимоотношений с человеком в различных гражд. (прав) состояниях и гражд обществом.

Важнейшие принципы гражд общества и демокр. правового гос-ва, их взаимоотношений на индивидуальном и массовом (ассоциированном) уровнях закреплены и оформлены в системе К-ционного строя. В отличие от общ-ва, в к-рое гос-во входит в кач-ве важнейшей полит орг-ции, центра, вокруг к-рого «вращается» вся полит. жизнь, гражд. общ-во не включает гос-во, несмотря на то, что все его потребности и интересы в различной степени и форме находят отражение в гос. деят-ти, преломляются «сквозь» волю гос-ва, получая всеобщее значение в системе зак-ва, юр. средств, обеспеч-щих стабильность и нормальное развитие гражд. общ-ва.

Определяется служебная, обслуживающая роль гос-ва в отношении гражданского общ-ва, воссоздание для него нормальных демократических условий существования и развития. С др. стороны, функционирование гражд. общ-ва в соответствие с законами гос-ва, уважении общ-вом гос-венности.

Конституционными признаками демократического правового государства являются :

- разграничение функций, сфер влияния и ответственности между государством и гражданским обществом с тем, чтобы государственное регулирование в гражданском обществе осуществлялось в пределах, определенных Конституцией, создавало для общества условия нор­мального развития, а гражданское общество и его институты, оказывая постоянное влияние на государственную политику, не претендовали на суверенную власть, на осуществление властно-управленческих функций, узурпацию власти отдельными партиями, группировками или ли­цами, а являлось свободной ассоциацией людей.их социальным домом;

- достижение политической (государственной) власти только посредством законом предусмотренных форм прямого народовластия, демократических выборов, имеющих всеобщий, равный, прямой характер при условии тайного голосования и исключительного права высшего органа государственной власти выступать от имени всего народа:

- разделение государственной власти на законодательную, исполнительную, контрольную, судебную, каждая из которых действует независимо, самостоятельно, во взаимодействии с другими властями и, как правило (исключение может быть установлено только Конституцией), без права взаимного делегирования функций и полномочий, на началах взаимных сдержек и противовесов;

- разграничение компетенции между центральной властью и орга­нами регионального и местного самоуправления, центральной и местной государственной администрацией, органами регионального, мес­тного самоуправления и другими формами территориальной самоорганизации граждан с правом делегирования полномочий и договорной компетенции в системе самоуправления территориальным коллективом (общины, коммуны);

- признание государством (но не октраирование, не «дарованием им) естественных, неотчуждаемых и неприкосновенных прав и свобод человека и гражданина, обеспечение этих прав и свобод государственной защитой

Основ. институты. гражд. общ-ва и конст. ср-ва обеспеч. его функциониров.

Осн. институтами гр-кого общ-ва явл.:

собственность в установленныз законом формах;

свободное предпринимательство в условиях добросовестной конкуренции и социальной направленности, защиты интересов потребителей;

эколог. Безоп-ть как система мер, проводимых в соответствующих орг-ционных формах и направленная на сохранение окружающей среды, генофонда живой природы;

семья-естественная и основная ячейка общ-ва, в к-рой брак основан на добровольном и свободном соглашении мужчины и женщины, равноправных семейных отношениях;

охрана здоровья народа как система социально-экон., медико-санитарных, оздоровительно-профилактических мер;

народное образование, развитие науки, культуры и искусства в условиях свободного выбора каждым чел-ком и объединениями людей форм и видов образования, сфер занятия научной деятельностью, областью культуры и искусства;

объединения гр-ан-полит. партии, массовые движения, профессиональные союзы, добровольные товарищества, фонды, ассоциации и др. объединения людей (не имеющих целью получение прибыли);

ср-ва массовой информации, действующие на основе свободы, исключения цензуры и монополизма каких-либо ср-в массовой информации.

Становление и функционирование гр-кого общ-ва во внегос-ной сфере общ-ных отношений не озачает его изолированности от гос-но-правовых институтов, орг-ционной деят-ти гос. органов и орг-ций, правовых ср-в воздействия на деят-ть орг-ций и поведение людей в системе гражд. общ-ва.К-ция закрепляет основы формирования, развития и защиты гражд. общ-ва, определяет начала его взаимосвязей с гос-вом. Она должна провозгласить приоритет гр-кого общ-ва над гос-вом, обеспечивающим условия нормального его функционирования.

При этом используются разл. гос.-правовые ср-ва-законодат. Акты, правовые отношения, складывающиеся в связи с правовым регулированием поведения людей, орг-цией, реорг-цией, деят-тью и прекращением объединений людей, функционированием др. институтов гр-кого общ-ва, договорные и внедоговорные ср-ва правового регулирования взаимоотношений, взаимодействия общ-ва и гос-ва, правоохр. деят-ть гос-ва, его органов и орг-ций.

Объеденения граждан.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Дія цього Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.

Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Громадська організація

Політична партія

Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у вибор напрямів своєї діяльності.

Обмеження діяльності об'єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією та законами України.

Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання.

Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

Полит. партии и их роль в жизни гражд. об-ва

Стаття 2. Політична партія

Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Щодо політичних партій в Конституції також заначається, що політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами полі­тичних партій можуть бути за цією Конституцією лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встанов­люються виключно Конституцією і законами України. Як складова частина права громадян України на об'єднання закріплюється їх право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). Щодо гарантій цього права в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Разом з тим Конституцією передбачаються певні обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських організацій. Зокрема, відповідно до статті 37 Основного Закону утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я насе­лення забороняється. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого само­врядування, військових формуваннях, а також на державних під­приємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях, що було поширеним явищем протягом тривалого часу.

Общественные организац: понятие и виды.

Стаття 3. Громадська організація

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

см полит партии (пред)

Демократ. правовое гос-во.

См вопрос 3

Чел, личн, гражданин в совр конституциализме.

Совокупность свойств, которые характерезуют человека как социальное существо, участника общ. Отношений, охватывается понятием личности. Наличие у человека определенных прав и свобод свидетельствует о формировании личности, обладающей определенным статусом в обществе. Таким образом, личность, - это индивид, обладающий определенным статусом в обществе, комплексом прав, свобод и обязанностей.

Конкретный человек выступает биологической основой личности, которая, являясь продуктом общества, характерезуется в единстве социальных и биологических черт, и включает:

-социальные связи и отношения человека;

-опыт, знания, навыки, привычки, культурный уровень;

-инстинкты,темперамент, чуства, состояние здоровья;

-особенности психики и мышления, способности к познанию и творчеству.

Человек становится личностью в процессе своего развития, под влиянием как индивидуальных, так и социальных факторов. Отношения между личностью и государством определяются правовым положением личности и ее правовым статусм в обществе и государстве. Правовое положение личности включает правовое состояние, общюю правосубъектность, политико-правовые принципы, основные права, свободы и обязанности личности, а также юридические гарантии их реализации. Основой правового положения личности является ее правовой статус, который представляет собой совокупность прав, свобод и обязанностей личности, закрепленных в законодательстве. Ядром правового статуса личности является конституционный статус, как совокупность закрепленных в Конституции прав, свобод и обязанностей. Правовое состояние личности отражает принадлежность лица к государству /гражданство, иностранное гражданство, безгражданство/. Положение человека в обществе определяет правовое положение личности, соотношение между гражданином и государством. Различные общества и государства характерезуются не одинаковым правовым положением личности. Это положение, в свою очередь, зависит от общественно-экономической формации, типа государства, формы правления и полит. движения. Для демократических гос-в характерен высокий правовой статус личности, наличие признаных естественных прав человека, определяющих высокий уровень защищенности и независимости личности. В государствах с авторитарным режимом права и свободы личности полностью или частично ограничены государством.

Понятийные ср-ва, опред-ющие положение личности в гос-ве и общ-ве.

Правовое положение личности включает:

1) гр-во, 2) общую правоспособность, 3) политико-правовые принципы, осн. права и обяз-ти гр-ан, 4) а также юрид. гарантии прав, свобод и обяз-тей личности.

Гр-во - предпосылка элементов правового положения личности. Объе прав и обяз-тей, предоставляемых лицу гос-вом, находится в прямой зависимости от гр-ва, устанавливая права и обяз-ти в полном объеме для гр-ан У-ны. Гр-во У-ны опред. постоянную связь лица и гос-ва, находящую свое отражение в их взаимных правах и обяз-тях. Право на гр-во явл. неотъемлемым правом чел-ка.

Общая правосп-ть - это сп-ть иметь права и обяз-ти. Она органически связана с гр-вом, служит его логическим продолжением.

Система осн. прав, свобод и обяз-тей охватывает все главные сферы жизни и деят-ти гр-ан. Соответственно этим сферам она содержит специфические внутрисистемные связи между составляющими ее главными группами прав, свобод и обяз-тей, а также между отдельными правами, свободами и обяз-тями.

По осн. сферам деят-ти людей права, свободы и обяз-ти гр-ан классифицируются по 4 группам:

-осн. права, свободы и обяз-ти гр-ан в области соц.-экон. жизни;

- ..... в обдасти социально-культурной жизни;

- ..... в области гос-ной и общ-но-полит. жизни;

- ..... в области личной жизни, т.е. в сфере индивидуальной свободы и личной безоп-ти.

Гарантии осущ-ния осн. прав и свобод и соблюдение осн. обяз-тей состоят в том, чтобы обеспечить возможно более благоприятную обстановку, в к-рой закрепленный в законе статус гр-на становился бы юрид. и фактическим положением каждого отдельного чел-ка. Гарантии служат связующим звеном, к-рое дает возм-ть осуществить необходимые в правовом статусе гр-ан переход от предусмотренной в законе возм-ти к действительности, т.е. гарантировать осн. права и свободы гр-ан - значит обеспечивать обладание и пользование ими и защищать их от нарушителей. Гарантии осн. обяз-тей выражаются в создании более благоприятных условий для несения и активного исполнения обяз-тей и в установлении отв-ти, применения вытекающих из нее мер к лицам, не выполняющих своих обяз-тей.

Понятие, юр. природа и классификация К-ционных прав, свобод, зак-ных интересов о обяз-тей гр-ан. Соотношение индивидуальных и коллективных прав.

