Комітет кредитних установ: орган, що реєструє

2. Комітет кредитних установ: орган, що реєструє.

Комітет являє собою орган, що займається реєстрацією кредитних установ, що приймає індивідуальні рішення (видача дозволів або виключень). Складається з десяти членів під головуванням Керуючим Банком Франції.

3. Банківська комісія: контролюючий орган.

Комісія контролює дотримання банківської регламентації. За допомогою агентів Банку Франції вона проводить перевірки кредитних установ. Банківська комісія має дисциплінарні повноваження. Має право виносити

дисциплінарні і/або матеріальні санкції. Складається з шести чоловік, включаючи директора Казначейства, під головуванням Керуючого банку Франції.

Статус Банка Франції як автономної організації гарантований Законом від 3 січня 1973 р.

Основні види банків у Франції

1. Комерційні банки - основна діяльність полягає в прийомі безтермінових вкладів для надання короткострокових кредитів. Однак вони можуть розширювати сферу своєї діяльності в такий спосіб:а) здобуваючи капітал у вигляді внесків або позик (вкладні сертифікати, облігації);

б) надаючи позики на більш тривалий термін;

в) приймаючи участь у капіталі інших підприємств;

г) організувати емісію і розміщення цінних паперів;

д) здійснюючи керування майном за рахунок клієнтури.

Комерційні банки об'єднані в Асоціацію французьких банків (АФБ)

2. Інвестиційні банки - спеціалізовані організації, призначені для допомоги підприємствам у ї інвестиційній діяльності і здатні здійснювати довгострокові і середньострокові операції. До цієї категорії банків відносяться:

 а) приватні банки, що спеціалізуються на фінансових консультаціях, керуванні майном, а також міжнародному переміщенні капіталів французьких підприємств;

б) промислові банки, що підрозділяються на ділові банки, призначені для участі в діяльності підприємств, і банки довгострокового і середньострокового кредиту, що видають позики й акумулюють засоби для подальшого вкладення їх у реальний сектор економіки.

3. Фінансові компанії - організації, що збирають відносно стабільні капітали (облігації, бони, банківські позики) для їхнього розміщення з малим ступенем ризику в короткострокові позики під заставу цінних паперів і в довгострокову оренду.

4. Іпотечні банки - організації, основним об'єктом активних операцій яких є надання іпотечних позик підприємствам і приватним особам.

5. Банки розвитку - покликані поєднувати суспільні і приватні фонди для фінансування операцій, що не можуть бути рентабельними в короткий термін.

В Франції існує 28 спеціалізованих кредитних інститутів, згрупованих у 1984 році в Об'єднання спеціалізованих фінансових установ. До них відносяться такі організації, як Le Credіt foncіer de France, що спеціалізується на кредитуванні будівництва, Les Socіetes de developpement regіonal (SDR) - організації регіонального розвитку, що поєднують фінансові інститути, що обслуговує переважно дрібні і середні підприємства; Socіete francaіse pour l'assurance du capіtal rіsque des PME-SOFARІ - для фінансування дрібних і середніх підприємств.

Особливе місце тут займає La Banque francaіse du commerce exterіeur - "Французький банк для зовнішньої торгівлі", що здійснює фінансування зовнішньоекономічних операцій.

Регулювання фондового ринку

Функції регулювання фондового ринку у Франції покладені на Міністерство економіки і фінансів. Основну практичну роботу здійснюють спеціальні організації: Комісія з біржових операцій, Рада фондових бірж, "Суспільство французьких бірж - Паризька фондова біржа" і Французька асоціація біржових суспільств .

Комісія з біржових операцій контролює дотримання стандартів розкриття інформації емітентами і використання інсайдерскої інформації. У випадку порушення встановлених нею правил комісія має право направляти матеріали в прокуратуру або застосовувати власні санкції, зокрема, накладати штрафи.

Комісія видає ліцензії на створення інвестиційних компаній, на керування портфелями цінних паперів, розслідує скарги, що надходять від інвесторів. Виключне право проведення операцій на біржовому ринку належить професійним учасникам фондового ринку - "біржовим суспільствам", що входять у суспільство французьких бірж.

Діяльність Ради фондових бірж визначається Законом про фондові біржі 1988р. Рада здійснює загальний нагляд за діяльністю фірм по цінних паперах і виконує функцію основної саморегульованої організації Франції. У його склад входять 12 чоловік, 10 з яких обираються від імені фірм по цінних паперах, 1 представляє лістингові компанії, 1 - представник фірм, що служать - членом Ради фондових бірж.

