Навигация
Джерела і основні риси права в україні першої половини 19 віку, та початок 20 в.
25572
знака
0
таблиц
0
изображений
КРИМСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЭКОНОМІКИ ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА.
Реферат на тему:
Реферат на тему:
“ ДЖЕРЕЛА І ОСНОВНІ РИСИ ПРАВА В УКРАЇНІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 19 ВІКУ, ТА ПОЧАТОК 20 В.”
Виконував – Карпов С.А.
Преревырив – Лютий А. Д.
ПЛАН:
1. КОДИФІКАЦІЯ ПРАВА.
2. СУД І ПРОЦЕС
2.1 СУДИ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1864 РОКУ.
3. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО.
4. КРИМІНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.
5. АДМІНІСТРАТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО.
6. ВИСНОВОК.
7. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.
1. КОДИФІКАЦІЯ ПРАВА.
Правовим актам України поталанило більше, ніж державним інститутам. Якщо останні були повністю Ліквідовані в кінці XVIII ст., то III Статут Великого князівства Литовського, магдебурзьке і місцеве звичаєве право продовжували діяти в Полтавській, Волинській, Київській і Подільській губерніях. У той же час царизм намагається поширити на українській землі загальноросійське законодавство. Для цього була використана кодифікація права, що розпочалася в Російській імперії на початку XIX ст.
Загальне керівництво кодифікаційними роботами здійснював тоді М.Сперанський. Українську кодифікаційну комісію очолив граф П.Завадський. Використання III Статуту 1588 року було підтримано виданням у Петербурзі в 1810 році на російській моді покажчика до нього під назвою "Ручной словарь, или краткое содержание польских й литовских законов, служащих руководством в судебньых тяжбах всякого рода, собранных для употребления в присутственных местах и литовских провинций". В 1811 році було надруковано текст III Статуту на російській і польській мовах. Той факт, що переклад здійснювався по польському виданню 1786 року, говорив, що в Російській імперії не знали або не хотіли знати походження Статуту як пам'ятки права литовського, українського і білоруського народів і аж ніяк не польського. Цей текст Статуту і був діючим джерелом права до розповсюдження на Україну законів російської імперії. Що ж до джерел магдебурзького права, то їхня доля була вирішена указами Сенату про припинення дії цього права в Україні, за винятком Києва, в 1827 році, а через вісім років і в Києві.
Визначена урядом програма роботи кодифікаційної комісії ("Комиссии составления законов") передбачала кодифікацію загальноімперського і місцевого права. Офіційним приводом для кодифікації місцевого права була необхідність систематизації норм, що діяли в Україні.
Рішення цієї проблеми було покладено на три експедиції кодифікаційної комісії. Перша експедиція працювала над кодифікацією основ права Російської імперії в цілому; друга — над кодифікацією права окремих місцевостей; третя — редагувала розроблені проекти кодексів.
Над кодифікацією права України в складі другої експедиції з 1804 по 1808 рік працювали дві групи. Перша, яку очолював А. Повстанський, розробляла право Правобережжя (Волинської, Київської і Подільської губерній) друга, під керівництвом Ф. Давидовича, — Лівобережжя (Полтавської і Чернігівської губерній). Задачами кодифікації було приведення місцевих норм у відповідність із загальвоімперським законодавством, а також складання зводів (статутів) для лівобережних і правобережних губерній, в яких зберігались би тільки ті відмінності, небхід-ність яких визначалась місцевими особливостями.
Підсумком роботи групи А. Повстанського був проект під назвою "Свод местных законов губерний й областей, присоединенных от Польши". Група Ф. Давидовича підготувала "Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии" ("Собрание малороссийских прав").
Ці проекти буди результатом першого етапу роботи експедиції. Вони містили діючі в Україні норми. Майже все "Собрание малороссяйских прав" споряджено покажчиком джерел. Із 1255 статей 515 мають посилання на III Статут, 457— на Саксонське зерцало, 224 -- на хельмс
ьке, 58— на магдебурзьке право, всі інші на правовий звичай. Фактично "Собрание малороссийских прав" —де перший проект цивільного кодексу України. В ньому ми бачимо норми Права, які діяли в Полтавській і Чернігівській губерніях на початку XIX ст. Проект складався з 3 частин, 5 книг, 42 розділів, 1377 параграфів (статей). Його не було офіційно затверджено, але він широко використовувався практиками.