Термины «права», «свободы» и «обяз-ти» часто употребляются в национальном праве разных стран мира, в т.ч. и в укр. праве. Им уделяется большое внимание в К-ции У-ны и в др. законодат. актах почти всех отраслей права У-ны (К-ционное, админ., семейное право и т.д.).Права и свободы гр-на закреплены в международном праве в виде общепризнанных стандартов, к-рые находятся в междунар. соглашениях и пактах. Где бы гр-нин не находился, он находится под защитой сообщ-ва, своего гос-ва и гос-ва, где он находится. Гос-во через свои з-ны закрепляет права и свободы гр-ан потому, они явл. фундаментальными.

Права и свободы гр-на и чел-ка-это обеспеченные К-цией и др. з-нами У-ны возм-ти иметь, владеть, пользоваться и распоряжаться эконом-кими, полит., культурными и др. социальными ценностями, благами; пользоваться свободой действий и поведения в пределах з-на. Права и свободы гр-на, закрепленные к-цией (ст.22), не явл. исчерпаемыми, они не могут быть отменены. Исходя из содержания К-ции У-ны, осн. права и свободы гр-на и чел-ка классифицируются по таким признакам: гражд-кие, политические, экономические, социальные, культурные права и свободы. Это осн. К-ционные права гр-на. Они конкретизируются, детализируются в законодательных актах, к-рыми устанавливаются способы защиты таких прав.

Содержание К-ционных обяз-тей составляют общие требования общ-ва и гос-ва к человеку и гр-ну в сфере социальной действительности. К-ционные обяз-ва-это разновид юрид. обяз-в, под к-рыми подразумевается продиктованная зак-вом мера необходимого, обязательного поведения чел-ка. К-ционные обяз-ти определяют обязательное (желаемое) для всех гр-ан и общ-ва поведение чел-ка и гр-на в гос-но-правовой и социальной сферах. Их содержание составляют К-ционные нормы, обобщенные с позиций международно-правовых актов и принципов общечеловеческой морали.

Гарантии осущ-ния прав, свобод и обяз-тей гр-ан.

См. Раздел 2 Конституции Украины.

Задачи органов исполн. и суд. властей, контрольно-надзорных, правоохр. органов, объединений гр-ан в обеспечении правовой защищенности чел-ка.
Междунар.-правов. стандарты и К-ционное зак-во о правов. положении чел-ка и гр-на.

Право человека -- это гарантированное законом и обеспеченное государством возможность поведения лица, а свобода – область человеческого поведения, в которую гос-во обязуется не вмешиваться. В современном мире для большинства государств характерно определенное совпадение взглядов на то, какие права должны быть представленны индивидом, и закреплены в национальных законах.Международно- правовые обязательства, развивающие и конкретизирующие принцип уважения прав человека составляют содержание международных стандартов в области прав человека.Существуют следующие международные акты о правах человека: всеобщая декларация прав человека 1948г./ООН/; Декларация о правах лиц принадлежащих к нац. или этническим, религиозным и языковым меньшинствам/1992г./; декларации о защите всех лиц от пыток и др. жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения или наказания /1975г./; Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах; международный пакт

Понятие и виды гр-ких состояний личности. Правовая регламентация гр-ких состояний личности.

Гражданин - З-н о гражданстве

Иностранец - З-н О правовом положении иностанцев

Беженец - З-н о беженцах

Лицо без гражданства - З-н о гражданстве и О правовом положении иностанцев

Гражданство: понятие и К-ционная природа.

Гражданин - это человек, взятый в его соотношении с гос-вом, политической властью в общ-ве и законом, основанном на государственно-правовом признании конкретного индивида носителем субъективных прав и юрид. обязанностей.

Право на гражданство является неотъемлемым правом человека. Гражданин Украины не может быть лишен гражданства или права изменить гражданство.

Граждане Украины независимо от оснований и порядка приобретения гражданства Украины имеют равные конституционные права и свободы и являются равными перед законом.

Украинское государство гарантирует и защищает конституционные права и свободы - своих граждан и обеспечивает выполнение ими обязанностей перед обществом.

Принадлежность к гр-ву и приобретение гр-ва.

Статья 2. Принадлежность к гражданству Украины

Гражданами Украины являются:

1) все граждане бывшего СССР, которые на момент провозглашения независимости Украины (24 августа 1991 года) постоянно проживали на территории Украины;

2) лица, которые на момент вступления в силу Закона Украины «О гражданстве Украи­ны» 3 ноября 1991 года) постоянно прожи­вали в Украине, независимо от расы, цвета кожи, политических, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного положения, места жительства, языковых или других приз­наков и которые не являются гражданами других государств;

3) лица, родившиеся или постоянно проживавшие на территории Украины, а также их потомки (дети, внуки), если они на 13 ноября 1991 года проживали за пределами Украины, не состоят в гражданстве других государств и до 31 декабря 1999 года подали в установленном настоящим Законом порядка заявление об определении своей принадлежности к гражданству Украины;

4) лица, которые приобрели гражданство Украины в соответствии с настоящим Законом.

Статья 11. Основания приобретения гражданства Украины

Гражданство Украины приобретается:

1) по рождению;

2) по происхождению;

3) путем принятия в гражданство Украины;

4) путем восстановления в гражданстве Украины;

5) на других основаниях, предусмотренных настоящим Законом;

6) на основаниях, предусмотренных международными договорами, согласие на обязательность которых дано Верховной Радой Украины.

Условия принятия гр-ва. Прекращение гр-ва.

Статья 16. Принятие в гражданство Украины Иностранцы и лица без гражданства могут быть по их ходатайствам приняты в гражданство Украины.

Условиями принятия в гражданство Украины являются:

1) признание и исполнение Конституции Украины и законов Украины;

2) не пребывание в иностранном гражданстве;

3) непрерывное проживание на законных основаниях на территории Украины в течение последних пяти лет.

Это правило не распространяется на лиц, изъявивших желание стать гражданами Укра­ины, при условии, если они родились или доказали, что хотя бы один из их родителей, де­душка или бабушка родились на ее территории;

4) владение украинским языком в объеме, достаточном для общения;

5) наличие законных источников существования.

Положения абзаца первого пункта 3, пунктов 4, 5 части второй настоящей статьи мо­гут не учитываться в исключительных случаях по .решению Президента Украины в отноше­нии лиц, имеющих выдающиеся заслуги перед Украиной или если их принятие в граждан­ство Украины представляет государственный интерес для Украины.

По истечении действия пункта 3 статьи 2 настоящего Закона гражданство Украины приобретается .лицами, на которых он распространяется, в порядке, установленном статьей 16, без учета положений абзаца первого пункта 3 и пункта 4 части второй настоящей статьи.

Положения абзаца первого пункта 3 и пункта 4 части второй этой статьи не распространяются на лиц, состоящих в браке с гражданами Украины.

В гражданство Украины не принимаются лица:

1) совершившие преступления против человечества или осуществлявшие геноцид либо совершившие преступления против государства или тяжкие преступления против личнос­ти;

2) осужденные к лишению свободы до снятия судимости;

3) находящиеся под следствием или избегающие наказания либо совершившие преступление на территории другого государства;

4) находящиеся на военной службе, в службе безопасности, в правоохранительных органах, органах юстиции или органах государственной власти иностранного государства.

Статья 18. Основания прекращения гражданства Украины Гражданство Украины прекращается:

1) вследствие выхода из гражданства Украины;

2) вследствие утраты гражданства Украины;

3) на основаниях, предусмотренных международными договорами Украины, согласие на обязательность которых дано Верховной Радой Украины.

Понятие и правовой статус иностранных граждан.

Стаття 2. Засади правового статусу іноземців

Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Режимы проживания иностранных граждан.

Стаття 3. Імміграція і тимчасове перебування іноземців

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

має в Україні законне джерело існування;

перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх національні паспорти або документи, що їх замінюють.

Лица без гражданства: понятие и особенности правового положения. Проблема полигражданства.

См. Ст. 26 Конституции.

Понятие и особенности правового статуса беженца. Проблема вынужденных переселенцев.

Стаття 1. Поняття "біженець" та умови набуття статусу біженця

У цьому Законі під терміном "біженець" розуміється іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Особенности правового положения лиц, получивших убежище.

Стаття 12. Права біженця

Особа, яка набула статусу біженця, має право на:

вибір місця тимчасового проживання із запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів і пересування на території України за умов дотримання правил, установлених для іноземців;

працю за наймом або на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умов, передбачених законодавством України для іноземців;

охорону здоров'я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України;

одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;

навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців;

користування надбаннями культури;

свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів;

недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав;

вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень).

Стаття 13. Обов'язки біженця

Біженець зобов'язаний:

дотримувати Конституції та законів України, виконувати рішення і розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування;

виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.

Парламентарная и президентская республика: особенности организации и функционирования государственной власти, управления и территориального самоуправления.

Парламентская республика характеризуется провозглашением принципа верховенства парламента над правительством. Правительство несет политответственность за свою деятельность. Глава гос-ва избирается парламентом обладающий формальной самостоятельностью.Особенностью этой республики является: правительство формируется только парламентским путем из числа членов партийного большинства в парламенте. Правительство правит пока его поддерживает парламентское большинство. Президент действует только с согласия парламента. Президентские акты приобретают юр. силу только после контрасигнации соответствующим министром, котрый несет за них ответственность.Президент наделяется обширными полномочиями,но осуществляются они правительством.

Президентская республика. В ней законодательная и исполнительная власть получает свой мандат от народа.Главой исполнительной власти является президент,совмещающий эту функцию с функцией главы государства.Правительства как колегиального органа обычно нет. Министры подчинены президенту. У президента нет права на роспуск парламента. Признак: отсутствие ответственности исполн.власти перед парламентом за проводимую политику.В президентской республике наиболее последовательно проведен принцип разделения властей. Взаимоотношения между ветвями власти строятся на базе принципа сдержек и противовеса, согласно которому президент, парламент и верх.суд наделяются такими полномочиями, котрые позволяют им воздействовать друг на друга.

Государственный строй и форма государства в Украине: понятие и соотношение.

