Сучасний стан та проблеми розвитку АПК України
Природні умови і фактори розвитку та розміщення галузей АПК
Аспекти формування ринкових відносин в АПК
Сучасний стан та характер розміщення галузі
Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки
Реформування виробничих відносин в сільському господарстві
Оцінка ефективності діяльності різних форм господарювання в АПК
Оновні проблеми та перспективи розвитку АПК
Навигация
Оцінка ефективності діяльності різних форм господарювання в АПК
АПК в сучасних умовах господарювання
138881
знак
0
таблиц
0
изображений
2.3 Оцінка ефективності діяльності різних форм господарювання в АПК.
Передумовою ставлення ринкових відносин в Україні є реформування державної і колгоспно-кооперативної власності. З позиції становлення різних її форм досліджується проблеми власності. Вивчення власності як категорії мотивації високопродуктивного господарювання і підприємництва, свідчить про те, що становлення риноквих відносин в Україні і створення селянина-власника неможливе без зміни відносин власності. Приватизації можуть підлягати всі сільськогосподарські підприємства системи АПК.
Під приватизацією розуміють перетворення їх в підприємства з колективно-пайьовою власністю, а також господарства, засновані на приватній власності громадян. В результаті приватизації держава втрачає право володіння, розпорядження, користування об’єктами державної вдасності, а державні організації право безпосереднього управління.
Всі види власності – індивідуальна (приватна), колективно-акціонерна, державна співіснують між собою. В період розвитку ринкових відносин велику роль відіграє конкуренція між різними формами власності, яка і формує їх співвідношення у сфері виробництва, обміну і споживання. Отже, конкуренція форм власності сама по собі корисна, бо примушує кожну форму власності вдосконалюватись. Не можна визначити, яка форма власності є найєфективнішою. З позиції організації виробництва, найвищий економічний потенціал у тієї форми власності, яка забезпечує робітникові становище реального господаря виробництва, тобто індивідуальна форма власності.
З розвитком продуктивних сил рівень концентрації виробництва потребує все більших інвестицій, а індивідуальна власність може забезпечити йього тільки при умові об’єднання. Таким чином, відбувається об’єднання індивідуального майна і колективного капіталу до оптимального розміру, якого потребує виробництво. Це і є приватно-колективна форма власності (акціонерна), яка має великий економічний потенціал.
Одним із способів реалізації тієї чи іншої форми власності, який найповніше відображає її суть і реалізує закладені в ній переваги, є форма господарювання. Вона визначає дві сторони відносин: організаційно-технічну, пов’язану з технологічними процесами і не залежну від відносин власності, і соціально-економічну, що впливає з самих відносин власності. Закономірним у розвитку суспільства є різноманітність форм власності та господарювання – колективні господарства, акціонерні товариства ,селянські (фермерські) господарства та інші. Згідно з законодавством усі форми власності визнані рівноправними.
Пошук нових форм господарювання в умовах переходу до ринкової економіки висунув на передній план дослідження акціонерну форму господарювання, яка має посісти відповідне місце в процесі розвитку форм господарювання на селі, бо це є шлях створення нових суб’єктів ринку підприємницького типу. Щодо цієї форми господарювання в аграрному секторі погляди вчених і практиків не збігаються. Більшість вчених пов’язують вихід аграрного сектора економіки України з кризового стану з розвитком індивідуальної (приватної) власності.
3. Перспективи розвитку АПК України.
3.1. Шляхи подолання кризових явищ та напрями розвитку
агропромислового комплексу України.
Перехід України до ринкової економіки вимагає здійснення кардинальних змін у функціонуванні системи державного регулювання виробничих процесів у суспільстві. Йього суть полягає, з одного боку, у різкому зменшенні всеохоплюючого впливу державного регулювання економічного механізму господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, значному послабленні державного втручання в їх економічні процеси, а з другого – у заміні існуючих в адміністративно-плановій економіці форм і методів державного регулювання у виробничій сфері. При цьому слід виходити з того, що роль державного регулювання економічних процесів у перехідний період до ринкових відносин залишається значно вищою, ніж в умовах діяльності розвинутої ринкової економіки. Це зумовлюється тим, що на перехідному етапі ще не сформовані до кінця умови регулювання економічних процесів широкої підприємницької діяльності. Крім того, перехідний період від однієї системи до іншої, зокрема до ринкової, вимагає певного часу, потребує активної участі держави у створенні інфраструктури ринкового середовища.
На початковому періоді концептуального формування напрямів соціально-економічної реформи в Україні серед певної частини економістів і політологів превалювали погляди щодо застосування моделі вільних ринкових відносин, які грунтуються на класичній конкурентній основі. Вони відносили сільське господарство до тих сфер виробництва, які вважались найбільш пристосованими до освоєння моделі ринкових відносин практично без участі державної підтримки. Проте в процесі поступово формування реальних умов переходу агропромислового виробництва до ринкової економіки ставали все більш очевидним, що в сучасній кризовій ситуації розвитку продуктивних сил великомасштабних обсягів виробництва, неминучого стрімкого розширення складних господарсько-виробничих і економічних зв’язків державне регулювання ринкових відносин стає об’єктивно необхідним.
Без постійної активності держави, її владних структур неможливо успішно вирішити невідкладні завдання соціально-економічного характеру, спрямовані на формування ринкового середовища, здійснення демократичного державотворення, на входження країни в цивілізоване світове співтовариство.
Тільки держава, і ніякий інший атрибут суспільного життя нації, може забезпечити економічну свободу всім суб’єктам господарювання, створити механізм надійного захисту населення від об’єктивного впливу стихії ринку. Тільки держава, як система влади, може здійснити у відповідному напрямі політичні, економічні та соціальні реформи.
