Номінативна структура тексту, її зв'язок з іншими аспектами тексту

1.2. Номінативна структура тексту, її зв'язок з іншими аспектами тексту.

Ономасіологічний напрям у вітчизняній науці був, без сумніву, однією з ранніх версій когнітивізму. Суттєвою його ознакою були тут, на відміну від зарубіжних версій тієї ж парадигми наукового знання, його менша скутість рамками вузького когнитивізму а, отже, більш широкий підхід до явищ номінації, згідно якого до складу аналізу номінативної діяльності входив і емоційно-експресивний аспект, і прагматика і національні особливості картин світу її культурологічний аспект тощо [14:42].

Функціональний аспект ономасіологічної організації тексту є найбільш значущим у текстово-комунікативному напряму ономасіології. Цей напрям формує два підходи до аналізу: розгляд тексту/дискурсу як макрознака,

неподільного сигналу, імені (Г.В. Колшанський, Н.Д. Арутюнова, Ю.М. Лотман, О.П. Воробйова, А. Нойберт ) та опис взаємодії номінативної організації макрознака з іншими текстовими аспектами і категоріями (Т. ван Дейк, В. Кінч, Д.У. Ашурова, 0.0. Селіванова) [11:5-6].

Під номінацією розуміють називання предметів і ситуацій за допомогою мовних засобів, закріплення за певним референтом того чи іншого спеціального знака. Номінація є комплексним мовленнєво-мисленнєвим процесом, який має як логіко-гносеологічні, біологічні, соціальні, фізіологічні, так і власне мовні основи [13:6].

Г.В. Колшанський вказує, що "суть номінації не в тому ,що мовний знак позначає річ, а в тому, що він репрезентує деяку абстракцію як результат пізнавальної діяльності людини" [9:12].

В.Г. Гак підкреслюючи важливість аналізу номінативного аспекту тексту назвав одиницю семантичної організації тексту - номінатему.

Дослідник виділив у акті номінації три чинники: ім'я, предикат, та суб'єкт зробивши тим самим крок до наукового обґрунтування важливості суб'єкта-номінатора у мовленнєвій діяльності.

Номінативні одиниці у мовній системі є первинними, у мовленні вторинними, тому знаки-номінатеми диференціюються на часткові та повні (В.Г. Гак), найменування та повідомлення (Г.В. Булигіна), знаки та семи (Є. Б'юссене). Залежно від структурного статусу номінативних одиниць розрізняють лексичну номінацію (просте слово, композит, словосполучення), препозитивну (речення), та дискурсивну (текст) - Г.В. Колшанський, Н.Д. Арутюнова, Б.О.Абрамов, В.Г. Гак, 0.1. Москальська та інші. Ю.І. Сватко підкреслює, що при співвідношенні тексту з базисним поняттям "смисл" у нього виявляються деякі іменні риси (здатність відображати певну референтну ситуацію, одночасно ідентифікуючи та характеризуючи її як самостійний цілісний об'єкт; цілісність правильного у граматичному та смисловому відношенні тексту; незводимість смислу тексту до смислу його складових, наявність у нього своєрідної "внутрішньої форми") [21:83].

У зв'язку з дослідженням тексту-імені з'явився погляд на текст як на макрознак - "максимально узагальнене холістичне утворення, знаковий аспект якого визначається тим, що текст може розглядатися як неподільний сигнал" [16:67]. З цієї точки зору текст є глобальним неподільним номінативним цілим, "результатом конденсації тексту" [4:30].

Функціоналістська теорія сприяла поглибленню уявлення про породження номінатеми у тексті, мовленні, переходу ономасіології на рівень її взаємодії з прагматикою, теорією картини світу, комунікативною лінгвістикою; повороту досліджень номінації до людського чинника (антропоцентризм).

Багатоплановість тексту як об'єкту призводить до того, що дослідники виділяють різні аспекти тексту. Наприклад, З.Я. Тураєва розрізняє п'ять основних аспектів поняття текст: 1) онотологічний; 2) гносеологічний; 3) лінгвістичний; 4) психологічний; 5) прагматичний [28:20]. М.І.Откупщикова розглядає 6 основних аспектів тексту: 1) комунікативний; 2) модальний; 3) структурний; 4) прагматичний; 5) референційний; 6) номінативний [18].