Госстрой – это система отношений, возникающих на основе норм, закрепленных в конституции и конституционных законах и складывающихся в процессе формирования и деятельности органов государства, регионального и местного самоуправления. Организация госстроя основана на принципах разделения госвласти на законодательную, исполнительную и судебную, разграничения компитенции между центральной властью, местными советами и др. органами самоуправления на основе верховенства Конституции и законов Украины. Конституционные основы госсоя представляют собой систему предусмотренных и закрепленных Конституцией основных принципов организации и деятельности государства и его основных институтов: форм гос-ва, основных элементов /атрибутов/ его механизма, основных функций гос-ва и гарантий госстроя. Основными принципами госстроя Украины соотвтственно к его Конституции являются принципы суверенитета и независимости гос-ва, демократизма гос-ва, соц. И правового хар-ра гос-ва, унитарности /единства/ гос-ва. СМ. Ст.ст.1, 2 Конституции. Форма гос-ва – это госустройство, т.е. это его территориальная организация, форма госсвязей между государством вцелом и его частями, их правовое положение. Территориальное устройство Украины построено на принципах единства, неделимости, неприкосновенности и целостности гос.территории. При решении вопросов территориального устройства учитываются госинтересы, мнения граждан, проживающих на соответствующей территории, потребности развития регионального и местного самоуправления. Украина это унитарное государство. Территория Украины делится на области, районы, города, районы в городах, села и поселки. В состав Украины входит автономная республика Крым.

Суверенитет государства. Народный, национальный, государственный суверенитет.

Суверенитет – это свойство, присущее гос-ву, определяющее его верховенство, самостоятельность и независимость при осуществлении функций внутри гос-ва и за его пределами. Он характеризует возможность самостоятельно, без всякого вмешательства осуществлять свою политику.Украина как суверенное гос-во самостоятельно в решении любых вопросов своей госполитики. Она беспечивает верховенство Конституции и законов республики на своей территории, имеет свое гражданство. Украина самостоятельно определяет свой экономический статус и закрепляет его в законах. Народ Украины имеет исключительное право на владение, пользование и распоряжение нацбогатством Украины.

Суверенитет рассматривается в зависимости от его содержания в трех аспектах: государственный суверенитет, народный суверенитет и суверенитет наций. Суверенитет государства характеризуется сочета­нием государственного, народного и национального суверенитета. Декларация «О государственном суверенитете Украины» провозглашает государственный суверенитет Украины как верховенство, самостоятель­ность, полноту и неделимость власти Республики в пределах ее территории и независимость и равноправие во внешних сношениях. Сувере­нитет народа - это полновластие народа. Граждане Республики всех национальностей составляют народ Украины, который является единственным источником государственной власти в Республике. Полновластие народа реализуется на основе Конституции Украины как непосредственно, так и через народных представителей, избранных в Вер­ховный и местные Советы Украины. От имени всего народа может выступать исключительно Верховный Совет. Украина обеспечивает верховенство власти на всей территории, ее единство и целостность. На-пиональный суверенитет проявляется в праве нации на самоопределе-ние и на выбор своей государственности.

Народ—носитель суверенитета и источник государственной власти.

См ст. 5 Конституции.

Организационно-правовые формы народного волеизъявления /прямого народовластия/.

Референдумы и выборы. См ст. 69 Конститутции

Стаття 1. Поняття і види референдумів

З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми. Референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Содержание и практическая реализация принципа разделения властей в правовом государстве.
Конституционная организация государственной власти и местного самоуправления в Украине.

См ст. 6 Конституции.

Государственные символы и правовой порядок их использования.

См ст. 20 Конституции.

Понятие и принципы териториального устройства Украины.

См ст. 2 Конституции См. Вопрос 24

Конституционные /юридические/ признаки унитарного государства Украины. Разграничение компитенции республики Украина и автономной республики Крым.

См. Вопрос 24 согласно закона украины от 29.03.92 г./о разграничении полномочий между органами гос. власти Украины и РК/ РКявляется автономной составной частью Украины и самостоятельно решает вопросы отнесенные к её веденью Конст. Украины,Конст.РК и указанным законом.Територия РК не может быть изменина или передана в состав другого государства без согласия ВС. Украины и ВС. РК. Веденью РК подлежат:принятие,изменение,истолкование Конституции РК и ее законов,контроль за их соблюдением;участие в формировании и осуществлении внутриполит. и внешнеполит. деятельности Украины по вопросам касающимся интересов РК, установления и изменения границ районов населенных пунктов;определения порядка организации деятельности органов власти, местного самоуправления РК;назначение выборов нар.депутатов РК и местных советов нар.депутатов;проведение местных референдумов по компетенции РК;образование и формирование органов судебной власти в соответствии с системой суд.власти в Украине;осуществление права собственности на природные ресурсы, находящиеся на территории РК;составление и утверждение бюджета на основе единой налоговой политики Украины;определение и осуществление политики в области образования, культуры и здравоохранения;и т.д. Законы Украины являются обязательными к исполнению на территории РК ВС Украины может приостановить действие нормативных актов РК в случае несоответствия их Конституции и законам Украины до принятия оканчательного решения конституц.Судом Украины.

Конституционные средства совершенствования и гармонизации межнациональных отношений в стране. Государственная территория: понятие и состав.

