Навигация
273 дн.16% 12% 91ДН. 59%
182 дн. 13%
Так, переважна більшість ОВДП(96) емітувалась із терміном погашення 91 день, що в цілому (з коригуванням на рівень запропонованої прибутковості) відображає настрої інституційних інвесторів і ступінь їх довіри до держави та її здатність керувати економічними процесами в країні.
За місяцями 1996 р. обсяги емісій ОВДП різних термінів обігу розподілилися так, як це показано на гістограмі 2. Як бачимо, все ті ж 91-денні ОВДП були найстабільнішим за обсягом фінансовим інструментом, за винятком різкого перепаду квітня—травня. Цей перепад, до речі, досить-таки примітний: на квітень випало погашення 91-денних ОВДП із найвищими ставками прибутку, їх погашення було проведено за рахунок величезного, суперечливого щодо кон'юнктури зростання обсягів розміщення 273-денних ОВДП, яке супроводжувалося різким (на 50%) падінням обсягів розміщення 91-денних. На цей же період, як видно з наведених нижче графіків, припадають різке зменшення прибутковості при первинному розміщенні 91-денних ОВДП та бурхливі події на валютному ринку, які супроводжувалися падінням курсу НАК на 1,6% за перші 10 днів квітня з наступним зміцненням на 3,1% до кінця травня. Ці ж 273-денні ОВДП є основною складовою піку погашення від 16.01.97 р. (понад 154 млн. грн. за середньозваженою ціною аукціону). Все це дає змогу вважати, що біля джерел подій перебувала прихована емісія, яка здійснювалася НБУ шляхом придбання ОВДП у МФ. Якщо це насправді так, то слід віддати належне МФ і НБУ, які вдало "зрізали" дуже швидко зростаючу основу піраміди.
Гістограма 2.
200 000 000
150 000 000
100 000 000
50 000 000
Літо 1996 р. характеризується зростанням обсягів ринку з одночасним зниженням ставок первинного розміщення і подовженням терміну рефінансування держборгу за рахунок 364- і 273-ден. ОВДП. Як уявляється, політика НБУ і МФ на ринку в цей період може бути оцінена як досить продумана, із тим застереженням, що про конкретні дії НБУ на ринку в цей період можна лише здогадуватись: чи не було це поліпшення показників штучним напередодні деномінації національної валюти?
Із гістограми 3 видно, як розподілився за місяцями обсяг емісії ОВДП (96) усередині термінів.
Звертає на себе увагу різке зростання обсягів розміщення 364- та 273-денних ОВДП влітку, а потім таке ж різке їх зменшення до 0. Такий розподіл обсягів емісії всередині термінів міг бути викликаний як інтервенціями НБУ, так і деякими побоюваннями банків у зв'язку із порядком і наслідками введення в обіг цан. зростання обсягів 182-денних у вересні— жовтні 1996 р. — результат різкого спаду ставки прибутковості за 91-денними ОВДП.
Спроба встановити залежність між щомісячними обсягами розміщення ОВДП різних термінів і динамікою зміни середнього офіційного курсу UAK/UAH (див. табл. 11), а також офіційними індексами інфляції (за 10 міс. 1996 р.) у процентах до попереднього місяця дала такі результати (див. табл. 12)'.
Таблиця 11.
| Термін обігу ОВДП, дн. 191 | 182 | 273 | 364 | |
| Коефіцієнт кореляції | -0,642 | -0,414 | 0,045 | -0,277 |
Таблиця 12.
| Термін обігу ОВДП, дн. | 91 | 182 | 273 | 364 |
| Коефіцієнт кореляції | -0,510 | 0,009 | -0,235 | -0,105 |
Як бачимо, 91-денні та 182-денні випуски навіть у жорстких умовах відсутності у ОВДП альтернативи є найбільш "ринковий". В цілому ж можна говорити про відсутність залежності між указаними параметрами, що видно навіть з графіків, які демонструють одночасно обсяги і прибутковість відповідних груп аукціонів.
Окремо слід зупинитися на участі на ринку нерезидентів. Хоч із моменту створення ринку прямої заборони на їх участь не було, практичний механізм роботи нерезидентів із ОВДП був освячений лише постановою Кабміну № 1022 від 31.08.96 р. При цьому слід зазначити: мова (фактично) йшла лише про банки-нерезиденти, які в такому дозволі зверху не дуже й мали потребу, бо давно реально купували ОВДП із допомогою своїх українських партнерів. Думка про залучення нерезидентів на ринок стала актуальною, мабуть, лише після того, як виявилося, що ресурсів власної банківської системи недостатньо для запланованого брутто-розміщення, і залучення додаткових коштів можливе лише при вищих ставках, які тільки-но вдалося зменшити.
Поява великих іноземних інвесторів, санкціонована вказаною постановою Кабміну, здатна підтримати обсяги при відносно невисоких для МФ (у порівнянні з весняним періодом) ставках обслуговування держборгу.
В результаті, як видно з публікацій у пресі, МФ і НБУ з липня 1996 р. продавали нерезидентам ОВДП на загальну суму близько 120 млн. грн. на місяць. Усього НБУ продав інвестиційним компаніям індустріальне розвинутих країн облігацій на загальну суму майже 400 млн. грн., на кінець листопада нерезидентам належить ОВДП на 110 млн. грн. .
Таким чином, МФ і НБУ достроково розв'язали поставлене перед ними завдання по брутто-розміщенню ОВДП у 1996 р. Однак у цього тріумфу є, здається, і свої мінуси:
1. "Ефект витіснення", коли величезні кошти спрямовуються не на інвестиції у розвиток виробництва, а використовуються для латання дірок у бюджеті.
Короткостроковість облігацій та їх досить висока прибутковість при вузькому колі крупних операторів (декілька десятків) роблять ринок ОВДП одним із лідерів за спекулятивністю, що частково перешкоджає досягненню вказаних вище цілей створення самого ринку ДЦП.
Безперервне розширення ринку (хоча у нього потенційно досить значні резерви) і збільшення рівня прибутковості з метою ослаблення тиску на інші сегменти фінансового ринку (грошовий та валютний) можуть втягнути уряд до будівництва "піраміди ОВДП", що є небезпечним, оскільки може підірвати довіру інвесторів.
4. Активне залучення до ринку ОВДП нерезидентів шляхом створення для них надзвичайно сприятливих умов загрожує тим, що невдовзі (менш як через рік при нинішніх ставках розміщення 91-денних ОВДП) чистий приплив коштів нерезидентів зміниться чистим відтоком процентних платежів за кордон (у тому числі при повній репатріації раніше інвестованих сум). ким чином, МФ і НБУ могли б задуматися над тим фактом, що залучити додаткові кошти на ринок ОВДП можна було б, наприклад, шляхом надання можливостей вийти на ринок усім нерезидентам, а не лише великим західним інституційним інвесторам і банкам-нерезидентам. Причому умови і можливості повинні бути для всіх однаковими, без хеджирування валютного ризику, спеціальних аукціонів та ставок, гарантій, угод "репо" і т.п. преференцій. Це: 1) створило б атмосферу здорової конкуренції на ринку; 2) дало можливість легальної і зручної репатріації (хай навіть і тимчасової) закордонних капіталів українського походження та 3) дало б змогу залишити частину прибутку за ОВДП в Україні (цим держава може хоча б частково повернути банкам та іншим господарюючим суб'єктам експропрійовані у них у формі стягнення непомірних податків обігові кошти). Насправді уряд намагається не дозволити репатріювати незаконно придбані вітчизняні капітали без використання Карного кодексу, в той же час посилено підгодовуючи і без того жирних "котів" із Заходу. В таких умовах навіть розширення масштабів ринку за рахунок підвищення ставки не таке вже страшне.
Крім цього, розширення "внутрішньої" складової ринку ОВДП, здається, дало б змогу державі раціональніше розпорядитися коштами кредитів МВФ, МБРР, урядів іноземних держав тощо, тобто спрямувати їх на структурну реформу пріоритетних (перш за все експортоорієнтованих і наукомістких) галузей економіки країни.
У цілому в 1996 р. МФ і НБУ вдалося накопичити значний досвід роботи на ринку ОВДП, хоча їх дії іноді були і дуже невдалими.
Розгляд динаміки прибутку в цій статті відбувається абстраговано на підставі чуток і дискусій між різними зацікавленими відомствами (МФ, ДПАУ, НБУ) відносно бази і ставки оподаткування операцій ОВДП для фізичних та юридичних осіб на первинному і вторинному ринках і реалій такого оподаткування на тій підставі, що всі оператори ринку перебували в однаковій ситуації. Внаслідок цього таке припущення не повинно значно викривити загальну картину пануючих на ринку тенденцій.
Не визначено також різниці між прибутковістю дисконтних і купонних ОВДП, зумовленої різною кількістю виплат прибутку за ними. В умовах коротких термінів розміщення (до 12 міс.), значних розмірів ставки прибутковості, зіставленого з нею рівня інфляції і практичної відсутності ліквідних напрямків інвестування і реінвестування (крім того, число можливих періодів нарощення складних відсотків — 2—3) розбіжність є незначною (НБУ при розрахунках прибутковості аукціонів також не робить цієї різниці). Опубліковані в пресі ставки так званої "ефективної прибутковості" є не порівнянням прибутковості оголошеної з прибутковістю з урахуванням реінвестування, а простим порівнянням з аналогічною за прибутковістю (без корекції за ризиком) ставкою по банківському депозиту з урахуванням 30% оподаткування, тобто простим поділом на 0,7.
Користуючись нагодою, хочеться приєднатися до обурення операторів ринку і самого пана Ющенка відносно безглуздостей нашого законодавства. Прибуток за ОВДП як при погашенні, так і за результатами операцій за будь-якими цінами на вторинному ринку не повинен обкладатися податком на прибуток (прибутковим податком) із збереженням 15% податку при його репатріації. Держмито за операції з ДЦП — нонсенс. Всі подібні платежі вельми утруднюють для інвесторів розрахунок цін угод — адже вони повинні розрахувати ставку свого прибутку і прибутку контрагента з урахуванням комісії банку, держмита, комісійних біржі або торгово-інформаційної системи, ставки при первинному розміщенні, ставок на вторинному ринку, індексу інфляції, курсу и50, політики МФ, ставки прибутку альтернативних напрямків інвестування власних коштів тощо: не беручи до уваги принаймні найважливіших факторів ціноутворення, неможливо грамотно та ефективно працювати на ринку.
Невизначеність у царині ціноутворення тягне за собою відторгнення значної частини рядових інвесторів (крім банків — у тих просто немає особливого вибору), в яких давно відбили бажання грати з державою в азартні ігри, оскільки вона постійно змінює правила в ході справи, причому часто — заднім числом. Якщо у МФ проблеми з виконанням дохідної частини бюджету, то нехай воно регулює ставку прибутковості, а не намагається розподілити тільки-но перерозподілене.
НБУ на сьогоднішній день накопичив значний досвід роботи по оформленню випусків і веденню обліку прав на ДЦП. У зв'язку з цим доцільно було б прискорити оформлення порядку роботи на ринку торгівців ЦП та інших фінансових посередників. Це привнесло б на ринок дух здорової конкуренції (судячи з публікацій, зростання кількості уповноважених дилерів по роботі з ДКО призвело до того, що ставки комісійних російських банків менші від українських на порядок), а крім того, дало б змогу збільшити його обсяги.
Що ж до банків, то доцільно було б дати їм можливість і в подальшому тримати значну частину своїх резервів в ОВДП (особливо "довгих"), вивільняючи тим самим значні обсяги готівки для кредитування, більш активно впроваджувати схеми ломбардного кредитування (використовуючи ефект мультиплікатора, збільшувати кількість і швидкість грошей в обігу, не друкуючи додаткових грошових знаків). Такі заходи потрібно вжити і щодо формування резервних фондів страхових компаній, інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств.
Прибутковість інвестицій в ОВДП (96) демонструється графіками 2—5. Як бачимо, бурхливі події на ринку мали місце до липня. Після цього крива прибутковості (із середини липня — для коротких і з початку місяця — для довгих) нагадує кардіограму трупа. Тим часом, як це видно з гістограм 2, 4, 5, саме в цей період спостерігається повільне збільшення загальних масштабів ринку за рахунок 91- і 182-денних ОВДП — найпривабливіших для всіх категорій інвесторів, і це незважаючи на значні коливання обсягів виплат у липні—вересні.
Графік 2.
Графік 3.
120
110
100
90
80
70
60
50
40
Таким чином, можна припустити, що ставки розміщення ОВДП у межах 57—64% річних на строк 91—182 дні були в липні—вересні 1996 р. найприйнятнішими для інвесторів і реальними для держави (тобто ринковими) показниками ціни обслуговування держборгу і термінів його рефінансування, оскільки в цей час на ринку фактично спостерігалась рівновага (ми не враховуємо тут фактору чуток про грошову реформу). Як це видно із співставлення наведених графіків, відповідні параметри для січня—травня ц.р. ста- новили 100—110% річних і 91 день. До кінця листопада параметри близькі до 51—53% річних і 91 дня.
