Продовження революції знизу, що представлялося дуже реальним на той час

1.   Продовження революції знизу, що представлялося дуже реальним на той час.

2.   Контрреволюція зверху, - в якійсь степені вона здійснилась, переворот, розформування ІІ Державної Думи, але більшого влада собі не дозволила, крім нового виборного закону, який збільшив представництво в Думі великих землевласників, і представників буржуазії.

3.   При загрозі революційних виступів знизу і більш чим незначним успіхам контрреволюції зверху, робиться спроба піти по третьому шляху - початку економічних реформ. Зрозуміло, що мова йде про реформи Столипіна, які Ленін визначив як другий крок Росії до буржуазної монархії.

Незбалансованість аграрного сектора стало однією з причин економічної кризи початку ХХ ст. Скорочення промислового виробництва, яке розпочалося в 1900р., було визване відносно слабким розвитком ринкових відносин у сільському господарстві. Монархія не загинула в ній лише тому, що в уряді знайшлися такі видатні люди, як С.Ю.Вітте и П.А.Столипін.

С.Ю.Вітте будучи лібералом вважав, що всі зміни в суспільному і державному житті потрібно починати із зміни політичного устрою: спочатку створити якісно нову державну машину, а вже потім впроваджувати зміни в економіці. Тобто, неможливо вдосконалити форму землеволодіння, вирішити проблеми аграрного порядку без попереднього переходу від рабства до свободи.

Петро Аркадійович Столипін увійшов у історію як видатний державний діяч, реформатор, він став до керма уряду в переломний час, коли в правлячих колах проходив перегляд політичного курсу, що визначався терміном «цезаризм». Цей курс представляв собою спробу царизму укріпити свою соціальну опору, розхитану революцією 1905р. Столипін мав трохи іншу точку зору на цю проблему. Він вважав, що зміни в політичному устрої, в державі, не головне, і не є умовою економічних реформ. Звідси випливало наступне протиріччя: програма реформ була розрахована на буржуазно-демократичний розвиток, вони за своєю суттю буржуазно-демократичні (наприклад у питаннях, які стосуються земських органів влади), але Столипін щиро розраховував здійснити їх в рамках старої, регресивної для якісно нового рівня капіталістичних відносин політичної системи. Сам Столипін був не тільки приверженцем монархії, але й вірив в особу імператора Миколи ІІ. Столипін, будучи поміщиком, одним із лідерів губернського дворянства, знав і розумів інтереси поміщиків, тому для нього аграрне питання небуло незрозумілим.

Столипін вважав, що зміни необхідні, але в потрібній мірі, і там де вони необхідні для економічної реформи. Поки немає економічно вільного хазяїна - немає і бази для інших форм свободи (наприклад, політичної чи особистої). Він стверджував, що поки селянство бідне, не має особистої земельної власності, поки воно знаходиться в обіймах общини, воно залишається рабом, і ніякий писаний закон не дасть йому блага громадянської свободи.

Ця суперечка актуальна і в наш час, майже сто років потому. Найтісніший зв’язок економіки і політики не дає досягнути позитивних результатів реформування однієї суспільної сфери без змін в іншій. Сучасні реформи також починалися з напрямку на нову державу, а тепер ми бачимо як проявляеється всім відома авторитарна бюрократія. Да і нічим іншим апарат бути не може, поки в країні, кажучи словами Столипіна, немає самостійних власників.

6 березня 1907р., П.А.Столипін виступив перед ІІ Державною Думою з викладенням урядової програми реформ. Список відкривав знаменитий указ від 9 листопада 1906р., а також інші заходи. Декілька законопроектів стосувалися свободи совісті ( перехід із одного віросповідання в інше, закон про староорбрядні общини та інші). Були обіцяні законопроекти про недоторканість особи і введені волостного земства, робітникам - професійні спілки і державне страхування, країні в цілому - реформа освіти. Велике значення в програмі надавалося відродженню армії і флоту, бойова міць, яких була втраченна в російсько-японську війну.

Указ 9 листопада трактувався як вибір між селянином-неробою і селянином-хозяїном, в користь останього. Завжди були і будуть нероби, рішуче заявляв Столипін, і не на них повинна орієнтуватися держава, а на здібного, талановитого, трудолюбивого селянина.

Ще раніше, 24 серпня 1906 р., була опублікована урядова програма, яка складалася із двох частин - репресивної і реформаторської. У відповідності з першою, в місцевостях, які знаходилися у воєнному стані чи стані надзвичайної охорони, вводилися воєнно-польові (швидковирішувальні) суди, а в реформаторській частині був закладений указ від 9 листопада 1906 р. про вихід із общини із відповідними йому законами. Саме з цими складовими - столипінською аграрною політикою і «столипінськими галстуками» - у сучасників в першу чергу і асоціювався новий голова уряду.

Декларація перед ІІІ Державною Думою, мало чим відрізнялась від попередньої, і лише підкреслювала перше і основне завданням уряду не «реформи», а боротьбу з революцією, протиставляючи цьому явищу тільки силу.

Другим головним завданням уряду, Столипін оголосив проведення аграрного закону, який являвся важливою задачею уряду, його керівною ідеєю.

Підводячи підсумок сказаному, можемо відмітити, що девіз столипінських перетворень суспільного і державного життя можна виразити фразою - «спочатку заспокоення, потім реформи».

За мету своїх перетворень Столипін ставив зміни в сфері економіки. Прем’єр був впевнений, і його виступи свідчать про це, що необхідно починати з аграрного сектора. І сам Столипін, і його опоненти підкреслювали головне завдання реформи - створити заможнє селянство, яке пронизане думкою про власність, а тому ніколи не потребує революції і виступатиме як опора уряду. Тут чітко простежуються політичні мотиви реформи: без селянства ніяка революція, особливо в Росії, неможлива.

Крім політичного змісту , в реформу уряд закладав і економічний. Економічні аспекти реформ були засновані на тому, що без нормального аграрного фундаменту, без розвинутого сільського господарства, без задоволення потреб у дешевій робочій силі (за рахунок колишніх селян) промисловость Російської Імперії не набуде розквіту, і буде приреченана на відсталість від передових держав світу.

Дійсно, згідно концепції Столипіна, модернізація країни потребувала деяких умов: