Навигация
В роки громадянської війни
102117
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.2. В роки громадянської війни.
Після Жовтня патріарх Тихон спочатку виступав з різкими викриттями Радянської влади, але в 1919 році зайняв більш стриману позицію, призвавши духовенство не брати участь у політичній боротьбі.
Проте близько 10 тисяч представників православного духовенства виявилися в числі жертв громадянської війни.
Більшовики розстрілювали священиків, які служили вдячні молебні після падіння місцевої Радянської влади. У місті Петропавловську місцевого єпископа і священиків страчували за те, що вони “зустрічали дзвоном білогвардійців, які ввійшли в місто”. Насправді взяття міста просто збіглося з початком вечірньої служби.
У 1918 році без суду був розстріляний митрополит Київський Володимир, який вручив Тихонові при обранні патріарший ціпок.
За спробу допомогти арештованій царській родині червоноармійці втопили в річці Турі єпископа Тобольського Гермогена. Його живим прив'язали до пароплавного колеса.
Влада підтримувала антицерковні настрої в суспільстві.
В дні православних свят влаштовувалися карнавали безбожників, які висміювали Бога, святих і церковні обряди.
В Тамбові в глузування над віруючими був навіть встановлений пам'ятник Іуді Іскаріоту, який зрадив, відповідно до Євангелія, Христа.
У 1919-1920 роках Влада провела кампанію “розкриття мощів святих угодників”, яка викликала обурювання у віруючих і духовенства. Були розкриті мощі Олександра Невського, Тихона Задонського, Сергія Радонежського, десятків інших православних святих. У деяких місцях протести віруючих прийшлося втихомирювати навіть за допомогою військ.
2.3. Вилучення церковних цінностей.
У 1921 році Поволжя охопив дуже сильний голод. Патріарх Тихон призвав надати голодуючим міжнародну допомогу і створив Всеросійський церковний комітет допомоги голодуючим. Він виразив готовність пожертвувати голодуючим частину храмових цінностей. Однак держава відмовилася прийняти допомогу церковників. Створений церковний комітет був заборонений.
19 лютого 1922 року патріарх Тихон дозволив жертвувати на користь голодуючих церковні цінності, “які не мають богослужбового вживання” .
Але вже 23 лютого влада (ВЦИК) прийняли рішення вилучити з храмів усі цінності на потреби голодуючих. Вилучення церковних цінностей почалися по всій країні.
Патріарх Тихон у посланні 28 лютого різко засудив вилучення церковних цінностей і назвав їх святотатством.
В ряді місць спалахнули протести віруючих проти вилучень.
По всій країні в 1922-1923 роках прокотилася хвиля арештів і судів над духовенством і віруючими. Заарештовували за утаювання цінностей або за протести проти вилучень.
26 квітня 1922 року у Москві відкрився “процес 54-x” священиків і мирян, яких обвинувачували в опорі вилучення цінностей. Як головного свідка суд кілька разів викликав патріарха Тихона. 8 травня революційний трибунал виніс 12 смертних вироків підсудним (розстріляли п'ять чоловік).
Наступного дня, 9 травня, був взятий під домашній арешт і сам патріарх Тихон.
9 червня почався суд над священиками і віруючими в Петрограді (всього судили 86 чоловік). 5 липня десять обвинувачуваних, у тому числі митрополит Петроградський Веніамін, були присуджені до розстрілу (шестеро пізніше помилувані).
Майже щодня газети повідомляли про нові арешти священиків, судах над ними. Показові процеси йшли більше ніж у 20 містах. Арешти і розстріли торкнулися не тільки православного духовенства. Так, у березні 1923 року присудили до розстрілу главу католицької церкви в Росії кардинала Яна Цепляка (пізніше він був помилуваний і висланий за границю).
2.4. “ЖИВА ЦЕРКВА” (ОБНОВЛЕНЦІ).
Навесні 1922 року в православній церкві стали виникати групи, які одержали загальну назву “обновленці”. Усіх їх ріднило те, що вони виступали за тісне співробітництво з Радянською державою.
В іншому їхні програми були дуже різні. Самі крайні обновленці призивали до злиття всіх релігій. (наприклад, Вільна трудова церква). А помірний “Союз церковного відродження” на чолі з архієпископом Антоніном (Грановським) вимагав тільки невеликої зміни обрядів (проведення богослужіння російською мовою і т.п.).
Всі обновленці боролися проти патріарха Тихона і його прихильників і тому користувалися широкою підтримкою влади. Філософ Микола Бердяєв, викликаний у 1922 року на Луб’янку, згадував, як “був вражений, що коридори і приймальня ГПУ були повні духовенством. Це все були живоцерковники. На мене все це справило важке враження. До “живої церкви” я відносився негативно, тому що представники її почали свою справу з доносів на Патріарха і патріаршу церкву. Так не робиться реформація...”.