Графік 4.
Графік 5.
Формування ставки прибутковості відбувалося в умовах практично повного збігу відсічних та середньозважених цін як за дисконтними, так і за купонними ОВДП усіх термінів обігу, що видно з графіків відповідних залежностей.
Для підтвердження думки аналітиків щодо прив'язки прибутковості ОВДП до облікової ставки нам вдалося встановити досить сильну кореляційну залежність (таблиця 13).
Цікаві дані відносНо залежності між прибутковістю ОВДП і різницею між номінальною прибутковістю аукціону і обліковою ставкою демонструють те, як саме реагував ринок ОВДП конкретних термінів на зміну облікової ставки (таблиця 14).
Таблиця 13.
| Термін обігу ОВДП, дн. | 91 | 182 | 273 | 364 | |
| Коефіцієнт кореляції | купонні | 0,94051 | 0,9611 | 0,8384 | 0,89896 |
| дисконтні | 0,94628 | 0,9912 | |||
Таблиця 14.
| Термін обігу ОВДП, дн. | 91 | 182 | 273 | 364 | |
| Коефіцієнт кореляції | купонні | -0,191 | -0,688 | 0,7212 | 0,5336 |
| дисконтні | 0,8897 | 0,9872 | |||
Як бачимо, дисконтні 91- і 182-денні ОВДП черговий раз показали свій справді ринковий характер; залежність їх досить значна.
Не вдалося встановити залежність між обсягами емісії ОВДП визначених термінів та ставкою прибутку відповідних аукціонів (таблиця 15), а також між обсягами емісії ОВДП визначених термінів та різницею між ціною відсічення і середньозваженою ціною відповідних аукціонів (таблиця 16).
Таблиця 15.
| (Термін обігу ОВДП, дн. 91 | 182 | 273 | 364 | |
| Коефіцієнт кореляції | 0,1272 | -0,0581 | -0,0279 | -0,1577 |
Таблиця 6.
| (Термін обігу ОВДП, дн. | 91 | 182 | 273 | 364 | |
| Коефіцієнт кореляції | -0,14794 | 0,00426 | -0,0463 | -0,16732 |
Отже, судячи з аналізу даних про угоди на вторинному ринку, визначальний вплив на нього мали всі ті ж фактори, які впливали на первинний ринок, а також динаміка самого первинного ринку.
За даними депозитарію ДЦП НБУ, середньомісячні обсяги угод на позабіржовому ринку становлять майже 140 млн. грн. при середньому обсязі однієї угоди близько 436 тис. грн. Однак внаслідок відсутності повної і доступної офіційної інформації для цього аналізу використовувалися результати торгів на фондовій секції УМВБ, хоч угоди там становлять дуже незначну частину позабіржового ринку (наприклад, 0,6% у листопаді 1996 р.'). Але внаслідок практично монопольного становища банків на цьому ринку дані є досить репрезентативними. Загальний обсяг угод у фондовій секції УМВБ на 31.10.96 р. cтановив майже 62 557 тис. грн., при цьому середній обсяг однієї угоди — майже 91,14 тис. грн. Розподіл обсягів угод за місяцями у відсотках представлено у гістограмі 4.
Гістограма 4.
Зіставляючи ці дані з результатами вищенаведеного аналізу, можна відзначити, що:
— основними операторами на цьому ринку були банки (середній розмір однієї угоди промовляє сам за себе); крім того, досить великі комісійні, які стягуються біржею (по 1% з покупця і продавця), могли "витримати" знову ж таки в основному банки: їм не доводилося платити самим собі комісійні (до 0,5% додатково з кожного учасника операції);
— переважна більшість угод була укладена у травні—серпні, тобто в період перманентного спаду ставок на первинному ринку, коли банки займались арбітражем аукціон— клієнти, одержуючи монопольні надприбутки від продажу раніше куплених суперприбуткових ОВДП;
— як у періоди зростання ставок на первинних аукціонах, так і в періоди їх спаду ринок різко скорочувався як за загальними обсягами, так і за середніми обсягами однієї угоди;
— стабільність або підвищення курсу UAK (UAH) гнітюче діяли на ринок; — існує певна кореляційна залежність між щомісячним обсягом угод та їх середнім розміром (коефіцієнт 0,74), тобто розширення ринку досягалось не стільки за рахунок залучення нових учасників, скільки за рахунок посилення азарту старих.
Як показує діаграма 2, позабіржовий ринок, по суті, дорівнює ринку 91-денних ОВДП.
Внаслідок цього розгляд вторинного ринку в даній статті в подальшому грунтуватиметься на аналізі операцій з 91-денними ОВДП.
Параметри операцій з ними станом на 31.10.96 р. у цілому демонструються у гістограмах 5, 6, 7.
Діаграма 2. Відношення обсягів операцій з ОВДП (за термінами) до
всього обсягу операцій
Гістограма 5.
Як бачимо, гістограма 5, яка демонструє процентне співвідношення обсягів угод 391- денними ОВДП, практично цілком відповідає гістограмі 4. Гістограма 6.
Гістограма 7.
Середній обсяг угод з 91-ден. ОВДП, тис. грн.
Таблиця 17 демонструє процентне співвідношення між обсягами угод і кількістю угод 391- денними ОВДП до загальної кількості":
Таблиця 17.
| Пройшло з дати аукціону | Кількість угод у % до усього | Обсяг угод у % до усього |
| до ЗО дн. вкл. | 40,58 | 54,16 |
| до 60 дн. вкл. | 37,67 | 29,08 |
| до 90 дн. вкл. | 21,75 | 16,76 |
Із таблиці 17 видно, як активно банки грали на перепродажу коротких ОВДП, причому великими пакетами.
У сучасних економічних умовах України банки — одні з основних операторів та інвесторів на ринку — практично не мають альтернативних ОВДП за прибутковістю (не кажучи вже про надійність) напрямків використання власних і залучених коштів. При цьому уряд і НБУ робили і роблять усе, щоб не дати змоги нашим банкам "піднятися", збільшити свої розміри, а значить, і можливості. В результаті потужність банківської системи України не можна зіставити навіть з російською, хоч і там проблем вистачає. Результати такої політики заслуговують на окремий розгляд, а тут ми обмежимося лише аналізом ЇЇ наслідків щодо ринку ОВДП.
Здається, практично всі кроки по оздоровленню своєї економіки (не кажучи вже про їх правове забезпечення) Україна робить слідом за Росією — із запізненням від декількох місяців до кількох років, при цьому акуратно повторюючи помилки попередника.
Скільки галасу свого часу наробив "чорний вівторок" 11.10.94 р. у Росії! Скільки писалось про те, що одним із основних факторів від початку обвалу RUR., а потім спаду USD вже на наступному тижні стали відповідно відплив коштів із ринку ДКО та розміщення чергових їх тримісячних випусків! Але це не навчило: на хвилі "стабільного" пореформеного курсу ПАН, вже після "відпущення" його курсу з боку НБУ, МФ вирішило "скинути ставку" перед виплатами в грудні 1996 — січні 1997 рр.
Виявилося, що обманювати МВФ набагато простіше, ніж щось реально змінити в економіці.
У таких умовах, коли банки практично не можуть "по-старому" заробляти свої гроші за рахунок кредитування прямих позичальників, коли інфляція в серпні—вересні становила 5,7% і 2% відповідно, а ставка за всіма ОВДП різко зменшилась, вони пустилися на всі заставки на валютному ринку. Справді, за підсумками 207-го і 210-го аукціонів (22 і 29.10.96 відповідно) ставка прибутковості за 91-денними ОВДП впала до 30,65 і 30,19% річних, при тому, що ставки міжбанку за overnight сягали ЗО—35%, а за ЗО-ден. — 60— 65%. Внаслідок цього банки не лише перестали інвестувати в ОВДП нові гроші, а й стали "уходити в долар" з надією на спекулятивні надприбутки. Як підсумок цього — явно завищений курс UAH (середній офіційний курс USD у червні—липні 1996 р. — 180031 UAK) вдалося розкачати на міжбанку . Посилився потенціал арбітражу ММВБ—УМВБ та УМВБ—міжбанк, а потім на ринку всі стали "ведмедями". А тут ще й НБУ, змушений "підганяти рішення під відповідь" — підтримувати показник чистих зовнішніх активів перед МВФ, виступив основним покупцем USD на міжбанку і ММВБ. Отже, 05.10- 22.11.96 р. UAH девальвувала на 6,31%.
Однак девальвація UAH — не єдиний негативний результат непродуманої політики МФ, не узгодженої до того ж із НБУ. Головне — втрата довіри консервативних інвесторів (перш за все нерезидентів)' , а також хаос на ринку, наслідком якого став катастрофічний спад обсягів залучення грошей резидентів на придбання ОВДП.
МФ, звичайно, опам'яталося, але було пізно: місяць (з 17.10.96 по 14.11.96) обсяги залучення 91-денних ОВДП становили в середньому 3,1 млн. грн. за аукціон (у сумі — 18,8 млн. грн.), 182-денних — 6,1 і 55,6 млн. грн. відповідно. Куди поділися гроші — ми вже бачили вище. В паніці 12.11.96 р. МФ різко (на 12,26 процентних пункта) підняло ставку прибутковості на 91-ден. ОВДП, а 15.11.96 р. — майже так само різко (на 6,9 процентних пункта) на 182-денні. Як наслідок, 15.11.96 р. обсяг розміщення 91-денних ОВДП становив 35,9 млн. грн. (прибутковість акціону 45,96% річних), 21.11.96 р. — 74,3 млн. грн. (56,88%); на цю ж дату (21.11.96 р.) обсяг розміщення 182-денних ОВДП становив 28,4 млн. грн. (59,9%).
Таким чином, дуже (на 106,1 млн. грн. за ціною розміщення) ускладнивши собі життя в лютому 1997 р., девальвувавши UAH, підірвавши довіру іноземних і вітчизняних інвесторів, одержавши за місяць всього лише близько 74,4 млн. грн. за низькою ціною, заплативши в 1,5 раза дорожче за вказані 106,1 млн. грн. за 91-денні ОВДП, МФ у результаті опинилося на тому ж місці.
Залишається сподіватися, що емітент одержав корисний урок: в умовах, коли банки реально можуть заробляти лише на ОВДП і валюті, поводитися з обсягами і ставкою на ринку необхідно дуже обережно — ейфорія від вдало проведеної деномінації національної валюти і реалії економіки — все ще "дві великі різниці".
Таким чином, основою політики емітента має бути повільне, поступове зростання ринку при стабільній (та/або передбаченій) ставці прибутковості, орієнтованої на облікову ставку НБУ, індекс інфляції і темпи девальвації UAH. І звичайно, політика ця повинна бути гласною, а повна офіційна інформація про параметри ринку — доступною для всіх суб'єктів господарювання.
Нині можна виділити такі фактори, які здатні впливати або навіть визначати динаміку рівня прибутковості ДЦП у майбутньому.
Фактори, що впливають на зростання номінальної прибутковості ОВДП на початку 1997 р.:
— всі фактори, що посилюють інфляцію (декларовані МФ на 1997 р. показники інфляції на рівні 24,5%, на нашу думку, витримані не будуть);
— великі обсяги погашення ОВДП уже, в І—II кварталах 1994 р. (див. графік 6),
— заплановане зниження податків повинно (хоч і тимчасово) різко скоротити прибуткову частину бюджету протягом як мінімум перших трьох кварталів 1997 р., що змусить МФ шукати альтернативні джерела фінансування, а саме (а можливо, і в основному) за рахунок ринку ДЦП. В свою чергу, швидко і значно розширити ринок можна буде, лише збільшивши їх прибутковість.
Фактори, які протидіють зростанню номінальної прибутковості ОВДП на початку 1997 р.:
— емісія єврооблігацій та ДЦП, аналогічних ОВДП (давно запланований випуск казначейських векселів);
— взагалі всі фактори, які збільшують пропозицію грошей на ринку ОВДП, а саме:
а) жорстка регламентованість, достатній ступінь керування з боку НБУ і відносно невеликі обсяги валютного ринку України взагалі гнітюче діють на прибутковість валютних спекуляцій, що призводить до відвернення спекулятивного капіталу на ринок ОВДП;
б) одержання кредитів МВФ, оскільки ці кошти можуть бути реалізовані на валютному ринку, а виручена гривнєва маса потім може бути спрямована на погашення ОВДП;
в) наявність в НБУ стабілізаційного фонду UAH;
г) жорстке регулювання економіки, відсутність надійних і досить прибуткових напрямків інвестування для значної частини господарюючих суб'єктів.
(Врешті Мінфін може не дуже побоюватись зниження обсягів ринку при розумному зниженні прибутковості.
Взагалі, зменшення гостроти потреби Мінфіну у готівці для погашення ОВДП через будь-які причини дасть змогу йому повільно знизити прибутковість ОВДП, навіть якщо це призведе до скорочення виручки від новорозмі-щених траншів ОВДП);
- жорстка монетарна політика уряду в 1996 р.;
- слабкість банківської системи України.
