Законодательство Украини о борьбе с преступностью. - X.: 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с

1. Законодательство Украини о борьбе с преступностью. - X.: 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.

До другої групи законодавець відносить майже всіх учасників кримінального процесу - від потерпілих і свідків до цивільного позивача і відповідача та їх представників, а також членів родин і близьких родичів цих осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

До основних напрямів та заходів захисту належать :

а) правові ,що включають дві підгрупи:

·     кримінально-правові ( встановлення відповідальності за посяган-ня на життя, здоров'я та майно осіб, яких захищають);

·     кримінально-процесуальні ( удосконалення процедури отримання інформації від проінформованих осіб);

б) соціально-економічні ( надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та роботи, державне забезпечення родини в разі смерті особи, яку захищають, тощо);

в) фізичні ( надання охорони, технічний захист жилих та службових приміщень тощо).

Сучасні соціально-економічні та фізичні заходи захисту, по-перше, недостатньо надійні ( охороняти завжди усюди неможливо, а «зникнути, розчинитися « у масштабах нашої країни складно, особливо з урахуванням можливостей організованої злочинності).

По-друге, держава на даний час не має надійних та ефектив-них заходів захисту. Так, Закон України « Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів « у ст. 10 визначив, що може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видан-ня відомостей про місце проживання осіб, які захищаються, та інших даних про них адресними бюро, паспортними службами, підроз-ділами державної інспекції, державними службами АГС та іншими офіційно довідковими службами.

В ідеалі це належний захід, але в сучасних умовах, коли «гроші вирішують все « небезпека витоку інформації зростає.

У ст.12 цього Закону йдеться , що вирішення питань пересе-лення до іншого місця проживання, надання жилої площі , ма-теріальної допомоги... забезпечується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Які можливості у нашої держави для реалізації цих заходів на даний час і практично ніяких. Так, навіть простий у здійсненні захисту засіб у вигляді забезпечення особистої охорони не реалізується або при цьому від особи, яку захищають , вимагають сплати «охоронних « послуг. (1)

Тому, наявність конкретних законодавчих актів ще не свідчить про реальну захищеність громадян від злочинних посягань.

У США « Закон про посилення безпеки свідка «( 1984 р.) вста-новлює ті ж заходи захисту, які передбачені нашим законодавством, а щодо матеріальної допомоги - навіть ширші. Наприклад, переве-зення меблів і великогабаритного майна на нове місцезнаходження, оплата грошей для задоволення основних життєвих потреб здійснюється за рахунок держави, їх реальність забезпечується відповідним фінансуванням. Крім того, у 39 штатах прийняті пра-вові акти з видачі компенсацій особам , які давали показання як свідки та потребують захисту. (2)

1. Киевские ведомости. - 1997. - 10 ст.

2 // Юстиція . - 1994 . - № 8 . - С. 52.

Серед заходів захисту пропонуються винесення офіційного по-передження особі, від котрої виходить загроза насильства чи інших заборонених законом діянь. Пропозиція слушна і такий захід перед-бачити необхідно, але його дієвість у сучасних умовах сумнівна.

Наведене свідчить про нереальність багатьох із зазначених заходів захисту, передбачених чинним законодавством, та необхідність пошуку таких, які можуть гарантувати належний захист.

На даний час найбільш реальною і перспективною є система кримінально-процесуальних заходів захисту.

До них слід віднести :

1. Вилучення з матеріалів кримінальної справи відомостей про допитувану особу, допит під псевдонімом ( ст.52 3 КПК України). 3ахід необхідний, але для його реалізації ( під час до-питу, вилучення відомостей, забезпечення їх таємного зберігання тощо) звести до мінімуму кількість поінформованих осіб складно, а, відповідно, важко забезпечити зберігання у таємниці, одержа-них даних.

