ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ОСОБИСТИХ І МАЙНОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇЇ ПОДАЛАННЯ

4.    ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ОСОБИСТИХ І МАЙНОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇЇ ПОДАЛАННЯ

 

На сучасному етапі проблема захисту цивілиних прав є складовою процесу реалізації і гарантування демократії в країні, яка стала на шлях ринкових перетворень. Аналізуючи законодавчу і науково-періодичну базу ми дійшли висновку, що в нашій країні накраще захищені права привватної власності. Це пояснюється більш досконалим правовим інститутом, розробленою і дієвою законодавчою основою, наявність не тільки цивільної, а й інших видів відповідальності за порушення відповідних прав, широкою судовою правктикою захисту прав приватної власності.

Та все ж таки обійшлися і без проблем, по-перше – це проблеми економіки прехідного типу: недосконалість процесу приватизації(зокрема щодо обєктів нерухомості і землею), відсутність законодавчої регламентації корпоративних прав, прав на нові інструменти фінансового ринку (наприкладдеривативи), а по-друге, - проблеми соціального спрямування, повязаних із сталим менталітетом, не сприйняттям і не розумінням новітніх процесів.

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світ на перший план, тому більш конкретніше розглянемо їх. Процеси інтелектуалізаціїдосягли надзвичайно високої інтенсивності. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; 2000рік доход від продажу ліцензій на запатентовані обєкти становив 100млрд дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 році[15].

Система охорони інтелектуальної власності може ефективно працювати за наявності нормативно-правової бази в цій сфері та відповідної інфраструктури.

За час діяльності Держпатенту (протягом 1995-2000рр) заявниками подано 100тис заявок на видачу охороних документів та наданоправову охору біля 60 тис обєктам промислової власності, в т.ч. видано понад 25 тис. патентів на винаходи. Частка України у такому показнику, як видача патентів на винаходи, сладає15% від загальної кількості патентів на винаходи, виданих у країнахСНД, тобто удвоє більше, ніж загальна кількість патентів,виданих іншими державамиСНД( за винятком Російської Федерації)13.

Враховуючи нелегку економічну ситуацію в Україні,Держпатент прагне створити найбільш сприятливі умови для вітчизняних винахідників. Так, сума зборів за отримання патенту України на винахід, включаючи збори за подання заявки, провеення еспертизи та видачу петенту, складає 93,5грн., тоді як за отримання патенту в РФ необхідно сплатити (у перерахунку на гривні ) 249, в Польщі- 220, в США-4224, вФРН-935, у Франції-1138(суми зборів наведені без урахування послуг патентних повірених)[16].

Опрацювано механізм і налагоджено процедуру видачі так званих «коротких»патентів на винаходи, тобто патентів недешевого отримання патенту особливо зручна для надання проавової охорони винахода, створеним в результаті виконання науково-дослідних робіт, оскільки протігом такого короткого строку дії патенту є можливість в наукових установах довести винахід до промислової реалізації, після чого можна трансформувати «короткий» патент у звичайний зі строки дії 20 12.

Враховуючи, що ефективність виконання чинного законодавства в сфері охорони інтелектуальної власності значною мірою залежить від підготовки спеціалістів, діяльність яких повязана з наданням, використанням та захистом прав на обєкти інтелектуальної власності, Держпатентом проводиться робота попідгоьовці іпідвищенню кваліфікації спеціалістів у цій сфері.

У Києві створено інститут інтелектуальної власності і права, що є координаційним і методологічним центром навчання фахівців у названій сфері. На першому етапі його діяльності передбачається підготовка нових патентних повірених, а також викладачів для вищих учбових закладів. Також з інциативи Держпатенту проводиться міжнародні семінари, галузеві та регіональні конференції, щодо захисту цих прав4.

Але, не дивлячись на прогресивні тенденції захисту прав інтелектуальної власнсті в Україні, все ж таки залишаються деякі суперечливі моменти, що свідчать про не стабільність і не ефективність функціонування системи її охорони. Ця нестабільність пояснюється, на нашу думку перш за все погіршенням матеріально-технічних і фінансових умов у інноваційній сфері. Про це свідчать і такі факти: порівняно з 1995 рокам кількість винахідників, авторів раціоналізаторських пропозицій і промислових зразків зменшилась майже на третину, а кількість підприємств,що беруть участь у створені і використані обєктів інтелектуальної власності, - удвічі. У 2000 році зареєстровано лише 372 договори(185- про передачу прав, 182- ліцензійні договори про використання прав), при чому преважна більшість – на товарні знаки(таблиця2) 13.