Территория гос-ва – это пространство на котором распространяется его власть. Под территорией понимается не только суша, но и акватория и воздушные пространства над сушей и акваторией. В состав территории Украины входит территория автоном. Респ.Крым. Территория автономии – это территория единицы, обладающая определенной самостоятельностью в рамках Конституции или закона. Объем территориальной автономии может быть различен. Выделяется две формы автономии: -- государственная /законодательная/; -- местная /административная/.

Госформа территориальной автономии характеризуется тем, что носители ее имеют внешние признаки государства /правительство, Конституцию, гражданство/ .

Местная автономия таких прав не имеет. Существует также национальная территориальная автономия /присуща территориальным единицам со значительной долей разнонационального населения или населения отличающегося особенностями своего быта/. Наша Конституция определила, что есть автономия государственная, статус госавтономии принадлежит республике Крым. Конституция в ст.8 закрепила это положение.

Государственная граница: понятие, виды, порядок установления, режимы. Государственные организации и средства защиты государственной границы в условиях мира, войны, териториальной обороны. Административно-териториальное устройство Украины и порядок решения вопросов административно-териториального устройства.

Украина является унитарным гос-вом. По админ.-територ.устройству на территории Украины находятся республика Крым, области,районы,города, районы в городах, села и поселки. Существует 24 области, город и Севастополь имеют спецстатус.Вопросы админ.-тер.деления в Украине решаются на основании Указа Президиума Верховного Совета УССР от 12.03.81г./О порядке решения вопросов админ-терустройства УССР/

Понятие органа государства, его признаки и конституционный статус.

Органы государства это то, посредством чего осуществляет свою деятельность гос-во.Это те каналы,через которые народ осуществляет свою власть: -орган образуется в установленном гос.порядке; -каждый гос.орган уполномачивается гос-вом осуществлять свои полномочия; -каждый госорган наделяется гоударственно-властными полномочиями. Эти полномочия даются органу гос-ва и этот орган выполняет все функции гос-ва и на определенный круг, в зависимости от законного акта; -они образуют определенную систему /принципы разделения властей/; -госорганы действуют в установленном гос.порядке.Этот порядок закрепляется в Конституции и др. нормативных актах. В соответствии с Конституцией, высшим органом законодательной власти Украины является Верховная Рада Укр.,высшим органом исполнительной власти – Каб.Министров Укр., Президент Украины является главой гос-ва.

Структура действующего законодательства о государственных органах Украины.

Конституция, идр нормативные акты.

Конституционные принципы организации и деятельности органов государства. Демократизация организации и деятельности государстванного аппарата.

Основні принципи державної служби

Державна служба грунтується на таких основних принципах:

служіння народу України;

демократизму і законності;

гуманізму і соціальної справедливості;

пріоритету прав людини і громадянина;

професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Законодательная власть: структура, порядок деятельности, компетенция.

См раздел 4 Консттуции.

Конституционный статус народного депутата и правовые гарантии его деятельности.

см раздел 4 Конституции

Президент Украины: полномочия и роль в системе государственных органов.

см раздел 5 Конституции

Администрация Президента.

Адміністрація Президента України є постійно діючим органом, що утворюється Президентом України відповідно до Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень як глави держави.

Адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Основним завданням Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України щодо:

реалізації його повноважень як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина;

представлення України в міжнародних відносинах, здійснення керівництва її зовнішньополітичною діяльністю, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, визнання іноземних держав, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України;

здійснення ним керівництва у сферах національної безпеки і оборони;

визначення стратегії економічного розвитку держави;

вирішення питань, пов'язаних з утворенням, реорганізацією і ліквідацією центральних органів виконавчої влади, забезпечення їх узгодженого функціонування і взаємодії;

розв'язання кадрових питань, які належать до його повноважень;

вирішення питань, пов'язаних з нагородженням державними нагородами, у тому числі відзнаками Президента України, присвоєнням вищих військових та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, прийняттям до громадянства та припиненням громадянства України, наданням притулку в Україні, здійсненням помилування;

здійснення ним й інших повноважень, визначених Конституцією України.

До складу Адміністрації входять:Глава Адміністрації, Перший помічник Президента, Перший заступник та заступники Глави Адміністрації, помічники Президента, радники Президента України, наукові консультанти, консультанти та референти Президента, Постійний представник Президента

України у Верховній Раді України, Постійний представник Президента в Конституційному Суді України; управління, служби, відділи та інші структурні підрозділи.

Кабинет Министров: место в системе органов и исполнительной власти, структура и компетенция.

См Конституцию разд 6

Центральная государственная администрация: понятие, структура.

См Ответ 47

Местная государственная администрация: понятие, структура, компетенция.

Обласна, Київська, Севастопольська міська державна адміністрація є органом державної виконавчої влади відповідно в області, містах Києві, Севастополі. Державну адміністрацію утворює Президент України.

Державна адміністрація є складовою частиною єдиної системи органів державної виконавчої влади. Вона підпорядковується Президентові, а також Кабінету Міністрів. Обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації підпорядковуються відповідно районні, районні у

містах Києві та Севастополі державні адміністрації.