2. Надання на допиті ( як на слідстві, так і в суді ) відо-мостей, повідомлених особою, захист якої забезпечується тим, хто отримав їх від неї. Наприклад, допит оперативного працівника про дані, які йому стали відомі з донесень або повідомлень негласних співробітників або громадян. У судах США допускається допит не самого свідка, а поліцейського або слідчого , котрим від особи, яку захищають, у ході службової діяльності стали відомі обстави-ни злочину.

У ФРН як захист безпеки допустимий допит « за судовим дору-ченням « агента поліції « спеціально уповноваженим суддею-до-повідачем « з наступним оголошенням змісту протоколу допиту в суді.

На даний час є категорія справ, з яких свідки не викли-каються до суду, - справа з незаконного обігу наркотиків. Але до закону про захист свідків це не має жодного відношення. У пакеті антинаркотичного законодавства існує спеціальна інструкція про порядок проведення оперативної закупки наркотичних засобів.

Однак, приховування джерел інформації викликає обурення, ос-кільки це суперечить принципам кримінального судочинства, зокре-ма, безпосередності, змагальності та рівноправності сторін.

У ФРН ця проблема вирішена за рахунок обмеження можливості використання даного захисту лише « при захисті особою, охоронюва-них інтересів ( життя та здоров'я) « ,а наприклад, образа не є достатньою підставою для її застосування.

3. Специфічними є заходи захисту, згідно ст.19 Закону України « Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві «, котра регламентує заходи забезпечен-ня безпеки осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі або в місцях із спеціальним режимом утримання.

У даній статті передбачені додаткові заходи безпеки, тобто переведення в інше місце позбавлення волі чи спеціального режиму утримання. Дані заходи є лише незначною частиною передбачених за-коном. Вони явно не забезпечують надійний захист особи, яка бере участь у судочинстві. Такий захід, як окреме утримування, фактич-но є підвищенням суворості умов відбуття покарання.

Ця стаття має посилання до ст.8 даного Закону. Остання пе-редбачає особисту охорону, охорону житла та майна, але сто-сується вказаних вище осіб лише в тій мірі, в якій не суперечить режиму утримування.

Внаслідок обмежень , передбачених ст.8 для свідків, які відбувають ув'язнення або примусове лікування за постановою суду, не надаються передбачені законом такі заходи безпеки, як і вида-ча спеціальних засобів індивідуального захисту та зв'язку, заміна документів та зміна зовнішності, забезпечення захисту членів їх родин та близьких родичів.

4. Допит особи на закритому судовому засіданні. Рекомен-дується для випадків, коли ї дані про вчинення впливу з боку осіб, зацікавлених у неправомірному результаті розгляду справи. Цей захід варто віднести до умов , покликаних забезпечити належ-ну роботу суду, але засобом захисту особи його навряд чи можна визнати, тому що після завершення судового засідання свідок пот-рапляє у зону досягнення зацікавлених осіб.

5. Проведення слідчих дій без контакту особи, яка потребує допомоги у захисті, з підозрюваним, обвинуваченим та іншими, роз-шифровка перед якими не бажана. Питання про це давно обгово-рюється на сторінках юридичних видань.

У зарубіжних країнах, наприклад у США, проводиться впізнан-ня без прямого контакту впізнаючого та впізнаваного, для чого ви-користовуються кімнати, розділені склом одностороннього огляду. Вважаю , даний досвід може бути запозичений нами.

Щодо очної ставки питання забезпечення безпеки можуть вирішуватися двома основними шляхами:

а ) організацію її з використанням технічних засобів, коли допитувані не бачать одне одного;

б ) за рахунок заміни прямого спілкування пропозицією прос-лухати магнітний запис показань іншої особи та дати з цього при-воду свої пояснення ( можна використовувати і протокол показань особи, яку захищають , але « мова, що звучить» сприймається кон-кретніше та емоційніше).

При використанні технічних засобів ( аудіо-, відеозапис) можливі дві ситуації. Перша - забезпечувати анонімність учасника очної ставки не потрібно, необхідно лише виключити « пише « , який легко реалізувати зацікавленій особі при безпосередньому спілкуванні.

Друга - анонімність потрібна.

В цьому разі і для забезпечення зберігання таємниці учасни-ка слідчої дії рекомендуються технічні засоби захисту « закриття зображення «, зміна звучання голосу тощо. У принципі наведене ви-користовувати можна, але при цьому слід мати на увазі , що крім голосу та обличчя є можливість впізнати особу, яку захищають , за найменшими деталями ( зовнішність, поведінка , одяг).

Відповідно, маскування (приховування) при цьому повинно бу-ти повним, що виключає можливість впізнання за якими - небудь дрібними ознаками.

Крім того, зміст відомостей і способів їх подачі також мо-жуть служити орієнтиром для визначення того, хто міг мати цю інформацію, для кого характерна така манера формулювання та на-дання матеріалу.

З цього випливає, завдання забезпечення тактичних прийомів використання конкретних даних. і, відповідно, необхідне розроб-лення таких прийомів. У основу можуть бути покладені напрацюван-ня тактичних прийомів використання оперативно-розшукової інфор-мації у розслідуванні злочинів. іншими словами, можна і необ-хідно вести мову про тактичні аспекти захисту при використанні інформації, отриманої від осіб, які потребують забезпечення безпеки.

Виходячи з викладеного вище, варто було б запропонувати, щоб наша держава, спрямована на сприйняття всесвітніх правових тен-денцій, надала своїм громадянам право, не порушуючи закону, відмовитись від оприлюднення інформації, розголошення якої може створити загрозу їх безпеці; щоб не продовжувала переслідування у кримінальному порядку громадян за те, що пріоритетною мотивацією їх поведінки у процесі розслідування є природне почуття самозбе-реження та страх за життя близьких, навіть, коли це ускладнить судовий розгляд.

В И С Н О В О К

Встановлення об'єктивної істини по кримінальній справі ство-рює основний зміст процесуальної діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора і суду. Встановлення об'єктивної істини мож-ливе тільки за допомогою доказів у вигляді надання інформації від учасника кримінального процесу, а саме - свідка.

У курсовій роботі при розгляді правового становища свідка виявляється відсутність чіткого підходу законодавця до визначен-ня його ролі у процесі або такої, що звужується до меж « живого носія доказів «, або такої, що розширюється до становища особи, яка бере участь у справі, з метою встановлення істини шляхом сприяння всебічному, повному і об'єктивному дослідженню обставин справи.

Визначивши всі обов'язки та права свідка в кримінальному процесі, можна сказати що, незважаючи на великий обсяг обов 'язків, свідок має дуже мало прав, і таке безправне становище свідка суперечить не тільки принципам кримінального процесу, а й не відповідає його інтересам. Відсутність в КПК України прав у свідка робить неможливим також їх захист, чим вдало користуються несумлінні слідчі з часів перших КПК СРСР.

Для забезпечення реальної безпеки осіб, які допомагають у подоланні злочинності, у кримінально-процесуальному законодавстві слід вирішити ряд принципових питань з процедури отримання та ви-користання доказової інформації, котра надходить від названих осіб. При цьому, оскільки гарантії захисту прав та інтересів різних категорій учасників процесу, а також мета та умови бо-ротьби зі злочинністю і принципи кримінального судочинства пос-тійно перебувають у певному протиріччі, законодавець повинен у кожному конкретному випадку встановити, чому він віддав перевагу захисту прав, зберіганню таємниці, встановленню об'єктивної істи-ни, створенню умов для подолання злочинності тощо.

На нашу думку, не зміни в чинному КПК України, ні проект КПК України не дають забезпечення прав свідка, не захищають особу від дачі інформації, яка може загрожувати їх життю, доки політичне і соціально-економічне становище нашої країни буде залишатися на тому рівні, на якому знаходиться зараз. Тільки зміни можуть дати слідчому, органу дізнання, прокурору і суду правдиву і точну інформацію для правильного розгляду справи, а особа, яка надала цю інформацію, може не боятися за себе і за членів своєї сім'ї.

