Права корінних народів

2.2 Права корінних народів

У результаті розпаду СРСР основна вага рішення проблем міжнаціональних відносин перемістилася в рамки колишніх союзних республік СРСР — нині незалежних держав.

Хоча ці держави як правонаступники колишнього СРСР і, отже, учасники багатьох міжнародних угод по правах людини повинні керуватися засадами і нормами цих міжнародних угод у процесі створення своїх національних законів, ці процеси проходять важко й у багатьох відносинах у явному протиріччі з принципами і нормами сучасного загальновизнаного міжнародного права. Це протиріччя чітко виявляється в законах про громадянство деяких колишніх союзних республік СРСР, на основі яких люди були поділені на різні категорії з різними правами й обов'язками. Одним з “правомірних” основ такого поділу громадян використовується доктрина так називаного “переважного права титульних націй” над іншою частиною “не титульного” населення країни [12, 44].

Поряд з цим у багатьох колишніх союзних республіках намітилася інша, не менш суперечлива тенденція. Багато народів автономних і неавтономних утворень у цих колишніх союзних республіках, посилаючись на своє “корінне” походження на відповідних територіях, претендують на переважне право стосовно іншої частини населення даної території, у тому числі у відношенні представників так званою “титульної нації” цих колишніх союзних республік.

У цих умовах, якщо “корінні” народи автономних утворень розглядають “титульні” нації як колонізаторів і причину всіх їхніх нещасть" то, у свою чергу, “титульні” нації оцінюють політику “корінних” народів як політику сепаратизму і погрозу територіальної цілісності союзних республік колишнього СРСР.

Із самого початку необхідно підкреслити, що поняття “титульна” нація не визначена ні в правовому, ні в доктринальному порядку. Разом з тим воно використовується у відношенні тих націй, назви яких визначили назви колишніх союзних республік СРСР.

Таким чином, зміст поняття “титульна” нація тотожне поняттю “корінного” народу в межах усієї території республік колишнього СРСР.

До міжнародних угод, що визначають правовий статус корінних народів, насамперед відносяться Конвенція МОТ “Про захист і інтеграцію корінного й іншого населення, що веде племінний і напівплемінний спосіб життя в незалежних країнах”, Конвенція 1959 р. № 107. на основі якої в 1989 р. була прийнята Конвенція “Про корінні і племінні народи в незалежних країнах”. Крім названих Конвенцій МОТ, у рамках ООН Підкомісією по попередженню дискримінації і захисту меншостей був розроблений проект Декларації прав корінних народів [13, 86].

На підставі приведених документів можна виділити наступні основні елементи визначення “корінний народ”:

— корінні народи є нащадками людей, що населяли яку-небудь область до прибуття туди іншого населення;

— не домінуюче їхнє положення в суспільстві;

— їх культурні й інші відмінності від іншої частини населення;

— їхня свідомість належності до корінного народу;

Зі змісту перерахованих міжнародних документів, а також рекомендацій міжнародних неурядових організацій корінних народів (зокрема, Всесвітньої ради корінного населення) вимальовуються наступні права корінних народів, що складають основу їхнього правового статусу:

— право на повне і дійсне користування основними правами і свободами людини;

— право на свободу і рівність з іншими людьми в суспільстві без якої-небудь дискримінації;

— право на захист і заохочення їх культурних та інших особливостей;

— колективне право на існування як окремого народу, а також їхній захист від геноциду;

— право на розвиток і заохочення їхньої рідної мови, та на усі форми освіти;

— право на визначені форми, структури і повноваження своїх інститутів;

— колективне право на автономне керування їхніми місцевими справами;

— незаконність виселення корінних народів із займаних ними земель;

— право визначати власні пріоритети в розвитку їхнього життя, інститутів і землі, на якій вони живуть традиційно;

— право брати участь у формуванні і здійсненні планів і програм для їх національного і регіонального розвитку;

— поліпшення умов життя, праці і рівня охорони здоров'я й утворення корінних народів повинне бути пріоритетним у платі економічного розвитку регіону;

— національне законодавство повинне враховувати традиції і звичаї корінних народів;

— право на збереження їхньої землі, навколишнього середовища, традиційних економічних структур, способу життя;

— право на збереження, керування, використання природних ресурсів;

— право вимагати, щоб державні органи в обов'язковому порядку консультувалися з ними в справах внутрішнього і міжнародного співробітництва по здійсненню проектів, особливо по освоєнню природних ресурсів, щоб ці проекти не нанесли економічний і екологічний збиток навколишньому середовищу корінних народів і таке інше [14, 74].

У цілому існуючі міжнародні договірні норми враховують специфіку корінних народів тих країн, на території яких прибульці з'явилися 1—2 століття тому назад, і даний факт не викликає сумніву.

Тому механічне застосування міжнародно-правових норм на території колишнього СРСР у даний час не тільки не науково, але і небезпечно, тому що наш регіон відрізняється своєю специфікою.