Розподіл заборгованості по виплатах у 1996—1997 рр. (млн. UAH) за підсумками 255 аукціонів ОВДП(96) демонструється графіком 6.
Графік 6.
Як бачимо, І—II квартали 1997 р. досить напружені для МФ (на кінець червня 1997р. — 1046 млн. грн., а ще попереду грудень 1997-го), навіть з урахуванням того, що значна частина заборгованості (до 580 млн. грн.), можливо, повинна бути виплачена (тобто не виплачена) рідному НБУ. Отже, ризик інвестування в ОВДП носить політико-економічний характер.
Взагалі, схема рефінансування держборгу нагадує піраміду за типом АТ "МММ", яка існує, доки держава має кредит довіри у інвесторів. Таким чином, обвал піраміди взагалі може мати місце через такі причини: — непродумані дії держави, що призвели до масового скидання ОВДП, як це вже було у випадку з нерезидентами;
— різке посилення темпів інфляції або прибутковості валютних спекуляцій, що не супроводжується адекватним зростанням прибутковості операцій із ОВДП;
— неправильна схема використання залучених коштів у сукупності з невиконанням дохідної частини бюджету (коли залучені на ринку ОВДП кошти просто використовуються на затуляння дірок у бюджеті, що мають в основі структурні проблеми в економіці, а не використовуються для інвестицій у виробництво тощо).
Внаслідок цих та інших причин держава може виявитися неспроможною своєчасно погасити чергові випуски ОВДП (тобто "заморозити" виплати на певний термін).
Втрати інвестора у цьому разі зведуться до неодержаного прибутку за рахунок альтернативних напрямків інвестування та інфляційних втрат. Разом із тим практично немає сумнівів у самому поверненні (хоч і з запізненням) інвестованих сум.
Слід, однак, зазначити, що за відповідних умов такого роду піраміди можуть існувати практично вічно (приклад — США). До речі, у Росії на сьогоднішній день вже є досить-таки значний досвід реструктуризації держборгу (як за термінами, так і за ставками прибутку і навіть за різними фінансовими інструментами). Як свідчать успішні дії НБУ влітку 1996 року, в Україні також можливе ефективне керування ситуацією на ринку.
Розширення ринку і збільшення рівня прибутковості з метою послаблення тиску на інші сегменти фінансового ринку (грошовий і валютний) у сукупності з популістською бюджетною політикою можуть втягнути уряд до "неграмотної" побудови "піраміди". Разом із тим підтримка досягнутих обсягів ринку, а також його постійне і повільне зростання є одним із важливих завдань будь-якого уряду внаслідок дуже великого макроекономічного значення ринку державних обов'язків. І уряд повинен робити все від нього залежне, щоб на ринку не трапилися негативні зміни.
Таким чином, найважливішою гарантією реалізації прав та інтересів інвесторів є пряма і суттєва зацікавленість емітента — Міністерства фінансів.
ПРЯМІ БЮДЖЕТНІ ТРАНСФЕРТИ В СИСТЕМІ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН
Однією з центральних і, водночас, суперечливих проблем внутрішньодержавних фінансових відносин є надання місцевим органам влади коштів з централізованого бюджету. Хоча вагома підтримка місцевих органів влади забезпечується їх участю у загальнонаціональних податках, проте її, як правило, виявляється не досить для забезпечення адекватного фінансування діяльності місцевої влади по виконанню своїх функцій згідно із законодавством. Тому вона доповнюється прямими бюджетними трансфертами, частка яких у доходах місцевих бюджетів у різних країнах становить від 10 до 30%. Спричинюють таке становище декілька факторів.
По-перше, найчастіше надання деяких суспільних благ, як от: освіта, охорона здоров'я та навколишнього середовища тощо, ефективніше здійснювати на локальному рівні, де їх виробництво максимально наближене до споживачів, а тому й менші управлінські витрати і більш ефективний контроль за використанням коштів. Видатки місцевих бюджеті на виробництво таких благ мають, природно, покриватися відповідними трансфертами із централізованого бюджету.
По-друге, існують такі локальні суспільні блага, що характеризуються так званим спіл-овером, або зовнішнім ефектом. Ними можуть користуватися і мешканці сусідніх територій, хоча і не несуть при цьому жодних видатків. Цю явну несправедливість можна подолати шляхом спільного фінансування проектів декількома територіями, але часто така можливість не може бути реалізована або через брак у них коштів, або внаслідок небажання деяких з них брати участь у фінансуванні (це явище аналогічне проблемі "безбілетників", що виникає у відносинах індивід — колектив при виробництві благ колективного споживання). Тому, враховуючи високу значущість таких локальних суспільних благ, держава має забезпечувати фінансову підтримку тим місцевим органам влади, які їх надають.
По-третє, між адміністративно-територіальними одиницями існують об'єктивно обумовлені відмінності щодо можливостей залучення доходів до місцевого бюджету, які зберігаються навіть при стовідсотковій ефективності їх збирання і стовідсоткових відрахуваннях від суми загальнонаціональних податків. Ці відмінності доходного потенціалу, породжені диференціацією рівня економічного розвитку територій, структури економіки, демографічних особливостей і т.п., можуть досягати разючого розмаху: у Польщі на початку 90-х років максимальний розрив між доходами гмін на душу населення сягав І : 500'. Нездатність деяких осередків місцевої влади сформувати бюджет, достатній для фінансування додатків, робить необхідною централізовану допомогу нужденним адміністративним одиницям, оскільки одним із завдань держави є забезпечення приблизно однакових умов життя громадян незалежно від того, де вони мешкають.
По-четверте, в деяких випадках держава перекладає на місцевий рівень функції, які законодавче (і навіть конституційне) закріплені як її сфера відповідальності, — наприклад, утримання військових гарнізонів, органів правопорядку або грошових виплат:; певним категоріям населення згідно із національним законодавством, — .що має супроводжуватись стовідсотковим відшкодуванням з національного бюджету понесених видатків.
Нарешті, по-п'яте, можуть виникати різні обставини, цю вимагають такої експансії місцевих видатків. профінансувати яку місцеві бюджети просто не в змозі, — наприклад, у разі стихійного лиха, структурної кризи, що вражає регіони із сконцентрованими там неперспективними виробництвами тощо. Подавати допомогу в цих випадках має знову ж таки Державний бюджет.
Таким чином, необхідність спеціальної бюджетної підтримки місцевих органів влади у формі прямих бюджетних трансфертів (далі ПБТ) обумовлена, насамперед, вимогами ефективної алокації та справедливості. Однак це, звичайно, не виключає випадків, коли така допомога подається із суто політичних причин, наприклад, щоб забезпечити лояльність місцевої адміністративної еліти до центру, або коли вона є результатом позакулісних домовленостей між місцевою та центральною бюрократією.
ОСНОВНІ ВИДИ ПРЯМИХ БЮДЖЕТНИХ ТРАНСФЕРТІВ МІСЦЕВИМ ОРГАНАМ ВЛАДИ
Традиційно прямі бюджетні трансферти поділяються на три види: дотації, субвенції, субсидії. Проте лише останнім часом з'явилися спроби чітко розмежувати ці види, спираючись на які можна дати такі визначення:
Бюджетна дотація — це, як правило, фіксована в сумі грошова допомога, що при певних умовах подасться вищестоящим бюджетом місцевим з метою забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів на безповоротній основі і не вимагає вкладення коштів з боку отримувача. Згідно з міжнародне визнаною термінологією, це є незв'язаний, або загальний, або безумовний, або генеральний трансферт (грант) — англ. general, non-conditional grant.
Бюджетна субвенція — це грошова допомога, що подається вищестоящим бюджетом місцевим з метою забезпечення ними реалізації конкретних цілей і може бути обумовлена вкладенням коштів з боку отримувача; при нецільовому використанні кошти підлягають поверненню. Згідно з міжнародне визнаною термінологією це є зв'язаний, або спеціальний, або умовний трансферт (грант), який надається при певній участі у фінансуванні з боку отримувача, — англ. Selective matching grant.
Бюджетна субсидія — це грошова допомога, що подається вищестоящим бюджетом місцевим з метою забезпечення ними реалізації конкретних цілей, але без необхідності вкладення коштів з боку отримувача. При нецільовому використанні кошти підлягають поверненню. Згідно з міжнародне визнаною термінологією це є зв'язаний, або спеціальний, або умовний трансферт (грант), що не вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача.
Дані вище визначення за змістом покладені нами в основу класифікації ПБТ у зарубіжних країнах. Обмовка "за змістом" має тут принципове значення, оскільки в різних країнах один і той же вид ПБТ може називатися по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим колективам: у Росії — це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у Франції — глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ. У деяких країнах — це один трансферт, який, правда, може називатися по-різному: у ФРН — додаткові дотації для земель та ключові дотації для комун; у Польщі — генеральна субвенція; у Швеції — незв'язана субсидія; у Латвії — бюджетна субсидія; у Литві — дотація. Що стосується України, то тут до останнього часу в обігу був лише один термін — "бюджетні субвенції", яким (за змістом) називали бюджетні дотації; з 1996 р. він був замінений на більш адекватний, на наш погляд, термін — бюджетна дотація.
Таке ж розмаїття характерне і для субсидій: у ФРН їх називають "допомога", "дотація"; у Франції — спеціальні субвенції, глобальна дотація на устаткування; в Польщі — спеціальні дотації (на самостійно розроблені гмінами програми видатків); у Швеції — цільові субсидії.
Бюджетні субвенції виступають у Росії під цією назвою; у ФРН — цільові дотації для комун; у Франції — глобальна дотація на децентралізацію; у Польщі — спеціальні дотації (на заходи гмін згідно із законодавством та переданими від держави завданнями); у Латвії — бюджети; гранти; у Литві — спеціальні субсидії.
Класифікація за змістом основних видів ПБТ, що практикуються у різних країнах, подана в таблиці 18.
Таблиця 18. Термінологічне оформлення ПБТ у різних країнах
| Країна | Бюджетна дотація | Бюджетна субсидія | Бюджетна субвенція |
| Росія | Бюджетна дотація Федеральний трансферт | Чисті взаєморозрахунки | Бюджетна субвенція |
| ФРН землі комуни | Додаткові дотації Ключові дотації. | Допомога на інвестиції Дотації на виконання спільних завдань Структурний фонд Допомога на інвестиції Дотації на обслуговування боргу Структурний фонд | Цільові дотації |
| Франція | Глобальна дотація на функціонування Дотація на компенсацію податкових пільг та знижок податків Фонд компенсації ПДВ | Глобальна дотація на устаткування Спеціальні субвенції . | Глобальна дотація на децентралізацію |
| Польща | Субвенція генеральна | Дотації на самостійно розроблені програми видатків | Дотації на завдання згідно із законодавством Дотації на виконання переданих державою завдань |
| Швеція | Незв'язана субсидія | Цільові субсидії | |
| Латвія | Бюджетні субсидії Субсидії з фонду вирівнювання | Бюджетні гранти Гранти з фонду вирівнювання | |
| Литва | Дотації | Спеціальні субсидії | |
| Україна | Бюджетні дотації |
Слід зазначити, що в законодавстві розглянутих країн не дається розгорнутого визначення кожного з видів практикованих ПБТ, а вказується лише те, з якою метою подається псиний вид допомоги. Так, відносно додаткових дотацій на землі ФРН написано: "Федерація за рахунок своїх коштів надає слабким у фінансовому відношенні землям дотації для додаткового покриття їх загальних фінансових потреб в Адміністративному кодексі Франції про глобальну дотацію на децентралізацію сказано лише те, що вона надається для компенсації витрат при передачі повноважень зверху вниз, якщо видатки не компенсуються передачею податків тощо. Конкретні елементи механізму надання ПБТ визначаються або спеціальними законами, або найчастіше інструктивними матеріалами Міністерства фінансів. Так, у Франції щорічно видається "Бюджетний путівник для комун, департаментів та регіонів", в якому фіксуються умови надання ПБТ у поточному фінансовому році та розподіл їх загальної суми згідно із Законом про бюджет. Саме цим .можна пояснити те, що в деяких країнах ПБТ, які за змістом мають бути віднесені до різних видів, мають одну й ту саму назву (у Франції і ФРН такою назвою є дотації, у Швеції— субсидії і т.д.). Тобто ці поняття використовуються згідно із традиційним змістом, що в них вкладається; інакше кажучи, принципово важливою є не назва ПБТ, а сфера його використання та механізм надання.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД НАДАННЯ МІСЦЕВИМ БЮДЖЕТАМ ТРАНСФЕРТІВ З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ
В усіх з проаналізованих країн існують певні системи вертикальних бюджетних трансфертів, що є завершальною ланкою міжбюджетних фінансових відносин. Вони покликані забезпечити нормальне функціонування місцевих колективів і доповнити такі їх елементи, як місцеві податки і збори, участь у загальнонаціональних податках. У деяких країнах система ПБТ доповнюється горизонтальними трансфертами, що характеризують відносини між бюджетами одного рівня. Такі системи горизонтального вирівнювання існують насамперед у розвинутих країнах (див. табл.22).