Одну із течій обновленців - групу “Жива церква” - очолював петроградський священик Володимир Красницький. До революції він був переконаним монархістом і чорносотенцем. Тепер же його разом із групою соратників приймав сам “всесоюзний староста” Михайло Калінін.[40]
У 1922 році “протопресвітер” В.Красницький був призначений настоятелем храму Христа Спасителя. Парафіяни - “тихоновці” зустрічали його біля храму гнилими яблуками і горщиками з помиями, так що міліції приходилося брати його під охорону.
Іншу обновленську групу - “Союз громад древлеапостольскої церкви” - очолював один з найбільш яскравих лідерів обновленського руху протоієрей Олександр Введенський. Власник шести дипломів про вищу освіту, він ще після Лютого ввійшов у групу духовенства, яка стояла на позиціях християнського соціалізму. Письменник Варлам Шаламов так описував цю “барвисту фігуру 20-х років”: “Високий, чорноволосий, коротко підстрижений, з чорною маленькою борідкою і величезним носом, різким профілем, у чорній рясі з золотим хрестом, Введенський робив сильне враження. Шрам на голові доповнював картину. Якась баба при виході Введенського з храму Христа Спасителя вдарила його каменем, і Введенський кілька місяців лежав у лікарні. На пам'ять Введенський цитував на різних мовах цілі сторінки”.[41]
Публічний диспут з наркомом Анатолієм Луначарським про існування Бога Введенський закінчив так: “Анатолій Васильович вважає, що людина походить від мавпи. Я думаю інакше. Ну що ж - кожному його родичі краще відомі”. Жарт викликав у залі бурю оплесків. Диспути про релігію були в той час дуже популярні, оскільки політичні дискусії вже стали заборонними. Пізніше, наприкінці 20-х років, диспути були припинені.
Після арешту патріарха Тихона обновленцям за підтримкою влади протягом року вдалося підкорити собі велику частину приходів країни. Правда, обновленські храми поки пустували: більшість віруючих не бажали в них йти.
29 квітня 1923 року обновленці відкрили в Москві “Другий Помісний собор Російської Православної церкви”. Вони позбавили Тихона сану патріарха і скасували патріаршество як “монархічний і контрреволюційний спосіб керування Церквою”.
Собор обновленців дозволив єпископам одружуватися, а овдовілим священикам - женитися вдруге. Священики - обновленці коротко стриглися, часто надягали цивільний одяг.
У липні 1923 року патріарх Тихон прийняв рішення “покаятися у своїх провинах проти державного ладу” і був випущений на волю. Це завдало нищівного удару по обновленській церкві.
Десятки і сотні священиків, які перейшли до обновленців, приносили тепер покаяння Тихонові. Ряди прихильників “живої церкви” танули на очах.
У 1925 році на своєму соборі обновленці відмовилися від усіх нововведень: одруженого епископата, второбрачия священиків і т.п. Це означало власне кажучи кінець обновленства, хоча формально “Обновленська церква” на чолі з А.Введенським існувала аж до післявоєнних років.
Похожие работы
... свої війська . До Франції повертались о-ви Сенегал та Тобаго. Іспанія отримувала Флориду. В результаті світ отримав нового гравця на міжнародній арені. Англія ж була послаблена. 30. Міжнародні відносини напередодні й у період Кримської війни та її наслідки Микола переконаний у надзвичайно сприятливому для нього дипломатичному розкладі на європейському континенті. Австрія тільки що була ...
... тичних та етнічних процесів. Говорячи про даний конфлікт, треба сказати, що тут поєдналися три головних групи причин: політичні, територіальні та етнічні. І саме в такому синтезі причин і були розкриті причини та передумови конфлікту. 2. Головною причиною Нагірно-Карабахського конфлікту можна назвати територіальні претензії конфліктуючих сторін. Конфлікт почав зароджуватися ще на початку ХХ ст., ...
... церков, функціонуючих в Україні, особа, котра користується беззаперечним авторитетом у суспільстві. ВИСНОВКИ Розкриваючи тему бакалаврської дипломної роботи «Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки», відзначили, що одним з важливих питань є вивчення її соціального змісту. Наукова характеристика ролі релігії в людському суспільстві можлива лише в ...
... нець XX ст. – сучасний етап. В основу нашої періодизації туризму покладемо такі критерії: мотиви подорожуючих, техніко-економічні та соціальні передумови, цільові функції туризму на різних етапах розвитку людства. Перший етап – передісторія туризму. В античні часи основними мотивами мандрівництва були такі: торгівля, надбання освіти, паломництво, лікування. Можна сказати, що в Давній Греції ...
0 комментариев