Рада ліцензує компанії по цінних паперах і розробляє загальні правила, що стосуються операцій з цінними паперами. Звіт цих правил (Генеральний регламент Ради фондових бірж), схвалений Комісією з біржових операцій і банком Франції затверджує Міністерство фінансів Генеральний регламент установлює нормативи для створення нових компаній по цінних паперах, правила лістинга і виключення з нього, правила поглинання компаній і містить професійний кодекс поводження посадових осіб і компаній, що служить, по цінних паперах. Рада вправі вживати дисциплінарних заходів впливу стосовно учасників ринку цінних паперів.

Суспільство французьких бірж - Паризька фондова біржа має статус спеціалізованої фінансової установи .

Суспільство контролює повсякденні операції на ринку, поширення інформації інвесторам, перевіряє заявки на лістинг, що направляються в Раду по фондових біржах, приймає рішення про виключення з лістинга. Відповідно до повноважень, делегованим Радою фондових бірж, Суспільство вправі припиняти торгівлю будь-яким цінними паперами.

2.6.Державне регулювання підприємництва

 

Регулювання підприємств державного сектора.

Державні підприємства традиційно підрозділяються у Франції на дві групи, розрізняючи статусом адміністративної установи або акціонерної компанії.

Статус адміністративної установи (державного підприємства суспільної служби) містить окремі елементи адміністративного права, хоча в цілому їхня діяльність регулюється нормами комерційного права.

Такими є підприємства, що виконують функції суспільної служби і, як правило, що є монополіями: у галузі транспорту мова йде про Національне суспільство французьких залізниць, Автономної компанії паризького транспорту, Ер Франс; у галузі енергетики - Электрисите ДЕ Франс, Гаснув ДЕ Франс, Національна компанія Рони, Генеральна компанія ядерних речовин; в області зв'язку - Генеральна дирекція пошти і зв'язку .

Державне підприємство може також бути юридичною особою приватного права і мати статус компанії. Таким статусом володіють промислові підприємства комерційного сектора, великі банки й ін. У цьому випадку велика частина капіталу такої компанії повинна належати або державі, або іншому державному підприємству.

Державними вважаються також підприємства, у Правліннях яких Держава має більшість голосів, не володіючи при цьому більшістю в капіталі, що дозволяє йому контролювати керування. З кінці 80-х років у загальному переліку підприємств, що знаходяться під контролем держави (без обліку філій і підфілій), число адміністративних установ і акціонерних компаній співвідноситься як 50:50.

У державних підприємствах першого кола (не входять філії і підфілії) голови правління, дирекції, наглядацької ради або генеральний директор призначаються декретом Ради Міністрів на три роки. При цьому Уряд залишає за собою право перервати його повноваження в будь-який момент. На інших державних підприємствах призначення на керівні посади здійснюється на загальних підставах, тобто їхніми власними органами керування.

Як правило, склад правління (або наглядацької ради) має тристоронній характер. У нього входять представники Держави, суспільні діячі, обрані завдяки своїй компетентності або здатності представляти споживачів, представники трудящих. Коли частина акціонерного капіталу знаходиться у власності приватних інвесторів, їхні представники обираються на зборах акціонерів. Представники держави і суспільних діячів призначаються декретами Уряду. Представники трудящих обираються персоналом підприємства.

Державні підприємства суспільної служби підлягають подвійному контролеві, проведеному до прийняття рішень самим підприємством: контролеві технічному і фінансово-економічному.

Технічна опіка здійснюється Урядовим комісаром, що представляє міністерство, до ведення якого відноситься підприємство. Урядовий комісар присутній на засіданнях Правління й інформує його про точку зору куруючого міністерства, він може наполягати на повторному розгляді проекту або в окремих випадках - навіть скористатися правом вето.

Фінансово-економічна опіка здійснюється Державним контролером або Контрольною комісією, що представляє на підприємстві Міністерство економіки і фінансів. Державний контролер, що є присутнім на засіданні Правління, стежить за економічною і фінансовою діяльністю підприємства. З доручення міністерства він здійснює контрольні функції, наприклад обов'язкове візування документів по угодах.

Рішення в області встановлення тарифів відносяться до компетенції Міністерства економіки і фінансів, і приймаються в залежності від фінансового стану підприємств, а також задач макроекономічної політики.

Окремі підприємства мають повну або часткову волю в ціноутворенні.

Річний бюджет або прогнозні кошториси доходів і витрат повинні схвалюватися одночасно і куруючим міністерством і міністерством економіки і фінансів. Рішення про участь у капіталі інших підприємств (або про продаж акцій) також підлягають попередньому схваленню обох міністрів.