Яким вимогам має відповідати оптимальна система ПБТ? В одній з публікацій Світового банку зазначено, що вона має:
— враховувати відмінності у фінансових потребах територій за умов чітко визначеної сфери їх відповідальності;
— компенсувати відмінності між урядами одного рівня щодо потенційної можливості фінансувати видатки:
— створювати стимули для зростання ступеня використання місцевими органами власного доходного потенціалу;
— бути стабільною, передбачуваною, відповідати динаміці потреб територій;
— не заохочувати марнотратство суспільних коштів. У цілому в досліджуваних країнах ПБТ становлять досить вагому частку доходів місцевих бюджетів. Причому; як видно з таблиці 21, вагоміша частка ПБТ — у країнах унітарного типу (особливо Франція, Польща, Латвія), тоді як у федеративних (ФРН; Росія) -" вона нижче. Це потверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського Співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних'.
Якщо взяти за вихідний підхід до класифікації ПБТ щодо їх джерел, механізмів розподілу та ступеня свободи використання, що практикується фахівцями з місцевих фінансів, то аналіз матеріалів стосовно досліджуваних країн дозволяє з'ясувати найбільш загальні особливості системи ПБТ як такої.
Формування фонду ПВТ може здійснюватися як:
а) часткові відрахування віл одного або деяких податків, що надходять до держбюджету;
б) щорічні асигнування держбюджету;
в) обсяг видатків місцевих колективів.
Огляд джерел фонду ПБТ поданий у таблиці
Таблиця 19. Джерела фонду ПБТ у різних країнах
| Країна | Види ПБТ | Джерела ПБТ |
| ФРН | Додаткові дотації Допомога на інвестиції Дотації на виконання спільних завдань Структурний фонд | 2% суми ПДВ, сплачується з федеральної частки Залежно від місцевих видатків |
| росія | Бюджетна дотація Бюджетні субвенції Федеральний трансферт Чисті взаєморозрахунки | Бюджетні асигнування 15% надходжень до держбюджету Залежно від місцевих видатків |
| Франція | Глобальна дотація на функціонування Дотації на компенсацію податкових пільг Глобальна дотація на децентралізацію Глобальна дотація на устаткування Компенсація ПДВ Спеціальні субвенції | Щорічно індексована частка ПДВ Бюджетні асигнування, частка податку на прибуток Залежно від місцевих видатків „ Частка ПДВ Бюджетні асигнування; залежно віл місцевих видатків |
| Швеція | Незв'язані субсидії Цільові субсидії | Бюджетні асигнування Згідно з місцевими видатками |
| Польща | Загальні субвенції Цільові дотації | Частка до бюджетних видатків держави Бюджетні асигнування; залежно від місцевих видатків |
| Латвія | Бюджетні субсидії Субсидії з фонду вирівнювання Цільові гранти | Бюджетні асигнування Частка прибуткового податку Бюджетні асигнування |
| Литва | Бюджетні дотації Спеціальні субсидії | Бюджетні асигнування |
| Україна | Бюджетні дотації | Бюджетні асигнування |
Загалом вважається, що найстабільнішою частиною ПБТ є ті, джерело яких прив'язане до доходів бюджету, хоч повної стабільності такий підхід не дає. На наш погляд, найбільшу стабільність з огляду на джерело мають дотації у Франції (ГДФ). У країнах із стабільною економікою ПБТ, що мають природу бюджетних дотацій, фінансуються саме з такого джерела (ФРН, Франція, Польща). Такого підходу намагаються дотримуватися й у Росії. Що стосується зв'язаних ПБТ, то найбільш підходящим для них джерелом є видатки бюджету залежно від обсягу місцевих видатків. Як бачимо, країни з трансформаційною економікою (Латвія, Литва, Україна) не в змозі забезпечити стабільного джерела ПБТ, а тому віддають перевагу бюджетним асигнуванням, обсяг яких залежить від можливостей бюджету та політичного фактора.
Світова практика виділяє такі методи розподілу ПБТ:
а) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;
б) багатофакторна формула;
в) компенсація фактичних видатків місцевих колективів
г) як частина річного бюджету місцевого колективу. Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв'язаних ПБТ — перший та третій. Огляд методів розподілу бюджетних дотацій, який практикується у різних країнах, подано в таблиці 20.
Таблиця 20. Методи розподілу бюджетних дотацій
| Країна | Види дотацій | Методи розподілу |
| ФРН | Додаткові дотації | Частина річного бюджету — у розмірі сум, необхідних для доведення доходної бази до середнього рівня, та як фіксовані суми |
| Росія | Бюджетна дотація Федеральний трансферт | Частина річного бюджету Формула |
| Франція | Генеральна дотація на функціонування Дотація на компенсацію податкових пільг Фонд компенсації ПДВ | Формула Згідно з фактичним розміром втрат (компенсація) Компенсація частини видатків на капіталовкладення |
| Польща | Субвенція генеральна | Формула |
| Швеція | Незв'язана субсидія | Формула |
| Латвія | Бюджетні субсидії Субсидії з фонду вирівнювання | Формула Формула |
| Литва | Дотації | Частина річного бюджету |
| Україна | Бюджетні дотації | Частина річного бюджету |
Як видно з таблиці 20, при розподілі дотацій більшість країн надає перевагу формулам, оскільки вони дають змогу більш об'єктивно оцінити потребу місцевого бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула ще не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, врахованих у ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах мало не щорічно відбувається перегляд та уточнення формул. Проте у Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності включення у формулу певних показників.
Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв'язаними ПБТ (субвенції та субсидії) та незв'язаними. Чим істотніша частка бюджетних дотацій у ПБТ — тим більшу свободу мають місцеві колективи. Дуже часто поряд з об'єктивними чинниками найвагомішими тут виявляються політичні, а саме: намагання центру забезпечити собі лояльність регіонів. Так, у Росії це виявилось у різкому зростанні частки незв'язаних трансфертів. Така ж картина — у Швеції, хоча тут першу роль відіграли економічні фактори. Як видно з таблиці 21, у країнах із стабільною економікою та розвинутими традиціями самоврядування саме бюджетні дотації відіграють головну роль (ФРН, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше — зв'язані трансферти (Польща, Латвія, до останнього часу Росія). Загалом про оптимальне співвідношення між формами ПБТ навряд чи можна говорити. Про оптимізацію може йтися лише в окремій країні, хоча тенденція до глобалізації ПБТ у світі існує.
Таблиця 21. Співвідношення різних видів ПБТ (у % до доходів місцевих колективів)
| Країна | Усього ПБТ | У тому числі | |
| Дотації | Субвенції та Субсидії | ||
| ФРН землі комуни | 8,1 41,6 | 1,4 31,0 | 6,7 10,6 |
| Росія | 20,1 | 2,4 | 17,7 |
| Франція | 23,0 | 15,3 | 7,7 |
| Швеція муніципалітети лени | 20 17 | 15,0 11,0 | 5,0 6,0 |
| Польща | 29,2 | 11,9 | 17,3 |
| Латвія | 61,7 | 9,2 | 52,5 |
| Литва | 8,7 | 5,7 | 3,0 |
| Україна | 3,1 | 3,1 | — |
Слід зазначити, що у багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як інструмент фінансового вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і безпосередньо між територіальними колективами. Найбільшого рівня розбудови цих інструментів посягли у ФРН та Швеції.
Таблиця 22. Наявність спеціальних механізмів фінансового вирівнювання
серед місцевих колективів
| Країна | За рахунок ПБТ | За рахунок горизонтального перерозподілу |
| ФРН | Додаткові дотації | Горизонтальні трансферти |
| Росія | Фонд підтримки регіонів | — |
| Франція | Дотація рівномірного розподілу | Фонд солідарності територіальних колективів |
| Швеція | Гарантована доходна база | Міжмуніципальні вирівнювальні платежі |
| Польща Субвенція на вирівнювання | — | |
| Латвія | Фонд вирівнювання | Фонд взаємної допомоги |
| Литва | — | |
| Україна | - | — |
Ефективність функціонування системи ПБТ в окремих країнах прямо пов'язана із ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють. Рівень нормативної закріпленості ПБТ у досліджуваних країнах дуже відрізняється. Серед країн із сформованою нормативною базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити ФРН, Францію, Швецію. Так, у ФРН визначення основних виді» ПБТ землям закріплені в Основному Законі (так звана Фінансова конституція). Механізм надання ПБТ визначається спеціальними законами ("Про вирівнювання різної економічної сили земель", "Про фінансову допомогу Федерації...", законами про окремі види грошових виплат, віднесених до спільної компетенції). У Франції основні види ПБТ визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс по місцевому самоврядуванню. Кодекс комун тощо.
У країнах, що переживають період становлення нових засад місцевого самоврядування, законодавство відрізняється більшою різноманітністю, яка, проте, не позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті самі законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами. В більшості країн прийнято закони про місцеве самоврядування, де визначено фінансові основи місцевої влади і види ПБТ, які еони можуть отримувати; є також і закони про місцеві бюджети, де визначається доходна база місцевих колективів, їх права на отримання ПБТ.
Обсяг ресурсів для ПБТ у розрізі їх окремих видів визначається законами про бюджет, які приймаються щорічно. Вони створюють нормативну базу ПБТ у країнах, де поки що немає спеціальних законів щодо окремих їх форм, але роблять процес їх надання непередбачуваним та нестабільним, оскільки в багатьох з цих країн бюджети мають великі дефіцити. Це скорочує фінансові ресурси для підтримки місцевого самоврядування, а негативний ефект підсилюється затягуванням бюджетних дебатів, частими корекціями бюджетних видатків.
Однак у постсоціалістичних країнах іде інтенсивний процес законотворчості в цій галузі, і через певний час вони матимуть досить відпрацьовану нормативну базу надання ПБТ. Що стосується України, то тут нормативна база надання ПБТ практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3—4 роки, що не могло негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Проте з прийняттям нового Основного Закону незалежної України надія на прискорення розбудови фінансових відносин між різними рівнями держави, включаючи і ПБТ, істотно зростає, хоча, на наш погляд, їх засади сформульовані занадто загально, а тому підлягають конкретизації у спеціальному законодавстві.
ВИСНОВКИ ІЗ СВІТОВОГО ДОСВІДУ ДЛЯ УКРАЇНИ
Стан ПБТ в Україні може бути охарактеризований так: ~ по-перше, відсутнє законодавче закріплення (і навіть визначення) основних видів вертикальних трансфертів, не з'ясовані механізми надання ПБТ. Із видів ПБТ, на які згідно з бюджетним законодавством мають права місцеві колективи, практикується лише один — бюджетні дотації (до 1996 р. їх безпідставно називали бюджетними субвенціями);
— по-друге, частка ПБТ порівняно із досліджуваними країнами, включаючи й ті, котрі переживають постсоціалістичну ламку усталених відносин, надзвичайно мала щодо загальної суми доходів місцевих бюджетів, що свідчить про фактичну нерозвинутість механізму ПБТ як такого;
— по-третє, не розроблені нормативні засади розподілу ПБТ, який здійснюється за принципом "від досягнутого" і не створює стимулів для активнішої доходної політики місцевих урядів.
З цього, враховуючи світовий досвід, можна зробити такі висновки: 1. Треба створювати нормативну базу для надання ПБТ. Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх виконання тощо, рамковий закон про основи надання прямих бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони, де визначалося б, в яких випадках і які види ПБТ можуть отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за використанням тощо.
2. Слід ширше використовувати весь спектр видів ПБТ, що практикується у світі. Крім бюджетних дотацій, позитивне значення ми.-- б мати застосування насамперед бюджетних субвенцій із закритою датою. При цьому зовсім не обов'язково це приведе до збільшення видатків централізованого бюджету, якщо кошти на народне господарство, що проходять через міністерства, передати частково на місця як фінансову базу для субвенцій. Це дозволить забезпечити їх цільове використання з урахуванням місцевих інтересів. На перших порах співвідношення між незв'язаними та зв'язаними ПБТ може бути на користь перших. В міру підвищення дієвості системи місцевого самоврядування частка бюджетних дотацій поступово може підвищуватися.
3. Джерелом бюджетних дотацій, що залишатимуться вагомим елементом ПБТ, доцільно зробити не бюджетні асигнування, як це практикується нині, а пул (набір) національних податків, надходження від яких характеризується найбільшою стабільністю — ПДВ та прибутковий податок з громадян.
4. Серед механізмів розподілу бюджетних дотацій перевагу слід віддати структурній формулі, яка б включала в себе компонент вирівнювання. Згідно з рекомендаціями фахівців Світового банку, на першому етапі (до 5 років) можна обмежитись лише вирівнюванням за бюджетними доходами, а після нагромадження достатнього досвіду вирівнювання — вирівнюванням за бюджетними видатками, що має здійснюватися також на нормативній основі. Основні компоненти формули, їх ваги повинні бути предметом щорічних уточнень, які мають проводити Міністерство фінансів з радою регіонів (на рівні областей — фінансове управління та асоціації місцевих рад). Це необхідно тому, що соціальна-економічна ситуація в країні у цілому та в окремих регіонах може змінюватися дуже швидко.
