Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завдан­ням регіонального розвитку

33370
знаков
5
таблиц
1
изображение

9. Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завдан­ням регіонального розвитку.

Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язання найважливіших проблем соціально-еконо­мічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України. Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, і забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.

Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади за­безпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють і організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, Кабінету Міністрів України щодо структурної перебу­дови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення та ін.

Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджу­ють і виконують програми та бюджети відповідних адміністратив­но-територіальних одиниць. Вони розпоряджаються комуналь­ною власністю, запроваджують передбачені законодавством міс­цеві податки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудових ресурсів.

Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і конт­ролюють його виконання, схвалюють програми соціально-еконо­мічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, установлені законом.

2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави. Важливим практичним інструментом реалізації ДРЕП є чіткий: законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінан­сово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим.

Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини і впливаючи на поліп­шення використання природно-ресурсного та економічного потен­ціалу; створює умови для посилення спеціалізації регіонів, при­скореного розвитку прогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на ліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльності населення на території країни.

Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

• законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

• реалізація державних регіональних програм, а також індика­тивних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реа­лізації та зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на роз­виток ринкових відносин на місцях та визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіо­нах. До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994р.); «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетну систему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про міс­цеві податки і збори» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.

Законодавчі акти визначають права і обов'язки регіонів у бюд­жетній і податковій політиці України, їх повноваження в управ­лінні майном, що перебуває у загальнодержавній власності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.

Нормативні акти регулюють порядок створення та викорис­тання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахування інтересів регіо­нів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та до­повнення до деяких законодавчо-нормативних актів.

Принципи формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетами є ключовими механізмами регіонального розвитку. Держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.

Податкова система на центральному й місцевому рівнях базується на законодавчо встановлених стабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження міс­цевих податків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення мають застосовуватися регіональні системи мінімаль­них соціальних стандартів.

Використання прямого державного інвестування, надання субси­дій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кре­дитування й оподаткування, преференції та використання позабюд­жетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.

Із централізованих джерел фінансуються витрати на нове бу­дівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового та військово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохоронних об'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне зна­чення. Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли б якнай­швидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.

Особливим напрямком державної допомоги є фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними при­родно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програ­ми для розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме:

• забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів;

• фінансування будівництва й функціонування загальнонаціо­нальних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

• надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Реалізація державних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві та державні інтереси.

3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. У рамках ДРЕП у процесі децентралізації управління, роздер­жавлення та приватизації підприємств державне втручання в еко­номічну діяльність регіонів постійно звужується, а роль терито­рій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, роз­витку підприємництва, заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної без­пеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодер­жавних пріоритетів та програм.

Об'єктами державного регулювання стають природно-еконо­мічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходя­ться на цій території.

Механізм державного регулювання економікою регіону пока­зано на рис. 1.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-терито­ріального регулювання.

Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періо­ди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпе­чення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитив­них змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

Економічне регулювання передбачає використання економіч­них регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дота­ції та субвенції, державні закупівлі.

Суб’єкти управління
Верховна Рада Президент Кабінет Міністрів Держадміністрації

Державна регіональна

економічна політика

Інструменти регулювання
Система прогнозів, програм, планів Законодавча база Фінансова (податкова) система Грошово-кредитна система
Приватизація державної власності Інвестиції Державні закупівлі Інновації

Об’єкт управління

(економіка регіону)

Підприємства, організації, установи всіх форм власності. Комунально-побутове господарство Зовнішньоекономічні зв’язки

Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону

Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспря­мований, стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.

Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів, через прове­дення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура

господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфра­структури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатко­во виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

Для врахування природних, економічних, соціально-демо­графічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основ­них територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покла­дено вісім економічних регіонів:

1. Донецький (Донецька, Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кірово­градська обл.);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4. Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігів­ська обл.);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

7. Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);

8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП ви­значає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:

• структурну перебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (ву­гільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

• удосконалення структури металургійного комплексу, скоро­чення виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;

• удосконалення структури машинобудівного комплексу, зо­крема перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції та товарів народно­го споживання;

• поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окре­мих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійс­ненням комплексу природоохоронних заходів;

• інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напрямку;

• забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом ди­версифікації виробництва та створення нових робочих місць.

Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верхов­ної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представниць­ких органів регіонального самоврядування.

Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Мініст­рів, міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Регіональні державні адміністрації мають широкі повнова­ження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюд­жету та фінансів; управління майном, приватизації та підприєм­ництва; в галузі містобудування, житлово-комунального госпо­дарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку; у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньо­економічних відносин.

