История возникновения Украинского государства /Укр./

Перші державні утворення на території сучасної України

1.Історичні корені українського народу. Трипільська культура.

2.Виникнення рабовласницьких держав на території сучасної України : державні об'єднання кіммерійців, таврів, та сарматів. Скифське царство. Грецькі міста-держави Північного Причорномор'я.

3. Перші слов'янські держави. Антське царство.

Історичні корені українського народу. Трипільська культура.

Київська Русь-ранньослов'янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VII-IX століть. Існування цієї держави охоплює період з IX століття по 30-ті роки XII століття. Територіальні мережі – від Балтики до Чорного (“Руського”) моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя.

лово” Русь” часто використовувалось у географічному значенні, як визначення території Середнього Подніпров'я. Візантійці називали русів скитами або тавроскитами.

Ім'я “Русь” у X-XII століттях було тісно пов'язано з Київщиною. Цим словом спочатку називали варягів, потім землі полян у центральній Україні, а потім – те політичне утворення , діставше назву Київська Русь. Слово “Україна” вперше з'являється в літописах у 1187 р. і вживається як географічне поняття Київського порубіжжя. Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Йому належить давньоруська історична спадщина, включаючи мову, культуру, державність. Ще до революції немало російських вчених вважали Київську Русь невід'ємною частиною національної історії Росії, а українські вчені – відповідно – України. Одні з вчених стверджували, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини не прийшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Інакше кажучи вони навіть не помічали існування окремого українського народу! Інші вважали, що російський народ не моє будь-якого відношення до Київської Русі. В радянський історіографії післявоєнного періоду вводиться поняття єдиної давньоруської народності, яка нібито дала початок трьом спорідненим народам: російському, українському і білоруському. Це суто політична акція – “злиття націй”.

Взагалі, розглядаючи події в житті українського народу, треба справедливо сказати, що за масштабами вони перевершують усі інші соціальні конфлікти тогочасної Європи. Хто тільки не посягав на країну, не маячу самостійної Української держави! Українське минуле – це історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток. Колись аграрна за самою своєю суттю, Україна стала індустріальною в надзвичайно швидкий час.

Трипільска культура

Ще археологічна культура часів мідного століття, пам'ятники якого розповсюджені на Правобережній Україні та в Молдові. Назва – від с. Трипілля Київської області. Де на при кінці 19 ст. вперше знайдені пам'ятники цієї культури. Основні заняття людей часу трипільської культури – це землеробство і скотарство. Поселення людей того часу являли собою великі глинобитні домівки, побудовані по колу. Велику цікавість з'являють гончарні вироби (посуд, модельки житлових будинків, фігурки тварин). У період свого розвитку між 3500 та 2700 Рур. до н. е. Трипільці жили великими селами по 600 – 70 чоловік. У довгих та вузьких спільних оселях кожна сім'я займала власну, розгороджену на кімнати, частину житла. Орнаменти на череп'яному посуді являв собою поєднання плавних візерунків жовтого, чорного та білого кольорів. Це свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в їхній культурі. Трипільцям теперішні люди зобов'язані появою дерев'яного плуга, свердлом для пророблювання отворів у камені та дереві. На 2000 р. до н. е. трипільська культура перестала існувати. Частину їх покорили степові племена, решта зникла у північних містах.

Виникнення рабовласницьких держав на території сучасної України: державні об'єднання кіммерійців, таврів та сарматів. Скіфське царство. Грецькі міста – держави Північного Причорномор'я.

Кіммерійці – найстародавніші по своїй назві племена, які мешкали на території степного Півдня. Вперше згадуються в письменах в VIII –VII ст. до н. е. Кіммерійці були пастухо-землеробним плем'ям. В 7 ст. до н. е. були вигнані скіфами з території Північного Причорномор'я в Малу Азію. Кіммерійці – перші кочові вершники.

Сармати – стародавні кочові іраномовні племена, родинні скіфам. Кочували у степах Казахстану, Уралу, Поволжя, з другого ст. до н. е. панівне положення у степах Північного Причорномор'я перейшло від скіфів до сарматів. Кінець їх панству поклали нашестя гоплів (середина III ст.) та гунів (кінець VI ст.) Пам'ятники сарматів на території України , Усть-Каменські кургани. Сармати являли собою не єдине родинне плем'я, а слабо пов'язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен. Кожне з цих племен прагнуло до панування на Україні.