5. Механізм горизонтального вирівнювання, на наш погляд, поки що вводити недоцільно внаслідок абсолютної недостатності фінансових ресурсів навіть у розвинутих регіонах. Такий механізм слід вводити в дію після більш-менш .тривалого періоду стабілізації економіки країни. Крім того, міжрегіональний перерозподіл може викликати у даний момент і небажані політичні наслідки через невдоволення еліти регіонів, які мають робити, до них внески.
ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА: НЕОБХІДНІСТЬ ЗБАЛАНСОВАНОГО БЮДЖЕТУ
Під фіскальною політикою розуміємо процес змін у системі оподаткування та урядових видатках. Для того, щоб : а) зменшити коливання ділових циклів б) сприяти швидкому зростанню економіки з високою зайнятістю та без високої неконтрольованої інфляції.
Гостра дискусія навколо питань фіскальної політики в Україні багато в чому нагадує подібну ситуацію в країнах Латинської Америки наприкінці 1980-х рр., коли назрілі зміни — скорочення дефіциту бюджету, впорядкування урядових видатків, податкова реформа — сприймалися неоднозначно, а інфляційна інерція та масове ухиляння від сплати податків ускладнювали будь-які практичні кроки. Процес радикального реформування економік латиноамериканських країн свідчить: 1) без досягнення збалансованого бюджету неможливо забезпечити тривалу макроекономічну стабілізацію, 2) при скороченні дефіциту бюджету проведенню податкової реформи повинно передувати впорядкування урядових видатків, 3) зниження ставок оподаткування сприяє зростанню бюджетних надходжень за умов розширення податкової бази та посилення відповідальності за ухиляння від сплати податків.
1 Переваги збалансованого бюджету Макроекономічні показники чотирьох найбільших країн Латинської Америки — Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі — переконують у справедливості відомих теоретичних аргументів на користь збалансованого бюджету: припинення інфляції, збільшення приватних інвестицій, поліпшення сальдо поточного рахунка, прискорення темпів економічного зростання (таблиця 23).
Істотне скорочення або (ще краще) досягнення додатного сальдо бюджету не лише обмежує потребу в емісійних кредитах центрального банку, а й формує сподівання цінової та грошової стабільності (результат, необхідний для подолання інфляційної інерції). Важливо зауважити, що існує і зворотний зв'язок — гальмування інфляції збільшує надходження до бюджету (ефект Олівери — Танзі). Загалом це дає змогу знизити процентні ставки. В Аргентині динаміка процентних ставок майже ідеально повторює зміни в стані бюджету: якщо в 1991 — 1993 рр. поліпшення сальдо бюджету мало наслідком стрімке зниження процентних ставок, то в 1994 — 1995 рр. деяке погіршення цього показника поєднується із вищими процентними ставками, навіть незважаючи на подальше зниження інфляції. У Мексиці реалії збалансованого бюджету сприяли одночасному зниженню інфляції та процентних ставок протягом 1990 — 1993 рр., однак експансійна політика з початку 1994 р. (у серпні цього року відбувалися президентські вибори) спричинила стрімке падіння мексиканського песо, поновлення інфляції та зростання процентних ставок у наступному, 1995 р.
У Бразилії зв'язок між сальдо бюджету, інфляцією та процентними ставками не такий промовистий, однак визначальну роль фіскальної рестрикції в успішному проведенні антиінфляційного плану "Real" (липень 1994 р.) важко заперечити. У минулому в цій країні не раз виявлялося, що навіть екc-
Таблиця 23. Макроекономічні показники країн Латинської Америки (у %),
1990 -1995 рр.
| Країна | Показник | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 |
| Сальдо бюджету | -0,4 | -1,3 | 0,4 | 1,2 | -0,1 | -0,5 | |
| Інфляція | 72,0 | 24,6 | 10,6 | 4,3 | 3,3 | ||
| Процентні ставки | 71,0 | 15,0 | 6,0 | 8,0 | 11,0 | ||
| Аргентина | Інвестиції | 14,0 | 14,6 | 16,7 | 18,2 | 19,2 | 17,8 |
| Зростання ВВП | 0,1 | 8,9 | 8,7 | 6,0 | 7,4 | -0,7 | |
| Поточний рахунок | 6,6 | -0,4 | -2,9 | -2,9 | -3,6 | -8,8 | |
| Сальдо бюджету | -6,2 | -0,5 | -3,9 | 0,3 | 1,3 | -5,0 | |
| Бразилія | Інфляція | 459,0 | 1229,0 | 2491,0 | 941,0 | 23,2 | |
| Процентні ставки | 1082,8 | 2494,3 | 1489,0 | 5756,8 | 56,4 | 39,0 | |
| Інвестиції | 22,9 | 19,3 | 19,5 | 20,0 | 20,8 | ||
| Зростання ВВП | -4,6 | 0,3 | -0,8 | 4,2 | 5,8 | 4,2 | |
| Поточний рахунок | -2,5 | 0,1 | 0 | -0,3 | |||
| Мексика | Сальдо бюджету | -2,8 | -0,2 | 1,5 | 0,4 | -0,8 | -0,7 |
| Інфляція | 26,5 | 22,7 | 15,5 | 9,7 | 6,9 | 35,0 | |
| Процентні ставки | 37,4 | 23,6 | 18,9 | 17,4 | 16,5 | 50,5 | |
| Інвестиції | 22,8 | 23,4 | 24,4 | 23,2 | 23,5 | 19,4 | |
| Зростання ВВП | 4,5 | 3,6 | 2,8 | 0,7 | 3,5 | -6,9 | |
| Поточний рахунок | -1,1 | -1,7 | -2,4 | -2,0 | -2,3 | 0,0 | |
| Чилі | Сальдо бюджету | 0,8 | 1,2 | 2,2 | 1,9 | 1,6 | 2,6 |
| Інфляція | 26,6 | 22,0 | 15,6 | 12,1 | 12,0 | 7,9 | |
| Процентні ставки | 48,8 | 28,6 | 23,9 | 24,3 | 20,3 | 18,2 | |
| Інвестиції | 26,3 | 24,5 | 26,8 | 26,8 | 26,8 | 27,4 | |
| Зростання ВВП | 3,3 | 7,3 | 10,7 | 6,7 | 4,2 | 8,5 | |
| Поточний рахунок | -5,8 | 0,9 | -4,5 | -11,4 | -2,9 | 0,6 |
стремально високі процентні ставки неспроможні приборкати інфляцію, якщо нічого не робилося для скорочення дефіциту бюджету. Приміром, від початку 1989 р. реальні процентні ставки були високими (план "Verao"), однак значний дефіцит бюджету (18,6% від ВВП) звів нанівець боротьбу з інфляцією — у листопаді—грудні 1989 р. її місячні темпи перевищили 40%. Отже, погіршення сальдо бюджету в 1995 р. нагадує про можливість повторення мексиканського "сценарію".
Досвід Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі не заперечує висновку про "пригнічування" приватних інвестицій видатками уряду (інструментальне цей вплив здійснюється через механізм реальних процентних ставок). В Аргентині у 1991 — 1994 рр. обсяги інвестицій зростали в середньому на 8% щорічно, у повній відповідності до успіхів у досягненні збалансованого бюджету. І навпаки, рівень інвестицій знизився у 1995 р., що можна пояснити збільшенням дефіциту бюджету. Не випадково наступного, 1996 р. досягнення збалансованого бюджету розглядалося як основний елемент фіскальної політики. У Мексиці комбінована дія навіть досить незначного дефіциту бюджету, інфляції та високих процентних ставок знизила рівень інвестицій у 1995 р. до рекордно низької позначки — 19,4% від ВВП (це на 5% менше, ніж у 1992 р., коли перевищення доходів бюджету над його видатками було найпромовистішим).
Збільшення інвестицій (1) робить менш прозорим очікуваний негативний зв'язок між дефіцитом бюджету (G—T) та сальдо поточного рахунка (СЛ)':
(S-1)-(G-T)=СА, (1)
де G — видатки бюджету, Т — бюджетні надходження, а S — обсяги заощаджень. Зрозуміло, що скорочення дефіциту бюджету поліпшує сальдо поточного рахунка, приймаючи незмінними рівні приватних заощаджень та інвестицій. Якщо ж інвестиції зростають, то не виключено, що відповідне збільшення імпорту основних засобів, сировини та напівфабрикатів погіршить сальдо поточного рахунка, принаймні в короткочасному плані. З іншого боку, у віддаленішій перспективі прискорення темпів економічного зростання — логічний наслідок зростання обсягів інвестицій — та подальше збільшення заощаджень повинні поліпшити сальдо поточного рахунка. Саме такий перебіг подій спостерігається в економіці Чилі.
Розвиток чилійської економіки переконує у перевагах тривалого перевищення доходів бюджету над видатками (зауважимо, що такий результат характерний для країн Південно-Східної Азії). На думку спеціалістів МВФ, додатне сальдо бюджету додатково дає змогу: збільшити кредитні ресурси у банківському секторі; нейтралізувати негативні макроекономічні шоки; підвищити довіру до національної економіки; забезпечити добробут майбутніх поколінь У 1988 — 1995 рр. додатне сальдо бюджету сприяло послідовному зниженню темпів інфляції — до 7,9% у 1995 р. Значні обсяги інвестицій у чилійську економіку забезпечили стійке зростання ВВП — у середньому на 6,8% у 1990 — 1995 рр. Не менш важливо, що економіка Чилі подолала однобоку орієнтацію на видобуток та експорт міді: в 1995 р. її частка в загальних обсягах експорту впала до 32%. Почали розвиватися сільське господарство та переробна промисловість.
2. Шляхи досягнення збалансованого бюджету. Першочерговим завданням впорядкування урядових видатків, що передбачає: скорочення їх частки у ВВП та збільшення видатків на освіту, охорону здоров'я, розвиток інфраструктури. Лише після цього стає можливим, визначити параметри податкової реформи, яка за будь-яких умов не повинна збільшувати дефіциту бюджету — інакше її проведення втрачає сенс і може означати крах зваженої економічної політики.
З початку 1990-х рр. частка урядових видатків у ВВП Бразилії та Мексики істотно зменшилась (таблиця 24). На рівні 20% від ВВП стабілізувалися видатки уряду Чилі. Проте частка урядових видатків у ВВП країн Латинської Америки значно перевищує, наприклад, показники країн Південно-Східної Азії — Південної Кореї, Сінгапуру і Таїланду, що свідчить про незавершеність розпочатої роботи щодо скорочення урядових видатків.
'Цю залежність отримано після декомпозиції елементів валового національного доходу (Y):
Y =С+I+G+Х—М =С+S+Т—F, де С— приватне споживання, Х — обсяги експорту товарів та послуг, М — обсяги імпорту товарів та послуг, F — трансфертні платежі з-за кордону. Сальдо поточного рахунка (СА) визначено таким чином:
СА = X— М+ F
Таблиця 24. Видатки бюджету в країнах Латинської Америки та Південно-Східної Азії (у % до ВВП), 1989 — 1994 рр.
| 1989 | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | ||
| Латинська Америка | Аргентина | 28,3 | 23,2 | 24,2 | 28,0 | 30,0 | |
| Бразилія | 40,1 | 37,0 | 25,7 | 30,2 | |||
| Мексика | 23,4 | 17,4 | 17,0 | 15,9 | 16,6 | 17,7 | |
| Чилі | 20,9 | 20,3 | 21,2- | 20,3 | 20,8 | 20,5 | |
| Південно-Східна Азія | Пд. Корея | 16,0 | 16,2 | 16,5 | 17,0 | 16,9 | 17,7 |
| Сінгапур | 21,5 | 20,4 | 20,8 | 18,9 | 17,1 | ||
| Таїланд | 14,9 | 14,6 | 14,9 | 15,4 | 16,4 | 17,0 | |
Напрямки такого скорочення були традиційними: ліквідація різноманітних субсидій та дотацій, приватизація державного майна, раціоналізація державного апарату, перегляд соціальних програм тощо. В Аргентині після початку плану "Convertibidad" (квітень 1991 р.) персонал державних установ скоротили на 100 тис. осіб. Протягом 1991 — 1995 рр. у приватні руки перейшли: телефонна мережа та нафтова компанія YPF (у 1990 р. її збитки становили 1,2 млрд. дол. США), електростанції, аеропорти, готелі. Цікаво, що, перебуваючи у державній власності, збитковим було навіть казино. Крім зменшення навантаження на бюджет, приватизовані об'єкти почали генерувати значні податкові надходження. Так, у 1992 р. від приватних телефонних компаній до бюджету надійшло 76 млн. дол. США (десятиліттями телефонна мережа Аргентини була збитковою). У Бразилії 1993 р. приватизація 8 сталеплавильних компаній перетворила останні із збиткових у прибуткові підприємства протягом року.