С П И С О К Л І Т Е Р А Т У Р И

1. Конституція України \\ Голос України. - 1996. -13с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України з матеріалами / За відп. ред. Шибіко В.П. - К. : Юрінком інтер , 2000. - 840 с.

3. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодек-су України : За станом законодавства та постанов Пленуму Верхов-ного Суду України на 15 липня 1997 р. / Відповідальні редактори В.Ф.Бойко, В.Р.Гончаренко. - К.: Юрінком інтер, 1997. - 624 с.

4. Кримінальний кодекс України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.3 / Відп.ред. В.Ф.Бойко. - К . : Юрінком інтер, 1997. - 576 с.

5. Кодекс про адміністративні правопорушення України. Кодекси України. У 3-х томах. Т.1. / Відп. ред. В.Ф.Бойко. - К.: Юрінком інтер, 1997. - 567 с.

6. Проект Кримінально-процесуального кодексу України підготовле-ний робочою комісіїю Кабінету Міністрів України. - К., 1996.

7. Об обеспечении защити лиц, которие принимают участие в уголовном судопроизводстве: Закон Украины от 23.12.1993 г. Законода-тельство Украины о борьбе с преступностью. - X.: 000 '» Одиссей «, 1999. - 256 с.

8. О государственной защите работников суда и правоохрани-тельньых органов. Закон Украины от 23.12.1993 г. / Законода-тельство Украины о борьбе с преступностью. - X. : 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.

9. Об адвокатуре : Закон Украины от 19.12.1992 г. / Законода-тельство Украины о борьбе с преступностью. - X. : 000 « Одиссей «, 1999. - 256 с.

10. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в України // Голос України. - 1999. - 26 червня. И.Венская конвенция об дипломатических отношениях от 18.04.1961 г. / Международное право в документах. - М., 1982. - 245 с.

12. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. - М.: Юрид. лит., 1984. - 180 с.

13. Картева Л.М. Доказательства в советском уголовном процессе. :

Учеб. Пособ. - Волгоград : ВСШ, 1988. - 68 с.

14. Михеїнко М.М., Молдаван В.В., Шибіко В.П. Кримінально-проце-суальне право :

Навч.посіб. для студентів юр.вузів та фах.- К. : Вентурі, 1997. - 352 с.

15. Михеїнко М.М., Нор В.Г., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник, -2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Либідь,

1999. - 536

16. Молдаван В.В., Молдаван А.В. Порівняльне кррімінальне проце-суальне право :

України, ФРН, Франції, Англії, США : Навч.посіб. - К.: Юрінком інтер, 1999. - 400с.

17. Советский уголовньый процесс / Под ред. А.С. Кобликова.- м., 1972. - 534 с.

18. Советский уголовный процесс : Учебник / Под ред. проф.

Д.С.Карева - М.:

Вьюшая школа, 1963. - 552 с.

19. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. В 2-х то-мах. Т.2. Порядок Производства по уголовным делам по советскому уголовно-процессуальному производству. - М.: Наука, 1970.

20.Тертышник В.М. Проблемы теории и практики доказательства на досудебных стадиях советского уголовного процесса. - Сумы, 1995.

·     160 с.

21.Тертышник В.М. Нетрадиционные способы и формы собирания и ис-следования доказательств при расследовании преступлений : Уч. по-соб.- X.: ХИВД, 1994.-54с.

22.Тертышник В.М. Доказательства и доказывания в советском уголовном процессе.: Фондовая лекция. - Х . : ХИВД, 1992. - 80 с.

23.Тертышник В.М. Уголовный процесс : Учеб.издат.- X. Аракс, 1997. - 528 с.

24.Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України : Нав-ч.посіб. - К.: Юрінком інтер, 1999 . - 576 с.

25.Уголовный процесс / Под ред. М.А.Чельцова. - М.: Юрид. лит., 1969. - 964 с.

26.Якович Ю.Л. Уголовный процесс Украины: Учеб. пособ. - Х.:

ХУВД , 1998. - 256 с.