Поняття та види громадських організацій і політичних партій

1.2 Поняття та види громадських організацій і політичних партій.

Як юридичні особи в Україні діють різні об’єднання громадян: політичні партії та громадські організації (згідно з законом “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року у статті 1 визначається, що об’єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визначається політичною партією або громадською організацією.

Невід'ємним елементом будь-якого демократичного сус­пільства є різноманітні об'єднання громадян, їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення сус­пільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самовря­дування.

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об'єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях, зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації і громадські рухи. Причому особлива активність названих об'єднань, а також динаміка їхнього розростання та впливу спостерігаються у суспільствах перехідного тину, де одночасно виникає безліч складних суспільно-політичних проблем.

Загальноприйняте у сучасній політології поняття "громадські організації і рухи" виникло на основі ширшого поняття "суспільні об'єднання" як більш наближеного до сучасних суспільно-політичних реалій. Виходячи із специфіки діяльності громадських організацій і рухів, слід розглядати їх диференційовано Громадські організації — це масові об'єд­нання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою[2].

Громадські організації створюються і діють у формі спілок (адвокатів, музикантів та ін.), товариств (наприклад, наукове товариство ім. Т. Шевченка), комітетів (наприклад, національний олімпійський комітет України), асоціації (наприклад, українська уфологічна асоціація) тощо.

Спілка-обєднання людей, пов’язаних спільними умовами життя, спільною метою.

Товариство-організація, об’єднання людей, які ставлять перед собою спільні завдання, мету, програму дій і відповідно діють для їх виконання, здійснення.

Комітет-колегіальний орган, що керує будь-якою галуззю державної, або громадської організації.

Найбільш поширеними різно­видами громадських організацій у сучасному світі є: проф­спілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів.

Громадські рухи теж мають масовий характер і створю­ються з певною метою. Однак на відміну від громадських організацій це структурно неоформлені масові об'єднання громадян і організації різних соціально-політичних орієн­тацій, діяльність котрих, як правило, має тимчасовий ха­рактер і найчастіше спрямована на виконання певних так­тичних завдань, після чого вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські орга­нізації.[3]

Основними різновидами громадських рухів нині є:

політичні рухи (Народний рух України на початковій стадії); масові демократичні (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські й антидиктаторські, проти расової та національної дискри­мінації та ін.); соціальні (локальні) рухи; так звані "нові соціальні рухи", що набули поширення в останні десятиліт­тя (антивоєнний, екологічний, неофеміністський та ін.). Одні з названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціональ­ного і загальнолюдського характеру. В цілому такі рухи шукають і часто знаходять нові форми взаємовідносин гро­мадян з державою.

У загальному означенні громадські організації і рухи яв­ляють собою добровільні формування, що виникають у ре­зультаті цільного волевиявлення громадян на основі спіль­них інтересів і завдань. Відносна відстороненність від політи­ки пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації і рухи на відміну від державних інститутів не наділені влад­ними повноваженнями. Відрізняються вони й від політич­них партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння держав­ною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угру­повань пов'язана з особливостями функціонування (виник­нення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами ді­яльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, глас­ність). Отже, за своєю природою і характером діяльності гро­мадські організації і рухи не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації і рухи, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієнтовані групи, прихильники рефор­мування суспільства та ін.), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

 Щоб розібратись у широкому спектрі громадських об'єд­нань і рухів, які виникають найчастіше поза офіційними державними структурами і не вкладаються в жодні схеми, треба окремо зупинитися на їх типології.

