Навигация
Роздержавлення та приватизація у країнах, що розвиваються
71992
знака
1
таблица
1
изображение
2.2. Роздержавлення та приватизація у країнах, що розвиваються.
Результати роздержавлення в країнах, що розвиваються, ще більш суперечливі і неоднозначні. Вони ще раз підтверджують, що успіхи в цьому процесі залежать не тільки від наявності в суспільстві ряду об’єктивних передумов — чинників економічного, політичного і національно-культурологічного характеру, але і від комплексності їх включення в механізм роздержавлення. Випадання хоча б одного з них із загального ланцюга негативно позначається на результатах і наслідках роздержавлення. В одних країнах реалізація програм лібералізації економіки призвела до росту ефективності й оздоровлення, в інших відбулося погіршення економічного становища. Роздержавлення в Сирії, приміром, не допомогло виходові країни з кризи. Гальмується цей процес у Бразилії.
Інші результати демонструють Чилі, Аргентина, Південна Корея, Тайвань. Очевидні успіхи роздержавлення в Чилі спираються на потужну підтримку іноземного капіталу. У цій країні низькі показники інфляції і зовнішнього боргу, високі темпи економічного росту.
У країнах Східної Європи за всіма теоретичними посилками й аргументами в дискусіях про роздержавлення постає центральне питання — як власність, що нікому не належить і ніякої виявленої цінності не має, продавати людям, у яких немає грошей.
Західні спеціалісти нездатні запропонувати східноєвропейським країнам жодного безболісного рецепта оздоровлення економіки. Обережний підхід до використання методів і прийомів роздержавлення в Східної Європі мотивується, по-перше, неможливістю зіставлення умов і масштабів цього процесу[1], а по-друге, невідкладністю вирішення цього завдання, з одного боку, і неможливістю зробити це в найкоротший термін — з іншого.
Деякі спеціалісти схиляються до думки, що Східній Європі може бути корисний досвід країн, що розвиваються. У даному зв’язку увага звертається насамперед на те, що країни, які розвиваються, інтегровані у світовий ринок, тоді як східноєвропейські ще повинні визначити своє нове місце в системі світогосподарських зв’язків. Ще важливіші менш сприятливі в Східної Європі юридичні, інституціональні і політичні умови для роздержавлення.
Як уже зазначалося, результати роздержавлення в східноєвропейських державах, як і в усіх країнах, що розвиваються, неоднозначні. Раніше інших на цей шлях вступили Польща, Чехословаччина, Угорщина, пізніше — колишній СРСР, Румунія, Болгарія, де процес реформ і роздержавлення затягнувся насамперед через складну політичну і несприятливу економічну обстановку. У процесі роздержавлення при рості міжнародної конкурентноздатності товарів східноєвропейських країн, при регулюванні цін без утручання держави, чітко виявилися і негативні соціальні наслідки. У Польщі, Чехословаччині, Угорщині число безробітних зростає, населення інших держав східного блока виявилося на межі жебрацтва.
Розділ 3. Роздержавлення та приватизація в Україні.
3.1. Причини та передумови приватизації в Україні.
Зміна форм власності в нашій країні обумовлена необхідністю відходу від надмірного одержавлення та монополістичного керування з боку держави економікою та майже усіма сферами суспільного життя. З цієї точки зору приватизація є важливою складовою частиною системної економічної реформи. За рахунок зміни форм власності, трансформуючи командно-адміністративну економічну систему, суспільство має надію одержати ефективний механізм господарювання.
Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підгрунтя і суперечило потребам суспільного розвитку. Об’єктивною необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже, і форм привласнення. Для цього є кілька причин.
1) Сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах, у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.
2) У міру розвитку НТП відбуваються два взаємозв’язані процеси — концентрація й диференціація. Усуспільнення виробництва в економічній літературі пов’язується переважно з концентрацією виробництва, а отже, й усуспільненням привласнення. Однак при цьому упускається досить важливий момент, а саме те, що НТП не лише не згортає, а навпаки, посилює диференціацію, відгалуження, виникнення нових підприємств і виробництв.
Разом з тим, враховуючи складність процесів реформування відносин власності, що зумовлено їх широкомасштабністю, відсутністю відповідного узагальненого світового досвіду, необхідне постійне відстеження цих процесів, коригування законодавчої бази з метою запобігання негативних соціально-економічних наслідків.
3.2. Особливості української приватизації.
Роздержавлення, що проходить в Україні, принципово відрізняється від аналогічного процесу в країнах із розвиненою ринковою економікою.
Перша і головна відмінність українського роздержавлення від західного полягає в тому, що на Заході не було таких прецедентів, коли власність у гранично стислі строки перетворювалася із суспільної і державної в приватну. В усіх країнах і за всіх часів процес розподілу власності — один із найбільш делікатних і болісних. На формування класу сучасних власників на Заході пішло декілька сторіч. Крупна власність, частіше усього нерухомість, засоби виробництва наживалися поколіннями людей. Процес формування класу власників (принаймні поза екстремальними умовами) завжди був історично легітимним і тому тривалим. Навіть у такому випадку розподіл і перерозподіл власності — вельми болісний у соціальному розумінні процес. В жодній країні він не відбувався відповідно до якого-небудь організаційного плану та в історично короткі терміни.
Друга принципова відмінність нашого роздержавлення від західного полягає в тому, що в силу історичних причин переважна частина населення в Україні практично не має коштів для придбання нерухомого майна. Ця обставина особливо посилилася після лібералізації цін, у результаті котрої велика частина населення позбавилася своїх трудових заощаджень. Усе це потребує цілком іншого підходу до купівлі і продажу нерухомості, оскільки сьогодні надання безумовного права одержувати в приватне володіння суспільну власність за гроші означає закріплення незаконно отриманих в останні роки коштів шляхом вкладення їх у нерухомість. Все це не створює надійний соціально-політичний фундамент господарювання в Україні. А при постійній погрозі соціального вибуху про ефективність суспільного виробництва не може йти мова.
Третя принципова відмінність полягає в тому, що економіка України надзвичайно централізована і монополізована, що робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною.
Четверта принципова відмінність теперішнього українського роздержавлення від західного полягає в тому, що гадані власники в переважній своїй частині навряд чи мають достатньо ясне уявлення про те, що з цим майном робити. Підставою для такого твердження служать наступні обставини:
а) недостатня ментальна підготовленість населення до ринкового типу господарювання;
б) тривалість формування ринкового культурного середовища;
в) низький рівень компетентності як законодавчої, так і виконавчої влади.
Крім того, особливістю економіки України є те, що в її господарській структурі переважають галузі, які потребують дотацій з боку держави, й тому важко піддаються реформуванню. В цілому структура народного господарства країни оцінюється як складна для перетворень, бо її основу становить: сільське господарство — 21,7%, промисловість — 43,3% (в тому числі металургія — 21,4%), енергетика і паливна промисловість — 24,4%. Якщо до цього додати, що країна ще не має достатньо інтегрованого у світовий простір і діючого за законами конкуренції ринкового господарства, то неминучим є висновок про те, що наша економічна система об’єктивно не може відмовитися від активної ролі держави.
Вищезазначені відмінності свідчать про неможливість (і навіть небезпечність) необдуманого копіювання моделей приватизації інших країн для використання в Україні. Причому, це стосується не лише розвинених країн Західної Європи, Америки та Азії, віддалених від України як територіально, так і за ступенем розвитку продуктивних сил, а й колишніх сусідів по “соціалістичному табору”.
Похожие работы
... рівня фізичного і морального зносу, і може бути використана тільки для невеликих, нефондоміських виробництв. 3. Вплив методики оцінки об'єктів, що приватизуються на формування недержавного сектору економіки Приватизація необхідна лише в економіці, що базується на ринкових відносинах або намагється перейти до такої. Ринкові відносини вимагають свободи власності для кожного, свободи купувати ...
... ї діяльності на базі різних форм власності для забезпечення результативності господарювання. Важливим ланцюжком трансформації відносин власності постає роздержавлення власності і приватизація. Подолання монополії державної власності шляхом її роздержавлення і приватизації стало не лише умовою, але й серцевиною економічних реформ в Україні. Цей процес принципово новий, оскільки у світі ще не ...
... органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта. 3. Порядок та форма укладання договору купівлі-продажу державного майна. Приватизація — це відчуження майна, що перебуває у державній власності та власності Автономної Республіки Крим на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Правовою формою такого відчуження є договір купівлі-продажу, за яким ...
... льки його положеннями (якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди) може регулюватися оренда майна інших форм власності (комунальної, приватної). Важливе значення для регулювання орендних відносин. Мають інші акти законодавства України, зокрема Цивільним Кодекс (глава 25 "Майновий найом"), декрети Кабінету Міністрів України "Про укладення договорів оренди приміщень підприємствами й ...
0 комментариев