Таблиця 2 Якісна структура ліцензійних договорів у 2000 році

 

Назва ліцензійного договору	Питома вага у загальній кількості договорів,%
1	2
Ліцензійні договори на використання товарних знаків на лікеро-горільчані вироби	42,8
Ліцензійні договори на використання товриних знаків на тютюнові вироби	7,5
Ліцензійні договори на використання винаходів у сфері лікеро-горілчаних виробів	16,6
Ліцензійні договори на вокористання винаходів у сфері машинобудування	4,8
Ліцензійні договори на викорстання винаходів у сфері електроніки	2,4

 

Отже, як це не парадоксальн, але маючи такий потужний інтелектуальний потеціал, спостерігається дуже низька частка або взагалі відсутність ліцензійних договорів у сфері звязку, електроніки, машинобудування, сільського господарства, медицини.

У структурі охорони інтелектуальної власності недорозвиненими є елемент комерціалізації запатентованих досягнень, що обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, а на роялті і ліцензійні послуги у 2000 році припадало лише 0,04% українського експорту послуг і 1,27%імпорту2.

Сукупність проблем охорони інтелектуальної власновті, що розглядається спеціалістами Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (далі – УЦЕПД) освітлена у Додатку 2. Цікаво, що за даними цього ж дослідження більшість громадян України не відносять ці проблеми до першорядних (Додаток 3). В умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання і споживання товарівз порушенням права інтелектуальної власності 13.

Попри активізацію зусиль правоохороних органів щодо захисту інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим. Це є підставою для звинувачення України у низьких стандартах охорони інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Так, міжнародний альянс інтелектуальної власності поставив Україну однією з перших в списку 58 країн – порушниць прав інтелектуальної власності (особливо це стосується аудивізуальної продукції, програмного забезпечення, фармацевтичних виробів). Асоціація виробників програмного забезпечення віднесла Україну до першої десятки країн – піратів програмного забезпечення із показниками піратства 89%. За даними Міжнародної федерації виробників фонограм, Украфна лідірує в Європі за рівнем піратсва з показником приблизно 95% від обсягу ринку[17].

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність заклало досить грунтовані засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності. Але воно не завжди послідовне, містить суперечливі положення, приписи, не узгоджені між собою, певні прогалини тощо.

Уявляється,що найбільш ефективним є захист авторського права і суміжних прав. ця система визначає дії, визнані порушенням авторського права і суміжних прав, засоби цивільно-правового захисту цих прав. але головною особливістю цієї системи є те, що вона значною мірою носить штрафний (каральний) характер. Але не дивлячись на це кількість порушень авторських і суміжних прав є значною.

Щодо інших обєктів інтелектуальної власності, то можна зробити висновок про відсутність в їхньому законодавстві норм відповідальності і зведених всіх обєктів до одного незахищеного блоку.

На думку доктора юридичних наук, професора, академіка правових наук України Підопригова О.А. поивинна бути розроблена і прийнята єдина система для правового захисту права інтелектуальної власності, яка враховує, безумовно, специфічні особливості окремих результатів інтелектуальної, творчої діяльності. В основному зазначеної системи бути покладені наступні принципові положення:

-      будь-які зазіхання на право інтелектуальної власності (крім карних і адміністративних порушень) признаються цивільними правопорушеннями і спричиняють цивільно-правову відповідальність;

-      для захисту права інтелектуальної власності застосовується як загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права інтелектуальної власності15.

Отже, принципово новим положенням наведеної системи захисту права інтелектуальної власності є наявність у ній елементів штрафних санкцій – конфіскація матеріалів і устаткування, за допомогою яких було здійснено відтворення творів, виплата компенсацій, стягнення штрафу в прибуток бюджету. До сказаного варто додати, що закон повинен містити також і норму, що встановлює сувору відвовідальність порушника, що ухиляється від виконання судового рішення, прийнятого за фактом порушення права інтелектуальної власності. За прострочення виконання рішення суду повина бути встановлена система штрафів відносно до прогресивної шкали залежно від тривалості прострочення.