Сарматські жінки жили, як колись амазонки: полювали верхи, брали участь у війнах, одягались, як чоловіки. Сармати торгували китайським шовком, кавказьким кришталем, напівкоштовним камінням у Ірані та Індії.

Таври - основне населення горяних та передгірних районів південного Криму у першому тисячолітті до н.е. Від їх найменування походять назви Кримського п. – острова Таврида, Таврика, Таврія. Перші свідчення о таврах маються у Геродота (5 ст. до н.е.). У кінці другого століття таври попали під власть Понтійського царства.

Скіфське царство – було значною мірою дитям своєї епохи, рід вівся по батьківській лінії, майно ділилося між синами, панувала полігамія. Разом з померлим чоловіком вбивали і ховали його молодих жінок.

Скіфи – це безумовно, індоєвропейці, іраномовні кочівники. Серед них були: скіфи, орачі, землероби. Але вся влада зосереджувалась в руках “царських” скіфів – кочовиків, що змушували інших скіфів та скіфські племена України сплачували їм данину. За ними стояло велике, добре озброєне кінне військо. Розвиваючи у собі войовничі інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи.

Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Україна стала важливою частиною античної цивілізації Середземномор'я. Через грецькі колонії скіфи зрозуміли грецьку цивілізацію і почали шанувати її.

У 513 р. до н.е. військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України, але скіфи змусили його відступити. Наприкінці V – початку VI ст. до н.е. скіфи підкорили фракійців на Дунаї. Але у 339 р. до н.е. Філіп Македонський, батько Олександра Великого завдав страшної поразки скіфам- це було початком їхнього кінця.

Грецькі міста – держави Північного Причорномор'я

Наприкінці VII – початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор'ї. У IV ст. до н.е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, участилися напади кочівників. Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н.е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям. Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.

Перші слов'янські державні утворення. Антське царство.

З початку VI ст. до н.е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних , етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов'янами –прямими нашими предками, першими українцями. Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов'ян являло собою повільний рух із право слов'янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов'яни просувалися на нові землі як колоністи, а не загарбники. Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов'ян сформувались три підгрупи: західнослов'янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.

Південнослов'янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.

Східнослов'янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.

У VII ст. східні слов'яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об'єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з'явися клас знаті або князів.

Антське царство.

Анти –північно-східна група слов'ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об'єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація.

Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н.е. , анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.

Завдання 4

Київська держава в IX – X ст.

Соціально-економічні і політичні передумови утворення. Норманська теорія.

Політика перших руських князів.

Розквіт київської держави.

Соціально-економічні і політичні передумови утворення.

Протягом VII ст. східні слов'яни зосереджувались на правому березі Дніпра. Вони налічували близько 14-ти великих племінних союзів заселяючих землі України, Росії та Білорусії. У центральній Україні мешкали поляни. На північному заході жили древляни; на північному сході – сіверці. На півдні – тиверці і уличі. Дуліби і волиняни жили у західній частині країни. Союзи східних слов'ян послужили основою перших держав у Східній Європі. Арабські мандрівники згадують три такі протодержави, а саме: Куявію, це – “Київська” земля, Славію – майбутня “Новгородська” і Артанію – “Ростово-суздальська земля”.

Об'єднуючись у IX – X ст. у великі союзи – княжіння, слов'яни створювали передумови для виникнення східнослов'янської держави – Київської Русі.

Київська Русь – ранньослов'янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VIII – IX ст. Існування цієї держави охоплює період з IX ст. по 30-ті роки XII ст.

Русь була могутньою державою. Ім'я “Русь” у X – XII ст. було тісно пов'язано з Київщиною.

Ті, хто їхав з Новгорода чи Суздаля до Києва, говорили, що ідуть на Русь.

Норманську теорію розвинули німецькі вчені Т. Мілллер, Т. Байер та А Шльоцер у XVIII ст.

Згідно цієї теорії Русь заснували варяги – германо-скандинавська народність. Їх називали вікінгами або норманами. Словом “Русь” спочатку називали “варягів”, потім – землі полян у Центральній Україні. Згодом з'явилося політичне утворення під назвою Київська Русь. І хоча перші відомі нам київські князі були скандинавського походження і на Русі було чимало воїнів-варягів – не це стало вирішальним фактором формування давньоруської державності. Державу сформували процеси соціально-політичного і економічного розвитку.

Київська Русь відкрила новий – феодальний період в історії народів Східної Європи.

Це з'явилося без рабовласницької формації. Феодалізм зародився у них на базі первісно-общинного ладу.

Політика перших руських князів.

київські князі не марили високими ідеалами створення могутньої держави. Вони жадали одного – багатства. Завойовуючи Київ Олег прагнув об'єднати його з Новгородом та підпорядкувати собі ці два міста для торгівлі. Торгівля та збирання данини – такою була діяльність перших князів. Щовесни данину, зібрану взимку з різних східнослов'янських племен відправляли Дніпром до Києва. Величезні каравани човнів,

навантажені хутрами та невільниками долали небезпечну путь, долаючи дніпровські пороги. Великі князі насамперед були купцями, які займаючись грабіжництвом і торгівлею, перетворили Київ на центр могутній і великий.

Розквіт Київської держави.

займав дуже вдале географічне положення , що сприяло його піднесенню. Об'єднання північного і вденного слов'янства було головним етапом у процесі формування єдиної давньоруської держави з центром у Києві. Київський князь опираючись на дружини полян-русів, був володарем над усіма тими племенами, головні ріки яких текли у напрямку Києва. Першим Київським князем був Кий. За легендою Кий з братами Щеком і Хорифом та сестрою Либідь і заснували Київ.

Зростання могутності і авторитету Києва тривало за князів Олега, Ігоря та Святослава.

Часи Ігоря дуже зміцнили Київську державу. Під владою Ігоря опинилося близько 20 “свіжих князів руських”.

Після смерті Ігоря почала правити його дружина Ольга. Вона встановила суворий порядок управління країною, що сприяло зміцненню її економічної могутності.

В країні було прийнято християнство. Налагоджені відносини з Грецією і Німеччиною. Ще більше зміцніли позиції Київської держави за часи князя Святослава (964 – 972 р.р.). Войовнича натура, Святослав розгромив Хозарський кагананж, Волзьку Булгарію; включив до складу держави вяжичів, придунайські міста. Тільки йому вдалося закінчити об'єднання східнослов'янських земель в одній державі з центром у Києві.

Вплив Київських князів був, безсумнівно велик, але влада їхня у різних частинах їхніх володінь була обмеженою і неоднакової сили. Примітивна політична організація, великі відстані, відокремленість –стояли на перешкоді політичного об'єднання . Перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена. Данину ж збирала княжа дружина, набрана з ворягів. Між князем і дружиною були своєрідні стосунки, основані як на загальних прибутках, так і небезпеках. Це і є основа політичної організації ранньої Київської держави. Відкнязював Володимир, досягши на своїх неозорих землях християнства. Але в ті часи й була закладена основа майбутніх конфліктів між українцями та католиками – поляками.

Ярослав Мудрий (1036 – 1054 р.р.). Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Ярослав розширив кордони, відвоював на заході землі, захвачені поляками, підкорив нові прибалтійські племена, розгромів печенігів.

Володіння Ярослава простягнулися від Балтійського до Чорного моря та від ріки Оки до Карпатських гір. У той же час у середньовічній Європі ознакою престижу й могутності династії, була готовність інших династій вступити з нею у шлюбні зв'язки. Дружина Ярослава була шведською принцесою, чоловік сестри Ярослава – польський король, другої сестри – візантійський царевич. Три доньки Ярослава вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Троє його синів одружилися з європейськими принцесами. Не дивно, що історики називали Ярослава “тестем Європи”. Завдяки підтримці Ярослава на ті часи швидко зростала церква. Досягнення у внутрішній політиці були бездоганними.