Щодо цього існу­ють різні критерії:

1)     за родом діяльності — конструктивно орієнтовані, піз­навальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;

2)     за поставленими цілями — соціально-вартісні й асоці­альні, політизовані й не політизовані;

3)     за інтересами — економічними, професійними, суспіль­но-політичними та ін.;

4)     за правовим статусом — легальні й нелегальні;

5)     за соціально-класовими ознаками — наприклад, робіт­ничий, фермерський рухи;

6)     за рівнем масовості й ступенем пилину — профспілки, антивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фер­мерські рухи у СІІІЛ чи рух англійських докерів — з іншого;

7)     за спонукальними мотивами виникнення — соціальне усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді, коопе­раторів); вартісне-орієнтовані (рух "зелених", спілка "Чор­нобиль"); традиціоналістськи зумовлені (релігійні, націо­нальні об'єднання);

8)     за масштабами діяльності — міжнародні, внутрішньо­державні, локальні;

9)     за ставленням до існуючого ладу — консервативні, ре­формістські, революційні, контрреволюційні;

10)  за ступенем і формою організації — стихійні й органі­зовані, слабко- й високоорганізовані.[4]

При розбудові демократичного суспільства в нашій державі виникла безліч суспільних об'єднань. Цей процес відбувається спонтанно і безсистемне, що характерно для перехідного періоду. За підрахунками фахівців, зараз в Україні створено приблизно 5 тис. асоціацій, спілок, фондів і т. ін. Майже 700 суспільних об'єднань заявляють, що вони є загальноукраїнськими. 126 з них зареєстрували свої статути в Мінюсті України.

В Україні з усієї сукупності суспільних об'єднань 21% становлять доброчинні фонди, 7,2% — культуроло­гічні. 2% — молодіжні.

Близько 100 об'єднань і товариств утворені на етніч­ній основі. Наприклад, у Харкові в січні 1996 р. зареєс­тровано дагестанське і циганське об'єднання, а всього їх у місті — 20.[5]

Громадські організації і рухи на сучасному етапі суспіль­но-політичного розвитку нашої держави є своєрідною спо­лучною ланкою між політичним і громадянським суспільст­вом, між "низами" й "верхами". І саме в цьому полягає їх стабілізуюча, інтегративна роль у суспільстві.

Політична структура сучасного цивільного суспільства надзвичайно складна, вона містить у собі безліч взаємодіючих з державою суспільних об'єднань. Політичні партії -лише один з їхніх видів. Отже, основне значення для їхнього правового регулювання має формулювання такого юридичного визначення самого поняття "політична партія", що дозволило б відмежувати партії як специфічний суб'єкт права від всіх інших видів суспільних об'єднанні. Тільки в залежності від чи наявності відсутності в якого-небудь об'єднання визнаного законом якості політичної партії можуть бути визначені нею правовий статус, права й обов'язки, місце і роль у політичній системі.

Вітчизняні й зарубіжні політологи по-різному тлумачать суть, зміст діяльності, призначення та функції партії. Тому з’ясуємо насамперед зміст вихідних понять вчення про партію.

Слово “партія” – латинського походження (partio – ділю, розділяю, тобто це група людей, об’єднаних спільністю ідей, інтересів для виконання певної роботи).[6]

Уявлення про ту чи ту партію дають такі ознаки:

1)         мета партії – завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

2)         характер організації партії;

3)         зміст ідеології партії;

4)         діяльність партії щодо забезпечення соціальної опори, підтримки з боку населення.

До ХІХ сторіччя партіями називали групи, які суперничали між собою у складі уряду або відповідним чином впливали на політику уряду.

За визначенням німецького соціолога М.Вебера, партії у своєму розвитку пройшли три стадії:

–          аристократичне угрупування;

–          політичний клуб;

–          масова партія.

Проте ці стадії розвитку пройшли лише дві англійські партії – лібералів і консерваторів. Більшість же політичних партій формувалися як масові.

Відомий серед політологів спеціаліст у галузі партій та партійних систем Д. Сартрі визначає політичну партію як “політичну групу, яка бере активну участь у проведенні виборів і яка має завдяки цьому можливість проводити своїх кандидатів у державні заклади”.

