Международное право в документах . - М., 1982. - С.132

2 Международное право в документах . - М., 1982. - С.132.

3 / Голос України . - 1993 . - 26 червня.

У ст.120 проекту КПК України наведено коло осіб , котрі не підлягають виклику як свідки з питань, що становлять їх про-фесійну або службову таємницю (адвокати,судді, журналісти, свяще-ники ) (1).

Було б доцільно у новому КПК правовий статус свідка-мед-працівника та свідків-оперпрацівників СБУ, МВС та інших служб-суб'єктів оперативно-розшукової діяльності.

Оперативні працівники СБУ та МВС часто потрапляють у стано-вище, коли в судовому розгляді важливі їх показання. Практика бо-ротьби з організованою злочинністю є підтвердженням цьому. Якщо оперпрацівник буде давати пояснення на запитання, відповіді на які вимагають розкриття джерел інформації, оперативних засобів та методів роботи, то це поставить під загрозу життя та безпеку осіб, котрі є співробітниками правоохоронних органів і виконують свої завдання у злочинних угрупуваннях.

У ст.148 глави 19 Модельного Кримінально-процесуального ко-дексу для країн-учасниць СНД пропонується приймати показання свідка-керівного співробітника органу, який здійснюї оператив-но-розшукову діяльність, про явища, відомі йому з донесень та слів підлеглих. Дані показання використовуються для вирішення пи-тань про проведення невідкладних слідчих дій, але як докази самі по собі не сприймаються, що повною мірою відповідає принципам до-казового права. Ні в чинному, ні в проекті нового КПК питання правового статусу свідкаоперпрацівника не отримали законодавчого закріплення. Тому, даючи показання під час судового розгляду, опер працівники змушені розробляти « легенди «, посилатись на за-будькуватість, вказувати на неіснуючі джерела інформації.

1. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісією Кабінету Міністрів України . - К., 1996.

Тим самим даючи свідомо неправдиві показання, які порушують ст. 71 КПК України, бо вони не мають права на імунітет свідків у тій частині правових питань, котрі становлять державну та службо-ву таємницю.

У подібне становище потрапляють також лікарі, коли на допиті виникає необхідність в порушенні лікарської таємниці, та інші особи ( нотаріус, омбуцмен ) які беруть участь у судовому роз-гляді як свідки, але не названі у ст.69 чинного КПК України, а також не відображені у ст.120 проекту нового КПК України.

Отже, з вище викладеного можна вказати правове положення свідка як не визначене чинним Кримінально-процесуальним кодексом, яке повинно розроблятися для того, щоб свідок був одним з найваж-ливіших учасників процесу, бо від його інформації залежить пра-вильне вирішення справи.

2. П Р А В А ТА О Б О В'Я З К И С В І Д К А

Як і будь-який учасник кримінального процесу свідок має пра-ва та коло обов'язків , які він повинен неухильно дотримуватись, і що встановлені в Кримінально-процесуальному кодексі в ст.ст. 69-1, 70.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначене місце й час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не з'явився без поважних причин, поважними причинами неяв-ки свідка за викликом в зазначене місце і час є несвоєчасне вру-чення повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбав-ляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого, прокурора чи суду, - до нього може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ, а суд вправі також покласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Пи-тання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, в якій свідок викликається. Воно може бути вирішене в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові про накладання грошового стягнення ( ст. 70 КПК України).

За злісне ухилення від явки до суду , за непідкорення розпо-рядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок несе відповідальність за ч. 1 ст. 185 3 Кп АП у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства або дізнання - за ст. 185 4 Кп АП у вигляді штрафу. Справа про накла-дання адміністративного стягнення розглядається суддею ( ст.221 Кп АП).

За відмову давати показання про відомі йому обставини спра-ви свідок може бути притягнути до кримінальної відповідальності за ст. 179 КК України у вигляді виправних робіт на строк до шес-ти місяців або штрафу, а за дачу завідома неправдивих показань - за ст.178 КК України у вигляді позбавлення волі на строк до п'я-ти років або виправних робіт до одного року.

Слід відмітити, що порушення кримінальної справи по відно-шенню до свідка, потерпілого, експерта чи перекладача за завідо-ма неправдиві свідчення, заключення чи неправильний переклад мо-же мати місце лише одночасно з постановлянням вироку по справі.

Свідок також зобов'язаний : не розголошувати дані поперед-нього слідства без дозволу на це слідчого ( ст. 121 КПК України); не входити в зносини з іншими свідками по тій же справі ( ст. 167 КПК України ).

Свідок має визначені права, здійснення яких максимально га-рантує правильність його свідчень ( ст. 69- 1 КПК України ) :

1. Давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача.

Принцип національної мови судочинства застосовується у всіх стадіях кримінального процесу. Суть закріпленого в ст. 19 КПК України принципу полягає в тому, що судочинство в Україні прово-диться державною, українською мовою або ж , як виняток, мовою більшості населення даної місцевості. Особа вважається такою, що не володіє мовою, якою провадиться судочинство, якщо вона не мо-же добре зрозуміти цю мову і вільно розмовляти нею. Тому ця осо-ба Має право виступати в суді рідною мовою і користуватися послу-гами перекладача ( ч.2 ст.19 КПК України). Він повинен переклада-ти всі показання свідка, запитання і відповіді.

2. Заявляти відвід перекладачу.

Свідок має право заявити відвід перекладачу тоді, коли не-компетентність перекладача полягає в тому, що він погано володіє мовою, якою ведеться процес, котрою говорить свідок чи складено документ.

3. Знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується.

4. Власноручно викладати свої показання в протоколі допиту.

5. Користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, Коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті.

6. Відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів. У ст.63 Конституції України проголошується, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом ( п.11 ст.32 КПК України).

Зміни, внесені до інституту свідчення Конституцією, закріплюють загальні положення правового статусу допитуваного та свідка. Ме-ханізм їх реалізації ще повинен бути розроблений у новому КПК.

Вітчизняні юристи висловлювались за включення до закону права свідка на імунітет, враховуючи повагу до таких моральних кате-горій, як совість, милосердя, родинні зв'язки, збереження яких сприяє швидкому відновленню соціальних зв'язків у осіб, котрі відбувають покарання. (1)

1 // Сов. юстиция - - 1998. - № 1. - С.29-30.

Важливим аспектом зазначеного питання ї відображення у ко-дексі підвалин застосування свідком права на імунітет. Особливою може вважатися його право відмовитись від самообвинувачення, ос-кільки даючи показання проти себе, він фактично піддається допи-ту як підозрюваний, а відсутність можливості не відповідати на запитання, що викривають його у скоєнні злочину, є ущемленням права на захист.

У країнах з установленими демократичними звичаями ( Англія, Америка, ФРН) заборонено у суді використовувати обумовлені джере-ла доказів на тій підставі, що це завдає моральної шкоди особі та суспільству. Так, якщо у слідчого є докази, котрі дозволяють підозрювати особу, викликану як свідка у скоєнні злочину, то во-на не може нести відповідальності за відмову від дачі показань з цього питання.