Засновувалися монастирі, перетворюючись монастирі, перетворюючись на осередки культури, населення ставало освідченнішим. Зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину “Руськ правду” не тільки систематизувалося, але й змінювалося. У часи правління Ярослава суспільство Київської Русі удосконалювалося, збагачувалося.

Завдання № 8(3)

План

Історичні умови розвитку культури.

Державна культура, освіта, наука, мистецтво.

Матеріальна культура. Будівництво, архітектура.

Побут українських земель.

1 .Історичні умови розвитку культури.

Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова витончена й складно організована релігія. У 1037 р. була , до якої входило шістдесят єпископів. Багато єпископів були візантійцями з власним оточенням. Вони везли з собою писарів, майстрів, перетворюючи єпископства на свій лад. До 988р. найвищим божеством у язичників вважається Перун – бог грому і блискавки. Боги Дажбог і Сварог – повітря і сонця, дарителі земних благ. Серед землеробського люду був пулож богів родючості – Рода та роженеці. Об'єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди і людей.

Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів, не мали духовної ієрархії – їхня релігія давала слабкий опір християнству.

Тому цвітом віруючого люду стали ченці. Ченці жили відлюдненні, їхні монастирі були осередками християнської освіти й науки. У XIII ст. в Київській Русі було 50 монастирів, із них 17 – в Києві.

Духовна культура. Освіта, наука, мистецтво.

Церква справляла величезний вплив на культуру Русі. Були споруджені храми. Храм славетної Софії Київської, ця чудова кам'яна споруда, зведена греками, вражає всіх і в цей час. Зведена на взірець константинопольського храму, цей храм мав вигляд справжнього красеня на погляд киян, маючих дерев'яні споруди. Розкішно прикрашений інтер'єр підтримували, мармурові й алебастрові колони. Його краса була просто сліпучою. Але саме таке враження й мав справляти собор, бо у візантійській церкві добре розуміли, що таке високе мистецтво, і які емоції воно викликає у людей. Ці емоції посилювали віру. Інтер'єр храму Святої Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що змальовували людину. Використання ікон також визивало благовіння. Ікони розповсюджувалися по преважних оселях, ставали найціннішою в родині спадщиною. Але візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, тому скульптура не дістала поміжного розвитку.

Після 988р. в побут увійшло письмо. Абетку створили чинці Килим і Мефодій, греки. В Римі в богослужіннях використовували латину, але Константинополь погоджувався з тим, щоб у церквах для східних слов'ян вживали церковно-слов'янську мову, зрозумілу їм. Поступово мова ширилася не лише на релігійну, а й на світську літературу. Література Русі мала релігійний характер. Це уривки з Старого й Нового заповітів, гімни, проповіді, описи про життя святих . Найвидатнішими є “Патерик” тобто сповідь про життя святих, написана ченцями Києво-Печерської лаври, проповіді й гімни святих Кирила Туровського , та інші. Але всі письменні джерела лишилися недоступними для неписьменного люду Києва. Скарбницею народної мудрості слугували для нього пісні, приказки, загадки, билини. З покоління в покоління переказувалися билини про Іллю Муромця, Альошу Поповича та Добриню Микитича…

Битують різні думки щодо освіти серед знаті Київської Русі. В літописах 988 р. повідомляється, що князь Володимир наказав віддати у навчання боярських дітей, а син його Ярослав заснував у Новгороді школу для 300 хлопчиків аристократичного походження. Була і музична культура, музика, танці, супроводжували усі свята, родинні та культові.

Матеріальна культура . Будівництво, архітектура.

Разом з християнством прийшли й монументальна культова архітектура. Крім Софії Київської, яка була взірцем, були храми у Новгороді і Полоцьку. Був чудовий храм Св. Спаса в Чернігові, продовжуючи традиції Київської Десятинної церкви. Була унікальна церква в Києво-Печерський лаврі

(1073-1078 р.р.). Крім Києво-Печерського, ославилися в ті часи, як пам'ятники архітектури, Софіївський, Ірининський, Георгіївський, Михайлівський, Золотоверхий монастирі. Розвивалися живопис та художнє різьблення. Наприклад, мозаїки Софії Київської виконано зі смамти 177 кольорових відтінків. Високого рівня досягло декоративно-прикладне мистецтво, цінувалися твори художнього ремесла, срібні вироби.

Побут українських земель.

Таким чином, з IX по 30-ті роки, XII ст. Київська Русь відкрила новий феодальний період в історії народів Східної Європи. Передовий для того часу соціально-економічний і політичний лад, вдала використання надбань світової цивілізації, духовне і культурне відродження, прийняте християнства, - все це сприяло утвердженню Київської Русі – України, як однієї з провідних країн світу.

Завдання № 12(4)

Брестська церковна унія 1596 р.

План.

Становище православної церкви в Польській державі. Причини церковної унії.

Берестійські собори 1596 р. Релігійна політика і політична боротьба.

400 – річна історія унії, її світлі й тіньові сторони.

1. Після ля Люблинської унії 1569 р. посилився суспільно-політичний рух на українських землях як протидія польським католикам. Князь Василь – Костянтин Островський очолив православну магнатсько-шляхетську опозицію, яка прагнула автономії українських земель у складі Речі Посполитої. Більшість залишалися вірною батьківській вірі – православ'ю, та бажала ліквідувати на Україні магнатське землеволодіння.

Богдан Хмельницький вважав, що король має бути государем – “щоби корал і стинав шляхту і дуки, і князі, щоби вільний був собі: згріши князь – урізати йому шию, згріши козак – то є ж йому учинити”.

Значну роль в активізації суспільного життя в цей час відіграли і опозиції політиці колонізації українських земель. Мету братства його члени вбачали такою: “Братство називається, коли православні християни, що живуть серед чужовірців, серед ляхів, уніатів і проклятих Єретиків, хочуть від них відлучитись…”

Братства будували школи, де вчились їхні діти; мали свої друкарні. Вони видавали просвітницьку літературу, закликаючи український народ до боротьби з католицизмом. Католицька церква в ці часи шляхом унії утвердити шляхом унії утвердити католизм на українських землях.

Унія церков розглядалася Ватиканом не як повернення до того стану, котрий був у християнстві до розколу, а як приєднання православної національної церкви до католицької з обов'язковим погодженням з верховенством римських пап та визнанням католицьких догматів єдині істини.

Отже, йшлося не до об'єднання на рівних засадах, як нині намагаються довести, а про приєднання східної православної християнської церкви до католицької західної.

Коли розійшлася вістка про унію, православна громада вибухнула від обурення. По всіх українських та білоруських землях православна знать збирала свої Місцеві ради (сеймики), на яких гнівно засуджувала унію.

розв'язати конфлікти, у 1596 р. в м. Бересті (м. Брест) був скликаний церковний собор. Ніколи не бачила України і Білорусія таких величезних зборів духовенства. Противників унії представляли два єпископи, православні ієрархи з-за кордону, понад 200 священиків та безліч мирян.

Водночас у таборі прибічників була жлинська католицьких сановників, королівських урядовців і четверо православних Єпископів. Переговори не вийшли, прибічники унії публічно уклали її. Українське суспільство розкололося навпіл: з одного боку – православні магнати, більшість духовенства та на рідні маси, в той час як з іншого колишні ієрархії, купка прибічників… Виникла ситуація існування церковної ієрархії без віруючих і віруючі без своїх ієрархів. Ця боротьба закінчилася подальшим роздрібненням, бо тепер існувало не дві, а три церкви: католицька православна та уніатська, або греко-католицька.

Релігійна кінця XVI – початку XVII ст. висвітила ряд наболілих проблем українського суспільства. Зросла напруженість між Польщею та Україною. Католицька Польща була протилежністю українському суспільству. Конфронтація з полками коштувала українцям розвитку власної культури. Своя власна зубожіла культурна спадщина і приваблива польско-католицька культура привела до колонізації. Іншим побічним продуктом конфронтації між православним в католикам був поділ українців. Українці поділилися на східних і західних з багатьма відмінностями. Але ворожнеча з поляками сприяла усвідомленню Українцями своєї самобутності.

Завдання 16(4)

Договір між Росією та Україною