Р. Хакцюрн, який присвятив спеціальне дослідження з’ясуванню місця і ролі політичних партій у США, визначає політичну партію як “автономну групу людей, які ставлять за мету висунення своїх кандидатів і боротьбу на виборах у надії добитися контролю над урядовою владою шляхом завоювання посад у державних структурах та організації уряду”.

У філософському енциклопедичному словнику (1989 року видання) дається таке визначення партії: “Політична партія – це політична організація, яка виражає інтереси суспільного класу або прошарку, що об’єднує їх найактивнішу частину представників і керує ними для досягнення певної мети та ідеалів”[7].

Аналіз сучасного законодавства дозволяє виділити три основних кваліфікаційних ознаки, що притаманні політичній партії як правовому інституту. Про відсутності хоча б одного з них суспільне об'єднання втрачає якість партії.

Політична партія — це суспільне об'єднання, головною метою участі якого в політичному процесі є завоювання і здійснення (чи участь у здійсненні) державної влади в рамках і на основі конституції і діючого законодавства.[8]

Це головна кваліфікаційна ознака політичної партії, що виражає саму її сутність і відрізняє її від всіх інших видів суспільних об'єднань неполітичного характеру (різного роду союзів, асоціацій, клубів, фондів і т.д.). Останні являють собою створювані соціальними і професійними групами організації, головна мета яких - задоволення і захист інтересів своїх членів. Звичайно, для досягнення цих цілей такі організації нерідко прагнуть впливати і на політику, але політична діяльність для них не є вирішальна, а носить допоміжний характер і здійснюється головним чином через партії. У цьому їхня принципова відмінність від політичних партій, яка усе більш послідовно проводиться сучасним законодавством.

У ряді новітніх законодавчих актів політична партія визначається, насамперед, як організація, створювана для завоювання і здійснення державної влади (Буркина-Фасо, Конго, Ефіопія, Польща й ін.). Польський закон визначає політичну партію як громадську організацію, що ставить своєю метою "участь у політичному житті, особливо шляхом надання впливу на формування державної політики і здійснення влади".

Наприклад, закон про політичні партії Буркина-Фасо визнає метою партії "завоювання" здійснення "державної влади", та закон про асоціації 1991 р. визначає асоціацію як групу фізичних і юридичних осіб "які мають своєю метою здійснення загальних задач у культурній, соціальній, духовній, релігійній, економічній і професійній областях...". Більш того, у ряді країн всім іншим видам суспільних об'єднань прямо заборонено здійснювати політичну діяльність, що принципово відрізняє їхній правовий статус від статусу політичних партій.

В умовах нерозвиненості партійної системи однієї з важливих форм політичної організації стають політичні рухи, що, багато в чому відрізняються від партій, мають з ними одну загальну ознаку – вони створюються для участі в політичному житті з метою боротьби за оволодіння державною владою. Це свого роду протопартії, що, як свідчить досвід ряду країн, у майбутньому трансформуються в політичні партії, або розпадаються.

У ряді держав законодавство не проводить розходження між політичними партіями й іншими суспільно-політичними організаціями, але в той же час відмежовує їх від інших суспільних об'єднань.

Ще більш складна в розглянутих країнах проблема розмежування політичних партій і громадських організацій неполітичного характеру.

У постсоціалістичних державах намітилося два підходи до даної проблеми. Прихильники першого з них вважають, що в умовах незавершеності процесу формування стабільних політичних партій не можна позбавляти громадські організації права брати участь у виборах. Так, на думку В. Соколевича, при існуючій сьогодні в Польщі політичної організації суспільства "занадто рано обмежувати коло суб'єктів, що володіють правом висування кандидатів тільки політичними партіями". Прихильники другого підходу, навпроти, вважають неприпустимим здійснення громадськими організаціями політичної діяльності, властивим тільки політичним партіям. "Громадські організації, пише болгарський політолог Г. Карасимеонов, - можуть впливати на політичне життя через партії, але самі не мають правових основ брати участь у політичному процесі (у виборах, парламентській діяльності, державному керуванні)".[9] Такий підхід, як ми бачили на прикладі Болгарії, знаходить своє відображення і законодавстві, що забороняє громадським організаціям ставити політичні цілі і відповідно займатися політичною діяльністю.

