Передумови і підготовка судової реформи 1864 року

3. Передумови і підготовка судової реформи 1864 року.

Кримська війна 1853-1856 р., що закінчилася поразкою Росії, показала економічну, політичну і військову неспроможність царату, виявивши пороки і виразки соціально-економічної системи.

«Існуючий в країні зсув законодавчої, виконавчої і судової влади сприяє розвитку бюрократизму. Нам, російським, потрібно виховати в собі почуття поваги до закону, тому що ми звикли прибігати до темних і негласних шляхів повз відкритих і законних, коли хочемо покінчити спірну справу легко і просто. Ми збилися зі стовпової дороги законності і заблудилися по путівцях. Нас потрібно відтіля вивести, а для цього потрібно відлучити від дверей таємну поліцію і губернаторів, і зазначити на відкриті двері судових місць». У сказаному розуміння необхідності судової реформи. «Підняти юридичні норови народу, вселити йому обурення до кривосуддя і любов до правди було б воістину святою справою». Але як здійснити це? Насамперед, увести гласність та усність судочинства. «Пора виконувати над нашими виконавцями, слідчими, суддями єдино непідкупний контроль суспільної думки, пора дати спосіб оголошувати оприлюдно темні справи і приховані беззаконня. Тоді, та тільки тоді, ми зможемо вилікуватися від старої недуги і наздогнати в правосудді інші освічені країни».

Як видно, кризовий стан державного механізму Росії став безперечним. Це стало необхідною передумовою усвідомлення неминучості реформи. «Наприкінці Кримської кампанії, - згадував Оболенський, - відчувалась неминучість суттєвих реформ».

Активно порушувалося одне з найважливіших питань - реформа правосуддя. Тут очевидні дві тенденції. Перша - показати нікчемність вітчизняної юстиції і зразковий стан правосуддя країн Заходу. Друга - обгрунтувати необхідні законодавчі зміни правосуддя. З'явилися пропозиції про знищення канцелярської таємниці, про введення гласності і публічності судочинства. Гласність у суді визначалася вимогами гласності громадського життя.

 Кріпосне право виключало законність. Кріпосне право припускало залежність юстиції від адміністративної влади. Таким чином, реформувати державний механізм та юстицію було неможливо без скасування кріпосного права[2] .

«Судова реформа, - вважав Коні, - покликана була завдати удару гіршому з видів свавілля, свавілля судового, що прикривається маскою формальної справедливості. Вона мала своїм наслідком пожвавлення в суспільстві розумових інтересів і наукових праць. З старою судовою практикою науці було нічого робити».[3]

Суттєвий вплив на проекти судової реформи робило підготувка скасування кріпосного права. Губернські дворянські комітети, організовані для з'ясовування побажань дворянства про скасування фортечної залежності, у 1858 р. подали свої пропозиції. Їх «постійно й уважно читав Олександр II» - писав А. В. Головін.

Член Володимирського комітету І. С. Безобразов заявив про неможливість селянської реформи без судової. Якщо остання не буде здійснений, то вихід із фортечної залежності приведе селян до того, що «...позбавивши їх захисту фортечної влади, передати на жертву сваволі, жадібності і хабарництва чиновників. Що, якщо одне кріпосне право, то суворе, то м'яке, буде замінене іншим, завжди суворим і таким, що ніколи не пом`якшується ? Даремні будуть труди наші, даремні жертви».

Член Рязанського губернського комітету князь С.Б.Волконський і А.С.Офросімов бачили в судовій реформі єдину гарантію реалізації законодавства про скасування кріпосного права. «...Без судової реформи залишаться не задоволені інтереси дворянства». «Важливе забезпечення справного надходження повинностей до власників, - відзначав член Рязанського комітету А.І.Кошельов, - полягає в належному устрої... судової влади». Якщо судоустрій залишиться «чиновницьким під наглядом інших чиновників, то недоїмок накопичаться багато: поміщики віддадуть перевагу тому, щоб їх терпіти, чим витрачати вдвічі більше на підкуп посадових осіб, а селяни, не вносячи оброків, будуть розорені данинами на користь охоронців суспільного безладдя і такої ж аморальності».

