2. а) За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна кооперативно-громадською.
б) За участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві.
3. а) За загальний восьмигодинний робочий день. Понаднормова праця може бути тільки вільною, як і кожна праця взагалі, і робітник отримує за неї окрему плату.
б) За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках підприємства. Робітник отримуватиме таку зарплату, якої потрібно для забезпечення матеріяльних і духовних потреб цілої його сім'ї. При річних підсумках господарського стану підприємства, кожний робітник одержуватиме: у господарсько-кооперативних підприємствах дивіденд (належна йому частка річного прибутку), а в національно-державних — премію.
в) За вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці.
г) За свободу профспілок. За знищення стахановщини, соцзмагань, підвищування норм та інших способів експлуатації працюючих.
4. За вільне ремесло, за добровільне об'єднування ремісників у артілі, за право ремісників вийти з артілі та індивідуально виконувати працю й вільно розпоряджатися своїм заробітком.
5. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.
6. За повну рівність жінки з чоловіком в усіх громадських правах і обов'язках, за вільний доступ жінки до всіх шкіл, до всіх професій, за першочергове право жінки на фізично легшу працю, щоб жінка не шукала заробітку на праці в шахтах, рудниках та інших тяжких промислах і в наслідок цього не руйнувала свого здовров'я. За державну охорону материнства. Батько сім'ї одержуватиме, крім плати за свою працю, додаткову платню на утримання жінки й неповнолітніх дітей. Лише в таких умовах жінка матиме змогу виконувати свій важливий, почесний і відповідальний обов'язок матері й виховательки молодого покоління.
7. а) За обов'язкове середнє навчання. За піднесення освіти і культури широкої народньої маси шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек, музеїв, кіно, театрів тощо.
б) За поширення вищого й фахового шкільництва, за невпинний ріст висококваліфікованих кадрів фахівців на всіх ділянках життя.
в) За вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, мешканнями та навчальними приладдями.
г) За всебічний гармонійний розвиток молодого покоління — моральний, розумовий та фізичний. За вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства.
8. За пошану до праці інтелігенції. За створення таких моральних основ праці, щоб інтелігент, будучи цілком спокійний про завтрашній день та про долю сім'ї, міг віддатися культурно-творчій праці, мав потрібні умовини для праці над собою, постійно збагачував свої знання та підвищував свій розумово-культурний рівень.
9. а) За повне забезпечення всіх працюючих на старість та на випадок хвороби чи каліцтва.
б) За широке запровадження охорони народнього здоров'я, за поширення сітки лікарень, санаторій, курортів та будинків відпочинку, за збільшення лікарських кадрів. За право працюючих на безплатне користування всіма закладами охорони здоров'я.
в) За особливу державну опіку над дітьми й молоддю, за поширення сітки дитячих ясел та садків, санаторій, таборів відпочинку та спортивних організацій. За охоплення всієї дітвори та молоді державними закладами опіки та виховання.
10. а). За свободу друку, слова, думки, переконань, віри й світогляду. Проти офіційного накидання суспільності світоглядних доктрин і догм.
б) За вільне визнавання і виконування культів, які не суперечать громадській моралі.
в) За відокремлення церковних організацій від держави.
г) За культурні взаємини з другими народами, за право виїзду громадян за кордон для навчання, лікування та пізнавання життя й культурних надбань других народів.
11. За повне право національних меншостей плекати свою власну по формі й по змісту національну культуру.
12. За рівність всіх громадян України, незалежно від їх національности, в державних та громадських правах та обов'язках, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок.
13. За вільну, українську по формі й по змісту культуру, за героїчну духовість, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну.
II. Політичні постанови.
А. До міжнародньої ситуації.
І. Сучасна війна — це типова війна між конкуруючими імперіялізмами за панування над світом, за новий поділ матеріальних багатств, за здобуття нових сировинних баз і ринків збуту та за експлуатацію робочої сили.
2. Воюючі імперіалізми не несуть світові жодних прогресивних політичних або соціяльних ідей. Зокрема, т. зв. німецька „нова Європа" й московський „совєтський союз" являються запереченням права народів на свобідний політичний і культурний розвиток у власних державах та несуть всім народам політичне й соціяльне поневолення. Тому перемога імперіялізмів у сучасній війні й побудова світа на імперіялістичних принципах, була б тільки хвилевою передишкою у війні та скоро довела б до нових ударів між імперіялізмами на тлі поділу воєнної добичі та нових суперечок. З другого боку, визвольні рухи поневолених імперіялізмами народів стали б зародком нових конфліктів та революцій. Таким чином перемога імперіялізмів у сучасній війні довела б до хаосу й до дальших страждань мільйонових мас поневолених народів.
3. В теперішній момент сучасна імперіялістична війна вступила у вирішальну стадію, яка характеризується:
а) вичерпанням сил імперіялізмів,
б) зростом суперечностей між імперіялізмами,
в) зростом боротьби поневолених народів.
Рівночасно сучасна війна являється зовнішнім допоміжним чинником, що зближає національні й соціяльні революції поневолених народів.