Російське законодавство дотримує першого підходу. З одного боку, політичні партії і політичні рухи виділяються як самостійні види суспільних об'єднань (ст. 4 і 9 Закони "Про суспільні об'єднання"). Більш того, політичні партії розглядаються як суспільні об'єднання, метою яких є "участь у політичному житті суспільства, в організації і здійсненні державної влади за допомогою впливу на формування волі громадян, участь у виборах і діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування" (проект закону про політичні партії 1996р.). З іншого боку - закон про суспільні об'єднання (ст. 27) надає всім їх видам (громадським організаціям, суспільним рухам, суспільним фондам, суспільним об’єднанням, органам суспільної самодіяльності) прямо брати участь у виборчих кампаніях "при наявності в статуті даного суспільного об'єднання положення про участь його у виборах" (але це застереження не має практичного значення, тому що, як ми бачили, будь-яке об'єднання може включити таке положення у свій статут).

Таким чином, що міститься в проекті закону про політичні партії формулювання головної кваліфікаційної ознаки партії утрачає своє практичне значення, тому що не служить відокремленню її від інших видів суспільних об'єднань.[10]

Політична партія — це організація, що о6’єднює індивідів на основі спільності політичних поглядів, визнання визначеної системи цінностей, що знаходять своє втілення в програмі, яка намічає основні напрямки політики держави.[11]

Ще Г. Еллинек розглядав програму як кваліфікаційну ознаку політичних партій. При відсутності в угруповань "визначеної широкої програми державної політики", відзначав він, вони являють собою "несправжні" партії, тому що їхні члени не об'єднані загальними поглядами на всю державну політику.[12] На це ж вказує і відомий російський філософ М. Рац: "Без програми немає і не може бути політичної партії".[13]

У цьому зв'язку інтерес представляють розуміння М. Раца про програми багатьох російських політичних партій: «Якби наші "партії" всерйоз і чесно зайнялися розробкою своїх програм, а Президент як гарант Конституції утримував би при цьому за допомогою Мін'юсту рамку права, та не тільки число партій могло б скоротитися, але і вся політична карта Росії переконструювалася.»[14] Маються на увазі, зрозуміло, не беззмістовні декларації і гасла, а дійсно програма, в якої докладно визначені цілі і задачі партії, засоби і методи їхнього досягнення і рішення. І навряд чи прав С. А. Авак’ян, що хоча і визнає "доцільним'' (що, до речі, не означає "обов'язковим") для партій і суспільно-політичних рухів мати свої програмні документи, але вважає що до їх числа "можна віднести не тільки об'ємні програми, але і відносно короткі політичні декларації, заяви й інші документи, що суспільні об'єднання рахують для себе більш придатними".[15]Власне кажучи, така позиція означає відмовлення від визнання програми обов'язковою ознакою політичної партії.

Політична партія — це об'єднання, що діє на постійній основі, що має формалізовану організаційну структуру.

Ця ознака включається законодавством ряду країн у визначення політичної партії.

Ця ознака відрізняє політичні партії від тимчасових і вузьких по своєму складі об'єднань, що також можуть брати участь у політичному житті. До них відносяться, насамперед, об'єднання виборців (союзи, комітети, групи), що створюються на період виборів і звичайно припиняють своє існування з їх закінченням.

Поняття "постійна організація", використовуване законодавством, не зводиться тільки до тимчасового фактора (тривалість, тривалість існування організації). Воно припускає також наявність визначеного числа членів організації, без чого остання не може діяти на постійній основі і виконувати функції, властивим партіям. Чисельність партії розглядається законодавством деяких країн як один з її кваліфікаційних ознак.

