М. Київ-73, вул. Фрунзе, 152, тел. 435-42-76;

252073 м. Київ-73, вул. Фрунзе, 152, тел. 435-42-76;

310164 м. Харків,пр. Леніна, 66, тел. 33-35-00.

Ці й інші питання, що стосуються стандартизації, викладені в розділі "Застосування стандартів і технічних умов на продовольчі товари" Правил продажу продовольчих товарів[88].

Стандарти застосовуються, зокрема, і по маркіруванню розмірів одягу і взуття. У нашому сучасному житті, при виборі покупок споживачі найчастіше знаходяться в скрутному положенні, не знаючи, яким образом відповідають вітчизняні стандарти закордонним.

Крім стандартів, у торговій практиці велике значення мають технічні умови – документи, що містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розроблювачем, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Технічні умови, що не пройшли державну реєстрацію в органах Держстандарту України, вважаються недійсними.

Найменування технічних умов складається з індексу (ТУ), першої букви назви держави (У), коду підприємства – власника оригіналу ТУ з ОКПО (вісім знаків), двох останніх цифр року твердження. Наприклад:

ТУ В 12345813.001-93.

Нарешті, стандарти підприємств – це нормативні документи, що розробляються на продукцію, використовувану лише на конкретному підприємстві. Вони не повинні суперечити ДСТУ й ОСТУ.

Піклуючись про стандартизацію сільськогосподарської продукції, Кабінет Міністрів України затвердив Типове положення про інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації[89].

Виконуючи покладені на неї задачі, інспекція має численні права, серед яких можна назвати право:

– перевіряти дотримання заготівельними й іншими підприємствами стандартів, технічних умов і інших нормативних актів при торгівлі продукцією;

– відбирати безкоштовно в заготівельних і збутових підприємств зразки сільськогосподарської продукції для перевірки на відповідність стандартам, технічним умовам і іншим нормативним документам;

– забороняти відвантаження сільгосппродукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і інших нормативних документів.

Система стандартизації в Україні знаходиться в стадії розвитку. За увесь час існування СРСР в Україні було розроблено не більш 600 стандартів (в основному на такі предмети, як скріпки, урни для сміття, штучні квіти, труни і т.п.). За останні ж п'ять років розроблено більш 1500 стандартів, причому 60 відсотків з них гармонізовано з вимогами міжнародних. В основу національної системи стандартизації, сертифікації, акредитації і метрології покладені принципи Міжнародної організації стандартизації (ISO), Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), Європейського комітету зі стандартизації (CEN). В даний час, у зв'язку з приєднанням України до багатобічної міжнародної торгової системи ГАТТ і одержанням повноправного членства України у Всесвітній організації торгівлі (ВОТ), розглядається питання про створення Національного інформаційного центра ГАТТ/ВОТ по стандартизації і сертифікації, головною задачею якого було би забезпечення суб'єктів, що хазяюють, нормативною документацією по стандартизації і сертифікації країн – членів ВОТ[90].

Національні знаки відповідності обов'язковим вимогам стандартів Державної системи сертифікації УкрСЕПРО для продукції, що підлягає обов'язкової сертифікації, а також для всієї іншої продукції виглядають, відповідно, так:

 

 

Перший знак наноситься на кожен екземпляр сертифікованої продукції біля знака для товарів і послуг виготовлювача на незнімну частину виробу, а також проставляється в експлуатаційній і супровідній документації (у паспорті, на ярлику, упакуванні і т.д.). Застосування виготовлювачем знака відповідності припиняється одночасно з закінченням терміну дії сертифіката відповідності і припиняється у випадку припинення дії такого сертифіката.

ГЛАВА III. сертифікація.

Корінне реформування і становлення вітчизняної економіки, розви­ток ринкових відносин в умовах соціально-економічної кризи зумовили необхідність створення нових механізмів державного та ринкового ре­гулювання виробництва в Україні. В цих умовах принципово змінюється роль сертифікації продукції, процесів та послуг (далі – продукції), як засобу нетарифного регулювання, та її соціально-правові основи. Сьо­годні питання сертифікації продукції регулюються більш ніж 500 зако­нами, декретами і постановами Кабінету Міністрів України, указами Пре­зидента України та іншими нормативними актами. Аналіз найбільш важ­ливих з них дає можливість визначити мету, вимоги до сертифікації та основні недоліки розглянутих нормативних документів[91].

Основні положення, що стосуються сертифікації продукції, містяться в Декреті Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію"[92].

Відповідно до даного Декрету сертифікація продукції здійснюється, насамперед, з метою захисту прав споживачів і поділяється на:

– обов'язкову;

– добровільну.

Обов'язкова сертифікація на відповідність вимогам нормативних документів по якості виробляється винятково в державній системі сертифікації. При позитивних підсумках сертифікації заявнику видається сертифікат і дається право маркірувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Обов'язкова сертифікація здійснюється уповноваженими на те орга­нами з метою:

– запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

–    сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

Сертифікація стосується не тільки вітчизняної продукції. Імпортована продукція, що підлягає обов'язкової сертифікації, також повинна супроводжуватися сертифікатом, що видається (чи визнається) уповноваженим органом по сертифікації.

Постановами Кабінету Міністрів України "Про подальше удосконалення контролю за якістю лікеро-горілочних напоїв, імпортованих в Україну"[93] і "Про подальше удосконалення контролю за якістю тютюнових виробів, імпортованих в Україну"[94], установлено, що: "імпортовані в Україну лікеро-горілочні і тютюнові вироби повинні відповідати вимогам і стандартам встановленим у країні походження товару, що повинні бути не нижче вимог і стандартів, застосовуваних до таких товарів в Україні, а випадку їхньої відсутності – вимогам і стандартам, що діють у ведучих країнах-експортерах зазначених товарів". Ці вироби підлягають обов'язкової сертифікації і повинні супроводжуватися сертифікатом, що повинний бути виданий чи визнаний уповноваженим на це органом по сертифікації України.

Наказами Держстандарту України затверджені Правила обов'язкової сертифікації тютюнових виробів[95] і Правила обов'язкової сертифікації алкогольних[96].

Підтвердження відповідності товару, увезеного на митну територію України, обов'язковим вимогам діючих у державі нормативних документів з питань стандартизації і сертифікації продукції здійснюється при цьому шляхом сертифікації лікеро-горілочних і тютюнових виробів у системі УкрСЕПРО чи шляхом визнання документів, що підтверджують відповідність товару зазначеним вимогам і виданих на ці товари за рубежем.

Таким чином, документами, що підтверджують відповідність зазначених товарів обов'язковим вимогам нормативних документів і надаючи право на ввіз їх в Україну, є сертифікат відповідності, виданий органом по сертифікації України за результатами сертифікації товару, чи свідчення про визнання іноземного сертифіката, видане органом по сертифікації України за результатами визнання такого сертифіката.

