Облаштування післявоєнного світу

Відкриття конференції. Після підписання Комп'енського пе­ремир'я гармати замовкли. Боротьба за переділ світу переходила у сферу дипломатичних канцелярій, за стіл переговорів. Представники держав-переможниць з'їжджались до столиці Франції Парижа для остаточного підведення підсумків війни.

18 січня 1919р. президент Франції Пуанкаре офіційно відкрив Паризьку мирну конференцію. «Панове, - заявив він, - рівно сорок вісім років тому у Дзеркальному залі Версальського палацу була про­голошена Німецька імперія. Сьогодні ми зібрались тут для того, щоб знищити і замінити те, що було створено в той день».

Пленарні засідання конференції мали формальний характер, тому що всі важливі питання вирішували представники США, Франції, Англії, Японії та Італії. Із двох представників від кожної з цих країн було створено Раду десяти, яка на своїх засіданнях мала вирішувати головні проблеми післявоєнного устрою світу. Головою Паризької конференції був обраний французький прем'єр Ж Клемансо.

Радянська Росія не була представлена на Паризькій конференції. Країни Антанти різко негативно ставились до неї і не визнали сам факт її існування, оскільки більшовики, на їхню думку, прийшли до влади незаконним шляхом, внаслідок державного перевороту. Вони мали намір створити «санітарний кордон» навколо Радянської Росії і розчленувати її на сфери впливу. Особливі зусилля докладались, щоб не допустити зближення Німеччини з Росією.

Нове співвідношення сил після закінчення Першої світової
війни. Конференція розпочала свою роботу в умовах нового співвідно­
шення сил на міжнародній арені.

США займали передові позиції в світі, їхня економічна і військова міць під час війни різко зросла. З боржника США перетворились у світового кредитора. Якщо раніше американські політики, успадкову­ючи заповіти свого першого президента Дж. Вашингтона, намага­лись не втручатися у справи неспокійної Свропи, то із закінченням світової війни за СІЛА закріпилась роль лідера післявоєнного світу.

Значно посилився політичний вплив США на події в світі. Англія і Франція перебували у важкому економічному стані. Не­зважаючи на перемогу в війні, вони втратили свій попередній вплив на розвиток міжнародних подій.

Наміри головних держав-переможниць на конференції.

а) США. Президент В. Вільсон вважав, що США можуть стати ря­
тівником і гарантом миру. Своє бачення нових принципів міжнародних
відносин він відобразив у «14 пунктах», опублікованих 8 січня 1918р.

Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували сво­боду торгівлі і мореплавства, визнавали права народів на самовизна­чення, зазначали необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення демократичного порядку в світі і були новим словом у міжнародних відносинах. «14 пунктів» Вільсона багато в чому визначили хід Паризької конференції.

б) Англія. Англія ще до початку конференції домоглася найголовнілого, через що брала участь у війні: німецький флот перестав існувати і рештки його знаходились в англійській гавані Скапа-Флоу. Англіятакож захопила німецькі колонії в Африці і турецькі на Близькому Сході, але в той же час вона була зацікавлена в збереженні німецької держави для забезпечення рівноваги сил у Європі.

Та все ж становище Англії не було безхмарним: домініони домог­лися більшої самостійності; із світового кредитора вона перетворилась на боржника. Економіка була ослаблена, фінанси і торгівля дезоргані­зовані. У Лондоні з тривогою спостерігали за зростанням могутності американського флоту.

в) Франція. Франція домагалася на конференції розчленування Німеччини на декілька дрібних держав, що допомогло б у здійсненні її головних намірів: захоплення значної частини німецьких і турецьких колоній, розширення своїх кордонів у Свропі за рахунок Німеччини, повернення Ельзасу та Лотарингії. Франція сподівалась отримати понад 50% від загальної суми репарацій від Німеччини. Не відмовля­лась Франція і від наміру на лідерство в Європі.

Репарація (від лат. герагап'о - відновлення) - відшкодування держа­вою, яка розв'язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу. Виплата репарацій передбачається після закінчення війни за мирним договором.

г) Італія. Італійські представники на конференції домагались одержати території на Балканах, які входили до складу Австро-Угор­щини.

ґ) Японія. Японія вимагала передачі їй Шаньдуна та німецьких колоній на Тихому океані. Крім того, вона намагалась поширити свій вплив в Азії. Японію підтримувала Англія, вбачаючи в союзі з нею противагу СШA

Вєрсальський договір

Підписання договору. У квітні 1919р. було завершене опра­цювання тексту договору з Німеччиною, її делегацію було викликано в Париж для вручення тексту договору. Намагання німецьких делегатів змінити окремі статті договору були марними.

Вєрсальський мирний договір, який офіційно завершив Першу світову війну, був підписаний у Версалі (що за 18 км від Парижа) 28 червня 1919р. Німеччиною, котра зазнала поразки у війні, з одної сторони, і «союзниками та об'єднаними державами», які отримали перемогу, з іншої.

Сенат США відмовився від ра­тифікації Версальського договору через небажання США зв'язувати Версаль, 28 червня 1919 р. Вєрсальський договір набрав чинності 10 січня 1920 р. після рати­фікації його Німеччиною і чотирма головними союзними державами: Англією, Францією, Італією та Японією.

Ратифікація - затвердження верховним органом державної влади міжнародного договору, який з моменту ратифікації набирає юридич­ної сили для даної держави.