23. Польське повстання 1830-1831 рр. та його наслідки для України
У Царстві Польському, як з 1815 р. називалася частина Польщі, що входила до Російської імперії, зростало невдоволення тим, що Росія постійно порушувала польську конституцію, обмежувала діяльність сейму, придушувала будь-які прояви національного життя. Зростало прагнення відійти від імперії та створити власну незалежну державу. Невдоволення набирало дедалі загрозливіших форм. Подією, що прискорила польське повстання проти Росії, стала липнева 1830 р. революція у Франції, внаслідок якої була повалена династія Бурбонів.
Польське повстання почалося в листопаді 1830 р. Воно охопило все Царство Польське і значну частину Волині. Головну роль у повстанні відігравали шляхта й духовенство. Сейм проголосив позбавлення Миколи І польського престолу. Головнокомандувач російських військ фельдмаршал Остен-Сакен звернувся до селян Правобережної України з закликом, щоб вони доносили на панів, які брали участь у повстанні, або безпосередньо передавали їх до рук росіян. При цьому було обіцяно, що селяни вже не повернуться під владу панів. І селяни повірили цим обіцянкам.
У 1831 р. польське повстання було придушене. Що ж до обіцянок, про які йшлося, то російський уряд, зрозуміло, й наміру не мав їх виконувати. Пани жорстоко помстилися селянам, і становище тих стало набагато гіршим.
Судили повстанців у Києві. Значну їх частину було заслано до Сибіру, інших віддано в солдати, переважно на Кавказ. Кілька тисяч дрібних шляхтичів позбавили дворянства, а їхні маєтки конфіскували.
Після повстання суспільна атмосфера не змінилася на краще. Українське селянство залишалося у цілковитій залежності від польських панів. Незадовільним було становище православного духовенства. Посилився процес русифікації. Зокрема, Київський університет св. Володимира був заснований у 1834 р. переважно з метою русифікації молодого покоління польських шляхтичів.
Придушення повстання не припинило польського національно-визвольного руху. В Києві було засновано таємну організацію «Союз польського народу», її керівником був С. Конарський, а значну частину членів становили студенти університету. В 1838 р. поліція викрила «Союз», його організатора стратили, усіх студентів-поляків звільнили з університету, значну частину віддали в солдати.
З польським повстанням пов'язано ще декілька важливих подій. Для боротьби з повсталими в Україні було сформовано вісім полків по 1000 козаків у кожному. Було обіцяно, що ці формування й надалі залишаться козацькими. Справа, однак, закінчилася тим, що після повстання полки було переформовано на регулярні, а два з них переведено на Кавказ, де вони стали частиною Терського козацького війська. Князь М. Рєпнін, генерал-губернатор Малоросії, якого Микола І запідозрював в «українському сепаратизмі», в 1834 р. був звільнений зі своєї посади. Після цього Малоросійську губернію було ліквідовано, а замість неї створено дві — Чернігівську та Полтавську. В 1831 р. було скасовано Магдебурзьке право в лівобережних містах України, а в 1842 р. — чинність Литовського статуту, який в Україні вважався головним правовим зводом. Репресії посилювалися в усіх сферах суспільного життя українців. З 1832 р. російська мова стала офіційною в установах Правобережжя. Того ж року був закритий відомий Кременецький ліцей. Такими для України були наслідки придушення польського повстання 1830—1831 рр.
24. Кирило-Мефодіївське Братство
Кирило-Мефодіївське братство було засновано в Києві 1846 р. Членами братства, очолюваного істориком, ад'юнкт-професором Київського університету М. Костомаровим, були полтавський учитель В. Білозерський, службовець канцелярії генерал-губернатора М. Гулак. Пізніше до них приєдналися П. Куліш і Т. Шевченко. Це був цвіт тогочасної молодої української інтелігенції. Всі вони захоплювалися ідеями свободи і демократії, всеслов'янського єднання, тому й свою таємну організацію назвали на честь великих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.
Принципові положення політичної програми братства були викладені у «Книзі буття українського народу» та «Статуті Кирило-Мефодіївського братства». Братчики вірили в те, що прийде час, коли «вся слов'янщина встане, і не залишиться в ній ні царя, ні пана, ні холопа». Ставилося за мету об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою свободу. Провідна роль відводилася Україні: Київ мав стати столицею федерації, де збирався б загальний сейм.
На поглядах членів Кирило-Мефодіївського братства дещо позначалася програма Товариства об'єднаних слов'ян. Новою тут була ідея месіанізму українського народу. М. Костомаров був переконаний в тому, що за Україною, яка повстане зі своєї могили, підуть усі слов'янські народи. Однак члени братства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість, насамперед в особі Т. Шевченка, займала радикальні позиції. Розходилися члени братства і стосовно того, що є першочерговим і головним. Для М. Костомарова це були єдність і братерство слов'ян. Т. Шевченко ж палко обстоював соціальне та національне звільнення українського народу.
Проіснувало братство недовго: на початку 1847 р. за доносом студента Петрова його члени були заарештовані. Найгірша доля спіткала Т. Шевченка. Його заслали до Оренбурга без права писати й малювати.
Таким чином, від Кирило-Мефодіївського братства бере початок історія нового українського політичного руху. Воно було першою в історії України нелегальною політичною організацією, що поставила за мету національне й соціальне визволення українського народу, возз'єднання його в єдиній соборній державі з одночасним . створенням федерації чи, можливо, конфедерації слов'янських країн.
... (1911 г. ), “Начала гражданства” (1921 г. ), “История украинской литературы” (т. 1—5, 1923-1927 гг. ) и др. Грушевский — один из редакторов многотомного издания документов “Источников к истории Украины”. Историческая концепция Грушевского складывалась под влиянием В. Антоновича, Н. Костомарова и М. Драгоманова. Идеи народничества и федерализма преобладали в его научной и общественной деятельности ...
... к анализу и объяснению изучаемых процессов. Особую эффективность эта схема приобретает при ознакомлении учащихся с законами развития общества. Вывод по первому разделу Таким образом, преподавание истории Украины в школе является актуальным методическим вопросом, поскольку помогает формировать нового, демократического гражданина нашей страны. В курсе истории Украины, изучаемого в VII-IX ...
... общему делу, что из всех самых ценных капиталов в мире, самым дорогим и самым решающим являются люди. В последующие годы положение в сельском хозяйстве Украины несколько улучшилось. Особенно в вопросе организаций жилищного строительства. За короткое время были подготовлены строители, введены о строй кирпично-черепичные заводы, налаживалась работа строительных предприятий. За годы четвертой ...
... земли по-прежнему будут составлять часть тех или иных мощных политических организмов - но не здесь будут биться сердца этих организмов. За исключением тех редких моментов во всей последующей истории Украины, когда ее жителям удавалось так или иначе самоутверждаться, их судьбы теперь решаются в далеких чужих столицах - Варшаве, Москве или Вене. Литовская экспансия Исторические события XIV в. ...
0 комментариев