Наказом МЗЕЗторга України був затверджений Перелік служб, що видають сертифікати, що засвідчують відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних і екологічних характеристик імпортованого товару нормам, установленим законодавством України[97].

Відповідно до існуючого порядку обов'язкової сертифікації підлягає продукція (у тому числі матеріали і комплектуючі вироби), при застосуванні якої може виникнути небезпека для здоров'я людини і навколишньої природного середовища, а також така, що відповідно до законодавства країн-імпортерів підлягає обов'язковим іспитам перед її допуском на внутрішній і зовнішній ринок.

У ході обов'язкових сертифікаційних іспитів досліджуються по різних групах показників різні параметри. Наприклад, при дослідженні безпеки – вібрації і шуми; надійності – ресурс, рівень збереження, наробіток на відмовлення; екологічності – шкідливі викиди, відходи, випромінювання і т.д.

В окремих випадках досить пред'явлення сертифіката чи виготовлювача експортера, якщо це передбачено міжнародними договорами України, і за умови, що такі сертифікати видані в системі УкрСЕПРО, що діє в Україні. Так, у даний час в Україні визнаються сертифікати на продукти харчування, імпортовані з Росії і Білорусії, на овочі, імпортовані з Молдавії[98].

Товари, зроблені в Україні, з іншого боку, можуть експортуватися в інші країни з пред'явленням сертифікатів, передбачених міжнародними договорами України.

Органи по сертифікації продукції підрозділяються на:

а) акредитовані в державній системі сертифікації;

б) функції, що прийняли на себе, по добровільній сертифікації.

Отже, кажучи про державну систему сертифікації, треба визначити, що Організаційну структуру Системи утворюють:

– Національний орган з сертифікації – Держстандарт України;

– науково-технічна комісія;

– органи з сертифікації продукції;

– органи з сертифікації систем якості;

– випробувальні лабораторії (центри);

– аудитори;

– науково-методичний та інформаційний центр;

– територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України;

–Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та якості продукції.

Структурна схема системи сертифікації УкрСЕПРО[99]

 

Національний орган з сертифікації:

– розробляє стратегію розвитку сертифікації в Україні;

– організує, веде та координує роботи щодо забезпечення функціонування Системи;

– взаємодіє з національними органами з сертифікації інших держав та міжнародними організаціями, що здійснюють діяльність з сертифікації;

– організує розробку та удосконалення організаційно-методичних Документів Системи;

– приймає рішення щодо приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації;

– встановлює основні принципи, правила та структуру Системи, а також знак відповідності та правила його застосування;

–    встановлює правові та економічні основи функціонування Системи;

–    формує та затверджує склад науково-технічної комісії;

–    акредитує органи з сертифікації та випробувальні лабораторії (центри);

–    пестує аудиторів, здійснює інспекційний контроль за діяльністю цих органів;

– веде Реєстр Системи;

– організує роботи з сертифікації продукції в разі відсутності органу Сертифікації певного виду продукції;

– затверджує переліки продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;

– розглядає апеляції щодо виконання правил Системи;

– організує інформаційне забезпечення діяльності з сертифікації в Системі;

– несе відповідальність від імені держави за дотримання правил та порядку сертифікації продукції, що встановлені в Системі.

Науково-технічна комісія з питань сертифікації утворюється та затверд­жується Національним органом з сертифікації для розгляду перспективних напрямків розвитку і розробки пропозицій Держстандарту з проблем сертифі­кації продукції з метою реалізації Законів України "Про захист прав споживачів"[100] та "Про охорону праці"[101].

Науково-технічна комісія розглядає пропозиції щодо:

– принципів проведення єдиної політики в галузі сертифікації;

– проектів основоположних організаційно-методичних документів з сер­тифікації продукції, атестації виробництв, сертифікації систем якості, акредитації органів з сертифікації і випробувальних, лабораторій та ін.;

– основних напрямків досліджень у галузі сертифікації продукції, а також акредитації випробувальних лабораторій, органів з сертифікації продукції (послуг) і систем якості;

– напрямків міжнародного співробітництва в галузі сертифікації, у тому числі в рамках ISO, ІЕС та інших міжнародних організацій;

– приєднання до міжнародних систем та угод з сертифікації;

– питань взаємодії з національними органами з сертифікації інших держав, що здійснюють діяльність з сертифікації, визнання результатів випробувань, сертифікатів та знаків відповідності;

– переліку продукції, що буде підлягати обов'язковій сертифікації.

Органи з сертифікації продукції акредитуються Держстандартом України (органом з акредитації).

Орган з сертифікації продукції:[102]

– здійснює сертифікацію закріпленої за ним номенклатури продукції та несе відповідальність за дотримання правил Системи;

– розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації закріпленої продукції;

– визначає схему та порядок проведення сертифікації закріпленої продукції;

– організує та проводить обстеження та атестацію виробництв;

– здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та атестованим і виробництвом;

– видає сертифікати відповідності на продукцію та атестати виробництв. Органи з сертифікації систем якості акредитуються Держстандартом України (органом з акредитації).

Орган з сертифікації систем якості виконує такі основні функції:[103]

– розробляє організаційно-методичні документи з сертифікації систем якості;

– організує та проводить сертифікацію систем якості;

організує та проводить за пропозицією органу з сертифікації продукції атестацію виробництв;

– здійснює технічний нагляд за сертифікованими системами якості та атестованими виробництвами;

– видає сертифікати на системи якості.

Випробувальні лабораторії (центри)[104] акредитуються Держстандартом України (органом з акредитації) і виконують такі основні функції:

– проводять випробування продукції, що сертифікується, відповідно до галузі акредитації та видають протоколи випробувань;

– беруть участь за пропозицією органу з сертифікації в проведенні технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, та за дорученням Національного органу з сертифікації–в проведенні інспекційного контролю,

– беруть участь за дорученням органу з сертифікації в атестації виробництва продукції, що сертифікується.

Аудитори[105], які атестовані в Системі та занесені до Реєстру Системи, за дорученням Національного органу з сертифікації або органу з сертифікації, виконують роботи, що пов'язані з сертифікацією продукції.

Науково-методичним та інформаційним центром в Системі є Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики Держстандарту України.

Науково-методичний та інформаційний центр виконує такі основні функції:

– здійснює розробку та удосконалення організаційно-методичних документів Системи;

– готує та подає до Національного органу з сертифікації пропозиції та проекти законодавчих актів в галузі сертифікації;

– проводить аналіз можливостей підприємств та організацій щодо акре­дитації їх органами з сертифікації, виконання функцій випробувальних лабораторій (центрів), здійснює експертизу їх вихідних документів та готує пропозиції Держстандарту України (органу з акредитації) щодо їх акредитації в Системі;

– готує пропозиції з номенклатури продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації;

– бере участь на договірній основі в підготовці органів з сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів) до акредитації, а також у підготовці підприємств до сертифікації продукції та систем якості;

– здійснює інформаційне забезпечення та надає інформаційні послуги в галузі сертифікації.

Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держстандарту України виконують такі функції:

– проводять за дорученням органу з сертифікації продукції технічний нагляд стабільністю показників сертифікованої продукції під час її виробництва;

– надають інформацію у сфері сертифікації і акредитації;

– надають на договірній основі методичну допомогу підприємствам у підготовці до акредитації їх випробувальних лабораторій, сертифікації продукції систем якості та атестації виробництв.

Український учбово-науковий центр з стандартизації, метрології та якості проводить навчання та підвищення кваліфікації фахівців у галузі сертифікації, здійснює підготовку аудиторів.

Кажучи про добровільну сертифікацію, то вона може вироблятися на відповідність продукції вимогам, не віднесеним актами законодавства і нормативних документів до обов'язкових вимог, на договірних умовах між заявником і органом по сертифікації. Ініціатива такої сертифікації може належати виготовлювачу, продавцю, споживачу, органу державної виконавчої влади, громадським організаціям і окремим громадянам.

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації.

Правила добровільної сертифікації встановлюються органами з доб­ровільної сертифікації, які подають Державному комітетові України по стандартизації, метрології та сертифікації інформацію для їх реєстрації в установленому порядку.

Щодо продовольчої сировини, продуктів харчування, а також матеріалів, устаткування і виробів, використовуваних при їхньому виготовленні, збереженні, транспортуванні і реалізації, вимога про обов'язкову сертифікацію прямо передбачено статтею 17 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення"[106].

Наказом Держстандарту України "Про введення обов'язкової сертифікації продукції в Україні"[107] був затверджений Перелік продукції, що підлягає обов'язкової сертифікації в Україні.

Номенклатура затвердженого Переліку державної системи обов'язкової сертифікації, має тенденцію до збільшення. Тим часом, законодавство, що діє в економічно розвитих країнах, передбачає обов'язкову на державному рівні сертифікацію лише окремих видів продукції, таких як продукти харчування, медикаменти, медичне устаткування, деякі предмети побутової хімії й електротовари.

Відзначимо, що сертифікати, видавані на продукцію відповідно до законодавства України, у переважній більшості закордонних країн не визнаються.

Іноземних партнерів, насамперед, цікавить, чи сертифіковане підприємство, що випускає ту йди іншу продукцію, у цілому, чи сертифіковані його системи керування виробництвом і якістю продукції, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища і т.д., чи мається знак якості Ради Європи. Без знака GS ("Перевірено на безпеку") практично неможливо реалізувати на Заході технологічне устаткування, механічні й електричні машини, у тому числі навіть дитячі іграшки. Сертифікат ISO 14 000 підтверджує дотримання міжнародних норм в області охорони навколишнього середовища, ISO 9000 – якості продукції і т.д.[108]

ISO – це міжнародна організація, що займається проблемами стандартизації і сертифікації. Її повне найменування – International Standard Organization. Українська система сертифікації продукції не є авторитетної в розвитих країнах багато в чому тому, що ця система здійснюється державними органами. Там прийняте, щоб якість товар оцінювали незалежні недержавні структури[109].

Утім, міжнародні стандарти ISO 9000, що дозволяють оцінювати якість не окремого виду виробу, а технології його виробництва в цілому, з 1 липня 1996 року введені й в Україні.

Крім ISO необхідно згадати також і про такі міжнародні організації, як IЕС (Міжнародна електротехнічна комісія) і ЕОТС (Європейська організація по іспитах і сертифікації).

Сертифікація продукції на основі визнаних на міжнародному рівні процедур усуває багато технічних бар'єрів у торгівлі і сприяє її розвитку.

Відповідно до визначення, що міститься в Посібнику ISO/IЕС-2 (1991 р.), сертифікація – це "процедура, за допомогою якої третя сторона письмово завіряє (за допомогою сертифіката відповідності), що продукція, чи процес послуга відповідають заданим вимогам". При цьому під третьою стороною розуміється особа чи орган, незалежні від сторін, тобто, наприклад, від постачальника і покупця. Відзначимо, що діяльність по підтвердженню відповідності встановленим законодавством технічним регламентам, що здійснюють державні органи, прийнято називати не сертифікацією, а твердженням, схваленням, чи реєстрацією омолагацией.

Вимоги до об'єкта сертифікації повинні бути встановлені (задані) заздалегідь, без чого ця процедура втрачає зміст, а результати сертифікації завіряються сертифікатом відповідності.

У залежності від правил тієї чи іншої сертифікації, умов виробництва і постачань Продукції іспитам у процесі сертифікації може бути піддані одиничні екземпляри продукції, або вибіркова партія, або кожен екземпляр продукції.

Варто відрізняти сертифікат на продукцію від сертифіката на систему. Сертифікація системи якості – це процедура, що підтверджує здатність підприємства випускати продукцію встановленого рівня якості, а сертифікація продукції – це підтвердження відповідності якості визначеного виду виробу установленим вимогам.

Наказом Держстандарту України затверджений Порядок проведення робіт із сертифікації продукції іноземних виробництв по схемах з обстеженням, атестацією і сертифікацією систем якості[110], яким установлені Загальні вимоги по проведенню сертифікації продукції в державній системі сертифікації. Порушення органами сертифікації даного Порядку спричиняє позбавлення атестата акредитації.

Міжнародні стандарти ISO серії 9000 не стосуються конкретного сектора чи економіки промисловості. Сукупно вони являють собою посібник з керування якістю і загальні вимоги по забезпеченню якості, вибору і побудові елементів системи якості.

Дані стандарти містять опису елементів, що повинні включати системи якості, а не порядок упровадження цих елементів тією чи іншою організацією.

За роки, що пройшли з часу опублікування цих стандартів, вони одержали широке визнання і поширення. Більш 50 країн світу прийняли їх як національні.

З розвитком теорії і практики забезпечення якості удосконалювалися і стандарти ISO. Нова редакція цих стандартів була затверджена й опублікована в 1994 році.

Наявність на підприємствах визнаних (сертифікованих) систем якості є гарантією не тільки якості продукції (послуг), але і стабільності і надійності підприємства як партнера в ділових відносинах. Розвиток цієї діяльності в Європі стимулюється також тим, що з 1996 року рішенням Європейського Союзу реєстрація системи якості дає додаткові переваги в торгівлі, одержанні державних замовлень і, крім того, заміняє у визначених ситуаціях необхідність у сертифікатах відповідності продукції[111].

На сьогодні в Україні провели сертифікацію більш 300 промислових підприємств, сертифіковане 308 видів промислової продукції, 22 з який підлягають обов'язкової сертифікації. Більш 80 відсотків продукції сертифіковане в системі УкрСЕПРО, кожен п'ятий вид – у міжнародній системі сертифікації країн СНД, 6,2 відсотки сертифікований відповідно до багатосторонніх угод між країнами світу.

Середній термін дії сертифікатів по Україні склав 2,3 роки.

Спостерігається збільшення постачань сертифікованої продукції на зовнішній ринок. Усього в 1995 році Україна поставила на експорт 42,1 відсотка сертифікованої продукції проти 39,7 у 1994 році і 33 відсотків у 1993 році. Причому в Росію було поставлено 43,2 відсотки цієї продукції, у Китай – 12,1 відсотка, Швейцарію – 7,8 відсотка, Ліван і Єгипет – по 4,6 відсотки.

У той же час аналіз показав, що з обстежених промислових підприємств тільки на кожнім 20-м проводилася сертифікація продукції. Унаслідок цього частка обсягу сертифікованої продукції в загальному обсязі виробництва промислової продукції ще залишається низкою і складає тільки 6,3 відсотки (у 1994 році – 3,6 відсотки)[112].  

З метою забезпечення належного контролю за вірогідністю сертифікатів про походження товарів з України, зміцнення експортного потенціалу України наказом Гостаможкома України[113] затверджене Положення про верифікацію митними органами сертифікатів про походження товарів з України. Відповідно до даного Положення верифікація сертифікатів може здійснюватися шляхом перевірки їх на автентичність (вірогідність) і шляхом перевірки правильності визначення країни походження товару, зазначеного в сертифікаті про походження.

ГЛАВА IV. ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ.

В умовах ринку держава як споживач товарів, робіт і послуг стає рядовим суб'єктом господарської діяльності. Однак у силу свого надзвичайного стану в економіці держава залишається найбільшим споживачем і найбільшим розпорядником засобів[114]. Обмеження випадків утручання держави в господарську діяльність суб'єктів усіх форм власності, установлення твердих критеріїв зміни законодавства про умови господарювання змогло б вдихнути нове життя в державне замовлення, що згідно ст. 1 Закон України "Про постачання продукції для державних нестатків"[115] являє собою засіб державного регульований економіки шляхом формування на контрактній (договірної) основі складу й обсягу продукції, необхідної для державних нестатків, розміщення державних контрактів на її постачання (закупівлю) серед підприємств, організацій і інших суб'єктів господарської діяльності України усіх форм власності.

Таке формулювання означає не тільки правову регламентацію обов'язкових планових актів у світлі змішаної економіки, але знаменує собою важливий крок у переосмисленні ролі держави як учасника господарської діяльності.

Разом з тим, згаданий Закон у редакції 1995 р. поки не цілком задовольняє потреби економіки в державному регулюванні за допомогою системи державних контрактів. Закон насамперед враховує нестатку держави, передбачаючи відповідальність за невиконання зобов'язань за контрактом, за відмовлення укласти контракт, невиконання зобов'язань у термін. З огляду на нестабільну ситуацію з дохідною частиною бюджету, також передбачений механізм забезпечення оплати держконтракту. При всій корисності документа, на наш погляд, у ньому зовсім не відбита стимулююча функція державного замовлення. При тім, що Закон характеризує державне замовлення як засіб регулювання економіки, зовсім неясна система його застосування, підстави висновку контракту, вимоги до виконавця. Невизначеної також залишається відповідальність державних органів, що виступають замовниками за невиконання договірних зобов'язань. Цілком типовими залишаються казуси зі збором зернових: держава повідомляє про обов'язковий продаж частини зерна за встановленою ціною, не робить оплату, а на наступний рік ситуація повторюється. Іншими словами, у цьому випадку акт про постачання для державних нестатків узаконює безпроцентне кредитування держави суб'єктами, що хазяюють, і державне замовлення розглядається останніми скоріше як покарання.

Виділяючи власних (вітчизняних) товаровиробників у господарському законодавстві, необхідно уточнити їх статус щодо законодавства з державному замовленні України. У першу чергу, у Законі повинна одержати реалізацію доктрина державного замовлення, що стимулює розвиток вітчизняного виробництва товарів і послуг. Адже розширити виробництво при гарантіях розширення ринку збуту в сучасних умовах легше, оскільки суб'єкти, що хазяюють, не стиснуті в пошуках необхідних засобів, якщо інше не передбачено умовами контракту. У той же час переваги українських підприємств при одержанні замовлення не цілком ясні. У Законі (ст. 3) лише коротко говориться про це: "вибір виконавців замовлення виробляється виходячи з державних інтересів". Дане формулювання представляється дуже мрячної і навряд чи може служити підставою для позову в суд про порушення вимог закону при проведенні конкурсу на розміщення держзамовлення. Тим часом, українським підприємствам складно конкурувати з нерезидентами, що мають досвід участі в подібних заходах. Крім того, складно перевірити, чи буде переважна участь українських підприємств державним інтересом у розумінні того чи іншого відомства, що є державним замовником. У зв'язку з цим пропонується доповнити зазначений Закон нормою про переважне положення вітчизняного товаровиробника в конкурсах на розміщення державного замовлення, про чи обмеження не допуску до урядових тендерів іноземних виробників за винятком випадків, передбачених міжнародними договорами України. Іншою підставою оголошення тендера за участю іноземних виробників може бути відсутність в української промисловості галузі, необхідної для виконання замовлення. У цьому випадку засобу, виділені на оплату замовлення, можуть бути використані для заохочення створення подібної галузі,

Фактична відсутність систематичної реалізації державного замовлення в Україні закріплює хаотичність ринкових відносин і непередбачуваність розвитку конкурентної ситуації в зовнішній торгівлі. Доступ на ринок України в окремій галузі може бути отриманий шляхом перемоги в тендері на великий державний контракт (наприклад, оснащення оргтехнікою і подальше сервісне обслуговування органів виконавчої влади в Україні). Найбільш перспективної представляється позиція стратегічного інвестора (наприклад, DAEWOO), що крім ексклюзивного положення на ринку може й одержує особливе законодавче регулювання господарської діяльності. Найбільш яскравими проявами битви за домінуюче положення на ринках країн, що відкриваються знову, СНД можна вважати тендер на продаж пакета акцій "Связь-инвест" і "Сибнефть" у Росії. У даний час подібна ситуація складається навколо приватизації Укртелекома. Поновлення систематизованих закупівель для державних (урядових) нестатків в Україні зняло би частину ажіотажу, допомогло визначити можливості збуту окремих компаній, знизило інтенсивність формування кримінального середовища навколо урядових тендерів на продаж компаній, що займають монопольне положення на ринку України. Державне замовлення з його передбачуваністю і вивіреними умовами додасть гнучкість твердої закономірності ринку – необхідності жертвувати суб'єктами, що хазяюють, заради виживання в галузях з обмеженими ринками збуту.

