Экономический анализ

 

Вступ.

У нових умовах формування ринкових відносин, функціонування підприємств із різними формами власності необхідно шукати нові шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва, а також уміло використовувати економічні методи керування підприємством.

У цьому зв’язку зростає роль економічного аналізу, що є функцією керування. Такий аналіз дозволяє одержати нові характеристики досліджуваного об’єкта дослідження і застосувати обґрунтоване управлінське рішення, що веде до досягнення мети об’єкта.

В сучасних умовах необхідна система знань про основи економічного аналізу господарської діяльності, його методах і методології, вміти використовувати економіко-логічні й економіко-математичні методи і моделі при вивченні економічних процесів, що відбуваються на виробничих підприємствах, навчитися методики аналізу головних показників, що характеризують господарську діяльність підприємства, з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Це дозволить освоїти методику і методологію побудови аналізу і використання у своїй практичній діяльності моделей об’єкта дослідження, а також придбати навички практичної роботи з ними, направити творчу думку на удосконалювання організації і методики економічного аналізу відповідно до вимог теорії і практики ринкового господарства.

Володін­ня прийомами і методами економіч­ного аналізу створює підґрунтя для розвитку їх економіч­ного мислення, набуття здат­ності сприймати економічні проце­си, що відбуваються на підприєм­ствах (а також в інших об’єктах управління) у всій їх багатогранності і взаємозумовленості.

 Це особливо важливо в умовах розвитку і поглиб­лення ринкових засад в нашій еко­номіці, які об’єктивно ускладнюють завдання у сфері прийняття управлінських рішень на кожному підприємстві, на кожному об’єкті управління.

Контрольна робота складається з двох розділів : теоретичного

( два питання) і практичного ( дві задач ).

 

 

 

 

 

 

І. Теоретична частина.

1. Використання економіко-логічних методів аналізу господарської діяльності на підприємстві.

В основі методології фінансово-економічного аналізу лежить діалектичний метод, тобто економічні явища, що вивчаються, аналізуються, розглядаються у зв’язку і взаємозалежності, русі і розвитку. Застосування діалектичного підходу до вивчення цих явищ викликає до життя такі найхарактерніші особливості методу аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств.

По-перше, це системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, який виявляється у комплексному ви­вченні взаємопов’язаних економічних, організаційних, тех­нічних та інших факторів, у застосуванні системи показ­ників для аналізу.

По-друге, це широке використання логічних методів, а саме: дедукції та індукції.

Дедукція — такий метод ви­вчення економічних явищ, коли нові знання про об’єкт здобувають шляхом переходу від загальних фактів до окре­мих висновків.

Індукція — навпаки, такий логічний ме­тод, за якого міркування ведеться від окремих, поодино­ких фактів, положень до загальних висновків. Наочним прикладом використання дедуктивного підходу є розв’язан­ня аналітичної задачі, суть якої зводиться до виявлення причин (факторів), що зумовили той чи інший фінансовий результат діяльності підприємства, наприклад прибуток: спочатку визначають суму прибутку, показники його дина­міки, відповідність запланованому рівневі тощо, а далі — всі фактори, які забезпечили саме такий кінцевий ре­зультат.

Інша аналітична задача — визначення резерву зростан­ня того чи іншого економічного показника, хоча б того самого прибутку: вона потребує вивчення окремих шляхів досягнення вищого результату за рахунок, наприклад, кра­щого використання засобів праці, предметів праці, скоро­чення простоїв, удосконалення технології, маркетингових програм тощо. Вона потребує індуктивного підходу, який забезпечує визначення загального резерву зростання (у нашому випадку — прибутку) за рахунок різноманітних факторів, які його формують.

По-третє, вивчення причин, які спричиняють зміни тих чи інших явищ економічного життя, оскільки всі явища обумовлені причинно-наслідковою залежністю.

Мистецтво аналітика полягає в умінні відшукати найсуттєвіші при­чини, які найбільшою мірою вплинули на той чи інший результат.

По-четверте, аналіз передбачає не тільки виявлення на­прямків впливу різних причин (факторів) на той чи інший економічний показник, а й надання кожному з цих на­прямків конкретної цифрової визначеності і, по можли­вості, представлення характеру цього впливу у формалізо­ваному вигляді, тобто математично, через певні функції, моделі.

І, нарешті, по-п’яте, матеріали фінансово-економічного аналізу повинні вміщувати інформацію, яка була б здатна служити базою для прийняття управлінських рішень, спря­мованих на розробку проектних варіантів розвитку під­приємства, на підвищення ефективності діяльності за ра­хунок мобілізації резервів, виявлених аналізом.