Державна адміністрація покликана захищати права і законні інтереси громадян та держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток території та реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління.

Державна адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією, законами України, указами і розпорядженнями Президента, рішеннями Кабінету Міністрів України та іншими актами законодавства.

Державна адміністрація діє на засадах законності, гласності, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, взаємодії з відповідними представницькими органами та органами місцевого самоврядування.

Повноваження державної адміністрації

а) розробляє проекти програм соціально-економічного розвитку відповідної території і подає їх на схвалення відповідній Раді, організовує їх виконання;

б) забезпечує ефективне використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

е) вносить відповідно до законодавства пропозиції щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон, змін статусу та території цих зон;

з) вносить пропозиції для розроблення проектів Державної програми соціального та економічного розвитку України та довгострокових прогнозів, а також до проектів індикативних планів розвитку відповідних галузей народного господарства;

а) складає і подає на затвердження відповідно обласній, Київській, Севастопольській міській Раді проект місцевого бюджету та забезпечує його виконання, вносить зміни щодо доходів і видатків відповідного бюджету в межах, визначених законодавством

в) отримує від усіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, необхідну для складання і виконання бюджету;

г) здійснює фінансування підприємств, установ та організацій місцевого господарства, освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, молодіжної політики, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні державної адміністрації, а також заходів, пов'язаних з розвитком житлово-комунального господарства, благоустрою та шляхового будівництва, виробництвом товарів народного споживання, охороною природного середовища та громадського порядку та інших заходів, передбачених законодавством;

а) забезпечує додержання Конституції, виконання законів України, указів та розпоряджень Президента, рішень Кабінету Міністрів, інших актів законодавства України; захищає права, свободи і законні інтереси громадян;

б) координує роботу щодо охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

в) забезпечує належний розгляд звернень громадян, перевіряє стан цієї роботи відповідно до законодавства на підприємствах, в установах та організаціях;

Аппарат ВР У-ны.

Структура:

1) Секретариаты:

а) Секретариат (общий секретариат),

б) Секретариаты комитетов ВРУ,

в) Секретариат Председателя ВРУ и его заместителей,

2) Управление делами ВРУ.

3) Институт законодательства ВРУ.

4) Издательство ВРУ (парламентское издательство)

Численность аппарата ВРУ составляет 1050 единиц.

Регламент ВР У-ны.
Комитеты ВР У-ны.
Ф-ции и полномочия комитетов ВР У-ны.

Основними функціями постійних комісій є:

1) законопроектна робота,

2) збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції постійних комісій, організація слухань з цих питань, в тому числі на засіданнях Верховної Ради;

3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

4) вивчення доцільності та ефективності дій Уряду, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції постійних комісій, підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради та її Президії;

5) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції постійних комісій

6) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод,

7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Президією та Верховною Радою відповідних висновків щодо цих кандидатур;

8) обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з постійними комісіями, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

Орг-ция работы комитетов ВР У-ны.
Требования к заключениям и рекомендациям комитетов ВРУ.

Постійні комісії подають на розгляд Верховної Ради України та її Президії свої висновки, рекомендації на підготовлені ними законопроекти чи проекти інших актів. Оформлення документів постійних комісій має відповідати вимогам, встановленим Регламентом Верховної Ради.

Висновки постійних комісій за наслідками попереднього розгляду проекту законодавчого акта повинні містити:

1) обгрунтування доцільності його розробки чи прийняття;

2) загальну характеристику проблем, вирішенню яких сприятиме прийняття даного законопроекту;

3) фінансово-економічне обгрунтування в разі, якщо реалізація законопроекту потребує матеріальних витрат;

4) пропозиції про запровадження нової статті бюджету щодо збільшення чи зменшення урядових надходжень або оподаткування;

5) аналіз того, чи не зумовить прийняття законопроекту додаткову інфляцію.

До висновку постійної комісії кожен з її членів може подати свої додаткові зауваження чи окрему думку.

Висновки або рекомендації постійних комісій щодо обрання, призначення або затвердження Верховною Радою кандидатур посадових осіб повинні містити:

1) перелік документів щодо посадової особи, які розглянула постійна комісія, відповідно до чинного законодавства;

2) висновки кваліфікаційної комісії і постійної комісії щодо рівня кваліфікації та освіти кандидата на посаду;

3) перелік документів, які додатково витребувала постійна комісія для ознайомлення із службовою кар'єрою кандидата на посаду;

4) чітко виражену точку зору постійної комісії щодо схвалення чи заперечення стосовно кандидатури посадової особи;

5) обгрунтування і мотиви прийнятого рішення.

Висновок постійної комісії щодо нагляду і контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади або посадової особи повинен містити конкретні посилання на статті законодавчих актів України, що передбачають норми, які порушує або неналежно виконує цей орган чи посадова особа, з зазначенням фактів, які це підтверджують.

Висновок повинен складатися з мотивувальної і резолютивної частин. Має бути зазначено місце і час розгляду питання, перелік членів постійних комісій, присутніх на засіданні, а також прізвище, посада, освіта, стаж роботи посадової особи у разі розгляду її кандидатури постійною комісією.