Досвід переконує, що найважче поєднати загальне скорочення урядових видатків із зростанням видатків на економічне обслуговування (транспорт,зв'язок, інфраструктура) та соціальні потреби (освіта й охорона здоров'я). Водночас логіка політичної "коректності" заважає зменшенню субсидій та ліквідації сумнівних соціальних гарантій. Це особливо помітно в Бразилії — країні, де, як жартують, існує 595 партій (по одній на кожного депутата парламенту). В 1994 — 1995 рр. бразильські парламентарії заблокували процес приватизації, реформу пенсійної системи, зусилля уряду щодо скорочення видатків бюджету тощо. Тим часом в окремих штатах на 22 діючих припадає 330 полковників у відставці. Якщо для пересічного бразильця пенсійний стаж становить ЗО — 35 років, то для депутата парламенту — лише 8 років. Системи безплатного навчання та охорони здоров'я також надають переваги тим, у кого вищі доходи. В Бразилії на одного студента витрачається 8804 дол. США, що набагато більше, ніж у Німеччині — 5900 чи Канаді — 3975 дол. США. Водночас у занедбаному стані перебувають початкова та середня освіта. У сфері охорони здоров'я на 12000 найзаможніших пацієнтів витрачається стільки ж коштів, як на решту 40 млн. громадян.
Щодо податкової системи, то в більшості країн Латинської Америки на момент реформи її спотворювали складна структура податків, обмеженість податкової бази, недосконале законодавство. Ситуацію ускладнювали ухиляння від сплати податків та корумпованість податкових служб. У 1974 р. у Колумбії на кожне песо хабара держава втрачала удвадцятеро більше. У Бразилії щорічні втрати від ухиляння од сплати податків у 1990 — 1994 рр. становили 40 млрд. дол. США . Наприкінці 1980-х рр. у Аргентині платити податок вважалося невдалим жартом. Не дивно, що саме в цій країні 1991 року провели найпослідовнішу податкову реформу. В Чилі це робили поступово протягом 1985 — 1990 рр. Успішною була податкова реформа у Болівії в 1985 — 1986 рр. В усіх випадках забезпечувалися універсальні вимоги: збільшення доходів бюджету, ефективність, справедливість, прозорість.
Досвід країн Латинської Америки не заперечує висновку, що зниження ставок оподаткування збільшує надходження до бюджету. Приміром, у Болівії в 1986 р. ставку податку на дохід знизили із 45 до 10%, а замість понад 400 податків на роздрібний продаж запровадили єдиний ПДВ зі ставкою 10%. У підсумку частка податків у ВВП Болівії зросла з 1,9% у 1984 р. до 7% у 1987 — 1988 рр.". Подібним чином зниження ставок податку на дохід збільшило надходження до мексиканського бюджету з початку 1990-х рр.
Водночас зниження ставок оподаткування не може розглядатися поза контекстом скорочення урядових видатків та проведення структурних перетворень. Інакше — це популізм. Окрім приватизації, перспективним супутнім заходом є перехід до приватних схем соціального страхування. Як висловився архітектор аргентинських реформ Домінго Кавальйо, "джерелом пенсій для тих, хто працює, повинні стати їхні власні заощадження, а не податки, що дедалі зростають" . Перші приватні пенсійні фонди ще в 1981 р. почали створювати у Чилі. У 1993 р. подібний експеримент розпочато в Перу, а в 1994 р. — в Аргентині та Колумбії.
Досвід окремих країн застерігає від використання занижених ставок податку на прибуток. Після трьох років експериментування в Аргентині у 1990 р. ставку цього податку підвищили з 20 до 30%. Трохи раніше це зробили в Чилі, де ставка податку на прибуток зросла від 10 до 30%. З іншого боку, недоцільно пов'язувати ефективність роботи підприємств тільки зі ставкою оподаткування". Не менш промовистим є вплив конкуренції, цінової та грошової стабільності, лібералізації зовнішньої торгівлі та ринку робочої сили. В Аргентині у 1991 — 1994 рр. продуктивність праці підвищилась на 42% , а ВВП зростав щорічно в середньому на 7,7%, незважаючи на вищі податки та припинення державної "підтримки" у всіх формах (прямі субсидії, протекціонізм, заниження обмінного курсу песо тощо).
Податкова реформа в Аргентині виявила ще одну особливість — гармонізація податків ефективна лише у разі розширення податкової бази. В 1990 р. ліквідацію різноманітних "тимчасових" податків (на банківські депозити, на фінансові операції тощо) було поєднано із зниженням мінімального рівня оподатковуваного доходу та обмеженням практики податкових пільг. У 1991 р. ухиляння від сплати податків почало каратися тривалим ув'язненням; служби оновленої податкової інспекції (001) отримали додаткові права у контролі за сплатою податків великими приватними компаніями.
Загалом у більшості країн Латинської Америки, як і всюди у "третьому" світі, частка податку на доходи громадян у загальній сумі податкових надходжень залишається невисокою — не більш як 20%. Нові джерела оподаткування пов'язуються із впровадженням податку на нерухомість, на землю, на автомобілі, а також встановленням акцизних зборів на тютюнові вироби та алкогольні напої. Деякі податки, наприклад на предмети розкоші, корисні не так для зростання доходів бюджету, як з погляду соціальної справедливості". У більшості випадків податкова реформа супроводжується значними політичними ускладненнями. Прикладів не бракує. Податкова реформа 1974 р. в Колумбії готувалася кілька років і виявилася надзвичайно успішною: в 1975 р. податкові надходження зросли на 45%''. Однак уже наступного, 1976 р. пакет заходів "удосконалили" парламентарії, а спритні ділки відразу ж знайшли шляхи, як обійти законодавство. У підсумку початковий ефект було значною мірою втрачено. В Бразилії поміркований пакет заходів податкової реформи (раціоналізація понад 60 податків та зборів, уніфікація двох податків на роздрібний продаж, зміни в пенсійних платежах) розглядають уже два роки — успіхів аніякісіньких.
В Аргентині енергійні зусилля міністра економіки Д. Кавальйо щодо скорочення видатків бюджету та збільшення податкових надходжень значною мірою зумовили його відставку влітку 1996 р. По-перше, передбачалося подальше скорочення державного апарату на 20 тис. осіб. По-друге, було ліквідовано всі пільги для платників податку на дохід, у т. ч. для суддів та членів парламенту. Ставка ПДВ залишилася на попередньому рівні (21%), однак пільг теж не залишилося. Нарешті ставка податку на товари розкоші зросла від 0,5 до 1,0% (очікувалося, що це збільшить доходи бюджету на 800 млн. дол. США ).
3. Заключні зауваження та висновки. Фіскальна політика завжди перебуває у фокусі боротьби економічних і політичних інтересів. Латинська Америка не є винятком, так само як і Україна не є "іншою" державою. Незважаючи на труднощі, в останні роки вектор фіскальної політики в країнах Латинської Америки сформувався досить чітко: 1) скорочення дефіциту бюджету, 2) зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет, 3) гармонізація податкового законодавства, 4) боротьба з ухилянням від сплати податків.
З погляду дискусії в Україні навколо фіскальної політики в цілому та податкової реформи зокрема, істотними є три зауваження. По-перше, недоречно розглядати зміни в податковій системі, не визначивши пріоритетів у видатках уряду (частка у ВВП, структура видатків, співвідношення між видатками центрального уряду та місцевих органів влади). По-друге, якими б не були варіанти ставок оподаткування, кількості податків тощо, повинен братися до уваги стан платіжного балансу. В економіці України й далі зберігається від'ємне сальдо платіжного балансу, і тому потреба в перевищенні доходів бюджету над його видатками здається настійною. По-третє, впорядкування урядових видатків та податкова реформа не стануть реальними без вияву потужної політичної волі, передусім із боку виконавчої влади, і необхідного організаційно-правового забезпечення.
ПРОБЛЕМА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ (НА ПРИКЛАДІ США)
Формування ринкових відносин в Україні, її інтеграція із світовою економічною спільнотою потребують глибокого вивчення й переосмислення досвіду інших країн. Особливий інтерес має вивчення фінансових відносин, що становлять невід'ємну частину загальної економічної системи.
Важливою сферою фінансів є державний кредит у його класичній формі: коли держава в особі адміністрації всіх рівнів виступає на фінансовому ринку як боржник, позичальник, наслідком цих відносин є державний борг. Причина виникнення боргу — дефіцит державного бюджету, явище дуже знайоме, на жаль, і громадянам незалежної України. Неабиякою проблемою для багатьох розвинутих країн є вибір способу покриття бюджетного дефіциту через випуск державних боргових зобов'язань або грошової емісії.
Цю статтю присвячено вивченню теоретичних і практичних питань державного боргу в США - у країні з двохсотрічним досвідом, де під впливом політичних, економічних і соціальних причин стався перехід від змішаного способу фінансування бюджетного дефіциту (позиками та емісією грошей) до прийнятнішого — випуску позик і утворення державного боргу.
Запропоноване дослідження написано на підставі вивчення статистичних і монографічних оригінальних джерел, які дали змогу охопити тривалий історичний період від 1800 до 1995 років.
Рухомою пружиною розгортання державного кредиту, наслідком якого є борг федерального уряду, в США були війни. У XX ст. до них приєдналися економічні кризи. Рух макроекономічного показника борг /ВВП свідчить, що в XIX ст. "хвилі" припадали на воєнні роки (рис. 1). У XX ст. "крута хвиля" припадає на роки Другої світової війни, коли борг досягав 122,7%, тобто перевищував обсяг ВВП. Цікавий рух показника на позначках 50-х — 70-х рр. Він різко знизився (1975 р. — 34,5%) в умовах зростання військових витрат періоду холодної війни. Це показник того, що американська економіка витримувала тягар величезних військових витрат (від 6 до 10% ВВП).
Надто сильного удару по державних фінансах завдали економічні кризи 1973— 1975 рр., 1981—1983 рр. і початку 90-х рр. У 1975 і 1976 рр. щорічний приріст боргу становив 14%, у 1983 р. — 20,6%, тобто дуже наближається до приросту у воєнні роки. З 1982 р. починається нова стійка тенденція зростання показника боргу /ВВП, до 1995 р. він досягає 70%, що наближається до показника середини 50-х рр. — 71,3%, періоду військового протистояння двох світових систем і найбільшої питомої ваги військових витрат у післявоєнний період.
1900 1922 1935 1945 1955 1965 1975 1985 1995
1912 1933 1940 1950 1960 1970 1980 1990
Рис. 1 . Державний борг федерального уряду США (у % до ВВП)
Графік складений за даними Statistical Abstract of the United States за 1940, 1947, 1955, 1965, 1970, 1991, 1993 рр.
Наведені нижче міжнародні порівняння засвідчують ту саму тенденцію в інших країнах із ринковою економікою (див. таблицю).
Окрім федерального боргу, у США зростає так званий муніципальний борг, тобто борг штатів і місцевої влади.
Викликає цікавість вивчення загальної державної заборгованості у США. її структура протягом 1990—1994 рр. змінилася: проявилась тенденція зростання частки боргу федерації (рис. 2), що пояснюється процесом централізації державних витрат і доходів у федеральному бюджеті, а також меншою (у порівнянні з федеральним) дефіцитністю бюджетів.
Слід звернути увагу на те, що емісія облігацій штатів і місцевої влади регулюється й контролюється федерацією, для чого було створено управління з вироблення правил щодо операцій із муніципальними цінними паперами. Практичний інтерес має вивчення складу структури муніципальних облігацій.
У США місцева влада випускає два основних види облігацій: звичайні й дохідні. До 70-х рр. перевагу мали перші, після — другі. Такий поворот стався внаслідок зміцнілого масового опору платників податків проти підвищення ставок місцевого майнового податку, який забезпечує виплату процесів і погашення звичайних бонів. Дохідні облігації не потребують підвищення податків, їх погашення з процентами відбувається з доходів, які одержуються у процесі освоєння ресурсів на об'єктах, що будуються. З цього можна зробити висновок про необхідність в Україні випускати на місцях дохідні об-
Таблиця. Державний борг (валові суми) у % до ВВП
| 1980 | 1985 | 1986 | 1987 | 1988 | 1989 | 1990 | 1991 | 1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 2000 (прогноз) | |
| США | 37,7 | 48,1 | 51,0 | 52,0 | 52,7 | 53,2 | 55,4 | 58,9 | 61,7 | 63,4 | 69,1 | 69,1 | 70,0-72,0 |
| Японія | 52,0 | 68,7 | 72,3 | 74,9 | 72,8 | 70,6 | 69,8 | 68,2 | 67,3 | 68,3 | 70,3 | 72,4 | — |
| Німеччина | 36,5 | 42,5 | 42,6 | 43,8 | 44,4 | 43,2 | 43,5 | 41,8 | 42,8 | 46,2 | 50,8 | 60,6 | — |
| Франція | 36,4 | 45,5 | 45,7 | 47,2 | 46,8 | 47,5 | 46,6 | 48,6 | 51,6 | 57,1 | 62,1 | 66,3 | — |
| Італія | 61,1 | 84,3 | 88,2 | 92,6 | 94,8 | 97,9 | 100,5 | 104,0 | 108,0 | 114,0 | 116,5 | 118,0 | 123,0-125,0 |
| Великобританія | 54,3 | 52,7 | 51,1 | 48,6 | 42,2 | 36,8 | 34,7 | 35,4 | 40,5 | 47,3 | 52,3 | 56,4 | — |
| Канада | 44,6 | 65,0 | 68,9 | 70,1 | 69,3 | 69,5 | 71,6 | 77,5* | 83,3 | 88,3 | 90,6 | 90,7 | 90,0-93,0 |
| Середня | |||||||||||||
| по 7 країнах | 42,9 | 54,9 | 57,3 | 58,6 | 58.3 | 57,9 | 58,8 | 60,5 | 62,8 | 65,7 | 67,9 | 70,0 | — |
| по малих країнах ОЕСР | 36,3 | 58,7 | 59,9 | 60.6 | 59,6 | 59,0 | 58,5 | 60,4 | 62,9 | 68,4 | 72,7 | 75,6 | — |
| по країнах Західної Європи | 42,7 | 57,4 | 58,4 | 59,5 | 58,8 | 58,1 | 58,1 | 59,1 | 61,9 | 67,3 | 71,6 | 76,1 | — |
| по всіх країнах ОЕСР | 42,0 | 55,4 | 57,6 | 58,9 | 58,4 | 58,0 | 58,7 | 60,5 | 62,8 | 66,1 | 68,5 | 70,7 | — |
лігації, тим паче що власна дохідна база у наших місцевих властей дуже слабка. Питома вага позик у федеральних доходах порівняно низька при високому показникові борг /ВВП (рис. 3). Це свідчить про те, яку небезпеку мають поточні позики через накопичення попередніх боргів.