Розглянуті ознаки політичної партії, що знаходять своє закріплення в законодавстві різних країн, дозволяють сформулювати її загальне юридичне визначення: політична партія - це суспільне об'єднання, що створене для участі в політичному процесі з метою завоювання і здійснення державної влади конституційними засобами, діє на постійній основі і має політичну програму.[16]

Проблеми типології виникають у всіх випадках, коли аналізуються різнорідного складу об'єкти. Типологія по­яснює принципи дискретності, уможливлює системний опис групи об'єктів, дає підстави вияснити тенденції подальшого їхнього розвитку. У політології запропоно­вано немало підходів до типологізації політичних партій (М. Дюверже, М. Вебер, С. Коен, В. Ленін, 3. Ньюмен та ін.). Усі підходи виступають не альтернативними ва­ріантами. а як взаємодоповнювальні. Маємо можливість узагальнити попередній досвід і, використавши метод конструювання типів, де тип (партія) — це об'єкт, який виділяється за рядом ознак із безлічі даного роду явищ, запропонувати таке групування сучасних партій[17]:

Критерії Класифікації	Види партій
1	2
Організаційна Структура	–    централізовані – з суворою внутріпартійною субординацією, єдиним керівним центром; –    децентралізовані – з широкою автономією структурних підрозділів; –    кадрові (нечисленні), у яких відсутній меха­нізм організованого прийняття у партію і ста­тутною регулювання внутріпартійних відносин; –    ­масові – з фіксованим членством, із широ­кою мережею місцевих партійних організацій;
Характер партійного керівництва	–    колективне, але з явно вираженою роллю лідера; –    вождистського типу; –    харизматичне, за якого владу зосереджено в руках лідера в силу його авторитету в партії чи в суспільстві взагалі; –    консенсусне;
Спосіб функціонування	–    демократичні, –    авторитарні;
Соціальні інтереси	–    загальнонаціональні, –    класові: пролетарські, буржуазні, дрібнобур­жуазні, селянські; –    міжкласові, –    партії соціальних груп;
Ідеологічний генотип	–    ліберальні, –    консервативні, –    соціал-демократичні, –    лівосоціалістичні, –    комуністичні, –    фашистські;
Характер доктрин	–    ідеологічні, –    прагматичні, –    партії ділових інтересів;
Ставлення до характеру перетворення суспільства	–    реформістські, –    революційні, –    консервативні;
Статус У політичній сфері	–    правлячі, –    опозиційні, –    системні, –    несистемні;
Місце у спектрі політичних сил	–    ліві, –    центристські, –    праві;
Нормативність	–    традиційні, що спираються на сталий соціальний престиж керівника і партії в цілому; –    раціонально-нормативні, що базуються на статутних нормах; –    харизматичні, засновані на цілковитій вірі в лідера;
Правове становище	–    легальні, –    нелегальні;
Зв'язок із соціальним середовищем	–    відкриті, –    закриті.

Розглядаючи запропоновану типологію, слід мати на увазі тенденції в розвитку партій, які спричиняють зміну їхнього місця у типологічній шкалі. Одні партії перетво­рились, приміром, на переважно електоральні, другі — на ідеократичні, треті претендують на статус «народних».[18]

 

Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини, закріпленим За­гальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією. Згідно з Консти­туцією України (ст.36) громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх про­фесійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Дана стаття розвиває та конкретизує положення статті 20 Загальної декларації прав людини та статті 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо свободи асоціацій і передбачає, що право на свободу об'єднання є невід'ємним правом громадян України, яке гарантується Конституцією України. Громадяни об'єднуються в політичні партії і гро­мадські організації на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод та виконання обов'язків.

Відповідно до Закону України "Про об єднання громадян" від 16 червня 1992 р. політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загаль­нонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні держав­ної політики, формуванні органів влади, місцевого та, регіонального самоврядування. Громадська організація - це об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інте­ресів.

