3. Стан господарства України та економічна політика за Директорії.
У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією на чолі з С.Петлюрою. 26 грудня 1918р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов’язання бути представником інтересів робітників, селян і «трудової інтелігенції».
У зв’язку з критичним політичним та воєнним становищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР, їй не вдалося налагодити управління економікою.
У ряді галузей промисловості України, посилився процес роздроблення виробництва навіть у такій галузі, як кам’яновугільна, в 1919р. з 61 підприємства залишилося лише 23. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. У 1918р. було видобуто 34,8% вугілля порівняно з 1913р., а в 1919р. - лише 20,5%. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919р. повністю припинила свою діяльність. Не працював жоден рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Так, випуск паровозів у 1918р. проти 1917р. зменшився в 2,5 раза, а в 1919р. - в 15 разів. Істотно зменшилося виробництво цукру. Якщо у 1918р. було вироблено тільки 50% випуску 1913р., то в 1919р.-20%. В такому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. 4 січня 1919р. згідно з законом Директорії українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину території, українські гроші мали більшу купівельну вартість ніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки».
Українське селянство, яке на початку боротьби гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, опублікований 8 січня 1919р. За основу був взятий закон Центральної Ради, до якого було внесено деякі поправки.
Закон Директорії декларував ліквідацію приватної власності на землю. Верховна власність землі визвалася за державою, яка за допомогою своїх органів мала порядкувати державним фондом землі, утвореним з вивласнених земель нетрудового характеру. Всі дотогочасні трудові господарства, не більше 15 десятин, залишились непорушними в користуванні своїх дотеперішніх господарів. Для земель піскуватих, солонців ця максимальна трудова норма (15 дес.) могла бути збільшена постановами повітових земельних управ після затвердження міністерства земельних справ.
Згідно закону виходило, що вивласненню підпадали й селянські господарства, які до того часу мали більше 15 десятин. З вивласнених земель і утвореного земельного фонду земельні управи мали надавати наділи у вічне користування малоземельним і безземельним селянам не менше 5-6 десятин.
Земельна власність іноземних землевласників була оголошена недоторканою. Її долю мав вирішити спеціальний закон.
На додаток до закону 8 січня 1919р. Директорія УНР видала ще окремий закон з 18 січня 1919р. про додатковий земельний наділ для козаків армії УНР. Кожен волк УНР мав право отримати додатково 2 десятини землі і 2000 гривень безпроцентної позики на господарювання, яку належало сплатити за 5 років по закінчення війни. Волк, який самовільно покинув ряди армії, втрачав право на наділ землі.
Реалізацію земельного закону Директорії земельні управи могли здійснювати лише на дуже обмеженій території України, бо впродовж двох років українська влада мусила вести війну у важких умовах з більшовиками, Денікином і Польщею. На великих просторах велися воєнні операції. Більшовицька пропаганда закликала селянство забирати землю негайно в свої руки, бо Директорі, мовляв, має в своїй програмі передати землю в руки «куркулів». Самі більшовики спочатку передавали поміщицькі землі й інше майно селянам; майбутніх форм аграрних відносин вони докладно не встановлювали.
В кінці 1918р. на початку 1919р. більшовики захопили значну територію України. Вже 5 лютого 1919р. вони захопили Київ. Більшовики почали скоро там, де вони міцніше закріпилися на Україні, відбирати в селян розділену з поміщецьких маєтків землю, стали заводити «совхози» і сільськогосподарські «комуни». У добу «воєнного комунізму» все селянство більшовики обтяжили «продразверствою» - податком, що під гострими карами зобов’язував здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Більшовицька земельна політика відбирання хліба або примусового продажу худоби й інших продуктів за бувартісні банкноти, викликала селян усвідомлення, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися. Запізно поверталися симпатії селян до своєї української влади. Повстання проти більшовиків вибухали по всій Україні й тривали довший час по невдачі збройної боротьби Директорії УНР.
4. Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки.
1 листопада 1918р. в результаті успішного збройного повстання в Східній Галичині була повалена влада Австро-Угорської монархії й проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУНР (Західної Області УНР) стала Українська Народна Рада. У її програмній декларації, виданій 5 листопада 1918р., проголошувалося народовладдя, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність.
Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918р.
Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. В Галичині не вистачало продовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат засередив в своїх руках.
Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів. Йому вдалося налагодити рух поїздів. Для підготовки нового залізничного персоналу Секрітаріат подбав про залізнично-технічні курси. З січня 1919р. налагодилася робота пошт.
