Акт проголошення незалежності

3. Акт проголошення незалежності

У відповідь на утворення 19 серпня 1991 року в Москві Державної Комітету з Надзвичайного Стану і спроби шляхом державного перевороту в СРСР зупинити демократичні зміни в суспільстві та зберегти владу союзного центру над республіками СРСР, 24 серпня 1991 року Верховна рада України приймає Акт проголошення незалежності України. Цим документом Верховна рада України проголосила "незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ".2

В Акті наголошено, що він є продуктом тисячолітніх традицій державотворення на Україні та логічним продовженням Декларації про державний суверенітет України. Правовою основою Акту стало право на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно правовими документами.

Територія України оголошується неподільною і недоторканною. Остаточно затверджується державний суверинітет України: "Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України."

4 . Проект Конституції України

1 липня 1992 року Верховна Рада України винесела на всенародне обговорення проект Конституції України. Створення проекту Конституції стало важливим кроком в проведенні конституційної реформи.

В загальних засадах проекту говориться, що Україна є демократичною, правовою, соціальною державою. Україна є республікою.

В проекті реалізовано ідею правової держави. В ньому говориться, що в Україні діє принцип верховенства права. Проект наголошує,що Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії.

Проект визначив принципи здійснення своїх прав громадянами та державними органами. Громадяни здійснюють свої права за принципом "дозволене все, що не заборонене законом", а державні органи, органи місцевого і регіонального самоврядування і їхні посадові особи здійснюють свої повноваження за принципом "дозволене лише те, що визначене законом".

На відміну від концепції Конституції, де наголошено що преамбула Конституції має закріплюється соціалістичний вибір, проект встановлює, що жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок і не може визнаватись офіційною державною ідеологією.

Проект визначає визнані Україною міжнародні договори, як частину національного законодавства: "Належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно опубліковані міжнародні договори України становлять частину її законодавства і є обов'язковими для виконання державними органами, юридичними і фізичними особами"3.

В статті 9 проекту Конституції надається право громадянам України чинити опір будь-кому, хто намагатиметься протиправно ліквідувати демократичний конституційний лад України, встановлений Конституцією, якщо інші засоби не можуть бути використані.

Розділ "Права і свободи людини і громадянина" розділений на 6 частин: загальні положення, громадянство, громадянські і політичні права, економічні, соціальні, екологічні і культурні права, гарантії прав і свобод, основні обов'язки людини і громадянина. Цей розділ увібрав в себе основні положення Загальної Декларації прав людини.

Проект пропонує встановити в Україні існує єдине громадянство.

Проект встановлює наступні політичні та громадянські права: право на життя, право на свободу, особисту недоторканість та повагу її гідності, недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, свобода пересування і вибір місця проживання, а також право вільно виїздити з України в інші країни та повертатися до неї на умовах, визначених у законі; гарантія відсутності втручання у особисте і сімейне життя, гарантовано судовий захист права спростовувати невірогідну інформацію, яка завдає шкоди його інтересам і гідністі, а також вимагати відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої обнародуванням або використанням такої інформації, право на свободу думки і свободу совісті, свобода слова і вільне виявлення в будь-якій формі своїх поглядів і переконань, право на свободу об'єднання, право збиратися мирно без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Кожному громадянинові, який має право голосу, гарантується право брати участь в управлінні державою, у місцевому та регіональному самоврядуванні як безпосередньо, так і через вільно обраних ним представників, а також кожний громадянин, який має право голосу, користується рівним правом доступу до зайняття державних посад, а також посад в органах місцевого і регіонального самоврядування.

Економічні права: право на приватну власність, право охороняти свою власність усіма законними засобами, право користуватися природними об'єктами публічної власності для задоволення своїх потреб, право на підприємницьку діяльність, право на працю, право на рівну оплату за працю рівної цінності у відповідності з її кількістю і якістю, право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими, право на страйк.

Соціальні права: право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин, право на житло, право на відпочинок і дозвілля, право на охорону фізичного і психічного здоров'я.

Екологічні права: право на екологічно безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище, а також безпечні продукти харчування і предмети побуту, право вільного доступу і поширення

вірогідної інформації про стан природного середовища, умови життя

і праці, якість продуктів харчування і предметів побуту, право на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, яка спричинена його здоров'ю чи майну екологічними правопорушеннями, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень.

Культурні права: право на освіту, право брати участь у культурному житті, користуватися досягненнями культури і результатами науково-технічного прогресу,

Гарантії прав і свобод: рівний захист законом, право кожного знати свої права й обов'язки, юридична відповідальність фізичних осіб за правопорушення має індивідуальний характер, ніхто не може бути притягнений двічі до відповідальності за одне і те ж правопорушення, принцип презумпції невинуватості, особа не несе відповідальності за відмову давати свідчення щодо себе чи близьких родичів, право підозрюваного, звинувачуваного чи підсудного на захист, адвокатську та іншу кваліфіковану правову допомогу, закон, який встановлює або посилює відповідальність особи, не має зворотньої сили, право на оскарження в судовому порядку дій органів державної адміністрації, органів місцевого і регіонального самоврядування та  об'єднань громадян, їхніх посадових та службових осіб, які порушують чи обмежують права та свободи людини і громадянина, право на кваліфіковану юридичну допомогу.

