1.2. Цілі і задачі перебудови

Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою ціль вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до демократії, що своєрідно розуміється. У заявах керівництва того часу можна виявити три потенційно необхідних для здійснення реформи компонента: аналітичний, що містив критику існуючої системи (гасло гласності), перспективний, пояснюючий те, що повинно бути зроблене (гасло перебудови) і тактичний пояснюючий механізми досягнення мети (на різних етапах цю роль грали гасла “прискорення”, “нового мислення” і “демократизації”).[1;94] Перебудова мала своєю урочисто проголошеною метою не трансформацію системи, а перехід до нового, гуманного соціалізму. Усебічна ж демократизація повинна була торкнутися тільки нижчих ешелонів влади. Процеси, що почалися, були спрямовані лише на часткову видозміну колишньої політичної системи і на збереження позицій КПРС при пануванні трохи модернізованої соціалістичної ідеології.

Перші реформи. Причини кризи в економіці, що наступили, треба шукати у виродливій структурі народного господарства країни і відсутності серйозних стимулів до праці. Усе це варто помножити на серйозні помилки в управлінні, допущені на початку перебудови.

Спочатку, на XVII З'їзді КПРС питання ставилося правильно: повернути виробництво обличчям до споживача й активізувати людський фактор. Але як домогтися поставленої мети? Горбачов обрав цілком марксистський метод - метод проб і помилок.[4;47]

Спочатку було “прискорення” - наївна спроба за допомогою ідеологічних заклинань і призовів до “кожного на своєму робочому місці” змусити проржавілий господарський механізм крутитися швидше. Але одними домовленостями було не обійтися: на випуск товарів народного споживання була задіяна тільки одна сьома частина основних виробничих фондів. І уряд затіяв малу індустріалізацію - для того, щоб в остаточному підсумку модернізувати відсталу легку промисловість. Усе це, однак, закінчилося провалом уже на першому етапі: мільярдні держкапіталовкладення в базові галузі безвісти розчинилися в загальному бедламі - нового обладнання, матеріалів, технологій легка промисловість так і не дочекалася.

Тоді скоротили закупівлю ширвжитку і кинули валютні кошти на закупівлю техніки за рубежем. Результат - мінімальний. Частина устаткування так і залишилася на складах і під відкритим небом - недостача виробничих площ. А те, що удалося зрештою змонтувати, то і справа давала відмовлення. Цілі потокові лінії простоювали через неправильну експлуатацію, відсутності запчастин, низької якості сировини.

Нарешті зрозуміли, що при відсутності стимулів у виробників нічого в економіці не повернеш. Вирішили дати підприємствам госпрозрахункову самостійність. Але обмежена воля обернулася лише правом безконтрольної витрати державних засобів і призвела до здуття цін, скороченню обсягів виробництва і різкому рості грошової маси в наявному обігу.

Ріст заробітків при цьому ніяк не вплинув на вихід кінцевої споживчої продукції, оскільки гроші виплачувалися не тільки виробникам товарів, але і всім іншим без винятку.

Бажання влади виглядати добре без усяких на те основ зіграло з нею поганий жарт. Не скорочуючи колишніх витрат, у центрі і на місцях розробляли незліченні соціальні програми, накачували в економіку інфляційні гроші. Зрештою роздутий платоспроможний попит початків потихеньку роздавлювати і торгівлю, і споживчий сектор промисловості.

Втрати народного господарства від реформ Горбачова зростали. Другий подих до соціалізму так і не прийшло - почалася агонія...

2. Перебудова та викликані нею зміни.

2.1. Реформа державного апарату в період перебудови.