Серед традиційних статистичних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється аналітична обробка (голов­ним чином первісна), найпоширеніші такі:

• використання абсолютних і відносних величин;

• використання середніх величин;

• порівняння;

• побудова рядів динаміки;

• групування;

• балансовий метод;

• індексний метод.

Абсолютні величини економічних явищ і процесів — це конкретні числові вирази цих явищ і процесів (обсяг виробництва, сума доходів, витрат, прибутку тощо). Без ви­користання даних про ці величини аналіз найчастіше не може бути повноцінним, проте, на противагу статистиці, де абсолютні величини є основними вимірниками, в аналізі вони служать головним чином для розрахунку відносних і середніх величин.

Відносні величини — це величини, які встановлюються шляхом порівняння з будь-якими іншими (процент, пито­ма вага, індекс, темп зростання, прибуток на одну гривню вкладеного капіталу тощо). Тільки відносні величини да­ють точне і наочне уявлення про розвиток того чи іншого економічного явища.

Наприклад, цілком зрозуміло, що ви­раз: “Підприємство № 1 у 1999р. одержало 2,5 млн. грн. прибутку, а підприємство .№2 — 0,6 млн. грн. прибутку” має незрівнянно менше аналітичне значення, ніж вираз:

“Підприємство .№ 1 за 1999 р. одержало прибуток у роз­мірі 0,17 грн. на одну гривню вкладеного власного капі­талу, а підприємство № 2 — 0,53 грн. на одну гривню вкла­деного власного капіталу”. Те ж саме можна сказати про вирази: “У 1999 р. підприємство виробило продукції на суму 3400 тис. грн.” і “Випуск продукції підприємства у 1999 р. становив 82,4% до обсягу продукції за 1998 р.” і т. ін.

Середні величини — це абстрактні величини, за допо­могою яких досягається узагальнення відповідних сукуп­ностей типових, однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин неможливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей, вивчати явища за різними сукупностями, вивчати явища, що зміню­ються, у динаміці, нівелювати нетипові, випадкові варіанти значень показників.

Наприклад, ніякі аналітичні вис­новки не можуть бути зроблені, якщо є дані про фактичні місячні заробітки 2593 працівників підприємства А за 12 місяців року і 429 працівників підприємства Б за ті самі 12 місяців року. Лише підрахувавши середньомісячні заробітки на одного працюючого на цих підприємствах (наприклад, вони становили 167 і 202 грн.), можна робити певні висновки і використовувати ці дані для аналізу інших економічних показників.

У фінансово-економічному аналізі найчастіше викорис­товуються такі середні величини:

• середня арифметична проста;

• середня арифметична зважена;

• середня хронологічна;

• середня квадратична.

 

Порівняння — дуже поширений прийом, який застосо­вується в аналізі. Саме з нього, звичайно, розпочинається розв’язання багатьох аналітичних задач, саме воно задає напрямок аналітичному дослідженню. У фінансово-еконо­мічному аналізі застосовуються такі порівняння:

• явищ, показників у динаміці, тобто з аналогічними даними за минулий період (минулі періоди), що приймаєть­ся за базовий;

• даних фактичних (звітних) за аналізований період з плановими (бізнес-плановими);

• звітних даних з середніми (у межах підприємства, галузі, держави в цілому, розвинених країн);

• просторові порівняння з даними роботи інших підпри­ємств.

Основна умова ефективності застосування прийому по­рівняння (і водночас одна з найскладніших задач фінан­сово-економічного аналізу) — це досягнення зіставності показників, які характеризують процес, що аналізується. Тільки після того, як з’являється повна впевненість, що показники зіставні між собою за всіма параметрами, мож­на проводити аналітичні розрахунки, які базуються на по­рівнянні.

Безглуздо порівнювати без попередньої обробки, наприклад, фінансові ресурси підприємства за даними звітних балансів для висновків про їх динаміку в умовах значної інфляції, так само, як фондовіддачу основних за­собів підприємства хутряної промисловості з аналогічним показником підприємства машинобудування, або, скажімо, річні суми одержаного українським підприємством при­бутку в 1992—1997 рр., коли інфляція у країні досягала 10 000%, а вимірник прибутку — карбованець, гривня — постійно змінював свою купівельну спроможність.

Дина­мічні порівняння майже завжди потребують перерахунку показників у зіставні ціни за допомогою індексів цін і та­рифів.

