СУДОВА СИСТЕМА, її СТРУКТУРА

2. СУДОВА СИСТЕМА, її СТРУКТУРА.

Один із двох основних компонентів судової влади складається в тому, що її здійснення довіряється тільки спеціально затвердженим державним органам - судам, що відрізняються від органів, що виконують законодавчі і виконавчі функції. Така відзнака виражається не тільки в специфіці судових повноважень, про які говорилося в попередньому параграфі даної глави, але й а порядку формування судів.

Особливості виконуваних функцій вимагають, щоб суди формувалися і діяли з дотриманням спеціальних правил - правил, що докорінно відрізнялися б від тих, що встановлені для законодавчих і виконавчих органів.

Тут достатньо відзначити, що в даний час суди усіх видів і рівнів утворюються з дотриманням установленої законом процедури. Реалізація її покликана забезпечити безсторонній добір суддів, спроможних професійно грамотно і чесно розглядати і вирішувати віднесені до їхнього ведення справи. Досягненню даної цілі покликано сприяти, зокрема, установлення системи гарантій, що попереджнуть проникнення в суддівський корпус некомпетентних і аморальних людей. Такі «захисні засоби» характерні для органів судової влади. Для формування органів законодавчої і виконавчої влади закон не встановлює детальних правил. Скажемо, офіційно встановлений перелік вимог до кандидатів у депутати Верховної Ради або місцевих представницьких органів значно скромніше, чим той, що існує для кандидатів на суддівські посади. До кандидатів на ті або інші (навіть найвищі) посади у виконавчих органах закон теж не пред'являє жорстких вимог. Від судів же потрібно високий рівень підготування і компетентність, оскільки судові помилки чреваті дуже серйозними, часом необоротними наслідками для життя, здоров'я, свободи, прав і що охороняються законом інтересів конкретних людей.

Істотним моментом, що характеризує побудову органів судової влади, є забезпечення їхньої незалежності, огородження від стороннього впливу як ззовні, так і усередині (із боку вищих інстанцій і судового начальства). Цього не скажеш про законодавчі і виконавчі органи. Особливо останніх, де субординація, підпорядкування вищестояща нижчестоящим, обов'язковість указівок керівництва вважаються явищем цілком нормальним. Не передбачаються якісь особливі міри, що захищають законодавців (членів представницьких органів) від впливу ззовні, оскільки зробити це практично неможливо. Дана категорія людей у своїй діяльності зобов'язана керуватися зовнішніми чинниками, враховувати вимоги соціальних і політичних сил (партій, суспільних об'єднань і т.д.).

Сказане, проте, не означає, що існує непрохідна пропасти між, з одного боку, судової, а з іншого боку - законодавчою і виконавчою владою, їхніми органами. При всієї їхньої відособленості є чимало точок дотику між ними. Наприклад, органи законодавчої (представницької) влади видають закони, обов'язкові для виконання усіма, у тому числі судами, підтверджують фінансування судів, розміри оплати праці судів і інших судових робітників. Органи судової влади, із своєї сторони, можуть впливати, використовуючи надані їм повноваження, на зміст діяльності законодавчих (представницьких) і виконавчих органів. Вони вправі, скажемо, визнати закон неконституційним, а рішення виконавчого органа - незаконним. І це спричиняє за собою незастосування закону, ставить за обов'язок відповідним органам відмовитися від реалізації незаконного рішення, роздивитися питання знову або переглянути дане рішення.

Специфіка суду як органа судової влади складається також у тому, що для його діяльності встановлені особливі правила, процедури. Ці процедури, що відбивають загальнолюдський досвід, жорстко лімітують усе, що повинно відбуватися в суді при розгляді їм підвідомчого питання. Основна їхня ціль - забезпечити законне, обгрунтоване і справедливе рішення. Наріжним каменем усіх судових процедур є гласність, колегіальність (із деякими винятками) , можливість участі представників народу у винесенні рішень, рівноправність сторін, що беруть участь у розгляді справ, і ряд інших, про які промова буде нижче. Встановлені для законодавчих і виконавчих органів процедури (регламенти, що існують де-не-де у виконавчих органах правила прийняття рішень і т.д.) не володіють тієї старанністю, що характерна для судових процедур.

До дійсного часу склалося декілька варіантів процедур здійснення судової влади, що прийнято іменувати видами судочинства.

 До них відносяться:

·     конституційне судочинство;

·     цивільне судочинство;

·     арбітражне судочинство;

·     карне судочинство;

·     адміністративне судочинство.