Зміни, що відбувалися в країні, основним змістом котрих була демократизація суспільного життя, зокрема розвиток гласності і політичного плюралізму, а також послаблення влади КПРС — стрижня адміністративно-командної системи управління, обумови­ли необхідність реформування державного апарату як в центрі, так і на місцях. Ця робота почала розгортатись перш за все на союзному рівні. Досить радикальним кроком у реформуванні держапарату було прийняття 15 березня 1990 p. III з'їздом народних депутатів СРСР постанови про обрання М.Горбачева Президентом СРСР. М.Горбачев став президентом країни, одержавши лише 59,2% від списочного складу з'їзду народних депутатів СРСР.[2;114] Запроваджен­ня інституту президентства в країні було логічним втіленням у практику державного будівництва теорії розподілу влади, що пе­редбачало функціонування трьох самостійних гілок влади, в тому числі й виконавчої.

26 грудня 1990 p. з'їзд народних депутатів СРСР прийняв Закон "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв'язку з удосконаленням системи державного управління", значне місце в якому відводилося правовому регулюванню організації та діяльності уряду СРСР. Замість Ради Міністрів СРСР уряд далі іменувався Кабінетом Міністрів СРСР. В оновленій ст. 128 Консти­туції СРСР зазначалося, що Кабінет Міністрів СРСР є виконавчо-ро­зпорядчим органом Союзу РСР і підлеглий президенту СРСР. Док­ладно організація і діяльність уряду СРСР регламентувалися Законом СРСР від 20 березня 1991 p. "Про Кабінет Міністрів СРСР". Реконструювання уряду СРСР означало логічне продовження конс­титуційного оформлення виконавчої влади. Галузеве управління в країні здійснювали міністерства СРСР та інші центральні органи державного управління Союзу РСР. Перелік названих союзних орга­нів наводився в Законі СРСР від 1 квітня 1991 p.[14;221]

У період, що розглядається, була піддана реформуванню й судова система. 13 листопада 1989 p. Верховна Рада СРСР прийняла нові Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоус­трій. Підвищити роль суду були покликані й інші правові акти. Так, 20 червня 1989 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про статус суддів в СРСР", а в грудні 1989 p. ухвалила низку правових актів про судову систему, зокрема Закон СРСР "Про відповідальність за неповагу до суду", постанови "Про затвердження Положення про кваліфікаційні колегії суддів судів Союзу РСР", "Про затвердження Положення про кваліфікаційну атестацію суддів", "Про затверд­ження Положення про дисциплінарну відповідальність суддів, від­кликання і дострокове звільнення суддів та народних засідателів судів Союзу РСР".[4;118]

В процесі конституційних нововведень у роки "перебудови" було зроблено спробу створити орган конституційного контролю. Цим органом став Комітет конституційного нагляду СРСР, органі­зація і діяльність якого були врегульовані Законом про Конститу­ційний нагляд в СРСР, ухваленим з'їздом народних депутатів СРСР У грудні 1989 p. Проте діяльність зазначеного органу виявилась малоефективною. Комітет був квазісудовим органом і являв собою додаток до з'їзду народних депутатів СРСР. Громадяни були поз­бавлені можливості звертатися до нього з конкретних питань.

На союзному рівні було зроблено спробу здійснити корінну реформу організації місцевої влади. 9 квітня 1990 p. був прийнятий Закон СРСР "Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР". Згідно з постановою Верховної Ради СРСР про порядок введення в дію зазначеного Закону вважа­лися такими, що втратили силу, закони про основні права і обо­в'язки усіх ланок місцевих Рад народних депутатів. У той же час Верховним Радам союзних республік пропонувалось забезпечити розроблення і прийняття законодавчих актів, які б регулювали місцеве самоврядування республік. Закон СРСР від 9 квітня 1990 p. містив основну ідею — перевести місцеві Ради з режиму єдиного державного керівництва в режим місцевого самоврядуван­ня — і закріплював становище місцевих Рад як повноправних господарів на своїй території.

В руслі зазначених напрямків реформування союзної держав­ності здійснювалось і реконструювання державного апарату УРСР.