Для виконання функцій управління територією, реалізації за­гальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби – коміте­ти (департаменти), управління економіки. Функції цих служб до­сить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основними завданнями управлінь економіки місцевих держав­них адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприян­ня проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу ре­гіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; здійснен­ня методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель, природних ресурсів, навколиш­нього середовища, в галузі обслуговування населення, міжнарод­них та зовнішньоекономічних зв'язків.

4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону. Складовим елементом ДРЕП є державна регіональна фінан­сова політика (ДРФП), тобто сукупність державних фінансових заходів для розв'язання фінансових проблем регіонів.

ДРФП передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропор­цій розподілу доходів і видатків зведеного бюджету між Держав­ним бюджетом і місцевими бюджетами відповідно до компетен­ції, функцій та обов'язків, які виконують центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самовря­дування.

Основними інструментами забезпечення цієї політики є частка закріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюд­жетної системи, місцеві податки і збори, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.

Проведення ДРФП передбачає застосування відповідної сис­теми бюджетного регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи (по вертикалі і по горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосування фінансових нормати­вів забезпеченості потреб населення. Важливим щодо цього є створення й використання загальнодержавних, регіональних і міс­цевих цільових фондів для вирівнювання доходів територій на­данням відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

Усі заходи ДРФП спрямовано на зміцнення доходної бази де­пресивних територій, адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості, розширення повноважень і відповідальності представницьких органів і органів місцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на посилення держав­ного контролю за їх раціональним використанням.

Регіональні органи управління з метою виконання власних функ­цій та для фінансування витрат з реалізації ДРЕП наділяються пев­ними майновими і бюджетно-фінансовими правами. Ресурсним за­безпеченням цих прав стають так звані муніципальні фінанси.

До складу муніципальних фінансів входять місцеві бюджети територіально-адміністративних одиниць і фінанси суб'єктів гос­подарювання, що використовуються для задоволення територі­альних потреб.

За допомогою муніципальних фінансів держава активно про­водить соціальну політику, здійснює фінансування освіти, охорони здоров'я, будівництво та утримання доріг, комунальне обслу­говування. Також з їх допомогою держава вирівнює соціальний і економічний розвиток регіонів, які з різних причин відстали від інших регіонів країни. Для подолання депресивності регіонів розробляються спеціальні програми, кошти на виконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і за рахунок держави.

Бюджетні та майнові права, що надані адміністративно-тери­торіальним одиницям різного рівня, дають їм можливість розроб­ляти, затверджувати й виконувати свої бюджети, розпоряджатися підпорядкованими підприємствами й отримувати від них доходи.

Через місцеві бюджети до населення доводяться кінцеві ре­зультати виробництва, розподіляються суспільні фонди спожи­вання між окремими верствами населення, фінансується розвиток галузей виробничої сфери передовсім місцевої та харчової про­мисловості, комунального господарства.

Основними функціями місцевих бюджетів є:

• формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади;

• розподіл і використання грошових коштів між галузями еко­номіки;

• контроль за фінансово-господарською діяльністю підпри­ємств, організацій, установ, підвідомчих органам місцевого (регіо­нального) самоврядування.

За своєю структурою місцеві бюджети складаються з дохідної

та видаткової частин.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих джерел доходів. Термін «власні (закріплені) дохо­ди» означає, що ці кошти належать суб'єкту бюджетного права або повністю, або у твердо фіксованій частці і надходять до міс­цевого бюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.

Основу власних доходів становлять місцеві податки і збори, відрахування від державних податків. У такий спосіб здійснюєть­ся бюджетне регулювання, тобто система відрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метою узгодження доходів з витратами.

Саме в балансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державне регулювання місцевих бюджетів.

Регулюючі доходи охоплюють всю сукупність грошових кош­тів, що передаються з державного бюджету на місця: проценти відрахувань від державних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з держбюджету (або вищих бюджетів) за взаєморозрахунками (рис. 2).

Власні доходи місцевих бюджетів формуються за допомогою місцевих податків і зборів. Усі чинні місцеві податки і збори мож­на класифікувати за двома ознаками: за механізмом дії та за ознакою податкової ініціативи.

За механізмом дії виділяють ті податки, які встановлюються й вилучаються лише на даній території та дублюють загальнодер­жавні податки, і ті, що є місцевими надбавками до загальнодер­жавних податків.

За ознакою податкової ініціативи виокремлюють податки, за­провадження яких санкціонується центральною владою чи погод­жується з нею, і ті, що їх установлюють органи регіонального (місцевого) самоврядування самостійно.

