Облік робочого часу працівника

Зміст.

Вступ.	3
Розділ 1. ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА.	5
Розділ 2. ОПИС ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ.	8
Розділ 3. ТЕОРІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ФОТОГРАФІЇ РОБОЧОГО ДНЯ, ХРОНОМЕТРАЖ І БСМ.	9
Розділ 4. ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ.	13
Розділ 5. ОСОБЛИВОСТІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ.	18
Висновки.	21
Література.	22
Додатки.	23

Вступ.

На данному етапі розвитку економіки, в зв’язку з переходом підприємств на повний господарський розрахунок та самофінансування, вся система обліку також перебудувалась.

В цих умовах зусилля трудових колективів направлене на всебічне збільшення прибутку підприємства, прискорення темпів росту продуктивності праці, введення нових та єфективне використання наявних потужностей, на збільшення випуску та покращення якості продукції при одночасному зниженні матеріальних та трудових витрат.

До найбільш важливих відноситься показник раціонального використання робочої сили. Сьогодні є дуже великі резерви зниження трудоємкості завдяки досягненням науки та техніки, покращенню використання робочого часу в результаті поліпшення організації праці та виробництва.

Облік дозволяє виявити залишки нераціонально витраченої праці.

Облік праці і заробітної плати при самофінансуванні має свої особливості. Це пояснюється декількома причинами :

1.  трудові колективи зацікавлені в пошуку внутрішньовиробничих резервів єфективної та високопродуктивної праці, оскільки прибуток трудових колективів стає головним джерелом технічного та соціального розвитку підприємства, посилюється взаємозв’язок оплати праці та кінцевих результатів;

2.  ведеться облік єфективної організації праці на кожному робочому місцю, так як розміри доплат за більш інтенсивну працю обмежуються рамками єкономії фонду заробітної плати ( по тарифним ставкам та окладам ) вивільнених працівників ;

3.  самі ж трудові колективи заробляють кошти для збільшення оплати праці, крім цього їм надається можливість на свій розсуд використовувати кошти які знаходяться в їх розпорядженні.

Облік праці і заробітної плати повинен бути комплексним і забезпечувати глибоке та всебічне вивчення всіх факторів які сприяють або перешкоджають збільшенню прибутку.

При цьому основну увагу слід приділяти :

-обгрунтованості планових завдань по праці та заробітній платі;

-виконання плану по праці в усіх підрозділах ;

-визначення значимості пріорітетних факторів;

-єфективності міроприємств по введенні нової техніки та прогресивної технології ;

-виявлення невикористаних можливостей покращення трудових показників і єфективності використання цих резервів;

-аналізу варіантів плану для вибору найкращого з них дозволяючого виконати планове завдання з найменшими витратами.

Задачі та принципи організації  заробітної плати.

Оплата праці відіграє двояку функцію :

 з одного боку, вона є головним джерелом прибутків працівників ;

з іншого боку - основою матеріального стимулювання росту і підвищення єфективності виробництва.

Складний механізм організації заробітної плати функціонує на основі використання ряду принципів :

-                    розподіл згідно з результатами праці, його кількістю і якістю ;

-                    матеріальна заінтерисованість в високих кінцевих результатах праці і необмеженість заробітної плати ;

-                    збіг індивідуальних інтересів з колективними ;

-                    систематичне збільшення заробітної плати рабітникам та службовцям ;

-                    випередження темпів росту продуктивності праці по зрівнянню з ростом його оплати ;

-                    простота та наглядність cистеми оплати праці.

Цілям посилення матеріальної заінтерисованості працівників слугує диференціація заробітної праці.

Диференціація заробітної праці в залежності від складності праці, досвіду та кваліфікації робітників здійснюється на основі тарифної системи, яка включає в себе тарифно-кваліфікаційний довідник, тарифні сітки ( для робітників) та схеми посадових окладів для керівників, спеціалістів, службовців, тарифні ставки та районі коефіцієнти до заробітної плати.