Важливе значення для ефективної системи охорони інтелектуальної власності має процес входження України до Європейського Союзу та до Світової організації торгівлі. Вступ до Світової організації торгівлі передбачає виконання всіх договорів і угод цієї організації включаючи положення угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності(далі угода – TRIPS), що потребує реформування національного законодавства в сфері охорони інтелектуалної власності.

В цій угоді під поняттям “охорона прав” розуміють 3 складові : надання, використання та захист прав на обєкти інтелектуальної вланості.

Законодавство України, яке містить норми захисту прав на обєкти інтелектуальної власності, умовно можна поділити на такі блоки:

-      спеціальне законодавство (закони про охорону прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів іпослуг, інтегральних мікросхем тощо);

-      загальне законодавство(ЦКУ,ЦПКУ,ККУ, КПУ, АПКУ, КУпАП);

-      митне законодавство (митний кодекс України та інші нормативно –правові акти з цих питань).

Аналіз спеціального законодавства приводить до висновку, що його норми в основному відповідють міжнародним вимогам. В результаті дослідження загального і митного законодавтва встановлено невідповідальність його положень деяким важливим вимогам.

З цією метою розроблено Концепцію адаптації нормативно-правої бази України з питань захисту прав на обєкти інтелектуальної власності до міжнародно визнаних норм. вОна передбачає внесення мінімальних змін та доповнень в чинне та митне законодавство України, які дозволяють привести його у відповідальність із вимогам встановленими світовою спільнотою (додаток 4 )[18].

Прирозробці та прийняття систем правового захисту права інтелектуальної влансоті потрібно виходити з пріоритетності інтелектуальної діяльності в сучасних умовах. Ми пропонуємо таку базу можливого розвязку цих проблем:

1.    забезпечення міжнародно-правових умов;

2.    забезпечення розвитку внутрішнього правового поля;

3.    організація управління й розвиток інфраструктури у сфері охорони інтелектуальної власності. На нашу думку, необхідно також розробити законодавчий акт, який би регулював питання, повязані з діяльностю представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). На цей час зареєстровано понад 150 патентних повірених;

4.    захист прав власникі і споживачів від недобросовісної конкуренції;

5.    удосконалення економічних важелів управління охороною інтелектуальною власністю;

6.    освіта і формування громадської свідомості.

У доктрині сучасного цивільного права майже не висвітлені засоби, процедури захисту особистих немайнових прав , що впливає на рівень демократії в країні.

Вивчаючи юридичну наукову літературу, мидійшли висновку, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку субєктів.

Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише привентивну функцію.

Прогнозується закріпити у законі перш ща све загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади[19].

Чинне законодавство про захист особистих немайнових прав, що має прикладне значення, стосується захисту честі, гідності , ділової репутації. Але на думку кандтдата юридичних наук М. Галянтича його не можна визнати досконалим. Наведемо деякі приклади з його статті, що засвідчують це.

Захист честі, гідності, ділової репутації здійснюються тільки в коплексі один з одним. Але ж можна припустити, що у фізичної або юридичної особи постраждала тільки ділова репутація, все одно, виходячи з положень ст.7 ЦКУ, позов повинен бути спрямований саме на захист честі, гідності та ділової репуиації, хоча субєктивний склад правовідношення на різних етапах захисту може змінюватися. Крім того,субєктивні немайнов права можуть належати тільки певним категоріям осіб, яким ділова репутація може не належати .

Честь, гідність, ділова репутація, як правові категорії, мають кореспондуватисяз нормами загальновизнаних правил людського співжиття, принципами людської моралі. Саме з цих “не визначених критеріїв” з правової точки зору і необхідно виходити при їх встановлені. Але пртягом певного часу критерії моралі не тільки сильно змінилися, а ще довго будуть змінюватись відповідно до уявлення як уповноваженої, так і зобовязаної сторони. На жаль, середніх критеріїв оцінки закон не дає.

Невирішеним залишається й питання адекватності спростування, визначення видів іформ відновлення ділової репутації та інтересу. Відповідь на нього ЦК не дає. А у звязку з цим постає надзвичайно актуальне на сьогодні питання: як же в цьому випадку адекватно відшкодувати “зганьблену” честь, гідність, ділову репутацію. В звязку з цим також потребує вирішення питання про відновлення ділової репутації не тільки за допомогою грошей, а й в іншій адекватний спосіб.

