Навигация
0 Q
Q
Q QОскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого дефiциту даноi продукцii, розмiр якого визначасться вiдрiзком Q(s)Q(d), уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування ii для споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.
Це здiйснюсться, наприклад, шляхом введення картковоi системи. Однак використання картковоi системи не вирiшус iншоi проблеми. Дiйсно, крива попиту на рис.1 свiдчить про наявнiсть великоi кiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищус встановлений максимум.
I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзувати його по бiльш високiй цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжус, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi “чорнi ринки”-ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за встановленi межi-отримують широке поширення.
Проблеми у реалiзацii полiтики контролю за цiнами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами ii проведення. До органiв контролю постiйно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення
дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростас, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнюс контроль.
Iнша проблема полягас у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.
Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i мас особливе значення в кризовi перiоди, ii реалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.
У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацii нацiональноi економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки централiзованоi моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтноi плати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiловоi активностi, стримуватиме зростання доходiв.
Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносii, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйноi спiралi в краiнi.
“Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.
Р.Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi 1981 р.). “Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”,-так коментував Р.Рейган свос рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.
4. Антиiнфляцiйна полiтика Украiни у 1992-1996 рр.
Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi Украiни на етапi ii ринкового реформування виявилася iнфляцiя.
Перiод 1992-1994 рр. характерезусться надзвичайно високим рiвнем iнфляцii, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприсмств.
За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцii в Украiнi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi. Якщо в
1992 р. ii рiвень зрiс у 21 раз, то за 1993 р. - у 103 рази. I хоча в 1994 р. рiвень iнфляцii дещо знизився, однак сталося це не в результатi проведення комплексних реформ i якiсних змiн у системi державних фiнансiв та запровадження цiновоi лiбералiзацii, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.
До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:
а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносii та основнi види сировини й матерiалiв;
б) збiльшення наявноi грошовоi маси за рахунок додатковоi iмiсii грошей;
г) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприсмств;
д) монопольне цiноутворення в умовах монополiзацii бiльшостi видiв промислового виробництва, що веде до диктатного пiдвищення цiн виробниками, оскiльки споживачi позбавленi вибору i вiдсутнiй стримуючий контроль за цiнами.
Спочатку нашiй економiцi була властива iнфляцiя витрат, оскiльки випереджаючими темпами зростали цiни енергоносiiв й первинноi сировини, й кожна наступна хвиля пiдвищення цiн починалася з палива та сировини. Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносii було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцii.
Пiдвищення пiдприсмствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. При цьому типi iнфляцii зростання грошовоi маси с наслiдком пiдвищення цiн. Незважаючи на дедалi зростаючу грошову емiсiю, виникла нестача оборотних засобiв пiдприсмств для розрахункiв з своiми постачальниками (криза неплатежiв) i для видачi зарплати. В результатi склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi-зарплати), яке вимагас збiльшення грошовоi маси, а останнс, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Украiнi являс собою посднання iнфляцii попиту та iнфляцii витрат, що значно ускладнюс здiйснення антиiнфляцiйноi полiтики.
До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу украiнського карбованця.
Динамiка iнфляцii у 1993-1996 рр.
( квартал до кварталу, %)
90
60
30
0
2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11 2 5 8 11
1993
1994 1995 1996
Данi графiка свiдчать про те, як мiсяць у мiсяць розвивався iнфляцiйний процес, i, вiдповiдно, зростали середнi оптовi та роздрiбнi цiни. Це явище перетворилося на могутнiй каталiзатор спаду виробництва, загального зростання виробничих витрат i собiвартостi товарноi продукцii, що, в свою чергу, пiдштовхувало виробникiв до чергового пiдвищення цiн. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургii та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Украiнi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основноi маси населення.
Випереджаюче зростання оптових цiн руйнус безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi пiдприсмницькоi та трудовоi дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.
Все це викликало таке явище, як неплатоспроможнiсть бiльшостi юридичних та фiзичних осiб, незважаючи на безперервне накачування грошового обiгу дедалi бiльшою масою паперових грошей. За оцiнкою СБРР, за 1992 р. неплатежi в Украiнi становили 40% усього ii ВВП.У 1993 р. обсяги неплатежiв продовжували зростати, викликаючи рiзке скорочення i навiть припинення товарного виробництва на багатьох пiдприсмствах.