Удосконалення оплати праці передбачає необхідність більш точного обліку кількісних та якісних витрат праці та покращення використання фонду з/п в цілях стимулювання росту продуктивності праці та підвищенню ефективності виробництва вцілому.

Посилення зв’язку оплати праці з кінцевими результатами повинно стати основним направленням перебудови в області оплати праці. Важливо, щоб фактично з/п кожного робітника була поставлена в чітку залежність від його особистого трудового вкладу в кінцевий результат і не обмежується границями.

Розділ 1.ТЕХНІКО – ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

Триліський спиртовий завод випускає такі види продукції:

*    етиловий спирт;

*    дріжжі;

*    вуглекислий газ.

Спирт виробляється з зерна або меляси. Він розділяється також за ступенем очищення. В апаратному цеху відразу знаходяться дві браго–ректифікаційні установки. Одна є основною, яка номінально вважається зерновою, але при відсутності цієї сировини може перероблювати мелясу. Друга працює виключно на мелясній сировині. На протязі останніх років, як правило, завод працював переважно з однією основною БРУ, а друга працювала дуже рідко.

За минулий рік підприємство стабільно працювало. Деякі техніко - економічні характеристики наведені в табл.1.

Таблиця 1

Показник	Од.виміру	Кількість
І	ІІ	ІІІ
1.Обсяг виробництва продукції в оптових цінах підприємства	тис.грн.	12699
2.Виробництво спирту	тис.дал.	1405
із меляси	тис.дал.	777
із зерна	тис.дал.	628
виробництво дріжжів	тон	2152
виробництво СО2	тон	2323
3.Тривалість роботи
зерновий спирт	днів	313,5
мелясний спирт	днів	287,5
дріжжі	днів	313,5
діоксид вуглецю	змін	884
4.Середня продуктивність
зерновий спирт	дал./добу	2,0
мелясний спирт	дал./добу	2,702
дріжжі	т./добу	6,86
діоксид вуглецю	т./зміну	2,628
5.Вихід спирту
з зерна	%	65,09
з меляси	%	66,62
І	ІІ	ІІІ
6.Витрати електроенергії на
нормоване споживання	Гкал	89493
виробниче споживання	т./(кВт·год)	6436
7.Трати спирту при ректифікації	%	0,78
8.Середньорічна чисельність
всього	чол.	218
в т.ч. пром.вироб. персон.	чол.	171
9.Фонд оплати праці	тис.грн.	1796,8
в т.ч. пром.вироб. персон.	тис.грн.	1514,28
10.Середньомісячна з/плата	грн.	686,86
11.Продуктивність праці	грн./чол.	74263
12.Собівартість
всієї продукції	тис.грн.	8854
1дал. спирту	грн.	7,85
1т. сухих дріжжів	грн.	440,98
1т. СО2	грн.	54,33
13.Оптова ціна	грн./дал	13,80
14.Балансовий прибуток	тис.грн.	5411
15.Рентабельність
спирт етиловий	%	75,2
дріжжі	%	22,2
СО2	%	30,2

Фінансовий стан підприємства нормальний.

До підприємства на протязі останніх десяти років не пред’являлись арбітражні позови, штрафи не оплачувались.

Підприємство працює стабільно, своєчасно перераховує кошти до місцевого та обласного бюджетів. Постійно приймає участь у благодійних акціях району, надає допомогу громадським організаціям.

 

Розділ 2.ОПИС ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

 

В даній курсовій роботі досліджується виробничий процес пакування дріжжів в короби в дріжжебродильному цеху Триліського спиртового заводу. Цей процес складається з машинно-ручних операцій, які вважаються технологічними (основними). Завдання працівника упаковувати дріжжі, що надходять з фасувального апарату до дерев¢яних коробів. Місткість такої тари дванадцять пачок. Вага однієї пачки розфасованих дріжжів складає 1 кілограм.

Від фасувального апарату за допомогою транспортеру пересуваються запаковані пачки дріжжів. Працівник повинен піднести до свого робочого місця ящик, заповнити його дріжжами і поставити на транспортер, який веде на склад. Цей транспортер знаходиться в декількох кроках від нього і вимагає додаткових рухів.

Операцію формування виконують в зміні чотири працівника, які розташовані поруч.

Так як підприємство вцілому, та дріжжебродильний цех, зокрема, працюють цілодобово, то відповідно і пакування виконується всю добу. Тому на заводі використовується трьохзмінний режим роботи. Це потрібно враховувати при визначені заробітної плати, оскільки за роботу в вечірні та нічні часи нараховуються різні доплати.

Приблизна схема робочого місця показана на рис.1.

Ми маємо допоміжну операцію, яка не вносить змін в об¢єкт обробки, але застосовується для забезпечення нормальної ходи виробничого процесу. Ця операція також є переміщуючою, так як предмет праці (дріжжі) змінюють своє місце. З точки зору типу виробництва, це масовий тип виробництва. Виробничий процес безперервної дії.

Праця проходить при температурі 12-16 ^оС, освітлення денне (люмінісцентне), згідно нормам.

Розділ 3. ТЕОРІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ФОТОГРАФІЇ РОБОЧОГО

ДНЯ,

ХРОНОМЕТРАЖ І БСМ.

Індивідуальна фотографія робочого дня.

Найбільш розповсюдженим видом фотографії робочого дня є індивідуальна.

Індивідуальною фотографією робочого дня називається спостереження усіх витрат робочого часу протягом періоду спостереження та заміри часу по ним.

В залежності від кількості об’ктів спостереження і техніки виконання розрізняють індивідуальну, групову, бригадну, маршрутну, самофотографію робочого дня та фотографію виробничого прцесу.

 Перед проведенням фотографії робочого дня необхідно ознайомитися з техніко-організаційними умовами робочого місця, тобто з послідовністю роботи виконавця, постачання робочого місця сировиною, матеріалами і т.п. ; встановити в яких одиницях виміру і яким шляхом проводиться облік випущеної продукції; розповісти робітникові цілі та задачі проведення фотографії.

Спостереження записують в спеціальну картку, яка складається з титульної частини, листа спостережень, результатів спостережень та висновків.

Титульну частину карти заповнюють до початку спостереження. В ній знаходяться дані, які характеризують сировину або напівфабрикати, роботу та навколишні умови, дані про робітника, обладнання та пристрої.

В листі спостережень карти фотографії робочого дня записують всі витрати часу.

Витрати часу фіксують в годинах та хвилинах з точністю до 1/2 хвилини.

Для замірів часу використовують годинник з секундною стрілкою. Після запису часу початку спостереження слідкують за змінами на робочому місці, причомув момент зміни роблять запис в графі «Найменування явищ», а при закінченні зміни записують час в графу « Плинний час».

По закінченню спостереження вираховують тривалість кожного запису ( операції) шляхом віднімання поточного часу наступного заміру від попереднього часу заміру. Отримана різниця відображає тривалість поточного запису.

Далі проводять обробку одержаних даних, аналіз результатів спостереження і проектування раціонального режиму робочого дня. В ньому показують фактичні втрати робочого часу і причини цих втрат.

Хронометраж.

Хронометраж - це вивчення структури операції за її складовими елементами та визначення розмір витрат часу на них.

За допомогою хронометражу вивчається тільки час основної роботи, який повторюється з кожною одиницею продукції.

Основні задачі хронометражу:

n встановлення нормальної тривалості витрат оперативного часу

( для технічних норм);

n розробка нових та перевірка діючих нормативів часу на ручні та машинно-ручні прийоми та комплекси прийомів оперативного часу;

n вивчення прийомів роботи передових працівників з цілью розповсюдження та узагальнення цього досвіду;

n встановлення раціонального складу операції.

Етапи проведення хронометражу:

n підготовка до хронометрування ;

n спостереження і заміри тривалості окремих елементів операції;

n обробка матеріалів спостережень по кожному прийому ;

n аналіз одержаних даних ;

n висновки.

Підготовка до спостереження складається в детальному вивченні операцій запису даних про неї ( сировина, матеріали, інструмент, обладнання та пристрої) та про робітника ( прізвище, професія, стаж,розряд). Підготовка до спостереження закінчується роз’сненням робітнику цілей та задач хронометражу.

При проведенні хронометражу важливо правильно підібрати час для його проведення. Не рекомендується проводити хронометраж на початку або в кінці зміни. Краще всього прволити спостереження в період так званого темпа роботи, який встановився, приблизно 1,5-2 год після початку зміни.

Хронометраж проводять при допомозі секундомірів

 ( однострілкових або двухстрілкових)

Час при хронометражу вимірюють двума способами по плинному часі ( неперервний спосіб) та окремими відліками ( збиральний спосіб).

В даній курсовій роботі застосовуємо заміри по плинному часу, при цьому реєструються витрати часу на всі елементи операції.

Плинний час записують по вертикалі зверху вниз по закінченні виконання всіх прийомів операції виконують повторний запис, починаючи з першого прийому.

Слідуючий етап хронометражу – обробка та аналіз отриманих матеріалів. Обробку матеріалів починають з обчислення тривалості елемента операції прийому. Шляхом віднімання з послідуючого запису попередній, знаходять тривалість прийому.

Ряд значень тривалості прийому складає хронометражний ряд (хроноряд).

При проведенні хронометражу можуть бути допущені неточності в записах, відхилення нормальних умов виконання прийому.

Заміри по яким є зауваження в листі спостережень, повинні бути виключені із хроноряду.

Для того, щоб встановити правильність проведених спостережень або так звану ступінь розсієння хронометражного ряду, визначають фактичний коефіцієнт стійкості по кожному хроноряду, тобто відношення максимальної тривалості елементу до мінімальної, і порівнюють його з нормальними ( допустимими ) коефіцієнтами.

Якщо фактичний коефіцієнт стійкості хроноряду менше нормального або йому рівний, то хроноряд потрібно рахувати стійким, якщо фактичний коефіцієнт стійкості перевищує допустимий ( нормальний), то хроноряд вважається нестійким.

Метод мікроелементного нормування

Для визначення раціональної тривалості ручних операцій та прийомів використовують метод мікроелементного нормування.

 При цьому дії та рухи розчленовують на мікроелементи,що виконуються робітниками у робочому процесі як технологічні ( основні ) і переміщувальні. Кожен елемент ручної операції поділений на мікроелементи ( взяти, перемістити або розумової дії ). Кожен мікроелемент зкладаеться з окремих мікродій які можуть бути за тривалістю виконання рішучі або пристосовні.

Розчленовуючи прийом на мікроелементи і використовуючи на них розроблені нормативи часу, можна сконструювати норму часу на прийом не спостерігаючи за робітником у робочому процесі. Норми часу на мікроелементи встановлені у тисячних долях хвилини.

 

 Розділ 4.ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Відповідно до описаних вище способів аналізу використання робочого часу досліджуємо вибране робоче місце. Спочатку проведемо фотографію робочого дня (додаток 1).

ІФРД.

Обробку результатів, одержаних при дослідженні методом індивідуальної фотографії робочого дня, будемо проводити за таким алгоритмом:

1.   Визначаємо тривалість кожної операції, шляхом віднімання поточного часу наступної операції від поточного часу попередньої операції. Розрахований час заносимо в колонку «Тривалість».

2.   Виконуємо індексацію витрат робочого часу. Індекси записуємо в графу «Аналітична характеристика витраченого часу».