З найбільшими труднощами зіткнулися секрітаріати фінансів й торгівлі та промислу. Не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити «добове» фронтовикам.
Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами і державними пилорамами. Взимку 1919р.йшла заготовка лісу для відбудовчих робіт, які планувалося розпочати з настанням весни.
Секрітаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, який був ухвалений 14 квітня 1919р.
Закон вивласнював усі монастирські й церковні землі; посілості, яких власники не обробляли своїми силами та, врешті, всі такі, площа яких перевищувала означену межу, що її мав визначити окремий додатковий закон.
З цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього мали наділювати безземельних та малоземельних громадян в такій черзі: волки, які втратили здоров’я у війнах, що їх вела УНР; далі вдови й сироти по померлих внаслідок війни волках; волки-інваліди світової війни 1914-18рр.; сироти і вдови не воєнні; врешті, інші безземельні селяни.
Вивласнені ліси не творили предмету наділів. Вони переходили у власність держави.
Усаділювання землею не могло розпочатися перед закінченням визвольної війни й поверненням додому волків. Постанови щодо способу й часу розділу вивласненої землі, щодо висоти наділу землею, висота його ціни та способу сплати мали бути видані пізніше.
Справу відшкодування дотогочасних власників і орендарів закон відкладав до пізнішого вирішення сейму ЗОУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Без огляду на це вивласнена земля переходила вже по оголошенні закону в завідуванне земельних комісій. До часу введене окремих законів земельні комісії мали залишати в користуванні дотогочасних власників чи орендарів таку площу землі, яка була потрібна для утримання власника і його родини та служби існуючих на землі промислових закладів.
Закон не вирішував негайного розділу вивласнених земель і відкладав до пізнішого вирішення норми наділів. Відкладав також справу відшкодування колишнім власникам вивласнених маєтків і питання оплат за наділи; утворення кредитових установ для фінансування довготермінових низькопроцентних кредитів на таку ціль.
Українська Національна Рада ЗО ухвалою своєї більшості утримувалась перед безвикупним вивласненням і безкоштовним розподілом землі з огляду на міжнародну ситуацію.
З боку селянства, яке виявило довір’я до своєї влади й стало в ряди армії на оборону землі й держави, не було в час того короткого періоду визвольних змагань ЗО УНР випадків порушень чи захоплень майна великої власності, хоч і були спроби чужих агентів провокувати до таких виступів.
Література
1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: підручник. К., 1995р.
2. Копиленко М., Копиленко О. Забуті реформи: З досвіду економічних перетворень в Україні // Інформація і ринок. 1993р. №1
3. Горкіна Л. До обгрунтування суспільно-економічних перетворень в Україні в 1917-1920рр.. // Економіка України. 1993р. №5
4. Витанович І. Аграрна політика Українських урядів 1917-1920рр.. // Український історик. 1967р. №3-4
5. Притуляк П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918р. // Український історичний журнал. 1997р. №1
... українського народу. Україна на шляху суверенного розвитку: суспільно-політичні трансформації. Формування політичних партій. “Партія влади” та опозиція, їх вплив на громадсько-політичне життя в Україні. Соціальна політика в контексті нових реалій. Культура, освіта та наука в умовах функціонування суверенної держави. Українська церква та проблеми духовного відродження нації. Партійне життя. ...
... кардинальної перебудови всього суспільства. Постійне протистояння між цими двома органами склало сутність двовладдя в країні. Початок державного відродження України Утворення Української Центральної Ради. Звістка про те, що у Петрограді повалено царизм дійшла до Києва тільки 13 березня 1917 року. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комі ...
... української державності // Політична думка. - 1996. - No1. - С.99.; 32. Нагаєвський І. Історія держави двадцятого століття: - К.: Укра. письменник, 1993. - 413с.; 33. Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворень, людина. Історико-архівні нариси/Державний комітет архівів України. Центральний державний історичний архівукриїни, м. Київ. - К., 2003. - 300 с.; 34. Останній ...
... переходить в одверті конфлікти, які згодом ускладнюються ще й через питання релігій. В цих конфліктах українського населення з новим режимом козаччина відіграла провідну роль. Тут ми підходимо до одного з основних питань нової української історіх,до козацько-польської боротьби, що займає дуже значне місце. Нема нічого дивного, що обидві сторони мають неоднакові погляди на причини й навіть на самий ...
0 комментариев