Вступ.
I. Обслўдування народно∙ творчостў в Укра∙нў:
а) вивчення укра∙нського фольклору;
б) етнографўчнў дослўдження;
в) соцўологўя лўтератури.
II. Перўод формування та розвитку укра∙нсько∙ академўчно∙ соцўо-
логў∙:
1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова.
2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка.
3. Грушевський як ўсторик-соцўолог.
4. Б.Костякўвський та його проект створення науково∙ соцўоло-
гў∙.
5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала.
Укра∙нський ўнститут громадознавства В Празў.
Заключення.
ВСТУП
Ўсторико-соцўологўчне знання - ўстотний компонент суспўльствознав-
ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчне вўдтворення жит-
тїдўяльностў суспўльства пов'язане з осмисленням його конкретно-ўстори-
чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм, соцўальних цўнностей, ўдеалўв,
соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуї специфўку ўсторич-
ного розвитку народу, його культури, менталўтету й сприяї ∙х подаль-
дальшўй еволюцў∙.
Ўсторўя соцўологўчно∙ думки в УКра∙нў як цўлўсний еволюцўйний про-
цес практично не дослўджувалася, а нечисленнў ўсторико-соцўологўчнў
розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно∙ проблематики конкретних
мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв.
Ўсторўя кожного народу - це найперш ўсторўя його культури як су-
5;1
- 3 -
купностў створених ним матерўальних ў духовних надбань. В системў
ўїрархў∙ цўнностей наука посўдаї одне з провўдних мўсць, тому дос-
лўдження процесу розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, починаючи вўд
∙∙ давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў∙ як академўчно∙ науки набуваї
особливого значення.
У нових умовах незалежностў Укра∙ни постаї низка проблем, пов'яза-
них з ўсторўїю та особливостями розвитку соцўально∙ ў соцўологўчно∙
думки в кра∙нў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна ў наукова
практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали в ос-
новў духовного ў культурного життя Укра∙ни, зокрема гострў проблеми ет-
ногенезу укра∙нського народу, його культури, мови, науково∙ спадщини,
проблеми нацўонально∙ незалежностў, державно∙ самостўйностў та багато
ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў∙ писемних джерел, вўдновлен-
ня документўв ўсторў∙ укра∙нського народу, перевидання "репресованих" ў
забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв - одне з
головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження.
Потребуї переосмислення й процес становлення та розвитку су-
спўльно∙, полўтично∙ ў соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў. Тут виникаї цўлий
комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи не найўстотнўшою, цен-
тральною з них ї визначення ўсторичного часу та простору становлення
укра∙нського етносу, його етнўчно∙ специфўчно∙ культури й менталўтету,
державностў, ўсторчних етапўв розвитку.
Необхўдно переглянути догматичнў схеми, типологўзацў∙, принципи,
установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў та культурнў проце-
си в багатонацўональнўй ўсторў∙ Росўйсько∙ держави вўдкидалися, замов-
чувалися або ж пўдтягувались до великодержавного зразка. Штучнўсть, на-
тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда були супутниками дог-
матично∙ ўдеологў∙, котра залишила глибокў рубцў в соцўальнўй,
полўтичнўй ў духовнўй ўсторў∙ нашого народу. Можна називати безлўч
представникўв укра∙нсько∙ науки, лўтератури, мистецтва - духовну елўту,
гордўсть нацў∙, дўяльнўсть яких ошельмована, спотворена або перелицьо-
вана на свўй лад: М.Ў.Костомаров, М.П.Драгоманов, В.К.Винниченко,
М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших.
Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблем ўсторў∙ соцўологўчно∙
думки в Укра∙нў маї бути переоцўнка окремих етапўв ∙∙ розвитку ў кла-
сифўкацў∙ ∙∙ дўячўв. Ўсторўя - неперервний процес, тому розглядаючи
5;1
- 4 -
ўсторўю соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, важливо вўдтворити ∙∙ як
цўлўсний, спадково-поступальний процес еволюцў∙, вивчити внутрўшню
логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўю соцўологўчно∙ думки
роздўляють на два перўоди:
- протосоцўологўчний перўод включаї в себе процеси зародження,
становлення, розвитку донаукових (мўфологўя, геро∙чно-побутовий епос,
релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв наукових знань про людину, су-
спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру, побуджувальнў мо-
тиви людсько∙ дўяльностў, форми закрўплення та засоби здўйснення ∙∙
спецўалўзованих видўв щодо органўзацў∙, регулювання, управлўння соцў-
альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групами та ўндивўдами ў
т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знання виникають не вўдразу, ў
∙х формування пов'язане з певними комплексами умов, котрў ми вўдокрем-
люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнў етапи. Зрозумўло, що
не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчне знання з соцўо-
логўїю як наукою, котра виникла у першўй половинў ХIХ ст. Це рўзнў
речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою, як алхўмўя не ї
хўмўїю, але так само , як з алхўмўчних пошукўв формувалася наука хўмўя,
так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише з нього) йшло станов-
лення соцўологў∙.
- перўод академўчно∙ соцўологў∙ включаї етапи класично∙ соцўологў∙
(вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ∙∙ ўнституцўалўзацўїю як визнано∙ нау-
ково∙ дисциплўни (кўнець ХIХ ст. - 20-тў роки ХХ ст.) ў етап ново∙ та
сучасно∙ соцўологў∙ (з 20-х рокўв ХХ ст.), пов'язаний з формуванням су-
часних соцўологўчних концепцўй, виробленням нових принципўв ў методўв
аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчних проблем сучас-
ного суспўльства, спробами створення загальносоцўологўчно∙ теорў∙ з
глибокою спецўалўзацўїю системи сучасного соцўологўчного знання.
Перўодизацўя ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки маї вўдносний характер,
оскўльки вона залежить вўд багатьох параметрўв (принципўв аналўзу,
рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчних факторўв та ўн.).
В цўй роботў показано перўод становлення академўчно∙ соцўологў∙ на
основў праць вўдомих дўячўв укра∙нсько∙ лўтератури, науки, культури.
5;1
- 5 -
ГЛАВА I
Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу до вивчення народного
життя й побуту у рўзних кра∙нах. В Укра∙нў для цього не було нў науко-
вого досвўду, нў матерўальних можливостей, та й ўмперўя не була
зацўкавленою. Проте етнографўчнў й деякў дослўдження соцўально-стру-
ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативў дослўдникўв роз-
вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадження матерўалўв про госпо-
дарство, торгўвлю, побут ў звича∙ народу. Майже в усўх регўонах Укра∙ни
в цей час вўдбувалося збирання етнографўчних матерўалўв ў рўзних фанрўв
народного фольклору - соцўально-побутових, ўсторичних, козацьких, чу-
мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок, прислўв'∙в, при-
казок, загадок ў т.д.
В Укра∙нў були й сво∙ особливў причини, пов'язанў з бажанням збе-
регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й вўдродити ўнтерес до
минулого, щоб яснўше бачити перспективи у зв'язку з пошуками шляхўв ви-
ведення Укра∙ни на новў магўстралў розвитку як незалежно∙ нацўонально∙
держави. Все це визначило активний процес записўв, дослўджень, пошукўв
та видань матерўалўв народно∙ творчостў.
Протягом ХIХ ст. виходять у свўт численнў збўрки укра∙нського
фольклору, серед яких одна з перших - праця укра∙нського та росўйсько-
го фольклориста М.А.Цертелїва "Опыт собрания старинных малороссийских
песен" (СПб.,1819), М.Максимовича "Украинские народные песни" в трьох
книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича "Малороссийские и червонорусские
народные думы и песни" (СПб, 1836), М.А.Маркевича "Обычаи, поверья,
кухня и напитки малороссиян" (К.,1860), М.Номиса "Укра∙нськў приказки,
прислўв'я ў таке ўнше" (СПб.,1864) та ўншў.
Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укра∙нў ХIХ ст., бага-
томанўтнўсть ∙х напрямкўв допомагали побачити прадавнў витоки нацўо-
нально∙ культури, народного свўтосприйняття та менталўтету. Одночасно
все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнў проблеми поневолено-
го народу, культура, традицў∙, мова, духовнўсть якого перебували пўд
постўйно зростаючими масштабами загрози денацўоналўзацў∙. Тому в роз-
витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўрою матерўалўзувався й процес
нацўонального пробудження, вўдбивалося самоусвўдомлення укра∙нським ет-
5;1
- 6 -
носом власного ўснування як народу, що маї право на волю, незалежнўсть,
на знання свої∙ ўсторў∙ та культури.
Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбраний у ХIХ ст., над-
звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сфери народного життя й побуту,
що даї пўдстави розглядати значну частину цих матерўалўв як формування
зародкўв етносоцўологў∙, котра згодом видўлилась в самостўйний пўдроз-
дўл соцўологў∙.
Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стику етнографў∙ та соцўологў∙.
Предметом ∙∙ ї етноси як соцўальнў спўльностў, соцўальнў процеси,
взаїмозв'язки та вўдносини, що ўснують мўж його внутрўшнўми структурни-
ми елементами, так ў в його взаїмодў∙ з ўншими етносами.
Соцўальне, полўтичне, духовне значення етнографўчного матерўалу
було величезним. Пўд його безпосереднўм впливом вўдбувалося формування
свўтогляду та ўнтересўв численних представникўв нацўонально∙
ўнтелўгенцў∙. Укра∙нська народна творчўсть привертала до себе увагу,
викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўв культури й за ме-
жами Укра∙ни. Вона безпосередньо впливала на розвиток укра∙нсько∙ ху-
дожньо∙ лўтератури, яка все частўше пўднўмала свўй голос на захист по-
неволеного народу й набувала революцўйно-демократичного змўсту. На
фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанри комедўй, драм, тра-
гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў∙ народного бурлеску тощо.
З ХIХ ст. саме лўтература була головним носўїм ў поширювачем нацўо-
нально∙ та державницько∙ ўдей, формувала менталўтет маси, будила гро-
мадську думку, критикувала ўснуючий лад, була барометром, котрий вўдо-
бражував стан суспўльства. Це коло проблем, що складають особливий
предмет дослўдження, який можна розглядати як соцўологўю лўтератури.
Предметом ∙∙ ї дослўдження взаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо-
дў∙ мўж масами, рўзними формами спўльностей ў тўїю сукупнўстю художнўх
образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература.
Завдяки масовому збору й дослўдженням фольклорного матерўалу цў
данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби за соцўокультурну са-
мобутнўсть укра∙нського етносу, за його мову, майбутнї; набуваючи час-
то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяли вўдродженню ўнтере-
су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання на краще майбутнї.
ГЛАВА II
5;1
- 7 -
Одним ўз перших мислителўв, хто закладав пўдвалини укра∙нсько∙
соцўологў∙, був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) - людина енци-
клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв, яскравого публўцис-
тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була скинута завўса мов-
чачння, опублўковано немало праць, що характеризують творчий генўй
укра∙нського мислителя. Полўтична соцўологўя Драгоманова, певна рўч,
похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних переконань, уяв-
лень про сутнўсть ў завдання соцўологў∙ в цўлому. Соцўологўю вўн ро-
зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку про суспўльство, "якўй ба-
гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў стати вўддўлами".
Винятки не передбачалися нў для ўсторў∙, нў для полўтично∙ економўки,
нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўльки до диференцўацў∙
галузей суспўльствознавства, скўльки до теоретичного синтезу "науки
суспўльно∙ чи наук суспўльних, динамўка яко∙ чи яких ў ї ўсторўя".
Використовуючи загальнў методологўчнў установки першого пози-
тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тих концептуальних по-
ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причин не мўг прийняти
ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде∙. Драгоманов був не
тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько∙ соцўологў∙ в Росў∙
ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв принципово ново∙
для того часу системи суспўльного знання.