Висновок повинен містити чітко сформульовані позитивні та негативні факти роботи органу чи посадової особи. У разі надходження або висловлення пропозиції про недовіру посадовій особі та про звільнення її із займаної посади постійна комісія зобов'язана відтворити цю пропозицію у своєму висновку та підготувати проект відповідного документа, якщо вирішення цього питання належить до компетенції Верховної Ради.

У висновку повинні бути визначені заходи, які необхідно здійснити для усунення недоліків, виявлених постійною комісією, та мотивації щодо відповідальності посадової особи, рівня відповідності її займаній посаді та рекомендації щодо здійснення інших організаційних заходів.

Сессии ВРУ (по регламенту ВРУ).

Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Відкриття сесії Верховної Ради оголошується головуючим на засіданні на початку першого пленарного засідання Верховної Ради, яке проводиться в перший день роботи сесії.

Сесії Верховної Ради складаються з пленарних засідань Верховної Ради і засідань постійних та інших комісій Верховної Ради, що проводяться у період між пленарними засіданнями.

Чергові сесії скликаються Президією Верховної Ради в порядку, визначеному ст.2.3.1. Тривалість сесії визначається Верховною Радою.

За пропозицією Президії Верховної Ради, погодженою з Погоджувальною радою депутатських груп і фракцій, Верховна Рада на початку кожної сесії після можливого скороченого обговорення визначає орієнтовну дату закриття даної сесії, а в кінці сесії - дату відкриття наступної.

Верховна Рада може доручити окремим комісіям Верховної Ради продовжити їх роботу після закінчення сесії.

Головуючий на засіданні оголошує закриття сесії на підставі рішення Верховної Ради, прийнятого безпосередньо перед закриттям.

У разі запровадження режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов'язаного з обмеженням конституційних прав громадян, сесія Верховної Ради без прийняття спеціального рішення продовжується до його припинення.

Заседания ВРУ (по регламенту ВРУ).

Засідання Верховної Ради, її Президії, постійних та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради є відкритими і гласними, за винятками, встановленими цим Регламентом і Законом України про постійні комісії Верховної Ради України.

Хід засідання Верховної Ради безпосередньо транслюється через візуальне зображення і звукове відтворення у службові приміщення для преси та приміщення для публіки, що розташовуються у Будинку Верховної Ради.

У сесійний період робочий день Верховної Ради та її комісій починається о 10 годині і триває до 18 години з перервою з 12 години до 12 години 30 хвилин і з обідньою перервою з 14 до 16 години Верховна Рада, якщо вона не приймає ad hoc іншого рішення, проводить протягом дня два засідання: ранкове - з 10 до 14 години і вечірнє - з 16 до 18 години.

Формирования органов суд. и исполнит.власти ВРУ, персональное избрание, назначение и освобождение от должности.

Конституция

Законодательная процедура (по регламенту ВРУ).
Принятие постановлений и иных актов ВРУ, ее органами и д. лицами.
Осущ-ние ВРУ и ее органами контрольных ф-ций и полномочий.

Конституция

Рассмотрение и принятие решений ВРУ по спец. Процедурам.

Конституция

Принятие, осн. принципы и система местного самоуправления.
Сельский, поселковый и городской голова.

Стаття 55. Голова районної, обласної, районної у місті ради

1. Голова районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обирається відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням.

2. Голова ради виконує свої обов'язки до обрання голови ради нового скликання, крім випадків дострокового припинення повноважень голови ради відповідно до цього Закону.

3. Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

4. У своїй діяльності голова ради є підзвітним раді і може бути звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

5. Питання про звільнення голови ради може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше третини депутатів від загального складу ради.

6. Голова районної, обласної, районної у місті ради:

1) скликає сесії ради, повідомляє депутатам і доводить до відома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради, питання, які передбачається внести па розгляд ради, веде засідання ради;

2) забезпечує підготовку сесій ради і питань, що вносяться на її розгляд, доведення рішень ради до виконавців, організує контроль за їх виконанням;

3) представляє раді кандидатури для обрання на посаду заступника голови ради; вносить на затвердження ради пропозиції щодо структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утримання;

4) вносить раді пропозиції щодо утворення і обрання постійних комісій ради;

5) координує діяльність постійних комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;

6) організує подання депутатам допомоги у здійсненні ними своїх повноважень;

7) організує відповідно до законодавства проведення референдумів та виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування;

8) організує роботу президії (колегії) ради (у разі її створення);

9) призначає і звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату ради;

10) здійснює керівництво виконавчим апаратом ради;

11) є розпорядником коштів, передбачених на утримання ради та її виконавчого апарату;

12) підписує рішення ради, протоколи сесій ради;

1З) забезпечує роботу по розгляду звернень громадян; веде особистий прийом громадян;

14) забезпечує гласність у роботі ради та її органів, обговорення громадянами проектів рішень ради, важливих питань місцевого значення, вивчення громадської думки, оприлюднює рішення ради;

15) представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства;

16) за рішенням ради звертається до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів;

17) звітує перед радою про свою діяльність не менше одного разу на рік, а на вимогу не менш як третини депутатів - у визначений радою термін;

18) вирішує інші питання, доручені йому радою.