В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiсю вiдповiдноi маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацii, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансовоi допомоги. Величезноi кредитноi допомоги потребували й iншi галузi народного господарства-в березнi того ж року iм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взасмних боргiв. Загальна сума емiсii готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р. На протязi 1993 року монетарна маса збiльшилася з 26 до 47,2 трилiона карбованцiв, тобто у 1,8 раза, нiж вона становила у попередньому роцi. Грошова емiсiя, як i цiни швидко вийшла з-пiд належного державного контролю.
Грошовi знаки (купоно-карбованцi), випущенi в Украiнi на початку 1992 р. замiсть росiйського рубля почали катастрофiчно знецiнюватися. Бурхливе знецiнення грошей пiдiрвало виконання ними властивих iм ринкових функцiй, i перш за все-стимулюючоi. З’iдаючи фонди нагромадження i споживання, гiперiнфляцiя загальмувала пiдприсмницьку i трудову активнiсть в краiнi.
Втративши контроль за емiсiсю грошей, за рухом видаткiв та цiн, грошового обiгу i кредитних ресурсiв, украiнський уряд тодi так i не знайшов надiйних регулюючих механизмiв для активного впливу на iнфляцiйнi процеси та погашення iх негативного впливу на економiчне i соцiальне становище в краiнi.
Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993 р., коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищоi фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку.
Отже, у 1992-1994 рр. в Украiнi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему краiни.
При цьому уряд застосовував в основному два антиiнфляцiйних заходи-обмеження фондiв споживання пiдприсмств i регулювання цiн. Адмiнiстративний контроль цiн було введено Указом президента “Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн”. Згiдно з ним пiдприсмства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд iхньоi господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприсмств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати iх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.
Серед найбiльш негативних наслiдкiв того перiоду слiд вiдмiтити:
-серйозне порушення виробничоi та фiнансовоi систем функцiонування економiки;
-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;
-руйнування на цiй основi системи забеспечення вiдтворюючих процесiв в економiцi;
-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.
Пiд впливом iнфляцii обсяги номiнальних грошових доходiв населення зростали, а його реальнi доходи, у зв’язку з випереджаючим пiдвищенням роздрiбних цiн на товари та послуги, навпаки зменшувалися. Методи iндексацii доходiв не забеспечували компенсацii втрат вiд гiперiнфляцii. Тiльки у 1993 р. при зростаннi цiн на рiк бiльш нiж у 100 разiв реальна зарплата зменшилася на 52%. Ефект вiд запровадження урядом пiльг на оподаткування доходiв громадян стосовно молозабеспечених, багатодiтних, чорнобильцiв, ветеранiв та iн. теж був мiнiмальним, оскiльки самi оподатковуванi доходи населення були мiзернi i не встигали за зростанням цiн.
Дилема, що постала перед украiнським урядом, полягала в тому, яким чином, скорочуючи темпи iнфляцii, не посилити стагнацii виробництва. Але вона не була вирiшена належним чином. Вiдновити економiку за умов надмiрних податкiв, якi пригнiчують виробництво, звужують базу оподаткування i примушують платникiв приховувати своi доходи, неможливо. Слiд вiдмiтити хоча б такий факт: до введення податку на прибуток пiдприсмств з 1993 року, стягався податок на доход пiдприсмств. При цьому пiдприсмства, за iснування спецiального податку на фонд зарплати, були змушенi фактично двiчi сплачувати його, оскiльки фонд зарплати с складовою частиною доходу.
Полiтика посилення державного контролю й регулювання (стримування цiн, завищенний обмiнний курс, дуже високi податки) призвела до формування потужного тiньового сектору економiки в Украiнi. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходiв, бiльшiсть зусиль держави були сконцентрованi на скорочуваному державному секторi. В результатi на фонi втрати державою значноi частини доходiв, якi можна було б отримати шляхом проведення податковоi розумноi полiтики, основний тягар недофiнансування лягла на сектор, який поки-що був основою iснування самоi держави.
Через недосконалiсть нашоi податковоi системи спад валового продукту в Украiнi й за 1996 рiк склав бiля 10%, а у галузях машинобудування й легкоi промисловостi досягас 20%.