Без судової реформи неможливо забезпечити недоторканість особи і власності. Гарантувати безперешкодне володіння, користування і розпорядження землею селянству міг тільки суд. Він же забезпечував у цьому випадку й інтереси поміщика, що розраховував на винагороду. Проте юстиція була незадоволена. По силі і різкості виділялася думка А.М.Унковського - лідера тверського дворянства, що служив довгий час суддею і знав правосуддям «зсередини». «Суд у нас не значить нічого, - писав він, - Адміністрація тримає усю владу і віддає чиновників під суд тоді, коли це буде завгодно їхнім начальникам». «Тому адміністрація наша подає цілу систему зловживання, зведену на ступінь державного устрою... При цій системі ніде немає права і панує одне низьке, неприборкане свавілля, що шанує тільки гроші і суспільне становище».

Губернські комітети пропонували ввести конкретні інститути, що оздоровлюють юстицію. Парначьов пропонував відкрити судочинство з незалежним судом, спростити слідство, поставити за обов'язок поліції відповідати перед судом. Аналогічну думку висловлював один із членів Нижегородського губернського комітету Г.Н.Нєстеров, Тверського - Е.А.Карно-Сисоєв, Харківського - Д.Я.Хрущов. І.С.Безобразов вважав за доцільне встановити відповідальність кожного перед судом, незалежність судової влади, заснувати суд присяжних, організувати мировий суд, що вирішував маловажні справи. Ці пропозиції були спрямовані на затвердження буржуазного правосуддя. Обгрунтування їхньої необхідності дав А.М.Унковський. Він писав: «Отже все діло в гласності, у заснуванні незалежного суду, у відповідальності посадових осіб перед судом, у суворім поділі влади... Без цього суворе виконання законів нічим не може бути забезпечено, і саме положення про селян, що виходить із фортечної залежності, залишиться мертвою буквою, поряд з усіма іншими томами наших державних законів... Чого може очікувати Росія при звільненні селян без заснування незалежного суду і відповідальності перед ним чиновників? Безладь і смут». Незалежний суд можливий тільки при присяжних засідателях. Суд присяжних єдино «самостійний суд, незалежний від виконавчої влади, і притім словесний і гласний... тому що другого незалежного суду на світі немає і не було. Народ гідний суду присяжних, що безпечний для монархії і може існувати при всякій системі державного управління».

Про введення буржуазних інститутів говорилося й в листах дворянства Олександрові II. Володимирське дворянство переконувало царя в листі від 15 січня 1860 р. у неможливості селянської реформи без судової, тому що звільнені селяни, позбавлені захисту поміщиків, при відсутності правосуддя і відповідальності посадових осіб піддадуться ще більшій і нестерпній залежності від сваволі чиновників, і через те можуть зовсім загубити повагу до справжньої законності. Тому «для мирного й успішного результату майбутньої реформи необхідно:

1) розділити влади: адміністративну, судову і поліцейську;

2) визначити відповідальність всіх і кожного перед судом;

3) ввести гласність цивільного і карного судочинства;

4) запровадити суд присяжних».

Поряд із ліберальними пропозиціями реформи правосуддя були бажання прерогативи дворянства в суді. Уряд відкинув ліберальні пропозиції, оскільки реалізація принципів рівності всіх перед судом, гласності, інституту присяжних і т.д. суперечила феодальній державності. Поворот уряду у відношенні до судової реформи з переоцінкою її інститутів стався наприкінці 1858 - початку 1859 р. під впливом рішення скасувати кріпосне право з наділенням селян землею.

Необхідність нагальної судової реформи диктувалася економікою країни, що знаходилася в застої. Без її не можна було розраховувати на допомогу іноземного капіталу. Таким чином, судова реформа ставала очевидною для урядових кіл. Проте вони заперечили в той же час інститути, відомі країнам Заходу, що гарантували недоторканість особи, власності, режим законності.[4]