Стоунхендж - загадка висячих каменів

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

Реферат

на тему:

Стоунхендж – загадка “висячих каменів”

Виконала: студентка ІІ курсу фізико-математичного факультету

Викладач: Гусєв С. О.

Вінниця 2002 р.

План

1.    Основні історичні та архітектурні відомості про Стоунхендж

2.    Стоунхендж - стародавній доісторичний храм

3.    Стоунхендж – обчислювальна машина кам’яного віку

1. Основні історичні та архітектурні відомості про Стоунхендж

У південній частині Англії, на Солсберійській рівнині бовваніють велетенські кам’яні грубо обтесані бруси з сарсенового пісковику, розставлені у вигляді великого кола. Звнрху на них покладено трохи “менші” 25-тонні кам’яні перемички. Всередині кола – 50-тонні камені з перекладинами, так званні триліти. Є тут ще одне кільце з 5-тонних, так званних “блакитних” каменів. Уся споруда оточена великим земляним валом і ровом. Це й є Стоунхендж, що в перекладі з кельтської означає “висячі камені”.

Стоунхендж привертає увагу вчених і допитливих туристів вже багато років. Легенди оповідають, що його спорудили загадкові карлики . За іншими переказами, Стоунхендж – пам’ятник часів легендарного короля Артура і рицарів Круглого стола або храм друїдів.

Археологічні дослідження руїн Стоунхенджа дозволили встановити, що він будувався майже 300 років (Хокінс пише, що навіть близько 500!), а завершилося будівництво близько 1450 року до нашої ери, тобто за кілька століть до Троянської війни, оспіваної Гомером в “Іліаді”. А зовсім недавно археологи подовжили його вік ще на тисячу років. Майже три з половиною тисячі років Стоунхендж руйнують час, дощі, вітер, сонце, а до недавнього часу – й туристи (ще років із сімдесят тому було “модно” відбивати й брати “на згадку” шматки каменів Стоунхенджа). Зникла частина кам’яних стовпів, інші впали на землю, заросли мохом і травою. І все ж, навіть те, що лишилося, вражає своєю грандіозністю, чітким планом і … загадковістю!

2.   Стоунхендж - стародавній доісторичний храм

Якщо Стоунхендж - це стародавній доісторичний храм, як вважають деякі археологи, то чому його спорудили з таких величезних і важких блоків? Адже навіть в наш час, коли є могутні підйомні крани, трейлери та інша техніка, зведення подібної споруди досить складне завдання. Ось як, наприклад, описує відомий археолог О.Формозов процес перевезення в наш час одного з абхазьких дольменів: “У 1960 році було вирішено перевезти один із дольменів з Ешері в Сухумі, у двір абхазького краєзнавчого музею. Вибрали найменший і підвели до нього підйомний кран. Як лише закріпляли петлі сталевого тросу до покривної плити – вона не рухалася з місця! Викликали другий кран. Два крани зняли багатотонного моноліта, проте підняти його на вантажівку так і не змогли. Цілий рік пролежала покрівля в Ершері, чекаючи, коли в Сухумі прибуде потужніший механізм. У 1961 році цей механізм прибув, і всі камені навантажили на автомашини. Проте найважче було попереду: зібрати будиночок заново. Реконструкцію вдалося здійснити лише частково. Покрівлю опустили на чотири стіни, але розвернути її так, щоб краї стін увійшли в пази на внутрішній частині поверхні покрівлі, не змогли. В давнину плити було підігнано одна до одної так ретельно, що між ними не проходило лезо ножа. Тепер тут лишився великий проміжок”.

Як же спавлялися з подібними завданнями зодчі кам’яного віку, в розпорядженні котрих були лише примітивні важелі, котки і власна мускульна сила? А вони, як на те, ще й навмисне ускладнювали собі роботу. Наприклад, 5-тонні блоки “блакитних каменів” для спорудження одного з кілець Стоунхенджа було доставлено на Солсберійську рівнину за 380 кілометрів, з гір Корнуоллу, хоча поряд із Стоунхеджем можна було видобути блоки такого ж розміру з іншого каменю – сарсенового пісковику. І все ж, важкі блоки тягли саме здаля, долаючи сотні кілометрів, десятки річок, пагорби і багна!

Розшифрувавши етапи будівництва Стоунхенджа і основні параметри його будови, вчені були вражені. Виходило, що будівничі були добре обізнані з математикою і астрономією. Споруду явно зводили за заздалегідь розробленим планом, точно розташовуючи її елементи і орієнтуючи їх відносно сторін світу. Підрахунки показали, що для будівництва такої споруди потрібні були багаторічні зусилля багатьох тисяч людей. Звідки ж вони взялися в ті часи? В розпорядженні владик таких могутніх стародавніх держав, як Стародавній Єгипет або імперія інків, були мільйони підданих, десятки тисяч рабів, котрих фараон або Верховний Інка могли примусити працювати на зведенні пірамід чи інших грандіозних споруд. А хто міг зібрати таку кількість людей на території Британії три з половиною тисячі років тому, коли там, за підрахунками археологів, в часи будівництва Стоунхенджа жили лише розрізнені малочисельні племена мисливців і збирачів, а загальна чисельність жителів острова не перевищувала кількох тисяч? Справа безнадійно ускладнюється, коли згадати, що Стоунхендж не являє собою чогось унікального для тієї епохи, бо крім нього в Англії налічується ще близько трьохсот подібних кругів, а також безліч кромлехів і дольменів. Мимоволі приходиш до невтішного висновку, що наші знання про життя й діяльність людей кінця кам’яного віку, про їх наукові й технологічні досягнення, м’яко кажучи, далекі від істини.