Програма капіталовкладень складається Фондом економічного і соціального розвитку (FDES), а зaймы, розташовані державними підприємствами, повинні одержати попередні дозволи з боку Міністерства фінансів.

Державні підприємства підлягають також контролеві апостеріорі, що покликаний перевірити правильність і ефективність керування. Цей контроль здійснюється особливою адміністративною інстанцією - Рахунковою палатою, що кожні два роки готує доповідь про керування і фінансові результати державних підприємств.

На кожному державному підприємстві працює бухгалтер-ревізор, призначений судовою владою. У його функції входить аудит правильного оформлення бухгалтерської звітності.

Парламент країни крім контролю за діями уряду, в тому числі в частині виконання бюджету, може створювати спеціальні комісії з розслідування випадків виявлених порушень у діяльності державних підприємствах.

Контроль за інвестиціями державних підприємств.

Дозвіл на здійснення інвестицій великими націоналізованими підприємствами, надається Фондом економічного і соціального розвитку (FDES), Дирекція якого складається з представників зацікавлених відомств під головуванням Міністра економіки і фінансів.

Роль Фонду полягає в тому, щоб розширення заборгованості державних підприємств не вийшло з під контролю, а також у регулюванні графіка позик у залежності від стану фінансового ринку. Мова йде про розподіл державних інвестицій у часі, щоб без надзвичайної напруги забезпечити фінансування усього їхнього обсягу в залежності від наявних заощаджень.

FEDS являє собою механізм міжміністерського арбітража, що функціонує на двох рівнях: Керуюча рада і спеціалізовані комітети.

Керуюча рада працює під головуванням Міністра економіки і фінансів і включає міністрів економічної спрямованості, що курує державні підприємства. У раду входять також деякі директори центральних відомств, комісар. Генерального комісаріату планування (ГКП), Керуючий Банку Франції і інш.

Рада збирається два рази на рік, а в проміжках між сесіями робота ведеться за допомогою трьох спеціалізованих комітетів: енергетики, транспорту і зв'язку, що є його відображенням на технічному рівні. Вони роблять порівняльний розгляд у присутності зацікавлених підприємств запропонованих ними програм капіталовкладень.

Таким чином, Спеціалізовані комітети роблять оцінку ефективності капіталовкладень, а керуюча рада переносить такий розгляд по окремим підприємствам у загальноекономічний контекст.

Основними причинами необхідності контролю за капіталовкладеннями держпідприємств є: неадекватність механізмів ринку для визначення оптимальних обсягів інвестицій природних монополій, необхідність визначити оптимальний обсяг засобів, що може залучатися цими підприємствами на фінансових ринках, приймаючи на увагу потреби інших підприємств і місцевої влади, потреба в сприянні міжгалузевої конкуренції природних монополій - електрика і газ для опалення житла, залізниці, авіація, автостради для перевезення пасажирів.

Великі стратегічні рішення у відношенні національних підприємств (програма ядерної енергетики, високошвидкісних магістралей, і т.п..) є предметом урядової процедури, прийнятої в кожнім конкретному випадку і зовсім незалежно від FDES. Базуючи на загальних напрямках , обраних урядом, щорічний розгляд по лінії FDES відноситься потім до конкретного впровадження цих великих рішень і до графіка освоєння відповідних капіталовкладень.

Державні підприємства конкурентного сектора

Дії держави як мажоритарного акціонера на підприємствах конкурентного сектора підкоряється загальноприйнятим нормам комерційного права. Разом з тим, для прийняття рішень про їхню участь у капіталі інших підприємств потрібний попередній дозвіл Міністерства економіки і фінансів. Також вони підлягають контролеві Рахункової палати.

У великих державних підприємствах держави, як правило, належить більш 66%, що визначається метою збереження кваліфікованої більшості, необхідного для прийняття ключових питань (злиття, поглинання, зміни статуту, збільшення акціонерного капіталу).

Фінансування державних підприємств

Участь держави в розширенні фондів державних підприємств може здійснюватися шляхом надання капітальних дотацій адміністративним установам або шляхом збільшення статутного капіталу, що забезпечує Держава-акціонер.

Існує практика реінвестування дивідендів, перетворення конвертованих облігацій в акції. Держава надає деяким державним підприємствам (наприклад, транспортним) субсидії на переоснащення, або в окремих випадках - експлуатаційні субсидії. Крім того, держава може гарантувати як внутрішні, так і зовнішні позики державних підприємств.

Для перешкоди розмиванню державного пакета акцій держава надала можливість випуску цінних паперів, що дозволяють збільшувати власні фонди без продажу акцій приватним інвесторам.