Зволікання в обгрунтованому визначенні пріорітету сільськогосподарського виробництва та нерішучість владних структур щодо реального надання йьому пріорітетного значення в народногосподарському комплексі неминуче призвели до згортання діяльності галузей сільського господарства, які покликані виконувати відповідальне соціальне замовлення суспільства – виробляти життєво необхідні продукти харчування, доступні кожному громадянинові країни незалежно від йього майнового і соціального стану. Відвирішення цього завдання безпосередньо залежить стабільність не тільки економічної, а й політичної системи країни. Відсутність законодавчого затверджених Концепції аграрної політики України та Національної програми розвитку агропромислового комплексу і соціального відродження села на найближчу і середньострокову перспективу, у яких були б чітко визначені орієнтири подальшого розвитку агропромислового виробництва в умовах переходу до ринку, значно знизили державну роль у протидії кризових явищ.
До основних концептуальних положень формування і реалізації аграрної політики України насамперед належить забезпечення продовольчої безпеки країни, гарантування пріорітетного розвитку агропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галузею економіки народного господарства, створення умов для стабілізації та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції. Важливого значення набуває формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин власності.
Одним із стратегічних напрямів аграрної політики України є створення умов для збалансованогопоєднання державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і організацій в умовах переходу до ринкових відносин. Державна підтримка розвитку агропромислового комплексу спрямовується на забезпечення соціально-економічного захисту вітчизнянох сільськогосподарських товаро-виробників, формування внутрішнього ринку продовольства, матеріальних ресурсів, робочої сили та виведення агропромислового виробництва на світовий ринок.
Особлива увага звертається на удосконалення організаційно- економічних механізмів цінового регулювання , кредитно-фінансової системи та податкової політики, спрямованих на стимулювання розвитку агропромислового виробництва. Чільне місце відводиться державі щодо забезпечення прискореного розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та хімічної промисловості для повного забезпечення агропромислового виробництва сучасною технікою, мінеральними добривами, хімічними засобами захисту рослин, препаратами ветеринарної медецини для потреб твариницьких галузей. Вектор інвестиційної політики спрямовується на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва та харчової промисловості. Важливим напрямом аграрної політики нині є відновлення роботи зрошувальних і осушувальних систем з метою ефективної віддачі меліорованих земель як одного із джерел нарощування виробництва сільськогосподарської продукції.
У практичну площину передбачається спрямувати розвиток інтеграційних процесів у виробництві сільськогосподарської продукції та її промислової переробки з метою виготовлення високоякісних конкурентоспроможних кінцевих продуктів споживання. Успішне вирішення продовольчої проблеми вимагає навідкладного освоєння новітніх ресурсозберігаюячих технологій виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції та збереження навколишнього природного середовища. Доскладових забезпечення розвитку агропромислового комплексу безпосередньо включається формування державної науково-технічної політики, організація наукового, інформаційного та кадрового забезпечення агропромислового виробництва, розвитку селекції і насінництва сільськогосподарських культур та селекційно-племінної справи у тваринництві та рибництві.
Аграрна політика повина мати чітко виражену соціальну спрямованість, вектор якої зорієнтований на відродження і соціальний розвиток села, створення повноцінного соціально-диттєвого середовища в сільських поселеннях. Ці та інші положення знайшли відображення у новому варіанті проекту Концепції аграрної політики України, яка розглянута і схвалена. Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням концептуальних положень аграрної політики розроблений проект Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999-2010 рр.,у якій визначені основні напрями та шляхи розвитку однієї з важливих складових економіки країни. В основу Національної програми покладений поетапний характер її реалізації. На першому етапі(1999-2000 рр.) головним завданням є зупинення спаду агропромислового виробництва в країні, створення умов для йього стабілізації шляхом організації раціонального використання наявного ресурсного потенціалу, формування економічного механізму освоєння ринкових відносин. Другий етап(2001-2005 рр.) характерезується нарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції, активізацією формування соціальної інфраструктури села в складі комунальної власності, наповненням внутрішнього і зовнішнього ринку продовольства держави. Протягом третього етапу (2006-2010 рр.) в основному сформована багатоукладна економіка агропромислової сфери, забезпечуватиметься розвиток виробництва на основі реалізації державних, галузевих та регіональних програм, збалансованих обсягів виробництва з ресурсним потенціалом.
Похожие работы
... контролю за самостійними підприємствами з боку великих компаній та відповідних монопольних утворень, які існували раніше і проявляються тепер. 1.2 Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки У цілому в секторі малого підприємництва працює понад 2 млн. чоловік, що становить майже 10% зайнятого населення України. Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. ...
... витрат; • мінімум поточних витрат; • мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату; • максимум абсолютної суми отриманого прибутку. Фінансове планування (крім уже згаданих способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб застосовується для кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які ...
... обґрунтованою. Але при цьому необхідно звернути увагу на поглиблення рівня спеціалізації за рахунок реконструкції, модернізації, придбання нових засобів виробництва. 3. Прийняття управлінських рішень в умовах ризику 3.1 Ризик-позиція підприємства та її характеристика Розглядаючи конкретну господарську операцію підприємства та оцінюючи доцільність та ефективність її проведення, слід порі ...
... до ринкових відносин в аграрному секторі України та його особливості Специфічними особливостями та характерними рисами сучасного стану аграрно-промислового комплексу України є такі: взаємопов’язаний АПК як ціле тільки формується; переважну частку вартості в АПК створює сільське господарство, оскільки воно ще виступає значною мірою нерозчленованим на складові, без відокремлення вироблення сі ...
0 комментариев