Липня 1941 р

10 липня 1941 р.

Український народе! Сповнилась Твоя віковічна мрія!

Червоний наїзник в соромний спосіб вивтікав із загарбаної ним країни. Сотками і тисячами трупів вкрилася земля, всякаючії в себе неповинне пролиту кров її синів.

Над українською землею сходить сонце правди і волі.

Правда побідила!

Сьогодні сам український народ заговорив про своє майбутнє, сам став господарем своєї землі, сам построїв вільне нове життя.

Волею українського народу, на прадідній його землі, в княжому городі Льва, проголошена самостійна і незалежна Українська Держава.

На визволених українських землях Організація Українських Націоналістів (ОУН) будує Українську Державу під проводом Степана Бандери.

В нашому місті і повіті вся влада перейшла б руки Повітового Проводу

 Організа­ції Українських Націоналістів.

Повітовий провід взиває все населення міста і повіту до підпорядкування його зарядженням, до задержання спокою і порядку.

Органами безпеки являється Повітова Охорона, підпорядкована Повітовому Проводові, якої зарядження є обов'язуючнм.

Всі ступаємо на ясний шлях будівництва нового життя.

Слава народові-страдникові, що не зупиняється в своїй визвольній боротьбі!

Слава народові, що самотужки визволюється спід гніту і рабства московської темряви!

Слава Героям-Мученикам большевицьких катівень!

Слава Героям-Воїнам!

Провідникові Степанові Бандері — слава!

Слава Україні!

Повітовий Провід Організації Українських Націоналістів

Стратегічну і тактичну концепцію боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу і план дій на випадок війни розробив Провід ОУН у травні 1941 р. у політичних вказівках «Боротьба й діяльність ОУН під час війни». Згідно з цим документом ставилося завдання: «на звільнених від московсько-большевицької окупації частинах української землі, не ждучи на ніщо», проголосити відбудову Української Держави та відновити владу, яка повинна «зорганізувати державне життя в усіх ділянках та керувати ним». Відзначалося, що при «будуванні Української Держави мусять бути сконцентровані усі українські сили, мусять в ній взяти участь всі українці, що щиро й чесно з відданням будуть працювати для неї та обороняти й заступати її інтереси».

Хоч ОУН розділилась на дві фракції, все ж таки як політична формація вона залишилася багато в чому цілісною. Це, мабуть, пов'язано з тим, що ОУН мала велику організаційну мережу на всій території Західної України, яка володіла значним досвідом політичної праці ще з довоєнних часів. В меморандумах, надісланих Гітлеру на початку війни, ОУН(б) і ОУН(м) відстоювали ідею відновлення суверенної української держави на всіх етнічних кордонах.

Звичайно, плани гітлерівців ніяк не співпадали з політичними прагненями ОУН, проте фашистські верховоди не виявляли поки що свого ставлення до цих намірів. Вони дозволили Проводу ОУН(б) в рамках вермахту сформувати на території Польщі Дружину Українських націоналістів, яка нараховувала 700 солдатів і офіцерів. У травні 1941 р. цю військову одиницю було розділено на два батальйони — «Нахтігаль» («Соловей») під командуванням сотника Романа Шухевича та «Роланд» під командуванням майора Євгена Побігущого. Німці розраховували, що оунівські батальйони будуть сприяти в успішному наступі вермахту на схід большевицької імперії. Провід ОУН(б) бачив у цих батальйонах серцевину майбутньої української армії. Крім того, угода з вермахтом була для оунівців прикриттям від гестапо, що давало можливість здійснювати певну політичну діяльність. ОУН (б), як і ОУН(м), мала намір якнайшвидше після початку війни проникнути на територію України, політично нею оволодіти після того, як пройде фронт. Через большевицький терор на Великій Україні не вдалось налагодити роботу підпілля, тому ОУН конспіративним шляхом мобілізувала близько п'яти тисяч своїх членів, щоб посилати їх з початком війни на східно-українські землі для здійснення культурно-освітницької і національно-державницької діяльності.