На думку автора, всі названі вище питання становлять єдиний блок і тому мають вирішуватися єдиним нормативним документом.

Супільні відносини, що склалися у сфері захисту ділової репутації потребують вдосконалення і додаткової регламентації в ЦКУ. Для цього неохідно, насамперед, дати визначення понять “ділова репутація”, “честь”, “гідність”, що дозволить провести їх розмежування, визначити особливості цих поніть для фізичних та юридичних осіб.

Необхідно також передбачити норму такого змісту: “Орган, що поширив інформацію, зобовязаний на вимогу заявника в строк, що не перевищує одного місяця з дня її находження, опублікувати спростування, якщо у нього немає доказів того, що опубліковані ним матеріали відповідають дійсності”. І лише після того, коли особа, про яку поширювалася інформація, впевниться, що редакція не дає належного спростування або відмовляється від цього, можна у судвому порядку ставити питання про сплату штрафу, що і було передбачено старою редакцією ст.7 ЦК.

Проблема мінімального і максимального розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди, спрямованої на відновлення ділової репутації має бути вирішена законодачо[20].

Як висновок, хочеться зазначити, що захист особистих і майнових прав в Україні не відповідає показникам розвитку цивілізованих країн. Громадяни нашої країни потерпають від реальної незахищеності цивільних прав і не можливості добитися справедливості через відсутність дієвого правового механізму, економічних важелей, розвиненої інфраструктурної мережі, що б забезпечили гарантії цивільно-правового захисту.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапірозвтку нашої країни майже однією з найболючіших проблем є не гарантованість державного захисту прав і свобод громадян. Нові механізми ведення ринкової економіки, правгнення до реалізації найкращих прад світового досвіду, бажання інтеграції у Європейське співтовариство України ставить вирішення цих проблем на одне з перших місць.

Найбільше збентеження і навіть збурення викликає, те що прийняті законодавчі акти із захисту особистих і майнових прав не мають реальної практичної реалізації: не всі громадяни мають можливість відстояти свої права в судовому порядку. Зараз править принцип: хто сильніше – той і править, хто стоїть при владі, має більше фінансових можливостей – той реально може впливати на прияняті рішення. Пересічений громадян, який не знається на законах і юридичнихтонкощах за таких обставин навіть не намагається відстоювати справедливість. Де ж реальна демократія?

Законодавче закріплення права приватної власності було історичною необхідністю при становленні ринкових віднгосин і мало велике значення при подальшому формувані громадської свідомості, бо закріплювало почутя господаря. Держава дала можливість громадянам приватизації державного житлового фонду, дала можливість здійснювати підприємницьку діяльність, дала можливість вільно і на свій розсуд розпоряджатися своїм майном.

Це безперечно позитивні тенденції, але досвід минулих років і сьогодення говорить нам про наявність основної проблеми: законодавча гра на користь влади призводить до не можливості відстояти і захистити права приватної власності (згадаємо сумнозвісні”фінансові піраміди” і”трастовий бум”, неповернені внески до Ощадбанку СРСР).

Відсутність законодавства про захист деожателів корпоративних прав, нетрадиційні форми фінансування малого бізнесу на основі тимчасовості передачі права користування або розпорядження при збережені прававолодіння (франчайзинг, лізбек, селенг), обігу цінних паперів, що несуть за собою зміну права власності в майбутньому надмірній податковий тягар, дорогі кредитні і орендні ресурси не дають можливості інвестиції у підпиємницьку діяльність на основі приватної власності громадян і захисту цих прав.

Навіть, якщо громадянин на свій ризик і здійснює підприємницьку діяльність, то він все одно знаходиться в незахищеному середовищі від конкурентів, бо до цього часу не було пийнято таких важливих законів як закон “Про захист комерційної таємниці”, “Про місце походження товару”, “Про захист прав на фірмове найменування”.