За структурою федеральний борг поділяється на ринковий (65%) і неринковий. Облігації ринкового мають вільний обіг як на грошовому, так і на фондовому ринках. В операціях грошового ринку важливу роль відіграють казначейські векселі. Історично вони становили від 55 до 60% його оборотів. Із появою нових інструментів грошового ринку в 60—90-х рр. їхня частка знижується до ЗО—32%. Казначейський вексель — особливий фінансовий інструмент ринку. В руках казначейства це засіб управління касовим виконанням бюджету, для Федеральної резервної системи (ФРС) він головний інструмент проведення операцій на відкритому ринку, тобто управління грошовим обігом, для корпорацій та інших об'єктів господарської діяльності це засіб регулювання ліквідності. На фондовому ринку облігації федерального уряду посідають важливе
Рис. 2. Зміна структури загальної державної заборгованості у США (у % до ВВП)
Графік складений за даними Statistical Abstract of the United States за 1940, 1947, 1955, 1961, 1965, 1970, 1991, 1993 рр.
місце. Вони розглядаються кредиторами як надійне безризикове вкладення фінансових фондів.
Коло державних кредиторів надто широке і розмаїте. У США функціонує розгорнута інфраструктура фінансового ринку у вигляді різних банківських і небанківських депозитних інститутів, фінансових, кредитних, страхо-
вих, пенсійних, довірчих фондів, асоціацій, спілок тощо. Від 10 до 25% активів фінансових інститутів вкладено у федеральні й муніципальні облігації. Фізичні особи (за статистикою США — домашні господарства) є як прямими, так і непрямими кредиторами держави. У США випускаються ощадні бони — неринкові облігації, поширювані серед фізичних осіб за системою "заощаджуй у міру того, як заробляєш". До цієї системи практично залучено всіх зайнятих, оскільки вона створюється бухгалтеріями підприємств і установ. У 1902—1995 рр. близько 6% федерального боргу припадало на ощадні бони, крім того 5% бонів у інших випусках було придбано фізичними особами. В Україні можна було б зробити спробу бодай в обмеженій кількості випустити подібні цінні папери.
Опріч того, фізичні особи своїми внесками чи купівлею ануїтетів, акцій, бонусів формують і інші пасиви фінансових інститутів і таким чином опосередковано через фінансові установи роблять інвестиції у державні цінні папери.
Федеральні резервні банки й комерційні банки — надто важливі й великі кредитори держави. Вони вкладають свої фонди переважно в короткострокові (до 1 року) зобов'язання та облігації від 1 до 5 років. Гроші випускаються в обіг федеральними резервними банками майже повністю під покриття державними облігаціями. Через це трапляються інфляційні поштовхи, зайва емісія, у свою чергу комерційні банки під придбані облігації розширюють кредитування, що часто викликає фондовий бум.
Цю суперечність держава намагається регулювати з допомогою операцій ФРС на відкритому ринку. Федеральний комітет із відкритого ринку (ФКВР) здійснює грошову політику шляхом купівлі-продажу державних облігацій (передусім казначейських векселів). Із цією метою ФКВР проводить вивчення кон'юнктури фінансового ринку, на підставі чого складаються прогнози зміни основних макропоказників, стану кредитного ринку, можливої структури процентних ставок. Відтак розробляються прогнози руху грошових агрегатів і контрольні цифри їхнього приросту. Організацію операцій на відкритому ринку покладено на Федеральний резервний банк (ФРБ) м. Нью-Йорка (округ №2).
Операції проводяться по всій ФРС, тому купівля (продаж) здійснюється з єдиного "рахунка системи операцій на відкритому ринку". В цьому разі, якщо за прогнозами очікується підвищення господарської кон'юнктури, яке уряд підтримує, ФРБ м. Нью-Йорка дістає завдання купити на певну суму державні облігації. Ці дії спричиняють нагнітання грошової маси в обігу, створюються фінансові фонди для економічного розвитку, що викликає зростання цін на акції корпорацій, ціна фінансових активів зростає, попит підвищується. В тому разі, якщо очікується фондовий бум, який може призвести до кризи, банкові дається завдання знизити обсяг грошової маси, щоб скоротити фонди для інвестування. З цією метою відбувається продаж державних облігацій. На фінансовому ринку фонди переміщуються із приватних цінних паперів у державні. Ділова активність знижується, ціна фінансових активів падає. Політика операцій на відкритому ринку піддається критиці, відзначається неможливість подолання часових лагів та інші вади.
За чимало років спостережень і досліджень багато хто з американських економістів дійшов висновку, що фактично центральні банки можуть установити тільки частковий контроль над грошовим обігом,
Розробляючи грошову політику в Україні, викладене вище слід брати до уваги і бути готовими до того, що в ринковій економіці гроші будуть лише частково керованою сферою.
Як же відбувається управління державним боргом? У США його покладено на спеціальний орган міністерства фінансів — бюро з державного боргу. Федеральні резервні банки та їхні відділення виступають як фінансові агенти й депозитарії для міністерства фінансів, вони виконують усі доручення, пов'язані з управлінням державним боргом. Первинне розміщення облігацій купонних серій здійснюється на аукціонах, його проводить казначейство через ФРБ. Перші дилери з державних облігацій, якими є найбільші комерційні банки, мають право купувати облігації просто у казначейства. Вторинний ринок державних цінних паперів величезний, його щоденні обороти перевищують обороти на будь-якому світовому ринку цінних паперів (до 260—270 млрд. дол. у 90-ті роки).
У США швидкими темпами здійснюється перехід до електронних цінних паперів. Нині діють дві системи комп'ютеризованих рахунків: 1) у комерційних банках; 2) система для недепозитних фінансових інститутів та фізичних осіб. Міністерство фінансів має на меті повністю відмовитися від позик у формі облігацій і перейти до 2000 р. на систему комп'ютерних рахунків.
Оперативна узгодженість управлінням боргом між міністерством фінансів і ФРБ спирається на узгодженість цілей фіскальної та грошової політики. Мета ФРС полягає в тому, щоб шляхом купівлі (продажу) облігацій регулювати грошовий обіг і управляти резервами (тобто сумами, не інвестованими банками, що дорівнюють певній частці їхніх депозитів).
Мета казначейства — регулювати борг, тобто розміщувати нові випуски, погашати старі, підтримувати визначену структуру боргу за термінами й дохідністю. Для казначейства управління боргом розглядається як його становище на фінансовому ринку і як засіб підвищення фіскальної політики. Для ФРС управління боргом розглядається також як її власне становище на фінансовому ринку і необхідність регулювання портфеля цінних паперів. Отже, через управління боргом провадиться певна грошова політика, а через управління грошовим обігом — фінансова політика.
А тепер кілька слів про сучасні теоретичні проблеми, що дістали розвиток в американській економічній літературі.
З усіх концепцій можна виділити дві, на наш погляд, найцікавіші. Перша — А.Лернера про зовнішній борг і його ефективність, яку можна застосувати до наших умов. Зростання зовнішнього боргу тільки тоді стає кабалою, коли залучені фонди пішли на поточні цілі й не привели до створення нової вартості та багатства. Зовнішні позики, залучені на фінансування об'єктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачені продуктивно, створять можливість повернути фонди з процентами, а залишок збільшить вартість і національне багатство.
Друга концепція (кейнсіанська теорія), яку розвивають багато економістів (Р.Масгрейв, К. Макконнелл, С. Брю та ін.), полягає в тому, що державний борг є громадянським активом, складеним із фінансових активів усіх суб'єктів ринку, тобто веде до підвищення попиту і ціни інших активів. Це становище особливо загострилося б під час зниження нових емісій корпорацій. Через це зайві заощадження мають бути залучені в інвестиції державних цінних паперів.
На підставі дослідження державного боргу в США можна зробити висновки, що стосуються практичного боку питання.
По-перше, державний борг іманентний ринковій економіці, тому під час перехідного періоду в Україні поступово зростатиме державна заборгованість.
По-друге, зростання боргу в подальшому призведе до зростання бюджетних витрат на управління боргом.
По-третє, у міру розвитку фінансового ринку буде створено можливість для активізації купівлі (продажу) державних зобов'язань.
По-четверте, створення інфраструктури фінансового ринку (інвестиційних, фінансових, ощадних, кредитних, пенсійних, довірчих фондів, асоціацій тощо) буде певною мірою полегшено внаслідок можливості вкладення залучених коштів у державні зобов'язання.
По-п'яте, для регулювання грошового обігу в умовах ринкової економіки з'явиться необхідність в операціях на відкритому ринку.
По-шосте, питання про залучення зовнішніх ресурсів, тобто про створення зовнішніх боргів, можна вирішувати тільки з позиції достатньої прибутковості збудованих об'єктів, можливості за рахунок майбутнього прибутку погасити борги і проценти й створити фонди для рефінансування.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ЗВЕДЕНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ В 1997 РОЦІ
У проекті зведеного бюджету України на 1997 рік доходи передбачені н сумі 44.8 млрд. гривень, а видатки — 48,9 млрд. гривень. Дефіцит бюджету становить 4,1 млрд. гривень, або 4,0% прогнозованого валового внутрішнього продукту.
У проекті бюджету збережені базові принципи його формування, як то: реальність дефіциту бюджету, переважно неінфляційні джерела його фінансування, надання переваг соціальному захисту населення і забезпечення потреб соціально-культурної сфери, стабілізація виробництва, створення умов для реального зростання валового внутрішнього продукту, підтримка власного виробника, удосконалення податкової політики, визначення чітких пріоритеті» у фінансуванні програм.
Питання щодо збалансування бюджету передбачається здійснювати по двох основних напрямах.
З одного боку — за рахунок наповнення доходної частини бюджету, з іншого — через підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів, удосконалення мережі бюджетних установ та їх структури, зменшення навантаження на бюджет шляхом залучення небюджетних джерел фінансування, концентрації у бюджеті коштів загальнодержавних фондів фінансових ресурсів.
Максимально враховано надходження податків зборів та обов'язкових платежів, що сплачуються за чинним податковим законодавством, та заходи, що вживаються щодо підвищення рівня сплачуваності податків і зборів, державного регулювання виробництва алкогольних напоїв і тютюнових виробів.
Враховано також можливості одержання додаткових доходів за рахунок впровадження податку на майно підприємств за умови ставки податку 2% вартості майна підприємств. За цих умов податок на майно становитиме 3,5 мільярда гривень.
Ми розуміємо, що ця пропозиція може викликати певні заперечення, але інших реальних можливостей щодо збільшення доходів бюджету немає.
Одночасно в проекті Державного бюджету на 1997 рік уточнено надходження під залучення 15% амортизаційних відрахувань, що будуть нараховані в 1997 році державними підприємствами і господарськими організаціями, а також орендними підприємствами, заснованими на державному майні, з 604 до 372 млн. гривень.
Крім того, пропонується збільшити надходження відрахувань від перевищення поточних доходів над видатками Національного банку з 50 до 100 млн, гривень.
У видатковій частині бюджету враховані прийняті рішення щодо поетапної передачі соціальної сфери підприємств до комунальної власності, збільшено видатки на зазначену мету з 200 до 300 млн. гривень. Це дасть можливість вивільнити частину прибутку підприємств і спрямувати її на розширення виробництва та підвищити конкурентоспроможність їх продукції.
Визнано за необхідне як елемент здійснюваних заходів щодо підтримки сільгоспвиробників передбачити кошти в сумі 250 млн. гривень на компенсацію за будівництво об'єктів соціально-культурного призначення на селі.
