Право власності юридичних осіб

Національний університет

“Києво-Могилянська академія”

Факультет правничих наук Курсова робота з цивільного права України “Право власності юридичних осіб”

Виконала: студентка ІІІ курсу

Ворон Лариса Василівна

Науковий керівник: Бірченко
Юлія Іванівна

м. Київ

2001 рік

 

 

Тема: “Право власності юридичних осіб”

Вступ “Походження поняття “власність” в історії права”.

Розділ 1. Поняття власності на сучасному етапі.

1.1. Власність як економічна категорія.

1.2. Юридичне поняття власності.

1.2.1. Право власності в об’єктивному значенні

1.2.2. Право власності у суб’єктивному розумінні

1.3. Поняття власності за Конституцією України, Цивільним кодексом України та Законом України “Про власність”.

Розділ 2. Право власності юридичних осіб

2.1. Форми власності. Загальні положення власності юридичних осіб.

2.2. Право власності господарських товариств.

2.3. Право власності господарських об’єднань.

2.4. Власність кооперативів.

2.5. Власність громадських організацій.

2.6. Власність релігійних організацій.

2.7. Право інтелектуальної власності юридичних осіб.

Висновки і пропозиції.

Вступ “Походження поняття “власність” в історії права”.

Поняття власності завжди було центральним в історії права. Становлення сучасного права тісно пов’язане з іменем видатного англійського мислителя, теоретика права Джона Локка, який велику увагу в своїх дослідженнях приділяв власності. В працях “Два трактати про правління”, “Про власність”, “Досвід про людський розум” і інших він пише, що від народження людина має три природних права: право на життя; право на свободу; право на власність. Ці права невід’ємні від людини і закон повинен обов’язково враховувати ці права. На думку Джона Локка власність людини отримується шляхом вільно виявленої праці, власність – це той початковий вимір людської свободи, з якої повинна брати початок уся система природного права. Власність утверджується шляхом договору і угоди. Власність у Локка – це є природний стан, який передує взаємодії людей. Люди, переходячи від природного до громадянського стану, не повинні відмовлятися від своїх природних невід’ємних прав і зафіксувати їх в законі.

В своїй праці “Філософія права” Гегель стверджує, що поняття власності – це перше поняття, яке виникає в історії права. Він пише: “Щоб не залишитися абстрактною, вільна воля повинна насамперед дати собі наявне буття.... Цей перший вид свободи є той, який ми визнаємо як власність.”[1]

Створюючи свою філософію власності, Гегель стверджує, що власність виникла першою по тій простій причині, що вона пов’язана із зовнішніми предметами, із зовнішнім неодухотвореним світом, що протистоїть волі (суб’єкту) і найближчим до нього. “Власність – це є втілення волі в річ”, і тим самим особа дає собі “зовнішню сферу своєї свободи”. До такого “втілення” річ знаходиться поза розумною діяльністю людини, поза правом.

Далі Гегель розмежовує володіння і власність. Володіння розглядається як зовнішній акт, необхідний для реалізації власності (втілення своєї волі в річ). Заволодіння передбачає, що річ нікому не належала. “Користування річчю при безпосередньому її захопленні є для себе одиничним вступом у володіння”[2]. В користуванні виявляються якості речі, в тому числі вартість (у Гегеля - цінність).

Гегель підкреслює важливість договору у становленні права власності. Договір передбачає, що ті, хто вступає в нього, визнають один одного особами і власниками. В договорі власність виявляє себе як повна і безспірна, оскільки договір – це форма власності.

Гегель виділяє право власності, як перше, першочергове, оскільки власність є найбільш повним втілення особистості в речі.

Нажаль, всі ці ідеї були забуті в юридичній науці радянських часів, коли повністю перемогли марксистські погляди на власність, в центрі яких було заперечення приватної власності.

Ще не так давно сама постановка питання про власність, її відносини, можливість її еволюційного розвитку вважалася помилковою. В правовій та економічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни у визначальній структурі економічної системи суспільства – відносинах власності – можливі лише на революційній основі, методом експропріації. Так було під час революції 1917 року в Росії, коли відносини власності було змінено силою, приватна власність була знищена. На її основі було утворено загальнодержавну власність.

Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами.

Сучасний етап розвитку відносин власності пов’язаний з утвердженням думки, що власність, як суспільне явище має еволюційний розвиток і вирішити всі проблеми, пов’язані з нею можна лише з врахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини.

Все це свідчить про велику актуальність обраної мною теми, оскільки нова соціальна реальність в Україні вимагає досконалих законів і досконалішого регулювання відносин власності.