В.Г. Гак зазначає: "найважливішим, якщо не основним аспектом тексту є його номінативна сторона, співвіднесеність мовних елементів з позначеними ними немовними об'єктами, реально існуючими або розумовими. Власне кажучи, всі елементи тексту беруть участь в номінативній функції" [5:6]. Різні аспекти тексту в різних класифікаціях певною мірою перекривають один одного , оскільки між ними існує взаємозв'язок [10:31].

Взаємодія номінативного аспекту тексту/дискурсу з семантичним виявляється в наявності у номінативних одиниць семантичних перетворень у тексті, в участі номінатем у семантичному узгодженні. Смисловий (когнітивний) аспект надає номінативним одиницям та їхній організації концептуалізуючої функції на підставі підпорядкованості макрознака авторському задуму, інтенції, когнітивній карті тексту (інформаційному масиву, закладеному в твір). Зв'язок номінативного аспекту з граматичним у

тексті/дискурсі зумовлено участю номінативних одиниць у синтаксичних відношеннях та морфологічному структуруванні текстових одиниць. Структурний аспект шляхом номінативного організовує текстову членованість різних типів: архітектонічну, синтаксичну, смислову, тема-рематичну. Прагматично-комунікативний аспект за допомогою номінативних одиниць оптимізує ефективність тексту/дискурсу через вплив на свідомість адресата шляхом реалізації авторських інтенцій [10:61].

ВИСНОВКИ ДОДЕЙДОГО РОЗДІЛУ ^\/

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки мову, ії категорії, рівні та одиниці можливо вивчати в двох аспектах: семасіологічному та ономасіологічному. Вагомий внесок у розвиток ономасіологічної теорії зробили А. Цаунер, Ф. де Соссюр, М.Я. Марр, О.М. Фрейденберг, Б.О. Серебренніков та інші.

На початку 80-х років остаточно сформувались два напрями розвитку ономасіології: семантико-структурний та функціональний. Перший напрям розглядає проблеми номінативного механізму, в той час як другий стосується питання про номінацію як первинну модель комунікації.

Оскільки лінгвістичний функціоналізм має два різновиди:

внутрішньо- та зовнішньо-функціональний, від функціонального напряму відмежовується третій - текстово-комунікативний. Метою даного напряму є вивчення номінативної організації мовлення та закінченого її продукту-тексту/дискурсу як макрознака.

Процес номінації досліджували О.С. Кубрякова, Г.В. Колшанський та інші. Підкреслючи важливість аналізу номінативного аспекту тексту відомий дослідник В.Г. Гак виділив номінатему, як одиницю семантичної організації тексту. Як багатоаспектне явище текст вміщає в себе різні аспекти, які певною мірою перекривають один одного, оскільки між ними існує взаємозв'язок.

РОЗДІЛ II

Ономасіологічна структура складного слова та художній текст 2.1. Номінативна специфіка композитів. Поняття ономасіологічної структури

Важливим щодо пізнання процесів найменування є поняття денотат, сигніфікат, референт, десигнат. Позитивістськи орієнтована логічна семантика спирається на семіотичний трикутник Огдена-Річардса (1923 p.), що встановлює відношення знака, його значення та предметної сфери (денотата). Концептуальна розбіжність понять денотата, сигніфікату, референта пояснюється, по-перше, різною пізнавально-філософською орієнтацією (Г. Фреге, У. Куайн, М. Хайдегер, О.Ф. Лосєв), по-друге, конкретним ставленням до зв'язку речей та понять. Трикутник Огдена-Річардса є істинним лише для остенсіональних, предметне орієнтованих найменувань [22:29-31].

Семіотичний трикутник важко застосовувати і по відношенню до складних слів, оскільки об'єм денотата, що позначений композитом значно ширший завдяки наявності двох або більше ономасіологічних ознак.

Визначення місця та меж композита у ряді інших номінатем є однією з проблем номінації. На думку більшості лінгвістів, композити посідають проміжне місце між простими словами, похідними одиницями та ідіоматичними сполученнями. Л.Ф. Омельченко та М.М. Полюжин зазначають, що похідне слово (дериват) використовується як у широкому значенні (на противагу терміну "просте", "непохідне" слово), так і в більш вузькому - для ідентифікації словотворчої структури афіксальних похідних, а також складних та складнопохідних (складно-суфіксальних) вторинних одиниць номінації, утворень, що виникли внаслідок дії конверсії, телескопії, а також внаслідок лексикалізації синтаксичних конструкцій [19:6]. В.В. Виноградов визначав словоскладання як "своєрідний тип словотворення, синтактико-морфологічний. Питання про співвідношення

основ, про порядок їх зчеплення виводить цей тип словотворення за межі правил утворення простих похідних слів" [3:208]. Складне слово як об'єкт аналізу принципово відрізняється від інших об'єктів лінгвістичного аналізу, в тому числі і від похідних слів - афіксальних та конвертованих [17:15] Відсутність чіткої та стабільної межі між різними за статусом номінатемами мовного типу зумовлює існування маргінальних явищ з рухомими межами, що включають слова, які поєднують у собі якості маргінальних класів.

Підхід до словотворення з ономасіологічної точки зору означає, що "на перший план за своєю важливістю мають бути винесені номінативні ознаки". Щоб складне слово вважалося складним, "мовленнєвий вираз із декількох композитних слів або основ повинен бути цілісною одиницею номінації, в яку неможливо вклинити інші повнозначні одиниці, і яка моделюється для вираження певного словотворчого значення певним формальним засобом" [12:4].

Г.В. Арнольд пропонує чотири основних типи критеріїв композитності різних рівнів (фонологічні, морфологічні, синтаксичні, графічні), відмічаючи, що для виділення складного слова в загальну групу номінативних одиниць недостатньо критеріїв одного рівня або типу, лише врахування двох-трьох критеріїв у комплексі здатне всебічно характеризувати особливості композитів [10:46].

О.С. Кубрякова вважає, що "опис морфологічних структур складних слів повинен починатися із встановлення тих обмежень, які накладаються в мові, що вивчається на частиномовний характер слів, що ступають у сполучення" [10:7]. Вона також зазначає, що "утворення багатьох типів похідних можна представити як процес перетворення типових та стандартних суджень про предмет в однословні номінативні знаки" [15:292].

В цілому приймаючи концепцію О.С. Кубряковой О.Д. Мєшков підкреслює важливість семантичного критерію, який проводить "необхідні розмежування між проблемами словотворення та словоскладання" [17:13].

Беручи до уваги положення про сукупність композитних ознак 0.0. Селіванова розглядає 4 критерії композитної номінації: денотативний та семантичний критерії, критерій синтаксичної цілісності а також критерій лексико-граматичної єдності слова [10:46].

На основі даних критеріїв 0.0. Селіванова визначає композит як "номінативну одиницю, певну частину мови, що складається з двох або більше мотивуючих основ, які граматично не узгоджені і репрезентують семантику на основі уявлення про об'єднання позначених ними понять, які вибираються номінатором на базі уявлення про референт" [10:47].

На думку О. О. Селіванової поряд з композицією синтаксичного виду існує асоціативна композиція, яка встановлює певні зв'язки між компонентами композита. Але ці відносини опосередковані низкою асоціатів, що не завжди досягають синтаксичного рівня [26:26].

Абсолютизувати синтаксичність словотворення означає повністю відкинути невербальне мислення, в той час як існування пакетів інформації досимволічних одиниць та невербальних частин концептуальної системи є незаперечним фактом лінгвістики та когнітивної науки [10:52].

Когнітивне моделювання призводить дослідників до різних варіантів структур репрезентації знань. Серед різноманітних розробок когнітивних моделей найбільш розповсюдженим та прийнятним, таким, який відповідає меті когнітивно-ономасіологічного аналізу вважається фрейм - фіксована система параметрів, які описують об'єкт або подію [23:101], це "особлива організація знання, яка складає необхідну попередню умову нашої здібності до розуміння тісно пов'язаних між собою слів" [29:54]. С.А. Жаботинська називає фрейм сітковою моделлю за умов надбання значущості не тільки його елементами (слотами), але й відношеннями між ними [7:15]. Фрейм препозитивного типу є найбільш прийнятним засобом концептуального моделювання композитів [10:55-56].

У розв'язанні проблеми когнітивно-лінгвістичної природи найменування особливу увагу привертає наукова спадщина 0.0. Потебні.

Концепція внутрішньої форми, зв'язку слова та думки стала підґрунтям сучасного пояснення номінаційних процесів як переходу від індивідуальних чуттєвих образів до формування уявлення шляхом спільної практичної діяльності мовців [22:29-31].

Поряд з ВФ як ланкою номінативного механізму ономасіологія оперує поняттям "ономасіологічна структура" (ОС), введеним у науковий обіг у 1962 p. M. Докулілом та розробленим О.С. Кубряковою. Спираючись на дефініцію ОС як поєднання ономасіологічної ознаки (мотиватора) та ономатологічного базису (форманту), О.С. Кубрякова доповнює її ще одним компонентом-предикатом (або зв'язкою). Подібна інтерпретація ОС не відповідає її завданням у сучасній номінатології, не відображає всього спектру ознак номінатем [22:35], не притаманна значній частині похідних, складних і складнопохідних найменувань, не виявляє всього спектру їх номінативних властивостей, які необхідні для реалізації ними лінгво-дискурсивного завдання [23:29]. Асоціативне утворені найменування потребують такої інтерпретації ОС, яка б презентувала асоціативні зв'язки мотивуючих ознак з властивостями поняття [22:25].

Використання для аналізу номінативного механізму саме поняття ОС в її новому висвітленні, що орієнтоване на відтворення всього мотиваційного процесу вибору мотиваційних ознак з концептуальної структури поняття, яке інтеріоризує властивості референту, може довести існування асоціативної номінації зокрема асоціативного різновиду композиції [10:50-51].

Об'єднання підходів від слова до думки і від думки до слова враховуючи моделі породження номінативної одиниці обумовлює пошук методики пояснення способу створення тієї чи іншої ономасіологічної структури. До цього часу таке пояснення будувалось на реконструкції та аналізі мотивуючої дефініції, словосполучення або словотворчого тлумачення, а також опис кореляції або аналогії похідного слова з породжуючим або одноструктурним. Проте в рамках когнітивної

ономасюлогії така інтерпретація ономасіологічної структури виявляється недостатньою: її реконструкція повинна мати когнітивну орієнтацію і виявляти, на основі якої когнітивної структури, яким чином і чому формується номінативна структура найменування, як пов'язана ця структура за значенням і репрезентованим нею ментально-психонетичним комплексом (МПК) [23:109], розробленим 0.0. Селівановою в монографічній роботі "Когнітивна ономасіологія". Виявлення реляцій мотиватора з компонентами МПК та іншими МПК в свідомості носіїв мови дає можливість встановити семантичні зсуви та виведення значень слів [24:4].

Таким чином, питання про проекцію композита на його концептуальну модель ускладнюється необхідністю врахування багатомірних зв'язків, які співвідносять концепт з референтом та з іншими концептами. ОС є результатом вербалізації фрагмента певної концептуальної моделі, що інтеріорізує певні ознаки референта.

Вибір ознак, які проявляються в мотивованих словах та які комбінуються з ономасіологічним базисом, детермінується рядом факторів, а саме : а) початковою інтонацією мовця (номінатора) як результатом свідомості суб'єкта; б) наявністю в концептуальній системі номінатора ментальної структури, яка представляє його знання десигната (наукове, наївне, образне або асоціативне); в) регулярністю зв'язків у системі мови, які закодовані в ментальному лексиконі, до яких звертається номінатор в процесі створення найменувань на основі аналогії системних та асистемних принципів; г) вимог, висунутих контекстом та дискурсом на процес найменування об'єкта.

0.0. Селіванова називає чотири перерахованих фактора детермінантами номінативного процесу: антропоцентричною, когнітивною, лінгвістичною, контекстуально-комунікативною [34].

2.2. Ономасіологічне узгодження як феномен тексту

Вивчення ОС та функціонування композитів в англійській та американській художній прозі передбачає розгляд складних найменувань та їх складових у тексті одночасно в їх зв'язку зі структурою поняття та самим процесом номінації.

Розгляд структури поняття, його складових становить семантичний аспект дослідження, розгляд організації номінації - його ономасіологічний аспект. Складні найменування, як і інші номінативні одиниці, слід розглядати в єдності, як мінімум, двох вищезгаданих аспектів.

Ставлячи нові завдання перед словотворенням в аспекті його участі в утворенні текстової зв'язності, 0.0. Земська зазначає: "Похідне слово, що є одиницею, якій притаманне певне лексичне значення, і водночас структурою з дериваційним значенням, слугує засобом когезії, здійснюючи текстові зв'язки між словами на основі семантики, з однієї сторони, та на базі більш узагальненого (дериваційного) значення, з іншої" [25:16].

Традиційно в лінгвістиці тексту роль словотворчої структури обмежувалась аналізом простого морфемного повтору, що розглядався як засіб збільшення інформаційно-естетичної ємності художнього тексту в трьох варіантах: анафоричному (повтор префіксу), медіальному (кореню), епіфоричному (суфіксу).

Спрощення значущості номінативного плану тексту до рівня структурних компонентів слів знижує ефективність аналізу зв'язку словотворення та тексту. Поза увагою залишається розгляд мотивів, цілі використання словотворчих (твірних) засобів. Розгляд у словотворенні всього механізму утворення слова проблематично, оскільки словотворення звертає увагу на поверхню явища, не торкаючись мислення (самого механізму).

Вступ сучасних лінгвістичних досліджень у "когнітивну парадигму", тобто аналіз концептуального моделювання мовних та мовленнєвих явищ, обумовлює використання при вивченні номінативної організації тексту

поняття "ономасіологічна структура" (М. Докуліл, О. С. Кубрякова) з якісно новим наповненням, як результату складних розумових операцій створення поняття про референт та вербалізації його на основі певних мотивуючих ознак. ОС актуалізує не лише словотворчий потенціал мови, але й зв'язок його зі структурою поняття, знань про референт, репрезентуючи весь процес номінації [25:16-17].

Використання при вивченні номінативної організації тексту поняття ономасіологічна структура дозволяє встановити, що композитна номінатема у тексті/дискурсі реалізує особливий тип номінативних, семантичних смислових зв'язків з концептом - ономасіологічне узгодження. 0.0. Селіванова визначає даний тип зв'язку як дублювання всього лінгво-ментального механізму створення комунікативної одиниці або її складових у тексті [10:54].

Ономасіологічне узгодження має декілька аспектів репрезентації в тексті, які доповнюють один одного, кооперуються для досягнення прагматичної заданості. Семантичний аспект ономасіологічного узгодження є визначальним, проявляючись в спільності значення номінативне співвіднесених одиниць. Узгодження номінативних структур текстових одиниць може підключати до загального семантичного плану варіанти значень, тим самими опосередковуючи переплетення первинного та вторинного (метафоричного) планів тексту. Такі можливості ономасіологічного узгодження можуть визначати виникнення в однієї з номінативних одиниць оказіонально переносного значення на боці псевдо мотивації з метою комічного. Крайня форма подібної семантичної трансформації утворює ефект каламбуру. На фоні ономасіологічного узгодження може здійснюватись перетворення семантики слова: прямого значення в метафоричне, а потім метонімічне. Цим ономасіологічне узгодження орієнтоване на принципи семантичної еквівалентності доповнення, переносу, контрасту, наближення нуля тощо [25:20].

Семантичний аспект ономасіологічного узгодження взаємодіє зі смисловим, який детермінує загальний фон реалізації змістовно-фактуальної, підтекстової та концептуальної інформації [6:27]. Смисловий аспект ономасіологічного узгодження апелює до за текстових зв'язків, образного мислення читача, досвіду, асоціативних полів: виявляє себе в повторах моделі утворення номінативних одиниць. В художньому тексті ономасіологічне узгодження поліфункціональне, що виявляється в його взаємодії з різними текстовими категоріями.

Поліфункціональність ономасіологічного узгодження дозволяє розглядати його як міжкатегоріальну сутність, що забезпечує номінативну цілісність "тексту як імені" та комунікативну спрямованість макрознаку. На думку 0.0. Селіванової, ономасіологічне узгодження може претендувати на статус текстової категорії [25:16], тому що способом його існування є організація номінативної сторони тексту [10:56].

Поширюючись у тексті ономасіологічне узгодження може набувати глобального характеру, концептуалізуватися, ставати основою формування образів, типів та характерною рисою авторської чи персональної мовної особистості, сприяти ефективності дискурсу [22:39].

Категоріальна сутність ономасіологічного узгодження, його типологія та множинність функцій в архітектоніці текстового цілого стають характеризуючою особливістю авторської мовної особистості [25:24].