Крім того, збільшено видатки на підтримку виробництва продукції тваринництва на 100 млн. гривень.
На 500 млн. гривень збільшено видатки на закупівлю зерна за рахунок коштів, передбачених на формування державного резерву.
У бюджеті потреби агропромислового комплексу враховано на максимально можливому рівні. Більшого на сьогоднішній день зробити неможливо.
Зазначені уточнення вимагають одночасного зменшення окремих видатків з метою недопущення зростання дефіциту.
Зокрема, на 450 млн. гривень зменшено видатки на надання субсидій населенню для покриття витрат на оплату житлово-комунальних послуг. Ця сума уточнена виходячи з передбачуваного 80% відшкодування цих витрат за рахунок населення у 1997 році.
На 50 млн. гривень зменшено видатки на здійснення заходів з конверсії підприємств оборонного комплексу та створення нових видів цивільної продукції.
Враховуючи, що є спеціальний фонд, за рахунок якого здійснюється будівництво і ремонт доріг, за умов крайньої обмеженості бюджетних ресурсів пропонується здійснювати витрати на ремонт та утримання доріг загального користування державного значення, що були передбачені у бюджеті, за рахунок цього фонду, відповідно зменшивши видатки бюджету на 70 млн. гривень.
Питання погашення заборгованості за спожитий газ та по соціальних виплатах є сьогодні чи не найгострішою соціально-економічною проблемою, яку ми не зможемо остаточно вирішити у поточному році. Тому навіть при всій гостроті ситуації .і надходженням доходів у проекті передбачається близько 3 млрд. гривень на погашення заборгованості минулих років по різниці в цінах на природний газ, по заробітній платі та інших видатках. Ці асигнування пропонується залишити в Державному бюджеті в складі інших видатків, а їх розподіл здійснити за рішенням Кабінету Міністрів України у січні-лютому 1997 року.
Але це може сприяти вирішенню проблеми заборгованості лише за умови її максимального скорочення уже в поточному році. Інакше такий крок може лише ускладнити ситуацію.
Внесені пропозиції щодо економії бюджетних витрат за рахунок упорядкування окремих нидів видатків та запровадження елементів часткової платності при користуванні послугами бюджетних установ. По ряду з них уже прийняті рішення. За умови їх реалізації є можливість скоротити потребу у видатках на суму 1,2 млрд. гривень.
Крім того, пропонується зменшити обсяг бюджетного фінансування громадських організацій. Зокрема, припинити фінансування товариства зв'язків з українцями за межами України, всеукраїнського товариства "Просвіта", профспілкових органів транспортних галузей та ряду інших.
В даний час на розгляд Кабінету Міністрів України подано проекти постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про внесення змін до статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо забезпечення своєчасної виплати пенсій", згідно з якими передбачається встановити обмеження при виплаті пенсій працюючим пенсіонерам та громадянам, які в даний час отримують пенсію без обмеження її максимальним розміром.
За умови прийняття запропонованих законодавчих актів економія коштів Пенсійного фонду України, що є складовою Державного бюджету, становитиме у розрахунку на рік відповідно понад 21 млн. гривень.
Слід звернути увагу на окремі зміни у структурі доходів і видатків проекту бюджету, які не впливають на їх обсяг, але сприяють забезпеченню більш ефективного управління бюджетними коштами та контролю за їх використанням, оптимізації процесу никон.інпя Державного бюджету у 1997 році.
Запропоновано об’єднати надходження до окремих цільових державних фондів (крім Пенсійного та Чорнобильського) в один розділ доходів "Надходження до загальнодержавних фондів фінансових ресурсів" та відповідно передбачити видатки на поточні витрати, здійснювані за рахунок зазначених фондів.
З цією ж метою зосереджено видатки на фінансування державних капітальних вкладень як за рахунок Державного бюджету, так і Фонду Чорнобиля, що дасть можливість проводити єдину державну інвестиційну політику в умовах обмеженості джерел фінансування.
Необхідно зупинитися на взаємовідносинах між Державним і місцевими бюджетами.
Виходячи із схвалених урядом підходів, у проекті здійснено розподіл доходів і видатків між Державним бюджетом та бюджетами адміністративно-територіальних одиниць.
Доходи місцевих бюджетів сформовані за рахунок власних і закріплених доходів, а також відрахувань від загальнодержавних податків і зборів та дотацій із Державного бюджету України.
З метою створення стабільності та застосування єдиних підходів до формування доходної частини бюджетів адміністративно-територіальних одиниць у 1997 році передбач, їсться податок на додану вартість у повному обсязі зарахувати до Державного бюджету України. Такий підхід спрощує порядок повернення платникам коштів в умовах дії пільг з окремих груп товарів та послуг.
Одночасно передбачено збільшити норматив відрахувань до місцевих бюджетів від акцизного збору (крім імпортних підакцизних товарів) з 20% у 1996 році до 50% у 1997 році.
До бюджетів адміністративно-територіальних одиниць у повному обсязі надходитиме прибутковий податок і громадян (у 1996 р. — 50%), що створить стабільність у формуванні доходної частини їх бюджетів і відповідатиме положенням чинного законодавства щодо зарахування цього податку.
З метою запровадження єдиної інвестиційної політики та упорядкування державного регулювання цін на газ, що споживається населенням, у 1997 році кошти на здійснення зазначених заходів передбачається передавати до місцевих бюджетів у вигляді цільових дотацій, обрахованих у сумах відповідно — 452 та 644 млн. грн. Видатки понад ці обсяги органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування можуть здійснювати за рахунок додатково вишуканих власних доходів.
За умов застосування зазначених підходів видатки 15 областей та м. Севастополя не покриваються доходами. З метою їх їх збалансування з Державного бюджету України передаються кошти в сумі 1087 млн. грн. Одночасно по 10 областях, Автономній Республіці Крим та м. Києву має місце перевищення доходів над видатками, що передаються до Державного бюджету на фінансування загальнодержавних видатків та надання дотацій бюджетам адміністративно-територіальних одиниць.
Розрахунковий обсяг видатків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя обраховано виходячи з єдиних підходів до формування видаткової частини зведеного бюджету України в загальній сумі 12321,8 млн. грн.
При здійсненні розрахунків була врахована вимога уряду щодо збільшення обсягу місцевих бюджетів та підвищення самостійності органів місцевого самоврядування у вирішенні питань економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Зокрема, на відміну від попереднього року на фінансування з місцевих бюджетів передаються:
професійно-технічні навчальні заклади та вищі педагогічні навчальні заклади III і IV рівнів акредитації системи Міністерства освіти України;
вищі навчальні заклади освіти 1 та II рівнів акредитації та заклади, що здійснюють підготовку кадрів механізаторів для сільського господарства Мінсільгосппроду,
клубні установи, що перебувають у віданні Мінсільгосппроду, Держхарчопрому, Мінрибгоспу;
у водному господарстві здійснення частини заходів щодо земельної реформи та протиепізоотичних заходів, що у поточному році фінансуються з Державного бюджету України.
З урахуванням цього видатки на соціальний захист населення та фінансування соціально-культурної сфери становлять 84% до розрахункового обсягу.
Як і в поточному році, з місцевих бюджетів буде здійснюватися фінансування державних капітальних вкладень об'єктів, де замовниками є органи місцевої виконавчої влади. Їх обсяги обраховано в сумі 452 млн. грн.
Решту видатків місцевих бюджеті буде здійснено на фінансування комунального господарства, утримання органів місцевої виконавчої влади, місцевого самоврядування та ін.
Вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин здійснюватиметься протягом 1997 та наступних років з урахуванням розробки та реалізації законодавчих актів, що будуть прийняті на виконання Конституції України, зокрема щодо розподілу власності, визначення засад органів місцевого самоврядування, повноважень та відповідальності місцевих органів влади.
Розробка показників зведеного та Державного бюджетів на 1997 рік здійснена виходячи з вимоги щодо граничного розміру бюджетного дефіциту не вище 5% прогнозного обсягу валового внутрішнього продукту на 1997 рік.
Для збереження досягнутого рівня макроекономічної стабілізації уряд при визначенні обсягу бюджетного дефіциту виходив з можливостей ви-шукання джерел його покриття.
У 1997 році є реальна можливість залучити такі джерела.
Надходження зовнішнього фінансування оцінюються в сумі 1,1 млрд. дол. США, що, виходячи з прогнозного курсу гривні до долара США на 1997 рік, становить 3,0 млрд. грн. Загальний його обсяг збільшується порівняно з поточним роком на 200 млн. дол. США.
У питомій вазі до загального обсягу дефіциту Державного бюджету України зовнішні джерела зростають з 44% у 1996 році до 51% у проекті бюджету на 1997 рік.
На погашення дефіциту Державного бюджету передбачається спрямувати також 2 млрд. грн. надходжень від державних внутрішніх позик та кредитів Національного банку України.
Загальний обсяг дефіциту Державного бюджету становить 4090 млн. грн., або 4% до прогнозного обсягу вічового внутрішнього продукту на 1997 рік.
Дефіцит по бюджетах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в 1997 році не передбачається.
Поданий на розгляд Верховної Ради України остаточний варіант проекту Державного бюджету є найбільш оптимальним за нинішніх реалій.
В подальшому надається можливість ознайомитись з проектом Державного бюджету України на 1998 рік , поданим на розгляд до Верховної Ради України.
Використана література :
Кравченко В. Фінансові проблеми місцевих органів влади в України. /’Фінанси України’.- 1995. - № 1. - с.61.
Васильченко З. Доходи бюджету в системі управління економікою. /’Фінанси України’.- 1997. - № 6.
Кузьменко Н. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні (на прикладі Чернівецької області). /’Фінанси України’.- 1996. - № 9.
Огонь С. Фінансова політика і доходи бюджету України /’Фінанси України’.- 1996. - № 8.
Бескид Й. Вдосконалення бюджетного процесу /’Фінанси України’.- 1996. - № 9.
Чирка Д. Особливості збалансування місцевих бюджетів /’Фінанси України’.- 1996. - № 9.
Слухай С. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин /’Фінанси України’.- 1996. - № 12.
Короневський В. Основні принципи формування зведеного бюджету України в 1997 році /’Фінанси України’.- 1996. - № 10.
Редькін О. Кокшаров О. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу в Україні /’Фінанси України’.- 1997. - № 5.
Огонь С. Податкова політика і доходи бюджетів України /’Фінанси України’.- 1997. - № 5.
Шевчук В. Фіскальна політика : необхідність збалансованого бюджету /’Фінанси України’.- 1997. - № 5.
Government Finance Statistics Yearbook. - Washington: IMF. - 1995
International Financial Statistics. - Washington. - IMF. - September 1996
Argentine Market Outlook. - London: ING Barings. - April 1996.
Буковинський С. Фінансова стабілізація як основа фінансової політики /’Фінанси України’.- 1997. - № 4.
Львочкін С. Проблема державного боргу (на прикладі США) /’Фінанси України’.- 1997. - № 4.
Economik Outlook. - № 54, December, 1993. - C.148, 150
Пол А. Самюелсон Вільям Д. Нордгауз Economics. - Київ: ‘Основи’. - 1995
Вахненко Т. До питання про бюджетну класифікацію /’Фінанси України’.- 1996. - № 8.
Похожие работы
... во всей зад-ти по опл. труда, % в фонде оплаты труда, % 915 17,3 4,4 2736 17,3 6,6 6107 17,0 14,9 11305 21,5 27,7 4940 10,1 9,1 Дефицит бюджета и государственный долг Дефицит фед. бюджета (по определению МВФ) в % к ВВП 11,1 5,3 7,7 8,0 5,3 Государственный долг, оформленный ГКО-ОФЗ, на конец периода, в % к ВВП 1,0 3,2 7,9 11,3 12,6 Прирост ...
... госпредприятиям, субсидии сельскому хозяйству, расходы на госпрограммы); 3.Административно-управленческие расходы (правительство, полиция, юстиция и т.д.). 4.Платежи по государственному долгу. Сравнительная характеристика доходных частей госбюджетов (в процентах) Российской Федерации и стран с развитой экономикой. 1. Налоги; 2. Неналоговые поступления; 3. Доходы целевых бюджетных ...
... этом дефицит бюджета был увеличен погашением основной суммы внутреннего долга. Задачей бюджетной политики РБ в области регулирования дефицита государственного бюджета является дальнейшее его сокращение. 2.3 БЮДЖЕТНЫЙ ДЕФИЦИТ И ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ДОЛГ В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ Палата представителей Национального собрания в первом чтении одобрила проект Закона "О бюджете на 2005 год". Бюджет на ...
... временном интервале это может привести к сокращению производства, сужению базы налогообложения и, следовательно, к уменьшению налоговых поступлений в казну. 2. Особенности и проблемы госбюджета и государственного долга в период кризиса 2.1 Оценка профицита (дефицита) федерального бюджета Профицит федерального бюджета РФ в 2008 году составил 1697,19 млрд рублей или 4% ВВП, говорится в ...
0 комментариев