До числа таких інструментів відносяться партисипативні папера, що представляють собою боргові зобов'язання, процентна прибутковість яких прив'язана до розмірів прибутку підприємства, а погашення здійснюється винятково з ініціативи позичальника.

Схожим інструментом є інвестиційні сертифікати, що виступають близьким аналогом привілейованих акцій. Вони дозволяють претендувати на частину майна підприємства, але не дають права голосу. Іноді при виплаті дивідендів інвестиційні сертифікати мають пріоритет стосовно акцій.

Починаючи із середини 70-х років, у відносинах між державою і держпідприємствами наступив перелом - на зміну логіки підпорядкування й опіки стала приходити логіка узгодження інтересів і співробітництва між відповідальними партнерами.

Основним способом взаємодії держави з держпідприємствами став висновок контрактів. На першому етапі підприємство у взаємодії з державою і представниками персоналу розробляє власний план розвитку. Потім держава і держпідприємство беруть контракт, термін дії якого збігається з терміном дії плану підприємства.

У першій частині контракту визначаються середньострокові цілі розвитку підприємства, що відбивають пріоритети обох сторін . В другій частині уточнюються задачі, що відповідають загальнонаціональним інтересам, у виконанні яких Держава розраховує на підприємство: зобов'язання в області зайнятості, НИОКР, експорту й економії енергії. У третій частині уточнюється характер фінансових відносин між державою і підприємством, а також результати діяльності підприємства - рентабельність, виплата дивідендів.

З 1989 р. було прийняте рішення підписувати з держпідприємствами конкурентного сектора цільові контракти, що не передбачають ні твердих зобов'язань держави по фінансуванню, ні зобов'язань по виплаті дивідендів з боку підприємств.

Перетворення державних підприємств і приватизація

Існує три основних шляхи зміни статусу державного підприємства:

- Держава може додати статус юридичної особи будь-якій службі, що займається виробничою і комерційною діяльністю, і створити державні установі.

- Перетворення державної установи в акціонерне товариство. Така операція, що не означає вихід підприємства з державного сектора, може бути здійснена на основі декрету. З юридичної точки зору операція складається з двох частин: Розпуск установи з передачею його активів, прав і зобов'язань в руки держави; наступна передача цих активів (державної) акціонерної компанії, що вже існувала, або спеціально створюється в обмін на акції, що знову випускаються. Така передача активів може здійснюватися тільки на загальних, застосовуваних до всіх компаній, підставах, тобто після оцінки, виробленої незалежним експертом, що несе юридичну відповідальність за її відповідність.

-Приватизація. Відповідно до Конституції країни питання передачі власності приватному секторові знаходяться в компетенції законодавчої влади, що реалізує ці права безпосередньо, або за посередництвом Уряду або Міністерства економіки і фінансів.

Комісія з приватизації, сім членів якої призначаються урядовим декретом, оцінює вартість приватизованих підприємств. Ця оцінка ґрунтується на біржовій капіталізації, вартості активів, реалізованих прибутках, стані наявних філій і перспективах розвитку.

Ціна, по якій пропонуються акції приватизованого підприємства, встановлюється постановою Міністра

економіки і фінансів на основі рекомендації Комісії і не може бути нижче її оцінки.

Операції по приватизації можуть здійснюватися або через Фондову біржу шляхом публічної пропозиції про продаж акцій за ціною, обумовленої попитом та пропозицією, або, минаючи фінансовий ринок, по підпискі і за ціною, що фіксується державою. Остання процедура використовувалася, зокрема, для придбання частини капіталу "стабільними" великими акціонерами. Вони утворювали "тверді ядра" у капіталі підприємств і їм заборонялося перепродувати акції протягом двох-трьох років після приватизації.

Вартість акцій, що продавалася закордонним юридичним і фізичним особам, не повинна була перевищувати 20% капіталу приватизованих підприємств (крім резидентів країн Європейського співтовариства, на яких дане обмеження не поширюється). Постановою Міністерства економіки і фінансів цей поріг міг бути знижений до 5%, якщо його діяльність зв'язана з "забезпеченням суспільного порядку, виробництвом і продажем озброєнь і бойової техніки, охороною здоров'я". У процесі приватизації звичайні акції можуть бути за умовами приватизації перетворені в "особливі", що дають право блокувати після приватизації будь-яка нова участь у капіталі, що перевищує 10% від його величини.

Відповідно до Закону “Про приватизацію” 1993 р. зафіксована можливість оплати акцій на виплати (максимально протягом трьох років), введення дворічної заборони на перепродаж акцій, що розподіляються між працівниками підприємства, призначення урядом двох членів адміністративної ради приватизованого підприємства.