Було сформовано і вишколено три похідні групи. Похідні групи вже 22 червня 1941 р. вирушили у нелегку дорогу. 30 червня у Львів прибув батальйон «Нахтігаль», тоді ж до міста прорвався ряд провідних діячів ОУН. Того ж дня у будинку «Просвіти» відбулися Національні Збори, в яких взяли участь сотні видатних осіб Львова — професорів, науковців, господарників, політиків. Через брак місця в залі багато львів'ян розташувалося перед будинком «Просвіти». Ярослав Стецько зачитав Акт про відновлення незалежної Української Держави, який одностайно схвалили присутні. Тут же було сформовано Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. До складу уряду ввійшли представники різних політичних течій.

Скориставшись певною незорієнтованістю німців на щойно захопленій території, похідні групи ОУН(б) досягли Дніпра і взяли під контроль багато місцевих адміністрацій, почали творення своєї нелегальної організаційної сітки.

Відновлення незалежності Української Держави викликало незадоволення фашистсь­ких правителів Німеччини. Спочатку гітлерівці намагалися примусити Провід ОУН(б) від­кликати Акт ЗО червня. Однак, коли він відмовився це зробити, нацисти вдалися до масо­вих репресій. Вони заарештували і кинули у концтабори Степана Бандеру, Ярослава Стецька, усіх обраних у Державне Правління та понад 300 членів ОУН(б).

Після масових арештів бандерівців, проведених нацистами у серпні - вересні 1941 р., припинили існування Північна і Середня похідні групи, а також спецгрупа, яка на чолі з Василем Куком прямувала до Києва, щоб проголосити там Українську державу.

Організація Українських Націоналістів, яку очолив Микола Лебедь («Микола Рубан») вступила у нову фазу визвольної боротьби, цього разу також проти гітлерівської Німеччи­ни. У вересні 1941 р. відбулася 1 конференція ОУН(б) в Україні, яка намітила основні на­прями діяльності у воєнних умовах: пропагандивно-роз'яснювальна підготовка до активної боротьби з німецькими окупантами, розкриття німецьких планів поневолення і колонізації України, знешкодження большевицької агентури і диверсійних чекістських партизанських загонів, збір та магазинування зброї, вишкіл нових провідних кадрів для визвольної бо­ротьби. Намічалося організувати командирські школи, військові курси.

З вересня 1941 р., після своєї Першої конференції, ОУН(б) веде підпільну підготовку до активної боротьби з гітлерівською окупацією. Зі свого боку, німці проводили нову хвилю арештів після розкриття у листопаді 1941 р. планованого ОУН(б) повстання. Попри жорстокий терор окупантів, діяльність ОУН (б) набирає дедалі ширшого розмаху. З березня 1942 р. в німецьких таємних повідомленнях фігурує рубрика "Український рух опору", де основну увагу приділено саме рухові Бандери, як найбільш сильному і небезпечному для нацистського панування.

Політика геноциду, яку гітлерівці проводили на Україні, змусила ОУНівські осередки піти у глибоке підпілля, розгорнути активну роботу з мобілізації патріотичних сил на бо­ротьбу з окупантами. У квітні 1942 р. відбулася II конференція ОУН(б), на якій вирішено зосередити увагу на «творенні і розбудові власних революційно-політичних і військових сил», прийнято концепцію двофронтової боротьби. Підкреслювалось, що московсько-большевицькому інтернаціоналізму й німецько-фашистській т. зв. «Новій Європі» ОУН протис­тавляє «міжнародню концепцію справедливої політично господарської перебудови Європи на засаді вільних національних держав під гаслом «Свобода народам і людині!» ОУН(б) ще раз заперечила будь-які орієнтації на чужі сили і пасивне вичікування. На конференції під­тверджено намір боротися за незалежність України в усіх її куточках.