Проблеми охорони інтелектуальноїї власності в нашій країні залишаються на незахищеному рівні. Попри активізацію зусиль правоохороних органів щодо захисту інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим. Це є підставою для звинувачення України у низьких стандартах охорони інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Тому, на нашу думку, необхідно:

-      запровадити дієвій механіз упарвління і розвитку інфраструктури у сфері охорони інтелектуальної власності через створення відповідних Комітетів з охорони винахідництва і раціоналізаторства, секретних відділів з захисту комерційних таємниць на виробництві; Державних служб підтримки винахідників при органах місцевого самоврядування; Консультаційних органів державної і недержаної форми власності з приводу захисту інтелектуальної власності. Основними функціями цих органів є розяснення законодавства, порядку одержання патенту, надання кредитів на внесення плати за патент, надання представницьких і довірчих послуг при реалізації прав на інтелектуальну власність;

-      підготовка і підвищеня кваліфікації спеціалістів у сфері охорониінтелектуальної власності. Це можна реалізувати через відкриття факультетів, вищих навчальних закладів по всій території України,що будуть готувати спеціалістів з охорони інтелектуальної власності на високому рівні; проведення міжнародних семенарів, галузевих та регіональних конференції щодо захисту прав: друк навчально-методичної літератури з цього приводу;

-      підготовка Закону України “Про патентних повірених” і створення Патентного суду для вирішення спорів з приводу захисту інтелектуальноїх власності;

-      застосування каральних елементів у системі захисту інтелектуальної власності шляхом внесення змін у відповідні законодавчі акти –конфіскація матеріалів і устаткування, за допомогою яких було здійснено відтворення творів, виплата компенсацій, стягнення штрафу в прибуток бюджету, сувора відповідальність порушника, що ухиляється від виконання судового рішення, прийнятого за фактом порушення права інтелектуальної власності. За прострочення виконання рішення суду повина бути встановлена система штрафів відносно до прогресивної шкали залежно від тривалості прострочення;

-      законодавче закріплення можливості надання патентів і ліцензійних угод у спадок.

Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав, які безпосередньо повязані з особою, знаходиться на дуже низькому рівні. На мою думку, основними шляхами розвязання цієї проблеми є:

-      закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку і створити відповідну структурну процедуру захисту цих прав: спочатку вимагати захисту на рівні місцевого опорного пункту міліції, де можуть працювати і психологи, а при не можливості розвязати цю проблему вже потім звертатися до суду;

-      застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська дагана, громадський осуд, публічне вибачення винногоправопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади. При чому прблема мінімального і максимального розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди має бути вирішена законодавчо;

-      підвищення громадської свідомості і активності з приводу захисту осбистих немайнових прав, що може продиться за участю профспілок, дячів Рад народних депутатів на місцях, юристів, засобів масової інформації шляхом опублікування статей, видачі брошур, проведення мітингів, що б дало можливість осуджувати бездіяльність з цього приводу державних діячів, суддів і сприяти прийняттю неупереджених рішень.

-      Отже, розвязання проблеми реального і гарантовоного захисту особистих і майнових прав громадян безпосередньо повязані із складною економіко-політичною ситуцією в країні, із бездієвістю влади ,із прийняттям за відомо недосконалих законів, які б працювали на правлячі кола, а не на народ із побоювання і не бажанням самого народу боротися за справедливість.

[1] Боброва Д. В., Дзера О. В., та ін. Цивільне право України: Підручник 2-х кн.. – К.: Юрінком Інтер , 1999. – 864с.

[2] Примак В. захист цивільних прав в Україні # Юридичний вісник. – 2001. – 10- 16 листопада. –с.10-11.

[3] Цивільний кодекс України:проект в редакції від 25 серпня 1996року|| Українське право.-1996.-№2.-90с

[4] ПолешкоА. Захист цивільних прав в умовах ринку. //Право України.-1999.-№1.-с. 61-62

3 Цивільний кодекс України: Проект в редакції від25 серпня 1996 року

1 Боброва Д.В. Цивільне право Україн: Підручник2-х кн..-К.:Юрінком Інтер, 1999.-864с.

4 Полешко А. Захист цивільних прав в умовах ринку с.61-62

1 Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С., Цивільне право України: Підручник 2-кн..-К.:Юрінком Інтер, 1999.-864с.

1

1 Дзера О.В. Цивільне право України:Підручник 2-х кн..-К: Юрінком Інтер, 1996.-864с.