Характерною особливістю діяльності політичних партій та громадських організацій є те, що вони без­посередньо не можуть займатися комерційною діяль­ністю. Виняток становить лише право продавати суспільно-політичну літературу, вироби із власною символікою, проводити фестивалі, виставки та інші суспільно-політичні заходи.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян, висуваючи своїх кандидатів на виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування, які повинні про­водити політику цих партій при одержанні ними відповідного мандата. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Професійні спілки є громадськими організа­ціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільни­ми інтересами за родом їхньої професійної діяльності та утверджуються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їхніх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Професійні спілки - це найбільш масові громадські організації. Вони діють у відповід­ності з статутами, які вони приймають, і не підля­гають реєстрації в державних органах.

Професійні спілки представляють інтереси гро­мадян в сферах виробництва, праці, побуту, культури і т. ін. Їм надано право здійснювати нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці, вони контролюють житлово-побутове обслуговування працівників, утримують санаторії, профілакторії, будинки відпочинку, культурно-освіт­ні, туристичні та спортивні установи тощо.

Об­меження, які стосуються членства у політичних партіях встановлюються ви­ключно Конституцією і законами України. Зокрема, встановлено, що членами політичних партій не мо­жуть бути іноземці, судді, прокурори та деякі інші категорії громадян (ст.37 Конституції України). Крім того, забороняється від­мовляти у прийнятті до політичної партії або громад­ської організації або виключати з них осіб у зв'язку з їх статтю, національною належністю і т.ін.

Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання грома­дян чи обмежений у правах і свободах за прина­лежність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Належність чи неналежність до будь-якої політичної партії або громадської ор­ганізації не може бути підставою для надання держа­вою окремих пільг і переваг.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства у тому чи іншому об'єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Держава створює рівні можливості для діяльності об'єднань громадян. Будь-яке втручання державних органів та службових осіб у їх діяльність не допус­кається, крім випадків, передбачених законом.

В статті 37 Конституції України говориться про те, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яках спрямовані на ліквідацію незалежності Ук­раїни, зміну конституційного ладу насильницьким шля­хом, порушення суверенітету і територіальної ціліс­ності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на роз­палювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населен­ня, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність ор­ганізаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних за­кладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійсню­ється лише в судовому порядку.

Україна є суверенною незалежною державою, розвивається на основі здійснення українською на­цією свого невід'ємного права на самовизначення і захищає свою державність. Тому будь-які насиль­ницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, ін­ших угрупувань чи окремих осіб переслідуються зако­ном. Політичну владу необхідно здобувати лише через вільні демократичні вибори.

Якщо в статутних документах громадських об'єднань, поданих до реєстрації, будуть передбачені програмні цілі, які суперечать вимогам цієї Консти­туції та законодавству України, Міністерство юстиції зобов'язано відмовити їм у реєстрації.

Не допускається утворення і діяльність ор­ганізаційних структур будь-яких політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових фор­муваннях Збройних Сил, Національної гвардії, орга­нах СБУ, прокуратури та МВС, Прикордонних військ тощо, а також на державних підприємствах, в устано­вах, навчальних закладах та інших державних ор­ганізаціях.

Забороняється створення політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходя­ться за межами України.

Підставами для заборони об'єднань громадян є їх програмні цілі або дії, що спрямовані на зміну шляхом насильства конституційного ладу, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави;

підрив безпеки держави, зокрема у формі ведення діяльності на користь іноземних держав, захоплення державної влади, нехтуючи Конституцією і законами, що визначають порядок її утворення; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизна­них прав і свобод людини, посягання на здоров'я населення.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійс­нюється в судовому порядку. За своїм рішенням на подання органу, який здійснив реєстрацію, або про­курора суд може примусово розпустити об'єднання громадян або тимчасово (на строк до трьох місяців) заборонити окремі види чи всю діяльність певного об'єднання громадян.

При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, на клопотання об'єднання гро­мадян його діяльність може бути відновлена судом в повному обсязі (Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.)

Об’єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою у спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи.

Відповідно до статті 6, 7 Закону «Про об’єднання громадян» об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.

Всі основні питання діяльності об'єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів або представників членів об'єднання.

Об'єднання громадян повинно регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

На працівників апарату об'єднань громадян поширюється законодавство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.

Відповідно до статей 8, 9, 10 Закону “Про об’єднання громадян” держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому цим Законом.

Втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян, не допускається, крім випадків, передбачених Законом.

Верховна Рада України встановлює пільги щодо оподаткування доходів по окремих видах господарської або іншої комерційної діяльності об'єднань громадян, створених ними установ та організацій, заснованих підприємств, максимальні розміри окремих та загальних річних пожертвувань на користь політичних партій, затверджує перелік всеукраїнських громадських організацій, яким держава надає матеріальну допомогу.

Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Політичні партії в Україні створюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу.

Створення і легалізація спілок об'єднань громадян, порядок їх діяльності та ліквідації здійснюються відповідно до Закону “Про об’єднання громадян”.

Відповідно до статті 28 Цивільного Кодексу України юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому статутом.

Політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку.

Рішення про заснування об'єднань громадян приймаються установчим з'їздом (конференцією) або загальними зборами.

Засновниками спілок об'єднань громадян є об'єднання громадян.

Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли 18-річного віку.

Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій визначається їх статутами в межах, встановлених законами України.

Громадські організації можуть не мати фіксованого індивідуального членства.

У діяльності громадських організацій у випадках, передбачених їх статутами, можуть брати участь колективні члени.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:

–    виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

–    представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

–    брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

–    ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

–    створювати установи та організації;

–    одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

–    вносити пропозиції до органів влади і управління;

–    розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

–    засновувати засоби масової інформації.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії також мають право:

–    брати участь у виробленні державної політики;

–    брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх складі;

–    доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації.

Якщо підсумовувати відповідні положення законодавства окремих країн, то можна виділити наступні права політичних партій:

1.   політичні права і свободи: право брати участь у формуванні і діяльності державних органів; свобода пропаганди своєї ідеології і програми; свобода поширення інформації про свою діяльність; свобода організації масових заходів (мітингів, збору, демонстрацій, ходів і т.д.); право вільного доступу до державних засобів масової інформації і право засновувати свої засоби (видавництва, радіо і телестанції, друковані органи); право створювати з іншими політичними партіями різного роду коаліції і блоки (виборчі, парламентські й урядові); право встановлювати міжнародні зв'язки з закордонними політичними партіями і їх міжнародними об'єднаннями;

2.   майнові права: право власності; право займатися дозволеної законом підприємницькою діяльністю; право одержувати від держави матеріальну і фінансову підтримку; у різних формах (пряме і непряме державне фінансування, надання різного роду податкових пільг і привілеїв).[19]

Громадські організації — це масові об'єд­нання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою.

Одним із її видів - є політична партія.

На мою думку, політична партія, будучи виразником політичних інтересів певного класу (верстви, прошарку, страти) або його частини, – це спільність людей, об’єднаних організаційно й ідеологічно, і має за мету внаслідок виборів, а також іншими шляхами взяти у свої руки керівництво державними справами для того, щоб використати цю владу для задоволення інтересів тих, кого вони репрезентують.

Вона має кваліфікаційні ознаки які притаманні тільки їй. При відсутності одного з них громадське об’єднання втрачає юридичну якість партії.

Політична партія - це суспільне об'єднання, головною метою участі якого в політичному процесі є завоювання і здійснення (чи участь у здійсненні) державної влади в рамках і на основі конституції і діючого законодавства.

Політична партія — це організація, що о6єднює індивідів на основі спільності політичних поглядів, визнання визначеної системи цінностей, що знаходять своє втілення в програмі, яка намічає основні напрямки політики держави.

Політична партія — це об'єднання, що діє на постійній основі, що має формалізовану організаційну структуру.

Розділ II.