Три окремі національно-патріотичні угрупування почали майже одночасно організовувати повстанські військові формування. Ними керували від ОУН(б) Микола Лебедь («Максим Рубан»), від ОУН(м) — Олег Ольжич, третьою групою — Тарас Боровець («отаман Тарас Бульба»), який мав зв'язок з урядом УНР в екзилі.

ОУН(б), враховуючи сумний досвід національно-визвольних змагань 1917-1920 рр., бо­ролася проти всякого отаманства. Одночасно вона вела переговори з метою об'єднання всіх повстанських відділів в одну армію під єдиним командуванням. Коли ж не вдалося дійти до порозуміння, військові відділи УПА оточили і роззброїли у липні 1943 р. повстанські заго­ни Олега Ольжича, а в серпні 1943 р. — роззброїли основні відділи Української Народної Революційної Армії Тараса Боровця («Тараса Бульби»). Ці акції вдалися без пролиття крові, і більшість старшин і воїнів влилися в Українську Повстанську Армію.

До Другої світової війни ОУН протидіяла польській та румунській репресивній владі, і її ідеологія мала тоталітаристські риси. Ті гасла ОУН(б), які містили тенденції до українського тоталітаризму і виключності, не сприймалися більшістю "східняків". Тому самі реалії життя у центральних і східних областях вимагали демократизації соціально-політичних засад бандерівського руху. Почавшись у 1942 р. у Дніпропетровську, де діяв Василь Кук, процес соціально-політичної еволюції поступово піднявся до Проводу організації і знайшов своє втілення на Третьому надзвичайному великому зборі ОУН(б) у серпні 1943 р.

У постановах збору вперше було приділено багато уваги соціально-економічним питанням; це мало першорядне значення. Було проголошено, що ОУН(б) виступає за політичний плюралізм, загальнодемократичні свободи і повну рівність у правах усіх громадян України, незалежно від їх національності.

Ще у 1943 р. УПА перестала бути лише оунівським військом, а перетворилася у за­гальнонаціональну збройну силу. В ній боролися всі, хто відстоював Самостійну Українську Державу, не зважаючи на політичні погляди, політичні переконання і партійну приналеж­ність. Тому життя висунуло потребу зміни в організаційній структурі та в програмі ОУН(б). 21-25 серпня 1943 р. у Бережанському районі Тернопільської області відбувся III Надзви­чайний Великий Збір ОУН - його головна мета — це створення Самостійної Української Соборної Держави.

На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН(б) реорганізовано структуру Проводу ОУН. Створено бюро Проводу у складі трьох чоловік: голова — Роман Шухевич, заступники Дмитро Маївський і Ростислав Волошин. До складу Проводу ввійшли: Василь Кук («Леміш»), Дмитро Грицай («Перебийніс»), Яків Бусел («Дніпровий»), Микола Арсенич («Михайло»), Михайло Степаняк («Лекі»), Роман Кравчук («Петро») та ін. III Надзвичайний Великий Збір ОУН(б) провів демократизацію ОУН і її керівництва, зняв лозунг «Україна для українців».

Постанови III Надзвичайного Великого Збору Організації Українських Націоналістів

21 - 25 серпня 1943 р.

Слава Україні! Героям слава!

Свобода народам і людині!

За Українську Самостійну Соборну Державу!

За вільні національні держави поневолених народів!

Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіялістів!

Весною 1941 р., незадовго після закінчення нарад ІІ-го Великого Збору ОУН на­ступили різкі зміни в ході імперіялістичних воєнних дій. Німецькі та російські імперіалісти, відкинувши всі дипломатичні ходи і замасковані маневри, вступили у від­критий воєнний конфлікт. З моментом вибуху німецько-большевицької війни точка тяжіння світових подій пересунулась на терени Східної Європи. Таким чином Україна стала не тільки предметом імперіалістичних зазіхань, але й ареною найбільших і найжорстокіших в історії воєн. В результаті воєнних успіхів німецької армії в 1941-42 роках вся українська територія опинилася на деякий час під німецькою окупацією.

У ці важкі роки ОУН відстояла не тільки моральні позиції української національ­ної революції — ОУН створила в цей час всі практичні передумови для того, щоб перейти у наступ і здобути остаточну перемогу. Поруч пропагандивної роботи, багато уваги, часу й енергії приділено поширенню організаційного апарату. В результаті ор­ганізаторської роботи ціла українська територія покрита сьогодні всеціло організацій­ною мережею. Таким чином політичний провід має в своїх руках міцний виконавчий апарат, який дає можливість переводити політичні дії та реалізувати політичні плани на території цілої України.

Поширюючи організаційну мережу, залучаючи активний елемент в організовані ла­ви, ОУН постійно тримала руку на пульсі світових політичних подій. Час відносної стабілізації на фронтах використано не лише для розбудови організації. Будуючії ор­ганізовану політичну силу на всіх землях України, Провід ОУН приглядався пильно до життя в Україні і реагував на кожну подію так, як цього вимагало добро найширших мас українського народу. Інакше бути не могло, бо ж ОУН стала з гущі народу поповнюватись найкращими й найактивнішими його представниками. Тому й Провід Організації, не зважаючи на жертви своїх кадрів, тримав її постійно в стані боротьби з ворогом за найелементарніші життєві права народу.

Віссю оборони народу перед окупантським терором були дві справи — вивіз до Німеччини на каторжну роботу і грабунок хліба. Оцінюючи обидві ці справи як свідому і планову акцію ворога, розраховану на фізичне винищування народу, ОУН виступила зразу з гострою протидією. Натуга і форма організованого опору стояла в залежності від сили організаційної мережі в даному терені, від того, наскільки насе­лення розуміло загрозу ворожої акції та було психічно підготовлене підняти боротьбу, вкінці, від вимог тактики нашої боротьби на поодиноких теренах України. Тому й практичні результати акції були в окремих теренах різні. Найбільші успіхи в цьому відношенні мали північно-західні області Волині й Полісся, де було повністю зірвано вивіз робочої сили в самих її печатках, тобто весною 1942 р. Селянство тих теренів також не допустило ограбити себе з харчових продуктів. Крім названих двох справ, актуальних для цілої України, в програму самооборони й боротьби включались також інші справи, більш чи менш пекучі для окремих теренів.

Так в постійному русі і боротьбі активізувався народ, росла й міцніла його ор­ганізована політична сила — ОУН. Жертви ОУН не пішли на марне. На місце поляглих у боротьбі приходили нові численні загони.

Провід ОУН на ІІІ-ій Конференції в лютому 1943 р. зважив стан внутрішніх сил та сил ворога, розглянув зовнішні політичні обставини і ствердив, що наступили сприятливі обставини для військової дії. Після цього на терені Полісся і Волині вис­тупили перші збройні відділи Української Повстанчої Армії (УПА). З того часу обо­рону українського населення Полісся й Волині взяла на себе українська військова си­ла. УПА, крім завдань самооборони, прийняла зразу також завдання кадрової ор­ганізації майбутньої Української Народньої Армії.

Крім радикальної зміни в тактиці, життя висунуло потребу зміни в самій організаційній структурі та в програмі ОУН. Тому що потрібні зміни йдуть дальше урядових компетенцій Проводу, скликав Провід в серпні 1943 р. Надзвичайний Великий Збір ОУН. Таким чином був завершений дволітній період політичної боротьби, який своїм змістом і характером творить в історії ОУН окрему епоху.

Рівночасно ІІІ-ій Надзвичайний Збір ОУН займався цілим рядом питань сучасної політичної дійсності. Тут згадаємо справу приходу большевиків, справу збройної сили і справу об'єднання. Вирішення Великого Збору знайшли частинне свій вислів у на­ведених тут постановах, частинно у напрямних праці і конкретних вказівках для Проводу і Організації. Прийняті напрямні й інструкції вже реалізуються й будуть ре­алізуватися в міру розвитку внутрішніх і зовнішніх подій.