Отже, завдання подальшого реформування економiки, що стоять перед Украiною, можуть бути вирiшенi тiльки за умов реалiзацii послiдовноi полiтики фiнансовоi стабiлiзацii, та вiдновлення накопичень населення. Без цього забеспечити стiйке економiчне зростання на базi вiдродження iнвестицiйноi активностi й поступовий пiдйом життсвого рiвня с неможливим. Сучасний перiод с найважливiшою фазою реформ. Останнiм часом у цьому напрямi зроблено ряд крокiв i найважливiшим з них с введення у вереснi цього року нацiональноi валюти-гривнi. Це дало змогу в значнiй мiрi стабiлiзувати грошовий обiг в краiнi.
Як мiра, що мас запобiгти необумовленому зростанню заробiтноi плати на пiдприсмствах, Кабiнетом Мiнiстрiв у 1995 роцi було прийнято постанову про порядок визначення сум, що вносяться до бюджету в зв’язку з перевищенням фонду споживання. Тобто зростання зарплати може вiдбуватися тiльки у межах iндекса мiсячноi iнфляцii. Також планусться iстотно зменшити розмiр податкiв та взагалi скасувати вiдрахування до деяких цiльових фондiв у складi бюджету на 1996 р.
Час покаже, якi наслiдки для економiки Украiни принесуть новi антиiнфляцiйнi заходи.
Висновки
Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i с основною проблемою в тих краiнах, що розвиваються.
Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнюс доходи бюджету й супроводжусться його дефiцитом.
Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжусться нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.
У станi iнфляцiйноi нестабiльностi орiснтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовлясться вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональноi економiки перiоди.
Вихiд з кризового стану для економiки будь-якоi краiни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцii та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом с саме вирiшення питання iнфляцii, оскiльки це-нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйноi активностi, що, в свою чергу, мас забеспечити вiдродження виробництва.
Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснус функцiональний взасмозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’сктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грас надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.
Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя-це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державноi влади або слабкостi полiтичноi мудростi.
30
Список використаноi лiтератури:
Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г., Пухтасвич Г.О. та iн., Киiв, 1995.
Пинзенык В. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы первого года. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.
Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.
Пинзенык В. Украина: мифы и реальность макроэкономичес-
кой стабилизации. Ваш партнер, 1994, №47, с.18.
Чувилин Е.Д., Дмитриева В.Г. Государственное регулирование и контроль цен в капиталистических странах. Москва., “Финансы и статистика”, 1991.
Давыдов А.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы. Москва., “Международные отношения”, 1991.
Тимофссв В. До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання цiн в умовах ринкових вiдносин. Економiка Украiни, 1993, №1, с.37-45.
Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчноi стабiлiзацii в Украiнi. Економiка Украiни, 1996, №2, с.4-13.
Семюелсон П., Нордгауз В. Макроекономiка. Киiв., “Основи”, 1995.
Долан Э. Макроэкономика. Санкт-Петербург, “Литера плюс”, 1994.
Макконелл Р.К., Брю Л.С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. Москва, “Республика”, 1995.
Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. Москва, “Дело”,
Похожие работы
... для России характерна повышенная инфляция не только в кризисные периоды, но и при обычных условиях. 2. Анализ антиинфляционной государственной политики 2.1 Цели и меры регулирования антиинфляционной политики государства Негативные социальные и экономические последствия инфляции вынуждают правительства разных стран проводить определенную экономическую политику. Антиинфляционная политика ...
... уровня цен в экономике. Результаты долгосрочной антиинфляционной политики государства экономика чувствует, как правило, лишь по истечении продолжительного времени. 3. Особенности антиинфляционной политики в России К 2004 г. в России наметилось значительное снижение темпов инфляции. Важная роль в этом процессе принадлежит кредитно-денежной политике Правительства РФ и Центрального банка РФ. ...
... переходной экономикой, большинство из которых были вынуждены выходить из состояния стагфляции. Совокупность мер антиинфляционной политики, применяемых в Беларуси, можно условно разделить на три группы: комплекс мер по ограничению издержек и ресурсосбережению; по ограничению монетарных факторов инфляции и комплекс мер по структурному регулированию рынка товаров и услуг и совершенствованию системы ...
... . Поэтому и методы борьбы с инфляционным процессом обычно носят комплексный характер, постоянно уточняются, и корректируются. 5.2 Этапы формирования и модель антиинфляционной политики в РФ. Цель антиинфляционной политики не подавление инфляции любой ценой, а управление инфляционным процессом (рыночными и государственными методами) в интересах подъема национального производства и ...
0 комментариев