3.ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ

Відповідно до Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

 Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

 Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

 Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

 Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

 Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

 Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:

1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження  за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог щодо несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

 Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років а володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

 Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

 Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

 Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

 Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

 За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

4.СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Відповідно до закону Української РСР “Про судоустрій ” від 5 червня 1981 року № 2022-Х із змінами, внесеними згідно із Законами 2464-12 від 17.06.92, 4017-12 від 24.02.94 суди України складаються з наступних судів: Верховний Суд України, Верховний Суд Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів становлять судову систему загальних судів України.

Утворення районного (міського) суду

Районний (міський) суд утворюється в районі, місті (крім міст районного підпорядкування), районі в місті.

 Міжрайонний (окружний) суд

Для забезпечення колегіального розгляду судових справ районними (міськими) судами, до яких обрано недостатню кількість суддів, утворюються міжрайонні (окружні) суди, до яких може входити декілька районних (міських) судів. Міжрайонні (окружні) суди утворюються Верховною Радою України.

Міжрайонний (окружний) суд розглядає справи у складі трьох суддів районних (міських) судів.

 Порядок обрання суддів районного (міського) суду

Судді районних (міських) судів обираються відповідно Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів строком на десять років. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, обираються строком на п'ять років.

 Склад районного (міського) суду

Районні (міські) суди обираються у складі кількох або одного судді.

Голова районного (міського) суду і його заступник з числа обраних суддів затверджуються відповідно Верховною Радою Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів за спільним поданням Голови Верховного Суду Республіки Крим та Міністра юстиції Республіки Крим, голови обласного, Київського та Севастопольського міських судів і начальника управління юстиції обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

 Кількість суддів у районних (міських) судах

Кількість суддів у кожному районному (міському) суді визначається Президією Верховної Ради України за спільним поданням Міністра юстиції України та Голови Верховного Суду України.

 Повноваження районного (міського) суду

Районний (міський) суд розглядає всі цивільні і кримінальні справи, за винятком справ, віднесених законом до відання інших судів.

У випадках, передбачених законодавством України, районний (міський) суд (суддя) розглядає справи про адміністративні правопорушення.

Районний (міський) суд вивчає і узагальнює судову практику, подає правову допомогу товариським судам, а також здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

 Голова районного (міського) суду

Голова районного (міського) суду:

1) головує в судових засіданнях; призначає суддів як головуючих у судових засіданнях; розподіляє інші обов'язки між суддями;

2) ( Пункт другий частини першої статті 26 виключено на підставі Закону N 4017-12 від 24.02.94 ) організує роботу із народними засідателями;

3) веде особистий прийом, організує роботу суду по прийому громадян і розгляду пропозицій, заяв і скарг;

4) керує вивченням і узагальненням судової практики і веденням судової статистики; вносить подання в державні органи, громадські організації і службовим особам про усунення порушень закону, причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушень;

5) представляє до призначення судових виконавців і організує їх роботу;

6) керує роботою канцелярії суду;

7) організує роботу по підвищенню кваліфікації працівників суду;

8) організує роботу по роз'ясненню законодавства населенню,

поданню правової допомоги товариським судам;

9) здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Якщо до районного (міського) суду обрано одного суддю, він здійснює повноваження голови районного (міського) суду.

 Голова міжрайонного (окружного) суду

Голова міжрайонного (окружного) суду призначається спільним рішенням Міністра юстиції України та Голови Верховного Суду України з числа голів районних (міських) народних судів, що входять до складу міжрайонного (окружного) суду.

Голова міжрайонного (окружного) суду головує в судових засіданнях або призначає для цього одного з народних суддів районних (міських) народних судів, що входять до міжрайонного (окружного) суду, вирішує питання про відвід народного судді, який одноособово розглядає справу, утворює склад з числа народних суддів районних (міських) народних судів, що входять до складу міжрайонного (окружного) суду.

 Заміщення тимчасово відсутнього голови районного (міського) суду або судді.

У разі тимчасової відсутності (хвороба, відпустка тощо) голови районного (міського) суду і його заступника виконання обов'язків голови покладається Міністром юстиції Республіки Крим, начальником управління юстиції відповідної місцевої державної адміністрації за погодженням з головою Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського чи Севастопольського міського суду на одного з суддів цього суду.

У разі тимчасової відсутності (тривала хвороба, відпустка тощо) судді районного (міського) суду Верховна Рада Республіки Крим, обласна, Київська чи Севастопольська міська Рада народних депутатів за поданням Голови Верховного Суду України і Міністра

юстиції України обирають на час його відсутності одного з кандидатів у судді, який склав кваліфікаційний екзамен і відповідає вимогам частини першої статті 7 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ).