Основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології

Національний університет “Києво-Могилянська Академія”

факультет правничих наук

реферат

Основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології

Виконав: Тертичний Т. О. студент ФПвН – 4

Викладач: Костенко О.М.

     

Київ 2001

Визначення кримінології у зарубіжних авторів

Для того, щоб охарактеризувати основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології, важливо визначити, що є кримінологія у розумінні сучасних іноземних дослідників. Одразу зазначу, що ця праця буде присвячена західній кримінології, передусім американській, оскільки, на превеликий жаль, матеріали з кримінологічних досліджень країн Азії, Латинської Америки, Африки є малодоступними в Україні. Разом з тим, можна передбачити, що кримінологія закордону значною мірою входить до кримінології Заходу як одного з провідних наукових полюсів світу.

Питання визначення кримінології є досить важливим, оскільки на відміну від радянського, а значною мірою і пострадянського догматизованого і штучно обмежуваного наукового простору, зарубіжна кримінологія сотні років розвивалася в умовах плюралізму, що призвело до значно меншої структурованості наукових напрямів. Особисто мені невідомо, щоб у західній науці точилися суперечки щодо того, що вважати предметом (чи методом) кримінології, а що ні. Без цього якось обходяться, хоча існує переважна згода щодо того, що ж є кримінологія.

Одним з виразників такої погодженої думки є визначення кримінології Дж. П. Конрада. На його думку, кримінологія – це "застосування наукового методу до пояснення явищ, що генеруються внаслідок взаємодії процесу правотворення, правопорушення і реакції на ці процеси."

Таким чином, можна визначити, що головною характеристикою є все ж предмет кримінології, який кожен дослідник відповідно до свого погляду звужує чи розширює. Вибір предмета визначає вибір методу – методом кримінології є будь-який науковий метод, що дозволяє дослідити предмет.

Що вивчають кримінологи закордону

Таким чином, вивчення окремих складових частин предмету і обумовлюватиме основні напрями кримінології. Ось приблизний перелік того, що вивчають кримінологи закордону:

Філософські та історичні питання в кримінології.

Кримінологія та право: кримінальне право; етика і юриспруденція; право, наука і суспільство.

Система кримінальної юстиції: правозастосування і суди, система кримінальної юстиції і виправлення.

Кримінологія - біологічні і психологічні науки: генетика, мозок, фрейдистська психологія, біхевіоризм і теорія навчання.

Кримінологія – соціальні науки: соціологічні науки, соціологія, право і соціальний контроль; біосоціальні і демографічні змінні; економічні і політичні злочини.

Вивчення правопорушника: запобігання злочинності і екологія (під якою розуміється усе несоціальне оточення і фактори – архітектура, планування забудови і т. ін.); кримінальне право і захист з мотивів неосудності; запобігання злочинності – порівняння наукових і правових моделей.

Вивчення жертви.

Зважаючи на такий перелік, можна зробити декілька важливих висновків:

1. Відповідно до вітчизняної понятійної бази, методами кримінології є як загальнонаукові, так і спеціальнонаукові методи – соціологічні, психологічні, біологічні та медичні, статистичні, правові та інші.

2. Зважаючи на наявність у переліку таких наук, як психологія, соціологія та право, можна сказати, що кримінологія не повністю є наукою у розумінні science, оскільки значна частина доробку закордонних кримінологів важко піддається емпіричній перевірці і являють собою швидше погляди, ніж науково обгрунтовані теорії.

Таким чином, чи не найголовнішою проблемою зарубіжної кримінології є узгодження концептуальних умоглядних розробок з реальним життям з метою їх практичного застосування. Ця проблема буде проілюстрована далі в тексті.

3. Зважаючи на величезний обсяг предмету дослідження, постала проблема певного його узагальнення, систематизації, про що йтиметься далі.

Кримінологія і теорія систем

"Я обстоюю кримінологію, засновану на синтезі біології, психології, соціології та інших поведінкових наук." Ці слова Джеффері символізують його спробу системного підходу до кримінології. У своїй книзі він критикує сучасних дослідників за надмірну спеціалізацію і явний ухил в соціологію; для впорядкування кримінологічних досліджень Джеффері застосовує теорію систем – загальнонауковий метод, що знайомий українським науковцям ще з радянських часів як метод системотехніки.

Теорія систем – це підхід до пізнання і аналізу даних, що має холістичну (цілісну) природу. Вона походить від взаємозв’язку частин з цілим і з перетіканням енергії та інформації з однієї підсистеми до іншої. Теорія систем спонукає дослідника до мислення поняттями взаємозалежності частин, аніж поняттями прямого причинно-наслідкового зв’язку.

Поведінкові науки, до яких Джеффері відносить і кримінологію, засновані більше на понятті зв’язку і взаємодії, ніж на понятті спричинення. Одним з методів є дослідження, спрямоване від цілого до частини (редукціонізм) і від частини до цілого (холізм). Зокрема, це може виглядати так:

	Суспільство (людство)
	Населення (популяція)
	громада
Редукціонізм	група	Холізм
	організм
	орган
	клітина

Системний підхід Джеффері справив певний вплив на науковців; окрім того, кожен автор сучасного підручника з кримінології, дотримуючись навіть простого принципу об’єктивності, включає до тексту усі погляди, що мають принаймні якусь практичну і теоретичну цінність.

Вищевказані особливості доцільно прослідкувати на прикладі сучасного дослідження такої важливої частини предмета кримінології, як кримінальна поведінка та її причини.

Пояснення кримінальної поведінки – проблеми і причини

Незважаючи на значний час розвитку закордонної кримінології, вона досі припускається досить простих помилок. Наприклад, як зазначає С.Т. Рейд, "однією з найпоширеніших помилок в інтерпретації кримінологічної інформації є дуалістична омана (dualistic fallacy) – припущення про те, що існує чітка різниця між двома групами: злочинцями і незлочинцями. Припущення того що ці групи є гомогенними і що у дослідженнях їх можна порівнювати за певною ознакою і зробити висновки про різницю між цими двома групами. Тобто припущення того, що злочинці порушують закон, а незлочинці – ні. Дослідження показують, що це припущення є невірним."

У намаганнях зрозуміти злочинну поведінку ми повинні зрозуміти не лише чому люди здійснюють діяння, які визнані злочинами – підхід, сповідуваний багатьма соціологами – ми повинні ще й зрозуміти процес, внаслідок якого деякі, проте не всі люди, що здійснюють такі діяння, визнаються злочинцями.

Значна увага приділяється питанню покарання, оскільки значна частина кримінологічних теорій були створені для вирішення питання правильного, справедливого покарання. Вирізняються чотири головні філософії за метою (підставою) покарання:

1. унеможливлення подальшої злочинної поведінки, що наразі переважно має вияв в ув’язненні;

2. відплата за злочин, або помста;

3. стримування злочинної поведінки – як індивідуальне, так і загальне (шляхом унаочнення наслідків злочинної поведінки);

4. виправлення, реабілітація;

У Америці, наприклад, пенітенціарна система початково була спрямована на виправлення злочинців, чому сприяла більша свобода судді у призначенні покарання. Оскільки робота такої системи вважалася незадовільною, впродовж останніх десятиріч були прийняті жорсткіші і більш визначені види покарання, спрямовані на стримування злочинної поведінки і відплати. Це, у свою чергу, призвело до переповнення тюрем.

Наразі прибічники виправлення зазначають, що початковий варіант не спрацьовував через свою примусовість. "Реабілітація може надаватись лише добровольцям. Примусове зцілення має замінитись на сприяння у бажанні змінитися."

Біологічні і психологічні теорії

Західні вчені продовжують традицію дослідження спадковості, поведінки та інших біологічних і психологічних факторів. Вивчаються генетичні чинники, центральна нервова система, нейроіндокринологія, нейрохімія. Застосовуються психіатричні підходи, і такі відомі психологічні теорії, як психологія особистості, інтелект і злочинність, теорія когнітивного розвитку, біхевіоризм, теорія навчання.

Далі наведені деякі з них, що, на думку автора, є найцікавішими.

Дослідження Центральної нервової системи. Дослідження за допомогою рентгену, сканерів КОТ, МРЗ дозволяють визначити ураження мозку. Результати нейропсихологічних дослідів, проведених із злочинцями вказують на те, що жорстокі, імпульсивні індивіди мають пошкодження мозку в певних місцях. Це може слугувати як аргумент захисту у процесі. Разом з тим, прокурори зауважують, що відхилення у мозковій активності важко пов’язати саме зі злочинною поведінкою, оскільки наразі ще досить важко визначити, яка частина мозку контролює ту чи іншу рису поведінки.

Автономна нервова система (АНС) і соціопатія.

Соціопати (психопати) – це люди, які є агресивними, дуже імпульсивними, антисоціальні особи, які мають незначну чи жодної поваги щодо суспільних цінностей. Приклад: для того, щоб навчитися не красти, дитина має бути навчена – соціалізована – що брати чужі речі без згоди власника є поганим. Як правило, таке навчання проходить у родині. Відповідний чинник страху формується – діти бояться покарання якщо вони вкрадуть, і цей страх допомагає їм стримувати своє бажання вкрасти. Антисоціальні діти не навчаються відповідному засадовому чиннику страху, і тому вони як правило неспроможні передбачати негативні наслідки свого злодійства.

АНС контролює реакцію страху. Якщо діти мають швидку реакцію АНС, вони навчаються реагувати на відповідні стимули страхом, і загалом цей страх стримує їх бажання красти. Діти, які мають повільну реакцію АНС, навчаються боятися повільніше або не навчаються взагалі. Декілька досліджень вказують, що люди зі злочинною поведінкою часто мають повільну реакцію АНС.

Щодо цих підходів Рейд зазначає: "Можливо, біологічні передумови злочинної поведінки матимуть більший вплив у залі суду, ніж у журналах суспільних наук. Тим не менш, наразі соціальні теорії злочинної поведінки переважають у літературі."

Загальним підсумком цих досліджень може бути думка Сарноффа Медніка: "півстолітні дослідження і здоровий глузд не залишають сумнівів у тому, що соціальні і культурні факти відіграють певну роль в етіології злочину. Біологічні фактори… мають розглядатись як ще одна сукупність змінних, що впливають на етіологію злочину. Як соціальні, так і біологічні чинники та їх взаємодія є важливими для повного розуміння нами джерел антисоціальної поведінки."

Соціологічні теорії

Як вже зазначалося, соціальні дослідження є найбільш популярними у західній кримінології, тому і в цьому рефераті їм буде приділено значну увагу.

Сучасні соціологи підходять до вивчення причин злочинної поведінки з двох боків: структурного і процесуального. Перший розглядає злочин у зв’язку з соціальною організацією чи структурою суспільства і з’ясовує зв’язок злочинності з соціальною системою. Які ознаки має ситуація чи соціальна структура, у якій відбувається злочин? Чи змінюються рівні злочинності із зміною цих ситуацій чи структур? Другий підхід розглядає процес появи злочинців, проте він не є особистісним підходом. Соціологи вишукують закономірності, моделі чинників і взаємодії, які можуть пояснити, як люди стають злочинцями.

Звичайно, майже немає теорії, яка чисто входить лише в одну категорію, так само як і неможливо повністю відокремити їх від несоціологічних теорій.

Значна частина сучасних досліджень базується на теорії аномії (безнормовості) Дюркгейма і його переконанні щодо нормальності злочинності; також велика значення мають дослідження Роберта Мертона.

Дослідження банд.

Цей напрямок започаткував Фредерік М. Срешер. Банди розглядаються як наслідок соціальної дезорганізації трущоб. Фактично це було початком теорії субкультур в кримінології. Було виявлено декілька цікавих фактів, наприклад, щодо жіночого бандитизму було сказано таке: "вважається, що жінки вступають до банд тому, що банди надають соціальну структуру і почуття ідентичності, яких не вдається знайти в інших місцях." Фактично це можна застосувати і до підлітків-бандитів.

Важливість цих досліджень обумовлюється тим, що кількість насильницьких злочинів, здійснених членами банди, була втричі більшою ніж у інших правопорушників.

Теорії субкультур.

Їх поєднує думка, що протиправна поведінка санкціонується субкультурою і перебуває під впливом статусних вимог субкультури. Основними представниками є Альберт Коген, Грешам Сайкс і Девід Матса.

Освіта і правопорушення. Дослідження у цій області виявили досить важливі результати. У дослідженнях правопорушень і ухиляння від навчання у школі, Делберт Елліот і Гарвін Восс спробували вдосконалити і розширити теорію диференційованої можливості Кловарда і Охліна. Хоча ця теорія створювалась для з’ясування правопорушень у бандах серед міських жителів-чоловіків з нижчого класу, Елліот і Восс дослідили обидві статі і всі соціальні класи.

Засадою цього дослідження була думка про те, що "як протиправна поведінка, так і кидання школи (drop-out) є альтернативними реакціями на невдачі, відчуження і вибіркова обізнаність з такими формами поведінки".

Для дропаутів обох статей головними передумовами є неуспішність у навчанні, безнормовість і соціальна ізоляція, випадки кидання школи серед членів родини і відданість товаришам. Кидання школи пов’язано з класом, а протиправність – ні; сильна відданість товаришам сприяє правопорушенням незалежно від ступеня протиправності в цій групі. Автори дійшли висновку, що товариська (компанійська) культура сама по собі сприяє правопорушенням".

Таким чином, було зроблено наступні висновки:

1. Не було знайдено жодного зв’язку між протиправною поведінкою і соціальним класом чи етнічним походженням.

2. Ступінь участі у факультативних заняттях не вказує (не є індикатором) на протиправність поведінки.

3. Серед жінок правопорушення є частіше відповіддю на відчуження і відторгнення, ніж у чоловіків.

4. Для чоловіків і жінок шкільний контекст є соціально важливішим за родину чи громаду.

5. Спілкування з друзями-правопорушниками разом з відчуженням і безнормовістю є одночасно причиною і результатом правопорушень як серед жінок, так і чоловіків.

Під час досліджень зв’язку між родинною структурою і злочинністю було зроблено таке зауваження: "Стабільна робота і подружнє життя у дорослому віці значною мірою пов’язані зі змінами у дорослій злочинності – чим більше дорослий відданий своїй роботі і родини, тим менше злочинності і девіації…"

Підхід "рутинної активності" розглядає злочинність як поєднання трьох елементів: 1. Прийнятні правопорушники (люди, що вмотивовані здійснити злочин), 2. прийнятні цілі (наявність цінних і легкотранспортабельних речей), 3. відсутність достатніх охоронців (людей, спроможних попередити злочинну діяльність). Важливим висновком є те, що "збіг у часі та просторі прийнятних цілей і відсутність достатніх охоронців може призвести до значного збільшення кількості злочинів без жодного зростання чи зміни структурних умов, що мотивують людину на скоєння злочину".

Теорії конфліктів і критична кримінологія

Підхід з позиції класового конфлікту грунтується на працях Карла Маркса і Фрідріха Енгельса і на сучасному етапі призвів до виникнення критичної, або радикальної кримінології. Незважаючи на відсутність уніфікованого підходу, у цих теорій є декілька спільних рис: