1.4. Особливості оподаткування при сплаті ФСП.

Податки і податкові платежі, що сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками. Сільськогосподарські товаровиробники з 1 січня 1999 р. згідно із Законом "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17 грудня 1998 р. №320 мали б сплачувати фіксований сільськогосподарський податок.

Однак у відповідністю із статтею 9 Закону № 320 для стабілізації сільськогосподарського виробництва вони з 1 січня 1999 р. до 1 січня 2001 р. звільняються від сплати фіксованого податку, за винятком внесення платежів на обов'язкове державне пенсійне страхування (68 відсотків податку) та на обов'язкове соціальне страхування (2 відсотки).

Отже, в частині фіксованого податку сільськогосподарські товаровиробники здійснюватимуть тільки відрахування на пенсійне і соціальне

Порядку розрахунку фіксованого податку, затвердженого наказом ДІ1АУ від 27.04.99 № 230, видається платнику після здачі розрахунку фіксованого податку.

При здійсненні платниками фіксованого сільськогосподарського податку торговельної діяльності не тільки продукцією власного виробництва, а й товарами, придбаними по договорах купівлі-продажу, обміну тощо, то згідно із статтею 2 Закону України "Про фіксований сільськогоспо-дарсь-кий податок" у разі, коли у звітному періоді валовий доход від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та про­дуктів її переробки становить менш як 50 відсотків загального обсягу ре­алізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах, в тому числі і придбаває торговий патент.

Сплата земельного податку за земельні ділянки несільськогоспо-дарського призначення. Статтею 3 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" встановлено, що об'єктом оподаткування с площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди (у неплатника фіксованого сільськогосподарського податку).

Разом з тим абзац 4 ст. 1 Закону визначає, що фіксований податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на прибуток підприємств, плати (податку) за землю тощо.

Цим підтверджується, що сільськогосподарський товаровиробник -платник фіксованого сільськогосподарського податку не повинен сплачувати окремо податок за земельні ділянки, на яких розташовані виробничі будівлі, бази відпочинку та інші землі несільськогосподарського призначення. Варто відзначити, що питома вага зазначених земель у загальній земельній площі досить значна (в середньому по Україні більше 16%).

Сплата збору до Державного інноваційного фонду. Законом України від 17 грудня 1998 р. № 320 "Про фіксований сільськогосподарський податок" платників податку було звільнено від сплати збору до Державного інноваційного фонду.

Однак Законом України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" від 31.12.98 № 378 сплата збору до державного інноваційного фонду була поновлена. Статтею 15 цього Закону було встановлено, що платники збору, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують збір з обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), зменшеного на суму податку на додану вартість та акцизного збору.

Таким чином, платники фіксованого сільськогосподарського податку повинні були сплачувати збір до Державного інноваційного фонду.

Але Міністерство фінансів України, Державна податкова адміністра­ція України, Міністерство агропромислового комплексу України 12 серпня 1999р. надіслали роз'яснення щодо сплати збору до Державного інноваційного фонду суб'єктами підприємництва, основною діяльністю яких с виробництво сільськогосподарської продукції.

В роз'ясненні зазначалося, що у зв'язку з тим, що статтею 1 Закону України від 17.12.98 № 320-ХІУ "Про фіксований сільськогосподарський податок" встановлено, що фіксований сільськогосподарський податок сплачується, зокрема, в рахунок збору до Державного інноваційного фонду, на платників цього податку не поширюється дія статті 15 Закону України від 31.12.98 № 378-ХІУ "Про Державний бюджет України на 1999 рік", якою визначено, що платники, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують збір до Державного інноваційного фонду з обсягів реалізації (виручки) продукції власного виробництва, зменшених на суму податку на додану вартість і акцизного збору.

Отже, і надалі, до 1 січня 2004 р. (до закінчення терміну дії Закону № 320) платники фіксованого сільськогосподарського податку звільняються від сплати внесків до Державного інноваційного фонду.

Сплата внесків до фондів соціального страхування. Статтею 1 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" встановлено, що податок сплачується в рахунок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове соціальне страхування, а також деяких інших податків та податкових платежів.

Законом України "Про внесення змін до статті 9 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 03.02.99 № 414 було встановлено, що платники фіксованого сільськогосподарського податку не звільняються від його сплати в частині сум коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування та на обов'язкове соціальне страхування і здійснюють відрахування в розмірах і порядку, передбачених статтями 5 і 6 Закону. Даними статтями передбачена сплата збору на обов'язкове державне пенсійне страхування - 68% від нарахованої суми фіксованого сільськогосподарського податку та збору на обов'язкове соціальне страхування - 2% суми від суми фіксованого податку.

Але варто пам'ятати, що це не сплата внесків у фонди соціального страхування у "чистому" вигляді, а сплата частини фіксованого сільськогосподарського податку. Тому й об'єктом оподаткування виступає не фонд оплати праці, як би це було при звичайній сплаті внесків, а площа сільськогосподарських угідь та їх грошова оцінка. До того ж сплата цієї частини фіксованого податку відбувається незалежно від фактично виплаченої за­робітної плати працівникам (в "чистому" вигляді внески у фонди соціального страхування вносяться одночасно з виплатою заробітної плати).

Сплата земельного податку власниками земельних ділянок, у випадках передачі землі в оренду та включення її орендарями до розрахунку

фіксованого сільськогосподарського податку. Відповідно до норми ст. 2 Закону України від 03.07.92 № 2535-ХІІ "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Згідно з абзацом 2 зазначеної статті власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. Цим підтверджується, що власники землі, які отримали державні акти на землю, зобов'язані сплачувати земельний податок незалежно від того, здають вони земельні ділянки в оренду чи самостійно використовують їх для виробництва сільськогос-подарської продукції.

Стаття 3 Закону України від 06.10.98 №161 "Про оренду землі" встановлює, що оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною володареві для здійснення підприємницької чи іншої діяльності.

У п. 1 ст. 5 названого Закону передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки. Стаття 19 цього Закону встановлює, що орендна плата за земельну ділянку - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Разом з тим, в п. З ст. 21 передбачено, що в разі збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

На підставі наведеного та п. 9 "Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку" № 658, де зазначено, що в разі, коли сільськогосподарські угіддя здаються в оренду неплатником фіксованого сільськогосподарського податку (наприклад, колишніми чле­нами КСП, які отримали державні акти на землю), орендовані площі включаються до розрахунку суми фіксованого податку орендарями, при цьому орендарем вноситься передбачена договором орендна плата за землю.

Отже, землевласники, які здають свої землі в оренду платникам фіксованого сільськогосподарського податку, повинні сплачувати земельний податок.

Ведення товарно-касової книги у випадках продажу виробленої продукції на ринку. У ст. 1 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" зазначено, що фіксований податок сплачується в рахунок ряду податків та податкових платежів, у тому числі плати за придбання торгового патенту для здійснення торговельної діяльності. Відносно звільнення від обов'язку ведення товарно-касової книги в Законі не сказано нічого, тим самим підтверджено діючий порядок її ведення та застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку при реалізації продукції власного виробництва на ринку.

Разом з тим п. 9 Переліку окремих форм діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, специфіка яких дозволяє здійснювати розрахунки зі споживачами без застосування електронних контрольно-касових апаратів з використанням товарно-касових книг, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12.03.98 № 24, у разі реалізації сільськогосподарської продукції на ринках передбачено торгівлю з використанням товарно-касової книги.

На цій підставі при реалізації сільськогосподарської продукції на ринку вести товарно-касову книгу необхідно.

Форс-мажорні обставини дня платників податку. В нормативно-правових актах про фіксований сільськогосподарський податок не передбачено врахування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили: повінь, посуха, заморозки) щодо зменшення суми фіксованого сільськогосподарського податку або звільнення від його сплати.

Переваги переходу на сплату фіксованого сільськогосподарського податку. Перехід на сплату фіксованого сільськогосподарського податку дає підприємству ряд переваг:

• спрощення механізму обчислення податку, нарахування, обліку, бухгалтерської звітності, значне "розвантаження" бухгалтерів сільськогосподарських підприємств, адже платнику фіксованого податку не потрібно вести громіздкого податкового обліку, заповнювати значну кількість податкових декларацій;

• зниження податкового тиску (даними Державної податкової адміністрації в середньому по Україні таке зниження складає близько 3 разів);

• до 1 січня 2000 р. платники податку сплачують лише 70% нарахованої суми фіксованого сільськогосподарського податку;

• встановлення постійного розміру ставок фіксованого податкуна весь термін його запровадження, проголошення незмінності податку протягом визначеного законом терміну, що дає змогу досить точно порахувати результати фінансово-господарської діяльності у майбутньому;

• розмір податку не залежить від результатів господарської діяльності, тому є стимул для збільшення обсягів виробництва продукції, підвищення її доходності, адже при збільшенні прибутків сума податку не змінюється;

• звільнення фонду оплати праці від нарахування внесків до фондів соціального страхування, в результаті чого створюються умови для регулярної виплати заробітної плати працюючим, підвищення її розміру;

• стимулювання раціонального використання землі, адже при сплаті фіксованого податку земля вимагає до себе ефективного господарського використання;

• врахування специфіки сільськогосподарського виробництва, зокрема того, що віддачу вкладених коштів в сільському господарстві отримують, починаючи з третього кварталу, адже 20% фіксованого податку має сплачуватись в першому півріччі, а 80% - у другому.

 


Информация о работе «Фиксированый сельськохозяйственный налог»
Раздел: Бухгалтерский учет и аудит
Количество знаков с пробелами: 60703
Количество таблиц: 6
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх