Передумови перебудови

1. Передумови перебудови.

Квітень 1985 року поклав початок повільним, обережним реформам, спрямованим на часткове відновлення існуючої системи. Зміни, що відбувалися протягом приблизно трьох наступних років, віддалено нагадували ситуацію, що склалася в Росії наприкінці 50-х років минулого століття. Сто тридцять років тому потреба в частковій модернізації режиму була усвідомлена в результаті поразки в Кримській війні, що продемонструвала усьому світу, як далеко відстала Російська імперія від інших європейських держав за час, що пройшов після тріумфальної перемоги її над наполеонівською Францією. Тепер же причиною “ремонту, що почався,” стало відставання від США в гонці космічних озброєнь: нездатність у силу економічних причин дати відповідь на програму “зоряних війн” переконала правлячі кола СРСР у тому, що змагання в сфері високих технологій уже майже програно (про близькість економічної кризи говорить хоча б такий факт: з 1971 по 1985 р. у наявності була негативна динаміка росту по найважливіших економічних показниках.

Мова йшла зовсім не про те, щоб змінити систему - існуюча цілком влаштовувала правлячі верхи. Систему цю прагнули лише пристосувати до нових - насамперед міжнародних - умов.

Навпроти, у первісному проекті перебудови в главу кута ставилася технологія, а не людина - їй приділялася незрозуміла роль “людського фактора”.

1.1. Початок перебудови: відсутність передумов для розвитку демократії.

У 1985 році СРСР являв собою типовий приклад панування тоталітарного режиму в рамках соціалістичної системи. Природно, що в такій обстановці не могли скластися передумови, необхідні і достатні для переходу до демократії.

У західній політології прийнято розрізняти економічні, політичні і культурно-психологічні передумови, що сприяють становленню ефективної демократії. До економічних передумов можна віднести високий рівень індустріалізації і певний рівень добробуту населення. Відповідно до теорії політолога Лернера, високий рівень економічного розвитку, досягнутий у ході попередньої політичної епохи, є первинною умовою стабільної демократії і всебічної модернізації суспільства. Перефразувавши Лернера, можна сказати, що чим нижче рівень економічного добробуту має країна, тим менше в неї шансів для демократизації.

У СРСР були відсутні соціально-економічна основа і відповідні передумови демократії – не було ринку, середнього класу, достатнього економічного розвитку.

До політичних передумов демократії західні політологи відносять визнання всіма політичними суб'єктами “правил демократичної гри”, під якими розуміються: визнання політичною елітою й основною масою громадян країни демократичних принципів устрою держави (наприклад, принцип поділу влади в державі, багатопартійність, воля ЗМІ і. т.д.), визнання політичної опозиції, активна участь громадян у політичному житті країни.[10;144]

Тоталітарна політична культура громадян, що ґрунтувалася на принципах колективізму, визначеності, єдності й однаковості, перешкоджала виникненню продемократичних чи хоча б антитоталітарних поглядів. Для успіхів процесів демократизації в СРСР необхідно було поступово змінювати, трансформувати політичну культуру соціалізму, що з погляду світової політології не підходила для демократії, точно так само що як існувала економічна культура, теорія і практика соціалізму не підходили для ліберальної економіки.

Перебудова – комплекс реформ, що були ініційовані і перетворені в життя “зверху”.

Розглянемо більш докладно основні складові переходу до демократії з погляду західних політологів.

Перша стадія – лібералізація, відповідно до поглядів західних теоретиків, являє собою процес інституціоналізації основних громадянських воль без радикальної зміни владного апарату, тобто свого роду контрольоване відкриття нового політичного простору, що має ціль поставити під сумнів легітимність і стабільність попереднього політичного режиму. Легітимність колишнього режиму звичайно зменшується внаслідок його дискредитації реформаторами і демонстрації ними переваг нового, демократичного режиму.

Широка політична участь громадян, розширення громадянських прав і воль теоретично повинні вести до появи в суспільстві альтернативних думок і настроїв. Основним критерієм лібералізації, звичайно, вважається поява конфліктів інтересів, що, з одного боку, є необхідною передумовою демократії, а з іншого боку – одночасно підриває стабільність попереднього режиму.

На другій стадії конфлікт між прихильниками старого режиму й опозицією може мати два варіанти завершення. Або це демонтаж колишньої системи внаслідок мирного дозволу конфлікту інтересів між режимом і опозицією, або розпад системи у випадку небажання позначених сторін прийти до компромісу.

Для остаточного демонтажу системи необхідно, щоб протистояння опозиційних сил завершилося добровільним прийняттям усіма сторонами демократичних норм і цінностей.

Третьою стадією розвитку моделі є власне демократизація, що являє собою конституційне оформлення демократії. Основним критерієм досягнення певного рівня демократизації суспільства в даній моделі служать демократичні вибори, при проведенні яких жодна зі сторін не може цілком їх контролювати і гарантувати результат у свою користь. Конституційне оформлення демократичних інститутів за цією схемою здійснюється шляхом прийняття спеціальних нормативних актів.

Остання четверта стадія характеризується засвоєнням нових норм і цінностей громадянами країни.

У чому ж помилка горбачовської демократизації? У 1985 році демократизація системи випереджала ріст потреб громадян СРСР у цій демократії.