Побудова рядів динаміки. Для відображення розвитку аналізованого показника у часі (в динаміці) будують ряди динаміки. Вони являють собою хронологічні (моментні) або часові (інтервальні) ряди значень показника, які да­ють змогу аналізувати особливості розвитку того чи іншо­го економічного явища. Ряди динаміки можуть бути по­будовані за абсолютними, відносними або середніми вели­чинами. Прикладом рядів можуть служити такі дані фінан­сово-господарської діяльності промислового підприємства за період 1993—1999 рр. (табл. 1).

Таблиця 1.

Рік	Статутний фонд у зіставних цінах на кінець відповід­ного року,тис.грн.	Ланцюгові тем­пи зростання обсягу випуску продукції, %	Середньорічна заро­бітна плата одного працівника за зістав-ною оцінкою, грн.
1993	3420	100,0	2339
1994	3577	100,6	2501
1995	3949	103,7	2775
1996	2855	86,9	2254
1997	3270	90,4	1968
1998	4600	97,6	2043
1999	4925	98,2	2256

 

Вже просте прочитання й осмислення даних, представ­лених подібним чином, дає підстави для деяких важливих аналітичних висновків. Вони, однак, можливі, якщо витримується основна умова застосування прийому порівняння взагалі і, зокрема, побудови рядів динаміки, — йдеться про зіставність усіх величин, що входять у ряди динаміки. У фінансово-економічному аналізі доводиться досягати зіставності показників або при збиранні та обробці необхідних для побудови рядів динаміки даних, або шляхом перера­хування зібраних незіставних даних. Задача зведення рядів Динаміки до зіставного виду тим складніша, чим більший часовий період охоплює аналізований масив інформації.

Групування — це прийом аналізу, який полягає у фор­муванні з масиву даних, що аналізуються, класифікацій­них груп за ознаками, істотними з точки зору розв’язання конкретних аналітичних задач. Таке розчленування ма­сиву аналітичної інформації ще до аналітико-статистичної обробки груп, побудованих за певними ознаками, дає можливість виявляти закономірності та тенденції, властиві аналізованим процесам і явищам. З поглибленням аналі­зу (побудова груп за більшою кількістю ознак, за менші часові проміжки тощо), усередненням підсумкових показ­ників можна аналізувати структуру, структурні зрушення в об’єктах, що аналізуються, визначати залежність між різними показниками. Свого завершення метод групуван­ня набуває у формі аналітичних таблиць. Без аналітич­них таблиць жодна більш-менш складна аналітична зада­ча не може бути розв’язана раціонально.

Балансовий метод аналізу — це відображення й аналіз кількох (найчастіше — двох) груп взаємопов’язаних і взаємоврівноважених економічних показників. У формі балан­су підприємство планує свою фінансову діяльність (баланс доходів і видатків), звітує про стан своїх фінансових ре­сурсів та їх розміщення (бухгалтерський баланс); велике аналітичне значення має складання матеріальних балансів, балансів робочого часу і часу роботи устаткування тощо. Балансовий метод дає змогу аналізувати забезпеченість фінансово-господарської діяльності підприємств ресурса­ми (трудовими, матеріальними, фінансовими) шляхом досягнення рівності аналізованих взаємопов’язаних показ­ників. Наприклад, при складанні фінансового плану підприємства (балансу доходів і видатків) аналізується можливість одержання прибутку та інших джерел фінан­сових ресурсів виходячи з суми необхідних видатків; при складанні матеріальних балансів аналіз спрямований на пошук варіантів збалансування потреби у тих чи інших ресурсах з джерелами їх надходження (в тому числі за рахунок економії витрат цих ресурсів, знаходження шляхів розширення сировинної бази тощо).

Особливістю об’єктів фінансово-економічного аналізу діяльності підприємств є їх формування під впливом безлічі факторів. Для того, щоб результати аналізу були предмет­ними з точки зору можливості вжиття певних конкрет­них заходів для підвищення ефективності роботи підприєм­ства, необхідно виявляти відокремлений вплив на кінце­вий результат аналізу певних факторів як таких, що зу­мовлюють цей результат. Тому задача виключення впли­ву одних факторів на аналізований об’єкт з метою визна­чення впливу інших є однією з центральних в аналізі, вона має назву елімінування. За допомогою елімінування умовно усувається вплив усіх одночасно взаємодіючих факторів, крім одного, і таким чином послідовно визначається вели­чина впливу кожного з них на кінцевий результат.

Якщо зв’язок між аналізованим об’єктом і факторами, що його визначають, представлений функціонально, тобто через модель (формулу), в аналітичній практиці широко застосовуються такі прийоми елімінування:

• індексний метод;

• метод ланцюгових підстановок;

• метод різниць.