Однак під системною реалізацією державного замовлення не слід розуміти повернення до твердої ієрархічної субординації, об'єднаної єдиним загальнообов'язковим планом. Самостійне розпорядження спеціалізованими органами виділюваними їм бюджетними засобами у встановлених законом межах представляються більш раціональним, ніж численні узгодження з вищими органами. Систему повинні утворити загальні принципи і правові норми, що регулюють порядок вибору контрагента й істотних умов договору, доповнені відкриті об'єктивні плани органів, правомочних виступати на найближчий бюджетний період державними замовниками, загальнодоступні правила участі в майбутніх тендерах (вимоги до виконавців, обов'язкові умови майбутніх контрактів і т.п.).

Цікавої і змістовний представляється функція державного замовлення, що делегує: замість створення спеціального державного органа виконання задачі доручається на договірних умовах незалежному суб'єкту господарювання або спеціально створеному об'єднанню (консорціуму), що має у своєму розпорядженні необхідний досвід і кадрами. Таким чином, діяльність суб'єкта, що хазяює, (підприємства, консорціуму й ін.) забезпечується за рахунок особливого статусу в даній галузі господарювання. В даний час делегування функцій відбувається шляхом створення корпорацій і інших форм об'єднань підприємств, що знаходяться в державній власності (Укравтотранс, Укрзалізниця, Укрбудматеріали і т.п.). Небезпека складається в монопольному положенні подібних утворень, оскільки вони мають тенденцію зливатися з центральними органами виконавчої і законодавчої влади, роблячи вплив на розвиток галузі в цілому. У даному випадку важливо не зупинитися на корпоратизації, виведенні з-під контролю Фонду державного майна і наділенні його господарськими повноваженнями. Початий процес розукрупнення і створення самостійних суб'єктів господарювання повинний продовжуватися навіть за умови, що головна організація буде здійснювати частину управлінських функцій від імені держави[116].

У міжнародному праві національний режим зовнішньої торгівлі, наданий іноземним інвесторам, означає насамперед наділення їхнім правом виступати виконавцями державного замовлення, брати участь в урядових конкурсах на його розміщення. У зв'язку з цим необхідно обґрунтовано користатися даним інструментом регулювання, а не роздавати держзамовлення усім без конкретних планів, лише під розрахунки на либонь. Погіршення конкурентних позицій українських підприємств на внутрішньому ринку (що є неминучим наслідком розширення кола виконавців державного замовлення) повинне відбуватися в обмін на аналогічне (як мінімум) розширення можливостей українських підприємств за рубежем. Приймаючи в увагу кризовий стан українських підприємств, пільги для них можуть бути навіть більш широкими. У зв'язку з цим пропонується змінити редакцію діючого Закону, або уточнити його новим актом підзаконного характеру про порядок проведення конкурсів на висновок державного контракту. Зокрема, державним органам варто було б керуватися такими правилами при виборі виконавця:

1. Загальні умови виконання державного контракту. Для державних (і інших публічних) цілей державні замовники й інші організації з їхнього доручення можуть здобувати лише такі напівфабрикати, що комплектують і сировину, що цілком зроблені або добуті в Україні, і лише таку готову продукцію, що цілком зроблена або істотно перероблена на території України з напівфабрикатів, що комплектують і сировини, цілком зроблених чи добутих в Україні.

Сьогодення правило не поширюється на випадки, передбачені міжнародними договорами України, на постачання продукції за державним контрактом для використання за межами України, а також якщо письмовим рішенням керівника державного замовника встановлені причини, що перешкоджають виконанню вимог даної норми (невідповідність подібного контракту суспільним чи інтересам нерозмірна ціна продукції вітчизняного виробництва й ін.).

2. Державний підряд на будівельні роботи. Контракт на проведення будівельних робіт за рахунок державних засобів повинний включати умови про використання генеральним підрядчиком, субпідрядниками, виконробами і постачальниками для будівництва матеріалів, сировини й устаткування, цілком зробленого чи істотно переробленого в Україні.

Керівник державного замовника в ході чи висновку виконання угоди може установлювати виключення з правила, передбаченого в частині першої дійсної статті, у відношенні окремих матеріалів, сировини й устаткування через нерозмірну ціну або надмірні затримки, про що необхідно вказати в специфікації до контракту на підставі письмового рішення правомочної особи.

Якщо державною чи замовником особи, що діє від його імені, у ході будівництва встановлені порушення умов контракту, зведення про порушника і характер порушень публікуються в офіційному виданні відповідного державного органа, що спричиняє позбавлення генерального підрядчика, субпідрядників, виконробів і постачальників, причетних до порушення зазначених умов контракту, права укладатися угоди на здійснення будівельних робіт за рахунок державного бюджету протягом трьох років після опублікування.

Держава вправі встановлювати інші умови виконання державного замовлення іноземним виробником. Так, у контракті можуть обмовлятися умови наймання фахівців, встановлюватися обсяг матеріалів національного походження, питання створення суб'єктів, що хазяюють, необхідних для виконання зобов'язань і т.п. Вибір потенційного виконавця буде об'єктивним, якщо держава відмовиться від призначення українських контрагентів, але надасть іноземному виробнику самостійно вибрати контрагента на підставі обґрунтованих критеріїв. До того ж установлені подібним чином господарські зв'язки мають більш сприятливу перспективу розвитку, чим нав'язані через монополіста (спеціалізовану господарську організацію).

При виробленні умов контракту, особливо з іноземними компаніями, уповноважені органи держави вправі обмежувати для виконавця коло постачальників і інших господарських партнерів, використання найманої робочої сили. Проведення робіт з державного замовлення може встановлювати більш тверді критерії визначення негативного впливу на навколишнє середовище. Іншими словами, виконання робіт за рахунок державних засобів необхідно використовувати для підтримки і прогресивного розвитку національної економіки.

Очевидно, у різних галузях економіки можливість дотримувати строгих стандартів орієнтації на вітчизняну продукцію неоднакова, тому кожне з відомств повинне видавати спеціальні акти, що містять принципи і правила проведення конкурсів на висновок урядового контракту, визначення вітчизняного виробника і продукції для даної галузі. Ці акти повинні бути обов'язковими для нижчестоящих державних органів, уповноважених виступати державними замовниками. При розробці принципів і процедур варто враховувати думку суб'єктів, що хазяюють, України, а саме – відповідне чи міністерство відомство повинне опублікувати проект підзаконного акта й оголосити про збір рекомендацій від бажаючих щодо змісту акта, не пізніше, ніж за 60 днів до введення його в дію. Зокрема, одними з напрямків удосконалювання порядку висновку державних контрактів є метод визначення країни походження товару (роботи, послуги), альтернативний і резервний методи, обґрунтування їхньої переваги. Пропозиції, що надходять, і зауваження повинні розглядатися відповідно до Закону України "Про звертання громадян"[117] або на умовах, не менш пільгових.

Оскільки в ході розподілу державного замовлення використовуються засоби державного бюджету, представляється доцільним складання щорічного звіту про результати виконання державних контрактів органами виконавчої влади України з наступним його розглядом і твердженням відповідними органами законодавчої влади.

Залучення іноземних товаровиробників як виконавців (підрядчиків) по державному замовленню в Україні повинне бути обумовлено аналогічними або більш пільговими умовами для українських підприємств і організацій у відповідних країнах. Важливість активної діяльності державних органів у цьому напрямку можна проілюструвати наступним прикладом. За допомогою одних дипломатичних засобів (на підставі діючих міжнародних економічних договорів) Торговому представнику США за 1997 р. удалося на 50 млрд. дол. розширити експортні можливості американської промисловості в області висновку урядових контрактів без надання додаткового доступу на ринки США. Для порівняння, в Україні загальний обсяг експорту в 1997 р. склав близько 16 млрд. діл. США.

Представляється доцільним врахувати викладене вже при розгляді проектів Господарського (Комерційного) і Цивільного кодексів України Верховною Радою, а також внести необхідні зміни в чинне законодавство. Захист вітчизняного товаровиробника за допомогою державного замовлення доповнить систему мір захисту внутрішнього ринку по комерційному законодавству України.

 

 

 

 

 

ЗАКІНЧЕННЯ

Потреби реальних соціальне-економічних процесів, їх динаміка, природно, вимагають певної корекції конкретних заходів щодо реалізації стратегічного економі­чного курсу, проте незмінними базовими позиціями залишається поступова заміна адміністративно-розподільчих економічних відносин такими, що органічно поєднують і державне регулювання, і ринкові саморегулятори.

Важливу складову доктрини демократичних соціальне-економічних перетворень в Україні, їх стратегічного курсу здійснення мають становити концепція і практична політика розвитку комерції. Державного значення набуває усві­домлення суті, ролі і місця комерції в нинішньому і головне – в майбутньому економічному, більш того – соціальне-культурному розвитку України, а також усві­домлення умов, необхідних для становлення і функціонування цієї форми ділової активності, прогнозування основних напрямів і тенденцій розвитку комерційної діяльності з урахуванням як публічних інтересів суспільства в особі держави, так і приватних інтересів суб'єктів комерційної діяльності[118].

На жаль, можна констатувати, що й досі в Україні відсутня чітка послідовна державна ідеологія становлення і функціонування національного підприємництва, за­гальнодержавна програма його розвитку. Гадаю, що певним наслідком цього є недостатнє розуміння необхідності підпорядкування голови Держкомітету України з питань розвитку підприємництва безпосередньо Прем'єр-Міністру України. Станов­лення підприємництва як нового для пострадянської України соціально-економічного явища потребує серйозної адміністративно-політичної уваги і підтримки. Саме Прем'єр-Міністр, згідно з Основним Законом України, керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямованою, зокрема, на здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, на розроблення економічного, науково-технічного, соціального і культурного курсу розвитку країни. А розвиток комерції, недержавного сектора народного господарства і є важливою складовою формування змішаної економіки як базису плюралістичної політичної системи.

Державна політика розвитку комерції має ґрунтуватися на взаємодії пуб­лічно-правових і приватноправових засад регулювання комерційних відносин. Вона повинна моделювати такий стратегічний курс розвитку цієї форми ділової акти­вності, який би визнавав комерсанта головною діючою фігурою ринкового господар­ства, законним суб'єктом приватноправових відносин громадянського суспільства.

Основними концептуальними засадами державної політики розвитку комерції мають бути:

- визначення права на комерційну діяльність, зокрема, права на ризик своїм майном як одного з природних прав людини на вільний розвиток особистості;

- визнання пріоритетного місця та ролі приватної власності і особи (фізичної та юриди­чної) в ринкових економічних і цивільних правовідносинах;

- визнання рівності суб'єктів права приватної власності з іншими суб'єктами права власності перед законом;

- підхід до держави, з одного боку, як до політичної функції громадянського суспільства, яке повинно здійснювати реальний контроль за діяльністю держави, а з іншого, – як до суб'єкта цивільного права, якщо держава в процесі свого функціонування включається в систему ринкових відносин;

- розуміння закону як певної функції права і держави та держави як інструмента права;

- усвідомлення необхідності й міри розмежування і взаємодії приватноправових і публічно-правових засад регулювання комерційних відносин тощо.

Діяльність щодо розроблення і здійснення державної політики розвитку комерції в Україні, її правового забезпечення необхідно розглядати не як одноразові заходи публічної влади, а як постійні функції держави, зокрема, функції Державного комітету України з питань розвитку підприємництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.         Закон України "Конституція України" №254к/96-ВР від 28.06.96

 

2.         Арбітражний процесуальний Кодекс України №1798-12 від 06.11.91

 

3.         Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 – 212-1) №80731-10 від 07.12.84

 

4.         Кримінальний Кодекс України (від статті 147 до статті 263) №2002-05 від 28.12.60

 

5.         Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність" №113/98-ВР від 11.02.98

 

6.         Закон "Про національну депозитар­ну систему та особливості електронного обігу цінних па­перів в Україні " №710/97-ВР від 10.12.97

 

7.         Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" №469/97-ВР від 17.07.97

 

8.         Закон України "Про звертання громадян" №393/96-ВР від 02.10.96

 

9.         Закон України "Про режим іноземного інвестування" №93/96-ВР від 19.03.96

 

10.       Закон України "Про страхування" №85/96-ВР від 07.03.96

 

11.       Закон України "Про постачання продукції для державних нестатків" №493/95-ВР від 22.12.95

 

12.       Закон України "Про відповідальність підприємств, їхньому об'єднанні, заснувань і організацій за правопорушення в сфері містобудування" №208/94-ВР від 14.10.94

 

13.       Закон України "Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення" №4004-12 від 24.04.94

 

14.       Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" №4002-12 від 24.04.94

 

15.       Закон України "Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення" №4004-12 від 24.04.94

 

16.       Закон України "Про пожежну безпеку" №3745-12 від 17.12.93

 

17.       Закон України "Про внесення змін і доповнень до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" №№3712-12;3713-12;3714-12 від 16.12.93

 

18.       Закон України "Про Антимонопольний комітет України" №3659-12 від 26.11.93

 

19.       Закон України "Про карантин рослин" №3348-12 від 30.06.93

 

20.       Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" №2939-12 від 26.01.93

 

21.       Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" №2801-12 від 19.11.92

 

22.       Закон України "Про охорону праці" №2694-12 від 14.10.92

 

23.       Закон України "Про інформацію" №2657-12 від 02.10.92

 

24.       Закон України "Про державну статистику" №2614-12 від 17.09.92

 

25.       Закон України "Про ветеринарну медицину" №2498-12 від 25.06.92

 

26.       Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №2343-12 від 14.05.92

 

27.       Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" №2132-12 від 18.02.92

 

28.       Закон України "Про господарські товариства" №1576-12 від 19.09.91

 

