Правове регулювання робочого часу і часу відпочинку

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ РОБОЧОГО ЧАСУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 1.1 Поняття робочого часу як інституту трудового права та його складові 1.2 Види робочого часу РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕЖИМУ РОБОЧОГО ЧАСУ 2.1 Поняття, складові та загальна характеристика режимів робочого часу 2.2 Правова характеристика режиму роботи змінами 2.3 Правова характеристика режиму роботи з роздробленим робочим днем 2.4 Правове регулювання гнучкого графіку роботи 2.5 Режим з вахтовим методом організації робіт 2.6 Особливості ненормованого робочого дня та надурочних робіт 2.7 Особливості правового регулювання чергування РОЗДІЛ 3. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ 3.1 Поняття та загальна характеристика окремих видів часу відпочинку 3.2 Загальна характеристика права на відпустки 3.2 Правове регулювання щорічних відпусток 3.3 Право на відпустки окремих категорій працівників 3.4 Відпустки без збереження заробітної плати ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

 

В Основному законі нашої держави чітко зазначено, що кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Ця норма ввійшла в українське законодавство із Загальної декларації прав людини 1948 року. Вільне обрання праці та вільне погодження означає, що тільки сама людина має виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці означає також і право особи взагалі не займатися трудовою діяльністю, при цьому незайнятість особи не повинна розглядатися як підстава для притягнення її до будь-якого виду юридичної відповідальності.

Кожна людина може взагалі не працювати, або ж працювати, але не отримувати від цієї роботи прибутків. Наприклад, писати картини, але не продавати їх, не робити творчі виставки; займатися благодійною концертною діяльністю тощо чи жити за рахунок доходів від цінних паперів чи банківських вкладів. Разом з тим, більшість працездатного населення нашої держави належить до категорії зайнятого населення, тобто працює. Але економіко-політичні зміни в нашій державі, перехід від планової до ринкової економіки, високі ціни на товари та послуги досить часто змушують громадян нашої держави працювати і після досягнення пенсійного віку, працювати на декількох роботах, займатися нелегальною трудовою діяльністю тощо. Це частково вирішує проблеми грошового забезпечення конкретної особи чи членів її сім’ї, але, разом з тим не дає людині можливості відпочити, приділити увагу членам своєї сім’ї, відтворити свою здатність до праці належним чином.

Як процес цілеспрямованої дії на предмети зовнішнього світу, праця є основою будь-якої людської діяльності. Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Для того щоб мати певні матеріальні блага, люди вступають у відповідні відносини з іншими людьми та організаціями з приводу виробництва і розподілу цих благ. Тобто виникають відносини у сфері виробництва, управління та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати праці. Основу цих відносин складають трудові правовідносини, тобто такі, які виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення між ними трудового договору з приводу використання найманої праці працівника. Але праця кожної особи буде ефективною тільки там і тоді, коли працівник матиме час не тільки для виконання своїх безпосередніх трудових обов’язків, але і час для відновлення працездатності, тобто час для відпочинку.

Щоб якимось чином вирішити проблему ефективності використання людської праці, держава на законодавчому рівні визначає граничну тривалість робочого часу, мінімальні строки часу відпочинку, їх види, пільги, гарантії та компенсації для працівників, які працюють на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, поєднують роботу з навчанням тощо.

Здобуття Україною незалежності та розвиток інституту приватної власності активізували проблеми законодавчого забезпечення граничних норм тривалості робочого часу. Справа в тому, що працівники окремих підприємств готові були працювати по 10-12 годин на добу, за умови, що їх заробітна плата буде збільшуватися. Але в цьому випадку необхідно було нагальне втручання держави, яка на законодавчому рівні закріпила норму про те, що максимальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма спрямована не на обмеження права на працю окремих працівників, вона захищає їх від свавілля роботодавця, дає можливість адекватно оцінювати та оплачувати роботу працівників.

Як би добре не працював працівник, як би сильно не любив він свою роботу, але людський організм потребує перепочинку. Це право також закріплено в Конституції України, ст. 45 якої зазначає, що кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Всі ці правила конкретизовані і розширені в межах чинного законодавства України, зокрема, в Кодексі законів про працю України, в Законі України „Про відпустки”, в підзаконних нормативних актах тощо.

Конституція України чітко зазначає, що максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, перелік вихідних та святкових днів визначається виключно законодавством. Це позбавляє права окремих державних органів та приватних структур самостійно визначати ці строки, не дає можливості створення поля для зловживань.

Чинне трудове законодавство України потребує значних змін. Адже Україна не стоїть на місці, відносини в нашій державі, як і в будь-якій іншій, постійно розвиваються, а закон часто-густо не здатний регулювати їх на належному рівні. Тому проблема законодавчого регулювання робочого часу та часу відпочинку є для України сьогодні актуальною.

Тематика правового регулювання робочого часу та часу відпочинку традиційно цікавить як зарубіжних, так і вітчизняних вчений в галузі трудового та суміжних галузей права. Зокрема, вказані проблеми у своїх наукових доробках піднімали такі вчені як Акопова Є., Барабаш А., Баранюк Ю., Башмаков В., Болотіна Н., Гаврилюк О., Гершанов Є., Гончаров Г., Єрьоменко В., Жернаков В., Чайкін А., Заржицький О., Пашков А., Прокопенко В., Сидоренко О., Реус О., Чанишева Г. та інші. Не оминула вона і моєї уваги.

Об’єктом дослідження даної дипломної роботи є робочий час та час відпочинку як окремі категорії трудового права. Предметом вказаного дослідження виступають правові приписи, які визначають особливості правового регулювання робочого часу та часу відпочинку за законодавством України. Не виступають предметом даного дослідження і не розкриваються в межах даної роботи питання надання соціальних відпусток, оскільки вони можуть виступати предметом окремого дослідження.

Метою написання дипломної роботи є дослідження особливостей законодавчого регулювання як робочого часу та часу відпочинку в цілому, так і окремих їх видів. Досягнення цієї мети вимагає вирішення ряду завдань, зокрема:

1.         Дослідити поняття робочого часу.

2.         Визначити види робочого часу та охарактеризувати критерії поділу робочого часу на окремі групи.

3.         Визначити поняття часу відпочинку та його види.

4.         Охарактеризувати зміст та особливості відпусток як окремого виду часу відпочинку.

5.         Дослідити види відпусток та порядок їх надання за законодавством України.

Теоретико-методологічною основою дослідження відповідно до поставленої мети і сформульованих завдань стали такі загальнонаукові методи як: порівняльно-правовий, істотко-правовий, системно-структурний методи, а також метод аналізу чинного законодавства тощо.

Науково-теоретичну базу дослідження склади Конституція та Закон України, акти Президента та Уряду України, інструкції, положення, накази, а також інша нормативна, навчальна, монографічна та довідкова література.

Структура дипломної роботи зумовлена логікою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ РОБОЧОГО ЧАСУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