Індексний метод аналізу застосовується для вивчення у динаміці економічних явищ, які формуються під впли­вом кількох факторів, кожен з яких схильний до змін у динаміці. Класичним прикладом об’єкта аналізу даним ме­тодом є обсяг реалізації (продажу) товарів, який формується під впливом певного фізичного обсягу товарів і цін на них. Відомо, що у кожного підприємства (промислового, торго­вельного) обсяг продажу окремих товарів з року в рік, з місяця в місяць змінюється, так само як і ринкові ціни на ці товари. За таких умов загальні (групові) індекси обся­гу реалізації (продажу) товарів характеризують динаміку за­гальної виручки від реалізації, але не відповідають на за­питання, як змінився обсяг продажу товарів (бо до чисель­ника і знаменника даної функції входять незіставні вели­чини), а також як у середньому змінилися ціни на реалізо­вані товари. Загальний індекс не дає змоги виділити окре­мо вплив факторів обсягу продажів (кількісного) і цін (якіс­ного) на кінцевий результат — виручку від реалізації.

Індексний метод аналізу дає змогу розв’язати ці задачі шляхом побудови агрегатних індексів. Агрегатні індек­си — це загальні індекси, у яких з метою елімінування впливу окремих елементів (факторів) на індекс відбуваєть­ся фіксування інших елементів на незмінному (базовому або звітному) рівні. Форми агрегатних індексів для загаль­ного індексу обсягу реалізації продукції

I=åg1p1 / åg0 p0 мають такий вигляд:

а) агрегатний індекс фізичного обсягу реалізації про­дукції

Iоп =åg1p0 / åg0 p0 ; (1)

б) агрегатний індекс цін на продукцію підприємства

Iц =åg1p1 / åg1 p0 ;  (2)

Для побудови індексів Iоп і Іц використовується правило побудови агрегатних індексів, яке обґрунтовується у за­гальній теорії статистики: якісні (інтенсивні) елементи (фактори), які входять у формулу, фіксуються на рівні ба­зового періоду, кількісні елементи — на рівні звітного. Різниця між чисельником і знаменником агрегатного ін­дексу показує: який відокремлений вплив на загальний результат справив той чи інший фактор.

Застосування індексного методу виявлення впливу фак­торів на результатний показник обмежується тим, що за його допомогою досить зручно аналізувати лише два фак­тори у мультиплікативних моделях типу у = аb. Застосу­вання цього методу для встановлення впливу факторів у багатофакторних моделях досить трудомістке, тому універ­сальніше значення для факторного аналізу економічних явищ має метод ланцюгових підстановок. За допомо­гою цього методу, якщо є функціональна модель (мультиплікативна чи адитивна), що описує взаємозв’язок фак­торів і результатного показника, можна визначити від­окремлений вплив кожного з факторів (кількість їх не має значення) на кінцевий показник, що аналізується, і пере­вірити одержані результати аналізу шляхом балансуван­ня факторів.

Суть методу ланцюгових підстановок полягає у по­слідовній, почерговій заміні у функціональній моделі, яка описує базисний рівень економічного показника, базисних параметрів на звітні, в обчисленні умовних результатних показників та їх порівнянні для визначення впливу фак­торів. При цьому в першу чергу підлягають заміні кількісні параметри, далі — структурні, в останню чергу — якісні. Якщо у формулі міститься кілька кількісних, структур­них або кілька якісних показників, послідовність замін залежить від оцінки того, які з них є основними, а які — похідними, які – вторинні. За почергової заміни базисних показників у формулі на звітні одержані результати можна зіставляти між собою, різниця між кожним наступним та попереднім показником і виражатиме елімінування впливу всіх інших факторів, крім заміненого.

Якщо мультиплікативна  модель, що описує взаємозв’я­зок аналізованого показника, містить у собі лише два співмножники (типу у = аb), то для визначення факторів, які впливають на зміну показника у в динаміці (або у порівнянні з бізнес-планом), застосовують спрощений ва­ріант методу ланцюгових підстановок — метод різниць. Для визначення відокремленого впливу кожного з двох факторів на результатний показник обчислюють різниці між звітними і базисними факторними параметрами і пе­ремножують їх на абсолютні значення іншого факторного параметра, при цьому різницю між фактичними і базисни­ми кількісними параметрами перемножують на абсолют­не значення базисного якісного, а різницю між фактичним і базисним якісним параметрами — на абсолютне значен­ня звітного кількісного.

Наприклад, загальна чисельність працівників виробничої фірми за 1998 і 1999 р. становила відповідно 520 і 490 чол., середньорічна заробітна плата одного працівника — відпо­відно 2064 і 2548 грн., річний фонд заробітної плати — 1073,2 і 1248,5 тис. грн. Треба визначити, як вплинули фактори кількості працюючих і середньорічної заробітної плати на загальний фонд заробітної плати підприємства.

Для розрахунку впливу цих факторів доцільно побуду­вати таку аналітичну таблицю (табл. 2.).

Таблиця 2.

Показник	Базисний (1998) рік	Звітний  (1999) рік	+/-
Середньоспискова чисельність  працівників, чол.	520	490	-30
Середньорічна заробітна плата одного працівника, грн.	2064	2548	+484
Річний фонд заробітної плати,  тис.грн.	1073,2	1248,5	+175,3

 

а) вплив фактора чисельності (кількісний): -ЗО * 2064 = -61,9 тис. грн.

б) вплив фактора середньорічної заробітної плати (якіс­ний):

+484 * 490 =+237,2 тис. грн.,

Всього: -61,9 + 237,2 = +175,3 тис. грн.

Отже, річний фонд заробітної плати зріс у 1999 р. проти 1998р.

 на 175,3 тис. грн., у тому числі за рахунок змен­шення чисельності

персоналу підприємства він зменшив­ся на 61,9 тис. грн., а за

рахунок зростання середньої заро­бітної плати зріс на 237,2 тис. грн.

2.Анализ формування прибутку підприємства.

Базою для аналізу балансового прибутку підприємства служить сума балансового прибутку, зафіксована у бізнес-плані, а саме — у балансі доходів і видатків, тобто фінансо­вому плані підприємства. Виконання бізнес-планових по­казників щодо одержання балансового прибутку аналізуєть­ся за його складовими частинами: прибутку від реалізації основної (товарної) продукції, прибутку від іншої реалі­зації, прибутків (збитків) від позареалізаційних операцій (з виділенням таких, які не пов’язані з основною діяльністю підприємства, наприклад, прибутки від володіння кор­поративними правами, від одержаних відсотків на вкла­дені кошти в облігації тощо).

Спочатку за даними «Звіту про фінансові результати» здійснюється загальна оцінка виконання плану підприєм­ства з балансового прибутку. Для цього будується аналі­тична таблиця (див. табл. 3).

Всього за рік завод отримав прибуток на суму 5243 тис. грн. при плановій сумі — 7949 тис. грн., невиконання становило 2706 тис. грн., у тому числі за рахунок:

а) зменшення прибутку від реалізації товарної продукції - 2690 тис. грн.;

б) зменшення прибутку від іншої реалізації - 33 тис.грн.;

в) зменшення проти планового прибутку від володіння корпоративними правами -60 тис. грн.;

г) сальдо інших доходів, витрат і втрат +77 тис. грн.;

Разом: - 2706 тис. грн.

На суму прибутку від реалізації товарної продукції безпосередньо впливають такі фактори:

а) обсяг реалізації (продажу) товарної продукції;

б) собівартість реалізованої продукції (разом з комер­ційними витратами);

в) структура реалізованих товарів (робіт, послуг);

г) ціни реалізації.

Таблиця 3.

Показники діяльності заводу металовиробів за звітний рік,

тис. грн.

Показник	За бізнес-планом	Фактичо за звітний рік	Відхилення (+/-)
1. Виручка від реалізації про­дукції (товарів, робіт, послуг)	34 718	29 171	-5547
2. У тому числі:
а) податок на додану вартість	5786	4862	-924
б) акцизний збір	—	—	—
3. Виручка від реалізації товарної продукції без ПДВ і акцизного збору	28 932	24 309	-4623
4. Витрати на виробництво ре­алізованої продукції	20 993	19 244	-1769
5. Комерційні витрати	327	143	-184
6. Прибуток від реалізації то­варної продукції (р.3-р.4-р.5)*	7612	4922	-2690
7. Результат від іншої реаліза­ції	+57	+24	-33
8. Прибутки і збитки від поза­реалізаційних операцій — всього	280	297	+17
9. У тому числі:
а) від володіння корпоратив­ними правами	280	220	-60
б) від інших доходних акти­вів	-	-	-
в) інші доходи, витрати і  втрати (сальдо)	X	+77	+77
Балансовий прибуток (Р.6+р.7+р.8)	7949	5243	-2706

 

Алгоритми виявлення впливу цих факторів представ­лені у наведених нижче факторних моделях .