Чинна система державного регулювання місцевих бюджетів уможливлює забезпечення регіонів необхідними коштами для виконання ними завдань ДРЕП незалежно від продуктивності міс­цевих джерел доходів, створює передумови для вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів, стимулює місцеві органи вла­ди до виконання планів мобілізації державних і місцевих подат­ків. Недоліком цієї системи можна вважати елементи суб'єк­тивності у формуванні регулюючих доходів, можливе необ'єк­тивне визначення нормативів відрахувань для різних регіонів. Хоч дотації та субвенції як джерела поповнення місцевих бюд­жетів позбавлені стимулюючого впливу на пошуки додаткових джерел надходжень, але повністю скасувати їх поки що немож­ливо, бо це може призвести до ускладнення фінансування регіо­нальних програм.

Видаткова частина місцевих бюджетів найбільш яскраво відображає економічні й соціальні процеси, що відбуваються в регіонах.



Рис. 2. Регулюючі доходи місцевих бюджетів.

Основну діяльність місцевих органів влади пов'язано з реалі­зацією планів економічного й соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понад три чверті бюджетних витрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу. Витрати на соціальний захист становлять до сорока і більше процентів, постійно зростає частка дотацій з місцевого бюджету на утримання комунального госпо­дарства та транспорту. Статті доходів та видатків місцевих бюд­жетів показано на рис 3. Як порівняти з розвинутими європей­ськими країнами, то такий рівень витрат, пов'язаних із соціальним захистом населення, є високим.

Бюджетна система України реформується способом її децент­ралізації, що узгоджується з досвідом інших європейських дер­жав. Кількість держав, що розширюють бюджетно-податкові пов­новаження органів регіонального (місцевого) самоврядування, постійно зростає.

Місцеві бюджети є автономними і не входять до складу бюджетів вищих рівнів.


Загальна схема місцевих бюджетів
Доходи Видатки
І. Власні доходи

1 . Податки на майно

2. Платежі за використання природних ресурсів: у т.ч. земельний податок і орендна плата за землю

3. Податки, збори та мито у т.ч. місцеві податки та збори

4. Інші власні доходи

II. Регулюючі доходи

1 . Податок на прибуток

2. Прибутковий податок з фізичних осіб

3. Податок на додану вартість

4. Акцизи

5. Дотації з державного й регіонального

бюджетів

6. Субвенції з регіональних бюджетів

7. Кошти, отримані за взаєморозрахунками з бюджетами

І. Фінансова підтримка галузей народного господарства

1. Промисловість, будівництво

2. Сільське та рибне господарство

3. Транспорт, дорожнє господарство

4. Житлово-комунальне господарство

II. Соціально-культурні заходи

1 . Освіта

2. Культура і мистецтво

3. Охорона здоров'я

4. Соціальна політика

III. Управління

 

IV. Правоохоронна діяльність

 

V. Інше

Усього

Усього

 

Рис. 3. Дохідні та видаткові статті місцевих бюджетів


Список використаної літератури.

1.   Гош О. Визначальний фактор відродження продуктивних сил України. // Економіка України. – К., 2003. - № 6.

2.   // Сонько С.П. та інш. Ринок і регіоналістика: навч. Посібник. – К., 2000.

3.   // Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – К., 2001.

4.   // Розміщення продуктивних сил України: Підручник. – К., 2001.

5.   // Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К., 2000.

6.   // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2000, вип.. 12.

7.   // Розміщення продуктивних сил: Підручник для студентів вузів. – К., 2000, 2-ге видання виправлене і доповнене.


Информация о работе «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка»
Раздел: Экономическая теория
Количество знаков с пробелами: 33370
Количество таблиц: 5
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
26573
0
0

... через встановлення відповідності виробничих відносин розвиткові продуктивних сил, оптимізацію пропорцій чинників виробництва, попиту і пропозиції і т. д.). Економічні закони вимагають раціонального розміщення продуктивних сил і ефективного використання живої праці, основних виробничих засобів, оборотних ресурсів; комплексного розміщення продуктивних сил; вирівнювання ступенів економічного і соц ...

Скачать
16995
2
0

... розробки, створення зразків нової техніки, її освоєння та виробництво. Відбувається оновлення матеріально-технічної бази галузей народного господарства, підвищується продуктивність праці та ефективність виробництва. Капітальне будівництво (будівництво) - галузь матеріального виробництва, зведення та реконструкції будинків і споруд. Термін «капітальне будівництво» можна розуміти подвійно: -  у ...

Скачать
32415
0
0

... зовувати інші заходи, які позитивно впливають на продуктивну силу людини. Виробництво додаткового продукту складає матеріальну основу суспільства. 1.3 Завдання і проблеми дисципліни „Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка”   Головним завданням науки є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття "оптимальності" передбачає одержання якомога більшого ефекту від ...

Скачать
110677
0
0

... умов життєдіяльності населення цієї території, Особливо важливе значення районне планування має для санаторно-курортних зон, сільських адміністративних районів, приміських зон великих міст. РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА І РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА   2.1 Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики   Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — ...

0 комментариев


Наверх