Проект встановлює такі основні обов`язки: неухильно додержуватися Конституції і законів України, поважати права і свободи, честь і гідність інших осіб, захищати Вітчизну, платити державні податки і збори, не завдавати шкоди природі, її багатствам, історичній і культурній спадщині, пам'яткам історії і культури.

Проект Конституції пропонує створення двопалатного парламенту: Національних Зборів у складі Ради Депутатів і Ради Послів, які є постійно діючими органами. Рада Депутатів, до складу якої входить 350 депутатів, обирається терміном на 5 років по одномандатних виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців. Рада Послів, як орган територіального представництва, обирається по одномандатних округах терміном на 5 років на основі рівного представництва - по 5 Послів від кожної області, Республіки Крим і міста Києва.

Рада Депутатів і Рада Послів здійснюють повноваження Національних Зборів на засадах рівності і розподілу функцій.

До виключних повноважень Ради Депутатів належать: парламентський контроль у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина; парламентський контроль за діяльністю Національного банку і Державного контрольного комітету; надання попередньої згоди на укладання міжнародних договорів, які стосуються прав і свобод людини, громадянства або вимагають фінансових витрат держави; надання згоди на призначення і звільнення вищих посадових осіб держави; призначення заступника Голови та 11 членів Конституційного Суду; пред'явлення звинувачення у разі застосування імпічменту за наявністю підстав для порушення кримінальної справи проти Президента, Прем'єр-Міністра та посадових осіб, які обираються, призначаються чи затверджуються палатами Національних Зборів.

До виключних повноважень Ради Послів належать: утворення, укрупнення чи ліквідація адміністративно-територіальних одиниць, їх найменування та перейменування; затвердження статутів регіонального самоврядування; призначення голів і членів Верховного Суду, Вищого господарського суду, Генерального прокурора України, призначення заступника Голови та 11 членів Конституційного Суду, утворення Вищої атестаційної і дисциплінарної комісії суддів; надання попередньої згоди на укладання міжнародних договорів про державні союзи і військово-політичні об'єднання, міжнародні організації та державні кордони; ухвалення рішень про достатність підстав для усунення з посади посадових осіб у разі застосування імпічменту.

Крім двопалатного парламенту, проект пропонує як альтернативу можливість створення однопалатного парламенту.

Проект визначає, що главою держави і виконавчої влади є Президент. Кабінет Міністрів підпорядковується Президенту, перед ним відповідальний і в своїй діяльності керується його програмою і рішеннями.

Місцевими органами державної виконавчої влади є обласні (земельні) і районні управи. Голова обласної (земельної) управи призначається і звільняється з посади Президентом.

Згідно проекту Конституції судову систему України складають Конституційний Суд України, загальні і господарські суди. Судді незалежні і підкоряються тільки Конституції і закону. На відміну від концепції, в проекті Конституції визначено, що судді призначаються безстроково.

5 . Конституційний договір

 

Влітку 1995 року склалася ситуація політичної кризи в Україні.

Причиною цього стала відсутність нової Конституції, що робило неможливим здійснення рішучих економічних, політичних і державно-правових реформ; труднощі функціонування державного механізму після відхилення Закону України "Про застосування Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні" та зміни Конституції (Основного Закону) України у зв'язку з його прийняттям", спрямованого на реалізацію положень Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні"; глибока економічної і політичної кризи що призвела політичного протистояння владних структур.

18 травня 1995 Верховна Рада схвалила Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Цей договір мав усунути неузгодженості між чинними нормами Конституції і нормами Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні"; забезпечити розвиток конституційного процесу в Україні; реформувати державну владу на засадах чіткого розподілу функцій між її законодавчою і виконавчою гілками.

Договір визначав, що на період до прийняття нової Конституції України організація та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування здійснюються на засадах, визначених Законом "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні".

Державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Важливим питанням, розглянутим договором, було питання взаємовідношення Кабінету Міністрів та Верховної Ради. Згідно договору: "У двомісячний строк від дня сформування Кабінет Міністрів України представляє Програму своєї діяльності на розгляд Верховної Ради України. У разі незгоди з поданою Програмою Верховна Рада України може виразити Кабінету Міністрів України недовіру. Після схвалення Верховною Радою України Програми діяльності Уряду України Верховна Рада України може виразити недовіру Уряду України не раніше ніж після однорічного строку його роботи."4

Договір чітко визначив повноваження Президента при накладанні вето на законопроект. Визначено, що Президент в разі незгоди із змістом закону, прийнятого Верховною Радою України, може використати право вето і повернути його із своїми зауваженнями для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду Верховна Рада України більшістю у 2/3 голосів від фактичного її складу знову схвалить цей закон, Президент України в 10-денний строк має його підписати і обнародувати.

Зі свого боку Верховна Рада може застосувати вето щодо указів Президента України у разі невідповідності їх Конституції і законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України.

Згідно договору судову владу в Україні становлять Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди. Суди є незалежними і у своїй діяльності підкоряються тільки закону.

Договір визначає наступні функції прокуратури: нагляд за додержанням Конституції та законів України; підтримання державного обвинувачення в суді; захист майнових та інших інтересів громадян, юридичних осіб і держави.

Договір визначає територіальною основою місцевого самоврядування село (сільраду), селище, місто.

До компетенції органів місцевого самоврядування договір відносить: затвердження і виконання місцевих бюджетів; встановлення місцевих податків; розпорядження комунальною власністю; організація та проведення місцевих референдумів; сприяння додержанню Конституції та законів України, указів Президента, урядових постанов і розпоряджень.

Згідно договору законодавство України діє в тій частині, що не

суперечить його нормам. До прийняття нової Конституції України положення чинної Конституції України діють лише в частині, що узгоджується з Конституційним Договором.

6 . Конституція України

 

Вирішальним кроком в конституційній реформі на Україні стало прийняття 26 червня 1996 року Верховною радою України Конституції України.

Важливим було питання територіального устрою України. На етапі підготовки проекту Конституції пропонувався федеративний варіант державного устрою. Німецькі фахівці вважали такий варіант універсальним та ідеальним для демократичної держави.5

Проте загроза сепаратизму, характерна для постсоціалістичних країн зробила більш реальною концепцію унітарної держави. Стаття 2 Конституції говорить, що Україна є унітарною державою.

Стаття 75 Конституції визначає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Таким чином, полеміка з приводу можливого створення двопалатного парламенту завершилася рішенням на користь однопалатного парламенту. Аргументами, що доводили необхідність створення двопалатного парламенту було важливість забезпечення урахування і узгодження загальнодержавних інтересів з регіональними через розляд законів в верхній палаті парламенту, яка складалася б з рпедставників регіонів. Ще одною позитивною якістю двопалатного парламенту є забезпечення механізмів стримування і противаг всередині парламенту, професіоналізація розробки, обговорення та прийняття законів. 6

Аргументи противників двопалатного парламенту полягали в тому, що створення верхньої палати, яка складалася з представників регіонів, привело б до лобіювання в парламенті інтересів окремих регіонів і поширення сепаратиських тенденцій. Також свідчило на користь однопалатного парламенту те, що на період рішучого єкономічного та політичного реформування необхідно створити умови для швидкого і своєчасного прийняття законів, а двопалатний парламент збільшує час прийняття закону.

Розділ Конституції, який визначає права, свободи та обов`язки людини та громадянина, має багато запозичень з міжнародних пактів ООН про права людини. Це є природнім, тому що стаття 9 говорить, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Проте, визначення в Конституції крім норм громадянсько-політичних прав, які повинні виконуватися державою за будь-яки умов, також соціально-економічних прав, реалізація яких залежить від економічного стану держави, і які можуть бути нормами прямої дії лише для країн з розвиненою економікою, надає цим правовим нормам декларативний характер. Реалізація в період економічної кризи деяких таких норм є проблематичним, наприклад прав декларованих в статті 48: "Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло."

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Конституція сучасної правової держави має реально стати її основним і безпосередньо діючим інструментом регулювання суспільних відносин. Конституція повинна об`єднувати правову систему держави, надавати їй стабільності та впорядкованості. Тому таким важливим і важким був для України конституційний процес. Створення конституції проходило в умовах економічної та політичної кризи. В фундамент нової Конституції закладалися нові принципи, які значно відрізнялися від принципів Конституції УРСР 1978 року.

При розгляді правових документів на різних етапах конституційної реформи помітна еволюція правових ідей, становлення принципів правової держави в конституційних актах.

Література

1. Акт проголошення незалежності України, - 1991

2. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. - Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, № 18, с.133

3. Конституція України. - К.: Офіційне відання Верховної Ради України, 1996

4. Концепція нової Конституції України. - Відомості Верховної Ради 1991, № 35, с.466

5. Орзіх М. Зауваження щодо проекту конституції. - Право України, 1992, №12, с.3

6. Полешко А. Нова Конституція України - шлях до створення української державності. - Право України, 1996, №5, с.3

7. Полешко А. Обговорення проекту Конституції України (з міжнародного семінару). - Право України, 1992, №10, с.9

8. Полешко А. Хід коституційного процесу в Україні. - Право України, 1996, №6, с.3

9. Сборник нормативных актов по советскому государственному праву. - М.: Юрид. лит., 1984

10. Юзьков Л. Юридичні аспекти проекту нової Конституції України . - Право України, 1992, №10, с.3

Зноски:

1 Концепція нової Конституції України. - Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, № 35, ст.466

2 Акт проголошення незалежності України, 1991

3 Проект Конституції України винесений Верховною Радою України на всенародне обговорення 1.07.1992 р.

4 Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.- Відомості Верховної Ради 1995, N 18, с.133

5 Орзіх М. Зауваження щодо проекту конституції. - Право України, 1992, №12, с.3

6 Юзьков Л. Юридичні аспекти проекту нової Конституції України . - Право України, 1992, №10, с.3