У 1809 році кодифікаційну комісію було поділено на 6 відділів. Останньому (шостому) було доручено складання зводів законів для українських губерній. З початком російсько-французької війни кодифікаційні роботи були призупинені.
У 1826 році Комісія складання законів була перетворена в другий відділ царської канцелярії, і роботу з кодифікації права було поновлено. Керівництво кодифікаційними роботами було знову покладено на М. Сперанського. Результатом кодифікаційних робіт стало підготовлене в 1830 році "Повне зібрання законів Російської імперії" і "Звід законів Російської імперії" (1833 року).
В той же час в 1830—1833 роках спеціальною групою у складі другого відділу під керівництвом І. Даниловича було підготовлено "Звід місцевих законів західних губерній" (Правобережжя України і Білоруси). У 1838 році проект Зводу було затверджено Державною радою. По змісту це був збірник матеріального і процесуального права, який складався з трьох частин. Перша частина була зосереджена в двох книгах і мала 196 статей, в яких розглядалися, головним чином, питання правоздатності осіб різних станів. Друга частина в складі п'яти книг включала 947 статей і мала регулювати право власності зобов'язувальне і сімейне право. Третя частина складалася з трьох книг і включала 896 статей. Вони визначали порядок проведення цивільного судового процесу.
Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець намагається витіснити місцеве законодавство нормами загальнопросійського права. Звід побудовано таким чином, щоо російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регулює найбільш важливі суспільні відносини, а місцеве право — як таке, що регулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної ідентичності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів західних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на Правобережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї імперії законодавства, в якому не було місця для місцевихзаконів. У 1840 — 1841 роках на Україну розповсюджується загальноросійське цивільне і кримінальне законодавство. В Правобережній Україні місцеве право було скасоване беззастережно. В Полтавській і Чернігівській губерніях указом від 15 квітня 1842 року вводиться загальноімперське законодавство з судочинства. При підготовці другого видання Зводу законів Російської імперіїв 1842 році в 10-й том було внесено ряд норм з "Зводу місцевих законів західних губерній" (головним чином, це були норми III Статуту 1588 року) для їхнього застосування в Полтавській і Чернігівській губерніях. Таких норм налічувалося 53 з 3979. Вони регулювали спадкові і сімейні відносини.
Похожие работы
... втрачало авторитет в народі. Релігійне життя в Україні в період після Люблінської унії характеризується значною складністю. Посилення суспільної ваги шляхти співпадає з занепадом православної церкви. В українських землях набуває певного поширення Реформація в вигляді соцініанства. Проте, на відміну від Голландії та Англії, де Реформація перемогла за умов розвитку ринкових відносин, “в Польсько- ...
... ї теми у науковій літературі значною мірою залежало від періоду, у який писалася та чи інша праця. Проте до сьогодні не існує роботи, яка б комплексно розкривала процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст. Також виявлено, систематизовано, класифіковано і проаналізовано джерела з історії українських політичних партій. Джерельна база роботи є досить об’ємною. Внаслідок проведено ...
... німецького командування їх було відведено з театру військових дій і роззброєно відповідно 13 вересня в Нойгамері та 2 серпня у Фокшанах. А 16 вересня у Відні нацисти заарештували С.Бандеру, Я.Стецька та ін. провідних діячів українського національного руху. У вересні 1941р. підрозділи СС стратили багатьох членів похідних груп ОУН-Б, а з листопада почалися арешти та страти членів ОУН-М (було розстр ...
... ів; окремо від вулиць на самому початку переліку вміщено список міських урядовців: війта та суддів, присяжних, Андрій Різник, Савка, Яким, Михно. [30, 154]. Таким чином, можна говорити про етапи розвитку міської мережі Заславщини і її відображення в джерелах. У силу впливу зовнішніх чинників, він часто переривався й міста змушені були просто відновлювати свій попередній потенціал. Вже навіть пі ...
0 комментариев