Одним з головних питань, до яких мусів Великий Збір зайняти становище, є нова большевицька окупація українських земель. Тут не місце говорити про цілий план дальшої нашої боротьби, тут треба тільки ствердити, що по думці Великого Збору, єдино політично і мілітарно зорганізований народ зможе зберегти себе перед вини­щенням большевиками та продовжувати свою боротьбу за власну державу. Практика большевицького наступу з весною ц. р. й до теперішнього наступу показує, що большевики йдуть на свідоме знищення українського народу. Не важно, чи це діється шляхом нещадних розстрілів, чи насильним гоненням невишколених мужчин і жінок на першу лінію фронту під німецькі кулемети. Для нас важно, що большевики продовжують в цей спосіб методи насильної мобілізації українців до Червоної Армії та наслідують тактику німців забирати з України воєнно здібний елемент.

В зв'язку з сучасною політичною ситуацією й нашими завданнями стоїть справа участи цілого народу у боротьбі. Це питання також основне розглянув Великий Збір. Українська держава — це добро всіх громадян України, тому за неї мусять всі боро­тися. З другого боку, сьогодні небезпека грозить всьому народові, тому всі його сини мусять стати до боротьби. Навіть тисячі найбільш відданих борців не здобудуть Ук­раїни, коли ввесь нарід не прийме участи у боротьбі. Хто цього не розумів, або хто, розуміючи, відтягається від боротьби, — той дезертир і народний шкідник, і так його нарід буде трактувати.

Тому ОУН як керівник революційно-визвольної боротьби взиває до безпосередньої участи в боротьбі всіх громадян. ОУН не бореться за Україну для себе, вона не бо­реться за владу ані за форму влади. Про владу і її форму буде рішати сам нарід і його найкращі представники.

ОУН вва­жає, що обов'язком кожного українського громадянина є служити українській виз­вольній справі і цю вимогу буде консенктентно здійсняти. Завдяки цьому в цей спосіб будуть також, по думці Великого Збору, створені передумови для об'єднання всього народу, яке доконається єдино у боротьбі. Тому розбудовуючи поодинокі фор­ми визвольної боротьби та притягаючи до неї якнайширші маси, ОУН рівночасно визнає, що ліквідація партійних спорів і всеукраїнське об'єднання є одним з основних завдань в сучасний момент.

Серпень 1943 р.

І. Програмові постанови

Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації, система вільних народів у власних самостійних державах — це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі.

ОУН бореться проти імперіялістів і імперій, бо в них один пануючий народ поне­волює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН бореть­ся проти СРСР і проти німецької „Нової Європи".

ОУН з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціялістичнпх програм і політичних концепцій, бо вони є інструментом за­войовницької політики імперіялістів. Тому ми проти російського-комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціалізму.

ОУН проти того, щоб один народ, здійснював імперіялістпчні цілі, „визволяв", „брав під охорону", „під опіку" інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, насильство, грабунок. Тому ОУН бореться проти російсько-большевицьких і німецьких загарбників, поки не очистить України від усіх „опікунів" і „визволителів", поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держа­ви (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможньо і куль­турно жити та розвиватися.

ОУН за повне визволення українського народу спід московсько-більшовнцького та німецького ярма, побудову УССД без поміщиків, капіталістів, та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів.

В українській державі влада вважатиме за найвищий свій обов'язок інтереси наро­ду. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і пригноблених народів в своїй державі, народна влада України не витрачатиме часу, енергії та коштів на тво­рення апарату гноблення. Українська народня влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого со-ціяльного ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу.

У лавах ОУН боряться українські селяни, робітники та інтелігенти проти гноби­телів, за УССД — за національне й соціяльне визволення, за новий державний поря­док та новий соціяльний лад:

1. а) За знищеня большевицької й німецької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства. Виходячії з того, що земля є власністю народу, українська державна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування зем­лею. Тому в Українській Державі допускатиметься індивідуальне та колективне корис­тування землею, в залежності від волі селян.

б) За безплатну передачу селянам західніх областей всіх поміщицьких, монас­тирських та церковних земель.