29.       Закон України "Про інвестиційну діяльність" №1560-12 від 18.09.91

 

30.       Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" №1201-12 від 18.06.91

 

31.       Закон України "Про арбітражний суд" №1142-12 від 04.06.91

 

32.       Закон України "Про захист прав споживачів" №1023-12 від 12.05.91

 

33.       Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" №959-12 від 16.04.91

 

34.       Закон України "Про підприємства в Україні" №887-12 від 27.03.91

 

35.       Закон "Про банки і банківську діяльність" №872-12 від 20.03.91

 

36.       Закон України "Про підприємництво" №698-12 від 07.02.91

 

37.       Закон України "Про власність" №697-12 від 07.02.91

 

38.       Закон України "Про міліцію" №565-12 від 20.12.90

 

39.       Закон України "Про мови в Української РСР " №8312-11 від 28.10.89

 

40.       Указ Президента України "Про Положення про Державний комітет України з питань розвитку підприємництва" №1206/97 від 30.10.97

 

41.       Указ Президента України "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" №142/97 від 14.02.97

 

42.       Указ Президента України "Про Положення про Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації" №375/96 від 24.05.96

 

43.       Указ Президента України "Про Положення про Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи" №400/96 від 05.06.96

 

44.       Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії" №55/94 від 19.02.94

 

45.       Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" №493/92 від 03.10.92

 

46.       Декрет Кабінету Міністрів "Про державний пробірний нагляд" №53-93 від 17.05.93

 

47.       Декрет Кабінету Міністрів "Про стандартизацію і сертифікацію" №46-93 від 10.05.93

 

48.       Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" №46-93 від 10.04.93

 

49.       Декрет Кабінету Міністрів "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" №30-93 від 08.04.93

 

50.       Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" №23-93 від 17.03.93

 

51.       Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного кон­тролю" №15-93 від 19.02.93

 

52.       Декрет Кабінету Міністрів України "Про Єдиний митний тариф України" № 4-93 від 11.01.93

 

53.       Постанову Кабінету Міністрів України "Про Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" №740-98-п від 25.05.98

 

54.       Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію розвитку внутрішньої торгівлі України" № 1449 від 20.01.97

 

55.       Постанову Кабінету Міністрів України "Про подальше удосконалення контролю за якістю тютюнових виробів, імпортованих в Україну" № 946-96-п від 14.08.96

 

56.       Постанову Кабінету Міністрів України "Про подальше удосконалення контролю за якістю лікеро-горілочних напоїв, імпортованих в Україну" №851-96-п від 30.07.96

 

57.       Постанову Кабінету Міністрів України "Про впровадження штрихового кодування товарів" № 574 від 29.04.96

 

58.       Постанову Кабінету Міністрів України "Про Єдиний ліцензійний реєстр" №364-96-п від 27.03.96

 

59.       Постанову Кабінету Міністрів "Про затвердження Типового положення про інспекції заготівель і якості сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації" №63-96-п від 12.01.96

 

60.       Постанову Правління Національного Банку України "Про затвердження порядку надання ліцензій Національного банку України на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями" №243 від 27.09.95

 

61.       Постанову Кабінету Міністрів України "Про Ліцензійну палату при Міністерстві економіки України" №618-95-п від 08.08.95

 

62.       Постанову Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо вдосконалення охорони об’єктів державної та інших форм власності" №615-93-п від 10.08.93

 

63.       Постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення Державної служби боротьби з економічною злочинністю" №510-93-п від 05.07.93

 

64.       Постанова Кабінету Міністрів України "Питання Державного комітету України по нагляду за охороною праці" №328-93-п від 04.05.93

 

65.       Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" №731-92-п від 28.12.92

 

66.       Постанова Кабінету Міністрів України "Питання Державної інспекції по контролю за цінами" №353-91-п від 09.12.91

 

67.       Розпорядження Президента України "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств" №207/97-рп від 14.05.97

 

68.       ДСТУ 3420-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації"

 

69.       ДСТУ 3418-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до аудиторів та порядок їх атестації"

 

70.       ДСТУ 3412-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації"

 

71.       ДСТУ 3411-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації"

 

72.       ДСТУ 3410-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення"

 

73.       ДСТУ-2462-94 "Сертифікація. Основні поняття, терміни і визначення".

 

74.       Наказ Ліцензійної палати "Про затвердження Інструкція про порядок видачі ліцензій на здійснення торгової діяльності в сфері оптової, роздрібної торгівлі і суспільного харчування по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів" №597 від 08.10.96

 

75.       Наказ Держстандарту України "Про Правила обов'язкової сертифікації алкогольних" №570/1595 від 04.10.96

 

76.       Наказ Держстандарту України "Про Правила обов'язкової сертифікації тютюнових виробів" №569/1594 від 03.10.96

 

77.       Наказ Держстандарту України "Про верифікацію митними органами сертифікатів про походження товарів з України" за №402 від 16.09.96

 

78.       Наказ МЗЄЗторгу України про Положення про штрихове кодування товарів № 530 від 27.08.96

 

79.       Наказ Держстандарту України "Про Порядок проведення робіт із сертифікації продукції іноземних виробництв по схемах з обстеженням, атестацією і сертифікацією систем якості" за №458 від 02.08.96

 

80.       Наказ МЗЕЗторга "Про Перелік служб, що видають сертифікати, що засвідчують відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних і екологічних характеристик імпортованого товару нормам, установленим законодавством України" №51 від 03.04.95

 

81.       Наказ МЗЄЗторгу "Про затвердження Правил продажу продовольчих товарів" №9 від 28.12.94

 

82.       Наказ МВС України "Про затвердження Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво, ремонт, реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до нього, а також холодної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивого і дратівного дії, індивідуальної захисту, активної оборони і засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, створення і зміст стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів" №161 від 18.10.93

 

83.       Наказ Держстандарту України "Про проведення обов’язкової сертифікації продукції в Україні" за №112 від 30.06.93

 

84.       Лист МЗЕЗторга України "Про оптову та роздрібну торгівлю" №15-02/30-89 від 22.02.96

 

85.       Антонюк Н. А. Словник – довідник підприємця. Ринок: економіка. маркетинг. Фінанси. Закони. – Херсон. – 1993. – с.41

 

86.       Единая государственная система делопроизводства: основные положений. – М., 1974. – с.77

 

87.       Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України. – Київ. – 1998. – с.52-53

 

88.       Ринкова економіка: Словник, під загальною редакцією Г. Я. Кинермана – 2-е видання, доповнене – Київ, Видавництво "Республіка" 1995. – с.183, 304

 

89.       Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя Харьков, "Одиссей". – 1999. – с.12-14

 

90.       Сертифікація в Україні. Нормативні акти та інші документи. – т.1. – Київ. – 1998р. – с.3

 

91.       Сучасний економічний словник під редакцією Райзберга Б. А., – 2-е видання, виправлене – М.: ИНФРА – М. – 1998. – с.35, 157, 260, 348, 377

 

92.       Харитонов Е.О. Гражданское право. Учебно-практический справочник. Харьков, Изд-во "Одиссей". – 1999. – с.374-376

 

93.       Шакун В.І. Правові основи підприємницької діяльності. підручник, Київ. - "Правові джерела". – 1997. – с. 16, 18

 

94.       Абрамов Ю. Во Франции и Голландии есть Госплан // Российские вести. – 1994. – 10 марта. – с.12

 

95.       Бюлетень міжнародних договорів. – 1993. – № 10. – С. 3–5.