4. Реакційні й протинародні плани німецькоого расистського імперіялізму поневолити інші народи, терористичні німецькі методи на окупованих теренах і боротьба поневолених народів проти т. зв. Нової Європи приспішили повний політичний крах німецького імперіялізму. Тепер, під ударами своїх імперіялістичних противників та у висліді визвольної боротьби поневолених народів, зближається Німеччина також і до неминучої мілітарної поразки.
5. Большевицька Москва, ідейно-політично скомпрометована й матеріяльно ослаблена, використовує для себе терористичну політику німців на окупованих теренах та достави аліянтів на продовжування війни.
Тільки страх перед німецькою окупацією й внутрішній сталінський терор заставляють бійців Червоної Армії далі воювати. Величезні втрати людського й воєнного знаряддя поглиблюють внутрішню кризу московського імперіялістичного режиму. Скрутна харчова ситуація в нутрі країни й висадка аліянтів в Європі та загроза большевицьким планам з того боку заставляють большевиків приспішити власний наступ.
Ціллю большевиків є, під ширмою т. зв. оборони батьківщини, відігрітого слов'янофільства й псевдореволюційної фразеології, здійснити напрямні московського імперіялізму, а саме: опанувати Європу, а в дальшу чергу весь світ. Вихідною базою для здійснення московських імперіялістичних планів є Україна, з її природніми багатствами. Дальшими базами в планах московського імперіялізму являються Балкани, Прибалтика й Скандінавія.
6. Незалежно від розбіжностей, які існують між аліянтами, ведуть вони війну за знищення своїх конкуренційних противників в першу чергу німецького імперіялізму. Черговим завданням аліянтів являється знищення японського імперіялізму. Для знищення отих противників аліянти використовують і будуть старатися якнайдовше використовувати московський імперіялізм. Рівночасно в інтересі аліянтів не є опанування Європи большевиками, й вони змагають у сучасній війні до послаблення, а в дальшу чергу й до заломання московського імперіялізму. Продовжування війни на східному фронті й взаємне винищування німецького й московського імперіялізмів іде по лінії інтересів аліянтів. Ціллю аліянтів, а зокрема Англії, на європейському суходолі являється розгромлення або принаймні істотне послаблення всіх великодержав Європи та побудова такого ладу, що забезпечував би їм вирішальний голос в Європі й повну свободу англо-саксонських політичних і економічних впливів. Для здійснення цих цілей аліянти опановують або змагають до опанування найважливіших баз довкруги Європи або в самій Європі (Сіцілія, Апенінський і Балканський півострів, Скандінавія, Кавказ).
7. Поневолені народи і їх визвольна боротба — це один із найважливіших елементів у дальшому розвою сучасної політичної ситуації. Мілітарна перевага імперіялізмів у сучасний момент ще гамує повний вияв сил поневолених народів. Але в міру поглиблювання кризи війни, міцніють сили поневолених народів і зближається момент національних і соціяльних революцій, а поневолені народи стають новим вирішальним політичним чинником. Єдино на платформі нової політичної концепції поневолених народів, — що — в противенстві до імперіялізмів — гарантує кожному народові право на власну національну державу, забезпечує йому соціяльну справедливість, може бути побудований справедливий лад та вдержаний тривалий мир між народами.
8. Близький мілітарний крах Німеччини на Сході та повна ідейно-політична компрометація московського імперіялізму, ставить перед поневоленими народами Сходу завдання боротися проти імперіялістичних гнобителів в ім'я перебудови Сходу на нових принципах свободи народам та їх самоозначення у вільних незалежних державах та звільнення народів і людини від політичного гніту й економічної експлутації. Тільки шляхом національних і соціяльних революцій поневолених народів Сходу, що проходитимуть під прапором нових прогресивних ідей і боротьби народів проти імперіялістів, може бути знищений московсько-большевицький імперіялізм.
9. Україна стоїть в центрі сучасної імперіялістичної війни. За панування над Україною й її експлуатацію борються московські і німецької імперіялісти. Рівночасно Україна як носій прогресивних ідей серед поневолених народів стає вирішальним чинником у підготовці революцій на Сході. Україна є першою, яка піднесла на Сході прапор рішучої боротьби поневолених народів протії імперіалістів, і вона почне період національних і соціяльних революцій. Тільки у спільній боротьбі українського народу з іншми поневоленими народами Сходу може бути розбитий большевизм. Відбудова Української Самостійної Соборної Держави забезпечить відбудову і тривале існування національних держав інших народів Східньої, Південно-Східньої та Північної Європи та поневолених народів Азії. Тільки при існуванні Української Держави може бути забезпечене тривале існування тих народів, що у взаємному порозумінні й співпраці на принципах права кожного народу на власну державу, на справедливий соціяльнии лад та економічну незалежність зможуть ставити опір всім зазіханням ворожих імперіялізмів. Таким чином буде забезпечений тривалий і мирний національний, соціяльний та культурний розвиток тих народів.
Б. До внутрішньої ситуації на українських землях.
І. Зовнішні чинники.
10. Незалежно від ударів, які досі одержала Німеччина на всіх фронтах, її політика на окупованих українських землях іде далі по лінії повного політичного поневолення й нещадного колоніяльно-економічного грабунку українського народу.
11. Большевицькі агенти московського імперіялізму на українських землях (большевицька партизанка, т. зв. Народна Гвардія) шляхом поширення розкладу між українським народом, провокуванням німецьких ударів та винищуванням українського самостійницького елементу, готують окупацію всіх українських земель большевиками.
12. Недобитки білого російського імперіялізму (Власов, Союз Русских Офицеров) не творять самостійної політичної сили. Вислуговуючись чужим імперіялізмам та прагнучи до відбудови реакційного поміщицько-капіталістичного ладу, вони не мають серед українського народу жодного політичного впливу, а російський елемент штовхають до большевизму.
13. Польська імперіялістична верхівка є вислужником чужих імперіялістів та ворогом свободи народів. Вона намагається запрягти польські меншини на українських землях і польські народні маси до боротьби з українським народом та помагає німецькому й московському імперіялізмові винищувати український нарід.
14. Національні меншини України, свідомі спільної долі з українським народом, борються разом з ним за Українську Державу!
II. Внутрішньо-український стан
15. Сучасний період визвольної боротьби українського народу позначається великим зростом національної свідомости й політичної активності на всіх землях, що виявляється у:
а) зв'язанні народніх мас з революційно-визвольною програмою й тактикою Організації Українських Націоналістів,
б) в безпосередній участі мас у боротьбі, зокрема у її нових самооборонних та військових формах.
16. Усі спроби опортуністичного табору скерувати визвольну боротьбу українського народу за УССД на манівці співпраці з окупантськими імперіялізмами та дочепити українську визвольну справу до планів отих імперіялізмів, розбивалися об рішучий спротив українських народніх мас.
17. Організація Українських Націоналістів є одиноким, вповні незалежним самостійницьким керівником революційно-визвольної боротьби українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу.
В. Наші цілі.
18. Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Самостійну Соборну Державу, за право кожного народу на самостійне державне існування, за визволення поневолених народів від імперіялізмів, за побудову справедливого політичного й соціяльного ладу.
Г. Методи й форми нашої боротьби
19. Єдиний шлях для здійснення наших цілей — це революційна боротьба українського народу і всіх інших поневолених народів проти імперіялізмів Берліна й Москви, яка приспішить поразку обох імперіалізмів та через національні революції поневолених народів доведе до відбудови їх національних держав.
20. Тільки одностайною боротьбою український народ здобуде Українську Самостійну Соборну Державу. Тому нашим завданням є залучити якнайширші народні маси до планової, активної боротьби. В сучасний передреволюційний період залучування народніх мас до боротьби проходить у формі їх активної участи:
а) в політичних діях,
б) самооборонних діях,
в) у військових діях.
21. Об'єднання українського народу буде здійснене єдино в боротьбі. Прагнучи до об'єднання українського народу, орієнтуємось сьогодні на елементи, здібні до революційної боротьби.
22. Збройна сила українського народу — це основна передумова перемоги в його боротьбі за УССД.
23. Наші цілі здобудемо, вийшовши поза межі України та зв'язавши нашу боротьбу за УССД з боротьбою інших поневолених або загрожених імперіялізмами народів, зокрема народів Сходу, Прибалтики й Балканів, пропагуючи й реалізуючи наше гасло волі народам і людині й права кожного народу на самостійницькі національні держави та протиставитись реакційним концепціям і планам імперіялістів.
... до сих пор среди историков нет единства в оценке сути и характера этого процесса, и поэтому разные исследователи по-разному называют сам факт вхождения украинских земель в состав УССР накануне Второй Мировой Войны: «аннексия»* (Д. Боффа), «включение» (Н. Верт), «формальное инкорпорирование», названное «воссоединением» (А. Жуковский, О. Субтельный), «воссоединение, которое носило характер акции ...
... і української лінгвістики належить Б. Грінченку, авторові чотиритомного «Словника української мови». Друкуються перші праці з національної історії — «Історія України-Руси» М. Аркаса, «История украинского народа» О. Єфименко та ін. Найвизначнішу роль у становленні й розвитку української історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського — «Очерк истории украинского народа», «Ілюстрована і ...
... в государственный аппарат. партию местных национальных кадров, использование служащими местных языков. 2. Сущность политики «украинизации». Политика «коренизации» в Украине получила название «украинизации». «Украинизация» - политика большевистского руководства в 1920-х гг., направленная на: • увеличение представительства украинцев в ...
... платы. 4.Расширение общественных фондов потребления снижало заинтересованность личности в результатах своего труда. 1 В Полном собрании сочинений В.И.Ленина нет никаких высказываний, о которых говорит И.В.Сталин. В.Н. Гузаров и Н.И. Гузарова Курс лекций «История России: 1861-1995 гг. Томск - 1999Глава 1. Введение к курсу «Истории России» Территория современной России, огромной страны, ...
0 комментариев