Помітною подією в державно-правовому житті УРСР було прий­няття Верховною Радою республіки 27 жовтня 1989 p. Закону "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР". У преамбулі цього Закону зазначалося, що зміни до Конс­титуції УРСР вносяться з метою розвитку демократії, самоврядуван­ня народу, удосконалення виборчої системи, структури, діяльності Рад народних депутатів, органів правосуддя та відповідно до Закону СРСР "Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР". Прийняття Закону від 27 жовтня 1989 p. означало певне зрушення у бік розвитку представницької демократії в Україні. Це було пов'язано у першу чергу з демократизацією виборчої системи. Закон, зокрема, забезпечував перехід до реальної, а не тільки прого­лошеної альтернативності висування кандидатів у депутати. Істотні зміни було внесено в розділ 12 Конституції УРСР, що регламентував організацію і діяльність Верховної Ради республіки. Чіткіше визнача­лась компетенція Верховної Ради, предмети виключного відання цього вищого органу влади УРСР. Значно розширювалися повноваження Голови Верховної Ради УРСР, який набуває рангу найвищої посадової особи республіки і представляв УРСР у країні та в міжнародних відносинах. Конституція УРСР у редакції Закону від 27 жовтня 1989 p. передбачала функціонування в республіці Комітету конституційного нагляду УРСР, який обирався Верховною Радою строком на 10 років. Істотні зміни були внесені також в розділ 18 Конституції УРСР "Суд і арбітраж". Наприклад, змінювався порядок обрання народних суддів районних народних судів. Обирали їх обла­сні Ради народних депутатів. Судді усіх судів обиралися строком на 10 років. В розвиток демократичних начал виборчої системи, Вер­ховна Рада республіки 27 жовтня 1989 p. прийняла закони "Про вибори народних депутатів Української РСР" та "Про вибори депу­татів місцевих Рад народних депутатів Української РСР".[14;315]

Демократизація виборчої системи дала позитивні результати. У березні 1990 p. на виборах до Верховної Ради УРСР і місцевих Рад народних депутатів національно-демократичні сили одержали пере­конливу перемогу. Так, на виборах до Верховної Ради вони завою­вали в умовах жорсткого пресингу з боку владних структур 27% депутатських мандатів. У парламенті республіки була сформована опозиція в особі Народної Ради, до складу якої увійшло 125 депу­татів. Між ними і партапаратною більшістю депутатів ("група 239") розгорнулася запекла політична боротьба.[3;7] Уперше за багато років свого існування Верховна Рада почала працювати в парламентсько­му режимі, тобто сесії продовжувалися по кілька місяців. Порядок їх роботи визначався Тимчасовим регламентом засідань Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання, затвердженим Ве­рховною Радою УРСР 22 травня 1990 p.

Новий поштовх справі удосконалення державного апарату УРСР дало прийняття Декларації про державний суверенітет України. 24 жовтня 1990 p. Верховна Рада прийняла Закон "Про зміни і допов­нення Конституції (Основного Закону) Української РСР". Вони стосувалися в першу чергу розділу "Політична система". Було змінено статтю Конституції про принцип демократичного централізму. У новій редакції зазначалося, що організація і діяльність держави ґрунтуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвіт­ності їх народові, відповідальності кожної державної та службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих орга­нів для нижчестоящих відповідно до їх компетенції. Цим же Законом було виключено ст. 6 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КЛРС у суспільному та державному житті і надано право політичним партіям, громадським організаціям і рухам через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах брати участь у розробці і здійсненні політики в управлінні державними і суспільними справами. Таким чином, були підірвані засади монопольного пану­вання компартії в державі як вирішального чинника функціонування командно-адміністративної системи управління.

Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися ряду статей про розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами. Істотні зміни було внесено до розділів 18 ("Суд і арбітраж") та 19 ("Прокуратура"). Судова і прокурорська системи України фактично виводилися із підпорядкування союз­ним структурам. Так, в ст. 149 Конституції зазначалося, що "най­вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю судів республіки здійснюється лише Верховним Судом Української РСР", а в ст. 163 — що "Генеральний прокурор Української РСР призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний". Встановлювалося, що організація й порядок діяльності судів і органів Прокуратури УРСР визначаю­ться виключно законами УРСР.[12;9] Передбачалося також створення в Україні дуже важливого органу — Конституційного Суду.

20 грудня 1990 p. був прийнятий закон України "Про міліцію". Згідно з ним основними завданнями міліції оголошувалися: забез­печення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинен­ня; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх скоїли;

забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від зло­чинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністра­тивних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним орга­нам, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладе­них на них законом обов'язків.

Робота по удосконаленню держапарату України тривала й у 1991 р. Так, Законом від 21 травня 1991 p. були змінені і доповнені статті Конституції про структуру вищої виконавчої влади республі­ки. Посада голови Ради Міністрів замінялась посадою прем'єр-міністра, Рада Міністрів стала називатися Кабінетом Міністрів — урядом України — найвищим органом державного управління рес­публіки. 13 травня 1991 p. був прийнятий Закон "Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління Української РСР". Значною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР. З цього приводу Верховна Рада УРСР прийняла 5 липня 1991 p. такі закони: "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конс­титуції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР", "Про вибори Президента Української РСР". Вибори Президента України призначалися на 1 грудня 1991p.[10;198] Таким чином, запровадження поста Президента УРСР було новим кроком по створенню в республіці державного апарату, побудова­ного на принципах розподілу влади.

У період, що розглядається, значні за обсягом та змістом зміни і доповнення до Конституції були внесені Верховною Радою Укра­їни Законом від 19 липня 1991 p., викликані створенням Кримської Автономної республіки, необхідністю визначення її конституцій­ного статусу. В свою чергу це викликало зміни статей Конституції про адміністративно-територіальний устрій, систему і компетенцію державних органів.

Істотним змінам було піддано законодавство УРСР про місцеві Ради. Це було пов'язано з прийняттям 7 грудня 1990 p. Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування". Він визначив засади місцевого само­врядування — основи демократичного устрою влади в республіці, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів терито­ріального громадського самоврядування, а також форми безпосе­редньої демократії. У преамбулі Закону підкреслювалося, що цей правовий акт є основою реалізації державної влади і місцевого самоврядування, утвердження повноти народовладдя на відповід­них адміністративних територіях. З введенням в дію зазначеного Закону втрачало чинність законодавство про обласні, районні, мі­ські, районні в місті, селищні, сільські Ради народних депутатів УРСР .

Ось такі основні зміни в державному апараті України сталися в умовах реформування політичної системи країни. Новий етап реформи держапарату республіки розпочався уже у другій половині 1991 p., коли Україна набула статусу незалежної держави.

 


Информация о работе «Національна політика СРСР в роки перебудови»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 88963
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
36531
0
0

... і мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Усувати ці труднощі, не допускаючи їх переростання у конфлікт, є завдання всіх гілок влади, а також політиків і економістів. У випадку порушення демократичних принципів етнонаціональних відносин, відсутності профілактичних дій у сфері міжнаціонального спілкування можливе виникнення і розвиток етнонаціональних конфліктів як усередині держави, ...

Скачать
36430
0
0

... наук та вищих учбових закладів ці проблеми сьогодні ретельно вивчаються, опрацьовуються відповідні пропозиції. Проте їх не завжди сприймають владні структури, що гальмує їх оперативне втілення в життя. Водночас регіональна політика є тим ефективніша, чим ґрунтовнішою є її наукова база. Теоретичні розробки регіональних проблем, узагальнення Досвіду багатьох держав світу показують, що як жорстко ...

Скачать
43877
0
0

... Українська історіографія про релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови (1985 - 1991 рр.) Серед багатьох факторів національно-духовного відродження у роки перебудови особливе місце займав релігійний фактор, оскільки Україна завжди була багатонаціональною державою, а звідси і багатоконфесійною, а її народ, незважаючи на довгі роки релігійного пригнічення, зберіг притаманну йому ...

Скачать
126640
0
0

... в областях з високим рівнем індустріального розвитку. 2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічно ...

0 комментариев


Наверх