 

96.       Грицаенко Л. Предпринимательство в Украине: проблемы государственного регулирования // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 7. – с.53

 

97.       Загнитко О. П. Государственный заказ как средство поддержки отечественного товаропроизводителя // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999р. - №5. – с.14

 

98.       Загнітко О. П. Правові засоби захисту економіки України від конкуренції імпорту // Правничий часопис Донецького держуніверситету. – 1998. - №3. – с.14

 

99.       Кисельова Т. Стандарти в нестандартному житті // Голос Украины. – 1996. – 27 червня. – с.7

 

100.    Койфман Ю., Московська Н. І оптом і вроздріб // Бізнес. – 1996. – 16 липня. – с.8

 

101.    Комерсант Украйни. – 1994. - №3. – с.13

 

102.    Кріт Ю. Сертифікацію пройти – не поле перейти // Бізнес. – 1996. – 30 квітня. – с.15

 

103.    Лешков Ю. Якість є. Немає Сертифіката цієї якості // Ділові новини. – 1996. - №8. – с.7

 

104.    Про деякі питання практики застосування окремих норм діючого законодавства при дозволі перевезень // Бізнес. – 1995. - №38. - с.18.

 

105.    Ранзес В. Стратеги, регуляторы, новаторы // Ми­ровая экономика и международные отношения. – 1997. – №6. – с.148

 

106.    Селиванов В. Концептуальні засади розроблення державної політики розвитку підприємництва в Україні // Право України. – 1997. - №12. – с.23

 

107.    У боротьбі за підтвердження якості // Бізнес. – 1996. – 23 липня. – с.12

 

108.    Фридман М. Введение в Американское право. – М., 1992. – с.97-98

 

109.  Чобит Д. Яркая обвертка залежалого импорта, или как непродуманные нормы разрушают экономику государства // Голос Украины. – 1996. – 26 марта. – с.4

 

 

 

 

06.06.2000г. Ю. Ю. Ящук

 

 

 

[1] Див.: Шакун В.І. Правові основи підприємницької діяльності. підручник, Київ. - "Правові джерела". – 1997. – с. 16, 18

[2] Див.: Сучасний економічний словник під редакцією Райзберга Б. А., – 2-е видання, виправлене – М.: ИНФРА – М. – 1998. – с.35, 157, 260, 348, 377

[3] Див.: Антонюк Н. А. Словник – довідник підприємця. Ринок: економіка. маркетинг. Фінанси. Закони. – Херсон. – 1993. – с.41

[4] Див.: Ринкова економіка: Словник, під загальною редакцією Г. Я. Кинермана – 2-е видання, доповнене – Київ, Видавництво "Республіка" 1995. – с.183, 304

[5] Див.: Грицаєнко Л. Предпринимательство в Украине: проблемы государственного регулирования // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 7. – с.53

[6] Див.: Абрамов Ю. Во Франции и Голландии есть Госплан // Российские вести. – 1994. – 10 марта. – с.12

[7] Див.: Фридман М. Введение в Американское право. – М., 1992. – с.97-98

[8] Див.: Ранзес В. Стратеги, регуляторы, новаторы // Ми­ровая экономика и международные отношения. – 1997. – №6. – с.148

[9] Див.: ПОСТАНОВА Верховної Ради України "Про Концепцію розвитку внутрішньої торгівлі України" № 1449 від 20.01.97

[10] Див.: Закон "Про інформацію" №2657-12 від 02.10.92

[11] Див.: Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії" №55/94 від 19.02.94

[12] Див.: Указ Президента України "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" №142/97 від 14.02.97

[13] Див.: Розпорядження Президента України "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств" №207/97-рп від 14.05.97

[14] Див.: Закон України "Конституція України" №254к/96-ВР від 28.06.96

[15] Див.: Закон України "Про підприємництво" №698-12 від 07.02.91

[16] Див.: Закон України "Про підприємства в Україні" №887-12 від 27.03.91

[17] Див.: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №2343-12 від 14.05.92

[18] Див.: Закон України "Про господарські товариства" №1576-12 від 19.09.91

[19] Див.: Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" №469/97-ВР від 17.07.97

[20] Див.: Закон України "Про режим іноземного інвестування" №93/96-ВР від 19.03.96

[21] Див.: Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" №2132-12 від 18.02.92

[22] Див.: Закон України "Про Антимонопольний комітет України" №3659-12 від 26.11.93

[23] Див.: Закон України "Про власність" №697-12 від 07.02.91

[24] Див.: Закон України "Про інвестиційну діяльність" №1560-12 від 18.09.91

[25] Див.: Закон "Про банки і банківську діяльність" №872-12 від 20.03.91

[26] Див.: Закон "Про національну депозитар­ну систему та особливості електронного обігу цінних па­перів в Україні " №710/97-ВР від 10.12.97

[27] Див.: Закон "Про цінні папери і фондову біржу" №1201-12 від 18.06.91

[28] Див.: Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" №23-93 від 17.03.93

[29] Див.: Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного кон­тролю" №15-93 від 19.02.93

[30] Див.: Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" №55/94 від 19.02.94

[31] Див.: Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" №959-12 від 16.04.91

[32] Див.: Декрет Кабінету Міністрів "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" №30-93 від 08.04.93

[33] Див.: Декрет Кабінету Міністрів "Про стандартизацію і сертифікацію" №46-93 від 10.05.93

[34] Див.: Декрет Кабінету Міністрів "Про державний пробірний нагляд" №53-93 від 17.05.93

[35] Див.: Закон України "Про метрологію та метрологічну діяльність" №113/98-ВР від 11.02.98

[36] Див.: Закон України "Про страхування" №85/96-ВР від 07.03.96

[37] Див.: Закон України "Про арбітражний суд" №1142-12 від 04.06.91

[38] Див.: Арбітражний процесуальний Кодекс України №1798-12 від 06.11.91

[39] Див.: Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" №4002-12 від 24.04.94

[40]Див.: Бюлетень міжнародних договорів. – 1993. – № 10. – С. 3–5.

[41] Див.: Закон України "Про внесення змін і доповнень до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" №№3712-12;3713-12;3714-12 від 16.12.93

[42] Див.: Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" №731-92-п від 28.12.92

[43] Див.: Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" №493/92 від 03.10.92