[5] Олейніков К. Защита имущественных интересов граждан// Вопросы экономики.-2002.-№2.-с.146-150

1 БоброваД.В., ДзераО.В.,Цивільне право України: Підручник 2-кн..-К.:Юрінком Інтер, 1999-864с.

5 Олейников К. Защита имущественных интересов граждан //Вопросы экономи.-2002.-№2.-с.146-150

[6] Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України.-К.-1998.- №3-4.

[7] Практика судів України в цивільних справах //Бюллетень законодавства і юридичної практики України .-1999.-№3 .-с.178-179.

7

1

1 Довгерт А.С. Цивільне право україни: Підручник 2-кн..-К.:Юрінком Інтер,1999.-864с.

1

[8] Яворицький Д. Правове регламентування захисту особистих прав громадян//Український часопис.-2000-№№.-с. 18-20.

1 Боброва Д.В. Цивільне право україни: підручник 2-кн..-К.:Юрінком Інтер,1999.-864с.

8 Яворицький Д. Правове регламентування захисту особистих прав громадян//Український часопис.- 2000.-№3.- с. 18-20.

1

[9] Гончарова І. Захист авторського права в Україні//Підприємництво, господарство, право.-1999.-№10.-с.34-36.

[10] Сальникова З. Як захистити авторське право//Підприємництво, господарство, право.-1999.-№7.-с.-36-40.

9 Гончарова І. Захист авторського права в україні//Підприємництво, господарство, право.-1999.-№10.- с.34-36.

10 Сальникова З. Як захистити авторське право//Підприємництво, господарство, право.-1999.-№7.- с. 36-40.

11 Андрющук Г., Работмова Л. Захист патентних прав //Бізнес-інформ.-2000.-№12.-с.11-16.

12 Андрющук Г.Правової охорони наукових відкрить//Бізнес-інформ.- 1999.-№16.- с.17-19.

[13] Сіденко В. охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розвязання// Дзеркало тижня.-2001.-3листопада.-№43.-с.4

12 Андрощук Г.,Правова охорона наукових відкрить//Бізнес- інформ.-1999.-№16.-с.17-19

1 Боброва Д.В., Дзера О.В., Цивільне право України: Підручник 2-кн..-К,:Юрінком Інтер, 1999.-864с.

[14] Шваруман А. Прикладні питання захисту комерційної таємниці// Підприємство, господарство, право.- 1999.-№10.-с.50-52.

[15] Підопригова О.А. Захист права інтелектуальної власності потребує удосконалення//Вісник Вищого арбітражного суду україн.- 2000.-№1.-с.138-144.

13 Сіденко В. Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розвязання//Дзеркало тижня.- 2001.-3листопада.-№43.-с.4.

[16] Святоцький О.,Жаров В.Удосконалення національного законодавства в сфері захисту цивільних прав//Право України.-1999.-№2.-с.74-75.

12 Андрощук Г.,Правова охорона наукових відкрить//Бізнес – інформ.-1999.-№16.-с.17-19.

4 Полешко А. Захист цивільних прав в умовах ринку//Право України.-1999.-№1.-с.61-62.

13 Сіденко В. Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розвязання//Дзеркало тижня.- 2001.-3листопада.-№43.-с.4.

2.Примак В. Захист цивільних прав в Україні//Юридичний вісник.-2001.-10-16 листопада.-с.10-11.

13 Сіденко В. Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розвязання//Дзеркало тижня.- 2001.-3листопада.-№43.-с.4.

[17] Кудлай А.В. Аби вкрадати чужу інтелектуальну власність особливогоінтелекту на потрібно//закон і бізнес.-2000.-№9-с.9.

15 Підопригова О.А. Захист права інтелектуальної власності потребуєудосконалення//вісник Вищого арбітражного суду україни.-2000.-№1.-с.138-144.

[18] Яцків Я.Інтелектуальна власність як одна з передумов вступу України до СОТ// Наука і суспільство.-2001.-№9-10.-с.6-7.

[19] Святоцький О. Жаров В. Удосконалення національного законодавства в сфері захисту цивільних прав //Право України.-1999.-№2.-с.74-75.

[20] Олейников К. Защита имущественних интересов граждан //Вопроси єкономики.-2002.-№2.-с.146-150.