3.   Виконуємо зведення результатів спостереження (стор.4).

4.   Визначаємо аналітичні коефіцієнти, що характеризують використання робочого часу виконавця.

-      Питома вага оперативного часу у тривалості спостереження, що характеризується коефіцієнтом К1.

 

-      Питома вага зупинок з причин залежних від робітника. Для цього потрібно знати нормативний час регламентованих перерв, який визначається як 5 % від загального часу зміни (Т_р.п.н.= 480 • 0,05 = 24 хв.). Тоді К₂ буде :

-      Питома вага втрат робочого часу незалежних від працівника характеризується коефіцієнтом К₃ :

5.   Визначаємо можливе зростання продуктивності праці за рахунок усунення втрат робочого часу:

-      залежних від працівника:

-      незалежних від працівника:

-      загальна зміна:

DПП = DПП₁ + DПП₂ = 0,9 + 0,44 = 1,34 %.

6.   Визначаємо проектований раціональний оперативний час:

Т_р.= Т_оп+ (Т_р.п.ф.-Т_р.п.н.) + Т_вза + Т_вн= 446 + (17–24) + 11 + 2 = 452 хв.

7.   Визначаємо проектовану норму виробітку:

8.   Коефіцієнт завантаженості робіт:

З огляду на всі отримані показники робимо висновки:

I.   Найбільшою можливістю підвищити продуктивність праці є вивільнення одного працівника для забезпечення інших тарою. Тоді б значно скоротилася б допоміжна операція.

II. Службову розмову потрібно проводити на початку зміни, для уникнення втрат робочого часу з причин не залежних від працівника.

Хронометраж ( додаток 2).

Обробку будемо проводити в такій послідовності:

       Визначаємо тривалість прийомів шляхом віднімання поточного часу наступної операції від поточного часу попередньої операції. Результати записуємо в графу «Тривалість».

       Перевіряємо отримані хронометричні ряди на збіжність. Вона визначається як відношення максимального та мінімального значення відповідного ряду.

Всі ряди збіжні, оскільки їх значення менші критичних, які визначаються за таблицями, в залежності від середньої тривалості процесу. Тому не потрібно коригувати жоден з хронометричних рядів.

В висновках записуємо знайдені суму ряду, максимальне та мінімальне значення, а також моду середня значення ряду.

Визначаємо тривалість операції (Т_о.р.+ Т_д.р.). У розрахунок приймаємо моду або середнє значення з кожного ряду. Те з них яке меньше.

Т = 10''+54''+15'' = 1' 19''

Визначаємо ТОНР:

Раціональна НЧ – сума мінімальної тривалості операції розраховується як сума манамальних тривалостей окремих прийомів.

НЧ_рац.= 8''+54''+15''=77''.

Зміна продуктивності праці при можливій нормі часу, яка дорівнює раціональній.

ТОНР при цьому буде:

Після обробки даних хронометражу робим висновки:

           в результаті проведеного дослідження стало видно, що при виконанні робітником лише своєї основної роботи (без допоміжних робіт по доставленню ящиків до місця розфасування) технічно обгрунтована норма виробітку може збільшитися до 343 ящиків за зміну (при раціональній нормі часу 352 ящики за зміну). Насправді у нас формується лише 209 ящиків за зміну (при нормі, розрахованій в обробці ІФРД, 212 ящ./ зміну). Що в півтора рази менше.

           щодо даних отриманих при вивченні хронометражу, то останні дві операцій робітник виконує майже ідеально, оскільки мода в цих рядах дорівнює мінімальному значенню, отже робітник здебільшого раціонально виконує ці операції. Перша ж операція не достатньо відпрацьована, оскільки мінімум і мода доволі сильно відрізняються (8'' і 10'' відповідно). Тому тут є резерв для підвищення продуктивності праці, зокрема її можна підняти на 2,5 %.

 

БСМ.

Метод базової системи мікроелементів передбачає розбиття робочой операції на складові частини та визначення з таблиць їх тривалостей. Вибираємо для дослідження першу операцію з тих, що є в хронометражі. А саме, перенесення ящика з підлоги на стіл для наповнення його дріжжами.

Розбиваємо цю операцію (див. табл.2).

Таблиця 2

№ п/п	Назва підоперації	Тривалість, тис.долі хвилини
1.	Повернути корпус на 90°.	15
2.	Зробити крок.	20
3.	Нахилитися.	15
4.	Витягнути руки.	7
5.	Взяти ящик.	10
6.	Випростуватися.	15
7.	Повернути корпус на 90°.	15
8.	Зробити крок з ящиком.	20
9.	Поставити ящик на стіл.	10
	ВСЬОГО	127

З даних таблиці 2 визначимо норму часу:

Порівнявши отриманий результат з даними, що були отримані в хронометржі видно:

       мінімальна тривалість операції при замірах була 8 сек., що майже дорівнює розрахованій методом БСМ.

       але так швидко була виконана операція лише одного разу, здебільшого тривалість дорівнювала 10 с., і середнє значення було 10,1 с.. Це викликане тим, що ящики досить габаритні, і відстань до них від столу не завжди дорівнює одному крокові.

Хронометраж наведений в додатку 2. Так само там зроблені всі обчислювальні операції та сформульовані, відповідно до результатів, одержаних під час дослідження, висновки.

 

Розділ 5.ОСОБЛИВОСТІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ.

Основою організації заробітної плати є тарифна система, яка складається із трьох основних елементів :

n тарифна ставка, яка характкризує рівень оплати робітників за годину або вдень;

n тарифна сітка, яка слугує для визначення співвідношення заробітної плати окремих робітників та робіт. Тарифна сітка складається із розрядів і порозрядних ( тарифних) коефіцієнтів, які показують у скільки разів ставка того чи іншого розряду вище ставки першого розряду.

n тарифно-кваліфікаційний довідник, в якому вказується тарифікація робіт( тобто по ньому встановлюють до якого розряду можна віднести ту або іншу роботу ), також в ньому знаходяться інструкції про те що може та що повинен знати робітник кожного розряду або категорії.

Фонд, який використовується для заробітної платні називається Фондом споживання підприємством. Він розподіляється між працівниками в залежності від кваліфікації або посади, перевищення цього фонду не допускається.

В конкретному випадку при визначенні фонду споживання на плановий рік обов’язково враховуються співвідношення між ррівнем оплати праці та обсягом реалізації продукції в плановому році порівняно із звітним.

ФОРМИ ТА СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ

Основними формами оплати праці на підприємстві є :

n відрядна, при якій ЗП визначають по розцінкам за фактично виготовлену продукцію ;

n погодинна, при якій ЗП визначають в залежності від відпрацьованого часу по тарифній ставці.

Відрядна система оплати праці буває:

n пряма відрядна;

n відрядно – преміальна;

n відрядно – прогресивна;

n непряма – відрядна;

n акордна.

При відрядно-прогресивнй формі оплата праці відбувається не по одній прямій розцінці, а по декільком прогресивно наростаючим в залежності від перевиконання норми розцінкам.

При відрядно-преміальній оплаті праці - оплата відбувається по прямим відрядним розцінкам з преміюванням за досягнення окремих якісних, а вдеяких випадках кількісних показників.

Погодинна система оплати праці буває:

n пряма погодинна;

n погодинно-преміальна;

Погодинну оплату, як правило, застосовують на роботах, які не піддаються точному обліку або нормуванню.

При погодинно-преміальній оплаті праці ЗП складається з тарифної ставки та преміальної доплати. Причому доплата може змінюватися в залежності від виконня показників преміювання або її зовсім може не бути при невиконанні цих показників.

На даному підприємстві застосовується погодинно-преміальна та відрядно-преміальна форми оплати праці.

На досліджуваному робочому місці застосовується погодинно-преміальна форма оплати праці.

При цьому виді оплати праці ЗП робітник отримує заробітну плату відповідно до відробленого часу. Вона обчислюється відповідно до тарифної сітки. Для нашого працівника вона складає 50 копійок за годину. Крім того, так як підприємство працює цілодобово, то існують надбавки за працю в вечірні та нічні години. На досліджуваному підприємстві вони складають 20 і 40 відсотків відповідно. За роботу в вихідні та святкові дні виплачується подвійний тариф. В зв¢язку з тим, що підприємство працює тривалий час з прибутком, воно може дозволити собі виплачувати своїм працівникам премію в розмірі 100 % . За останній місяць працівник відпрацював 22 зміни. З них 7 у нічній зміні, 6 – у вечірній та 9 у денній. З них 6 змін припало на вихідні дні. Таким чином заробітна плата склала:

       за тарифом: ЗП₁=0,5·22·8=88 грн.

       за роботу в вечірні зміни: ЗП₂=0,5·6·8·0,2=4,8 грн.

       за роботу в нічні зміни: ЗП₃=0,5·7·8·0,4=11,2 грн.

        за роботу в вихідні дні: ЗП₄=0,5·6·8=24 грн.

Загальна сума склала:

 ЗП= 88+4,8+11,2+24=128 грн.

З урахування премії працівник за цей місяць заробив 256 грн.

ВИСНОВКИ

В результаті проведених досліджень та обробки отриманих даних ми вивчили процес розфасування дріжжів в дріжжеростильному цеху Триліського спиртового заводу Фастівського району Київської області. Об¢єктом дослідження виступала робітниця цього заводу. Вивчення резервів підвищення продуктивності праці проводилося трьома методами: методом індивідуальної фотографії робочого часу, методом хронометражу та методом базової системи мікроелементів. В цілому щодо праці працівника зауважень майже немає, і в цьому напрямку резерви винайти не можна. Але значні можливості для підвишення продуктивності праці є в організаційному плані. Оскільки

значна частина робочого часу робітниці йде на виконання допоміжних операцій. Якщо надати їй можливість виконувати лише свою основну роботу, то можна досягти збільшення ПП майже на 50 %. Тому основною пропозицією після виконання даного курсового проекту є виділення одного додаткового працівника для виконання допоміжних функцій інших працівників зміни. Цю роботу можна виконувати почергово, що дасть можливість ще й дещо змінювати монотонну роботу, якою являється фасування ящиків.

Література.

1.       В.М.Набатников. Научная организация и нормирование труда в пищевой промышлености.-М.: Легкая и пищевая промышленость, 1982.-320с.

2.       Совершенствование хозяйственного механизма./ А.И.Горанин, Л.А.Лобан, В.С.Маврищев и др./ под ред. А.И.Горанина, Л.А.Лобан -Мн.:Выш.шк., 1989, -214с.

3.       Закон України про підприємства.

4.       Кодекс законів про працю України. Ужгород, Крапати,1993р.

5.       Богиня Д.П. Резерви підвищення продуктивності праці.­–К.:О-во “Знание УССР”, 1987.-48с.

6.       Мельников М.А., Серб П.Ф. Наукова організація праці на робочому місці.–М.:Економіка,1966.-187с.

7.       Набатников В.М. Нормування праці робочих підприємств харчової промисловості.–М.: Колос,1992.-191с.

8.       Поляков І.А., Релізов К.С. Довідник економіста по праці.–М.: Економіка,1981.-408с.

9.       Тенета Б.И. Культура и НОТ на рабочем месте.–М.: Машиностроение, 1968.-157с.

10.    Смирнов Л.Е. Справочное пособие по НОТ. .–М.: Економіка,1986.-447с.

11.    Черевань В.П. Сбалансированость рабочих мест и трудовіх ресурсов. –М.: Економіка,1988.-197с.