М.Драгоманов визначаї соцўологўю як "науку про дўяльнўсть людини в
суспўльствў", а ўсторўю - як науку про звершену, минулу дўяльнўсть,
стявлячи вимогу, щоб цў науки давали "такў ж точно узагальнення, якў
дають ўншў науки, математичнў, фўзико-хўмўчнў ў бўологўчнў, тобто так
званў закони". Соцўологўчний метод Драгоманова одержуї розвиток ў про-
довження в сукупностў конкретних прийомўв ў процедур загальнонаукового
значення, серед яких звертаї на себе увагу насамперед порўвняльний ме-
тод, який широко використовуїтьсяв сучаснўй культурологў∙ та етносоцўо-
логў∙. Ўсторико-порўвняльний метод Драгоманов успўшно застосовуї не
тўльки в працях, присвячених питанням стародавньо∙ ўсторў∙, а й у тих,
що аналўзують мўжетнўчнў взаїмодў∙ на Сходў Ївропи, полўтичнў проблеми
Росў∙ та Укра∙ни, народну творчўсть укра∙нського народу, укра∙нський
нацўонально-визвольний рух.
Особливу увагу М.П.Драгоманов придўляї соцўологў∙ полўтичних
5;1
- 8 -
вўдносин. Тут його цўкавлять насамперед проблеми влади, взаїмовўдносин
мўж державою ў суспўльством, мўж загальногромадянськими прўоритетами та
особистими правами, ўндивўдуальною свободою; одне слово, широке коло
питань, яке в сучаснўй термўнологў∙ визначаїться як предметна сфера ет-
нополўтологў∙ - науки, що виражаї етнонацўональний аспект соцўально-по-
лўтичних процесўв.
Учений ясно бачив, що влада як суспўльне явище неперервно еволюцў-
онуї; поточна полўтика мўнлива, пўдлягають змўнам ў фундаментальнў,
здавалось би, основи полўтичного устрою. Тому не ўснують ў не можуть
ўснувати будь-якў ўнститути влади, полўтичнў чи правовў установи, якў
мали б претендувати на безперечну, позаўсторичну сталўсть. Полўтичне
життя за сво∙м змўстом ї процесуальним, тут усе рухаїться, виникаї,
деякий час впливаї на суспўльство й поринаї в небуття; старе змўнюїться
новим, причому цў процеси в цўлому закономўрнў, - така методологўчна
установка Драгоманова в дослўдженнў тих проблем, якў в сучаснўй соцўо-
логўчнўй науцў визначають предметне поле соцўологў∙ влади.
Треба пўдкреслити, що М.Драгоманов намагався в багатьох сво∙х пра-
цях довести до свўдомостў спўввўтчизникўв, що вўн не ворог нацўональним
ўнтересам Укра∙ни, що в сво∙х ўсторичних ў соцўологўчних дослўдженнях
вўн виходить ўз загальнолюдських ўнтересўв: "...людина мусить прийти до
того, що сама по собў думка про нацўональнўсть ще не може довести людей
до волў й правди для всўх ў не може дати ради для впорядкування навўть
державних справ. Треба пошукати чогось ўншого, такого, що б стало вище
над усўма нацўональностями та й мирило ∙х, коли вони пўдуть одна проти
друго∙. Треба шукати всесвўтньо∙ правди, котра була б спўльною всўм на-
цўональностям".
Загальна соцўологўчна концепцўя ўсторичного процесу М.П.Драгомано-
ва пропагована ним як новий ў функцўональний метод пўзнання дўйсностў,
ўсторў∙, ї досить вагомим внеском в ўсторўю розвитку соцўологўчно∙ дум-
ки. Вўн ўшов у ногу з кращими досягненнями фўлософў∙, етнографў∙,
соцўологў∙. Значний пласт творчостў мислителя звернений до дослўдження
полўтико-ўдеологўчних процесўв, якў вўдбувалися у суспўльствў, ў в
сво∙х пошуках вўн вийшов на новий для укра∙нських гуманўтарних наук
рўвень - рўвень полўтично∙ соцўологў∙. Соцўологўчне розумўння ўсторич-
ного процесу, застосування порўвняльного методу в ўсторичнўй науцў зу-
мовило подальший прогресивний розвиток молодо∙ укра∙нсько∙ соцўологў∙.
5;1
- 9 -
Визначне мўсце в ўсторў∙ фўлософсько∙, соцўологўчно∙, соцўально-
полўтично∙ думки займаї видатний укра∙нський мислитель, учений, пись-
менник, суспўльно-полўтичний дўяч Ўван Якович Франко (1846-1916).
Творча дўяльнўсть Ў.Я.Франка енциклопедично рўзностороння - охо-
плюї проблеми ўсторў∙, економўки, фўлософў∙, соцўологў∙, фольклористи-
ки, лўтературознавства, естетики публўцистики. Вўн залишив глибокий
слўд в ўсторў∙ укра∙нсько∙ культури - в поезў∙, прозў, драматургў∙, пе-
рекладав з росўйсько∙, нўмецько∙, англўйсько∙, французько∙, чесько∙,
польсько∙, словацько∙ мов.
Соцўологўчна спадщина Франка багата ў рўзноманўтна. Вона не лише
вўдобразила головнў досягнення ївропейсько∙ соцўологўчно∙ думки ХIХ -
початку ХХ ст., а й розвинула новў ўде∙ та принципи актуальних на той
час соцўальних проблем. соцўологўчнў питання розробляються ученим у
працях "Про соцўалўзм", "Наука та ∙∙ становище щодо працюючих класўв",
"Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙ людськостў", "Що таке поступ?", "Про працю"
та ўн.
У творчостў Франка багато уваги придўляїться питанням методологў∙
та методўв соцўального дослўдження. Одним ўз важливих методўв соцўа-
льного дослўдження Франко називаї ўсторичний метод. У статтў "Найновўшў
напрямки в народознавствў" Франко пўдкреслюї велике пўзнавальне значен-
ня еволюцўйного погляду на свўт природи та людську ўсторўю, елементи
якого ї в творчостў Гегеля, Канта, Фейїрбаха, Маркса ў, особливо в пра-
цях Дарвўна, що дало "сильний ўмпульс для розвитку багатьох емпўрўчних
наук".
Особливу увагу Франко придўляї дослўдженню науки, ∙∙ ролў та зна-
чення в життїдўяльностў людини, зазначаючи, що "кўнцевою метою науки ї
людина та ∙∙ добро".
Ў.Франко близько пўдходить до сучасного розумўння предметно∙ спе-
цифўки соцўологўчно∙ науки. В листў до Ольги Рошкевич вўд 20 вересня
... , воно (держава) мусить мати господаря. Розуміючи усі недоліки монархій (перед його очима стояло беззаконня і свавілля царського самодержавства), Липинський хотів бачити в Україні втілення ідеальної монархії — гетьманату. В історії українського народу Липинський вирізняє два періоди під час правління гетьмана Богдана Хмельницького, коли виникла можливість появи спадкоємного гетьманства. Виборне ...
... притягають до себе різних кримінальних особистостей. І не випадково саме повії нерідко стають жертвами рекетирів, використовуються організованою злочинністю. Розділ 3. Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні Сьогодні соціологи фіксують вагоме помолодіння різних форм девіантної поведінки. Тому виникає необхідність більш розгорнуто обдивиться проблему молодіжної наркоманії. ...
... зору, виявилися в цей час пророками щодо домінації зв’язків горизонтального типу між різними дослідниками. Практика таких зв’язків розпочалася у Франції відразу після Другої світової війни. Анналісти третього покоління відточили ці традиції до належного рівня. Саме завершена система колективних досліджень у Франції і стала, на нашу думку, тією основою, на якій почало відроджуватися четверте ...
... » [11, с.773]. Отже, завершуючи огляд наукових джерел, видається можливим стверджувати, що, незважаючи на розробку у зазначених працях окремих ас-пектів формування й розвитку соціальної держави, ці проблеми залишаються недостатньо опрацьованими у рамках загальнотеоретичного державознавства і правознавства. А відтак — потребують подальших досліджень. 1.2 Методологічні аспекти дослідження сутності ...
0 комментариев